Прийняття управлінських рішень в умовах ризику на прикладі діяльності Колективного господарства "Чернечеслобідське"

Як свідчать дані таблиці, найбільшу питому вагу в структурі товарної продукції господарства в середньому за 2006 – 2008 рр. займають овочі закритого ґрунту - 59,4%. Значно менша частка припадає на реалізацію овочів відкритого ґрунту, зерна – 10,2 % та 7,5% відповідно. Питома вага іншої продукції займає 9,6%; з цим пов’язане надання господарством робіт

 і послуг на сторону. По даним таблиці 1 можна зробити висновок, що господарство має овочевий напрям спеціалізації з розвиненим виробництвом овочів закритого ґрунту. Виходячи з того, що питома вага від реалізації основного виду товарної продукції в середньому більше 60%, можна стверджувати, що за аналізований період спостерігається зменшення виручки від реалізації овочів закритого і відкритого ґрунту в 2,3 і 1,1 рази відповідно про одночасному збільшенні її розміру від продажу зерна – в 1,8 рази. Причиною цього є скорочення об’єму реалізації овочів внаслідок зменшення валового виробництва цих культур. Як результат, питома вага від реалізації овочів закритого ґрунту скоротилася в 75,1% в 2007р. до 64,7% в 2008 р. Цей факт свідчить, що процес поглиблення спеціалізації в господарстві не спостерігається, що є негативним і може призвести до значних економічних збитків.

В цілому слід відмітити, що спеціалізація, яка фактично склалася в господарстві, є прийнятою, оскільки на підприємстві склалися сприятливі умови для виробництва овочів закритого ґрунтую. Але в результаті використання застарілих засобів виробництва загальний валовий збір овочів скорочується. Враховуючи близькість розташування до обласного центру, який є основним споживачем овочів, особливо в зимовий період, спеціалізацію господарства можна вважати обґрунтованою. Але при цьому необхідно звернути увагу на поглиблення рівня спеціалізації за рахунок реконструкції, модернізації, придбання нових засобів виробництва.

3. Прийняття управлінських рішень в умовах ризику

3.1 Ризик-позиція підприємства та її характеристика

Розглядаючи конкретну господарську операцію підприємства та оцінюючи доцільність та ефективність її проведення, слід порівнювати між собою рівень її доходності і рівень ризику, який їй притаманний. Характер залежності між доходністю та ризиком за нормальних умов господарювання наочно демонструє рис. 1

Рис. 1. Характер залежності між ризиком та доходністю.

Як видно з наведеного малюнка, зростання рівня ризику виправдано тільки у тому випадку, коли воно компенсується зростанням доходності господарської діяльності.

Кут нахилу лінії співвідношення ризику та доходу, що наведено на малюнку, залежить від ставлення керівництва підприємства до ризику і характеризує тип цього ставлення.

Умовно можна виділити три різновиди ризик-позиції підприємства (типи ставлення до ризику):

1.                    збалансована

2.                    агресивна

3.                    консервативна.

Їх узагальнена характеристика подана у табл. 3.1.1.

Таблиця 3.1.1.

Характеристика можливих ризик-позицій підприємства

Як видно з наведеної характеристики, тип ризик-позиції підприємства є визначальним під час аналізу та проведення операцій, які пов'язані з ризиком.

3.2 Методичні підходи обґрунтування управлінських рішень в умовах ризику

Аналіз рівня ризику, який притаманний діяльності підприємства в цілому або його окремій господарській операції, є необхідною передумовою для:

- обґрунтованого прийняття управлінських рішень стосовно доцільності продовження господарської діяльності або проведення певної господарської операції;

- обґрунтованого вибору прийомів ризик-менеджменту з управління даним видом ризику для профілактики його прояву та мінімізації наслідків.

Розглянемо більш детально управлінську поведінку керівництва в умовах ризику.

1. Не можна ризикувати більше, ніж це може дозволити власний капітал.

Ризик-менеджер підприємства повинен:

- оцінювати (прогнозувати) максимально можливий обсяг збитків від ризикових подій, які ймовірно можуть очікуватися в цілому по підприємству;

- порівнювати його з обсягом власного капіталу підприємства та власними фінансовими ресурсами, що знаходяться в його розпорядженні.

Співвідношення максимально можливого збитку та власних фінансових ресурсів підприємства характеризує ступінь ризику втрати власного капіталу (або ризик банкрутства) підприємства. Кількісно він вимірюється за допомогою коефіцієнта ризику підприємства (Кр), який розраховується за такою формулою:

(6)

де ЗМ - максимальний розмір збитків, що прогнозується;

ВФР - власні фінансові ресурси, що є в розпорядженні підприємства;

ВК - власний капітал підприємства.

Наприклад, Кр КГ “Чернечеслобідське” дорівнює (по рокам) 48, 59 та 63 відсотків.

Значення коефіцієнта ризику характеризує відносний розмір втрати власних фінансових ресурсів або власного капіталу підприємства, який може мати місце в даному періоді.

Дослідження окремих спеціалістів з питань ризик-менеджменту свідчать, що оптимальне значення коефіцієнта ризику дорівнює 30%. Ситуація банкрутства, як правило, виникає при значенні коефіцієнта ризику понад 70 %. Такий рівень розвитку оцінюється як критичний, тобто КГ “Чернечеслобідське” знаходиться на грані банкрутства.

На мою думку, наведені значення коефіцієнта ризику можуть розглядатися лише як орієнтовні. Тільки безпосередньо підприємство, виходячи з особливостей формування свого капіталу та економічних інтересів і фінансових можливостей власників, може визначити оптимальне для себе значення коефіцієнта ризику.

Визначене підприємством оптимальне та критичне значення коефіцієнта ризику є першим критерієм для визначення доцільності діяльності або господарської операції, що пропонується.

2. Необхідно завжди пам'ятати про наслідки ризику.

Практична реалізація передбачає оцінку вартості ризику, який притаманний діяльності підприємства та оцінку впливу ризикової події на життєдіяльність підприємства.

Під вартістю ризику слід розуміти всі сукупні збитки підприємства (та його власників) в разі настання ризикової події.

Оцінюючи збитки слід виділити:

- прямі збитки, які безпосередньо пов'язані з настанням ризикової події;

- непрямі збитки, які є результатом виникнення прямих збитків.

3. Не можна ризикувати великим заради малого.

Постійно потрібно порівнювати доход, що очікується, з рівнем ризику, який притаманний даній діяльності або господарській операції. Кількісно визначення ступеня відповідності між доходом та ризиком може проводитися за допомогою коефіцієнта ризик-віддачі, який розраховується так:

(7)

де РВ - ризик-віддача діяльності або операції;

Д - обсяг чистого доходу, що очікується від діяльності або операції;

ВР - вартість ризику, який притаманний діяльності або операції.

Значення коефіцієнта ризик-віддачі має бути не меншим за одиницю. За наявності альтернативних проектів одним з критеріїв вибору між ними є найбільше значення цього показника.

4. Позитивне рішення приймається тільки в разі відсутності сумнівів, якщо вони є - слід приймати негативне рішення.

Ризик-менеджер повинен у процесі прийняття свого рішення завжди орієнтуватися не на кращий, а на гірший результат, тобто прогноз розвитку ситуації повинен завжди бути песимістичним. Така лінія поведінки дозволяє йому перестраховуватися на випадок несприятливого збігу ризик-факторів та обставин.

5. Ніколи не можна думати, що існує тільки одне рішення. Завжди слід шукати альтернативні варіанти.

Необхідно активізувати пошук альтернативних варіантів, які стосуються здійснення господарської операції або діяльності підприємства. До визначеної оцінки рівня ризику не слід ставитися фатально. Необхідно продумати інші варіанти досягнення цієї ж мети (іншу технологію проведення господарської операції) або розробити систему заходів, які зменшать ступінь притаманного їй ризику.

За наявності альтернативних варіантів проведення діяльності або здійснення господарської операції слід використовувати більш точний вибір найбільш ефективного та найменш ризикового варіанту:

- максимум виграшу (прибутку);

- оптимальна вірогідність очікуваного результату;

- оптимальна мінливість очікуваного результату;

-    оптимальне співвідношення між прибутком та ризиком.

В умовах наявності інформації про можливі наслідки ризику та вірогідність їх прояву слід розрахувати середній очікуваний результат (доход або прибуток), що прогнозується з кожного господарського проекту, розрахувати дисперсію, середньоквадратичне відхилення та коефіцієнт варіації результату, що притаманні кожному проекту, порівняти середній очікуваний доход з коефіцієнтом варіації по запропонованих проектах.

Якщо коефіцієнт варіації результату проекту не перевищує 25%, то середній очікуваний результат може бути визнаний за типову характеристику розподілу. В цих умовах вибір проекту може бути проведено за критерієм максимального очікуваного результату.

Якщо означена вище вимога не виконується, середній очікуваний результат не може бути критерієм вибору, слід продовжити вивчення запропонованих проектів.

Провести порівняння вірогідності отримання максимального позитивного та мінімально негативного результату з кожного проекту, що пропонуються.

Розрахувати та співставити між собою показники ризик-віддачі кожного проекту, які характеризуються обсягом отримання позитивного результату (прибутку) на одиницю негативного результату (збитку). Критерієм вибору є максимальне значення коефіцієнта ризик-віддачі.

Практичне застосування наведених правил вибору дозволяє вибрати найменш ризикований варіант господарювання, а отже, суттєво знизити обсяг збитків підприємства.

3.3 Шляхи та заходи щодо мінімізації та профілактики господарського ризику торговельного підприємства

Після того, як масштаби та рівень ризику оцінені, ризик-менеджер повинен розглянути можливі заходи та дії, спрямовані на зменшення негативних наслідків ризику та забезпечення його прийнятого рівня.

Кожне підприємство, виходячи зі специфіки своєї діяльності, обраної маркетингової, цінової, продуктової, фінансової та інших функціональних стратегій, визначає індивідуальну сукупність засобів управління ризиком.

 Обираючи відповідні методи управління ризиком, слід пам’ятати, що:

- недоцільно ризикувати більшим заради меншого;

- недоцільно ризикувати більше, це дозволяють власні можливості;

- необхідно заздалегідь піклуватися про можливі наслідки ризику;

- недоцільно економити на малому, якщо під загрозою знаходиться значно більший обсяг капіталу;

- краще попередити виникнення ризикової події, ніж знайти відповідального за неї.

В економічній літературі з питань управління ризиком сукупність можливих дій та заходів щодо управління ризиком прийнято поділяти на кілька груп (рис. 3).

Залежно від характеру дій та заходів, що проводяться підприємством виділяють :

- організаційні методи управління ризиком або методи контролю за рівнем ризику, які передбачають розробку та реалізацію систем недопущення ризику;

- економічні методи управління або методи фінансування ризику, суть яких полягає у визначенні джерела коштів для покриття збитків від ризику.

Рис3. Класифікація методів управління ризиком

Залежно від того, чиїми силами та за чий рахунок проводяться заходи щодо управління ризиком розглядають :

- внутрішні способи оптимізації (зниження) ризику, які реалізуються безпосередньо торговельним підприємством та за його рахунок;

- зовнішні способи зниження ступеня ризику, які передбачають залучення до процесу управління ризиком торговельного підприємства інших сторін (контрагентів підприємства або професійних страховиків).

Вибір конкретного переліку методів управління ризиком залежить від ступеня ризику, який притаманний діяльності конкретного торговельного підприємства, а також від ризик-позиції його керівництва.

Перелік найбільш доцільних до реалізації методів управління ризиком залежно від рівня та ймовірності прояву ризику наведений у табл. 3.3.1.

Таблиця 3.3.1

Можливі рішення щодо вибору методу управління ризиком

3.4 Організаційні методи контролю за рівнем ризиків: можливості та сфера їх застосування

На даному етапі доцільно впроваджувати в практику діяльності підприємства системи заходів, що спрямовані на недопущення виникнення ризикових подій або мінімізацію їх наслідків для підприємства.

До групи організаційних методів контролю за ризиком в КГ “Чернечеслобідське” можна віднести такі методи.

1. Відхилення (або уникнення) ризику. Цей метод управління ризиком передбачає відмову від певного управлінського рішення (господарської операції, проекту), якщо рівень його ризикованості не прийнятний для підприємства. Цей метод боротьби з ризиком носить радикальний характер, проте в практиці фінансового менеджменту використовується відносно рідко. Це пояснюється тим, що відмовляючись від певного роду діяльності, операцій або проектів, підприємство втрачає в повному обсязі і прибутки, які могли бути отримані.

Прикладом уникнення ризику на підприємстві, що досліджується є:

- відмова від здійснення господарських операцій, ризик яких є надмірно високим та обтяжливим для підприємства, а саме відмовитись від вирощування овочів закритого ґрунту, що є нерентабельним для даного підприємства;

- відмова від застосування банківських кредитів та позик в умовах несприятливої для підприємства кон'юнктури фінансового ринку;

- відмова від будь-якої інвестиційної діяльності заради підтримання високої платоспроможності підприємства;

- відмова від укладання угод з іноземними постачальниками міндобрив у зв'язку з постійною зміною митного законодавства;

- відмова від авансових оплат постачальникам або реалізації на умовах відстрочки платежу споживачам підприємства.

2. Недопущення збитків (попередження ризику). Це досить ефективний метод управління ризиком. Він передбачає здійснення підприємством певних заходів та дій, які спрямовані на недопущення виникнення ризикових подій, а отже, і збитків від них. Недопущення виникнення ризикових подій може бути досягнуто за рахунок:

- підвищення обґрунтованості підготовки та реалізації управлінських рішень;

- пошуку та отримання додаткової інформації;

- розробки таких схем проведення діяльності (операцій), які обминають зони найбільших ризиків.

3. Мінімізація збитків. Цей метод управління ризиком передбачає впровадження заходів, що спрямовані на мінімізацію збитків у разі виникнення ризикових подій.

У КГ “Чернечеслобідське” необхідно мінімізувати проведення найбільш ризикових операцій. Необхідно переглянути:

- обсяги реалізації продукції, попит на яку є нестабільним або знаходиться у процесі формування;

- обсяги закупівлі сировини, матеріалів на умовах попередньої оплати;

- обсяги збуту продукції на умовах відстрочки платежу;

- обсяги залучення позикових коштів, у тому числі від одного кредитора;

- обсяги інвестування одного проекту тощо.

4. Передача контролю за ризиком. Цей організаційний метод управління ризиком передбачає передачу відповідальності за виникнення та наслідки ризикових подій іншим юридичним особам-контрагентам підприємства відповідно до умов договірних відносин з ними.

Передача контролю за ризиком у КГ “Чернечеслобідське” має місце під час:

- використання підприємством практики прийому магазинами господарства товарів під реалізацію (згідно з умовами договору ризик непродажу товарів несе постачальник, в разі нереалізації торговельне підприємство мусить лише повернути йому прийняті під реалізацію товари);

- транспортування товарів, що закуповуються підприємством, спеціалізованою транспортною організацією (це дозволяє уникнути транспортного ризику, оскільки згідно з умовами договору транспортування відповідальність за збереження товарів несе транспортувальник);

- укладання договорів гарантійного обслуговування обладнання підприємства (договірні умови мають передбачати відповідальність ремонтної організації за якість ремонту та безвідмовність роботи обладнання);

- використання підприємством індивідуальної або колективної форми матеріальної відповідальності за збереження товарно-матеріальних цінностей (що дозволяє передати матеріально відповідальним особам ризик втрати матеріальних цінностей у процесі господарської діяльності);

- використання позавідомчої охорони майна господарства.

Висновок

Підприємницька діяльність зв'язана з різними видами ризиків: виробничими, фінансовими, інвестиційними. При правильному і вмілому керівництві підприємством імовірність ризику втрат може бути знижена.

Існують різні методи оцінки ризику і способи зниження імовірності втрат при здійсненні господарської діяльності підприємства. Підприємець не повинний забувати, що не можна ризикувати більше, ніж дозволяє власний капітал, забувати про ризик і ризикувати більшим заради малого.

Щодо реформування в аграрному секторі економіки, то економічний стан в аграрному секторі на початку 2002 року залишаються складними.

Не вирішено цілу низку економічних проблем, що не дозволяє повною мірою вирішити соціальні проблеми. Кризова ситуація охопила всі галузі агропромислового комплексу. Загрозливого характеру набули тенденції спаду виробництва. Погіршується загальний фінансовий стан господарств. Так, зниження обсягів виробництва продукції сільського господарства Сумської області у 2009 році проти 2008 року становило 40,8%. Виробництво зерна зменшилося на 41,8%, виробництво молока на 46,9%, цукрового буряку на –61,4%. Затрати на виробництво продукції рослинництво істотно перевищують ціну попиту.

Основними причинами такого становища є послаблення державної підтримки сільськогосподарських виробників, відсутність необхідних кредитних внесків, порушення паритетності міжгалузевого обміну, поглиблення диспаритету цін на промислову продукцію, звуження внутрішнього ринку внаслідок зниження платоспроможності населення.

Сьогодні фактично немає контролю за тим, що відбувається на селі.

Однак навіть найефективніші заходи не дадуть належних результатів без кардинальних аграрних реформ у всіх напрямах: від матеріально-технічного забезпечення до реальної приватної власності на землю

Відсутність урегульованої приватної власності на землю та інше нерухоме майно унеможливлює інвестування в сільське господарство. Банки практично припинили кредитування аграрного сектора економіки, оскільки відсутні механізми гарантії повернення запозичень через заставу.

Процеси якісного реформування сільськогосподарських підприємств ускладнюється їхнім скрутним становищем, розвалом системи матеріально-технічного постачання, а також тим, що основні засоби виробництва , в першу чергу , сільськогосподарські машини, трактори, комбайни, автомобілі, в основному, вже давно відпрацювали свій амортизаційний термін і потребують відновлення. У більшості сільськогосподарських підприємств капітального ремонту потребують приміщення для утримання худоби .

Не в кращому стані на селі і об’єкти соціальної сфери: будинки культури, магазини, бібліотеки, школи, медичні заклади тощо , життєдіяльність яких, чого гріха таїти, в основному забезпечувалась колективними сільгосппідприємствами. До цього додається і невпевненість селян у стійкому характері реформ. Ось чому під час проведення загальних зборів у КСП переважна більшість працівників виявляє бажання працювати в колективному господарстві.

В Указі Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” передбачено здійснити організаційні заходи щодо реформування КСП на засадах приватної власності на землю та майно.

Головну увагу треба звернути на те, щоб таке реформування знову не носило формального характеру.

Зміна організаційної структури господарств, має на меті досягнення ними позитивних кінцевих результатів на основі підвищення ефективності праці робітників. Отже, формування категорії селянина-власника, який одночасно буде і об’єктом господарювання, спонукає його до ефективної праці на основі тіснішого зв’язку між доходами працівників та результатами господарювання підприємства. Відомо, що підвищення ефективності праці кваліфікованих працівників пропорційно впливає на збільшення обсягів виробництва, а значить, і дохідності підприємств. Не слід забувати про те, що найбільш ефективна праця кваліфікованих працівників забезпечувалась саме в крупних господарствах. Ось чому Указ не передбачає руйнування КСП, а навпаки, на їхній організаційній територіальній та майновій основі повинні формуватися великі спеціалізовані підприємства, засновані на добровільних засадах на основі приватної власності та персональній відповідальності за результатами праці.

Тут залишається збереження цілісності майнових комплексів, оптимальна організація сівозмін, соціальна сфера села, підвищується зацікавленість робітників в ефективному використанні виробничого потенціалу, у першу чергу, земельних ресурсів, техніки та обладнання.

Щодо ризиків у господарській діяльності, то резервування частини матеріальних та фінансових ресурсів є в сучасних умовах господарювання найбільш розповсюдженою практикою самострахування від ризику.

В умовах нестабільного економічного середовища, несвоєчасного виконання прийнятих рішень, помилок в обґрунтуванні потреб підприємства в матеріальних та фінансових ресурсах суттєве значення має рівень ризику недостатності фінансування та ресурсного забезпечення діяльності торговельного підприємства.

Інструментом боротьби з цим ризиком є створення на підприємстві таких видів запасів та резервів.

Створення запасу позитивно впливає на діяльність підприємства, забезпечує можливості його нормального функціонування в умовах невиконання графіків постачання продукції та можливості одержання прибутків у періоди ажіотажного попиту на продукцію. Створення та підтримання на необхідному рівні страхового товарного запасу сприяє зростанню конкурентоспроможності підприємства та його іміджу.

Водночас слід враховувати і негативні наслідки формування страхового запасу для фінансового становища підприємства. Створення страхового запасу заморожує частину обігових коштів підприємства, збільшує тривалість його операційного циклу, обумовлює зростання потреби у фінансуванні діяльності підприємства.

Запас грошових коштів підприємства створюється з метою компенсації коливань надходжень та витрачання грошових коштів підприємства.

Хоча підприємство може деякою мірою впливати на обсяги надходження грошей на його розрахунковий рахунок, ймовірно можуть виникнути ситуації недостатності грошових коштів на конкретну дату в обсягах, необхідних для покриття пріоритетних платежів. Інструментом захисту від цього виду ризику і виступає створення на підприємстві резервного запасу грошових коштів.

Страховий резерв на покриття випадкових витрат повинен створюватися у процесі оцінки витрат на ведення діяльності підприємства (витрат обігу) або на здійснення певного проекту (інвестиційного, комерційного чи іншого) та закладатися до плану витрат (бюджет).

Необхідність створення резерву на покриття випадкових витрат обумовлена тим, що у процесі планування певної діяльності в сучасних умовах господарювання точно визначити перелік та обсяг усіх необхідних витрат неможливо. У той же час недостатність фінансування може стати причиною неможливості продовження діяльності або реалізації проекту, суттєво знижує їх ефективність.

Формування резерву на покриття випадкових витрат дозволяє суттєво знизити ризик недостатності фінансування.

Можуть створюватися загальний резерв проекту, спеціальні резерви для компенсування додаткових витрат у зв'язку з дією окремих факторів (зміни в цінах, в термінах оплати та виконання робіт, в податковій системі та ін.) або за видами витрат (на оплату праці, придбання матеріалів, оплату послуг сторонніх підприємств та ін.).

Формування резервного фонду проводиться в процесі розподілу чистого прибутку, що отримало підприємство за звітний період.

Розміри формування резервного фонду визначаються підприємством самостійно, крім підприємств, створених у формі акціонерних товариств. Визначаючи конкретні розміри формування резервного фонду, слід враховувати ступінь ризикованості діяльності даного підприємства, перелік ризиків, що залишені на самострахуванні, та ймовірний розмір прямих збитків від них (необхідність додаткового витрачання власних коштів підприємства).

Другим за значенням та сферою застосування методом самострахування ризику є розробка та впровадження системи штрафних санкцій для компенсації можливих втрат підприємства з вини його контрагентів.

Цей метод самострахування може використовуватися лише за тими видами ризику, ймовірність виникнення та рівень яких залежить від контрагентів підприємства. Прикладом таких ризиків є ризик невиконання дебіторських зобов'язань, ризик невиконання зобов'язань з поставки, ризик подорожчання послуг сторонніх підприємств, засновницький, кредитний ризик та деякі інші.

Захист підприємства від перелічених видів ризику може бути здійснено за допомогою розрахунку та включення у договори з відповідними контрагентами різних форм фінансових санкцій за порушення взятих на себе зобов'язань (штрафів, пені, неустойок та інше).

Список використаної літератури

1.                 Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки”; - К., 2007

2.                 Фінанси підприємств: Навчальний посібник / Колл. авторів під ред. Е. Бородіної. – М.: Банки і біржі, ЮНИТИ, 2005

3.                 Економіка і статистика фірм / Під ред. В. Горфинкеля, Е. Куприянова. – М.: Банки і біржі, ЮНИТИ, 2006.

4.                 Підручник по основах економічної теорії / під ред. В. Камаева. – М.: Владос, 2004.

5.                 Економіка підприємства / Під ред. Професора Н.А. Сафронова. – М.: Юність, 2006

6.                 Цивільний Кодекс Російської Федерації, частина перша

7.                 Котлер Ф. Основи маркетингу. М: Прогрес, 2002

8.                 Липсиц И.В. Бізнес-план - основа успіху. М: Машинобудування, 2003

9.                 Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основи медеджмента. М: Справа, 2002

10.            Черников Г.П. Підприємец-хто він? М: Міжнародні відносини, 2002

11.            Хойер В. Як робити бізнес у Європі. М: Прогрес, 2002

12.            Хоскинг А. Курс підприємництва. М: 2003

13.            Хизрич Р., Питерс М. Підприємництво, чи як завести власна справа і домогтися успіху. М: 2001

14.            Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки”; - К., 2007

15.            Бакланов М.Н., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа. – М: финансы и статистика, 2005

16.            Балабанов И.Т. Анализ и планирование финансов хозяйствующего субъекта. – М: финансы и статистика, 2004

17.            Кудрявцев А.А. Анализ хозяйственной деятельности кооперативных организаций. – М.: Экономика, 2000

18.            Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятий АПК. – Мн.: ИП Экоперспектива, 2006

19.            Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятий . – Мн.: ИП Экоперспектива, 2007

20.            Хомин П.Я., Лисий Г.А. Облік у сільському господарстві. – К.: Вища шк., 2003

21.            Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Методика финансового анализа. – М.: ИНФРА – М, 2006

22.            Экономіка, Фінанси, Право. №8, 2007 .: К: Аналітик, 2007 Методика проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств та організацій. Затв. Наказом Агенства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій від 21 березня 2007 р., №37.

23.            Артеменко В.Г., Беллендир М.В. Финансовый анализ: Учебное пособие - М.: Издательство “Дело и Сервис”, 2007.

24.            Бернстайн Л.А. Анализ финансовой отчетности. - М.: Финансы и статистика, 2006. Ковалев В.В. Финансовый анализ. - М.: Финансы и статистика, 2007.

25.            Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: 4-е изд., перераб. и доп. - Минск: ООО "Новое знание", 2008

Страницы: 1, 2, 3, 4