Виборча система України: сучасний стан і перспектива розвитку

Виборча система України: сучасний стан і перспектива розвитку

42

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Навчально-науковий інститут підготовки слідчих і криміналістів

Кафедра конституційного права

Наукова робота

на тему:

“Виборча система України: сучасний стан і перспектива розвитку”

ВИКОНАВ: курсант 204 н/гр

рядовий міліції

Льовкін М.О.

Науковий керівник: старший викладач

Кафедри конституційного права

Козодой Л.М.

КИЇВПлан.

Вступ.

1. Виборчі системи у світовій практиці.

1.1. Фактори встановлення змішаних виборчих систем.

1.2. Структура виборчого бюлетеню, як спосіб голосування.

1.3. Величина виборчого округу.

1.4. Методи конвертування голосів виборців у депутатські мандати.

2. Генезис української електоральної системи.

3. Політико - правовий аналіз сучасної виборчої системи України.

4. Перспективи розвитку виборчої системи України.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ.

Становлення України як демократичної держави спонукає її всіма засобами забезпечувати реалізацію прав людини і громадянина, визначених у Конституції України. Як відомо, Конституція України закріплює досить широкий спектр прав, які можна класифікувати на різні групи. Але серед цього спектра можна виділити ті права, які є найнеобхіднішими кожному громадянину. Такими, на нашу думку, звісно, крім особистих прав, є політичні права, зокрема право громадян на управління державою. Так, ч.3 ст.21 Загальної декларації прав людини стверджує, що воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля має проявлятися у періодичних нефальсифікованих виборах. У ст.25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права записано, що кожний громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації та без необґрунтованих обмежень право на участь у веденні державних справ безпосередньо та через представників, а також голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах. Засобом реалізації права громадянина на управління державою є виборча система. В залежності від виборчої системи, яка встановлена в державі права громадян при формуванні органів державної влади, можуть або розширюватись, або ж звужуватись.

Вихід України на демократичний шлях розвитку спонукає до глибокого вивчення сучасного стану її виборчої системи та перспектив її розвитку. Адже вибори є одним з найосновніших механізмів отримання влади в демократичній державі.

Зазначимо, що вибори, як політичне явище, існували ще в первісному суспільстві, де вигравав сильніший. Але кожен етап розвитку суспільства приносив нові нюанси у цей інститут.

Кінець 80-х початок 90-х років ХХ століття став періодом переходу багатьох країн від тоталітарного до демократичного політичного режиму. В багатьох державах в цей час відбувалися кардинальні зміни у політичні, економічній, соціальній сферах. Зазнають кардинальних перетворень і виборчі системи: відбувається пошук оптимальної виборчої системи - системи, яка б забезпечила справедливе, рівне представництво всього народу держави у законодавчому органі.

Зазначимо, що процес пошуку оптимальної виборчої системи в Україні відбувається у надзвичайно складних умовах перехідного суспільства. Основні параметри виборчих систем для кожного виду виборів у Конституції України не знайшли свого втілення. Це спричинило вирішення проблеми обрання моделі виборчої системи в рамках відповідних виборчих законів, процес напрацювання яких є вкрай динамічним за умов швидкого розвитку відповідних політичних процесів. Варто також зауважити, що протягом 90-х років минулого століття склалася практика проведення кожних наступних парламентських виборів за новим виборчим законом, який фіксував щоразу нову модель виборчої системи. Лише починаючи з 1997 р. змішана виборча система почала застосовуватися в Україні (згідно із Законом України “Про вибори народних депутатів України” від 24.09.1997 р.). Ця система збережена і в чинному законі України “Про вибори народних депутатів України”.

Та після прийняття останнього закону “Про вибори народних депутатів України” дискусії щодо зміни виборчої системи України не припиняються. Це є закономірним явищем, бо пошук оптимальної виборчої системи для України - це складний і водночас відповідальний процес.

Та оскільки проблема пошуку оптимальної виборчої системи для України є досить складною і містить багато підходів для її вирішення, то виникає потреба вказати на ряд особливостей проведення дослідження.

По-перше, у даній дослідницькій роботі під поняттям “виборча система” буде розумітися спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами залежно від результатів голосування виборців або інших уповноважених на те осіб.

По-друге, слід зазначити, що в цій роботі під словом “вибори” буде розкриватися вибори до парламенту, якщо не зазначено іншого. Адже саме цей орган є повноважним представником усього народу, він є колегіальним органом, а тому особливості тієї чи іншої електоральної системи кардинально позначаються на його складі.

По-третє, дана робота не містить аналізу більшості технічних моментів виборчого процесу. В ній зосереджена увага лише на основних елементах виборчої системи: величина і нарізка виборчих округів, структура виборчого бюлетеню, правила розподілу місць. Решта факторів стосуються механізму виборів і не будуть предметом нашого розгляду.

1. Виборчі системи у світовій практиці.

Для знаходження шляхів удосконалення сучасної виборчої системи України досить важливо проаналізувати досвід інших країн у цій галузі. Найцікавішим для нас буде відповідний досвід тих краї, що мали з Україною подібні умови формування демократичних інститутів. Це, перш за все, країни Східної та Центральної Європи, ті з них, що мають комуністичне минуле, та інші, які мають реальні напрацювання в даній сфері.

1.1. Фактори встановлення змішаних виборчих систем в країнах колишнього соцтабору.

Змішані виборчі системи з'явилися там, де процес демократизації включив відчутний момент домовленостей між правлячою партією та опозицією. Найцікавішими прикладами такого роду є Болгарія та Угорщина.

В Болгарії, після падіння режиму Т. Живкова та приходу до влади П. Младенова, Болгарська соціалістична партія, далі БСП, під тиском опозиції змушена була погодитись на проведення переговорів, результатом яких стало прийняття змішаної виборчої системи. Причиною такого вибору стало те, що БСП та Союз демократичних сил, далі СДС на момент проведення переговорів мали значні політичні ресурси. БСП, маючи вплив у невеликих містах і селах, які чисельно переважали, прагнула встановити мажоритарну виборчу систему. СДС, маючи вплив у великих містах, а отже і значної частини електорату Болгарії, прагнула запровадити пропорційну систему. Запроваджена таким чином, прийнята змішана виборча система стала компромісом між правлячою партією і опозицією.

Вона передбачала, що в народні збори половина з 400 депутатів обиратиметься за мажоритарною виборчою системою в одномандатних округах у два тури. Решта 200 - в багатомандатному окрузі на основі принципу пропорційного представництва по так званому. методу д`Ондта в порівняно невеликих округа (в них переважно розподілялось від 4 до 11 місць, лише в одному - 17, та ще у столичному Софійському окрузі - 26). Результати виборів проведених за цією методою виявилися такими: завдяки мажоритарному елементу виборчої системи соціалістам вдалося, отримавши 47,2% голосів виборців в цілому (частина кількостей голосів, отриманих БСП за пропорційною і мажоритарною виборчою системою становлять відповідно 48,5% та 57%), зайняти 52,8% місць у парламенті; СДС, отримавши в цілому по країні 36,2% голосів виборців (за пропорційною системою - 37,5, за мажоритарною - 34,5%), отримав у парламенті 36% місць Відомості щодо Болгарії можна знайти: Koulov B., Geography of Electoral Preferences: The Great National Assembly Elections in Bulgaria. Political Geography, 1991, Vol. 14, No.3..

В умовах політичної поляризації, коли майже всі голоси відійшли до двох найбільших партій, пропорційна система не дозволила б соціалістам конвертувати свої 47,2% голосів в абсолютну більшість місць. Але це було досягнуто завдяки мажоритарному елементу виборів.

В Угорщині причини запровадження змішаної виборчої виборчої системи були подібні до тих, що існували в Болгарії. Тобто, було досягнуто компромісу між правлячою партією, яка відстоювала мажоритарну виборчу систему, і опозицією, якій була вигідна пропорційна система.

Сама ж виборча система Угорщини стала досить складно. З 386 місць 176 мандатів розподілялися в одномандатних округах по мажоритарній системі у два тури, 152 місця розподілялися по пропорційній системі в 20 порівняно невеликих округах, а решта 58 обирались на загальнонаціональному рівні шляхом застосування пропорційного принципу до голосів, що виявилися невикористаними на двох перших рівнях. Для обрання в одномандатному окрузі застосовувалася система абсолютної більшості. До того ж у виборах мало взяти участь не менше половини зареєстрованих виборців. Якщо ці умови не виконувалися, то проводився другий тур. У випадку, якщо в першому турі була порушена квота явки виборців, то всі кандидати мали право брати участь у другому турі. Якщо жоден кандидат не отримував у першому турі абсолютної більшості, на другий тур проходили троє, а також всі ті, хто отримав понад 15% голосів виборців. На регіональному рівні застосовувалася система виборчих квот. Вони визначались шляхом ділення загальної кількості дійсних бюлетенів в окрузі на кількість пропонованих мандатів плюс один. Якщо в результаті процедури підрахунку голосів певна кількість місць в окрузі виявилася незайнятою, вакансії передавалися на поділ на загальнодержавний рівень. В національній виборчій комісії підсумовувались нереалізовані голоси виборців і розподілялися невикористані мандати. При цьому на загальнодержавному рівні встановлювався 4-відсотковий бар`єр-мінімум підтримки партій виборцями.

Вибори, проведені за цією методою, дали досить несподівані і, очевидно, необ'єктивні результати Відомості щодо Угорщини можна знайти: Rasz B., Political Pluralism in Hungary: The 1990 Elections. - Soviet Studies, 1991, Vol.43, No.1.. По-перше, всупереч очікуванням Угорської соціалістичної партії, далі УСП, саме елемент пропорційності в системі дозволив їй, отримавши перемогу в одному мажоритарному окрузі (за мажоритарним принципом за УСП проголосувало 0,6% виборців, за пропорційним - 11,7), зайняти аж 8,6% місць у парламенті. По-друге, Угорський демократичний форум, далі УДФ, зібравши 33,3 голосів за партійний список, отримав 42,8% місць у парламенті саме завдяки мажоритарному принципу, за яким він зібрав 65,3% голосів. По-третє, складна процедура виборів за мажоритарним принципом і чотирьох-відсотковий бар'єр на національному рівні, призвели до того, що решта партій (крім УСП, УДФ та Союзу вільних демократів), користуючись підтримкою 43,1% виборчого корпусу, отримали лише 25% місць у парламенті.

Цікавий досвід у галузі виборчої системи має Грузія. Там змішана виборча система існує з 1990 році. В 1995 році відбулися вибори в Грузинський парламент, в яких взяло участь 53 політичні партії. Союз громадян Грузії, далі СГГ, мав колосальні організаційні переваги перед партіями і займав лідируюче положення, а більшість інших партій були майже нікому невідомі. Маючи значні політичні ресурси СГГ між без особливих зусиль змінити виборча система в країні, зробивши її, скажімо більш прозорою. Але цього не сталося, бо як було сказано грузинським лідером, сполучення пропорційного і мажоритарного елементів виборчої системи дозволяло консолідувати еліту країни в організованих рамках СГГ і парламенту. Проведені вибори були в цілому успішними для СГГ: набравши 23,7% голосів виборців, він отримав 45,7% місць у парламенті (така невідповідність полягає в тому, що за список СГГ було подано 61,6% голосів виборців, а мажоритарний елемент приніс її лише 18,2% голосів). Надійна робоча більшість йому була забезпечена “незалежними” депутатами.

Досвід Грузії цікавий з тієї точки зору, що він показує, до якої невідповідності реального впливу партії кількості зайнятих нею місць у парламенті може призвести застосування загороджувальних бар'єрів. Так політичні партії Грузії, крім СГГ та Націонал-демократичної партії, набрали загалом 68,3% голосів виборців, а отримали 39,6% місць у парламенті. Так сталося тому, що кількість голосів поданих за партії, які подолали 5-відсотковий бар'єр, становила 21,3% голосів. Та наслідки використання загороджувальних бар'єрів вдалося подолати завдяки використанню мажоритарного елементу у виборчій системі (за ним було отримано 77,9% голосів електорату).

Як і у вище зазначених країнах, так і Росії мажоритарний елемент виборчої системи дав змогу партії влади, якою на той час був Вибір Росії, далі ВР отримати більшість місць у парламенті. Так ВР, отримавши 15,5% голосів в цілому, вдалося здобути 15,5% місць у парламенті. Невдахою виявилася Ліберально-демократична партія Росії, далі ЛДПР, набравши загалом 22,9% голосів виборчого корпусу, вона в підсумку отримала 14,4% мандатів у парламенті. Причиною цьому стало, те що за список партії проголосувало 26,3%, а мажоритарний елемент приніс лише 2,3% Бюллетень Центральной Избирательной Комиссии Российской Федерации. 1994, № 12. Таким чином, ЛДПР виявилася недопредставленою у парламенті.

Підсумовуючи досвід вище наведених країн, треба зазначити, що змішані виборчі системи у них встановлювались як компроміс між владною партією та опозицією. Поєднання пропорційного та мажоритарного елементів призводило в основному до викривлення політичної волі громадян. В цьому контексті сумнівним видається твердження, що ніби змішана виборча система є компромісом, який згладжує негативні сторони як мажоритарної так і пропорційної системи. Але з іншого боку, змішана виборча система в певній мірі може згладити дисбаланс, викликаний застосуванням загороджувальних бар'єрів, як це було в Грузії.

1.2. Структура виборчого бюлетеню, як спосіб голосування.

Важливим компонентом виборчої системи є структура виборчого бюлетеню. Бюлетені, що видаються виборцям, можуть бути по структурі простими, а можуть і навпаки - досить складними. Вибори бувають одноступеневі (президентські) і багатоступеневі (включають в себе і вибори до президента, членів парламенту, місцевих органів влади). В останньому випадку виборцю може бути надане право вибирати одну із декількох партій і тим самим проголосувати за всіх її кандидатів, але буває так, що на кожному рівні потрібно робити окремий вибір.

З вище сказаного, можна зробити висновок, що поняття “виборчий бюлетень” є в певній мірі тотожнім з поняттям “голосування”, тому поняття виборчого бюлетеню краще замінити поняттям “голосування”, оскільки воно, не змінивши змісту, значно полегшить виклад даної проблеми. Тому замість поняття “ординальним бюлетень” і “категоричний бюлетень” будемо використовувати поняття ординального і категоричне голосування.

Голосування називається категоричним, якщо виборець має право обирати лише одну партію або одного кандидата з числа всіх, хто в нашому випадку претендує на депутатський мандат. Голосування називається ординальним в тому випадку, коли виборець може ранжувати партії чи кандидатів. При такому порядку виборець має можливість показати, що хоча кандидат В - його перший вибір, та при його поразці він віддає перевагу кандидату С, а не А.

З вище сказаного можна зробити висновок, що категоричний бюлетень ставить виборця перед дилемою: якщо він проголосує за кандидата В, що користується його особистою довірою, але можливо непопулярного, то переможцем може виявитися кандидат А, але ж це - найгірший варіант. Щоб уникнути цього, виборець може проголосувати за більш популярного кандидата С. Іншого раціонального виходу, що уникнути найбільш небажаних результатів голосування, може просто не бути. Але може статися і так, що кандидат, який користується найбільшою підтримкою виборців, отримає мало голосів тільки через масову недооцінку його популярності. З цієї точки зору, ординальне голосування ефективніше з позиції виявлення реальних уподобань виборців, ніж категоричне.

Окрім чистих видів голосувань, існують і змішані. Багато виборчих систем дають можливість голосувати більш ніж за одного претендента, не вводячи ординального голосування. Наявність у виборців більш ніж одного голосу робить вибір більш змістовним. Таку можливість дають системи з так званим кумулятивним голосуванням. За такої системи виборці мають певну кількість голосів, скажімо, стільки ж, скільки і мандатів в окрузі. Така система, до речі, використовується на виборах до органів місцевого самоврядування в Баварії. За такої системи виборці мають три голоси. Вони їх можуть віддати одному кандидату або розподілити між декількома. Даний вид голосування є придатним для невеликих виборчих округів, в котрих виборці добре знають всіх кандидатів, а їх політична належність для них великого значення не має.

Окрім чистих видів голосування, існує і змішане. Багато виборчих систем дають можливість проголосувати більш ніж за одного кандидата, не вводячи ординального голосування. Наявність у виборців більш ніж одного голосу робить вибір багатшим.

Таким чином, розглянувши наведені методи голосування, можна зробити висновок, що якщо законодавець хоче розширити можливість вибору для виборців, забезпечити об'єктивніше виявлення їх уподобань, він може надати їм більш ніж один голос, відкинувши категоричне голосування, і ординальне, змішане або ж кумулятивне.

1.3. Величина виборчого округу.

Поняття величини округу використовується для відображення важливого фактора виборчої системи - кількості місць, що розподіляються в окрузі. Вона може коливатися від 1 до більш ніж 100.

При встановлені величини виборчого округу виникає чимало проблем. Найсерйозніша з них пов'язана з нерівною нарізкою виборчих округів. Особливо гостро вона стоїть в одномандатних округах. Адже не завжди буває так, що кількість мандатів, за які ведеться боротьба, не завжди пропорційні кількості виборців. Так одні округи можуть перевершувати інші за кількістю потенційних виборців. А це означає, що голоси виборців матимуть нерівну “вагу”.

Дійсно, якщо в одному окрузі 2000 виборців, а в іншому 500, то в більш заселеному окрузі норма представництва становитиме 0,5 на 1000 виборців, а в менш заселеному 2 на 1000 виборців. Це і є нерівна нарізка округів. Основною причиною такої ситуації є міграція населення, тобто люди, в основному, переїздять із села до міста.

Нерівна нарізка виборчих округів можлива і при виборах по багатомандатних округах. Прикладом, може слугувати Ісландія. Так факт перепредставленності ірландської Прогресивної партії в парламенті за підсумками виборів 1933 р. обумовлювалося тим, що партія опиралася на аграрне населення. Не дивлячись на декілька перенарізок, проблема нерівності округів виникала знову в міру переїзду усе більшого числа людей у місто.

Страницы: 1, 2, 3, 4