Планування розвитку діяльності підприємства у ринкових умовах

Планування розвитку діяльності підприємства у ринкових умовах

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни „Економіка підприємства»

на тему: "Планування розвитку діяльності підприємства у ринкових умовах"

Вступ

На даний момент в Україні склалися такі обставини, за яких відбувається перехід від адміністративно-командної до ринкової системи господарювання. Тому, за таких умов, для прогресивного розвитку економіки потрібен чіткий план на майбутнє. Так як підприємства відіграють першочергову роль у розвитку нашої економіки, то відповідно і правильно побудоване планування на будь-якому підприємстві внесе свою частку у розвиток держави в цілому.

В своїй роботі я поставила за мету окреслити основні поняття планування та його зміст, методологію і стратегію розвитку планування на підприємстві, сутність бізнес-плану на підприємстві, підкріпивши теоретичний матеріал практичною частиною, а саме, розглянувши реальний сучасний бізнес-план "Первомайського Шахтопроходчого управління по бурінню стовбурів і шпар" м. Первомайська Луганської області.

1. Основні поняття і зміст планування діяльного підприємства

1.1 Сутність планування. Класифікація планів

Серед підприємців рідко можна зустріти людину, що пасивно спостерігає за подіями, що відбуваються. Будь-який власник прагне реалізовувати свої особисті інтереси за допомогою використання потреб інших людей. А це вимагає усвідомлення цілей діяльності і вольових зусиль по їх досягненню. Тому на рівні суб'єкта господарювання процес прогнозування органічно трансформується в процес планування, при якому до розуміння об'єктивних умов життя додаються суб'єктивні фактори, що відбивають інтереси підприємництва. Раціональне досягнення суб'єктивних факторів у бізнесі перетворюється за допомогою планів.

План – це робочий інструмент досягнення поставленої мети суб'єктом підприємництва, створений на основі кон'юнктурного прогнозу середовища господарювання і розписаний по виконавцях, часу і засобам.

Основною метою плану є реалізована подія. Основною задачею планування є вибір вольових відповідальних дій в умовах наявних ресурсних обмежень, збалансованих по виконавцях, часу, ресурсам.

Планування – це процес економічного обґрунтування раціональної поведінки суб'єкта господарювання для досягнення своїх цілей. Воно являє собою процес формування цілей, визначення пріоритетів, засобів і методів досягнення. Планування має як переваги, так і недоліки.

Переваги планування:

–        прагнення вирішити задачу раціонально і з меншими витратами;

–        обміркована підготовка до використання майбутніх переваг середовища господарювання;

–        поліпшення координації дій виконавців;

–        посилення колективних можливостей додатка сил за рахунок спільних дій зацікавлених осіб;

–        можливість контролю за подіями і визначення проблем у діяльності.

Недоліки планування:

–        неможливість відбити в плані все розмаїття життєвих умов, особливо в складно організованих системах;

–        стабільність прийнятого рішення, що може обернутися збитком при динамічних обставинах бізнесу;

–        необхідність ресурсів для розробки плану.

Застосування бізнес плану має ряд обмежень, що обумовлені:

–        невизначеністю, багатомірністю і стохастичністю середовища господарювання. Тому для виконавця так важливі: по-перше, пошук додаткової достовірної (у тому числі нової) інформації і, по-друге, прогноз і визначення ступеня його імовірності;

–        недосконалістю законодавчої бази країни;

–        обмеженнями по ресурсах;

–        проблемами етичної властивості, якщо в суспільстві не сформовані підвалини підприємницької етики й відсутня культура бізнесу.

План діяльності повинний бути виражений у писемній формі. Тому з погляду зручності використання можна говорити про форму плану у виді:

–        набору обов'язкових документів;

–        структури, що відбиває внутрішню логіку побудови;

–        переліку виконавців із указівкою їхніх диференційованих задач;

–        переліку необхідних дій по здійсненню передбачених задач;

–        термінів виконання, зазначених відповідно до послідовності необхідних дій;

–        кошторису витрат;

–        розрахунку економічного ефекту як числового вираження поставлених задач.

Не можна створити раз і назавжди єдину раціональну систему планування. Тому якісний план вимагає періодичного уточнення. Воно буде залежати не тільки від нової інформації, але і досвіду, підготовленості й інтуїції працівників: керівництва, економістів-менеджерів. Щоб план був дійсно корисним, він повинен відігравати роль помічника в керуванні, але ніяк не головного діючого обличчя в бізнесі.

Таким чином, план – не ціль, а можливий засіб досягнення мети. Цей засіб допомагає поліпшити майбутнє. Його дієвість визначається об'єктивним розумінням життя і суб'єктивних управлінських рішень, що повинні стати діями по саморегуляції об'єкта господарювання заради досягнення обраних цілей життєдіяльності.

КЛАСИФІКАЦІЯ ПЛАНІВ

Плани класифікуються таким чином.

За часом:

–        довгострокові (на 10–25 років);

–        середньострокові (на 3–10 років);

–        короткострокові (на 1–3 роки);

–        поточні (на 1 рік, у тому числі сезонні);

–        оперативні (до 1 року).

По об'єктах господарювання:

–        державні, у тому числі регіональні, республіканські, обласні і муніципальні;

–        внутрішньо фірмові.

–        По ступені визначення параметрів:

–        детерміновані (з чітко визначеними параметрами);

–        вірогіднісні (з нечіткими параметрами).

По ознаці тимчасової орієнтації:

–        реактивні, тобто орієнтовані на закріплення досягнень минулого;

–        інактивні, тобто інертні по планованих діях;

–        преактивні, тобто з високим рівнем активності, спрямованим на істотне перетворення дійсності.

По призначенню:

–        директивні, обов'язкові для виконання;

–        індикативні, тобто рекомендаційні для виконання

–        По масштабності цілей:

–        стратегічні, що передбачають глобальні цілі;

–        бізнес-плани,

По конкретній установці:

–        функціональні, призначені для впровадження управлінських рішень у сфері діяльності фірми, що виконує визначену функцію.

–        одноразові, створюються з упровадженням якого-небудь проекту програми і виконують допоміжну роль у впровадженні загальної стратегії.

–        стабільні, тобто утримуючі розробку конкретних указівок для регулярно повторюваних операцій типового характеру.

По функціях діяльності – це так звані функціональні плани:

–        маркетингу, у тому числі збуту;

–        прибутку і рентабельності;

–        інвестицій, у тому числі довгострокових матеріальних;

–        витрат виробництва і звертання;

–        персоналу;

–        доходів;

–        фінансів і ін.

Стосовно дійсності:

–        основні;

–        вірогіднісні (випадкові), являють собою альтернативний курс дій, що буде початий у випадку настання непередбаченої події (подій), не передбаченого основним планом.

Здійснення плану звичайно доручається спеціальній "кризовій" команді, що починає свою роботу лише у випадку настання критичної ситуації.

1.2 Границі, принципи, методи планування

Можливості планування соціально-економічних систем обмежені об'єктивними і суб'єктивними причинами. Основні з них:

1) Невизначеність ринкового середовища. Будь-яке підприємство у своїй діяльності зіштовхується з невизначеністю. Без оцінки дійсного і можливого майбутнього важко угадати наслідку і передбачити відповідні дії. Планування і є одним зі способів прояснення майбутнього. Але цілком усунути невизначеність у ринкових умовах не можна, тому підприємство прагне упорядкувати свої зовнішні відносини різними способами.

Перший спосіб - вертикальна інтеграція. Означає, що планувальна організація приєднує, поглинає підприємства-постачальники або підприємства-клієнти, тобто поєднує підприємства одного технологічного ланцюжка. У результаті зовнішні угоди перетворюються у внутрішні. Вертикальна інтеграція давно відома, у тому числі й у нашій економіці. Вона проводиться в даний час: фірмова торгівля, приєднання колгоспів до зв'язаного з ними технологічно підприємствам і т.д. Вертикальна інтеграція має свої ефективні границі застосування.

Другий спосіб контролю над ринком - контроль над попитом. Можливі варіанти такого контролю. Наприклад, через установлення монопольного впливу підприємства на ринку. Однак самий результативний контроль над попитом - проведення ефективної маркетингової діяльності.

Третій спосіб контролю над ринком - використання контрактних відносин. У країнах з ринковою економікою цей спосіб розвитий дуже широко - більш 2/3 усіх товарних угод здійснюється за контрактом. Зміст контрактних відносин полягає в тім, що потенційний виробник спочатку знаходить покупців продукції, а потім після відповідної підготовки робить для них товар.

Четвертий спосіб контролю над ринком – створення підприємницьких мереж. Підприємницькі мережі поєднують фірми, що економічно зацікавлені в гнучких взаєминах і співробітництві, побудованому на довірі. Основою утворення мереж може бути єдиний технологічний чи комерційний ланцюжок. Підприємницькі мережі забезпечують ті ж переваги, що і вертикальна інтеграція, але в той же час вони дозволяють зберегти більш гнучкі організаційно-економічні структури.

2) Витрати планування - це витрати на оплату праці персоналу, плата за оренду приміщень, витрати на придбання канцелярських принадлежностей і т.д. Витрати планування входять до складу сукупних витрат на виробництво продукції. Мінімальними витратами на планування є такі, котрі забезпечують виживання організації, а будь-які додаткові витрати повинні забезпечити її розвиток.

3) Масштаби діяльності організації. Великі організації мають великі фінансові можливості, більш кваліфікований персонал, що відповідає досвід, великі планові підрозділи у своєму складі. Але навіть вони іноді звертаються в спеціалізовані консультаційні фірми, називані в країнах з ринковою економікою салонами стратегії. Малі організації мають менші можливості: стратегічне планування, як правило, не здійснюють. Виробляється лише поточне техніко-економічне й оперативне планування. Їхня перевага - більш проста і доступна для огляду внутрішнього середовища, що спрощує процес прийняття планових рішень.

Визначальним змісту і результатів дії планових служб є використання принципів планування. До числа основних з них відносяться системність, участь, безперервність, гнучкість, ефективність.

Принцип системності припускає, що планування на підприємстві повинне носити системний характер. Підприємство - це складна, багаторівнева соціально-економічна система. У кожній з підсистем здійснюється функція планування. Принцип системності планування реалізується по вертикалі шляхом інтеграції і диференціації, а по горизонталі - шляхом координації планів структурних підрозділів підприємства.

Принцип  участі тісно зв'язаний із принципом системності. Він припускає, що кожен працівник підприємства повинний бути тією чи іншою мірою учасником планової діяльності. Дуже важливо залучити лінійних керівників вищого рівня до розробки стратегічних планів. Працівники планових служб повинні працювати в тісному контакті з лінійними керівниками.  Робітників же можна і потрібно залучити до планування на рівні ділянки. Вирішальна роль при цьому належить майстру. Які проблеми тут можна вирішувати? Це збільшення  (при  необхідності)  обсягів  випуску продукції, ріст продуктивності праці, зниження  витрат,  підвищення  якості.  Реалізація принципу участі дає наступні результати: кожний із працівників підприємства одержує більш глибоке розуміння діяльності підприємства; участь працівників у процесі планування приводить до того, що плани підприємства стають  особистими  планами працюючих, а їхня реалізація приносить особисте задоволення; працівники підприємства, займаючись плануванням, розвивають себе як особистості.

Принцип безперервності полягає в тім, що процес планування на підприємстві повинний здійснюватися постійно, а розроблені плани безупинно приходити на зміну один одному, перекривати один одного. Це обумовлено невизначеністю зовнішнього і внутрішнього середовища, зміною умов існування, і як наслідок відбувається коректування планів. Змінюються не тільки умови, але і представлення про умови і можливості підприємства.

Принцип гнучкості зв'язаний із принципом безперервності. Складається в доданні планам здатності змінювати свої параметри, тому в планах звичайно передбачаються резерви. Ці резерви повинні бути оптимальними, інакше витрати можуть виявитися настільки високими, що гнучкість плану і зв'язані з нею переваги не окупляться. В умовах ринкової економіки резерви звичайно створюються в потужностях. А взагалі принцип гнучкості реалізується у відомому афоризмі: «План не догма, а керівництво до дії».

Принцип ефективності полягає в тім, що витрати на планування не повинні перевищувати ефект від його застосування, тобто плани повинні бути конкретизовані і деталізовані настільки, наскільки це необхідно для керування при наявності відповідної планової служби, адже її зміст також вимагає засобів.

МЕТОДИ ПЛАНУВАННЯ

Процес планування здійснюється по своїх внутрішніх законах відповідно до логіки обґрунтування показника, тобто відповідно до методології планування. Методологія планування – це навчання про сукупність основних принципів, методів, про систему застосовуваних показників, мір (і дій), необхідних для виконання плану, а також його моніторингу. Методологія планування як наукова рекомендація зі здійснення процесу планування не є раз і назавжди даної, непорушної. Вона може удосконалюватися з появою нових знань в області економіки і планування.

Розглянемо елементи методології планування.

До основних методів планування відносяться: балансовий, дослідно-статистичний, нормативний, економіко-математичний.

Кожний із зазначених методів включає десятки, а то і сотні різновидів, прийомів і способів розрахунків. Розглянемо докладніше зазначені методи планування. Балансовий метод планування характеризується встановленням матеріально-речовинних і вартісних пропорцій у показниках. Метод припускає використання взаємно урівноваджуючихся розрахунків (таблиць), в одній частині яких указуються ресурси, а в іншій – напрямок їхнього використання. Правильне визначення ресурсів буде означати обґрунтований напрямок їхнього використання відповідно до наявних потреб.

Дослідно-статистичний метод планування характеризується орієнтацією на фактично досягнуті в минулому результати, по екстраполяції яких визначається план шуканого показника. Такий метод планування є досить простим, але він має істотні недоліки: плановий показник, розрахований таким чином, відбиває сформований рівень роботи з його недовикористаними резервами і погрішностями в минулому.

Нормативний метод планування (чи метод техніко-економічних розрахунків) використовує нормативи і норми. В економіці розрізняють поняття "норматив" і "норма". Норматив – це науково обґрунтована величина витрат, розроблена в централізованому порядку спеціальними науковими установами чи галузі держави. Норма – це обґрунтована величина витрат, розроблена фірмою. Вважається, що більш обґрунтованими є нормативи, застосування яких підвищує точність і об'єктивність планового показника. Однак вони не завжди враховують особливості конкретного чи регіону фірми

Група економіко-математичних методів планування характеризується можливостями оптимізації планових рішень. Ці методи ідентичні застосовуваними в прогнозуванні. Однак у процесі планування вони ще передбачають ефект від визначених дій працівників по досягненню мети, у тому числі:

–        розрахунки на окрему трудову операцію працівника, що приведе до додаткової зміни показника під впливом застосовуваних зусиль;

–        екстраполяцію результатів минулих дій працівників і ін.

Сутність економіко-математичних методів планування полягає в тому, що вони дозволяють з меншими витратами часу і засобів знаходити кількісне вираження взаємозв'язку між складними соціально-економічними, технологічними й іншими процесами, опосередкованими в показниках. По суті, будь-який показник може бути запланований за допомогою економіко-математичного методу. Застосування цієї групи методів сприяє усуненню суб'єктивізму в плануванні і підвищує науковий рівень обґрунтованості плану. Однак застосування цих методів вимагає точного математичного опису економічної задачі й обов'язкової експертної оцінки отриманих даних.

Ще один елемент методології планування – це система мір (дій), необхідних для виконання плану. План – реальний орієнтир до дій. І дії плану вимагають своїх обґрунтувань. Без них план ніколи не стане реальністю. Тому міри виконання плану включають:

–        розгорнутий опис необхідних дій;

–        ресурсне забезпечення;

–        перелік виконавців, що беруть участь, (служб) і визначення їхніх диференційованих задач;

–        терміни виконання розрахункових показників.

Міри досягнення цілей плану вимагають обґрунтування з організаційної, технологічної, маркетингової, кадрової й іншої сторін. Ці сторони повинні мати економічний зміст, тобто необхідні ресурси й очікувані результати, виражені у вартісному еквіваленті. Зрозуміло, що міри виконання бізнес-плану за рівнем розробленості будуть відрізнятися від мір виконання стратегічного плану. Зрозуміло, що даний елемент методології планування має свої особливості в кожнім виді плану. Але обов'язковість його присутності в плані не викликає сумнівів.

Страницы: 1, 2, 3, 4