Методи прийняття рішень в управлінні ризиками

Таблиця 2. Рівень ризику

Аналіз ризику поділяють на два взаємно доповнюючих види: якісний і кількісний.

Якісний аналіз передбачає виявлення можливих видів ризику (ідентифікацію ризиків), загроз, які вони становлять, а також визначення факторів ризику, що чинять вплив на результати прийнятих рішень і виконуваних робіт.

Для сучасного підприємства можна виділити ряд основних ризиків, спричинених їх взаємодією з економічними контрагентами.

Їх якісний аналіз виконано за наступною схемою: сутність ризику, причини ризику, фактори ризику (передумови, що збільшують імовірність настання несприятливих подій), способи зниження або компенсації ризику.

1. Ризик неотримання вихідних сировини, матеріалів і ресурсів. Наслідком є зниження рівня рентабельності підприємства або неможливість реалізації профільної технології.

Причини ризику – відмова традиційних і потенційних постачальників від укладання договорів постачання; неприйнятні умови договорів; виникнення у постачальника непередбачених труднощів; прийняття постачальником рішення про розрив договору або про зміну його умов; перехід традиційних постачальників на випуск нової продукції тощо.

Фактори ризику – слабка диверсифікованість постачальників; нестабільність загальної соціально-економічної ситуації; відсутність традицій обов'язковості виконання правових і договірних умов; нерівномірність темпів інфляції і валютних курсів; нерівномірність доходів різних прошарків населення; недостатність резервних коштів підприємства для компенсації підвищення цін постачальниками; надмірна концентрація підприємства на обмеженому наборі профільних технологій тощо.

Способи зниження ризику – диверсифікація постачальників; створення фінансових резервів на випадок непередбачених витрат; прогнозування динаміки цін; залучення традиційних постачальників до діяльності підприємства шляхом укладання договорів на участь у прибутку або продажем акцій; придбання акцій підприємств-постачальників; створення страхових запасів вихідних матеріалів; диверсифікація виробництва шляхом збільшення числа використовуваних технологій і видів продукції; організація на підприємстві системи постійного збору інформації про можливих постачальників, їхні наміри, освоювані технології, соціально-економічні ситуації навколо них; завчасна розробка системи функціонування підприємства в умовах пошуку альтернативних постачальників.

2. Ризик неповернення передоплати постачальниками. Наслідок – погіршення фінансового стану підприємства, складності у відносинах з постачальниками.

Причини ризику – ті ж, що й у вищеописаному випадку, а також вольові рішення постачальника про тимчасове або остаточне присвоєння отриманих як передоплату сум, неможливість їхнього повернення через використання до зриву договорів.

Фактори ризику – критична ситуація у взаємовідносинах підприємств; слабкість арбітражу і законодавчої бази; низька правова культура управлінського персоналу; відсутність розвиненої системи страхування господарських і фінансових операцій.

Способи зниження ризику – придбання акцій постачальника й обмін акціями; встановлення неформальних особистих відносин з керівництвом підприємства-постачальника; створення регіональної системи страхування угод; залучення незалежних організацій як гарантів угод; розвиток заставних угод.

3. Ризик не укладання договорів на реалізацію виробленої продукції. Наслідок – затоварення готовою продукцією, погіршення фінансового стану.

Причини ризику – зміна структури споживчого попиту і загальне скорочення потреб в даному виді продукції; заміщення продукції аналізованого підприємства продукцією конкурентів; моральний знос продукції; зміна виробничого профілю або спеціалізації традиційних виробників продукції; відсутність у підприємства повної інформації про конкретні сегменти ринку.

Фактори ризику – технічний прогрес; залежність результатів прийняття рішень споживачами від таємних умов договору, які задовольняють особисті інтереси керівництва; зміна умов імпорту, що полегшує ввіз імпортної продукції; активізація маркетингової діяльності конкурентів; різкий ріст обсягів і рентабельності виробництва в галузі, що сприяє збільшенню конкурентів.

Способи зниження ризику – диверсифікація виробництва і збуту; створення на підприємстві системи баз даних про можливих споживачів продукції (їхню діяльність, наміри, тенденції розвитку тощо); активне використання всіх форм маркетингу; обмін акціями з традиційними споживачами; освоєння гнучких технологій виробництва.

4. Ризик неотримання або несвоєчасного отримання оплати за реалізовану без передоплати продукцію. У наш час настання такої події є скоріше правилом, ніж виключенням.

Причини ризику – прийняття споживачем рішення про використання призначеної для оплати суми на інші цілі; відсутність коштів у споживача; збої в системі банківського обслуговування.

Фактори ризику – нерівномірне і невиправдане підвищення цін окремими підприємствами; низька правова культура керівників; слабкість господарського арбітражу.

Способи зниження ризику – обов'язкова передоплата (обмежує можливості споживача); перехресне володіння акціями постачальників і споживачів; страхування угод у третіх осіб; використання застав; систематичне інформування громадськості про підприємства, які постійно порушують (виконують) умови договорів.

5. Ризик відмови покупця від отриманої й оплаченої ним продукції.

Причини ризику – невідповідність продукції вимогам до її якості; неможливість використання споживачем продукції даної якості; застаріла технологія й обладнання підприємства; рішення споживача про переключення на інший вид продукції, іншого постачальника або на інший вид діяльності.

Фактори ризику – нестабільність загальної соціально-економічної ситуації; зайва концентрація на обмеженій кількості споживачів; низький ступінь правової культури і правової свідомості керівників підприємств.

Способи зниження ризику – у загальному випадку використовуються ті ж методи, що і для описаного вище виду ризику, постійні збір і аналіз інформації про споживачів (інформаційні бази даних), крім того, у числі заходів, що перешкоджають переключенню споживачів на продукцію конкурентів можна відзначити укладання угод з конкурентами про розділ сфер впливу.

6. Ризик зриву укладених угод про одержання зовнішніх позик, інвестицій і кредитів.

Причини ризику – несподіване надходження до інвесторів або кредиторів негативної інформації щодо перспектив і можливостей підприємства; витік несприятливої інформації про поточний або минулий стан підприємства; різке падіння курсу акцій підприємства; виступи споживачів із критикою продукції підприємства.

Фактори ризику: утрата контролю за іміджем підприємства; активні дії несумлінних конкурентів; недооцінка маркетингової діяльності і недостатньо активне її проведення.

Способи зниження ризику: організація цілеспрямованих маркетингових заходів, включаючи всебічне інформування потенційних споживачів і інвесторів про найбільш сприятливі сторони продукції підприємства і самого підприємства (для акціонерних підприємств у системі маркетингу повинні бути заходи, спрямовані на роботу з акціонерами з метою підтримки їхнього сприятливого ставлення); підтримування постійних зв'язків з економічно активною громадськістю.

Перераховані види ризиків належать лише до взаємин між підприємством і його економічними партнерами. Досить великий потенціал ризику полягає й у внутрішній діяльності підприємства, особливостях організації його виробництва і фінансів, системи управління. Ризик прийняття невірних управлінських рішень тим вище, чим менше уваги приділяється перспективному аналізу і плануванню діяльності підприємства з урахуванням факторів ризику. Урахування факторів ризику як зовнішніх, так і внутрішніх, повинне стати одним з найважливіших завдань керівництва підприємства, яке претендує на успішне функціонування в умовах ринку.

Кількісний аналіз передбачає чисельне визначення розмірів окремих ризиків і ризику конкретного виду діяльності (проекту) в цілому.

В економіці для кількісного аналізу ризику використовують імовірнісний підхід, відповідно до якого для того, щоб оцінити ризик, необхідно знати всі можливі наслідки конкретного рішення або дії (сценарії розвитку подій) і ймовірності цих наслідків (сценаріїв).

3. Особливості управління фінансовими ризиками підприємства у процесі здійснення окремих видів діяльності

3.1 Особливості управління фінансовими ризиками в операційній діяльності

Серед не систематичних фінансових ризиків підприємства, що виникають у процесі здійснення ним операційної діяльності одним з найбільш небезпечних є ризик зниження фінансової стійкості. Якщо цей вид ризику не буде вчасно нейтралізований, підприємство втрачає можливість генерування необхідного рівня прибутку (внаслідок зростання вартості залученого капіталу), а також темпи свого стійкого зростання в майбутньому періоді.

Ризик зниження фінансової стійкості належить до так званих структурним ризиків підприємства, так як він викликається в першу чергу недосконалістю структури формування операційних активів та капіталу. Тому основним змістом процесу управління ризиком зниження фінансової стійкості підприємства виступає оптимізація складу необоротні та оборотних активів, з одного боку, а також співвідношення власного і позикового капіталу, з іншого.

Оптимізація складу необоротні та оборотних акти ¬ вів вимагає врахування галузевих особливостей здійснення операційної діяльності, середньої тривалості операційного циклу на підприємстві, а також оцінки позитивних і негативних особливостей функціонування цих видів активів.

Необоротні активи операційні характеризуються наступними позитивними особливостями:

а) вони практично не схильні до втрат від інфляції, а отже краще захищені від неї;

б) їм властивий менший комерційний ризик втрати в процесі операційної діяльності підприємства; вони практично захищені від недобросовісних дій партнерів по операційним комерційних операціях;

в) ці активи здатні генерувати стабільний прибуток, забезпечуючи випуск різних видів продукції відповідно до кон'юнктури товарного ринку;

г) вони сприяють запобіганню (або істотного зниження) втрат запасів товарно-матеріальних цінностей підприємства в процесі їх зберігання;

д) їм притаманні великі резерви істотного розширення обсягу операційної діяльності в період підйому кон'юнктури товарного ринку.

Разом з тим, необоротні активи в процесі операційного використання мають ряд недоліків:

а) вони схильні до морального зносу (особливо активна частина виробничих основних засобів і нематеріальні операційні активи), у зв'язку з чим, навіть будучи тимчасово виведеними з експлуатації, ці види активів втрачають свою вартість;

б) ці активи важко піддаються оперативному управлінню, тому що слабко мінливі в структурі в короткому періоді; в результаті цього будь-тимчасовий спад кон'юнктури товарного ринку призводить до зниження рівня корисного їх використання, якщо підприємство не переходить на випуск інших видів продукції;

в) в переважній частині вони належать до групи слаболіквідних активів і не можуть служити засобом забезпечення потоку платежів, що обслуговує операційну діяльність підприємства.

Оборотні активи характеризуються такими позитивними особливостями:

а) високим ступенем структурної трансформації, в результаті якої вони легко можуть бути перетворені з одного виду в інший при регулюванні товарного і грошового потоків в операційному процесі;

б) більшої пристосовністю до змін кон'юнктури товарного і фінансового ринків – вони легко піддаються змінам у процесі диверсифікації операційної діяльності підприємства;

в) високою ліквідністю, а при необхідності значна їх частина може бути конверсована в грошові активи, необхідні для поточного обслуговування операційної діяльності в нових варіаціях;

г) легкістю управління; основні управлінські рішення, пов'язані з їх обігом, реалізуються протягом короткого періоду часу.

Разом з тим їм властиві такі недоліки:

а) частина оборотних активів, що знаходяться в грошовій формі, у формі грошових еквівалентів та у формі поточної дебіторської заборгованості, значною мірою схильна до втрати вартості у процесі інфляції;

б) тимчасово не використовуються (зайво сформовані) оборотні активи практично не генерують прибувальщина (крім вільних грошових активів, які можуть бути використані в короткострокових фінансових інвестиціях); більш того, зайві запаси товарно-матеріальних цінностей не тільки не генерують прибуток, але викликають додаткові операційні витрати з їх зберігання;

в) запаси оборотних товарно-матеріальних цінностей у всіх їхніх формах схильні постійним втрат у зв'язку з природним спадом;

г) значна частина оборотних активів схильна до ризику втрат у зв'язку з несумлінністю партнерів по господарських операціях, а іноді і персоналу.

Ризик неплатоспроможності, як і ризик порушення фінансової стійкості, також належить до найбільш небезпечних для підприємства, оскільки генерує безпосередню загрозу його банкрутства. Цей ризик викликається недостатністю грошових активів підприємства (його грошових коштів і їх еквівалентів). Розмір залишку грошових активів, яким оперує підприємство в процесі своєї операційної діяльності, повністю визначає рівень його абсолютної платоспроможності (готовність підприємства негайно розрахуватися по усіх своїх невідкладних фінансових зобов'язаннях), а також істотно впливає на рівень його проміжною і поточною платоспроможністю.

З урахуванням ролі грошових активів в забезпеченні платоспроможності підприємства організовується процес управління ними. При здійсненні цього управління слід врахувати, що вимоги забезпечення постійної платоспроможності підприємства визначають необхідність створення високого розміру грошових активів, тобто переслідують цілі максимізації їх середнього залишку у рамках фінансових можливостей підприємства. З іншого боку, слід врахувати що грошові активи підприємства в національній валюті при їх зберіганні значною мірою схильні до втрати реальної вартості від інфляції; крім того, грошові активи в національній і іноземній валюті при зберіганні втрачають свою вартість в часі, що визначає необхідність мінімізації їх середнього залишку. Ці суперечливі вимоги мають бути враховані при здійсненні управління грошовими активами, яке у зв'язку з цим набуває оптимізаційного характеру.

Сучасний етап економічного розвитку країни характеризується високим рівнем кредитного ризику підприємств, що реалізовує свою продукцію оптовим і роздрібним покупцям. Цей ризик призводить не лише до зростання поточної дебіторської заборгованості, але і викликає великий об'єм так званих «сумнівних боргів», частина з яких не може бути погашена покупцем-боржником і підлягає списанню.

Ефективне управління кредитним ризиком підприємства пов'язане в першу чергу з оптимізацією розміру і забезпеченням своєчасної інкасації заборгованості покупців за товари, роботи і послуги.

Формування алгоритмів такого управління поточною дебіторською заборгованістю, визначуване як кредитна політика підприємства по відношенню до покупців продукції, здійснюється по наступних основних етапах:

1. Аналіз поточної дебіторської заборгованості підприємства в попередньому періоді. Основним завданням цього аналізу є оцінка рівня і складу поточної дебіторської заборгованості підприємства, а також ефективності інвестованих в неї фінансових ресурсів. Аналіз дебіторської заборгованості за розрахунками з покупцями проводиться в розрізі товарного (комерційного) і споживчого кредиту.

– На першій стадії аналізу з метою віддзеркалення реального стану поточної дебіторської заборгованості з позиції можливої її інкасації в загальній її сумі виділяється чиста реалізаційна її вартість. Чиста реалізаційна вартість дебіторської заборгованості є сумою поточної дебіторської заборгованості за товари, роботи і послуги, зменшену на суму резерву сумнівних боргів (під сумнівним боргом поні¬мається та частина дебіторської заборгованості відносно якої існує невпевненість її погашення покупцем-боржником.

Величина резерву сумнівних боргів визначається виходячи з рівня фактичної платоспроможності окремих покупців-дебіторів (прямий метод) або на основі відповідної класифікації дебіторської заборгованості цього виду за термінами не її погашення зі встановленням коефіцієнта сумнівності її погашення по кожній групі (непрямий метод). Величина резерву сумнівних боргів при непрямому методі її розрахунку визначається як сума творів поточної дебіторської заборгованості відповідної групи і коефіцієнта сумнівності її погашення по цій групі.

– На другій стадії аналізу оцінюється рівень дебіторської заборгованості покупців продукції і його динаміка в попередньому періоді.

– На третій стадії аналізу визначається середній період інкасації поточної дебіторської заборгованості за товари, роботи і послуги. Він характеризує роль цього виду дебіторської заборгованості у фактичній тривалості фінансового і загального операційного циклу підприємства.

– На четвертій стадії аналізу оцінюється склад дебіторської заборгованості підприємства по окремих її «віковим групам», тобто по передбачених строкам.

– На п'ятій стадії аналізу визначають суму ефекту отриманого від інвестування засобів в дебіторську заборгованість. У цих цілях суму додаткового прибутку, отриманого від збільшення об'єму реалізації продукції за рахунок надання кредиту, зіставляють з сумою додаткових витрат по оформленню кредиту і інкасації боргу, а також прямих фінансових втрат від неповернення боргу покупцями (сума резерву сумнівних доходів, що підлягає списанню у зв'язку з неплатежеспроможності покупців і витіканням термінів позовної давності).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5