Розвиток менеджменту в Україні: спочатку і до сьогодення

Важливим дослідженням автора є праця "Теорія кореляції і елементи вчення про криві розподілу". Вивчаючи теорію кореляції, Є.Слуцький зробив висновок, що статистик повинен бути математиком, бо його наука є наукою математичною".

У 1915 р. вчений опублікував працю "До теорії збалансованого бюджету споживача", у якій з'ясував умови стійкості індивідуальних бюджетів споживачів з урахуванням вимог корисності, передумови безперервності функції та її похідних. Він виходив з таких припущень: тип функції корисності не зазнає змін на розглядуваному проміжку часу; зміна корисності у разі переходу від одного блага до іншого не залежить від способу переходу.

Є. Слуцький проаналізував два види благ. Блага, гранична корисність яких знижується унаслідок збільшення їхньої кількості він називав насичувальними. Блага, гранична корисність яких у тих самих умовах збільшується, вважають не насичувальними. За таким поділом Є. Слуцький запропонував поняття нормального та анормального бюджету споживача.

Виконавши математичні дослідження умов стабільності бюджету споживача, Є. Слуцький сформулював закон попиту: "Якщо бюджет споживача нормальний, то попит на кожне благо збільшується разом зі зростанням доходу і зменшується зі збільшенням ціни на це благо. Якщо бюджет анормальний, то приростання доходу означає посилення попиту для благ насичуючих і його зменшення - посилення попиту для благ не насичуючих... Із збільшенням ціни блага не насичуючого попит на нього має завжди зменшуватися; протилежне може трапитися тільки в попиті на благо насичуюче"'. Отже, Є.Слуцький, конкретизуючи теорію споживчого попиту, вперше визначив поведінку споживача на ринку споживчих благ, що дало змогу в майбутньому широко проводити маркетингові дослідження ринку. Дослідження Є.Слуцького випередили роботи закордонних вчених у цій галузі щонайменше на два десятиріччя, а в царині застосування математичних методів в управлінській практиці - на 35 років. Адже школа кількісного підходу в менеджменті започаткована 1950 р.

Усебічний розвиток Є. Слуцького, оригінальність його мислення виявилися в опублікованій 1926 р. всесвітньо відомій праці "Етюд до проблеми будування формально - праксеологічних засад економіки". Ця праця стала головною у формуванні нової науки праксеології.

Є. Слуцький, обґрунтовуючи взаємозв'язки, форми та інші прояви господарських об'єктів, визначив, що вони становлять певну систему, яка може бути у різних видах. Форми системи залежать від наявності тих чи інших параметрів. Учений визначив такі поняття, як стан системи, диригент системи, структурна багатогранність або перспектива. Стан системи разом з перспективою створюють ситуацію. Науковець зазначав, що елементи системи перебувають у постійному русі, який оптимізує їх в єдине ціле:

"Система перебуває у своїй ситуації або в процесі зміни, доки її ситуація залишається оптимальною".

Безперечно, дослідження праксеологічних засад економіки дало поштовх розвитку теорії систем та широкому застосуванню системного і ситуаційного підходів у сучасному менеджменті. Вивчаючи взаємозв'язки елементів системи, праксеологія не тільки визначає шляхи, а й оцінює придатність обраних засобів для досягнення мети.

Управлінську проблематику розглядали також інші українські вчені добільшовицької доби: В. Антонович, А. Анциферов, П. Грабовський, В. Доманицький, М. Драгоманов, І. Ассен, М. Зібер, М. Ковалевський, К. Левицький, А. Макаренко, І. Цехановецький та ін. Особливістю праць цих учених було зосередження на двох напрямах: історико - економічному та конкретно-прикладному. Значна частина їхніх досліджень присвячена пошуку тих українських інституцій та традицій, які могли б стати основою побудови посткапіталістичного суспільства.

1.2           Розвиток науки управління в Україні в період тоталітаризму

Перші два десятиріччя XX ст. в Україні відзначалися розвитком попередньо сформованих напрямів різних галузей економічної науки. Розвиток ринкових відносин, посилення економічних та культурних явищ між сходом і заходом України сприяли формуванню державницьких поглядів. Будівництво власної держави неможливе без розвитку управлінських поглядів та теорій.

Уже в листопаді 1918р. створено Українську Академію Наук, у складі якої почав активно діяти соціально-економічний відділ та дослідницькі кафедри. Першим у цьому ряді став інститут економічної кон'юнктури, який, за задумом М. Туган-Барановського мав бути "економічною обсерваторією", аналізувати зміни економічної кон'юнктури та видавати державним органам відповідні рекомендації для ухвалення рішень щодо подальшого економічного поступу.

Та не судилося звершити задумане. Поразка визвольних змагань, окупація України більшовицькою Росією змінила намічені плани. Вже 1922 р. інститут економічної кон'юнктури було закрито, скорочено до мінімуму соціально-економічний відділ. Зате створено інститути для обслуговування командно-планової системи.

Наука управління за цих умов розвивалася у двох площинах, відокремлених одна від одної. На вищому рівні в абсолют були возведенні головні поняття марксистської політичної економії. На їхній основі керівні діячі партії розробляли концепції економічного розвитку й управління, які в цілому "теоретично" обґрунтовували тоталітарну економіку. Значну увагу приділяли ролі держави в цьому процесі, формували основи форм і методів державного централізованого управління економікою, які пізніше доведено до абсолюту.

Одновимірне економічне мислення стало запереченням множинності економічних поглядів, концепцій, теорій. М.Туган-Барановський з далекоглядністю ще 1918 р. передбачав наслідки централізації керування. "Централізм завжди несе в собі і бюрократизм — відірваність суспільного механізму від тісного контакту з дійсним життям, ігнорування всіх індивідуальних особливостей його... Якщо ми уявимо соціалістичну державу як гігантську машину, в якій окрема людина відіграє роль гвинтика або колеса, що керує цим механізмом, то це, може бути, і поведе до створення найбільшої суми суспільного багатства, але не буде відповідати інтересам працюючої людини, яка не бажає принижувати себе до простого знаряддя суспільного цілого".

Економічна наука в умовах тоталітаризму опинилась у низовій площині. Вона стала знаряддям виправдання комуністичної політики партії, обґрунтування так званих об'єктивних закономірностей розвитку будівництва соціалізму і комунізму. Науковці не тільки не мали права посягати на постулати марксизму, а й обговорювати проблеми планового управління економікою.

Тоталітарний режим нещадно розправлявся з тими, хто виступав за розумні межі поєднання централізму і самоврядування. Комуністичний режим повів, наприклад, шалену боротьбу з українським вченим М. Волобуєвим (Симоновичем), який 1928 р. опублікував статтю "До проблем української економіки", у якій доводив, що господарство України - це самобутній історично сформований організм з власними шляхами розвитку.

Науковці, які працювали у другій (низовій) площині, займались вирішенням дише часткових, прикладних проблем керування на рівні підприємств, удосконалюючи організаційні структури і форми, методологію розробки управлінських рішень, форми організації стимулювання праці, методи планування і прогнозування, технологію, техніку й організацію процесів управління.

Ця група науковців своєю працею сприяла зміцненню адміністративно-командної системи, усуваючи її часткові недоліки керування в межах підприємств. Критику неефективності існуючої системи керування без посилання на праці "теоретиків" марксизму, рішень партійних з'їздів, виступів вищих партійно-державних чиновників взагалі не дозволяли. Роздуми, які виходили за межі партійної доктрини, вважали неприйнятними, а їхніх авторів зараховували до розряду носіїв буржуазної ідеології В умовах господарської розрухи та відбудови господарства наука керування була зорієнтована тільки на вирішення практичних питань, зокрема на організацію робочих місць, нормування трудових операцій тощо.

На початку 20-х років у колишньому СРСР розпочато активну розробку тієї частини теорії Тейлора, яка була пов'язана з науковою організацією праці (НОП). Під прапором НОП розпочали широкі дослідження управлінської тематики.

Розроблена колективом Центрального інституту праці (ЩП) (м. Москва) концепція трудових установок охоплювала три головні взаємопов'язані напрями: теорію трудових рухів у виробничих процесах і організацію робочого місця, методику раціонального виробничого навчання, теорію управлінських процесів. Концепція ЦІП стосувалася сфери техніки і технології, біології, психофізіології, економіки, історії, педагогіки. Окрім того, вона містила у зародку основи таких наук, що одержали згодом широке визнання, а саме: кібернетики, інженерної психології, ергономіки, праксеології. Не випадково самі автори називали цю концепцію "технобіосоціальною."

На відміну від Тейлора, який зосереджував увагу переважно на питаннях організації роботи цеху і підприємства, ЦІП узяв за основу окреме робоче місце і на базі радикальної реконструкції цієї первинної клітинки підприємства побудував модель раціональної організації цеху, підприємства та інших структур вищих рівнів ієрархії. Схема наукового пошуку вибудовувалася в такій послідовності: від мікроаналізу рухів, прийомів, операцій, виконуваних працівником на робочому місці, до макроаналізу підприємства в цілому. Головним задумом концепції були не просто пошуки раціональних трудових рухів, раціональної організації робочого місця, цеху та підприємства. Важливо було віднайти методи активізації здібностей працівника. Ключ до впровадження цього завдання полягав у розробці спеціальної методики виробничого навчання, яка стала наріжним каменем усієї техно-соціальної концепції ЦІП.

Концепцію трудових установок поширювали не тільки на виробничі процеси. Вона охоплювала загальну культуру людей, зокрема працівників сіл, які повинні були поповнити ряди робітників на новобудовах заводів, фабрик. Усі положення концепції ЦІП і передусім його індустріальний метод навчання отримали офіційне визнання. Проблемами НОП займалося багато науково-дослідних інститутів.

В Україні наукові дослідження проблем управління того часу тісно пов'язані з іменем Ф.Дунаєвського, засновника і директора Харківського всеукраїнського інституту праці (ХВІП). Центральною у теоретико-методологічних узагальненнях Ф.Дунаєвського стала концепція "адміністративної ємності", під якою вчений розумів здатність керувати певною кількістю осіб. Зі зростанням і ускладненням суспільного виробництва між центральними органами та низовими керівниками катастрофічне розросталася проміжна ланка керівних органів, яка покликана була компенсувати перевищення "адміністративної ємності" центру. Виникла величезна ієрархія, кожний наступний щабель якої розширював "адміністративну ємність" вищого щабля. Проте водночас між центром і периферією утворився інформаційний вакуум, який негативно впливав на діяльність об'єкта керування та ефективність керування в цілому. На думку Ф.Дунаєвського, були два шляхи вирішення проблеми проміжної ланки керування. Перший полягав у прискіпливому доборі персоналу, його підготовці, нових методах планування і стимулювання; другий - у розширенні межі "адміністративної ємності" за допомогою техніки. Підхід Ф.Дунаєвського до проблеми розширення "адміністративної ємності" багато в чому подібний до пізнішої концепції "другого інформаційного бар'єру" академіка В. Глушкова.

Ф. Дунаєвський та його учні висунули також концепцію особливої науки організації та управління, яку назвали організаційною технологією. На засадах інтегрального підходу до управління вони виділили низку технічних, економічних, фізіологічних та психологічних проблем, що їх, на їхню думку, повинні розробляти відповідні науки. Це одна з перших концепцій, у якій досить чітко простежується ідея системи наук про управління та ідея самостійної науки управління зі своїми власними проблемами. В цій науці важливе місце посідало мистецтво керівника. Співробітники ХВІП також теоретично обґрунтували і розробили методику професійного відбору й оптимального розставлення людей, яку високо оцінили за кордоном.

Отже, українські вчені, використавши інтеграційний підхід у формуванні науки керування, випередили за часом американських учених щодо формування системного підходу в керуванні, який став основою для інтеграції концепцій, розроблених раніше.

Іншим визначним представником української науки керування був В. Підгаєцький. Він один з перших чітко розмежував поняття наукова організація праці й керування та науки організації й керування.

У другій половині 20-х років намітилася стійка тенденція до трансформації нопівського руху. Термін НОП, наукове керування, наукова організація виробництва та інші щораз частіше почали замінювати словом раціоналізація.

Наприкінці 20-х років в управлінській науці сформувався напрям, який увійшов у літературу як виробниче трактування управлінських процесів. Методологічним підґрунтям цього наукового напряму стало положення про наявність загальних рис у виробничому й управлінському процесах. Згідно з ним, по-перше, діяльність виробнича і діяльність управлінська складається з одних і тих самих елементів (сировини, знарядь праці, робочої сили) і , по-друге, побудова як виробничих, так і керівних структур Ґрунтується на тих самих принципах. На думку прихильників цього напряму, в організації фізичної та розумової праці є багато однорідного. Творці "виробничого трактування" розуміли керування як суто технічний процес, що складається із розпорядницьких , контролюючих, регулювальних у широкому розумінні слова дій, який треба розглядати як такий, що не відрізняється від процесу власне виробничого. Ця аналогія, у якій сконцентрована ідея "виробничого трактування", випливає з уявлень про характер діяльності органів управління. В цей період закладені основи наукової організації управлінської праці (НОУП), які багато в чому перекликалися з поглядами М.Вебера. Однак адміністративно-командна система керування економікою спотворила обґрунтовані погляди вчених, ігноруючи пріоритети людського чинника, роль керівників у справі організації ефективної праці кожної виробничої ланки.

Період 30-х років був характерний для України тим, що центр ваги в дослідженнях управлінських проблем перемістився з керівної на керовану систему. Жорстке централізоване керування, запроваджене в ці роки Сталіним, не передбачало яких-небудь теоретичних побудов, що не випливали б із вказівок "вождя народів". Репресії 1933-1937 рр. не оминули і вчених-управлінців, багатьом з яких пригадали захоплення тейлоризмом та приписали космополітизм.

У цей час самостійним об'єктом дослідження стали методи керування, зокрема адміністративно-розпорядчі та економічні: внутрішньозаводське планування, диспетчеризація й облік виробництва, організація робочих місць, дільниць, цехів. Пізніше почали розробляти принципи соціально-психологічних методів. Обґрунтування складу методів керування є визначним досягненням колективних пошуків учених-управлінців. Зарубіжні вчені того часу розглядали лише методи тільки окремих функцій керування.

Розвиток управлінської науки дещо активізувався після смерті Сталіна, особливо в період так званої хрущовської відлиги. Пошуки концентрувалися на формуванні нових засад функціонування і взаємодії державних органів керування шляхом посилення ролі товарно-грошових важелів, упорядкування цін, удосконалення оплати праці та матеріального стимулювання. Проте перехід до територіально-галузевої системи керування не порушив фундаментальних основ системи, створеної Сталіним. У результаті цього поглибилося адміністрування, управлінський апарат кількісно збільшився, низові кадри не були готові до самостійного керування. Це стимулювало наукові пошуки вчених-управлінців і вилилося в розробку концепції економічної реформи народного господарства, яку почали втілювати в 1965 р.

Для наступного десятиріччя характерною є спроба запровадити економічну реформу в господарстві. Ядром заходів з реформування економіки повинно було стати запровадження господарського розрахунку підприємств. Нова модель госпрозрахунку передбачала зменшення кількості централізовано-планових показників, створення умов для самостійного вирішення питань удосконалення виробництва і керування, підвищення ролі прибутку як мети діяльності й оцінного показника роботи. Одночасно обмежено безповоротне фінансування капітальних вкладень і розширено кредитні основи їхнього фінансування. Розробляли різноманітні форми госпрозрахунку: повну, часткову, бригадну. Підприємствам дозволено створювати нові фонди економічного і матеріального стимулювання: фонди розвитку виробництва, науки і техніки, заробітної платні і матеріального стимулювання, соціального розвитку.

Серед українських учених-управлінців цього часу провідне місце посідав В. Глушков. Технічні розробки під його керівництвом в Інституті кібернетики привели до ідеї запровадження безперервної технології в керуванні. В. Глушков обґрунтував цю ідею на підставі розробленої ним теорії інформаційних бар'єрів, яка теоретично обґрунтовувала безперспективність та нездійсненність планово-командної господарської системи, керівництво економікою з одного (московського) центру.

Період запровадження економічної реформи характеризувався розвитком математизації наукових досліджень у галузі управління народним господарством, розвитком економіко-математичного моделювання. Загальновизнаним лідерами у цій галузі стали вчені Інституту кібернетики АН України. Наукові пошуки в галузі комп'ютерної техніки та її застосування, розвиток ймовірнісних методів в економіко-математичному моделюванні виконані на світовому рівні. Однак спроби використати методи дослідження операцій в умовах тоталітарної системи не дали успіху. Плідні дослідження в галузі економіко-математичного моделювання дають підставу твердити про формування Київської школи математичної економіки2.

У той же період активно публікують В. Тсрещенка. Після повернення в 1960 р. зі США В.Терещенко намагався передати теоретичні засади і практичний досвід керування в умовах ринку вченим та практикам-управлінцям України. Однак його праці були лише предметом наукового вивчення та інколи - голослівної критики.

Різнопланові наукові пошуки в галузі управлінської діяльності сформували в Україні наукову школу з проблем системного підходу до управління. Цей напрям започаткував в Україні академік С. Ямпольський (1906-1998), який присвятив свої дослідження різним аспектам прискорення науково-технічного прогресу, механізму комплексного керування, наскрізного комплексного проектування нової техніки та ін.

У Західній Україні активно заявив про себе колектив філії Інституту економіки АН України (нині Інститут регіональних досліджень НАН). Дослідження вчених цього інституту мають як теоретичний, так і конкретно-прикладний характер. Важливим напрямом досліджень була трудо-ресурсна проблематика. У 60-ті роки тут започатковано дослідження соціальних проблем керування. Очолив цей напрям один з піонерів соціологічної науки в Україні Л. Олесневич. Уже 1967 р. опубліковано Львівську методику розробки комплексного перспективного плану колективу промислового підприємства, яку визнано в межах офіційної управлінської доктрини. Згодом розроблено методичні рекомендації і плани економічного і соціального розвитку адміністративних районів, міст, що започаткувало цілісну систему соціального планування.

Період другої половини 1970-х та першої половини 80-х років характерний подальшими спробами реформування економіки. У науковій літературі та періодичних виданнях цього часу почали обговорювати раніше заборонені теми — падіння темпів економічного розвитку, інфляційні процеси, приховане безробіття, наявність тіньової економіки тощо. Суспільство жило в очікуванні змін. Такі зміни започаткував 1985 р. М. Горбачов, який висунув ідею перебудови всієї соціально-економічної системи, передусім керування економікою.

Страницы: 1, 2, 3