Джерела
виникнення інвестиційних ризиків можна розділити на ряд основних категорій:
-
Відомо, що із збільшенням процентної ставки (облікової ставки банків) ціна на
облігації падає. Ризик, пов'язаний з процентною ставкою, обумовлений тим, що її
зміна в майбутньому для нас невідома. Чим віддалену перспективу інвестори
вимушені брати до уваги, тим вища невизначеність процентної ставки. Тому
довгострокові облігації є більш чутливими до зміни процентної ставки, ніж
короткострокові. При підвищенні процентної ставки курси акцій також падають,
оскільки акції є фінансовими інструментами, конкурентними по відношенню,
наприклад, до депозитних внесків. Процентна ставка, що росте, - позитивний
чинник для грошового ринку, але негативний для всього ринку капіталів в цілому.
Дисконтування доходу по будь-якому цінному паперу напряму пов'язане з величиною
облікової ставки. Чим вищі облікові ставки, тим більша сума потрібна для
придбання цінних паперів в теперішньому часі, щоб одержати заданий дохід в
майбутньому. При зниженні процентних ставок виникає ризик того, що інвесторам
доведеться реінвестувати свої майбутні доходи під нижчі відсотки.
-
Інфляція зменшує купівельну спроможність грошей. Інвестор шукає такі фінансові
інструменти, які компенсували б зростання цін і забезпечували рівень доходу, що
перевищує рівень інфляції. Якнайбільше від інфляції незручності для облігацій з
фіксованою ставкою. В умовах стабільної економіки найбільш стійкі - акції з
курсовою вартістю, що постійно підвищується (ринковою ціною). Якщо прибутки
компанії ростуть лише пропорційно інфляції, або навіть нижче середнього рівня
інфляції, то якість акцій такої компанії буде невелика. Залежність курсової
вартості акцій від економічних показників діяльності підприємства стає явнішій
при зниженні рівня інфляції і стабілізації макроекономічної обстановки.
-
Коливання обмінного курсу приводять до появи валютного ризику. При цьому
міняється ефективність зарубіжних інвестицій; змінюється співвідношення
прибутків експортерів і імпортерів; стримується або додатково стимулюється
інфляція. Для російських умов, коли рівень інфляції сильно залежить від
зростання курсу долара, валютний ризик має особливе значення, оскільки при
нерозвиненому валютному ринку зміни валютного курсу визначаються переважно не
економічними, а політичними чинниками. Крім того, величина валютного ризику
визначається ще і обмеженим числом інструментів валютного ринку, що зменшує
можливості диверсифікації по різних видах валют. Крім того, обмеження на
інвестиції у валютні активи накладає чинне в Росії законодавство про валютне
регулювання.
-
Чинники виробництва. Перш, ніж здійснювати інвестиції в підприємства
(промислові, сільськогосподарські і т.д.), необхідно оцінити їх фінансове
положення і інші чинники, що визначають умовах їх діяльності. До них, зокрема,
відносяться:
•
рівень розвитку даної галузі, ринкова кон'юнктура в конкретному секторі
виробництва, до якого відноситься підприємство;
•
специфіка галузі. Наприклад, для добувних галузей головне - ціна на сировині,
для виробничих - доступність сировини і тривалість виробничого циклу і т.д.;
•
стадія життєвого циклу, на якій знаходиться підприємство, рівень його
спеціалізації в даній галузі, упровадження нових технологій або виробництво
якісно новій продукції т.д.
-
Політичний чинник. Цей чинник ризику особливо істотний на перехідних етапах
розвитку економіки. Від політики уряду, складу кабінету і т.д. напряму залежить
багато хто з перерахованих вище чинників ризику.
Перш
ніж зробити конкретні вкладення, інвестор реалізує наступні дії:
-
Визначення мети інвестиції (чи відповідає конкретне вкладення цілям інвестора).
Головна задача - максимізувати свій дохід і мінімізувати ризик. Проте вимоги до
доходу у різних інвесторів різні. Наприклад, приватний інвестор-пенсіонер і
пенсійний фонд істотно відрізняються своїм підходом. Людина, як правило,
турбується про негайний стабільний дохід. Інституційний інвестор орієнтується
на тривалішу перспективу, прагнучи максимізувати свій дохід в тривалому
інтервалі часу, що змінюється протягом років.
-
Аналіз інвестицій, що включає аналіз по секторах економіки (такими секторами є
різні галузі економіки, також групи підприємств різного розміру і різної стадії
розвитку), а також наочний аналіз, при якому предметом досліджень є конкретне
підприємство і конкретні фінансові інструменти. При цьому використовують
відносний, чинник і динамічний підходи. Відносний підхід ґрунтується на
порівнянні привабливості інвестицій в акції з інвестиціями в облігації і
інструменти грошового ринки. Чинник базується на зіставленні активів, доходів,
дивідендів, грошових потоків компанії, в які інвестор збирається вкласти засоби.
Динамічний підхід спирається на порівняння попередньої діяльності компанії,
поточного положення (масштабів і ефективності операцій) і перспектив зростання.
-
Розробка стратегії інвестування, яка покликана відображати цілі інвесторів
(певні вимоги до рівня доходу і ступеня ризику). Ефективність вкладень залежить
від терміну, на який вони зроблені. Різні фінансові інструменти в різному
ступені підходять для різноманітних інвестиційних цілей. Мають найбільшу
ефективність при термінах вкладення до 1 року - грошові інструменти; від 1 року
до 3-5 років - облігацій; понад 3-5 роки - акції.
Розробка
стратегії інвестування включає розподіл активів по видах (інструменти грошового
ринку, облігації, акції); визначення частки різних видів активів портфелі;
визначення тактики поведінки на ринку; оцінку періодичності перегляду даних по
компаніях, ринках, стратегії в цілому. Всі згадані чинники ризику в різних
ситуаціях виявляються по-різному, кожний з чинників робить свій специфічний
вплив на весь портфель цінних паперів.
Всі
виникаючі при інвестиціях ризики розділяють на систематичні (або ринкові),
властиві всім інвестиціям на даному ринку, і на несистематичні. Джерелами
виникнення ринкових ризиків є чинники, що впливають на фондовий ринок в цілому
- спад виробництва, зміна обмінного курсу валюти, збільшення або падіння
процентних ставок і т.д. несистематичні, або індивідуальні ризики, виникають
при інвестуванні, наприклад, в акції якої-небудь галузі промисловості або в
акції конкретного підприємства.
Основним
способом зниження індивідуальних ризиків є диверсифікація портфеля інвестицій.
Ступінь цієї диверсифікації залежить від кількості цінних паперів, його
складових, і від ступеня взаємної залежності один від одного. Ніж більше
складових включено в портфель і ніж більш незалежні вони один від одного, тим
більше диверсифікованим буде портфель цінних паперів. Теоретично, за допомогою
диверсифікації можна повністю усунути індивідуальні ризики шляхом включення в
портфель безлічі цінних паперів різного вигляду. В результаті сукупний ризик
повністю диверсифікованого портфеля визначатиметься тільки величиною ринкового
ризику. Ринковий ризик портфеля, на відміну від несистематичного, не може бути
усунений шляхом диверсифікації. Для зниження ринкового ризику використовують
різні методи хеджування.
Альтернативна
форма вкладення капіталу - портфельні інвестиції, коли інвестор вкладає засоби
в портфель цінних паперів, що розрізняються по прибутковості і ризику. Таких
інвесторів прийнято називати інституційними. До них відносяться страхові
компанії, пенсійні фонди, відкриті інвестиційні (взаємні) фонди, індивідуальні
інвестори. Портфельний інвестор, як правило, пасивний. Сам інвестор не
включений в процес управління. Але натомість він звичайно має високу
ліквідність інвестицій, яка дозволяє йому їх вилучити або змінити напрям
інвестування. Портфель інвестицій інституційних інвесторів в більшості випадків
містить від 50 до 500 видів цінних паперів. Нижній поріг визначається
необхідним рівнем диверсифікації, при її подальшому збільшенні ризик вже
міняється трохи. Із зростанням величини активів при заданому рівні
диверсифікації ростуть розміри цінних паперів кожного вигляду. Оскільки великі
частки капіталу одного емітента дуже важко продати на ринку цінних паперів без
значних втрат (їх пропозиція на продаж відразу знижує курс), крупні
інституційні інвестори прагнуть не концентрувати у себе дуже великі пакети.
Звідси число видів цінних паперів в їх портфелях росте.
Істотно
зменшити ризик реально за рахунок кваліфікованої роботи по прогнозуванню і
внутрішньофірмовому плануванню, самострахуванню і страхуванню, передачі частини
ризику іншим особам або організаціям шляхом хеджування, ф'ючерсних операцій,
випуску опціонів. Все більш поширеним способом зменшення ризику є хеджування -
створення стрічних валютних, комерційних, кредитних і інших вимог і
зобов'язань. Хеджування широко використовується фірмами, що спеціалізуються на
обробці сировини, з метою страхування прогнозованого рівня доходів шляхом
передачі ризику іншій стороні. Хеджування - ділова схема, що дозволяє виключити
або обмежити ризик.
Застосовуються
і інші способи зниження ризику. Так, при дорогих наукоємних розробках
практикується переклад частини фінансового ризику на інші компанії - так звані
венчурні, або ризикові, які у разі невдачі всього проекту беруть на себе
частину втрат. Проте кращий спосіб зниження ризику - грамотний вибір
інвестиційного рішення. У принципі, якщо в інвестиційному проекті доходи
перевищують витрати, то вкладення засобів доцільне. Тоді з ряду альтернативних
варіантів інвестиційного рішення потрібно вибирати найрентабельніший варіант.
Треба визначити ефективність інвестицій з урахуванням терміну окупності,
ступеня ризику, очікуваних темпів інфляції, перспектив оподаткування. Серед
найдоступніших способів використовування грошей - зберігання їх в банку, за що
власник суми одержує відсоток. Звідси правило: інвестувати засоби у
виробництво, в цінні папери і т.п. має сенс тоді, коли від цього реально
одержати велику чисту, тобто за вирахуванням податків, прибуток, ніж від
зберігання грошей в банку.
Арсенал
методів формування портфеля достатньо великий, але звичайно базується це на
наступних принципах:
По-перше,
успіх інвестицій в основному залежить від правильного розподілу засобів по
типах активів. Проведені експерименти показали, що прибуток визначається на 94%
вибором типу використовуваних інвестиційних інструментів (акції крупних
компаній, короткострокові казначейські векселі, довгострокові облігації і ін.);
на 4% вибором конкретних цінних паперів заданого типу; на 2% оцінкою моменту
закупівлі цінних паперів.
По-друге,
ризик інвестицій в певний тип цінних паперів визначається вірогідністю
відхилення прибутку від очікуваного значення. Прогнозоване значення прибутку
можна визначити на основі обробки статистичних даних про динаміку прибутку від
інвестицій в ці папери у минулому, а ризик - як середньоквадратичне відхилення
від очікуваного прибутку.
По-третє,
загальна прибутковість і ризик інвестиційного портфеля можуть мінятися шляхом
варіювання його структурою. Існують різні програми, що дозволяють конструювати
бажану пропорцію активів різних типів, наприклад, що мінімізують ризик при
заданому рівні очікуваного прибутку або прибуток, що максимізує, при
фіксованому рівні ризику і ін.
По-четверте,
всі оцінки, використовувані при складанні інвестиційного портфеля, носять
вірогідний характер. Конструювання портфеля можливе лише за наявності ряду
чинників: ринку цінних паперів, певного періоду його функціонування, що
сформувався, статистики ринку і ін.
Формування
інвестиційного портфеля здійснюється і у декілька етапів: формулювання цілей
його створення і визначення їх пріоритетності (зокрема, що важливіше -
регулярне отримання дивідендів або зростання вартості активів), завдання рівнів
ризику, мінімального прибутку, відхилення від очікуваного прибутку і т.п.;
вибір фінансової компанії (це може бути вітчизняна або зарубіжна фірма; при
ухваленні рішення можна використовувати ряд критеріїв: репутація фірми, її
доступність, види пропонованих фірмою портфелів, їх прибутковість, види використовуваних
інвестиційних інструментів і т.п.); вибір банку, який вестиме інвестиційний
рахунок.
Менеджеру
важливо вибирати цінні папери залежно від їх ризикового ступеня. При цьому
потрібно враховувати наступні ризики: капітальний ризик - загальний ризик на
всі вкладення в цінні папери, ризик того, що не зможе їх повернути, не понісши
втрат. Аналіз капітального ризику зводиться до оцінки того, чи варто взагалі
мати справу з портфелем цінних паперів, чи не краще вкласти засобу в інші форми
активів, наприклад, прямі інвестиції, нерухомість, іноземну валюту і т.п.
Селективний ризик - ризик неправильного вибору цінних паперів при формуванні
портфеля для інвестування порівняно з іншими видами паперів. Це ризик,
пов'язаний з точною оцінкою інвестиційних якостей цінних паперів. Часовий ризик
- ризик покупки або продажі цінного паперу в невдалий час, що спричиняє за
собою втрати. Наприклад, в Росії, коли ще тільки створювалися чекові
інвестиційні фонди, емітенти, які встигли потрапити в цю хвилю або трохи
випередити її, забезпечили успішне розповсюдження своїх акцій. Ті ж, хто
спізнився, випробовують значні утруднення в реалізації своїх паперів. Ризик
законодавчих змін - ризик, який може приводити, наприклад, до необхідності
перереєстрації випуску цінних паперів, зміни умов або замін випусків, що
викликає істотні додаткові витрати і втрати для емітента і інвестора. Емісія
цінних паперів може виявитися недійсною, можлива несприятлива зміна правового
статусу посередників по операціях з цінними паперами і т.п. Ризик ліквідності -
ризик, пов'язаний з можливістю втрат при реалізації цінного паперу через зміну
оцінки її якості. Наприклад, цінні папери бірж, багатьох банків і акціонерних
суспільств, придбані восени 1991 року в розпал ажіотажу за цінами в 1,5-2 рази
вищі за номінал, через півроку продавалися по істотно нижчим курсам, або
взагалі не реалізовувалися, хоча інфляційне зростання за цей час було вельми
значне.
Кредитний
ризик - ризик того, що емітент, що випустив боргові цінні папери, виявиться не
в змозі виплачувати відсоток по них або основну суму боргу. Найхарактернішим
прийомом реалізації такого ризику у нас є деякі державні боргові зобов'язання.
Інфляційний ризик - ризик того, що при інфляції доходи, одержувані інвесторами
від цінних паперів, знеціняться (з погляду купівельної спроможності) швидше,
ніж виростуть, і інвестор зазнає реальні втрати. Високий рівень інфляції руйнує
ринок цінних паперів. Процентний ризик - ризик втрат, які може понести інвестор
у зв'язку із змінами процентних ставок на ринку. Зростання ринкового рівня
відсотка веде до пониження курсової вартості цінних паперів, особливо облігацій
з фіксованим відсотком. При підвищенні відсотка можливе масове скидання цінних
паперів, емітованих під нижчі (фіксовані) відсотки і здатних бути, за умов випуску,
достроково поверненими емітенту. Нарешті, відзивний ризик - ризик втрат для
інвестора, якщо емітент відкличе відзивні облігації у зв'язку з перевищенням
фіксованого рівня процентних виплат по них над поточним ринковим відсотком.
Ризик-менеджмент
має в своєму розпорядженні певні можливості управління ризиком. Вони
складаються із засобів дозволу ризиків і прийомів зниження ступеня ризику.
Засобами дозволу ризиків є: уникнення ризику, яке означає просте ухилення від
заходу, пов'язаного з ризиком; утримання ризику - залишення ризику за
інвестором, тобто на його відповідальність; передача ризику - означає, що
інвестор передає відповідальність за ризик комусь іншому, наприклад, страхової
компанії; зниження ступеня ризику - зменшення вірогідності і об'єму втрат.
Основні
прийоми зниження ризику: крім диверсифікації, це - придбання додаткової
інформації (повніша інформація дозволяє зробити точний прогноз і понизити
ризик, що робить інформацію товаром, причому дуже цінним), лімітація - це
встановлення ліміту, тобто граничних сум витрат, продажу, кредиту і т.п.;
лімітація застосовується банками для зниження ступеня ризику при видачі позик,
господарюючими суб'єктами при продажу товарів в кредит, надання позик,
визначення сум вкладення капіталу і т.п.; самострахування - підприємець вважає
за краще підстрахуватися сам, ніж купувати страховку в страховій компанії;
самострахування є децентралізованою формою, створенням натуральних і грошових
страхових фондів безпосередньо в господарюючих суб'єктах, особливо в тих, чия
діяльність схильна до ризику; основна задача самострахування полягає в
оперативному подоланні тимчасових утруднень фінансово-комерційної діяльності;
страхування - захист майнових інтересів господарюючих суб'єктів і громадян при
настанні певних подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів,
формованих із сплачуваних ними страхових внесків. Правові норми страхування в
Російській Федерації встановлені законодавством.
Ризик
- це категорія вірогідності, і в цьому значенні найбільш обґрунтовано
характеризувати і зміряти його як вірогідність виникнення певних втрат. При всебічної
оцінці ризику слід було б встановлювати для кожного абсолютного або відносного
значення величини можливих втрат відповідну вірогідність виникнення такої
величини. Приведемо схему зон ризику. Зоною допустимого ризику представимо
область, в межах якої даний вид підприємницької діяльності зберігає свою
економічну доцільність, тобто втрати мають місце, але вони менше очікуваного
прибутку. Межа зони допустимого ризику відповідає рівню втрат, рівному
розрахунковому прибутку від підприємницької діяльності.
Наступну
небезпечнішу область назвемо зоною критичного ризику. Це - сфера, що
характеризується можливістю втрат, що перевищують величину очікуваного
прибутку, аж до величини повної розрахункової виручки від підприємництва,
представляючої суму витрат і прибутку. Інакше кажучи, зона критичного ризику
характеризується небезпекою втрат, які явно перевищують очікуваний прибуток і в
максимумі можуть привести до невідшкодовуваної втрати всіх засобів, вкладених
підприємцем в справу. У останньому випадку бізнесмен не тільки не одержує від
операції ніякого доходу, але зазнає збитки в сумі всіх безплідних витрат. Окрім
критичного, реальний катастрофічний ризик. Зона катастрофічного ризику
представляє область втрат, які по своїй величині перевершують критичний рівень
і в максимумі можуть досягати величини, рівної майновому стану підприємця.
Катастрофічний ризик здатний привести до краху, банкрутства підприємства, його
закриття і розпродажу майна. До категорії катастрофічного відносять незалежно
від майнового або грошового збитку ризик, пов'язаний з прямою небезпекою для
життя людей або виникненням екологічних катастроф.
Підприємницький
ризик можна ділити на два види: фінансовий і комерційний. Фінансовий ризик
складається з наступних типів: валютний, кредитний, процентний і ринковий.
Комерційний же ризик ділиться на маркетинговий і діловий ризики. Розглянемо
перераховані ризики на матеріалах будівельної фірми. Валютні ризики є
вірогідністю отримання валютних доходів або втрат, пов'язаних із зміною курсу
однієї іноземної валюти по відношенню до іншої, зокрема національної валюти при
проведенні зовнішньоекономічних, кредитних операцій, а також при проведенні
фірмою своєї інвестиційної політики в іншій країні. Компанії всіх типів схильні
до ризику унаслідок коливань обмінних курсів валют і процентних ставок.
Чинники,
що впливають на валютні ризики:
•
статистика платіжного балансу,
•
фінансові рішення,
•
урядова фінансова (витрати) і монетарна (зростання пропозиції грошей) політика,
•
збільшення «спреди» (розриву) між
офіційним і ринковим курсами,
•
наслідки зміни валютних курсів.
Кредитний
ризик - це вірогідність отримання певного результату кредитором після сплати
(несплати) позичальником (будівельною фірмою) основного боргу і відсотків за
кредитом відповідно до термінів і умов кредитного договору.