Підручник

ють характер попередження і констатації);
132 теорія та практика
1. організуючі рішення (для оперативних періодів часу), що

мають характер попередження і констатації та охоплюють усі

елементи виробничо-технологічної структури цеху;
2. кваліфікаційні рішення (для оперативних, поточних та

перспективних періодів часу).
Поєднання в одному документі передумов та наслідків управлінських ситуацій з рішеннями, які за ними приймаються, дозволяє створити за ними "таблицю" стандартних управлінських рішень для всіх рівнів системної ієрархії в цеху, на підприємстві, в міністерстві та тим самим забезпечити системність та науковість процесів управління. "Таблиця" — це умовна назва, оскільки це завдання неможливо розв'язати у двовимірному просторі через об'ємне уявлення об'єкту управління. Напевно, це має бути структурна модель прийняття рішень, яка базується на моделі об'єкту управління. Це завдання найбільш ефективно реалізовується за допомогою ЕОМ. При уважному розгляданні суті зазначених вище передумов управлінських ситуацій не можна не відзначити, що вони змістовно належать до окремих видів забезпечення системи управління. Тому цілком логічно прослідковується зв'язок між порушеннями у "фундаменті" системи та відображенням цих порушень в усіх чи деяких з підсистем системи через локальні об'єкти розвитку та врешті-решт
— кінцевому результаті діяльності об'єкта.

Наведений аналіз складу та змісту управлінських рішень реальних процесів управління на рівні цехів, підприємств дозволив підтвердити, що використовуваний метод дослідження (структурно-графічного моделювання) дійсно обгрунтовано, та зробити висновок про те, що для стандартизації управлінських рішень доцільним є використання структурно-графічної моделі об'єкта управління.

Наведені приклади з двох підприємств свідчать про те, що спеціалізація управлінських рішень у системній ієрархії управління виробництвом базується на спеціалізації функцій управлінського персоналу на кожному рівні за часом, за об'єктами управлінського впливу, за елементами, які висвітлюють основні наслідки управлінських ситуацій.

Передумови виникнення ситуацій, які потребують управлінських рішень, структурно вписуються до складу видів забезпечення функціонування системи управління, а наслідки ситуацій характеризують зміни результатів розвитку об'єкту та рівня використання вихідних елементів його діяльності.
Стандартизація Управлінських рішень є кульмінацією спеціалізації функцій уп-

133

О.А. Подсолонко равлінського персоналу. В основі стандартизації рішень, що приймаються, лежить класифікація їх за ознаками, які відображають переважно склад методів управління.

В оперативному управлінні пріоритетними є організуючі та стимулюючі рішення, а в поточному та перспективному — планові та кваліфікаційні.

, 2.1.7. Підготування управлінських рішень на рівні підприємств

Однією з цілей управління на рівні підприємства є забезпечення безперебійної роботи підрозділів системи (цехів та служб підприємства) у процесі виконання ними поточних планових завдань. Інакше кажучи, тут досягаються цілі оперативного управління.

Відповідно до наведеної спеціалізації управлінських функцій та стандартизації управлінських рішень на цьому рівні застосовують стимулюючі та організуючі рішення. Ці види рішень істотно відрізняються за змістом та методами їх підготування та прийняття. Методи підготування стимулюючих рішень треба розглядати з боку їхньої кількісної оцінки.

Враховуючи пріоритетну роль прибутку в системі оцінки ефективності розвитку об'єктів будь-якої складності (підприємство, галузь, регіон), доцільним є використання в розрахунках її також і на найнижчому ієрархічному рівні управління при підготуванні стимулюючих рішень. Рішення про розміри премій колективів цехів чи додаткові розміри фонду оплати праці мають залежати від внеску кожного з цехів до величини зміни проти плану суми прибутку підприємства.

Організуючі рішення охоплюють в більшій мірі ділянки цеху, які забезпечують основний технологічний процес. Звідси логічним є висновок, що на рівні прийняття рішень керівництвом заводу ці самі закономірності властиві й цехам: по цехах, які випускають кінцеву продукцію, переважають стимулюючі рішення, а по цехах забезпечення (допоміжних, підсобних, заготівельних) — організуючі рішення. В даному випадку підприємство розглядаємо як найнижчий рівень у ієрархічній системі "народне господарство
— галузь — підприємство" ("народнегосподарство — регіон — підприємство").

Незважаючи на те, що організуючі управлінські рішення охоплюють більшою мірою допоміжні, підсобні та заготівельні
134

Менеджмент: теор/я та практика служби, не можна недооцінювати їхнього значення. Ці рішення фактично забезпечують безперебійну роботу всіх цехів, які випускають кінцеву та проміжну продукцію, створюють умови для виконання планових завдань з обсягу та якості продукції, її споживчих характеристик, з досягнення потрібного рівня використання вихідних ресурсів. Саме ці завдання вирішуються в процесі підготування та прийняття рішень на найнижчому ієрархічному рівні. В основі обох видів рішень, що приймаються на цьому рівні, в основі їх кількісної оцінки лежить виявлення впливу відхилень параметрів технологічних процесів від технічно обгрунтованих та прийнятих у державних стандартах чи внутрішньозаводських технічних умовах величин на проміжні та кінцеві результати розвитку.

З метою висвітлення кожного такого відхилення в результатах діяльності цеху, у рівні використання вихідних ресурсів, за умови відсутності функціональних залежностей виправданим є застосування економіко- математичних моделей, які відображають основні етапи процесу виробництва кінцевої продукції. Так, моделі про-дуктвності технологічних агрегатів дають можливість розділяти величину зміни прибутку проти плану на складові за окремими агрегатами та факторами, що характеризують усі технологічні елементи виробничого процесу. При цьому на основі такого деталізування з'являється реальна можливість доведення до кожного робочого місця (бригади робітників) оперативних результатів впливу відхилень у процесі діяльності цієї виробничої ланки на зміну кінцевого економічного результату (відхилень у досягненні критерію ефективності управління) та, відповідно, на зміну величини оплати праці.

Для вирішення завдань ЕОМ-обробки всієї інформації, яка використовується в процесі підготування управлінських рішень, для обліку, планування та аналізу всіх технологічних параметрів та розрахунку техніко- економічних показників, розроблення зазначених економіко-математичних моделей у процесі вдосконалювання оперативного управління є достатня кількість робіт з інформаційного забезпечення систем управління.

В умовах створення автоматизованих систем управління підприємством
(АСУП) такі розробки є необхідною умовою забезпечення системного підходу до них, їх типовості та наступного їх функціонування. Без таких робіт неможливо вирішити і проблему підготування та прийняття рішень на всіх розглянутих раніше етапах та в усіх її аспектах.

135

, iV
A 4
О.А. Подсолонко

На відміну від існуючих на практиці управлінських рішень, що направлені на позбавлення премій за кожний прорахунок у роботі, обгрунтованішим є застосування методу динамічного формування стимулюючих рішень, що направлені на досягнення кінцевого результату в межах місяця (мінімальна одиниця часу), кварталу та року. Таке формування управлінських рішень відповідає й процесові виконання плану виробництва та відвантаження готової продукції до споживачів за наростаючими підсумками. З метою усунення штурмівщини у виробництві та кількісної оцінки стимулюючих рішень треба робити корективи на коефіцієнт ритмічності виробництва. Такий підхід робить систему управління гнучкішою та дозволяє в управлінських рішеннях враховувати можливість усунення допущених негативних відхилень та закріплення позитивних. Таким чином, забезпечується поєднання стимулюючих та організуючих рішень.

На середньому рівні управління підприємством головним завданням є узгодження в часі діяльності цехів та служб підприємства для отримання високих виробничих кінцевих результатів його розвитку при максимумі прибутку, пріоритет мають планові рішення (частково кваліфікаційні).
Завдання узгодження в часі вирішують різні служби підприємства, що спеціалізуються на забезпеченні досягнення тих чи інших кінцевих
(проміжних) результатів.

Узгодження обсягів виробництва здійснюється балансовими розрахунками у плановому підрозділі. Обсяги виробництва кінцевої та всіх видів проміжної продукції взаємопов'язуються на всіх технологічних переділах за вихідними матеріальним ресурсами в розрахунку на рік, квартали, на кожний місяць.
Далі у виробничому відділі на основі цього складають графіки виробництва продукції та її проходження всіма етапами технологічного процесу протягом місяця. На дрібних підприємствах функції двох зазначених відділів виконує один планово-виробничий відділ. Виробничий відділ також контролює виконання цих графіків протягом місяця. В даному випадку — це функції оперативного управління, які виконує персонал середнього ієрархічного рівня. Аналогічні функції на найнижчому рівні — всередині кожного цеху — виконує їхній диспетчерський апарат (планово-розподільне бюро).

При підготовці та прийнятті рішень, що стосуються взаємопов'язаних балансових розрахунків на підприємстві, доцільним є застосування методів матричного моделювання, так як досвід їх застосування досить великий.
136

Менеджмент: теорія та практика 2.2. Інформатизація управління

,. 2.2.1. Концептуальні основи інформатизації

Концепція має містити основну ідею теорії її формування, мати загальний задум та головну думку щодо даної проблеми. В даному випадку розглядається проблема ініформатизації управління розвитком суспільства.
При цьому інформатизація ніби відіграє другорядну роль перед змістом завдань управління та включає в себе сукупність інформаційних даних для вирішення цих завдань. Обгрунтованість вибору завдань управління та чіткість їх постановки безпосередньо впливає на структуру та надійність інформатизації.

У процесі інформатизації управління суспільством створюється об'єктивно необхідний для цього процесу інформаційний ресурс, який використовують органи влади та управління на всіх рівнях, а також юридичні та фізичні особи. Інформаційний ресурс, на відміну від інших, єдиний, що має системотвірну (організуючу) властивість, без якої неможливо створення цілеспрямованої високоефективної системи. Особливе значення інформаційний ресурс має при розгляді суспільства як соціально-економічної системи. Тут його організуюча властивість відіграє визначальну роль при створенні високоефективної системи.

З метою надання визначеності та чіткості поглядів на процеси інформатизації управління такими системами, забезпечення єдності у їх розумінні та трактуванні, розробляють концепцію інформатизації.

У міжнародній та вітчизняній практиці здійснення інфо-ратизації суспільства їй виділяють роль складової частини програми соціально- економічного розвитку суспільства із забезпечення досягнення поставлених за цією програмою цілей. При цьому програма інформатизації тим ефективніша, чим більше вона забезпечує ефективність програми соціально-економічного розвитку суспільства. Ефективність останньої оцінюють із рівня досягнення кінцевої мети цього розвитку. В якості такої мети, як правило, виступає забезпечення задоволення матеріальних та духовних потреб населення, що постійно зростають.

Якщо обрати за кінцеву мету соціально-економічного розвитку нашого суспільства нийвищий рівень добробуту наро-

137

О.А. Подсолонко ду, можна здійснити інформатизацію суспільства у напрямку її досягнення.
Обрання такої мети дозволить здійснити інформаційну підтримку завдань програми соціально-економічного розвитку будь-якої структури та орієнтації, забезпечити необхідною для досягнення цієї мети інформацією всі ланки існуючої організаційної структури управління таким розвитком.

Зазначена підпорядкованість інформатизації головній меті соціально- економічного розвитку дозволяє органічно вписати усі виконувані тут розробки у потреби існуючої організаційної структури управління. При цьому якість та ефективність ухвалюваних рішень у цих ланках управління залежатимуть від надійності методів оцінки цього вищого рівня та міри його досягнення.

Структура держави, республіки як об'єкту соціально-економічного розвитку та інформатизації має три взаємопов'язані просторові складові: територіальну, галузеву (відомчу) та населення, що їх об'єднує.

Оскільки населення одночасно пронизує територіальну та галузеву структури будь-якого регіону, а головною метою управління соціально- економічним розвитком останнього є досягнення найвищого рівня добробуту народу, то й склад завдань, що вирішуються для досягнення цієї мети, має бути єдиним як для територіального, так і для галузевого рівнів.

Але ролі кожного з цих рівнів у вирішенні таких завдань неоднакові.
Територіальний рівень керівництва має пріоритетне значення — у формуванні косплексного результату розвитку керованої території та повного забезпечення діяльністю всіх підприємств та організацій, що розташовані на цій території, досягнення найвищого рівня добробуту народу за всіма вихідними та кінцевими його складовими. Галузевий та відомчий рівні господарського, соціального та культурного керівництва забезпечують комплексний розвиток підвідомчих підприємств та організацій за тими самими складовими при орієнтації їхньої роботи на випуск необхідної для населення продукції та послуг. Саме спільність вихідних складових рівня добробуту народу створює реальну основу для формування єдиного для територій та відомств комплексу завдань із досягнення поставленої мети.

Системний аналіз дозволив виділити наступну групу вихідних складових, що характеризують рівень добробуту народу, та є однаковими як для процесів, забезпечення необхідного рівня

138

Менеджмент: теорія та практика

його матеріального добробуту, так і для рівня його соціального та духовного розвитку:

- асортимент продукції та послуг;

; >:?, - якість продукції та послуг;

' - інтенсивність процесів отримання послуг;

1. використання у виробництві вихідних ресурсів;

2. екологічна чистота виробництва та довкілля;
- соціальна захищеність працівників та населення.

Відповідно до наведеного змісту вихідних складових фор

мується аналогічний склад завдань з управління процесом досяг

нення найкращого результату за кожною з складових у напрямку

одержання в цілому по регіону та кожному його місту й району

найвищого рівня добробуту населення на основі вирішення цих

завдань у процесі діяльності підприємств та організацій, що роз

ташовані на цій території. При цьому формується інформаційна

підтримка вирішення кожного завдання за допомогою

комп'ютерної техніки. Разом з тим така підтримка є можливою

лише за наявності певних умов забезпечення, що створюються в

цілому по регіону, до яких можуть належати:
3. єдина законодавча база;

7. інформаційна єдність планування та аналізу розвитку ре

гіону;
4. єдина система фінансової та банківської діяльності;
5. єдина статистична та науково-технічна звітність;
- економічно обгрунтована судова та арбітражна діяльність.

Всі ці види умов забезпечення мають пронизувати перера

ховані раніше складові досягнення найвищого рівня добробуту

населення, а їхня сукупність дає набір вирішуваних завдань для

досягнення головної мети соціально-економічного розвитку дер

жави, республіки.

Через те, що головна мета соціально-економічного розвитку має складну структуру та досягається послідовно через відповідні вихідні складові, виникає необхідність у визначенні пріоритетів за інформатизацією серед цих складових.

На перше місце претендують завдання інформаційної підтримки управління процесами задоволення матеріальних, соціальних та духовних потреб населення в асортиментному наборі всіх видів продукції та послуг, що виробляють та здійснюють підприємства та організації свого регіону чи ті, що надходять з інших регіонів. Так само сюди тяжіють питання якості продукції та послуг.

139

О. А. Подсолонко

На другому місці можна розглядати питання соціальної захищеності населення (як тієї його частини, що працює, так і тієї, що не працює), разом з регулюванням співвідношень обсягів потреб населення — можливих обсягів їх задоволення силами регіону та зовні — можливостей поточного задоволення цих потреб усіма видами оплати праці та соціальних виплат.

На третьому місці розглядається взаємопов'язаний комплекс складових, що характеризують виробничі умови, які забезпечують перші дві групи складових та включають у себе: інтенсивність виробництва продукції та надання послуг населення, рівень використання вихідних виробничих ресурсів та екологічну чистоту цих процесів на підприємствах та в організаціях регіону.

Всі ці три групи складових досягнення головної мети можна розглядати як у цілому по країні чи республіці, так і по кожному її району та місту, з виходом як на галузеві сукупності підприємств та організацій, так і на будь- яке підприємство окремо, з розгляданням як підприємств матеріального виробництва, так і організацій соціальної чи духовної орієнтації.

Інформаційний ресурс, що створюється за будь-яким з розглянутих напрямів (законодавча діяльність; планування та аналіз; статистична, бухгалтерська та науково-технічна звітність; фінансування та банківська діяльність; судова та арбітражна діяльність) за будь-якою групою складових досягнення головної мети, є одночасно надбанням конкретної ланки управління та загальнонаціональним. Це вже означає, що жодна з цих ланок не може його довільно змінювати, перекручувати чи знищити без відповідальності за це перед законом.

Для забезпечення реалізації перерахованих вище пріоритетів у їхній послідовності та взаємозв'язку, для об'єднання їх у підсумковий комплекс інформаційної підтримки управління треба прискорити процес створення спеціальної системи оцінення рівня соціально-економічного розвитку регіону в цілому, його галузей, їхніх підприємств, організацій у комплексі. Така система дозволить оцінювати їх міжнародний ринковий рейтинг, вимірювати їх своєрідний коефіцієнт корисної дії (ККД) за рівнем досягнення головної мети
— найвищого рівня добробуту населення порівняно із світовим рівнем розвитку. Інформатизація раніше перерахованих завдань дозволить вираховувати такий ККД за кожним з цих завдань.

140

О.А. Подсолонко s mm min max
Вартість основних засобів
Вартість нормованих обігових коштів
Госпрозрахунковий результат діяльності

На базі обгрунтованого складу локальних критеріїв управління в цеху уточнюють взаємозв'язок їх у процесі досягнення глобального критерію. На цій основі будується граф формування критерію управління, у якому зазначають, як залежно від зміни локальних змінюються проміжні та глобальні критерії. Цей взаємозв'язок представляють спочатку з логічних позицій.
Наприклад, обсяг виробництва залежить від продуктивності агрегатів на одиницю часу та від величини простоїв цих агрегатів. Далі цей самий логічний зв'язок представляють як функціональний. Наприклад, обсяг виробництва продукції обраховують як добуток продуктивності агрегата у фактичний час роботи та тривалості роботи цього агрегата протягом аналізованого періоду (доба, місяць, рік).

Отже, спочатку будують граф логічних зв'язків між критеріями управління — глобальним, проміжними та локальними, потім у цьому графі зазначають наявність функціональних зв'язків (як правило, між глобальними, проміжними та локальними критеріями). Після цього виявляють, між якими з критеріїв відсутні чіткі функціональні зв'язки, які з показників неможливо обрахувати за формулою. В основному це стосується зв'язків між окремими локальними критеріями та вихідними показниками чи параметрами технологічного процесу, що їх формують. Через це необхідно застосовувати методи кореляційного та регресійного аналізу, що дозволяє визначити досліджувані взаємозв'язки та кількісно їх оцінити.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10