Сучасне розуміння держави як соціального партнера

Сучасне розуміння держави як соціального партнера

Академія педагогічних наук України

Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти

РЕФЕРАТ

на тему:

«Сучасне розуміння держави як соціального партнера»

Виконав студент

Кравченко Олександр Олександрович

Чернігів 2008 р.

Зміст

Вступ

Сутність соціального партнерства

Форми і принципи соціального партнерства

Держава в системі соціально-трудових відносин

Роль профспілок у системі соціального партнерства

Об'єднання роботодавців як суб'єкти соціального партнерства

Стан соціального партнерства в Україні

Висновок

Література

Вступ

В XXI ст. саме права і свободи людини, в тому числі її економічні права і свободи, посядуть пріоритетне місце в системі ціннісних орієнтацій громадянського суспільства. Це обумовлено пріоритетністю завдань формування людського капіталу, який стає визначальним чинником розвитку й найціннішим економічним ресурсом постіндустріального суспільства. Умови його формування, нагромадження й ефективного використання прямо залежать як від економічного, так і не меншою мірою — від соціального добробуту суспільства, тому соціальне партнерство в найширшому розумінні узгодженої взаємодії соціальних інституцій стає необхідною умовою соціально-економічного прогресу.

Соціальне партнерство — це механізм для функціонування розвинутого, здорового суспільного організму. Він успішно "працює" в умовах стабільної економіки і злагодженого суспільства. Такі загальні українські проблеми як корумпованість, непосильний податковий, адміністративний і кримінальний тиск, повсюдне порушення законів, примусовий переділ власності тощо викликали у багатьох людей сумніви щодо адекватності соціального партнерства, як способу вирішення цих складних проблем. Однак ця обставина не зменшує, а, навпаки, збільшує значення соціального партнерства для України. В нашій країні соціальне партнерство — в повному значенні — інструмент подолання системної кризи, а зокрема — шлях досягнення розумного компромісу між працею і капіталом.

Останнім часом з політичної риторики зникло поняття «соціальна держава», хоча воно закріплено у статті 1 Конституції України як конституційна норма. В той же час в українському суспільствознавстві і політикумі відбувається напружений пошук ідеї, яка могла би об'єднати всіх громадян України, стати національною. Одним з претендентів на отримання статусу національної ідеї можна вважати саме ідею соціальної держави.

Мало хто не погодиться з тим, що соціальна держава є найвищим досягненням суспільного гуманізму та прогресу. Проблема полягає в тому, щоб це було усвідомлено і визнано кожною особою, соціальною групою. А на державному рівні має бути не тільки проголошено de jure, але й забезпечено de facto визнання, що в центрі всіх рішень – людина (багата чи бідна, молода чи похилого віку, чоловічої чи жіночої статі, житель села чи міста) зі своїми інтересами та гарантованими державою правами і свободами.

Сутність соціального партнерства

Соціальне партнерство — це система взаємозв'язків між найманими працівниками, трудовими колективами, професійний спілками — з одного боку, роботодавцями та їх об'єднаннями другого, і державою та органами місцевого самоврядування — з третього, їхніми представниками та спільно створеними органами регулювання соціально-трудових відносин, які (взаємозв'язки) полягають у взаємних консультаціях, переговорах і примирних процедурах на взаємоузгоджених принципах з метою дотримання прав та інтересів працівників, роботодавців і держави.

Суть соціального партнерства полягає в тому, що це специфічний вид громадських відносин між різними соціальними групами, прошарками й класами, які мають суттєво відмінні соціально-економічні й політичні інтереси. Ці різні інтереси не можуть стати однаковими, проте можливе їх поєднання, забезпечення певного балансу їхньої реалізації.

Соціальне партнерство має цілком визначене суспільне призначення: створення і діяльність певних органів, впровадження в життя гуманістичних ідей і принципів регулювання соціально-трудових відносин, розробку, прийняття і реалізацію конкретних взаємовигідних рішень. Суспільне призначення соціального партнерства полягає також і у практичному втіленні узгодженої соціально-орієнтованої політики, у сприянні врегулюванню соціальних конфліктів, подоланню кризових явищ, в кінцевому підсумку — зростанні якості життя громадян країни в найширшому розумінні.

Соціальне партнерство здійснюється на різних рівнях: міжнародному (мегаекономічному), національному (макроекономічному), галузевому і регіональному (мезоекономічному), виробничому (мікроекономічному). Суб'єктами соціального партнерства, як і суб'єктами соціально-трудових відносин, є наймані працівники, трудові колективи, професійні спілки — з одного боку, роботодавці та їх об'єднання — з другого, і держава та органи місцевого самоврядування — з третього, а також їхні представники та спільно створені органи з регулювання соціально-трудових відносин. На міжнародному (мегаекономічному) рівні суб'єктами соціального партнерства є окремі держави та міжнародні організації.

Об'єктом (предметом) соціального партнерства є узгоджена соціально-трудова політика, що на різних рівнях має своє конкретне наповнення. Базове значення для реального поширення соціального партнерства в країні має поширення його культури й ідеології.

Роль соціального партнерства у функціонуванні громадянського суспільства і ринкової економіки багатогранна. У країнах з соціально орієнтованою ринковою економікою соціальне партнерство є:

·   організаційно-економічним важелем підвищення ефективності виробництва, що, в свою чергу, стає потужним чинником підвищення соціальних гарантій і прискорення нагромадження, капіталу, у забезпеченні яких і полягає важливе завдання соціального партнерства — реалізація інтересів сторін;

·   елементом механізму розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки, що на основі узгоджених дій з реалізації інтересів кожного суб'єкта встановлює оптимальні параметри процесів соціального розвитку і нагромадження капіталу;

·   організаційно-економічно-правовою основою захисту інтересів усіх суб'єктів соціального партнерства;

·   чинником формування соціально-відповідальної політики, що передбачає різні форми відповідальності: висловлення недовіри уповноваженій особі, звільнення з посади, відшкодування завданих збитків та ін. за невиконання умов домовленості.

В Україні у зв'язку зі специфікою завдань перехідного періоду соціальне партнерство виконує не лише названі вище традиційні функції, а й специфічні завдання. Серед них як найактуальніші слід виділити такі:

·   залучення всіх суб'єктів соціального партнерства до управління і подолання на цій основі монополізму в розподілі новоствореного продукту;

·   посилення мотивації до праці, включаючи підприємницьку діяльність, до досягнення високих результатів роботи, ефективності виробництва як необхідної умови підвищення якості життя і економічного розвитку підприємства;

·   усунення непорозумінь і суперечностей щодо намірів, які відображають законні інтереси кожної зі сторін;

·   досягнення взаємного прагнення до виконання намічених програм, сприяння утвердженню в суспільстві соціальної злагоди.

В процесі реалізації цих завдань в Україні мають бути вирішені такі загальні проблеми:

·               формування нової трудової і підприємницької мотивації суб'єктів соціального партнерства;

·               усунення чинників економічної напруженості в суспільстві;

·               створення умов для поступового формування ефективного власника всіх економічних факторів.

Форми і принципи соціального партнерства

Соціальне партнерство між сторонами соціально-трудових відносин, їх суб'єктами та органами здійснюється водночас на різних рівнях і у різних формах.

Основні форми соціального партнерства такі:

1.спільні консультації представників сторін на всіх рівнях;

2.колективні переговори на всіх рівнях;

3.укладання договорів та угод на всіх рівнях;

4.погодження на національному й регіональному рівнях політики доходів і соціально-економічної політики в цілому, включаючи основні критерії і показники соціальної справедливості, заходи щодо захисту місцевого ринку праці та виробника і т. ін.;

5.спільне розв'язання колективних трудових спорів (конфліктів), запобігання їм на всіх рівнях;

6.організація примирних та арбітражних процедур на всіх рівнях;

7.участь найманих працівників в управлінні виробництвом;

8.участь представників сторін у роботі органів соціального партнерства на всіх рівнях;

9.спільне управління представниками сторін фондами соціального страхування;

10.            участь найманих працівників у доходах підприємства на умовах, визначених колективним договором;

11.            розгляд претензій та розбіжностей, що виникають між сторонами соціального партнерства відповідного рівня і їх вирішення шляхом компромісів, співробітництва, узгодження позицій;

12.            контроль за виконанням спільних домовленостей на всіх рівнях та ін.

Соціальне партнерство як форма узгодження інтересів сторін може бути ефективним лише в тому випадку, якщо воно базується на взаємоузгоджених принципах. Міжнародною організацією праці (МОП) вироблені принципи, які можуть і мають скласти основу концепції соціально-трудового партнерства на будь-якому рівні.

Орієнтуючись на принципи діяльності МОП, яка по суті є, вищою структурною ланкою загальносвітового механізму системи соціального партнерства, суб'єкти партнерства в Україні на всіх рівнях — від загальнодержавного до виробничого — повинні; також визначити взаємоприйнятні принципи своєї діяльності й керуватися ними.

Основними принципами соціального партнерства в Україні мають бути:

·   законність;

·   повноважність та рівноправність сторін та їх представників;

·   сприяння держави розвиткові соціального партнерства на демократичних засадах;

·   свобода вибору та обговорення питань, які входять у сферу соціального партнерства;

·   добровільність і реальність зобов'язань, які беруть на себе сторони;

·   обов'язковість виконання досягнутих домовленостей;

·   відповідальність за виконання прийнятих зобов'язань;

·   контроль за виконанням досягнутих домовленостей.

Поряд з цими загальними принципами, на яких має будуватися вся система соціального партнерства, можна виділити низку специфічних принципів організації роботи партнерів при здійсненні ними окремих форм цієї роботи, зокрема при веденні колективних переговорів, при укладанні договорів і угод, при взаємних консультаціях і контролі, а також при вирішенні колективних спорів.

Соціальне партнерство при веденні колективних переговорів має здійснюватися на таких принципах:

·   трипартизм, тобто представництво уряду (виконавчих органів місцевої влади), найманих працівників і роботодавців;

·   рівність сторін на переговорах і недопустимість обмеження законних прав працівників і роботодавців;

·   знання і поважання прав і обов'язків один одного, недопущення конфронтації;

·   повага, відкритість і довіра у стосунках;

·   відкритість і доступність рівноправних переговорів;

·   вміння вислухати партнера;

·   дотримання культури спілкування, полеміки, дискусії, критики;

·   обов'язковість і надійність, націленість на досягнення домовленості.

Ефективне функціонування системи соціального партнерства забезпечується рівноправністю і рівноцінністю сторін. Нерівноправність веде до переважання інтересів сильнішої сторони, її диктату й ігнорування інтересів слабшого партнера. Результатом цього буде не соціальна злагода, а конфронтація сторін. Баланс інтересів можуть забезпечити лише рівноправні сторони.

Велике знання має також і рівноцінність сторін. Якщо рівноправність забезпечується нормативними актами, то рівноцінність багато в чому залежить від загальної економічної ситуації, а також від особистих якостей учасників переговорів: рівня культури, знань, умінь, толерантності.

Партнери на переговорах і в ході консультацій повинні бути однаковою мірою компетентними. Тому важливим завданням є формування професійно компетентних органів і всіх інших інститутів соціального партнерства.

Держава в системі соціально-трудових відносин

Важливим чинником і передумовою поширення й розвитку соціального партнерства є проголошення і конституційне оформлення ідеї створення соціальної держави. Після Другої світової війни у конституціях багатьох західних країн були сформульовані завдання побудови соціальної держави. В ст. 1 Конституції 1996 р. Україна проголошена як "суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава". Однак, звичайно, це проголошення означає не реальний факт, а лише визначення пріоритетних шляхів розбудови української держави.

Формування соціальної держави не можливе без ефективної взаємодії органів державної влади з об'єднаннями й організаціями, які представляють соціально-економічні й політичні інтереси різних груп населення, передусім таких визначальних в економічному аспекті груп як наймані працівники і роботодавці. Для становлення й розвитку соціально орієнтованої ринкової економіки важливо формування саме української національної моделі соціальної взаємодії. Могутнім суспільно-політичним чинником становлення в Україні соціальної держави має стати усвідомлення і практична реалізація державною владою, об'єднаннями роботодавців, найманих працівників, суспільством в цілому основних принципів соціального партнерства.

Ефективні партнерські відносини владних структур з об'єднаннями роботодавців та найманих працівників, інституалізація цих відносин не лише покращує соціально-економічну ситуацію в країні, але й звільняє державу від багатьох соціальних функцій.

Провідні вчені-економісти в галузі соціально-трудових відносин, вважають, що за сучасних умов в Україні необхідне суттєве посилення як за масштабами, так і за результативністю державного впливу на формування національної моделі соціально-трудових відносин, на поширення соціального партнерства.

Соціальна держава, яку проголошено в Конституції України бере на себе цілий комплекс загальнонаціональних функцій в галузі забезпечення гідного життя і вільного розвитку людини — освіти, охорони здоров'я, культури, реалізації в трудовій сфері, соціального захисту, тобто здійснення соціально орієнтованої політики, що має безпосереднє відношення до соціального партнерства. Саме держава має коректувати стихійні процеси майнового розшарування суспільства, встановлювати і гарантувати дотримання мінімальних соціальних стандартів (розмірів пенсій, допомог, заробітної плати і т. ін.), турбуватися про безпеку громадян тощо.

Завдання держави саме і полягає у створенні за участю організацій роботодавців і найманих працівників ефективної системи соціального партнерства та запровадженні механізму, що забезпечує життєдіяльність цієї системи заради задоволення суспільних потреб у галузі соціально-трудових відносин.

Держава в соціальному партнерстві відіграє кілька важливих ролей: власника, роботодавця, законодавця, арбітра, посередника, координатора. Стосовно державних підприємств органи державної| влади виступають як роботодавці, і, відповідно, виконують характерні для роботодавців функції (зокрема, укладання і виконання колективних договорів). Інші основні функції держави в системі соціального партнерства такі: законодавча, право- і нормотворча, прогностична, організаторська, контрольна й арбітражна. Розвиваючи систему соціального партнерства, держава ратифікує конвенції Міжнародної організації праці, що передбачають покращення умов для працівників і роботодавців порівняно з чинним національним законодавством і має забезпечувати виконання їх.

Заради створення і розвитку в нашій країні ефективної системи соціального партнерства держава має взяти на себе й ефективно виконувати такі функції:

•    узгодження між партнерами на національному рівні основних напрямів соціально-економічної політики в цілому, включаючи розробку мінімальних соціальних стандартів, основних критеріїв і показників соціальної справедливості, заходів захисту суб'єктів соціально-трудових відносин;

•    формування й удосконалення механізмів і інститутів, що сприяють узгодженню інтересів соціальних партнерів на всіх рівнях;

•    створення відповідних органів для вирішення завдань розвитку соціального партнерства і регулювання соціально-трудових відносин;

•    сприяння розширенню участі трудящих в управлінні підприємствами, у власності й у прибутках, а також у державних і громадських справах;

•    розвиток і стимулювання переговорного характеру процесу врегулювання конфліктів і протиріч, що виникають між сторонами;

•    зменшення кількості й пом'якшення гостроти соціальних конфліктів шляхом розвитку і вдосконалення практики застосування примирних і узгоджувальних процедур;

•    формування реальних відносин соціального партнерства на державних підприємствах;

•    заохочення роботодавців і працівників до розвитку відносин соціального партнерства;

•    сприяння поширенню ідеології і культури соціального партнерства.

Держава як гарант конституційних прав громадян, найбільший роботодавець, законодавець, арбітр та активний учасник соціально-трудових відносин має бути ініціатором розвитку системи соціального партнерства, а отже, сприяти укріпленню позицій представницьких органів як роботодавців, так і найманих працівників. Тому одним із основних завдань демократичної держави у формуванні громадянського суспільства і зокрема розвитку соціального партнерства має бути законодавче та організаційне забезпечення розвитку представницьких органів найманих працівників, сприяння підвищенню їхньої ролі у становленні й розвитку партнерських відносин.

Роль профспілок у системі соціального партнерства

Професійна спілка — це добровільна громадська організація громадян, пов'язаних спільними професійними, виробничими інтересами за родом їхньої діяльності, яка створюється з метою представництва і захисту їхніх соціально-трудових прав та інтересів.

Профспілки є нині в Україні найбільш інституційно структурованою ланкою соціального партнерства. Вони мають свої структури практично на всіх великих підприємствах і на багатьох інших| представництва на регіональному, галузевому та національному рівнях. За даними Федерації профспілок України, членами профспілок є понад 90 % найманих працівників. Сучасний профспілковий рух в Україні репрезентують понад 80 всеукраїнських профспілок і профоб'єднань загальною чисельністю понад 16 млн. членів. Найбільш представницькою організацією трудящих є Федерація профспілок України, яка складається з 40 галузевих профспілок та 26 регіональних міжгалузевих об'єднань. У 2001 р. вона налічувала загалом 14,3 млн. членів.

Страницы: 1, 2