Аналіз менеджменту ВАТ Сумсільмаш

2. Полтавська.

3. Вінницька.

4. Чернигівська.

5. Черкаська.

6. Одеська.

7. Тернопільська.

8. Харківська.

9. Запорізька.
10. Ровенська.
11. Днепропетровська.
12. Київська.
13. Житомирська.
14. АРК.
15. Симферополь.
16. Хмельницька.
17. Кировоградська.
18. Волинська.
19. Львівська. а також у Білгородській області в Росії та Молдавії.

Серед споживачів продукції ВАТ “Сумсільмаш” найбільшу частку займають колгоспи.

[pic]

Рис. 3.1. Об’єм споживання продукції по областях в 2001 році, тис. грн.

Як видно з діаграми серед всіх останніх споживачів виділяються три основні: Суми, Київ, Днепропетровськ. Вони складають відповідно 22 %, 21%,
19 %. Перспективними споживачами залишаються Чернигів та Запоріжжя. Серед факторів такого розподілу споживачів треба виділити територіальне розміщення підприємства ВАТ “Сумсільмаш” (Суми), та масштабність областей- споживачів (Київ, Днепропетровськ).

Серед вимог споживачів до продукції підприємства слід виділити високу зносостійкість, низьку ціну та високу якість.

3.2 Аналіз конкурентного середовища

Керівництво кожного підприємства чітко розуміє, що якщо не задовольняти потреби споживачів так же ефективно, як це роблять конкуренти, підприємству довго не продержатися на ринку. У більшості випадків не споживачі, а як раз конкуренти визначають, які результати діяльності можна продати та яку ціну можна запросити.

Важливо розуміти, що споживачі – не єдиний об’єкт суперництва організацій. Останні можуть також вести конкурентну боротьбу за трудові ресурси, матеріали, капітал і право використовувати певні технічні винахідництва. Від реакції на конкуренцію залежать такі внутрішні фактори, як умови та оплата праці та характер відносин між керівниками і підлеглими.

ВАТ “Сумсільмаш” має широке коло конкурентів.

У галузі сільськогосподарського машинобудування працюють 100 підприємств і 17 інститутів, підпорядкованих Міністерству промислової політики України. В останні роки до створення техніки для села приступили і
30 конверсійних заводів. Якщо в 1992 році Україна виробляла лише 32 % машин, що охоплюють весь технологічний процес (від оранки поля до переробки й упакування готової продукції), то сьогодні частка вітчизняної техніки на цьому ринку перевищила 70 %. Цьому факту багато в чому сприяла “Національна програма виробництва технологічних комплексів, машин і устаткування для сільського господарства, харчової і переробної промисловості на 1992 - 1997 роки”.

Було розроблено понад 1200 найменувань нової техніки. З них впроваджено у виробництво 420 машин, які не вироблялися раніше в Україні;
472 машини, які раніше вироблялися по суті, створені заново. Ще 366 найменувань є поки що в одиничних зразках. З’явилися нові машини для рослинництва і тваринництва. Багато українських розробок відповідають світовим стандартам і конкурентоспроможності на зовнішньому ринку. Так, сівалки точного висіву експортуються в Польщу, Німеччину, інші європейські країни.

Сьогодні забезпечення тракторами народного господарства України складає 75,1 % від його потреби. Парк нараховує 393,1 тис. машин, а потреба в них – 510 тис.

Для вирішення стратегічних завдань усі заводи, зайняті в тракторному виробництві, об’єдналися в асоціацію “Укртрактор”. Основними складальними підприємствами є Харківський тракторний завод і дніпропетровський
“Південний машинобудівний завод”.

Уже розроблено майже всі типи тракторів, необхідних для агропромислового комплексу. На ХТЗ готовий до виробництва легкий трактор потужністю 35 к.с., розпочато випуск трактора в 50 к.с.

Останнім часом у аграріїв з’явився попит на особливо потужні трактори, які дають змогу використовувати комбіновані широкозахватні агрегати, що скорочує терміни польових робіт. тому харків’яни взялися за створення колісного трактора в 210 к.с. і гусеничного в 250 к.с. Оскільки річна потреба в останньому класі машин не перевищує 1000 штук, винаходити власний велосипед економічно недоцільно. Вирішено організувати спільне виробництво для випуску іноземної моделі. Тендер за участю чотирьох закордонних фірм виграла американська фірма “Кейс”, яка запропонувала відносно недорогий трактор (140 тис. дол. США) і вигідні для української сторони умови. На відміну від багатьох інофірм, “Кейс” не ставить роботу СП у залежність від реалізації в Україні власної продукції і готова інвестувати у виробництво комплектуючих в Україні. За чотири роки їх кількість у комбайні досягне 80 %.

Ахілесовою п’ятою українського тракторобудування є двигуни. Більшість з них розроблено на Харківському заводі тракторних двигунів (ХЗТД). Двигуни під трактор від 100 до 200 к.с. створюються харківським заводом “Серп і молот”. Щоб перейти на сучасну технологію виробництва двигунів, українські підприємства повинні повністю змінити технологічні лінії.

Тому стратеги сільськогосподарського машинобудування намічають два шляхи: використовувати у вітчизняних двигунах деякі імпортні комплектуючі
(вкладиші, паливні насоси, форсунки тощо) і створювати спільні із зарубіжними партнерами виробництва двигунів. У даний час вивчається можливість створення двох українсько-німецьких СП: на ХЗТД із фірмою “Манн” і на заводі “Серп і молот” із фірмою “Дойтц”. Остання поставляє в Україну
3000 своїх готових двигунів для тракторів потужністю 150 і 160 к.с.

В останні роки в Україні відійшли від стандартного підходу до комбайнобудування. Досвід показав, що для кожної кліматичної зони з її особливостями землеробства потрібен свій комбайн. На жнивах 1997 року працювали комбайни різних класів (майже всі імпортні): 840 “Джон Дір”, 20
Кейс, 20 “Вестерн”, 20 “Масей Фергюсон”, 13460 “Дон”, “Домінатор”, 130 “Нью
Холланд”, 2760 “Єнісей” і “Сибіряк”, 68420 “Нива” і “Колос”, 30 “Бізон”,
300 МДВ, 200 “Сампо”.

На заводі “Рівнесілмаш” створено українсько-німецьке СП з випуску комбайнів МДВ-525. Цей проект дуже привабливий для української сторони, оскільки до нього можна залучити 30 вітчизняних підприємств, що працюють над створенням комбайна “Лан”. Вони могли б освоїти виробництво запчастин відразу для трьох комбайнів – “Лан” і двох німецьких МДВ, що привело б до уніфікації вузлів усіх трьох машин ї зниження їхньої собівартості.
Передбачається, що частка українських комплектуючих в імпортних машинах за декілька років становитиме 80 %.

Потребу в зернозбиральній техніці продуктивністю 9 кг/с планується задовольнити за рахунок вітчизняних “Славутич” і американських “Джон
Дірів”.

З прийняттям закону про лізинг у вітчизняних виробників з’явилася можливість активізувати реалізацію своєї продукції, оскільки ринок сільгосптехніки останнім часом характеризується низькою платоспроможністю споживачів.

Український ринок сільськогосподарської техніки з його високим попитом дуже привабливий для іноземних фірм. В іноземців захоплює дух від прогнозованого річного попиту. Одних тільки комбайнів потрібно щорічно
10400 од. Багато великих закордонних компаній, що виробляють сільгосптехніку, не проти надовго облаштуватися на нашому ринку. Особливу активність виявляють останнім часом американці й німці.

Сьогодні в Україні усвідомили, що куди вигідніше створювати спільні підприємства із закордонними фірмами, ніж купувати їхню готову продукцію.
Це дає можливість, використовуючи іноземні кредитні лінії, одержати доступ до передових технологій, підвищити якість продукції, що випускається.

Вітчизняні машинобудівники сьогодні орієнтуються на співробітництво з німецькими колегами. Оскільки останнім часом у Німеччині різко загострилася конкуренція між фірмами, що випускають сільгосптехніку, багато хто з них бачить в Україні перспективний ринок збуту.

Незважаючи на відносно високий рівень конкуренції, перспективи у підприємства ВАТ “Сумсільмаш” все ж таки є. Це налагодження додаткової технологічної лінії по виробництву запасних частин до сільськогосподарських машин імпортного виробництва. Можливо керівництву підприємства слід замислитися над можливістю співробітництва із західними виробниками сільгосптехніки. Сегмент даного ринку зайнятий не повністю, тому підприємству слід вже зараз починати діяти в цьому напрямку.

3.3 Постачальники як один з факторів зовнішнього середовища

Діяльність ВАТ “Сумсільмаш” залежіть від непреривного притоку матеріалів, оскільки воно є підприємством машинобудівної галузі.
Неможливість забезпечити постачання матеріальних ресурсів в необхідних розмірах може завдати великих труднощів підприємству.

Основними постачальниками ВАТ “Сумсільмаш” є:

Машинобудівні заготівки та ливарне виробництво – ВАТ СМНВО ім.
Фрунзе.

Хімікати та лакофарбові матеріали – ВАТ “Сумихімпром”.

Насоси - ВАТ “Насосенергомаш”.

Електроенергія – ВАТ “Сумиобленерго”

Газ – ВАТ “Сумигазбуд”

По словам заступника директора по матеріально-технічному забезпеченню, єдиним постачальником, який створював серйозні проблеми, був
ВАТ “Сумиобленерго”. Буває час, коли це підприємство постачає електроенергію дискретно, що призводить до зупинки виробництва і не виконання планів по випуску продукції.

Для зменшення залежності від постачання теплової енергії, підприємство ВАТ “Сумсільмаш” побудувало свою котельну, чим зменшило ризик невиконання обов’язків перед споживачами.

Підприємство веде пошук нових постачальників з більш дешевими і якісними матеріалами та напівфабрикатами навіть закордоном, але перелік постачальників підприємства не змінюється вже довгий час. Мабуть альтернативних постачальників ще знайдено.

3.4 Законодавча база щодо діяльності підприємства

Стан законодавства часто характеризується не тільки його складністю, а й рухливістю, а інколи навіть невизначеністю, особливо, в Україні, яка стоїть на шляху перетворення економіці на ринкову.

У законодавчій системі України існують декілька Законів, в яких визначається юридичний статус здійснюваної діяльності. Тут приведений не повний перелік Законів України, який керується підприємство при здійсненні виробничо-господарської і комерційної діяльності:

1) Закон України «Про підприємства»;

2) Закон України «Про суспільство, що господарює,»;

3) Закон України «Про податок на додану вартість»;

4) Закон України "Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності";

5) Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції";

6) Закон України «Про ціни і ціноутворення»;

7) Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність»;

8) Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»;

9) Митний кодекс України;

10) Закон України «Про єдиний митний тариф»;

11) інші Закони України необхідні для здійснення виробничо-комерційної діяльності.

Трохи докладніше про деяких з основних Законів:

1. ЗАКОН УКРАЇНИ "Про обмеження монополізму і недопущенні несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності" №2132 від 18.02.92 р. Цей Закон визначає правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності і здійснення державного контролю за дотриманням норм антимонопольного законодавства.

2. ЗАКОН УКРАЇНИ "ПРО захист від несумлінної конкуренції" №236 від
07.06.96 р. Цей Закон визначає правові основи захисту суб'єктів, що господарюють, (підприємців) і споживачів від несумлінної конкуренції. Закон спрямований на встановлення, розвиток і забезпечення торгових і інших чесних звичаїв ведення конкуренції при здійсненні підприємницької діяльності в умовах ринкових відносин. [8]

Кожний із Законів перебуває з поділів, що у свою чергу діляться на статті. Як і всі закони, Закони регулюючі відношення з приводу конкуренції, постійно доповнюються й уточнюються вищими органами державної влади.

Нижче приведені категорії який визначаються Законом України "Про обмеження монополізму і недопущенні несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності": товар – продукт діяльності (включаючи роботи, послуги, а також цінні папери), призначений для реалізації; ринок товару (товарний ринок) – сфера обороту товару однієї споживчої вартості, у рамках якої визначається монопольне положення; конкуренція – змагання підприємців, коли їхні самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, у яких бідуває споживач; монопольне положення – домінуюче положення підприємця, що дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку конкретного товару. Монопольним є положення підприємця, частка якого на ринку конкретного товару перевищує 35%; монопольна ціна – ціна, що встановлюється підприємцем, що займає монопольне положення на ринку, і приводить до обмеження конкуренції і порушенню прав споживача; монопольна діяльність – дія (бездіяльність) підприємця (підприємців) в умовах монопольного положення на ринку одного підприємця (групи підприємців) у виробництві і реалізації товарів, а також дія
(бездіяльність) органів влади і керування, спрямовані на недопущення, корінне обмеження або усунення конкуренції; суб'єкт , що господарює , (підприємець) - юридична особа незалежно від форми власності, що займається діяльністю по виробництву, реалізації, придбанню товарів (робіт, послуг), громадянин, що робить самостійну підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи, група зазначених юридичних і / або фізичних осіб, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими, тобто має вирішальний вплив на їхню господарську діяльність, у тому числі і на прийняття управлінських рішень на підставі: володіння їхніми акціями (паями, частинами); володіння або права використання їхніх активів; прав, зафіксованих в установчих документах або договорах (контрактах); відповідності більше, ніж чверті складу органів керування і / або наглядацьких рад, ін.

До третього підрозділу можна зробити такий висновок:

1. Керівник підприємства має враховувати зовнішнє середовище в цілому, оскільки організація є відкритою системою, яка залежить від взаємообміну ресурсами і результатами діяльності із зовнішнім світом.

2. Значіння зовнішніх факторів змінюється від організації до організації та від підрозділу до підрозділу.

3. Всі фактори зовнішнього середовища взаємозалежні та взаємодіють між собою.

РОЗДІЛ 4

Структура виробничого процесу

Виробничий процес – це сукупність взаємопов’язаних процесів праці та природних процесів, в результаті яких матеріали пертворюються в готові вироби.

В залежності від характеру і масштабу виробляємої продукції виробничі процеси можуть бути прості та складні. Продукція, вироблена на підприємстві
ВАТ “Сумсільмаш”, як правило, складається з великої кількості деталей та збірних одиниць. Детали мають різні габаритні розміри, складні геометричні форми, обробляються з великою точністю, для їх виготовлення потрібні різні матеріали. Все це ускладнює виробничий процес, котрий ділиться на частини, і частини цього складного процесу виконуються різними цехами і виробничими дільницями заводу.

Виробничий процес включає як технологічні, так і нетехнологічні процеси.

Технологічні - процеси, в результаті котрих змінюються форми, розміри, властивості предметів праці.

Нетехнологічні - процеси, не призводящі до зміни цих факторів.

По масштабах виробництва однородної продукції розрізняють процеси: масові - при великому масштабі випуска однорідної продукції; серійні - при широкій номенклатурі постійно повторюючих видів продукції; індивідуальні - при постійно змінюваної номенклатурі виробів, коли велика частка процесів носить унікальний характер.

Технологічний процес на підприємстві ВАТ “Сумсільмаш” показує слідуюча схема:
[pic]

Технологічний процес починається з центрального матеріального складу, який складається з двох частин: склад матеріалів, сировини, запчастин та напівфабрикатів; склад готової продукції.

З початку відібрані відповідно документації виробничі запаси транспортують до основної виробничої ланки підприємства – дільниці № 1 – за допомогою контейнерів і електрокарів. Ці транспортні засоби надаються і обслуговуються транспортною дільницею, яка безпосередньо підпорядкована заступнику директора по загальним питанням.

Дільниця № 1 складається з п’яти цехів, котрі проходить виріб в процесі обробки. Для транспортування деталей і виробів між цехами та внутрі них використовують внутрішньо-цеховий транспорт.

Після кінцевого збору вироба, останній транспортується у відділ технічного контролю, де проходить процес звірки відповідності технічній документації, державним стандартам якості, а також вимогам замовника.

Після того, як виріб був перевірений на предмет відповідності вимогам, він транспортується до проміжної складальної дільниці, робітники якої розподіляють і маркірують продукцію по замовниках для подальшого складування.

Кінцевий пункт призначення продукції в технологічному процесі – склад готової продукції, де ведеться її облік.

Даний технологічний процес потребує використання електро- і теплоенергії, якими забезпечують відповідно енергоремонтна дільниця і котельна. Інструментальне господарство підприємства представлене інструментальною дільницею, до функцій якої входить: виробництво, ремонт та своєчасне забезпечення інструментом робочих місць цехів основного виробництва.

Таким чином, основні операції виконуються робітниками основного виробництва на робочих місцях цехів ділянки № 1. Обслуговуючі процеси – це процеси, пов’язані з обслуговуванням основного та допоміжного виробництв
(складські, транспортні і контрольні роботи). Допоміжними можно назвати процеси виробництва електро- та теплоенергії, а також виробництво і ремонт інструменту для основного виробництва.

Виробнича потужність підприємства ВАТ “Сумсільмаш” складає
4 729 137,4 грн. на рік. Тобто підприємство використовує свою виробничу потужність на 70 %. Причиною цього явища може виступати застарілі технології, які використовуються підприємством. Деякі технологічні лінії знаходяться в стані припинення. Підприємству треба замислитися над переоснащенням і оновленням технології.

Висновки

В результаті виконаної роботи було з’ясовано, що підприємство ВАТ
“Сумсільмаш”, незважаючи на недоліки в системі управління підприємством, все ж таки має перспективи розвитку. Здержуючим фактором розвитку підприємства є сезонність виробництва. Тому організації слід диверсифікувати свою діяльність, а також розширювати тісні зв’язки із споживачами, знаходити нових постачальників і вести пошук партнерів в
Україні і за кордоном.

Аналіз підприємства також показав, що споживання його продукції характеризується нестабільністю. Тобто підприємству слід вжити заходів щодо зменшення коливань споживання продукції і орієнтуватися на стабільний розвиток. Для цього треба підвищувати якість виробленої продукції, зменшувати витратність виробництва. Слід також звернути увагу на розвиток маркетингу для стимулювання збуту.

Здивовує те, що при здійсненні акціонування підприємства, така галузь управління підприємством як фінансовий менеджмент практично відсутній. Адже він потрібен для здійснення ефективного управління фінансовими ресурсами. Інтенсивний розвиток будь-якого підприємства потребує залучення додаткових фінансових ресурсів шляхом випуску акцій і облігацій. Цей процес потребує керування, тому керівнику підприємства треба виділити окрему посаду фінансового директора.

Зараз людський фактор вже сприймається не як стаття витрат, людський фактор і його використання на підприємстві становиться стратегічним фактором та життєво важливою умовою для того, щоб підприємство могло вижити у важких і нестабільних умовах ринку.

Страницы: 1, 2, 3, 4