Архітектура Романського періоду

Архітектура Романського періоду

АРХІТЕКТУРА РОМАНСЬКОГО ПЕРІОДУ

Романської називається архітектура західноєвропейських країн у період з XI по XIII століття. В основі її розвитку лежали традиції античного Рима, що продовжували розвиватися з урахуванням культури цих країн.

Традиції романського стилю виникли не на порожнім місці. Їм передував період розвитку архітектури раннього Середньовіччя, що продовжувався протягом п'яти сторіч - з V по Х століття. Але виділяти його в окрему главу не має змісту, тому що цей час характеризувався застоєм у всіх напрямках громадського життя. Народи країн Західної Європи поступово забули правила будівництва римлян, різко знизилася загальна якість зведених будинків. Наприклад, при зведенні гробниці короля Теодориха в місті Равенне в 530 році будівельники не змогли правильно розрахувати і звести купол. Замість цього вони знайшли величезний камінь, видовбали його на зразок купола і використовували для перекриття. Чогось і говорити про те, що зовнішній вигляд такої будівлі залишав бажати кращого.

Основними типами споруджень раннього Середньовіччя були храми, монастирські комплекси й укріплені житла феодалів, що одержали розвиток пізніше, у Середні століття. Серед храмів переважали баптистерії - круглі в плані будинку, що має перекриття у формі купола. Будувалися і васильки, що одержали таке широке поширення у Візантійській імперії. Першими зі споруджень подібного роду були храм Святого Петра, побудований у 330 році, і василька Святого Павла, IV-V століття (обидві в Римі). Пізніше почали будуватися храми не тільки в Римі, але й в інших містах (василька Святого Аполлінарія в Равенне, VI століття).

Ці будинки були витягнутими в плані і мали від трьох до п'яти нефів, відділених від центрального простору рядами колон. Сонячне світло проникало в приміщення через вікна, що знаходяться у верхній частині стін.

Опори, що підтримують перекриття, являли собою аркади з плоскими перекриттями. На місці розташування вівтаря влаштовувалася апсида і трансепт (поперечний неф) - додатковий простір, що призначався для священиків. Перед входом у храм досить часто влаштовувався атрій (двір, оточений галереями), у центрі якого знаходилася чаша, що використовується при проведенні обряду водохрещення.

Згодом цей тип храму удосконалився: була збільшена площа трансепта, перед ним з'явився додатковий простір, назване нартексом. Воно призначалося для людей, що ще не прийняли християнства, - їх називали оголошеними.

Вхід розташовувався в західній частині храму. По обидва боки від нього знаходилися вежі, що є не тільки декоративною прикрасою, але і зміцненням - багато храмів раннього Середньовіччя одночасно були самими захищеними будинками, тому при нападі на місто в них ховалися жінки, діти і старі.

Наприкінці періоду раннього Середньовіччя над средокрестьем деяких храмів стали зводити чи куполи намети, що мають форму куполів.

Такі храми будувалися в країнах Західної Європи протягом п'яти сторіч. Вони повторювали один одного по плануванню, оформление фасаду й інтер'єра також не особливо відрізнялося. У XI столітті почався розквіт зодчества, приведший до появи всіляких архітектурних шкіл, будівництву монастирських ансамблів і закладці нових міст.

Особливо багато було побудовано монастирських ансамблів у період правління Карла Великого (768-814 роки). У центральній частині території монастиря знаходилася базиліка з ризницею (приміщенням для збереження риз і церковного начиння), поруч розташовувалася бібліотека зі скрипторием (майстерні, у якій створювалися рукописні книги).

У Середні століття одним з найстрашніших нещасть були пожежі - вони случалися часто і цілком знищували дерев'яні будівлі. Поч цьому до початку XI століття (цей період у наслідку назвали початком розвитку романського стилю) зодчі відмовилися від дерева і знову стали использовать для зведення монументальних споруджень цегла і камінь,

Перекриття будівель, на відміну від будинків періоду раннього Середньовіччя, сталі робити склепінними. Головний неф перекривали цилиндрическим зводом, бічні нефи - хрестовими. Іноді купол возводили на місці перетинання головного нефа і трансепта, причому в цьому випадку, як правило, установлювали додаткові опори, на який і спирався звід. Перехід від квадратної підстави до барабана здійснювався за традицією за допомогою чи тромпів вітрил.

Через перехід до зводів циліндричної форми масив стін сильно збільшилися, тому зодчі прагнули змінити конструкції таким чином, щоб рівномірно розподілити тиск. Для цього споруджувалися хрестові зводи і подпружные арки. У стінах, у місцях найбільшої дії розпірних конструкцій установлювалися контрфорси.

Пізніше, у XII столітті, сталі споруджуватися зводи, у яких гладка внутрішня поверхня сполучалася з гуртами - арками, що зміцнюють ребра зводу. Звичайно гурти продовжувалися уздовж несущих опор, утворюючи тонкі напівколони з базами і капітелями.

Як будівельний матеріал застосовувалися гірські породи, що вдавалося добути в безпосередній близькості від самого будівництва, - найчастіше це був вапняк. У деяких районах Франції використовувалися породи вулканічного походження, в Італії - мармур, у Нормандії - граніт. Там, де не було родовищ яких-небудь порід (на півночі Франції, у Нідерландах, Німеччині), використовували обпалену цеглу.

Перед початком кладки камінь обтесували з боків і лицьової сторони (внутрішня частина стіни залишалася неопрацьованої). Різьблення на камені також наносили заздалегідь.

Незважаючи на те що романські зодчі багато в чому спиралися на традиції античного Рима, вони цілком відмовилися від кладки цегли насухо і від бетонної кладки шарами, що мають горизонтальну довжину. У Середні століття зводили стіни, що включають до трьох шарів чи каменю цегли, із забуткой з розчину і кам'яного баласту. Потім укладали зовнішній ряд, найчастіше з тесаных кам'яних блоків, скріплених розчином.

Для виконання зводів використовувалися дерев'яні кружала і камені, яким штучно придавалась клинчатая форма. Для скріплення каменів застосовувався розчин. Камені могли бути неоднаковими по довжині і висоті, звичайно рівну висоту мали тільки камені одного рівня, а самі ряди могли мати різну висоту. Однак стіни не штукатурилися, тому сама кладка повинна була бути акуратної, декоративної. Іноді стіни декорувалися плитками різних відтінків.

Застосовувалися й інші елементи, що додають зовнішнім стінам декоративність. Насамперед це були арки, що прикрашали дверні і віконні прорізи. Самі прорізи на ранніх етапах розвитку романського стилю мали напівциркульне, а пізніше - склепінне завершення. Масиви зовнішніх стін декорувалися аркатурами, що часто доповнювалися скульптурними фризами.

Вхід у храм розташовувався в західній частині фасаду і являв собою один чи три портали, виконані у виді декількох рядів колон, перекритих напівциркульними чи стрілчастими архівольтами.

Внутрішні приміщення намагалися прикрашати, але, у порівнянні з мами Візантійської імперії, ці прикраси були дуже скромні. Як правило, вони включали невеликі чи мозаїки фрески.

Початок II тисячоріччя ознаменувалося тим, що в цей період у странах Західної Європи одночасно закінчилися війни, усілякі нещастя і природні катаклізми, що продовжувалися тут на протязі 150 років. Почався черговий період розквіту архітектури. У Франції, Німеччини й інших країн стали створюватися школи, причому усі вони, незважаючи на деякі розходження, розвивалися приблизно в одному напрямку.

Завдяки Хрестовим походам і паломничествам жителі европейских країн стали більше дізнаватися про спосіб життя, традиціях і лантухтурі народів Сходу, що не могло не відбитися на їхньому житті. Став налагоджуватися торгові зв'язки. З'явилися мандрівники. Усе це привело до будівництва доріг, мостів і готелів, причому будівництвом займалися переважно монастирі.

Як уже було відзначено вище, феодали Середньовіччя проживали в укріплених житлах, що іменувалися замками. Вони зводились на піднесених місцях, з яких зручніше було спостерігати 34 місцевістю і вести оборону у випадку воєнних дій. Замки являлись центрами поселень - навколо них тіснилися будівлі тих, хто обробляв землі феодалів, пас худобу і т.д.

У центрі двору розташовувалася донжон - головна вежа, у XI столітті служившая житлом феодалу. Нижній поверх був коморами, на другому розташовувалися спальні пана, його чоловіки і дітей, на третьому знаходилися кімнати слуг. Вежа мала ще підземелля, яка використовувалося для висновку в ньому злочинців селища. На криші стояв дозорець і уважно оглядав місцевість.

Пізніше, у XII столітті, феодал з родиною переселявся у вежу тільки під час воєнних дій, а в інший час проживав у будинку, який розташовувався в стін донжона, але не був так добре укріплений. Крім донжона і будинку феодала, на території замка, як правило, розташовувалася капела (невелика каплиця). На внутрішньому дворі малися різні господарські і підсобні приміщення.

Замок феодала (чи монастир) і вирослі поруч будівлі зіставляли основу міста. Найчастіше замок розташовувався на чи горі скелі, був добре захищений, мав великий запас продовольства і міг витримувати тривалу облогу. Одним з них був Каркасон - замок герцогів тулузских, що розташовувався на неприступній скелі в підніжжя Піренеїв. Інші житлові будівлі знаходилися внизу, на рівнині.

Подібне поселення не завжди переростало в місто, але, якщо це відбувалося, його центром уже був не чи замок монастир, а ринкова площа. На ній піднімався головний міський собор. Пізніше поруч із собором стали будувати будинок ратуші (органа міського самоврядування). У центральній частині міста також розташовувалися житла правителів міста, найбільш багатих городян, купців, старшин ремісничих цехів.

Вдома інших жителів розташовувалися, у залежності від професій, у відведених для цього місцях. Так, існували вулиці і навіть цілі квартали зброярів, ювелірів, ткачів, кравців, булочників, аптекарів і інших. У містах Середньовіччя був дуже низький рівень упорядженості: вони не мали водопроводу і каналізації. Бруківки місцями були викладені каменем, але через те, що помиї виливалися прямо на вулицю, у місті майже завжди було дуже брудно, тому досить часто виникали епідемії.

Починаючи з XII століття в багатьох містах малося регулярне планування. Місто поділяли на чотири рівних квартали дві широкі прямі вулиці, що перетинаються в центрі під прямим кутом. Навколо міста зводився високий і добре укріплений чи пояс кілька поясів фортечних стін. За стінами влаштовувався рів, через який можна було перейти по звідних мостах. У мостів і міських воріт вдень і вночі стояла стража. На ніч мости піднімалися, ворота защіпалися, а вулиці загороджувалися товстими ланцюгами.

Через того що простір був обмежений фортечними стінами, місто не могло рости вшир. Тому він був дуже тісно забудований, до одноповерхових будинків пристроювалися другі, треті поверхи, балкони. Середня висота житлових будинків складала від 20 до 30 м, церков - 1 ОС-150 м.

Вулиці були дуже вузькими - максимальна ширина складала 7 м, але найчастіше вона була набагато менше - 5, 3 і навіть 2 м. З", на таких вулицях не могли роз'їхатися два екіпажі, тому приходилося об'їжджати найбільш вузькі чи ділянки йти пішки.

З роками забудовувалися усі вільні ділянки міста, навіть площі. Житлові будинки мали фасад невеликої довжини. Справа в тім, що в Середні століття в містах був уведений податок на надмірну довжину вуличного фасаду будинку, тому городяни будували будинку з невеликим фасадом усього в два-три вікна. Основний масив будинку розташовувався в глибині ділянки. І все-таки наставав момент, коли жителям міста ставало занадто тісно на території, обмеженої фортечними стінами. Вони починали будувати будинку за стінами, найчастіше уздовж чи доріг рік. Потім зводили черговий пояс стін.

Однак нові стіни не могли охопити всі будівлі. Деякі групи будинків усе-таки залишалися незахищеними (вони називалися посадами). У випадку воєнних дій посади знищувалися в першу чергу, а жителі, що не устигли вчасно укритися за фортечними стінами, гинули.

У багатьох містах Європи, заснованих у період Середньовіччя, можна знайти залишки таких поясів фортечних стін. Але найчастіше вони вже цілком зруйновані, і на їхньому місці пролягають бульвари і кільцеві вулиці.

З розвитком архітектури усе більше значення стала здобувати живопис і скульптура. Інтер'єр храмів, а пізніше і будинків багатих городян декорувався фресками. Скульптури стали розміщати не тільки в приміщеннях, але і використовувати для прикраси фасадів. Година незвичайні, фантастичні форми придавались капітелям колон - з каменю висікалися різні орнаменти, рослинні й інші візерунки: чи голови фігурки неіснуючих тварин, чи чудовиська людей.

У порівнянні з періодом раннього Середньовіччя досить сильно змінився зовнішній вигляд і оздоблення церков. Справа в тім, що в XI-XIII століттях часто відбувалися теологічні суперечки між представниками різних напрямків, з'являлися єресі, проти яких церква борола і навіть повідомляла Хрестові походи. Тому, щоб зберегти і підсилити свій вплив на всі сторони громадського життя, церква прагнула залякати населення, особливо неписьменних, котрих була більшість. Священики вимовляли проповіді, у яких лякали віруючих пекельним вогнем, уготованным їм за їхні земні гріхи.

Тим же цілям служили і виразні форми: фрески в церквах розповідали про борошна грішників у пеклі, Страшному суді, що очікував усіх християн, і т.д. І одночасно з цим середньовічні живописці зображували на стінах церков історичні сюжети, ілюстрації до байок, віршам і навіть романам. Досить часто на фресках можна було побачити зображення фантастичних істот, яких люди нібито зустрічали в реальному житті. Їхні описи звичайно бралися з чи літописів народних сказань. Найбільше часто зображувалися аспіди (так у Середні століття називали отрутних змій) і василіски - міфічні отрутні чудовиська з тулубом жаби, хвостом змії і головою півня з гребенем у формі діадеми.

Архітектурні спорудження, що відносяться до романського стилю, незважаючи на деякі розходження, у цілому будувалися в одному напрямку. Це, як видно, відбувалося тому, що майстри і будівельники, що брали участь у зведенні якого-небудь монументального спорудження, після закінчення будівництва відправлялися в інші міста і країни Європи в пошуках роботи й учили нових майстрів, сприяючи поширенню у всіх країнах єдиного архітектурного напрямку.

Протягом розвитку романського стилю в країнах Західної Європи склалися різні школи. Серед них особливо виділялися школи Бургундії, Аквитании, Провансу у Франції, а також Саксонська і Рейнська в Німеччині. На узбережжя Адріатичні моря в багатьох, особливо монументальних, спорудженнях, можна було помітити вплив архітектурних традицій Візантійської імперії.

Франція

Архітектурні пам'ятники, що відносяться до романського стилю, можна знайти в багатьох європейських країнах, але більше всього їх збереглося на території сучасної Франції. Церкви і монастирі були побудовані в основному в доріг, по яких проходило безліч прочан, особливо до півдня від ріки Луари.

Ці храми були просторими, розрахованими на велику кількість віруючих - парафіян, що живуть неподалік, і прочан. Вони являли собою трьох- чи пятинефные васильки з трансептами, що іноді теж складалися з трьох нефів. Поблизу вівтаря півколом розташовувалися каплиці для збереження всіляких християнських реліквій.

Одним з перших споруджень подібного типу була церква Сен-Мартен у місті Турі, що розташовувались у середньому плині Луари. Вона була побудована в Х-Х1 століттях. Небагато пізніше церкви схожого планування стали зводитися по всій території Франції. Вони відрізнялися строгими формами і скромним, навіть аскетичным оздобленням.

Найчастіше зводилися просто гладкі стіни, нічим не прикрашені ні зовні, ні усередині. Єдиною прикрасою багатьох храмів були лише різьблені колони.

При виборі місця для будівництва перевага віддавалася пагорбам, чи височинам скелям, що здавалися неприступними. Усі вони мали відмітну рису - їхні бічні нефи, на відміну від багатьох грузинських, вірменських чи візантійських храмів, що будувалися в той же час, знаходилися на одному рівні з центральним нефом. Така церква Нотр-Дам дю Пір (Богоматері, покровительки портів) у Клермоне, побудована в 1099-1185 роках, і багато храмів провінції Овернь. .

Храми провінції Пуату, що лежить у західній частині Франції, багато в чому нагадували будівлі Оверни - вони мали такі ж товсті" масивні, міцні стіни. Весь вигляд соборів суворий і строгий. Однак можна помітити перші вдалі спроби якимсь образом прикрасити фасади. Наприклад, у Пуатье майстра покрили скульптурним різьбленням весь західний фасад церкви Нотр-Дам ла Гранд (Богоматері Великої). У XI-XIII століттях головним економічним, культурним і религиозним центром Франції була Бургундія, тому немає нічого здивувавши в тім, що головна архітектурна школа країни з'явилася; саме тут. Великий вплив на розвиток традицій романського стиля зробив головний монастир Бургундії, що розташовувався в Клюни.

У монастирі, чи абатстві (так називалися католицькі монастирі), у Клюни розташовувався центр ордена бенедиктинцев. У той час; орден мав великий вплив не тільки у Франції, але і за її межі*, мі (заснований він в Італії), тому архітектурний ансамбль повинний був; вражати усіх, хто відвідував його.

Головна церква мала довжину 127 м, ширину 40 м, висоту центрального нефа 40 м і була найбільший із усіх християнських храмів) Європи. Вона являла собою пятинефную васильку з двома трансептами і нартексом великої довжини. Спорудження прикрашали п'ять веж: дві з них розташовувалися на кінцях великого трансепта, дві - по обидва боки західного фасаду й одна - на средокрестье. В спорудження було досить масивним, тому для його укріпленні) уперше використовувалися контрфорси, поміщені в зовнішніх стін?

Згодом головну церкву монастиря використовували як стало при будівництві численних храмів не тільки у Франції, але за її межами (собор Сен-Лазар в Отэне, 1112-1132 роки, і інші

Крім монастиря в Клюни, за правилами бургундської школи була побудована церква Магдалини у Везлэ. Це трехнефная василька з великим хором і капелами. При будівництві даного спорудження французькі зодчі вперше перекрили центральний і бічний нефи хрестовими зводами.

На півдні і південно-заході Франції, особливо на узбережжя Середземного моря, у будівлях був помітний вплив архітектурних традицій античної Греції і Рима. У ті часи на місці Провансу - однієї з провінцій, що знаходяться тут, розташовувалися грецькі колонії, згодом приєднані до Римської імперії.

Деякі з античних будівель ще існували в період Середньовіччя і служили зразком для французьких будівельників. Можливо, тому християнські храми, возводимые тут, більше нагадують античні будівлі: вони мають невеликий внутрішній простір, що складається з залу, іноді доповненого невеликим нефом. Поруч із храмом, як правило, знаходився невеликий дворик, оточений галереєю, - клуатр.

Внутрішня прикраса храмів бути досить простим, зате фасади багато оброблялися скульптурами, завдяки чому будівлі ставали схожими не на християнські церкви, а на римські арки. У кам'яних плитах висікалися всілякі орнаменти, що нагадують римські. Колони прикрашалися капітелями, виконаними за правилами коринфского ордера. Як приклад подібних споруджень можна привести церква абатства Сен-Жиль, побудовану в XI- XII століттях, і церква Сен-Трофим в Арле (XII століття).

Страницы: 1, 2