скачать рефераты

МЕНЮ


Системи насаджень населеного пункту

Системи насаджень населеного пункту

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

Лісогосподарський факультет

Кафедра ландшафтної архітектури і садово-паркового будівництва











РЕФЕРАТ

на тему: «Системи насаджень населеного пункту»



Виконав:

Студент ІІІ курсу 2 групи

Устенко Андрій

Перевірила:

Багацька О.М.







Київ - 2009

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Насадження загального користування

Розділ 2. Насадження обмеженого користування

Розділ 3. Насадження спеціального призначення

Список використаної літератури


ВСТУП


Озеленення населених місць – це комплекс робіт із створення і використання зелених насаджень у населених пунктах, або ж, інакше, система зелених насаджень населених пунктів.

У містобудуванні озеленення є складовою частиною загального комплексу заходів із планування, забудови і благоустрою населених пунктів. Теорія та практика вітчизняного озеленення населених місць базується на науково-обгрунтованих принципах, згідно з якими передбачається рівномірне розташування серед забудови садів, парків та інших крупних зелених масивів, пов’язаних бульварами, набережними, озелененими смугами, які з приміськими лісами і водоймами становлять єдину безперервну систему.

Зелені насадження серед забудови сприяють поліпшенню мезо- і мікроклімату та санітарно-гігієнічних умов. В населених пунктах вони створюють природне пейзажне середовище.

Складовою частиною озеленення великого міста є насадження приміської зони, які створюють умови для масового відпочинку населення серед природного оточення і оздоровлюють повітряний басейн: ліси і лісопарки, плодово-ягідні сади, поля і луки.


Розділ 1. Насадження загального користування


Парки – це земельні ділянки з природною або спеціально висадженою рослинністю, з дорогами, алеями, водоймами, призначеними для прогулянок, відпочинку, ігор.

За своїми планувальними принципами парки бувають:

·                    Регулярні

·                    Пейзажні

За розмірами парки поділяють на:

Ø    Малі – 6-20 га

Ø    Середні – 20-100 га

Ø    Крупні – 100-500 га

Ø    Дуже крупні – понад 500 га

Міські парки поділяють на напівфункціональні і спеціалізовані.

До напівфункціональних відносять парк культури і відпочинку. Його головним завданням є організація культурного відпочинку населення і проведення багатогранної культурно-освітньої і фізкультурно-оздоровчої роботи серед дорослих і дітей. В цих парках організовують різноманітні культурні заходи, розваги, видовища, спортивні змагання. В них передбачене створення лекторіїв, бібліотеки-читальні, шахових клубів, стаціонарних і пересувних виставок та ін. Для роботи з дітьми створюють дитячі містечка та дитячі майданчики.

Спеціалізовані парки призначені переважно для одного виду відпочинку: спортивні, виставкові, дитячі, етнографічні, меморіальні та ін.

Спортивні парки – призначені для активного відпочинку – занять фізкультурою і спортом, спортивних ігор, занять груп здоров’я. Вони складаються з комплексу спортивних і фізкультурних споруд різної величини, розташовані серед зелених насаджень. Розміри визначають, виходячи з пропускної здатності основних спортивних споруд. Радіус обслуговування 1,5-2,0 км, транспортна доступність – 20-30 хв.

При створенні спортивних парків слід забезпечити раціональне розміщення маршрутів громадського транспорту і влаштування містких автостоянок для швидкого завантаження та евакуації відвідувачів у дні змагань і масових свят.

Планувальна структура полягає в наявності крупних об'єктів і площинних споруд. Поширений композиційний прийом — організація паркових насаджень у вигляді прогулянкових алей і бульварів, які розподіляють або відокремлюють спортивні сектори. При нестачі території слід компактно розміщувати спортивні споруди і раціонально використовувати для ізоляції зелені насадження у вигляді зелених стін чи зелених смуг.

Парки атракціонів і розваг. Призначені для активного відпочинку різних вікових груп. Розрізняють такі типи атракціонів: катання (катальні гірки, каруселі, гойдалки); видовищні (імітаційні споруди, ілюзіони); ігрові (тир, ігрові автомати, кегельбани); пересувні (підводні човни, монорельси); дитячі. Місткість: малі — 5 — 20 чол., середні — 20 — 50, крупні — понад 50 чол. Паркові атракціони слід розташовувати групами, об'єднуючи близькі між собою види, що сприяє кращій орієнтації відвідувачів у виборі розваг, зменшенню кількості пересувань територією.

Для окремих атракціонів властивий зв'язок із парковою територією, наприклад, російські гірки. Натомість є атракціони, які цього не вимагають: тир, ігрові автомати. Недопустиме розміщення великих сучасних атракціонів у історичних і меморіальних парках (наприклад, так зване «чортове колесо»). Як зазначає Родічкін (1990), надто велике скупчення атракціонів пригнічує парковий ландшафт, але й повна відмова від них неможлива, оскільки нині люди, як і в давнину, хочуть теж „хліба і видовищ".

Зелені насадження в розважальних парках-атракціонах виконують функції: захисні і огороджувальні (екрани, організація руху, роздільні смуга шумова ізоляція, зелений фон); тематичні (створення фантастичну ландшафтів відповідно до тематичного сценарію); декоративні (пересув і трансформовані модульні садки і квіткові композиції, стрижеш формі рослинності). В ландшафтах цього типу парків значну роль відіграють малі архітектурні форми, декоративні покриття і візуальна інформація.

Дитячі парки. Призначені головним чином для відпочинку дітей в природному середовищі. Деколи їх влаштовують у вигляді локальних зон багатопрофільних парків або ж вони можуть входити до складу Будинків школярів і юнацтва.

Дитячі парки проектують із розрахунку відвідуваності дітьми: до загальноміських — 20%, для районних — 30% при нормі паркової площі 60-100 чол.

У парках площею понад 10 га стає можливим виділення функціональна зон: культурно-просвітньої, фізкультурно-оздоровчої, ігор і розваг, природознавчої, прогулянок і тихого відпочинку. На території дитячих парків влаштовують ботанічні колекції, зоокутки, дитячу залізницю, будівельне та транспортне містечко, а також майдан для проведення різних урочистостей - зборів, лінійок тощо.

Меморіальні парки. Призначення таких парків — відзначення видатних подій чи осіб, які відіграють роль у житті народу. Меморіальні садово-паркові масиви можна створювати на історично обумовленій (яка містить або й не містить пам'ятні меморіальні об'єкти) або на довільно вибраній території.

Головна функціональна зона парку — експозиційна. Маршрути можуть проектуватися як за замкненим, так і за лінійним принципами. Основні елементи розташовуються ближче до вхідної зони і домінують у ландшафті. Елементи, які використовують для масових заходів, — ритуальних мітингів, літературних читань — розташовують компактно стосовно один одного, щоб створити умови для масових заходів. За межами основної експозиції, не порушуючи характеру основної зони, планування має вільний пейзажний вигляд.

У меморіальних парках поєднані архітектура, скульптура, монументальний живопис і садово-паркове мистецтво. Вся оточуюча обставовка створювати відповідний настрій — урочистості, смутку чи радості

Парки-виставки. Призначені для організації виставок місцевого знане або тематичних міжнародних виставок.

Великою популярністю користуються експозиції різних творів образотворчого мистецтва. Особливе місце займають виставки квітів і кращих зразків садово-паркового мистецтва: альпійські гірки, топіарні форми, бонсаї, килимові бордюри. Це можуть бути виставки досягнень науки і техніки, а також господарські.

Як правило, парки-виставки — це ансамблі, які синтезують твори архітектури і садово-паркового мистецтва, де тісно пов'язані архітектура і природа.

Етнографічні парки. Це парки-музеї народної творчості, побуту, архітектури. Вони покликані забезпечити довговічність цінних етнографічних об'єктів і водночас пропагувати народні традиції. Можуть бути розташовані в місті, на його околиці, у приміській зоні і на міжміській території. Залежно від цього перебування в них відвідувачів коливається від 1 - 2 год до 2-3 діб. У парках тривалого перебування влаштовують кемпінги, мотелі, об’єкти харчування, місця відпочинку в лісі або біля води, відкриті естради.

В умовах внутріміського розміщення бажане прилягання етнографічного парку до транспортних вузлів і магістралей.

Організація паркового ландшафту базується на відповідності його місцевим природним умовам, а архітектура споруд підпорядкована історико-культурному стилю парку і його експонатам.

Зоологічні парки. Призначені для проведення акліматизаційних робіт з представниками фауни та природничо-пізнавальної діяльності і екологічного виховання населення.

Композиція зелених насаджень у кожній зоні має свої особливості: в експозиційній – алеї, рядові і змішані насадження, масиви, групи, газони; в зоні, яка обслуговує тварин – щільні масиви і живоплоти; у дитячій – алеї, змішані групи і партерна зелень; у заповідній – природний характер рослинності, групи, масиви, поодинокі дерева; у науково-дослідній використовують усі типи паркових насаджень.

Міський сад — структурний елемент системи озеленення міста — призначений для короткочасного відпочинку населення. Обмежена площа (від 2 до 6 ra) і розташування в системі житлових районів або центру міста не допускають широку номенклатуру функціональних зон. Головні входи в сад влаштовують у місцях концентрації пішоходів.

За характером використання міські сади можуть бути прогулянковими і видовищними.

Міські сади для прогулянок, що межують з міськими вулицями і площами, часто використовують для транзитного руху пішоходів. У цьому випадку їх планувальна структура повинна будуватися з урахуванням напрямку і величини пішохідних потоків. Основними елементами такого саду є головна алея, яка з'єднує всі площі і споруди і достатня за шириною для руху двох зустрічних потоків (ширина однієї смуги руху 0,75 м).

Сади при видовищних спорудах можуть розташовуватися всередині квартальної забудови і, на відміну від прогулянкових, не мати спільних меж з вулицями і площами. Їх планувальну структуру слід вирішувати у вигляді своєрідного відкритого фойє для глядачів. Тому напрямок алей і розташування майданчиків потрібно пов'язувати з основними входами видовищних споруд. Пропускну здатність таких садів слід розраховувати з урахуванням ємності споруд. Транзитний рух пішоходів тут має бути виключеним.

Сади житлових районів призначені для періодичного відпочинку в природному оточенні населення даного району. Планувальна організація території такого саду повинна задовільняти потреби населення в різних видах відпочинку, забезпечувати пішохідний зв'язок найкоротшим шляхом з громадським центром, зупинками громадського транспорту, місцями праці. Пішохідну доступність саду слід приймати від 0,75-1,2 км (з урахуванням кліматичних підрайонів). Площа саду без спортивного комплексу повинна становити не менше 3 га з розрахунку 5-7 м2/жит. (на І чергу) і 10—11 м2/жит. (на перспективу).

Міжквартальні сади при житлових комплексах являють собою озеленені території, розташовані в радіусі не більше 500 м від житлових будинків, площею не менше 1 га, призначені для проведення щоденного вільного часу за місцем проживання. Спостерігається тенденція організації садів спортивної спеціалізації. На їх території повинні бути створені умови для занять фізкультурою і спортом, спортивних ігор, проведення навчально-тренувальних занять.

Сквери — це зелені насадження на площі чи вулиці, які відіграють архітектурно-декоративну роль і використовуються для короткотривалого відпочинку. Залежно від функціонального призначення сквери поділяють на найбільш типові групи: тихого відпочинку і прогулянок, меморіальні, історико-архітектурні, музичні, розважальні, виставкові (квітів, скульптури і тд.), декоративні (без відпочинку), інформаційні (з алеями і без алей), розмежовувальні, ігрові (дитячі, молодіжні).

За розташуванням в міській забудові сквери поділяються на дві групи: сквери на площах, які можуть займати всю їх територію або частину. Вони вирішуються компактно або розчленовано;

сквери на вулицях, які можна розташовувати між проїжджими частинами або будинками, перед окремими будівлями.

Сквери на площі — це архітектурно-декоративні композиції, які відповідають естетичним вимогам і виконують численні утилітарні функції. Служать місцем короткотривалого відпочинку, маршрутним пересуванням транзитних пішоходів, часто на них встановлюють пам'ятники, кіоски, рекламні тумби тощо. Сквер, розташований на площі, може займати всю або частину її території, може бути цільним або розподіленим на декілька ділянок

Монументальні сквери, як правило, невеликі за площею зелені насадження, які створюють у пам'ятних місцях, біля пам'ятника. Такими є, наприклад у Львові, регулярний партерний сквер перед Пагорбом Слави, де захоронені учасники Першої і Другої світових війн. Відомий у світі мініатюрний львівський сквер, над яким здіймається пам'ятник Адаму Міцкевичу. Строго регулярного вигляду надає йому периметральна посадка стриженого глоду.

Декоративні сквери — невеликі за площею насадження, які створюють переважно з архітектурно-декоративною метою: організувати територію біля фонтану, пам'ятного знаку, рекламного щита чи стоянки автомобілів.

Сквер перед громадською будівлею. Передусім це сквери, які створюють перед адміністративними будинками, де розміщені обласна, міська, районна чи сільська адміністрації. Сюди належать також сквери перед бібліотеками, театрами, музеями, торговими центрами, а також відкриті для загального доступу сади обмеженого користування: навчальних закладів, лікарень чи санаторіїв.

Сквер на вулиці. Цей сквер прилягає одним або двома боками до вулиці, утворюючи своєрідну „кишеню". Озеленюють його з урахуванням формування вулиці і архітектури житлових і громадських будівель. Цей тип насаджень, як і попередній, за функціональним призначенням можна поділити на рекреаційні, транспортно-рекреаційні, декоративні, а за типом планування — на пейзажні, регулярні і змішані. Сквери цього типу займають в містах значну територію.

Якщо планування скверу узгоджується з архітектурою житлових і громадських будівель, то в озелененні використовують переважно регулярний стиль. По-іншому вирішується композиція скверу на вулиці, якщо він значною мірою ізольований від забудови, що його оточує. Тоді в більшості випадав використовують вільне планування з характерним для пейзажного стилю трасуванням доріжок, групуванням дерев і кущів, квітковим оформленням.

Бульваром називають озеленену смугу вздовж транспортної магістралі використовують для пішохідного руху і короткотривалого відпочинку. В сучасному озелененні бульвари відіграють роль зелених артерій, якими в місто надходить свіже повітря від приміського лісопаркового поясу. Для цього потрібно організувати таку систему озеленення, яка б забезпечила об'єднання різних типів зелених насаджень мережею бульварів. Особливо це стосується нових міст чи мікрорайонів нової забудови.

Бульвари створюють, як правило, вздовж основних міських магістралей і набережних. У крупномасштабній забудові нових житлових районів розповсюджені внутрірайонні бульвари.

Ширина міських бульварів визначається габаритами вулиць і коливається у межах 10—80 м.

У містах, які мають внутрішні (ріки, озера) і зовнішні (моря) акваторії, влаштовують набережні бульвари.

Набережні, як правило, вирішують рекреаційні й архітектурно-композиційні завдання. Озелененість набережних приймають таким чином: для зон відпочинку загальноміського значення — 60%, прогулянкових —40-45%, транспортних — 20-25%.

У межах набережних виділяють зони інтенсивного використання і тихого відпочинку. На широких і довгих набережних формують ландшафти відкритих і закритих просторів, створюють як рядові посадки (алеї), так і різноманітні пейзажні картини.

Слід виділити три основні планувальні схеми бульварів і набережних:

а)симетрична - з центральною алеєю (розчленована деревами або квітниками на дві-три смуги або не розчленована);

б)асиметрична — планувальна вісь зміщена в бік проїжджої частини прилеглої магістралі (вулиці) або водойми (на набережній);

в)вільна — при ширині бульвару понад 50 м без осьових ліній з розкриттям композиції в бік водойм, площ або архітектурних акцентів забудови.

Входи на бульвари і набережні слід передбачати як на коротких, так і на довгих боках. Розміри входів і їх композиційний вплив повинні зумовлюватися характером і значущістю прилеглих вулиць і забудови. Входи повинні розташовуватися навпроти архітектурних ансамблів, громадських, видовищних і торгових об'єктів. По довгому боці слід розташовувати входи з інтервалами 100—150 м.

Уздовж бульварів рекомендують залишати розриви у вигляді відкритих площадок, розташованих біля підземних переходів, станцій метро, магазинів, видовищних споруд, адміністративних будівель.

На бульварах, розташованих на набережних, потрібно створювати площадки відпочинку, відкриті до водного дзеркала. В приморських містах бульвари на набережних можуть являти собою комплекс лінійних садів.


Розділ 2. Насадження обмеженого користування


Насадження житлових районів і мікрорайонів є найпоширенішим типом насаджень обмеженого користування житлового району є двори-сади або двори-сквери, які за плануванням фактично мало чим відрізняються від внутріквартальних скверів старої забудови. Проте різниця між ними суттєва: якщо раніше сквери створювалися на вільних від забудови ділянках, то нинішні сади житлових районів плануються як одне ціле архітектурно-планувального комплексу.

Дитячі ігрові майданчики влаштовують із розрахунку 0,8—1,0 м2 на одного мешканця мікрорайону. Для дітей від 6 до 12—14 років створюють більші комплексні ігрові майданчики з плескальними басейнами та іншим складним обладнанням.

Дитячі ігрові майданчики озеленюють так, щоб ізолювати їх від господарських будівель, проїздів і автостоянок зеленими смугами із стрижених чагарникових бордюрів і рядової посадки густокронних деревних порід. Для рухливих ігор створюють ділянки газонів з окремо стоячими невисокими розложистими деревами, призначеними для лазання, а також для створення затінку в парку в сонячну погоду.

Спортивні майданчики (баскетбольні, волейбольні, тенісні, гімнастичні) об'єднують з таким розрахунком, щоб взимку їх можна було перетворити в хокейне поле (63х36 м). Розташовують їх на віддалі від будинків (не ближче 25 м), оточують щільним високим живоплотом.

Майданчики для відпочинку дорослих створюють із розрахунку 0,1 м2 на одного мешканця, більшу частину з них пристосовують для індивідуального відпочинку однієї-трьох осіб. Розташовують їх у найбільш віддалених від спортивних та ігрових майданчиків ділянках саду з мальовничим пейзажем. Пейзажні картини формують з чагарникових груп і солітерів, квітників, вільно розташованих на тлі газонів.

Страницы: 1, 2


Copyright © 2012 г.
При использовании материалов - ссылка на сайт обязательна.