Антикризове управління бізнесом

Антикризове управління бізнесом

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ КРИЗИ В БІЗНЕСІ: ТИПОЛОГІЯ, ФАКТОРИ

1.1 Сутність, причини та класифікація кризи

1.2 Циклічність кризових явищ: закономірність і повторюваність

1.3 Процес розвитку кризи

РОЗДІЛ 2. ОСНОВИ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ

2.1 Сутність і мета антикризового управління

2.2 Основні інструменти антикризового управління

2.3 Функції і принципи антикризового управління

РОЗДІЛ 3. ПОДОЛАННЯ КРИЗИ, ЇЇ НАСЛІДКИ ТА ЇХ ПОПЕРЕДЖЕННЯ

3.1 Можливість настання кризи

3.2 Процес антикризового управління

3.3 Основні шляхи подолання кризи

3.4 Наслідки кризи

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

У сучасній літературі ще не склалося загальновизнаного уявлення про кризи в розвитку соціально-економічної системи. Існував погляд, що кризи є характерною рисою капіталістичного способу виробництва і їх не має бути за соціалістичного ладу. Стверджувалося, що при соціалізмі немає криз, а лише "труднощі зростання". Багато років у колишньому СРСР саме це твердження було ідеологічним фактором розроблення економічної політики розвитку виробництва. Поява проблем на соціалістичних підприємствах замовчувалася і приховувалася вищими органами державного управління. Держава, втручаючись в економіку того чи іншого підприємства, не допускала та й не могла допустити банкрутства. Не існувало навіть такого економічного поняття, як "банкрутство".

З наукової точки зору криза є етапом розвитку будь-якої складної системи, її елементом. Кризу треба розглядати як переломний момент у розвитку системи, що дає простір новому витку економічних змін.

Криза змінює тенденції життєдіяльності системи, тобто, порушуючи її стійкість, радикальним чином її оновлює. Тому очисна сила кризи потрібна системі не менше, ніж спокійне безтурботне існування. Це дві сторони однієї медалі, одне не може існувати без іншого, це вияв закону єдності і боротьби протилежностей.

Поняття "криза" тісно пов'язане з поняттям "ризик", що певною мірою впливає на методологію розробки будь-якого управлінського рішення. Якщо виключити з нього очікування кризи, зникне гострота сприйняття ризику, стануть несподіваними і від цього важчими наслідки кризової ситуації.

Проблему кризи можна розглядати й в іншому ракурсі. Соціально-економічна система у будь-якій формі (чи то суспільна формація, чи то суб'єкт підприємницької діяльності (СПД)) має дві тенденції існування: функціонування і розвиток.

Функціонування — це підтримка життєдіяльності, збереження функцій, що визначають її цілісність, якісну визначеність, сутнісні характеристики.

Розвиток — це надбання нової якості, яка зміцнює життєдіяльність в умовах середовища, що змінюється.

Функціонування і розвиток тісно пов'язані між собою. Вони відображають діалектичну єдність основних тенденцій соціально-економічної системи. Для функціонування соціально-економічної системи обов'язково необхідна наявність предмета праці, засобів праці та людини, яка здійснює трудову діяльність. При цьому функціонування соціально-економічної системи можливе лише за відповідності таких ознак:

- засоби праці можуть змінювати її предмет;

- людина повинна володіти засобами праці;

- результат повинен відповідати інтересам і потребам людини. Усе це — необхідні умови функціонування СПД в сучасному економічному просторі.

Розвиток характеризує зміни у предметі, засобах праці й у людині. Критерієм цих змін є поява нової якості, що зміцнює стабільність і гармонійність функціонування соціально-економічної системи чи нові умови, що спричиняють необхідні зміни. Факторами розвитку є підвищення продуктивності праці, зміна її характеру, виникнення нової технології, посилення мотивації діяльності тощо. При цьому змінюються й умови функціонування соціально-економічної системи.

Зв'язок функціонування і розвитку має діалектичний характер, що відображає можливість і закономірність настання й подолання криз. Стабільне функціонування стримує розвиток і водночас є його життєздатним середовищем, розвиток руйнує багато процесів функціонування, але створює умови для досягнення більш стійкого його стану.

Таким чином, виникає циклічна тенденція розвитку, що зумовлює періодичне настання криз.

Мета даної роботи - проаналізувати учбовий матеріал, розкрити сутність кризи, визначити важливість антикризового менеджменту у розвитку бізнесу, його методи, принципи і функції, виявити симптоми настання кризи, розкрити процес подолання кризи, основні шляхи подолання кризи та її наслідки.

Об’єктом курсової роботи є криза - переломний етап функціонування будь-якої системи, у процесі якого вона піддається впливу ззовні або зсередини, що потребує якісно нового реагування.

Предметом є процес подолання кризи, який складається з таких послідовних етапів як підбір робочої групи, розробка плану графіку, формування інформаційної бази, необхідної для розробки антикризової програми; діагностика і прогнозування кризової ситуації та кризового стану, оцінка параметрів кризи; опрацювання версій і гіпотез щодо шляхів подолання кризових явищ; уточнення і поглиблення реалістичності планів подолання кризовості; уточнення антикризової моделі управління, опрацювання методів мотивації персоналу; моніторинг зовнішніх і внутрішніх чинників.

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ КРИЗИ В БІЗНЕСІ: ТИПОЛОГІЯ, ФАКТОРИ

1.1 Сутність, причини та класифікація кризи

Кризова ситуація — переломний етап функціонування будь-якої системи, у процесі якого вона піддається впливу ззовні або зсередини, що потребує якісно нового реагування. Основною особливістю кризи є те, що вона несе в собі загрозу руйнації системи.

Найбільша кількість кризових явищ і ситуацій спостерігається на мікрорівні. Дослідники вважають, що щорічно 10-20 % малих підприємств потрапляють у кризові ситуації й у середньому майже 10 % із них припиняють свою діяльність [29, ст. 4].

Криза підприємства є переломним моментом у послідовності процесів і дій. Типовим для кризової ситуації є два варіанти виходу з неї: успішне подолання кризи або ліквідація підприємства як екстремальна форма.

У найзагальнішому випадку кризова ситуація характеризується такими параметрами: наявність загрози першочерговим цілям і цінностям; ефект раптовості для осіб, відповідальних за подолання кризи; гострий дефіцит часу для реагування на загрозу.

Криза є ситуативною характеристикою функціонування будь-якого суб'єкта і наслідком невизначеності в його зовнішньому і внутрішньому середовищах. У найзагальнішому вигляді кризові ситуації, основними джерелами яких є зовнішні та внутрішні чинники, класифікують за такими головними причинами виникнення:

- непередбачені події, що виникли раптово у зовнішньому середовищі (зміни політичної ситуації в державі, податкового законодавства, цін, коливання валютного курсу тощо);

- зміна відносин суб'єкта управління з контрагентами;

- зміни усередині суб'єкта управління;

- зміни, що відбуваються внаслідок науково-технічного прогресу, результатом чого є формування нових підходів, поглядів та орієнтирів.

Ступінь передбачуваності кризових явищ і ситуацій зумовлена зовнішніми факторами, що не залежать від суб'єкта управління (на них суб'єкт може впливати слабко або не взагалі не впливати), і внутрішніх, які залежать від суб'єкта управління (як правило, від організації його роботи). Спроможність будь-якого підприємства пристосовуватися до зміни як зовнішніх, так і внутрішніх чинників — гарантія не тільки його виживання, а й процвітання [26, ст. 444].

Кризи відбивають не тільки протиріччя функціонування і розвитку, але можуть виникати й у самих процесах функціонування. Це можуть бути, наприклад, протиріччя між рівнем техніки і кваліфікацією персоналу, між технологіями й умовами її використання (приміщення, кліматичне середовище, технологічна культура й ін.).

Причини криз, що виникають на підприємствах, можуть бути різними. Вони поділяються на об'єктивні, пов'язані з циклічними потребами модернізації і реструктуризації підприємств, а також з несприятливими впливами зовнішнього середовища організацій, і суб'єктивні (рис. 1.2), що відбивають помилки і волюнтаризм в управлінні. Причини криз можуть носити також природний характер, що відбивають явища клімату, землетрусу, повені й інші катаклізми природної властивості. А можуть носити і техногенний відбиток, пов'язаний з діяльністю людини.

Причини кризи можуть бути зовнішніми і внутрішніми. Перші пов'язані з тенденціями і стратегією макроекономічного розвитку чи навіть розвитку світової економіки, конкуренцією, політичною ситуацією в країні. Другі — з ризикованою стратегією маркетингу, внутрішніми конфліктами, недоліками в організації виробництва, недосконалістю управління, інноваційною й інвестиційною політикою [4, ст. 12].

Кризові явища і ситуації класифікують за такими ознаками:

1) за належністю до країни функціонування суб'єкта управління:

- зовнішні кризові явища, джерело походження яких для суб'єкта перебуває за межами його власної країни;

- внутрішні кризові явища, що виникають в окремій країні й впливають на функціонування тільки її суб'єктів управління [19, ст. 5];

2) за рівнем виникнення:

- кризові явища, що виникають на мікрорівні, тобто безпосередньо у суб'єкта управління (підприємства, організації, приватної особи);

- кризові явища галузевого (групового) походження, що виникають у цілої групи суб'єктів (галузі);

3) за сферою походження:

- соціально-політичні кризові явища, зумовлені кризовими ситуаціями, що виникають у разі зміни державою політичного курсу, запровадження незапланованих соціальних програм або здійснення інших акцій, в основі яких — соціальні явища;

- адміністративно-законодавчі кризові явища, які виникають за реалізації непередбачених адміністративних рішень, що обмежують діяльність суб'єктів управління, а також внаслідок зміни чинного законодавства;

- виробничі кризові явища, пов'язані зі здійсненням будь-яких видів виробничої діяльності;

- комерційні кризові явища, що виникають у процесі реалізації товарів і послуг;

- фінансові кризові явища, що виникають у сфері відносин суб'єкта управління з фінансовими інститутами, а також внаслідок змін у фінансовій системі;

- природно-екологічні явища, що виникають внаслідок залежності суспільного виробництва від природно-кліматичних явищ;

- демографічні кризові явища, зумовлені змінами демографічної ситуації;

- геополітичні кризові явища, що носять глобальний характер внаслідок міграції робочої сили, поширення захворювань, що погрожують усьому людству [26, ст. 445];

4) за причинами виникнення:

- кризові явища, спричинені невизначеністю майбутнього, що характерні для функціонування всіх суб'єктів управління;

- кризові явища, зумовлені недостатнім обсягом інформації для прийняття рішень та об'єктивною неможливістю врахування всіх параметрів, необхідних для прийняття оптимальних рішень;

- кризові явища, спричинені суб'єктивними чинниками — особистими характеристиками менеджера, який аналізує можливість виникнення і ступінь небезпеки кризового явища;

5) за ступенем системності:

- системні кризові явища, наявність яких зумовлена самою системою;

- несистемні (унікальні) кризові явища, не властиві даній системі, ступінь впливу яких може бути зведений до мінімуму;

6) за можливістю прогнозування:

- прогнозовані кризові явища і ситуації, виникнення яких піддається прогнозуванню на основі існуючих теорій і знань;

- частково непрогнозовані, що виникають унаслідок форс-мажорних подій [29, ст. 7];

7) за ступенем реалізації:

- реалізовані кризові явища, наслідки яких несприятливі для суб'єкта управління;

- кризові явища, що не реалізувалися (не здійснилися) всупереч очікуванню;

8) за адекватністю часу прийняття рішення з антикризового управління:

- прогнозовані кризові явища і ситуації, передбачені передкризовим менеджментом, у результаті чого була вироблена стратегія управління;

- поточні кризові явища, що не були заздалегідь передбачені, отже, не було вироблено стратегії реагування, внаслідок чого суб'єкт управління реагує на них у момент їх виникнення [26, ст. 446];

9) за ступенем впливу на функціонування суб'єктів управління. Вплив кризового явища на функціонування суб'єкта управління може призвести до таких наслідків:

- руйнації суб'єкта управління як системи;

- часткової руйнації системи управління суб'єкта;

- не чинити суттєвого впливу на суб'єкт управління.

10) на етапі стратегічного розвитку:

- криза зростання;

- криза стагнації;

- криза спаду;

11) на стадії життєвого циклу підприємства:

- криза створення;

- криза зростання;

- криза старіння;

12) за агрегуванням стану:

- прихована (латентна) криза;

- гостра криза;

13) за загрозою цілям підприємства:

- стратегічна криза (криза стратегії) — ситуація, коли потенціал розвитку підприємства (інноваційний потенціал), що міг би бути використаний протягом тривалого часу, істотно знизився, вичерпаний або немає можливості створити новий. Причинами стратегічної кризи є, наприклад, втрачений технологічний розвиток або відставання від прогресивних технологій, неадекватна реакція на вимоги ринку, що постійно змінюється, маркетингова стратегія.

- результативна криза (криза результатів), або оперативна криза, відображає стан, за якого підприємство має збитки і через постійне зменшення власного капіталу прямує до ситуації дефіциту балансу (перевищення пасивів над активами). Основними причинами кризи результатів, можуть бути: а) втрата інноваційного потенціалу внаслідок зниження потенціалу розвитку підприємства; б) недостатня ефективність оперативних заходів або менеджменту, який не в змозі достатньою мірою використовувати потенціал розвитку підприємства для зростання прибутків.

- криза ліквідності внаслідок збільшення збитків підприємству загрожує втратою платоспроможності, тобто небезпекою дефіциту балансу [29, ст. 8].

1.2 Циклічність кризових явищ: закономірність і повторюваність

Циклічність процесів спостерігається всюди: у природі, суспільстві в розвитку соціальних та економічних явищ, а також у виробництві. Соціальні й економічні явища, розвиток виробництва відбуваються циклічно шляхом чергування піднесень і спадів, але за висхідною кривою. Тимчасовий лаг між спадами і піднесеннями становить цикл розвитку. Найбільша увага приділяється дослідженню періодичності та тривалості економічних і виробничих циклів.

Одним із засновників теорії циклів і кризових явищ був український вчений М. І. Туган-Барановський. В своїй науковій праці "Промышленные кризисы в современной Англии, их причини и влияние на народную жизнь" він виявив циклічність розвитку промисловості на підставі аналізу теоретичних досліджень різних вчених щодо виникнення кризових явищ. М. І. Туган-Барановський створив теорію циклів. Принципово новим в його дослідженнях був аналіз механізму виникнення кризи. Вчений пов'язував виникнення криз з порушенням пропорційності розвитку виробництва та перетворенням часткового виробництва на загальне, що має відображення в ціноутворенні на всю або основну масу товарів ринку. При таких факторах криза є явищем економічної кон'юнктури. Вчений дослідив, як виникає загальне товарне перевиробництво із часткового виробництва, і вважав, що цикли виробництва мають хвилеподібний вигляд й складаються з двох хвиль "піднесення" та "спаду". На його думку, криза має вигляд крапки на зламі двох хвиль. Таким чином, Туган-Барановський одним з перших у світі розробив і запропонував хвилеподібну теорію розвитку ринкового господарства [26, ст. 448].

Послідовник теорії М. І. Туган-Барановського російський вчений М. Д. Кондратьєв за допомогою математичного апарату відкрив нову економічну закономірність — так звані "великі цикли кон'юнктури". В основу його досліджень покладено оброблення таких економічних показників, як товарні ціни, відсоток на капітал, заробітна плата, обсяг і обіг зовнішньої торгівлі, видобування вугілля, виробництво чавуну та свинцю в чотирьох економічно розвинутих країнах — Англії, Франції, Німеччині, США з кінця XVIII до початку XX ст. Так було закладено теорію економічних циклів.

М. Д. Кондратьєв вважав, що існують великі цикли розвитку промисловості та сільського господарства (48-55 років) і малі (8-10 років). Великий цикл складається з хвиль піднесення та спаду. Перша хвиля пов'язана з пожвавленням і піднесенням промисловості та сільського господарства, друга — зі спадом їх виробництва. Малі цикли економічного розвитку вписуються у великі цикли. При цьому характер малого циклу залежить від того, на яку хвилю великого циклу він припадає: якщо на хвилю піднесення, то ефект економічного зростання посилюється, а кризові явища слабшають; якщо ж припадає на ту, що знижується, то криза і депресія посилюються, а виробництво знижується. Таким чином, Кондратьєв виділив 2,5 великих цикли за 140 років (із 80-х років XVIII ст. до 20-х років XX ст.). На його думку, довгі хвилі, що підвищуються, були пов'язані з докорінними якісними змінами в розвитку продуктивних сил і виробничих відносин:

- переходом від стадії капіталістичної кооперації і мануфактури до стадії крупного машинного виробництва в результаті промислової революції і створення відповідної матеріально-технічної бази;

- переходом від домінування приватної індивідуальної власності на капітал до панування акціонерного капіталу в середині XIX ст.;

- переходом від капіталізму вільної конкуренції до корпоративного капіталізму XX ст. внаслідок електротехнічної революції, концентрації та централізації капіталу і виробництва;

- формуванням корпоративно-державного капіталізму в період між двома світовими війнами на основі підвищення ступеня укрупнення та інтернаціоналізації капіталу і виробництва. В наш час до початку великої хвилі піднесення, варто віднести якісні зміни, спричинені науково-технічною революцією, розвитком кібернетики, електроніки і впровадженням державного стратегічного планування економіки [29, ст. 9].

Хронометрична послідовність циклів за Кондратьєвим виглядає таким чином: 1-й цикл:

хвиля піднесення — із 1787-1791 до 1810-1817 рр.;

хвиля спаду — із 1810-1817 до 1844-1851 рр. 2-й цикл:

хвиля піднесення — із 1844-1851 до 1870-1875 рр.;

хвиля спаду — із 1870-1875 до 1890-1896 рр. 3-й цикч:

хвиля піднесення — із 1890-1896 до 1914-1920 рр.;

хвиля спаду — із 1914-1920 до 1945-1950 рр. 4-й цикл:

хвиля піднесення — із 1945-1950 до 1970-1975 рр.;

хвиля спаду — із 1970-1975 до 1997-1998 рр.

На підставі теорій М. І. Туган-Барановського і М. Д. Кондратьєва можна з високим ступенем вірогідності передбачати періодичність спадів і піднесень виробництва. Цінність цієї теорії полягає в тому, що вона є методологією прогнозування циклічності та характеру розвитку економіки.

Вагомий внесок у розвиток теорії циклів у 30-40-х роках XX ст. зробив англійський економіст Дж. Кейнс. На його думку, вирішальну роль у формуванні та періодичності циклів має гранична ефективність капіталу, тобто межа найбільших витрат і найменших прибутків його функціонування. Крім того, Дж. Кейнс вважав, що причиною циклічності є психологічний закон споживання, відповідно до якого люди зі зростанням доходів збільшують споживання, але ще більшою мірою зростає та частка прибутку, яку вони зберігають.

Страницы: 1, 2, 3