Інтеграція України до ЄС. Шляхи і перспективи розвитку

У 1998 році об'єм товарообороту досяг 769 мільярдів доларів США.
Причому 60 % склав експорт з України в Італію і 40 % експорт італійських товарів. [5]

Італійці купують в Україні напівфабрикати металургійної промисловості, вироби хімічного виробництва, металолом, машинобудівну продукцію, агропромислові товари, товари легкої промисловості: меблі, взуття, одяг і т.д. і природно те, що Італія дуже зацікавлена в українських природних ресурсах (рис. 5,6).

Рис. 4. Динаміка товарообігу між Україною та Італією.

Рис. 5. Структура товарного імпорту України з Італії.

Збільшення обсягів українського експорту по ряду товарів, особливо взуття і одягу, є результатом роботи спільних україно-італійських підприємств.
Рис. 6. Структура товарного експорту України в Італію.

Необхідність розширення зовнішньої торгівлі між Італією і Україною обумовлюється і тим, що обидві держави в недостатній мірі можуть забезпечити свої потреби в таких первинних енергоносіях. як нафта, природний газ. Італія з вирішенням цієї проблеми зіткнулася давно і накопичений нею досвід по диверсифікації постачальників енергетичної сировини може бути вельми корисний і для України. [3]

Торгово-економічна співпраця України з Австрією.

Наявність певних негативних тенденцій у зовнішній торгівлі
Австрії з країнами-членами ЄС була однією з головних причин збільшення об'єму експортно-імпортних операцій з державами Східної і Центральної
Європи, в тому числі і з Україною.

З 1994 по 1995 р. товарообіг між Україною і Австрією зріс майже на одну третину при значному його позитивному сальдо на користь
України (рис. 7). Україна збільшила об'єми закупівлі з Австрії алкогольних і безалкогольних напоїв, лікарських засобів виробів з чорних металів.

У 1995-1997 рр. намітилася тенденція збільшення товарообігу двох країн, але сальдо торгового балансу було негативне.

У кінці 1999 року почався спад цього динамічного розвитку, який ще більше посилився в 2000 році. У 1999 році обсяг експорту з України в Австрію становив 134 млн. дол., обсяг імпорту з Австрії становив
257 млн. амерiканських доларів.
У товарах, які експортуються з України, переважає передусім сировина, причому його частина в загальному об'ємі в останні роки меншає.
Збільшується обсяг імпорту таких груп товарів, як оброблені товари, машини і автомобілі, а також інші товари. Австрія закуповує в Україні передусім залізняк, телекомунікаційні прилади, залізо і сталь, деревину спортивні обладнання і одяг. У 1999 р. Україна продала
Австрії чорних металів на суму $2,74, а закупила вироби з них на
$28,34 . [16]
Майже половина австрійського експорту в Україну приходиться на машини і автомобілі. Основні продукти експорту в Україну прилади телекомунікації, медикаменти, обладнання, паперові вироби, транспортні кошти, вироби з металу, офісне обладнання і комп'ютерна техніка.

Рис. 7. Динаміка зовнішньої торгівлі між Україною і Австрією

(млн.дол.)

На проведених у Києві, Львові, Дніпропетровську, Одесі бізнесі-форумах австрійцям вдалося налагодити ділові зв'язки з більш ніж 600 українськими партнерами. Така активність сприяє не тільки збільшенню обсягу експорту української продукції (оскільки в ході цих переговорів вдалося з'ясувати потреби австрійської сторони), але і усуненню негативного сальдо, що є в торгівлі України з Австрією.

Торгово-економічна співпраця України з Великобританією.

Через консерватизм окремих урядових і ділових кіл Великобританії, країна не в повну міру використовує потенційні можливості країн
Східної і Центральної Європи, в тому числі і України, для подальшою розвитку взаємовигідних торгових відносин.

До цього часу торгові відносини між Україною і Великобританією знаходяться в положенні пошуку раціональних шляхів проведення експортно-імпортних операцій. Результатом такого положення з'явилися нестійкі об'єми зовнішньої торгівлі.
На початковому етапі товарообіг між країнами не перевищував $100 млн., і тільки в 1994 р. вдалося подолати цей рубіж. У цей же період спостерігалося незначне позитивне значення сальдо українського товарообіг.
Проведені ділові зустрічі урядових делегації і підприємців обох країн в 1995 і 1996 рр. сприяли збільшенню обсягу експорту в Великобританію з $ 48 млн. 1995-м до $164 млн. в1996-м. Щорічний приріст товарообіг становив біля 15-20 % . Але при цьому імпорт збільшувався більш високими темпами (більш ніж у п'ять разів в порівнянні в попереднім роком). Це призвело до негативного значення сальдо українського товарообігу з Британією у 1997 (рис. 8).

Істотну питому вагу в структурі товарів, що експортуються
Україною, займали чорні метали. Надалі, в зв'язку з введенням відповідних обмежень з боку ЄС, їх частка в 1996 р. скоротилася до
16,3 % від загального обсягу українського експорту в цю країну . Дана тенденція збереглася і в період 1997 р. - I півріччя 1998 р., коли частка продажу Україною чорних металів знаходилася в межах 10 % від усього українського експорту в цю країну.

Рис. 8. Динаміка торгового обороту між Україною і Великобританією,

(млн. дол.).

Великобританія імпортує, насамперед, сировину, а також продукцію металлопромисловості, стальні труби, вироби трубопрокатної промисловості. [9]

Попитом в Великобританії користується українське олійне сім'я. в основному, соняшника, добрива (в 1998 р. об'єм постачання їх різко поменшав), вата і текстильна сировина. Сталася деяка стабілізація в об'ємах продуктів неорганічної хімії, що поставляються Україною (на рівні 7 % від усього українського експорту в Великобританію). Нарівні з цим перелік товарів, що експортуються Україною в Великобританію, досить вузький навіть в порівнянні з їх імпортом. Стан зовнішньої торгівлі між Україною і Великобританією поки незадовільний. У зв'язку з цим робляться практичні заходи по створенню умов для її пожвавлення.

Торгово-економічна співпраця України з Францією.

Торговий баланс між Україною і Францією є несбалансирований. Його динаміка весь час погіршується. Так, перемістившись з 1992 по 1999 рік з 94 на 63 позицію по обсягах імпорту французької продукції, Україна за той же час опустилася з 58 на 71 місце по обсягах експорту у
Францію. Обсязі експорту морозило (чергувалися підйоми і падіння), він ні разу не зміг досягнути рівня 1992 року, а негативне сальдо, що утворилося в 1994 році весь час зростало (рис. 9).

Рис. 9. Динаміка зовнішньоторгівельного обігу між Україною і

Францією, (млн. дол.).

Як багатообіцяючий факт, можна вважати зміну структури експорту товарів України у бік зростання у ньому частки продукції промисловості та. продуктів переробка сільгосппродукції. Як показує аналіз, основні можливості - українського експорту пов'язуються з продукцією української хімічної промисловості (капролактам, поліхлорвінил, добрива), металургії (для реекспорту в треті країни), деревообробної промисловості (в основному деревна сировина), продукції сільського господарства (олійними культурам), а також організацією спільних виробництв одягу, його напівфабрикатів та їх подальшим вивезенням до Франції та третіх країн. [3]

2.2. Товарна структура експорту та імпорту України до країн ЄС.

Безумовно, вже сьогодні країни ЄС перетворились на важливого партнера
України у розвитку економічних зв’язків. Про це, зокрема, свідчать дані статистики, які показують значне збільшення-торговельного обороту між ними в останні роки.
Протягом всього пострадянського періоду Україна переживала, як це добре відомо, безперервне щорічне падіння ВВП. У 2000 року ВВП України склав 37 % від рівня 1992 року та 30 % від рівня 1990 р. Випуск промислової продукції становив 1999 р. 42% від рівня 1990 р. Серед 25 трансформаційних економік це унікальний випадок за десятирічний період спостережень (1989 -1999 р. р.).
Однак на такому тлі зовнішньоторговельні стосунки країни з ЄС відзначалися неабияким динамізмом. Український експорт до цих вимогливих ринків протягом 7 років (1992—1999 р.р.) зростав щороку більш як на десять відсотків, деколи сягаючи навіть 16 % зростання
(рис. 10). Це безперечна ознака досить швидкої переорієнтації експортного сектору та зовнішньої торгівлі України на Захід. Частка ЄС у зовнішній торгівлі України з 1992 року постійно зростала й досягла у
1999 році майже 17 % загального експорту України та близько 23 % загального імпорту . [10]
Проте і сьогодні всі країни ЄС, разом узяті, “важать” для України у зовнішній торгівлі десь утричі менше порівняно з однією лише Росією.
Причому ця “вага” досить нерівномірна, якщо розглядати її у розрізі окремих країн (рис. 11). Так, на дві країни - Німеччину та Італію припадає приблизно половина як експорту, так й імпорту України стосовно країн Західної Європи. А це означає, що для більшості держав
- членів Євросоюзу Україна все ще лишається в економічному сенсі terra incognita.

Рис. 10. Зовнішня торгівля України з країнами ЄС.

Крім того, слід звернути увагу на те, що український імпорт з регіону
ЄС лише приблизно на 60 % покривається українським експортом. [8]
Так що існує негативне сальдо взаємної торгівлі у розмірі понад 1 млрд. дол. США. Це не тільки підтверджує низьку конкурентоспроможність українського експорту на ринках ЄС, але ще також і те, що європейські країни розглядають Україну переважно як ринок збуту для власних товарів.

До цього варто додати вже традиційні для зовнішньої торгівлі
України “хвороби”, і зокрема, структура експорту, орієнтована і на товари з низьким ступенем переробки, що їх виготовляють у низько динамічних секторах світової економіки, стосовно яких в ЄС

Рис. 11. Частка окремих країн у товарообороті України з країнами

Західної Європи.

застосовують протекційні заходи (вироби чорної металургії, текстильної промисловості, продукція сільського господарства). Це також спотворена структура імпорту, де в останні роки високотехнологічні засоби виробництва замінювалися ввезенням готових споживчих товарів, випуск яких існує або має би бути налагоджений безпосередньо в Україні. Отже, чимало торговельно-економічних відносин з ЄС нераціональні й не відповідають довгостроковим потребам економіки України. [13]

Однак існує ціла низка проблем торговельних стосунках України з країнами ЄС. Головними з них видаються наступні:
. Хронічна дефіцитність торгівлі
. Відсутність помітних зрушень у товарній структурі

Обмеження щодо подальшого нарощування експорту

. Проблеми імпорту

Хронічна дефіцитність торгівлі.
Дані графіку свідчать, що негативне сальдо України у торгівлі з
ЄС постійно зростало впродовж 1994 - 1998 років, зменшившись лише 1999 року порівняно з 1998 р. на 600 млн дол. Зменшення торгівельного дефіциту 1999 р. стало і наслідком фінансової кризи в Україні, що призвела, зокрема, до відчутного знецінення української гривні, а відтак - до відносного подорожчання імпорту в умовах нестійкої платоспроможності українських імпортерів.
Слід зазначити, що торговельний дефіцит з розвиненими країнами — нормальна річ для трансформаційних економік, адже його можна компенсувати надлишком на решті ринків; торговельні дефіциті спричинені, як правило, посиленим імпортом так званих "інвестиційних товарів" — машин, устаткування тощо, необхідних для модернізації виробництва. За логікою системної трансформації країна, використавши цей імпорт за призначенням, здатна згодом компенсувати тимчасовий торговельний дефіцит. На жаль, Україна досі недостатньо використовувала цю можливість. [3]

Відсутність помітних зрушень у товарній структурі.
Зростання обсягів торгівлі з ЄС було досягнуто без будь-яких істотних зрушень у товарній структурі. Відкриття європейських ринків Україна використала для нарощування експорту тих продуктів, які вже у минулому мали досить високі експортні квоти, спираючись на технологічну базу і а ноу-хау радянських часів. З-поміж експортної палітри металургії та хімії Україна експортувала до Європи надто вузький асортимент простих виробів з невеликими ступенем обробки. Отже, зростання обсягів продажу цих капіталоємних товарів у ЄС було досягнуто не завдяки нарощуванню їхнього виробництва, а лише через переорієнтацію поставок з внутрішнього ринку та ринків колишнього СРСР на решту світу .
Головні носії експортного буму України до ЄС - це металургія (чорні та кольорові метали й вироби з них), одяг, продукція основної хімії та овочі. Саме за рахунок цих продуктів експорт України зростав щороку двозначними темпами. Структурні зрушення в структурі імпорті полягали у зростанні питомої ваги перероблених продуктів харчування; натомість імпорт машин та устаткування — певна річ, через поглиблення загальної економічної кризи - відчутно скорочувався.
Саме остання тенденція й стала на заваді широкому використанню імпорту на цілі модернізації. Лише у гнучких галузях промисловості - харчовій та легкій - останнім часом можна спостерігати ознаки пожвавлення виробництва, зокрема через використання на підприємствах імпортованих інвестиційних товарів.
Решта ж галузей досі на змогла опанувати сучасні технології. Скепсис європейських партнерів щодо здійснення інвестицій у важку промисловість України пов'язаний з добре відомими хронічними валами підприємницького клімату в країні -неусталеністю законодавства, поширенням корупції та втручанням державних органів в діяльність компаній. Внаслідок цього несприятливі зрушення в галузевій структурі промисловості на користь енергоємних виробництв тільки закріпилися. [16]

Обмеження щодо подальшого нарощування експорту.

Структурні вади, притаманні українській промисловості, у свою чергу ускладнюють подальше нарощування обсягів експорту України до ЄС та, власне, підводять експортний потенціал до межі вичерпання. Одним з головних структурних викривлень є в цьому плані так званий імпортний компонент в експорті. Традиційний український експорт є надто енергоємним. Відтак, Україна неспроможна експортувати свої традиційні товари без збільшення (або принаймні збереження незмінним) імпорту енергоносіїв. Високий ступінь концентрації експорту (коли обмежена кількість товарних груп або товарів мають високу питому вагу у загальному обсязі) змушує країну продовжувати енергетичний імпорт.
Звідси виникає замкнене коло, що далося взнаки вже 1999 року : скорочення енергоімпорту призвело до падіння обсягів випуску в металургії, а це, серед іншого, спричинило істотне падіння обсягів експорту металів.
Інше глибинне структурне викривлення звернуло на себе увагу завдяки поширенню антидемпінгових процесів проти українського експорту. У січні 2000 року експерти ОЕСР звинуватили українських та російських виробників сталі у недотриманні міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та свідомому заниженні цін збуту на ринках США та ЄС. Попри вкрай низьку ефективність виробництва (витрати на виробництво однієї тони сталі в Росії та Україні становлять в середньому 19,5 години проти 4,1 години в країнах ОЕСР) обидві країни "спромоглися" пропонувати сталь власного виробництва за цінами суттєво нижчими за такі, що відповідають т.зв. домінуючим ринковим умовам (prevailing market conditions), а відтак вважаються прийнятними на міжнародному ринку сталі. Свідоме , заниження цін є безперечним порушенням узгоджених правил торгівлі та засад міжнародної конкуренції.
Зрозуміло, що ці дії дають підстави для запровадження проти порушників антидемпінгових розслідувань. [4]
Погляд на чинники, що уможливили такий несприятливий для України перебіг подій, недвозначно свідчить про їхній зв'язок з глибинними структурними викривленнями, притаманними теперішній системі господарювання в Україні. Недотримання міжнародних стандартів обліку стало можливим завдяки втечі підприємств у взаємну заборгованість, використанням грошових сурогатів та бартеру у розрахунках та
"заощадженню" коштів шляхом невиплати заробітної плати працівникам.
Якщо українські виробники досягають низької собівартості своєї продукції саме завдяки цим особливостям, то так звана абсолютна конкурентоспроможність чорних металів на ринку ЄС відразу стає сумнівною. За таких умов, крім того, неможливо з'ясувати, чи є рівень цін, за якими йдуть розрахунки на українському внутрішньому ринку, економічно виправданим. Часто навіть і самі ціни не піддаються відстеженню. Ясно одне: за існування системи неплатежів та бартеру прозорості, а відтак справжнього використання конкурентних переваг
України у торгівлі з ЄС бути не може. Що довше в Україні існуватимуть означені викривлення, то важче буде країні аргументовано спростовувати закиди в демпінгу через порушення міжнародних стандартів обліку.
Найбільш уразливими при цьому залишатимуться саме чутливі товари
(зокрема метали), частка яких складає майже 60 % експорту України до
ЄС. [10]

Проблеми імпорту.
Можливості України збільшувати закупівлю вкрай необхідних інвестиційних товарів з ЄС обмежується подорожчанням імпорту через знецінення національної валюти, що відбулося внаслідок фінансової кризи вересня - грудня 1998 р. Помісячні обсяги імпорту товарів з країн "решти світу" починаючи з вересня 1998 року, були помітно меншими, ніж у відповідні місяці торік. По лютий 1999 року включно
Україна так і не спромоглася відновити минулорічний обсяг імпортних надходжень зі світових ринків поза межами СНД.
З огляду на зазначені вище структурні вали українського господарства стає зрозумілим, що Україна повинна будь-що вдосконалити товарну структуру імпорту — зберегти в ньому наукоємкі товари та скоротити справді некритичний імпорт готового продовольства, автомобілів т.ін.
Наразі в країні, не в останню чергу завдяки вже згадуваному пристосуванню гнучких виробництв харчової та легкої промисловості, виникла сприятлива кон'юнктура для конкуренції вітчизняних виробників з імпортними поставками.

2.3. Програми Європейського союзу для України.

Програма ТАСІС.

Найвищої оцінки й уваги заслуговує допомога з боку ЄС у формі різних програм, найбільш значимими з який є ТАСІС. Субсидії направляються, насамперед, для надання технічної допомоги, передачі ноу-хау, консультацій, що йдуть на підготовку кадрів у керуванні, бізнесі, енергетику, транспортній і фінансовій службі.

У липні 1999 р. Комісія передала в Європарламент доповідь про проміжні підсумки реалізації програми ТАСІС. Це перше повномасштабне дослідження подібного роду за весь період існування ТАСІС, тобто з
1991 р. по дійсний час. Основна мета доповіді - інформувати
Європейський Парламент і держави-члени про ефективність програми, різних її механізмах і впливі на хід реформ у країнах партнерах. [17]

Для підготовки доповіді була сформована спеціальна робоча група, що збирала, обробляла й аналізувала величезну кількість даних.
Інформацією служили звіти незалежних експертів по моніторингу програми ТАСІС. Доповідь нараховує більш 70 сторінок тексту і близько
1000 сторінок різних додатків. При підготовці доповіді автори прагнули з'ясувати, чи відповідає програма ТАСИС установленим критеріям, тобто актуальність, ефективність, вплив на хід ринкових реформ і політичних перетворень у країнах партнерах, відкритість і ін. Експерти прийшли до наступних висновків:
1. Форма технічного сприяння програми ТАСИС була і є єдино розумною і реальною формою надання підтримки новим державам. Ці країни продовжують мати потребу в широких інвестиціях, і пріоритети в реалізації фінансування лежать у сфері створення ринкової інфраструктури і формування демократичного суспільства. Одним з нових напрямків програми стали так називані «проекти СОТ», покликані сприяти інтеграції нових незалежних держав у світову економічну систему.
2. Невдачі і перешкоди на шляху реалізації ТАСІС порозуміваються низькою швидкістю реагування на потреби країн-партнерів, відсутністю стратегічного планування, відсутністю досвіду роботи експертів і консультантів у країнах перехідного періоду, мовний бар'єр довгий час гальмували процес повномасштабної діяльності ТАСІС. У свою чергу бюро
ТАСІС скаржиться на слабку інформаційну підтримку з боку керівних структур країн-партнерів.
3. На основі проведених досліджень і численних опитувань представників урядових структур і інших сфер, що впливають на прийняття політичних рішень у країнах-партнерах, автори доповіді прийшли до висновку, що вплив ТАСІС на процес прийняття рішень в
Україні був особливо відчутний на початковому етапі реалізації програми. В останні роки він знизився, що порозумівається наступними причинами: відсутністю активного діалогу між керівництвом ЄС і урядами, а також складністю доступу до матеріалів і документів, що відображають процес прийняття рішень у країнах-партнерах.
4. Дослідження показало, що найбільша віддача спостерігалася при реалізації проектів за участю нових інститутів, що розраховують на придбання нових навичок і досвіду в таких областях як міграційна політика, митна служба, розвиток центрів підтримки малих і середніх підприємств, комерційні і центральні банки, служба зайнятість і ін.
5. Автори доповіді відзначили також те, що програма ТАСІС сприяла росту «національних кадрів», тобто розвитку в країнах-партнерах навичок і досвіду в області консалтингової діяльності і передачі ноу- хау.
У цілому були зроблені наступні висновки:
° ТАСІС вніс істотний вклад у процес створення демократичних інститутів і формування ринкових відносин в Україні.
° Ефективність ТАСІС стримує безліч недоліків планування і реалізації, зокрема, вимогами до системи фінансової звітності.
Останнє пояснюється необхідністю строго контролювати витрати бюджетних засобів ЄС.
° Висновок – виявляти більше «гнучкості» у даному питанні і вирішувати питання розподілу коштів по проектах згідно конкретних умовам.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5