Ділові взаємовідносини в апараті управління

На думку Є.І. Головаха у роботі “Структури групової діяльності:
Соціально-психологічний аналіз”, та В.П. Казиміренко у роботі “Соціальна психологія організації” та Р.Р. Кричевський, Е.М. Дубовська у роботі
“Психологія малої групи: Теоретичний та прикладний аспекти”, та на нашу думку також, три основних підходи до розуміння лідерства має суттєве значення. Це такї складові: o концентрують увагу на вроджених якостях лідера. Проте завдання скласти перелік цих якостей – завдання, що не вирішується; o розлад лідерства як продукту ситуації; o розлад лідерства як процесу організації міжособистих стосунків у групі, тому лідер – суб’єкт управління цим процесом.

На нашу думку, переважним серед цих підходів є останній, бо головним змістом такого підходу є розгляд феномену лідерства у контексті спільної групової діяльності. А у поєднанні з двома попередніми особливостями становлення лідерства така людина має великі можливості у колективі.

Цікавим, на нашу думку, є виділення вищезазначеними авторами рівня лідерства та керівництва, що залежить від рівня групового розвитку. Ми цілком згодні з думкою, про те, що для груп найвищого рівня розвитку притаманним є демократичний стиль лідерства. А, це такий, що передбачає, перш за все, відповідальність керівника перед колективом, з одного боку, та свідоме підпорядкування керівнику, з іншого. Саме групі “вищого гатунку” притаманне адекватне покладання відповідальності (на тих хто у змозі щонайширше виконати доручення). А, також, поєднання максимальної демократичності у спілкуванні з максимумом централізації щодо звітності про виконання.

Усі вище зазначені аспекти проблеми, що пов’язані із лідерством у групі, становлення лідерства у колективі, а також характерними їх особливостям має щонайвищий ценз у процесі прийняття групових рішень.

Уся система ділових стосунків у процесі ділових взаємовідносин спрямована, перш за все, на виконання мети, задля якої створено ту чи іншу організацію (фірму). Завдання, що покладене на неї, може бути виконане завдяки погодженого процесу спільного спілкування. Більш того, саме добірка групових рішень, що нанизуються у остаточних рішеннях у процесі виконання, є метою ділових взаємовідносин.

|1.4. Висновки. |

Практика ділового спілкування неможлива без знання теоретичних засад його становлення. Хоча спілкуватись люди навчились давно, бо саме у процесі спілкування відбувається становлення особистості, але саме відсутність достатніх знань у цій сфері викликає потребу їх пізнання.

Розглянуті теоретичні аспекти у роботах авторів-дослідників з питань теоретичних складових взаємовідносин, на наш погляд, є досить важливими.
Вони зробили свій внесок до розвитку та подальшого становлення цих питань.
Проте, оскільки життя не стоїть на місці, та наша держава знаходиться на порозі становлення ринкових відносин, то й засади ділового спілкування, дещо змінюються. У державі склалась ситуація, коли недостатня кількість робочих місць, та незначний обсяг пенсійних виплат за віком, тиснуть на свідомість, та впливають на поведінку людей. Це має велике значення на становлення та теоретичні аспекти ділових взаємовідносин саме в апараті управління.

Тому, перше місце, на нашу думку, займає саме вплив особистісної характеристики керівника (групи, підрозділу, відділу і т. інш.). У зв’язку з цим, ми вважаємо, що на сьогодні має велике значення ступінь підпорядкованості та залежності від безпосереднього керівника. Наприклад, рівень рівноправного партнерства передбачає вирішення ділових взаємовідносин на рівні однакових можливостей. А, також, коли ділове спілкування відбувається поміж партнерів одного рівня підпорядкованості
(статусу управлінця). На противагу цьому є рівень ділового спілкування, коли сторони знаходяться на різних рівнях. Наприклад, між ними є різниця у матеріальному рівні, службової підпорядкованості (начальник – підлеглий), або зацікавлена сторона спілкується з незацікавленою стороною, що не залежить від протилежної сторони. Тоді, на нашу думку, тисне повна залежність, як психологічна, так і залежність від конкретних дій ділового співбесідника у спілкуванні. Тобто, керівник користується у спілкуванні психологічним тиском, породженим можливістю для підлеглого втратити роботу.
Це має найважливіше значення саме в наш час. Адже людина може залишитися без коштів для існування, і буде не в змозі задовольнити свої потреби життєдіяльності, бо в наш час склалась ситуація, коли робочих місць замало, а претендентів знайти роботу – забагато.

Отже, якщо керівник – людина порядна, вихована, дотримується демократичних засад, то вона не дозволяє собі використовувати становище, що склалося, на свою користь. У неї немає потреби принижувати людську гідність партнера у ділових взаємовідносинах, тільки тому, що він не може протистояти психологічному тиску втрати роботи.

Але, на жаль, у наш час не кожен керівник дотримується вищезгаданої норми поведінки у діловому спілкуванні. Більше того, дедалі ширшого розповсюдження набуває відродження авторитарного стилю керівництва.
Наприклад, коли підлеглі виконують завдання, безпосередньо не пов’язані з виконанням службових обовґязків. Часто зухвала поведінка поєднується зі зверхністю у спілкуванні. Такому керівнику також притаманне необ’єктивне ставлення до людини. Він ніколи не вислуховує думку партнера, вона його не цікавить. У той же час, такий керівник ніколи не вислуховує думку підлеглих, а тисне лише своїм авторитетом. Проте у ролі ділового партнера на рівному або вищому від нього рівні, такий керівник поводить себе як слухняний підлеглий. Свою думку він тримає при собі, його вислови не мають конкретики, а поведінка є аморфною.

Зважаючи на викладене, ми робимо висновок, що у перехідний період з’явився “перехідний тип” керівника. Цей тип вичерпає, ізживе себе тоді, коли економічна ситуація у країні стабілізується. Це призведе до ситуації, коли підлеглі вже не будуть повністю залежати від конкретного місця роботи.
Вони будуть мати можливість вибирати не лише місце роботи, але й керівника
– ділового партнера, з яким буде легко у ділових взаємовідносинах.

|2. Соціально психологічний аспекти ділового спілкування |

Соціальна психологія як наука про людське суспільство виникла досить пізно – в 20-і роки ХХ сторіччя. Подібний феномен пояснюється особливостями самого об’єкта пізнання. Найлегше виявилось прилучитись до сприйняття оточуючого нас природного середовища і першими

з”явились природні науки. Пізнання суспільства, соціальних явищ виявилось набагато складнішим та спроби його наукового аналізу сформувались у вигляді аналітичних теорій лише в середині минулого століття. Ще складніше виявилось для людини осягнути таїни міжособистого спілкування, пізнати свою особистість, розкрити несвідомі механізми поведінки людини. Зовсім відокремлене місце в історії соціальної психології займає Зигмунд Фрейд
(1856-1939) – австрійський лікар і психолог, що мав нахил до гуманітарного мислення. Впливовість його теорії пояснюється не лише наявністю неофрейдизму, а також всеосяжною практикою психоаналізу, що має найбезпосередніше відношення до соціальної психології ділового спілкування.
Створена Фрейдом теорія механізмів психологічного захисту отримала подальший розвиток в вітчизняній соціальній психології особистості.
Реальність даних механізмів доведено.

Наприклад, у роботі Р.М. Грановської “Елементи практичної психології”(4), автор визначає психологічний захист як тенденцію індивіда дотримуватись звичайного ходу мислення, вже складеної у нього особистої думки щодо себе, відвертаючи або зміщуючи несприйнятну для самооцінки нову інформацію. Захисні механізми починають свою дію тоді, коли людина неспромоглась досягти наміченої мети і під загрозою опиняється її душевна рівновага. Р.М. Грановська вирізняє вісім засобів психологічного захисту: непогодження, витіснення, проекція, ідентифікація, раціоналізація, включення, заміщення та ізоляція.

Непогодження - має свій прояв в безсвідомому відстороненні від негативної для самооцінки інформації. Людина неначе слухає, але не чує, не сприймає те, що загрожує самозбереженню, престижу, головним чинникам особистості. З прийнятої позиції в етиці ділового спілкування, наявність цього механізму надає змогу припустити, що так зване “висловлення правди в вічі”, наприклад підлеглим в процесі ділової зустрічі, має яскравий негативний ефект.

Витіснення - дієвий спосіб попередження внутрішнього конфлікту, що передбачає не лише “виключення” зі свідомості негативної інформації або мотивації дій, але й особливих напрямків думки і дії, що спрацьовують на збереження позитивного “Я – образу”.

Раціоналізація - найчастіше проявляється у знеціненні недосяжного.
Виходячи з практики ділового спілкування має сенс, по-перше, не поспішати з обвинуваченням в нещирості, якщо людина відхрещується від своєї обізнаності у деяких питаннях, оскільки не виключено, що несприйнятна інформація якимось чином торкається його почуття власної гідності. І по- друге, вчитися вирізняти дійсні мотиви “дезінформації” від тих, що людина використовує для самозбереження і самовизначення.

Проекція - безпідставне приписування іншій особі своїх бажань і сподівань, особистих якостей, до того ж найчастіше негативного характеру. Наприклад, під час сварки дійові особи конфлікту приписують один одному свої недоліки.

Ідентифікація - встановлення емоційного зв’язку з іншим суб’єктом, ототожнювання себе з ним. Цей механізм захисту дозволяє особистості подолати почуття особистої неповноцінності та віднайти впевненість у собі.

Заміщення - є найпростішим механізмом психологічного захисту.
Сутність його в тому, що людина знімає внутрішню напругу шляхом перенесення, переадресації дії, що була направлена на недосяжний об’єкт, в досяжну ситуацію. Так, наприклад, гумова статуя голови правління банку у комплекті з палицею, може позбавити клерків від необхідності зривати свій розпач на колегах, в суспільних місцях або сім’ї.

Включення та ізоляція - полярно протилежні механізми психологічного захисту. Включення – полегшення внутрішнього конфлікту шляхом спільного хвилювання, коли свої біди вже не здаються такими значними як раніше.
Отже, керівник колективу сприяє неформальному спілкуванню, і не лише в робочому приміщенні. Ізоляція – захист від травмуючих факторів шляхом відокремлення від емоційних зв'язків з іншими людьми, втрата нахилу до спільного хвилювання.

Ми згодні з думкою Р.М. Грановської (4) щодо визначення психологічного захисту як тенденції індивида дотримуватись вже складеної особистої думки, звичайного ходу мислення. Не викликає заперечень твердження Р.М.Грановської
(4), що вищезгадані механізми психологічного захисту починають свою дію тоді, коли людина неспромоглась досягти наміченої мети і під загрозою опинилась її душевна рівновага. На наш погляд знання цих механізмів суттєво допоможе менеджеру-управлінцю при ділових взаємовідносинах у колективі.

Знання механізмів психологічного захисту необхідно сучасному керівнику не лише для кращого розуміння дійсних мотивів поведінки інших людей в процесі ділового спілкування. Не менш важливо іноді розібратись в самому собі, бо створений ним душевний комфорт (спокій) стає значною перепоною на шляху усвідомлення особистих недоліків, реального подолання внутрішньо- особистих конфліктів, на шляху подальшого самовдосконалення.

Ми вважаємо, що значним недоліком концепції Зигмунда Фрейда є використання абстрактних побудов, що не підтверджені беззаперечними експеримен-тальними даними: недооцінка ролі соціальних факторів в формуванні рушійних сил людської поведінки. Однак, слід відзначити , що він був одним з перших, хто намагався здолати провалля поміж біологічним і соціальним в визначенні людської природи. Визначально помилковий принцип фізіологічного пояснення людських бажань не спинив його, та не завадив здійснити неперевершений внесок у вивчення несвідомих явищ психіки людини як на індивідуальному, так і на колективному рівні.
|2.1. Складові психології спілкування |

Спілкування завжди займало важливе значення в житті людини. Ми постійно спілкуємось одне з одним. Адже природним засобом існування людини є його зв’язок з іншими людьми, а сама людина стає людиною тільки у спілкуванні. Хоч людське спілкування належить до основи соціального буття, безпосереднім об’єктом психологічного та соціально-психологічного аналізу воно постало лише в ХХ столітті. Спілкування – дуже складний та многогранний процес. У роботі Б.Д. Паригіна “Основи соціально – психологічної теорії” (20), автор відзначив, що процес спілкування може виступати як процес взаємодії людей, як інформаційний процес, як відношення людини до оточуючих, як процес впливу один на одного, а також як процес їх взаєморозуміння. Визначення Б.Д.Паригіна (20), орієнтовано на системне розуміння сутності спілкування. А.С. Золотнікова у роботі “Проблеми психології спілкування (4), визначає спілкування як соціальний так і особистий процес орієнтування, в якому реалізуються не тільки особисті відносини, а також установки на соціальні норми. Для автора спілкування – це більше комунікативно-регулятивний процес, де цей процес регулюється соціальною системою. А.А. Леонтьев у роботі “Психологія спілкування “ (13), розуміє спілкування не як інтеріндивідуальний, а як соціальний феномен, суб”єкт якого слід розглядати не ізольовано. Позицію А.А. Леонтьева (13) підтримують деякі інші автори. Так, В.Н. Панферов (20) відзначає, що “усі види діяльності неможливі без спілкування”. Ковальов А.Г. визначає спілкування як взаємодію двох або декількох людей, що складається з обміну між ними інформацією пізнавального або аффективно-оціночного (так звана
“емоційно-оціночна”) характеру. Суб’єктами спілкування є окремі особи або група людей. Якщо розглядати з приводу чого і для чого люди спілкуються, та виділити усі можливі функціональні ситуації, то таких ситуацій є чотири:

( мета спілкування знаходиться поза самою взаємодією суб’єктів;

( мета спілкування знаходиться в ньому самому;

( метою спілкування є залучення партнера до досвіду та цінностей ініціатора спілкування;

( мета спілкування – залучення самого його – ініціатора до цінностей партнера.

Аналізуючи різні точки зору щодо спілкування, ми вважаємо, що більш вдалим є визначення спілкування як інформаційна взаємодія. Ми згодні з думкою В.Н.Панферова (20) та інших дослідників, але на наш пгляд, спілкування – це нейнеобхідніший елемент любої діяльності людини, необхідний для встановлення взаємодії у будь –якому колективі. Ділове спілкування характеризується Е.В. Руденським (23) як спілкування першого виду, тобто спілкування, що має мету поза собою. Воно є способом організації і оптимізації того або іншого виду прикладної діяльності: виробничої, наукової, комерційної і т. інш.

Ми цілком згодні з попередньою думкою автора, але ми вважаємо, що в будь-якій загальній справі є взаємодія та спілкування виконавців, як необхідність забезпечення його ефективності. Виробнича взаємодія може і не буває по своїй сутності спілкуванням в тому випадку, коли інший суб’єкт виступає як об’єкт. Наприклад, при твердому авторитарному стилі керівництва, ставлення керівника до підлеглого складається, в основному, як ставлення суб’єкта до об’єкту. В цьому випадку формою ставлення є дисципліна - принцип суворого регулювання ієрархічного рівня керівника до підлеглого. Зрозуміло, що останнього залишено без свободи дії, що право прийняття рішення надано керуючому суб’єкту і тому зв’язок між ними асиметричний, монологічний, а не діалогічний.

Особливостями ділового спілкування по визначенню А.С. Золотнякова (4) є:

( партнер в діловому спілкуванні завжди виступає як особистість завжди значуща для суб’єкта;

( людей, що спілкуються, вирізняє велике взаєморозуміння в питаннях справи;

( головне завдання ділового спілкування – продуктивне співробітництво.

Прагматичний Дж. Рокфеллер, добре розуміючи значення спілкування у діловій діяльності , відзначав, що вміння спілкуватися з людьми – такий же товар, який можна придбати, як цукор або кофе. І він був готовий сплачувати великі гроші за це вміння, більше ніж за будь-який інший товар в світі.

Вміння спілкуватися означає вміння розбиратись в людях і на цій основі будувати свої взаємини з ними, що передбачає знання психології спілкування. В процесі спілкування люди сприймають один одного, обмінюються інформацією та взаємодіють. Спілкування – це єдність трьох сторін: спілкування як сприйняття, спілкування як комунікація і спілкування як взаємодія.

Ми вважаємо, що проблема сприйняття досить добре вивчена і розроблена в соціальній психології. Спілкування визначається тим відчуттям партнера, що формується під час сприйняття, тобто є у складанні цілісного образу іншої людини, що формується на основі його зовнішнього вигляду та поведінки. В діловому спілкуванні є необхідність у взаємодії з людьми, яких вперше бачиш, а також з тими, котрі достатньо добре знайомі.
Психологічні дослідження показали, що в основі особистого сприйняття раніше незнайомих людей, та людей, з котрими вже є деякий досвід спілкування, знаходяться різні психологічні механізми. У першому випадку сприйняття здійснюється на основі психологічних механізмів міжгрупового спілкування, а у другому - механізмів міжособистого спілкування.

До психологічних механізмів сприйняття в міжгруповому спілкуванні по визначенню А.Л. Потєряхіна (1) в роботі “Психологія управління” (21) відносять процес соціальної стереотипізації. Сутність його в тому, що відображення однієї або іншої людини будується на основі одних або інших схем. Наприклад, стійке стереотипне сприйняття як зразку ввічливості – англійців; великої кількості думок – французів; загадкової слав'янської душі – росіян. Ми будуємо своє спілкування різним чином, залежно від того, з ким ми спілкуємось. Для кожної категорії партнерів є так звані різноманітні “техніки” (або моделі) спілкування, в залежності від характеристики співвиконавця (співрозмовника).

Автор вважає, що вірогідність помилки досить велика та залежить від факторів: зверхності, вподобання, особистого ставлення партнера до нас.

Фактор зверхності – оцінювання людини, що краща за нас з якого-небудь важливого для нас параметру, дещо за вищим значенням, ніж якщо вона була б нам рівня, а не навпаки.

Фактор вподобання в процесі сприйняття людини людиною є в завищенні або в недооцінені будь-яких якостей в залежності від того, чи подобається нам (зовнішньо) людина, чи ні.

Фактор особистого ставлення партнера до нас діє таким чином, що люди, які добре до нас ставляться оцінюються вище тих, що ставляться до нас погано.

Психологічними механізмами сприйняття та розуміння при міжособистому спілкуванні по визначенню автора є ідентифікація, емпатія та рефлексія.

Ідентифікація – найбільш простий спосіб розуміння іншої людини, уподібнення себе йому. При ідентифікації людина неначе ставить себе на місце іншої людини та визначає, як би він діяв в подібних ситуаціях.

Дуже близька до ідентифікації емпатія – розуміння на рівні почуттів, намагання емоційно відгукнутись щодо вирішення проблем іншої людини.
Ситуація іншої людини не стільки зважується розумом, скільки почуттям.

З точки зору характеристики спілкування, як ідентифікація, так і емпатія потребують вирішення ще одного питання: чи буде інший, тобто мій партнер з спілкування, розуміти мене. Тому процес розуміння людини людиною залежить безпосередньо від процесу рефлексії – усвідомлення діючим індивідом того, як він сприймається партнером зі спілкування. Це вже не лише знання іншого, а також знання того, як інший розуміє мене, тобто своєрідний здвоєний процес дзеркального відображення одного іншим.
Наближення всього цього комплексу сприйняття один до одного – складний процес, що потребує спеціальних зусиль.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8