Історичні типи держав

Історичні типи держав

Зміст

Вступ

1. Історична типологія держав

2. Типологія держав при формаційному підході

2.1 Рабовласницька держава

2.2 Феодальна держава

2.3 Буржуазна (капіталістична) держава

2.4 Соціалістична держава

3. Історична типологія держав при цивілізаційному підході

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми дослідження. У багатовіковій історії людства існувало, змінюючи одна другу, велика кількість різноманітних типів держав, та й зараз їх немало. У зв'язку з цим важливе значення має проблема їх наукової класифікації. Така класифікація, яка відображає логіку історичного розвитку держав, що дозволяє об'єднати їх у групи на основі певних критеріїв, називається типологією.

Актуальність даної роботи полягає у необхідності вивчення історичних типів держав, з метою оцінити типи держав з сучасної точки зору. Вивчення даної теми також дає можливість зробити висновки про переваги та недоліки кожного з типів держави.

Під історичним типом держави розуміються взяті в єдності найбільш суттєві (типові) її риси і ознаки, пов'язані з однією та тієї ж суспільно-економічної формації, до одного й того ж економічного базису. Критерієм поділу всіх існуючих держав на історичні типи служить суспільно-економічна формація, тобто історичний тип суспільства, заснований на тому чи іншому способі виробництва та базис історичного типу суспільства.

Об'єктом дослідження представленої роботи є процес формування і становлення історичних типів держави згідно формаційного підходу до типології держав (рабовласницьке, феодальне, буржуазне, соціалістичне), а також вивчити теорії класифікації держав на типи згідно цивілізаційного підходу.

Предметом дослідження є зміна історичного типу держави (з рабовласницького в феодальний, з феодального в буржуазний і т.д.).

Хронологічні рамки досліджуваної теми дуже широкі - початок досліджуваного періоду - близько 5 тис. років тому, коли відбулося формування рабовласницьких держав - до нашого часу, коли сучасні держави поєднують в собі риси різних історичних типів.

Вивчення даної теми передбачає досягнення наступної мети дослідження - розглянути історичні типи держав з точки зору різних підхо-дів (формаційний та цивілізаційний) і зробити висновки про переваги та недоліки кожного з типів держав.

Сформульована мета передбачає вирішення наступних завдань:

1. Дати характеристику, історичному типові держави.

2. Визначити передумови формування того чи іншого типу держав в історичному аспекті.

3. З'ясувати умови формування держав протягом тривалого періоду, причини зміни типу держави.

4. Розглянути історичні типи держав з точки зору різних підходів від початку їх формування до наших днів.

5. Проаналізувати отримані знання з обраної теми, узагальнити їх у роботі й зробити висновки.

У даній роботі буде зроблена спроба, комплексно підійти до вивчення даної проблеми та об'єктивно оцінити всі представлені судження про поділ держав на історичні типи.

Структура роботи наступна. Робота складається з вступу, трьох розділів, висновку, списку використаної літератури. Робота викладена на 29 сторінках

1. Історична типологія держав

Особливості історичних періодів (етапів, епох) в розвитку державно-організаційного суспільства у різних народів у різний історичний час дозволяють, тим не менш, виявити суттєві спільні риси, характерні для всіх держав даного періоду. Перші спроби такого узагальнення, незважаючи на відсутність історичного досвіду державного будівництва, було вжито Аристотелем і Полібія.

Аристотель вважав, що основними критеріями розмежування держав є: кількість володарюють в державі; здійснювана державою мета. Першою ознакою він розрізняв правління одного, правління небагатьох, правління більшості. Другою ознакою всі держави ділилися на правильні (в них досягається загальне благо) і неправильні (у них переслідуються приватні цілі). Відволікаючись від конкретних умов того часу, Аристотель вважав, що головна відмінність держав у тому, якою мірою держава забезпечує свободу і особисті інтереси кожного.

Полібій говорив, що розвиток держави, зміна його типів (різновидів) - природний процес, який визначається природою. Держава розвивається по нескінченному колу, яке включає фази зародження, становлення, занепаду і зникнення. Ці фази переходять одна в іншу, і цикл повторюється знову. Історія підтверджує, що циклічність у розвитку державно-організованого суспільства - закономірний процес. Тим не менш, головне в поглядах Полібія полягає в тому, що за основу зміни циклів у розвитку держави він брав зміни у співвідношенні державної влади і людини.

Різноманітність наукових підходів в оцінці цього надзвичайно складного та неоднозначного суспільного явища стало об'єктивною основою концептуального плюралізму типології держав. [7;48]

Держава, за твердженням Ф. Енгельса, - це машина для пригнічення одного класу іншим.[13;147] Тієї ж точки зору дотримувався В.І. Ленін. Держава, є орган панування певного класу, який не може примиритися зі своїм антиподом. [12;59]

Загалом саме з цих положень випливають ознаки поділу держав на історичні типи - типологія.

Типологія являє собою метод наукового пізнання, в основі якого лежить розчленовування об'єктів та їх угруповання за допомогою узагальненої, ідеалізованої моделі або типу; а також результат типологічного опису та зіставлення. Історична типологія держав - це їх специфічна класифікація. Здійснюється вона в основному з позиції двох підходів, а саме - формаційного і цивілізаційного.

При формаційному підході основним критерієм класифікації виступають соціально-економічні ознаки. Тип виробничих відносин при цьому формує тип держави. Класифікуючою категорією тут виступає історичний тип держави.

Під історичним типом держави розуміються взяті в єдності найбільш суттєві (типові) його риси і ознаки, пов'язані з однією та тієї ж суспільно-економічною формацією, до одного й того ж економічного базису. Критерієм поділу всіх існуючих держав на історичні типи служить суспільно-економічна формація, тобто історичний тип суспільства, заснований на тому чи іншому способі виробництва, а значить, і базис історичного типу суспільства.

Історичний тип держави - це держава певної суспільно-економічної формації, що характеризується рядом спільних ознак, а саме: єдністю економічної і класової основи, сутності, соціального призначення, загальними принципами організації та діяльності держави.

У формаційному підході визначення типу держави означає визначення і конкретизацію його економічної основи, тобто основи господарства і способу виробництва, класової суті держави, а так само його соціального призначення. Простіше кажучи, потрібно дати лише три характеристики держави:

1. Який суспільно-економічної формації належить дана держава.

2. Знаряддям якого класу вона є.

3. Яке соціальне призначення притаманне їй.[6;209]

Згідно з даною типологією чотирьом типам суспільно-економічної формації (рабовласницької, феодальної, буржуазної, соціалістичної), чотирьом типам економічного базису відповідають чотири типи держави - рабовласницька, феодальна, буржуазна, соціалістична, - кожна зі своїм набором ознак. Причому останній тип держави (соціалістичний) вже не є державою в загальноприйнятому значенні цього слова. Це кінцева стадія розвитку держави і суспільства в цілому. За марксистського вчення скасування суспільних класів в соціалістичній державі робить саму державу зайвою. Відсутність класів у суспільстві передбачає відсутність держави.

Зміна одного історичного типу іншим - процес об'єктивний, який реалізується в результаті революцій. У цьому процесі кожен наступний тип держави повинен бути історично більш прогресивним, ніж попередній.

При формаційному підході розкривається поетапність та історичний характер розвитку держав, але недооцінюються духовні фактори. Це дуже жорстка класифікація, вона не дозволяє охопити все різноманіття існуючих держав. Ця типологія незастосовна до сучасних державам. Тому робляться спроби звернутися до інших варіантів типології.

Взагалі формаційний підхід виділяє найбільш суттєві ознаки властиві державам, які належать до однієї суспільно-економічної формації. І саме розуміння історії держави зводитися до визначення його економічних формацій і класового складу, які природно змінюють один одного в історичному процесі.

Англійський історик А.Дж. Тойнбі запропонував цивілізаційний підхід класифікації держав, що враховує не тільки соціально-економічні умови, але й релігійні, психологічні, культурні основи життя і суспільства. Вся світова історія, на його думку, нараховує 26 цивілізацій - єгипетську, китайську, західну, православну, арабську, мексиканську, іранську, сирійську та ін.

При цивілізаційному підході враховується ряд найважливіших духовних чинників, тому більш повно розкривається характер держави, але в цьому випадку недооцінюються соціально-економічні фактори.

А.Дж. Тойнбі дав наступне визначення цивілізації. Цивілізація - це відносно замкнуте і локальне становище суспільства, що відрізняється спільнотою релігійних, психологічних, культурних, географічних та інших ознак, причому релігія і форми організації, а також ступінь віддаленості від того місця, де дане товариство спочатку виникло - залишаються незмінними.

Цивілізаційний підхід обґрунтовується ідеєю єдності, цілісності сучасного світу, пріоритетом загальнолюдських цінностей, а цивілізація розуміється як базис побудований на розумі та справедливості сукупність матеріальних і духовних досягнень суспільства, що знаходиться поза рамками конкретних соціальних систем. Цілісність цивілізації обумовлюється взаємодією техніки, соціальної організації, релігії і філософії, причому перша визначає всі інші компоненти. Неважко зауважити, що такий підхід ігнорує важливі положення історичного матеріалізму про провідну роль базису по відношенню до надбудови, про виділення способів виробництва і суспільно-економічних формацій як ступенів суспільного розвитку.[8;172]

Класифікація держав на типи не є всеохоплюючою. У минулому існували і зараз є чимало так званих перехідних держав. Одні з них виникли в результаті розпаду колоніальної системи і рухалися у своєму розвитку до жодного з існуючих типів (найчастіше до буржуазного), інші поєднували у собі ознаки кількох типів держав (наприклад, скандинавські держави поєднують ознаки традицій буржуазної держави з паростками держави соціалістичного типу), у третіх можлива поява таких ознак і рис, яких немає ні в однієї з відомих типів держав.

У марксистській літературі перехідним державам приділялася мало уваги. Вважалося, що перехід від одного історичного типу держави до іншого можливий лише революційним шляхом, тому перехідні держави розглядалися як щось тимчасове і нехарактерне. У дійсності ж найбільш природний і перспективний еволюційний шлях розвитку держав, звідси наявність перехідних держав цілком закономірний, і вони можуть існувати досить довго.

Інакше кажучи, цивілізаційний підхід теж не бездоганний, не здатен замінити підхід формаційний, але в певному поєднанні вони, обидва, можуть стати підходящою основою для наукової класифікації держав, визначення принципів діяльності кожного типу.

Принципи - це основоположні ідеї (вимоги), що визначають у своїй сукупності ідеальну конструкцію (модель) держави, котра могла б називатися правовою. Їх формування зумовлене об'єктивними та суб'єктивними чинниками: рівнем розвитку культури, науки, освіти та інших елементів, що становлять сукупний інтелект даної суспільної системи; морально-духовним потенціалом суспільства, який виражається у визнанні більшістю населення справедливим, а значить, і правовим, існуючого державного устрою; наявністю або відсутністю стабільного механізму реалізації правових норм у діяльності державних органів; ступенем освоєння конкретною людиною права як власної свободи, усвідомленої і в необхідних випадках і необхідних межах їм самим обмеженою.[4;22]

З урахуванням історичних даних, типології держав, суспільної і державної практики та з позицій сучасного наукового пізнання правова держав повинна володіти такими принципами:

1. Принцип пріоритету права. У літературі при характеристиці право-вої держави дуже часто вживається термін «панування права», походження якого, очевидно, пов'язано з англійським «rull of low» - «правління права» або «панування права». Український переклад даного терміну не адекватний вкладаємо в нього утримання і точніше було б говорити про пріоритетність права. Це допоможе уникнути, з одного боку, трактування права, як засобу придушення і насильства, а з іншого - фетишизації права, як самодостатнього та самоврядного явища.[3;67]

Принцип пріоритету права може бути розкрито при засвоєнні основних моментів. По-перше, право нерозривно пов'язане з людиною, це сторона його буття, універсальний засіб спілкування і гарантія нормального способу життя. По-друге, держава не єдине джерело формування права. У багатьох випадках вона лише оформляє, наділяє в правову форму або природно-правові вимоги, або волевиявлення всього народу (суспільства), виражене через референдуми, положення сформовані в ході суспільної практики, особливо судової. По-третє, право виникло раніше, а тому носить більш природній характер, ніж держава. За однією з версій, держава виникла з необхідності організаційно-владної, силової підтримки правових фіксованої в суспільстві з метою його нормального функціонування.

У кінцевому рахунку, пріоритет права означає:

а) розгляд всіх питань суспільного і державного життя з позицій права, закону;

б) з'єднання морально-правових цінностей (розумність, справедливість) і формально-регулятивних цінностей права (нормативність, рівність усіх перед законом) з організаційно-територіальним поділом;

в) необхідність ідеологічно-правового обґрунтування будь-яких рішень державних і громадських органів;

г) наявність у державі необхідних для виразу і дії права форм і процедур (конституції і законів, системи матеріальних і процесуальних гарантій і т.д.).

2. Принцип правової захищеності людини і громадянина. Одразу слід підкреслити, що даний принцип носить первинний, комплексний, неперехідний і абсолютний характер. Людина як розумна і громадянська істота в процесі свого життя, спілкування з собі подібними створює різні організаційні форми свого існування і встановлює прийнятні для себе правила гри, норми поведінки. У цьому сенсі право і держава є похідними від людини.[3;69]

Комплексність полягає в тому, що названий принцип лежить в основі всіх взаємозв'язків громадянина як з державою та її органами, так і з іншими громадськими утвореннями, іншими громадянами в рамках правових відносин з приводу самих різних об'єктів.

Неперехідний характер зазначеного принципу обумовлений природним походженням права, що виникло, по суті, з прагнення людини зберегти, захистити свої життя, свободу, здоров'я і т.д. Іншими словами, право виникло і існує, як розумна сторона буття, міра свободи людини. Абсолютність (тотальність) цього принципу полягає в тому, що всі взаємини індивіда з державою (її органами, посадовими особами) повинні будуватися тільки на правовій основі. Якщо вони виходять за межі дії права, з боку держави це може обернутися свавіллям, позаправовим насильством, ігноруванням людини.

Принцип правової захищеності у змістовному плані має специфічні правові ознаки:

1) Рівність сторін і взаємна відповідальність держави і громадянина - нормальні правові відносини припускають рівність і взаємну відповідальність їх сторін. Звісно, держава, вступаючи у відносини з безліччю різних суспільних утворень і з усіма громадянами, володіє величезним обсягом прав і обов'язків. Крім того, держава як сукупний представник народу має ряд особливих повноважень, яких не може бути в окремого громадянина (видавати загальноприйняті норми, стягувати податки і т. д.

2) Особливий тип правового регулювання та форма правовідносин - оскільки вважається,, що правова держава і громадянин - одноправні учасники правовідносин, основною формою їх взаємозв'язків виступає договір (про прийом на роботу, позики, купівлі-продажу, найму житлового приміщення і т . д.). Договором вищої форми є конституція, якщо вона прийнята в результаті всенародного голосування (референдуму).

3) стабільний правовий статус громадянина і система юридичних гарантій його здійснення - стійкий, стабільний правовий статус громадянина (система його прав і обов'язків) і чіткий, безперебійно працюючий юридичний механізм його забезпечення дозволяють людині сміливо дивитися вперед, не боятися, що його права можуть бути порушені.

3. Принцип єдності права і закону. У правовій державі будь-який нормативно-правовий акт має не тільки за формою і назвою, але і за змістом і змістом бути правовим. Це означає, що він повинен відображати природно-правові засади, відповідати міжнародно-правовим нормам про права людини і громадянина, бути прийнятим легітимним органом державної влади, законно обраним або призначеним. І, нарешті, при його виданні повинен бути використаний весь комплекс правових засобів і прийомів, вироблених світовою практикою. Це логічно вивірених і сумірні з гуманістичними принципами правові конструкції і поняття, адекватні нормі процесуальні форми, адресні типи і способи правового регулювання, послідовні демократичні процедури прийняття законів та ін[3;72]

4. Принцип правового розмежування діяльності різних гілок державної влади. Влада в державі може уособлюватися однією людини (монарх, диктатор, харизматичний лідер), вона може належати групі осіб (хунті, верхівці партійно-політичної бюрократії). У даному випадку для володарювання неважливо, яким шляхом вона їм дісталася (революція, громадянська війна, переворот, у спадщину тощо). Але для правової держави характерним є демократичний спосіб придбання влади, наділення нею тільки згідно з правом, законом.[3;80]

Традиційна концепція поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову стосовно сучасних державам слід розуміти не як поділ влади, а як створення системи стримувань і противаг, що сприяють безперешкодному здійсненню всіма гілками влади своїх функцій. Законодавча влада (верховна), обрана всенародно, відображає суверенітет держави. Виконавча влада (похідна від законодавчої), що призначається представницьким органом влади, займається реалізацією законів і оперативно-господарської діяльності. Судова влада виступає гарантом відновлення порушених прав, справедливого покарання винних.

В Англії, США та інших країнах судова влада стала джерелом і стрижнем формування всієї правової системи. У Росії початок реального поділу влади поклала судова реформа 1864 В історико-теоретичному плані можна говорити про необхідність постійного зведення судової влади, споконвіку уособлюється з зразками безпристрасності і справедливості.

Страницы: 1, 2