Флотація на фондовому ринку

Реєстр можуть вести підприємства - емітенти самостійно, якщо кількість тримачів іменних цінних паперів не перевищують 500, чи спеціалізовані фірми, які отримали відповідний дозвіл від Державної комісії по цінним паперам і фондовому ринку. На сьогоднішній день в Україні мають діючий дозвіл на здійснення професійної діяльності по веденню реєстрів власників цінних паперів 387 професійних реєструючих компаній.

В 1995 році Указом Президента України була створена державна комісія по цінним паперам і фондовому ринку, до якої з часом, після прийняття поправок до Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", перейшли функції Міністерства фінансів відносно ринку цінних паперів.

Остотачно статус Комісії по цінним паперам і фондовому ринку як основного органу державного управління на фондовому ринку був закріплений в
1996 році Законом України "Про державне регулювання ринку цінних паперів".
Комісія контролює випуск і обіг цінних паперів, назначає державних представників на фондових біржах.

До недержавних організацій, які здійснюють функції регулювання на фондовому ринку, відносять в першу чергу такі саморегулюючі організації, як інститути - організатори торгівлі. До них належать біржі і торгівельно - інформаційні системи. Нормативні акти цих організацій мають обмежену сферу дії, оскільки розповсюджуються лише на тих суб’єктів фондового ринку, які здійснюють свою діяльність в цих організованих системах. В першу чергу нормативні акти цих організацій встановлюють механізми і порядок здійснення операцій на конкретному організованому ринку, і критерій професійної поведінки його учасників. Більш широкими, з точки зору числа суб’єктів, на яких розповсюджується дія нормативних актів СРО, являється нормотворчість
СРО, об’єднуючи учасників, які здійснюють діяльність на конкретному сегменті фондового ринку (наприклад: Українська асоціація інвестиційного бізнесу), чи займається конкретним видом професійної діяльності ( наприклад: Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв).

Основним напрямком нормотворчості цих організацій являється встановлення критерій професійної поведінки на ринку й розробка пропозицій до державних органів відносно державного регулювання фондового ринку .

В 1996 році рішенням Комісії затверджено Положення про саморегулюючі організації на ринку цінних паперів (СРО). Сьогодні в Україні діє десять саморегулюючих організацій:

КМФБ - Київська міжнародна фондова біржа;

ПТІС - Південно - українська торгівельно – інформаційна система;

ПФТС - Перша фондова торгівельна система;

ПАРД - Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв;

УАІБ - Українська асоціація інвестиційного бізнесу;

УФБ - Українська фондова біржа;

ДФБ - Донецька фондова біржа;

ПФБ - Придніпровська фондова біржа;

АУФРУ - Асоціація учасників фондового ринку України;

УМВБ - Українська міжбанківська валютна біржа.

Досвід функціонування ринку цінних паперів розвинутих країн свідчить, що СРО ефективно виконують ті функції, котрі на сьогоднішній день в Україні виконуються Комісією - ліцензування, регулювання і контроль за діяльністю професійних учасників фондового ринку.

ІІІ . Флотація компаній.

3.1. Поняття, сутність, ціль флотації.

Флотація - це процес запуску й фінансування підприємства. Термін звичайно визначає процес випуску акцій на фондовий ринок в перший раз
(проте термін "флотація на фондовому ринку stock market flotation" більш точніший).

Компанія, яка бажає флотувати, повинна:

- звернутися до керівництва Фондової Біржі з прохання про надання лістингу на "основному ринку". Як тільки акції включені в офіційний список торгуючих на Біржі цінних паперів, акції компанії можуть бути продані і почати обіг на Біржі.

- або задовольнити всі вимоги прийому на другорядний ринок , які будуть менш складнішими, ніж для отримання повного лістингу на основному ринку. Лістинг, в свою чергу, - це прийняття цінних паперів в офіційний список цінних паперів, торгуючих на біржі.
Компанія, яка звертається до Біржі з проханням лістингу повинна виконати ряд умов Біржі і заплатити лістинговий збір. Умови біржі які стосуються того, хто заявляє є наступними:

- статус компанії. Він відповідно діючому законодавству, повинен передбачити право компанії на випуск і продаж власних акцій. Це означає, що в країнах де існує юридична різниця між приватною і акціонерною компанією, заявник повинен представляти акціонерну компанію;

- фінансова історія. Компанія повинна публікувати аудиторські звіти за певний мінімальний період часу, скажімо за два - три роки. Тривалість мінімального періоду залежить від країни. В тому випадку, якщо в країні є два ринка - основний і другорядний, то більш короткий період часу буде співвідноситись з "другорядним" ринком. Вимоги до лістингу визначають також, що найменша дата фінансових звітів, представлених розгляду не повинна бути вищою, ніж 12 місяців до початку припускаючого лістингу.
Аудитори рахунків компанії повинні бути повністю незалежні від компанії;

- менеджмент і директора. Біржа може вимагати, щоб за період, який представлений в аудиторських звітах менеджмент компанії зіставався незмінним. Для безпеки інвесторів дуже важливим являється факт, щоб директора, які привели компанію до її теперішнього становища, зісталися на своїх посадах. Біржа також може враховувати необхідним вимагати доказів, що всі менеджери, колективно, мають необхідні навики і досвід для ефективного управління компанією;

- робочій капітал. Біржа може вимагати від заявителя розрахунок робочого капіталу разом з іншими документами заявки. Даний розрахунок емітента повинен показати, що після старанного аналізу і перевірки, компанія має достатній робочий капітал для задоволення своїх теперішніх потреб;

- контролюючий акціонер. Компанія, яка заявляє на лістинг своїх акцій, може мати контролюючою чи дуже важливого акціонера, який має намір зберігати свій контролюючий пакет акцій в компанії. Тоді Біржа вимагає включення подібних фактів в докладний звіт заявки. Там де Біржа, захищає дрібних акціонерів компанії, як у Великобританії, компанія може бути зобов’язана проводити операції і приймати рішення незалежно від контролюючого акціонера і в інших торгових операціях з даним акціонером діяти на відстані витягнутої руки на нормальній комерційній основі: Біржа має право відмовити в надання лістингу на основі невідносності вимогам лістингуміту, а саме, якщо становище компанії таке, що прийняття до лістингу її акцій може пошкодити інвесторам, або компанія потерпіла поразку при подачі заявки до ліміту на іншій Біржі, з якою підписана угода про взаємне визнання. У випадку відмови лістингу, для компанії існує процедура апеляції, якщо компанія збирається заперечити рішення Біржі. Дуже важливими також являються вимоги Біржі до цінних паперів. Так, наприклад, акції повинні відповідати законам країни заявителя, бути вільно передуючими, що означає повну відсутність яких-небудь обмежень на їх продаж-купівлю на фондовому ринку. Також звичайною вимогою являється мінімальна ринкова капіталізація (повна ринкова вартість акції компанії). В Великобританії, наприклад, вимоги до повного лістингу (на основній Фондовій Біржі) включають мінімальну капіталізацію акцій в лістингу компанії в меншій мірі
70 000 фунтів стерлінгів (200 000 ф.с. в випадку боргових паперів). Деякі
Біржі мають різні класи лістингу акцій, згідно розміру і історії компанії.
Наприклад, Фондова Біржа Moldava, яка відкрилась в серпні 1996 року, має три типу лістингу цінних паперів. Верхній лістинг для компанії з уставним капіталом в 1 млн.доларів США і більше, і існуючим вже більш трьох років.
Біржа також потребує, щоб певна мінімальна кількість акцій знаходилася у приватних акціонерів, а не у довгострокових інвесторів чи директорів компанії. Це необхідно для створення адекватного вторинного ринку по даним цінним паперам. Мінімальна пропорція може рівнятися 25 %. Дуже важливим при умові являється визначення Біржою мінімальної кількості маркет-мейкерів і дилерів для акції компанії. Ризик роботи тільки з одним маркет-мейкером заключаються в тому, що ціни по яким торгуються акції, не будуть стільки притягуючими порівняно з тим, якщо б ними торгувало декілька маркет- мейкерів.

Компанія приходить до рішення про флотацію, якщо хоче:
- залучити кошти;
- дати існуючим акціонерам продати частину чи всі свої акції;
- формально приватизувати підприємство, яке знаходиться під державним контролем;
- поділити підприємство, відокремивши його частину шляхом флотації як окрему юридичну особу.
Для того , щоб запропонувати акції широкій громадкості, тобто отримати право лістингу на Біржі, компанії взагалі необхідно згідно закону змінити форму власності з приватної на акціонерну. Коли компанія флотується на
Фондовій Біржі, в її існуючих власників є можливість продати частину або всі свої акції, тобто перетворити свою інвестицію в готівку і отримати прибуток.

Флотація являється альтернативою продажу власного бізнесу іншій компанії, явище відоме як tradе sale (коли підприємство продається конкуренту). В залежності від обставин флотація може принести більше грошей власнику, ніж власний продаж підприємства (tradе sale). До того ж якщо власники хочуть зістатися директорами своєї компанії, то флотація буде кращою ніж просто продаж з повною втратою контролю над підприємством. Для інвесторів дуже відомим являється поняття венчурного капіталу - це інвестиція, звичайно в невеликі приватні компанії, для фінансування їх запуску, розширення, виживання чи зміни форми власності. Однак, венчурний капітал іноді інвестується в великі компанії для підтримання купівлі чи викупу участі в капіталі компанії керівниками. Венчурний капітал надається одним чи двома зовнішніми інвесторами, також він дуже ризиковий. Інвестори можуть розглянути можливість прямого капіталовкладення, але тільки тоді, коли відкривається перспектива припустимих шляхів виходу для інвестиції.
Шлях виходу - це спосіб, за допомогою якого інвестиція може бути продана за готівку. Існує п’ять основних шляхів виходу:
- флотація компанії;
- продаж компанії;
- рефінансування (продаж інвестиції іншій інвестиційній організації);
- перекупка компанії управляючими.

Флотація на фондовому ринку може бути доступна тільки досить великим компаніям з допустимими показниками прибутку. Іноді компанія може флотувати свої акції на закордонній Фондовій Біржі без флотування на внутрішньому ринку. Наприклад, в той момент як Гонконг переходив під контроль Китаю в 1997 році, декілька китайських компаній були флотовані на фондовому ринку Гонконга. В 1993 році, корпорація Гуандонг стала першою китайською компанією, яка отримала лістинг на Австралійському Фондовому ринку. Одна з переваг Австралійського ринку для компанії заключається в тому, що акції торгуються по "Азіатському часу".

Цілий ряд іноземних компаній отримали лістинг на NASDAQ, можливо тому що ціна акції виходила вище або ціна процедури лістингу менше. Компанії можуть притягти капітал на іноземній Біржі шляхом випуску цінних паперів в формі депозитарної розписки. Це вільнообертаючий цінний папір, який дає своєму власнику право на певну кількість базисного активу (акції), розміщеного на депозиті. Однак компанія повинна спочатку випустити нові акції і помістити їх в банк на зберігання в своїй країні. В свою чергу депозитарний банк в іншій країні випускає депозитарні розписки. Потім депозитарні розписки випускаються на іноземний ринок в національній валюті ринку. Наприклад, американські депозитарні розписки випускаються в доларах
США. Кожен раз, коли компанія платить дивіденди, ці дивіденди платяться банку зберігачу, який в свою чергу переводять гроші в депозитарний банк.
Депозитарний банк в свою чергу конвертує дивіденди в національну валюту для розподілення серед приймачів депозитарних розписок.

Дуже великі компанії можуть випускати свої акції на євроринок акцій.
Нові емісії на міжнародних ринках розміщуються міжнародним синдикатом банків. Ведучий управляючий емісії створює синдикат андерайтерів, який розміщує випуск серед клієнтів. Андерайтер - організація, яка згоджується придбати, в обмін на комісійні, певну кількість акцій в майбутній емісії за узгодженою ціною, в тому випадку, якщо акції не будуть куплені ким-небудь ще. Андерайтер гарантує, що всі акції емісії будуть продані за ціною випуску.

Ціллю міжнародної емісії являється створення всесвітньої бази інвесторів, що можливо пояснюється нехваткою капіталу в країні емітента для придбання випуску за підходящою ціною. Після випуску акції можуть торгуватися приватним чином , якщо власники хочуть їх продати.
Альтернативно, і скоріше всього так відбувається на практиці, акції отримають лістинг на одній і більше Фондових Біржах, з тим щоб забезпечити роботу з акціями на ліквідному другорядному ринку.

Фондова Біржа може управляти "другорядним" ринком окрім основного ринку, де вхідні вимоги набагато менш суворі. Ціллю "другорядного" ринку являється забезпечення можливості для малих і молодих компаній примкнути додатковий капітал, а також для інвестиційних установ інвестувати в невеликі розвиваючі компанії .

Але для "другорядного" ринку достатньо тяжко це досягти, так як інвестори не поспішають вкладати гроші в високо ризиковані малі підприємства. При міжнародній емісії синдикатами будинків цінних паперів і інвестиційними банками використовуються метод синдикування. Одним з таких методів являється визначення географії ринків, де припускається підвищений інтерес до акцій випуску. Для кожного з цих географічних ринків формується субсиндикат з основним організатором. Кількість регіонів повинна бути не більше -4 -5 максимумів. Регіональні синдикати координуються основним організатором, який і вирішує, як багато акцій буде відведено кожному синдикату, і хто візьме на себе функції головного консультанта компанії по випуску.

Дуже важливу роль при флотації відіграє розрахунок правильного часу для флотації. Існує ряд факторів , кі впливають на розрахунок часу флотації. Розрахунок часу по приватизації, наприклад, може бути продиктований політичною доцільністю, а також податковою політикою уряду для кожного фіскального року. Компанія, яка планує фінансувати плани власного розширення, сама приймає рішення, коли починати флотацію для залучення додаткового капіталу. Однак, настрій інвесторів часто змінюється.
Існує час, коли емісія може пройти дуже легко, чи вийде дуже добра ціна для емітента, а є моменти коли ринок може обернутися проти нових випусків, що в результаті приводить до скорочення випуску або до більш низької ціни.
Так в 1993-1994 роках, коли економіка стала відроджуватись після спаду, багато компанії, які пройшли через управлінський викуп під час економічного спаду, побачили можливість отримати лістинг на фондовому ринку. Їх власники продавали акції на ринку для фінансування їх управлінського викупу і, в той час як фондовий ринок піднімався, флотація стала дуже " прибутковим" заняттям. Однак, незабаром настала "флотаційна стомливість" з-за великої кількістю флотації малих компаній, і та як очікувані ціни не досяглис, інвестори стали набагато розбірливіші в типі компанії, яку вони збирались підтримувати.

Так наприклад, емісія на 1 млрд .доларів США на євроринку акцій компанії VSVL, Індійської державної телекомунікаційної компанії, була відкладена в травні 1994 рок. Із-за недостачі інтересу зі сторони інвесторів. Тобто причинами поразки флотації являється: неправильний розрахунок часу - ціни на акції падали на світових ринках; переоцінка - не вдалося переконати Індійський уряд вчасно зняти пропозиції з 1600 рупій за акцію до 1100 -1200 рупій, що вважалось необхідною умовою успіху емісії. Ця невдача значно ушкодила перспективам виходу на євроринок інших великих компаній із розвиваючих країн.

3.2. Регулятори фондового ринку.

Кожен ринок капіталу регулюється до певної степені для забезпечення порядку і безпеки і має встановлені правила поведінки. Регулювання необхідне для захисту учасників ринку, захист інвесторів від протизаконної діяльності емітентів чи посередників, захисту непрофесійних інвесторів, у яких можливо обмежений доступ до інформації на ринку.

Регулювання створене для обмеження широкого кола проблем.
Список нижче показує сфери, де регулювання допомагає усунути дуже дорогі помилки, нерозуміння або нечисту практику з інвестиціями.

Сфера інвестицій:
- нічого не варті акції могли б продаватись, ніби то вони мають вартість;
- цінні папери могли б випускатися з прихованими умовами та обставинами;
- інвестори не розуміли б всю степінь ризику, яка зв’язана з їх вкладами;
- нові емісії могли проходити з неадекватною і обманливою інформацією.

Сфера угод:
- одна сторона угоди могла б знати те, що інша сторона не знає;
- ціна і умови угоди могли бути не кращими для інвестора, але бути при цьому яким-небудь чином "зафіксованими " посередником.

Сфера розрахунків:
- цінні папери можуть прийти не вчасно, затриматись;
- цінні папери чи платежі можуть взагалі бути не поставлені, із-за нечесності одного із партнерів.

Регулятори фондового ринку, взагалі, являються уряд або офіційно призначений урядом орган , та сама Фондова Біржа.

В багатьох країнах, таких як США, існує комісія по цінним паперам та їх обігу (Securities and Exchange Commission), державний орган, який відповідає за реєстрацію акцій компаній. Реєстрація необхідна для компаній, які бажають отримати лістинг на певній Фондовій Біржі .

Уряд визначає структуру фондового ринку країни шляхом:
- визначення, на основі кримінального і громадянського права, правил поведінки на ринку і стандартів того, що являється законним і протизаконним;
- в деяких випадках, накладання обмежень на приплив іноземного капіталу чи відсоток дивідендів за межі країни;
- встановлення податкового режиму, в якому буде функціонувати ринок;
- створення юридичної бази регулювання ринку.

В доповнення, Фондова Біржа самостійно встановлює правила і норми для свого первинного і вторинного ринку, підтвердженням проходження угод та розрахунків по угоді.

Біржа також може регулювати, які організації можуть випускати акції, визначаючи умови нових емісій, такі цінні папери можуть обертатись на вторинному ринку, і в деяких випадках, може зупиняти операції з акціями компаній. Для більшості країн регулювання зі сторони держави звичайна річ.
Однак в Великобританії застосовується система саморегулювання, за якою уряд делегує відповідальність за ринкове регулювання ринковим самостійно визначившимся особам.

Лондонський фондовий ринок бере початок в кава-клубах ще в 17 столітті, де люди зустрічались для залучення і інвестування грошей в венчурні підприємства. Спочатку регулятором ставав власник клубу, - якщо господарю не подобався хтось, то цій людині заборонялось приймати участь на засіданнях. Із цієї концепції і розвивалась система саморегулювання. До якоїсь степені саморегулювання задовольняло всі. Але пізніше стало виникати питання, чи являються учасники ринку найкращими суддями при інтерпретації правильної чи неправильної поведінки, так як всі вони зацікавлені в збереженні доброї репутації всього ринку, і з часом все дуже легко може перетворитися в "клуб", де інсайдери захищають одне одного і запобігають зовнішній конкуренції.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6