скачать рефераты

МЕНЮ


Особливості управління організацією

Делегування - це передача задач і повноважень особі, яка бере на себе відповідальність за їх виконання.

Влада - це право впливати на поведінку інших людей і заставляти їх діяти у певному напрямку.

Для поведінки працівників, наділених владою і правом приймати рішення, типово наступне:

• розуміння цілей і стратегії організації;

• особиста відповідальність за результати праці;

• постійна оцінка ефективності своєї праці і прагнення до пошуку шляхів її зростання;

• турбота про залучення необхідних ресурсів;

• ініціативна допомога іншим працівникам в інтересах підвищення загальної ефективності;

• зміна ролі менеджера, який виступає більше як наставник і помічник, а не адміністратор.

Характеристики структури управління

Структуру управління характеризують за допомогою таких понять, як складність, рівні формалізації і централізації, механізми координації.

Складність організаційної структури управління визначається за кількістю відділів, груп, кваліфікованих фахівців та рівнів ієрархії. Ці параметри в організаціях можуть суттєво відрізнятися в залежності від прийнятого поділу робіт (диференціації) і характеру зв'язків між ними. У теорії менеджменту виділяють три форми диференціації робіт: горизонтальну, вертикальну та просторову.

Горизонтальна диференціація встановлює ступінь горизонтального поділу робіт по їх однорідності і тих знань і кваліфікації, які вимагаються від працівників для виконання завдань і робіт. ТОВ Солонянський завод «Агрополімердеталь» не так багато потрібно працівників з різними знаннями та вміннями, тому в нього не складна горизонтальна диференціація.

Вертикальна диференціація характеризується числом рівнів ієрархії в управлінні організацією. Чим більше рівнів між верхнім менеджментом і виконавцями, тим більш складнішими стають комунікації, тим важче координувати управлінські дії і реалізовувати рішення, що приймаються на самому верху. У ТОВ Солонянський завод «Агрополімердеталь» невелика ймовірність спотворення і несвоєчасного отримання інформації.

Просторова диференціація відображає географічне розташування заводів, філій, підрозділів і служб організації. Якщо складові організації віддалені одна від одної на великі відстані, це неминуче призводить до ускладнення зв'язків, способів координації і контролю. В нашому підприємстві поля, токи, склади дещо віддалені один від одного, але не більше, ніж на 25 км.

Формалізація характеризує масштаби використання правил і регулювальних механізмів для управління поведінкою людей. Іншими словами, формалізація характеризує рівень стандартизаціі робіт всередині організації. Стандарти обмежують можливості вибору виконавців, вказуючи їм що, коли і як треба робити. Робота повинна виконуватися відповідно з вимогами, інструкціями, правилами, описом процедур і операцій по всіх процесах, що протікають в організації. Їх значення при зниженні рівня формалізації падає, і виконавцям предоставляється велика свобода вибору і можливостей прийняття власних рішень.

У ТОВ Солонянський завод «Агрополімердеталь» cтупінь формалізації висока, також високий ступінь централізації.

Централізація характеризує ступінь концентрації прийняття рішень на найвищому рівні організації. Вона відображає формальний розподіл прав, обов'язків і відповідальності по вертикалі управління, а її рівень показує, якою мірою члени організації залучаються до прийняття управлінських рішень.

Централізоване прийняття рішень в складних організаціях не створює можливості швидко пристосовуватися до змін зовнішнього середовища, до мінливих потреб ринку. Відповідно централізація знижується, коли до розробки та прийняття важливих рішень залучаються менеджери середнього та перших рівнів.

Високий рівень децентралізації забезпечує більш швидку реакцію на події та прийняття відповідних заходів.

Координація базується на використанні механізмів інтеграції розділених ресурсів і дій. Інтеграція здійснюється як по горизонталі, «зчеплюючи» елементи структури одного рівня, так і по вертикалі, поширюючи систему прав зверху вниз.

Горизонтальна інтеграція досягається встановленням зв'язків, які можуть носити формальний і неформальний характер.

Розвиток і заохочення позитивних горизонтальних зв'язків має велике значення для організації, так як дозволяє її членам приймати більше рішень і переробляти більше інформації, не перевантажуючи вертикальну інформаційну систему; це означає, що рішення можуть бути спущені на рівень проблемних груп, комітетів або відділень, замість того, щоб контролювати їх зверху. В результаті покращується якість рішень, тому що вони приймаються на місцях тими, хто володіє всією інформацією, підвищуються мотивація і задоволеність працею.

Вертикальна інтеграція базується на розробці стратегії та використання прав в рамках правил, процедур і систем планування. Методами вертикальної інтеграції є:

- ієрархія прав, яка встановлює певні обмеження на процес прийняття рішень і права розпорядження ресурсами для менеджерів різних рівнів;

- правила і процедури як механізми підтримки стандартної поведінки;

- делегування, що передбачає скорочення числа рішень, які направляються нагору для схвалення, і зростання кількості рішень, прийнятих самостійно на нижчих рівнях;

- створення інших координаційних механізмів. Серед них відзначимо форми координації поточної виробничої діяльності;

- взаємне пристосування, коли потрібне рішення підбирається шляхом неформального спілкування зацікавлених людей;

- пряме спостереження і контроль за підлеглими, що поступово призводить до стандартизації процесів праці та використання великої кількості інструкцій, методичних та довідкових матеріалів.

Зв'язок структури управління з метою, функціями та процесом управління, людьми і їх повноваженнями свідчить про її значний вплив на всі сторони життя організації. Саме тому керівникам всіх рівнів слід приділити велику увагу принципам і засобам формування структур, вибору типу або комбінації виглядів структур, відслідковувати тенденції в їхньому розвитку і прагнути оцінити їх ефективність. [10].

ТОВ Солонянський завод «Агрополімердеталь» має свою структуру, яка більше чи менше відрізняється від інших, хоча основні аспекти зберігаються. Стурктуру управління ТОВ Солонянський завод “Агрополімердеталь” наведено у додатку Б.

Отже, структуру управління можна охарактеризувати:

а) ступінчастість – триступенева;

б) організація виробництва – галузева;

в) тип зв`язків супідрядності управлінських функцій - лінійно – функціональний.

Лінійно-функціональна структура управління — найбільш поширена система нині і характеризується наявністю двох типів підпорядкування: лінійного і функціонального.

У лінійно-функціональних структурах управління значно зростає функціональна підлеглість спеціалістам відповідних служб: агрономічної, зоотехнічної, інженерної, планово-економічної, бухгалтерської тощо. Це призводить до дублювання діяльності, зниження активності лінійних керівників, неузгодженості дій спеціалістів окремих функціональних служб.

Лінійно-функціональна структура, на мій погляд, дуже ефективна для середніх підприємств, що займаються диверсифікованої діяльністю, до яких належить ТОВ Солонянський завод “Агрополімердеталь”, оскільки дозволяє вибудувати фінансову структуру на базі підрозділів, що забезпечують управління відповідно до їх функціональних обов'язків.

В побудові системи управління важливу роль відіграє розподіл повноважень, тобто прав на прийняття управлінських рішень.

У структурі управління ТОВ Солонянський завод «Агрополімердеталь» є такий орган, як загальні збори засновників.

Очолює товариствоство генеральний директор Кравченко Володимия Якович, якому підпорядковуються заступник (виконавчий директор Под'ячев Костянтин Васильвич). За останнім закріплюються конкретні керівні функції.

Йому підпорядковуються головні спеціалісти підприємства, - головний бухгалтер, головний агроном і т.д.

Органи управління підприємством

Управління ТОВ СЗ “Агрополімердеталь” здійснюється за допомогою системи органів, які формують учасники товариства. Функції з управління товариством поділяються між його органами:

* вищим – зборами учасників;

* виконавчим – дирекцією;

* контролюючим – ревізійною комісією.

До виключної компетенції загальних зборів учасників товариства належить:

1) визначення основних напрямів діяльності товариства, затвердження його планів і звітів про їх виконання;

2) внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статутного капіталу;

3) створення та відкликання виконавчого органу товариства;

4) визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів;

5) затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та збитків товариства;

6) вирішення питання про придбання товариством частки учасника;

7) виключення учасника із товариства;

8) прийняття рішення про ліквідацію товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.

Питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства, не можуть бути передані ними для вирішення виконавчому органу товариства. Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосують учасники, що володіють у сукупності більш як 50 % загальної кількості голосів учасників товариства.

Збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю скликаються не рідше як 2 рази на рік, якщо інше не передбачено установчими документами. Такі збори вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), які володіють у сукупності більш як 60 % голосів.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). В ТОВ СЗ “Агрополімердеталь» - дирекція. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства. Дирекція (директор) вирішує всі питання діяльності товариства, за винятком тих, що входять до виключної компетенції зборів учасників, її повноваження при цьому визначено ст. 62 Закону України "Про господарські товариства" та установчими документами товариства.

Генеральний директор (Кравченко В.Я.) очолює дирекцію, він має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом.

Генеральний директор не може бути одночасно головою загальних зборів учасників товариства.

Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю здійснює ревізійна комісія, що утворюється зборами учасників товариства з їх числа у кількості не менше трьох осіб. Її діяльність регламентовано ст. 63 Закону України "Про господарські товариства". [14].

В обов'язок Ревiзiйної комiсiї входить проведення перевiрок звiтiв, балансу, каси, наявностi майна, рахункiв, облiку, звiтностi i всього дiловодства Товариства.

Ревiзiйна комiсiя доповiдає результати проведених нею перевiрок Загальним зборам учасникiв Товариства; має право ставити питання про скликання позачергових Зборiв Учасникiв, якщо виникла загроза суттєвим iнтересам Товариства або виявлено зловживання з боку посадових осiб Товариства.

Ревiзiйна комiсiя складає висновок по рiчних звiтах та балансах. За висновком Ревiзiйної комiсiї баланс Товариства затверджується Загальними зборами Учасникiв; проводить свої засiдання не рiдше одного разу на квартал. Засiдання комiсiї вважаються повноважними, якщо у них бере участь голова комiсiї та хоча б один член комiсiї.

Ревiзiйна комiсiя приймає рiшення бiльшiстю голосiв. [15].

Обов’язки, права і відповідальність посадових осіб підприємства щодо управління визначаються кваліфікаційними посадовими інструкціями.

Посадова інструкція – це перелік завдань, обов’язків, функцій, прав і відповідальності, в тому числі з охорони праці, безпечного ведення робіт та екологічної безпеки тощо, які властиві відповідній посаді в конкретних організаційно-технічних умовах.

Посадові інструкції розробляють та затверджують роботодавці на основі типових характеристик професій працівників. [1].

Окрім внутрішніх органів управління підприємствами та організаціями, існують вищі органи загальнодержавного управління всіма суб'єктами господарювання. Формування і функціонування таких органів управління є об'єктивно необхідними й доцільними, оскільки зумовлюються наявністю широкого кола управлінських рішень, прийняття та практична реалізація яких перебувають поза можливостями та компетенцією самих підприємств і організацій.


1.3 Учасники майнових відносин, узгодження їх інтересів


Існування майнових відносин є об'єктивною передумовою функціонування матеріального буття людства. [4].

За змістом: майнові — цивільні правовідносини, спрямовані на задоволення майнових інтересів фізичних та юридичних осіб (наприклад, правовідносини власності, передача майна однією особою іншій у порядку спадкування); немайнові — цивільні правовідносини щодо задоволення особистих немайнових інтересів учасників цих відносин (наприклад, авторські правовідносини). [6].

У ТОВ, на відміну від сільськогосподарського виробничого кооперативу, майнові й трудові відносини повністю відокремлені. Засновник ТОВ не зобов’язаний бути його працівником, але може ним бути. Особи, які надають товариству землю або майно за договорами оренди, є асоційованими учасниками ТОВ з правом дорадчого голосу на зборах учасників.

Відокремленість майна товариства від майна його учасників зумовлює закріплення в законодавстві заборони звертати стягнення на майно ТОВ за зобов’язанням учасників. У разі недостатньої кількості майна учасників для покриття боргів товариства кредитори можуть вимагати виділення частки майна товариства у майновій або грошовій формі зі статутного фонду товариства з відповідним зменшенням останнього. У разі виходу, виключення учасника ТОВ, відмови спадкоємця (правонаступника) засновника вступати до товариства чи відсутності згоди решти засновників прийняти до складу товариства правонаступника (спадкоємця) таким особам виплачується вартість частини майна товариства у грошовій або натуральній формі пропорційно їхній частці у статутному фонді. Виплата проводиться після затвердження звіту за рік, у якому особа вийшла з товариства, і в строк до 12 місяців від дня виходу. Крім того, їй виплачується належна частка прибутку, одержаного товариством у даному році до моменту виходу з товариства.

Майно товариства формується за рахунок внесків засновників, виробленої продукції, отриманих доходів, а також майна, набутого за власні й позичені кошти та на інших законних підставах. ТОВ повинно мати статутний і резервний фонди. Перший має бути не менший за суму, еквівалентну 100 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, що існує на момент створення товариства. До статутного фонду товариства можуть вноситися не тільки гроші, а й майно та майнові права. Розмір внеску кожного учасника товариства визначається в установчих документах товариства. Вони можуть бути однаковими чи диференційованими. Розмір резервного фонду повинен становити не менше ніж 25 % статутного фонду.

Учасники товариства можуть робити свої внески частками, але при цьому до моменту реєстрації товариства кожен з його учасників повинен сплатити щонайменше 30 % указаного в установчих документах внеску, якщо він вноситься грошима. Цей внесок підтверджується документами банківських установ. Якщо внески до статутного фонду товариства здійснюються у вигляді майна, то зазначені банківські документи не вимагаються. Повністю внесок повинен бути сплачений протягом року після реєстрації товариства. У разі невиконання цієї вимоги учасник сплачує 10 % недовнесеної суми за час прострочення, якщо інше не передбачено установчими документами.

Виплата прибутку учасникам товариства можлива лише у тому випадку, якщо майно товариства перевищує розмір його статутного капіталу. Однак у Законі «Про господарські товариства» це положення не знайшло свого відображення. Воно міститься в нормативних актах, які регулюють порядок ведення бухгалтерської звітності. Згідно зі ст. 53 цього закону частка учасника ТОВ після повної сплати ним внеску може бути придбана самим товариством з метою її передачі іншим учасникам або третім особам, що має бути зроблено у строк до одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку проводиться без урахування частки, придбаної товариством.

Слід зазначити, що однією з переваг ТОВ порівняно з іншими організаційно-правовими формами господарських товариств є відносна легкість зміни розміру статутного капіталу. Для досягнення цього необхідно:

* внести зміни до установчих документів;

*зареєструвати ці зміни у відповідних державних органах, що охоплюють суб’єктів підприємницької діяльності;

* у разі збільшення статутного фонду зробити додаткові внески, а в разі зменшення — одержати на це згоду кредиторів. Згідно із законом рішення ТОВ про зменшення статутного фонду набирає чинності не раніше ніж через три місяці після державної реєстрації. [3].

Відмітимо ще деякі цікаві моменти в даному питанні. У разі смерті фізичної особи — учасника товариства з обмеженою відповідальністю розміри статутного капіталу товариства та часток його учасників не змінюються. Тому у визначенні правомочності загальних зборів учасників у суду відсутні підстави не враховувати частку померлого учасника.

Ч.2 ст.147 ЦК та ч.2 ст.53 закону «Про господарські товариства» надає можливість передбачити в статуті товариства заборону на відчуження частки третім особам або необхідність отримання згоди учасників товариства на таке відчуження.

Частина 5 ст.147 ЦК передбачає право учасників товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю передбачити у статуті товариства необхідність отримання спадкоємцем або правонаступником учасника згоди інших учасників товариства на його вступ до товариства.

Відповідно до статей 54 і 64 закону «Про господарські товариства» учасник товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, що виходить або був виключений з товариства, має право на одержання вартості частини майна товариства пропорційно розміру його частки у статутному капіталі товариства.

Відповідно до частини першої статті 190 ЦК майном, крім речей, уважаються майнові права та обов’язки. У частині першій статті 66 та у статті 139 ГК визначено, що майно підприємства становлять речі та інші цінності (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються в діяльності суб’єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна підприємства. Отже, вартість частки майна товариства, належної до сплати учаснику, що виходить (виключається) з товариства, повинна визначатися з розрахунку вартості усього майна, що належить товариству, в тому числі основних засобів, нематеріальних активів, оборотних активів, майна невиробничого призначення тощо з урахуванням майнових зобов’язань товариства.

Майно підприємства обліковується на його балансі, де відображається вартість активів підприємства та джерел їх формування. Тому в основу розрахунку вартості частини майна товариства, належної до сплати учаснику, що виходить з товариства, за загальним правилом, повинна братись балансова вартість майна товариства. Активи (майно і в тому числі майнові вимоги) товариства відображаються у статтях активу балансу. Будь-який учасник товариства має право вимагати проведення з ним розрахунків, виходячи з дійсної (ринкової) вартості майна товариства. [16].

Страницы: 1, 2, 3, 4


Copyright © 2012 г.
При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна.