Спорудження земляного полотна для будівництва дороги

Спорудження земляного полотна для будівництва дороги

Спорудження земляного полотна

Підготовчі роботи для спорудження земляного полотна

До підготовчих робіт при будівництві автомобільних доріг відносяться: відведення смуги для будівництва дороги або майданчика під ґрунтові і інші кар'єри, необхідні для будівництва автомобільних доріг або штучних споруд; розчищання смуги відведення, а також площ під кар'єри і інші споруди на дорозі; відновлення і закріплення траси або майданчиків; влаштування тимчасових доріг і з'їздів; знесення, перенесення і перевлаштування існуючих будівель, підземних і надземних комунікацій; водовідвідні і осушні роботи; підготовка основи насипу.

Контроль відведення майданчика або смуги для будівництва дороги.

При відведенні смуги для будівництва дороги або майданчиків для кар'єрів і споруд на дорозі необхідно контролювати правильність оформлення документів по постійному або тимчасовому відведенню земельних угідь. Всі земельні ділянки, що відводяться для будівництва дороги в тимчасове користування (резерви, кар'єри і ін.) лише на період будівництва, після закінчення будівництва повертають землекористувачеві в придатному для виробництва сільськогосподарських робіт стані. Вони мають бути ретельно вирівняні і сплановані, а знятий рослинний шар повернений на місце.

Контроль якості робіт по відновленню і закріпленню траси. Вісь дороги має бути закріплена забитими кілочками і віхами заввишки 3—4 м, встановленими на прямих ділянках через кожних 0,5—1,0 км., на кривих при радіусі більше 500 м — через 20 м, при радіусі 100—500 — через 10, менше 100 —через 5 м. Вісь закріплюють в точках на тангенсах горизонтальних кривих, а також в початкових і кінцевих точках перехідних кривих. Перевірку закріплення осі необхідно виробляти мірною стрічкою і теодолітом. Закріплена вісь повинна відповідати проектній. Всі зміни напряму осі дороги при її відновленні і закріпленні допускаються лише з письмового дозволу проектної організації, що розробила проектно-кошторисну документацію. Всі кути повороту слід закріплювати кутовими стовпами діаметром 0,1 м і заввишки 0,75 м, укопаними в землю на продовженні бісектриси кута на відстані 0,5 м від його вершини. Стовп лицьовою стороною обертають до вершини кута, яку відзначають вбитим кілочком. Закріплюють вершини кутів за допомогою теодоліта. Закріплені кути повороту повинні строго відповідати їх проектному положенню.

Пікети і плюсові точки на місцевості слід закріплювати забитими в землю кілочками. Для збереження пікетів і плюсових точок на період будівництва їх виносять за межі смуги будівництва і закріплюють кілочками із сторожками, на яких вказують відстань винесення. Пікети і полюси закріплюють за допомогою подвійних вимірів мірною стрічкою. Висотні відмітки закріплюють по постійних і тимчасових реперах. При необхідності встановлюють додаткові тимчасові репери, в якості яких використовують цоколі будівель, укопані рейки, пні дерев, що добре збереглися, і інші предмети, а також закопані дерев'яні стовпи, виготовлені спеціально для цієї мети. Додаткові тимчасові репери встановлюють на рівнинній місцевості не рідше ніж через 2 км., на пересіченій місцевості — не рідше ніж через 1 км. і біля всіх штучних споруд, майданчиків для експлуатаційних будівель, насипів і гребель заввишки більше 5 м, а також виїмок завглибшки 5 м, але завжди за межами території, де ведуться роботи.

Смуги відведення дороги, будівельні майданчики, майданчики під кар'єри, тимчасові дороги і інші майданчики тимчасового користування необхідно закріплювати стовпами, встановленими на їх кордонах. Стовпи встановлюють і надписують лише у присутності представників районного або обласного виробничого управління сільського господарства.

Матеріали по відновленню і закріпленню траси розробляє замовник і передає їх будівельній організації по акту. Контроль розчищення смуги відведення. При розчищенні смуги відведення, а також майданчиків для кар'єрів, будівель, що будуються, і для інших цілей необхідно перевіряти якість вирубки чагарнику і лісу в межах смуги відведення для будівництва доріг, а також на відведених майданчиках. Вирубку потрібно проводити в об'ємах, визначених проектом виробництва робіт, намагаючись при цьому зберегти максимальну кількість рослин. На майданчиках, що відводяться для будівництва, дерева вирубуються лише в тих місцях, які будуть безпосередньо зайняті будівлями і спорудами. Дерева цінних порід, що знаходяться на смузі відведення, слід акуратно викопувати і переносити для посадки на нові місця, передбачені проектом виробництва робіт. При пересадці дерев категорично забороняється порушувати терміни і пору року, передбачені вимогами агротехніки для пересадки дерев.

Слід контролювати корчування пнів на ділянках, де будуть розташовані дрібні виїмки, а також якщо насип буде заввишки не більше 1,5 м. При висоті насипу 1,5—2 м пні мають бути зрізані в рівень із землею, більше 2 м — дозволяється залишати пні заввишки до 10 см.

У місцях майбутніх виїмок, резервів, ґрунтових кар'єрів також проводиться повне викорчовування пнів, якщо ґрунт з них буде використаний для влаштування тіла насипу. При виїмках завглибшки більше 0,5 м корчування пнів проводиться залежно від механізмів що використовуються для розробки ґрунту.

Великі камені, що знаходяться на поверхні землі в межах смуги відведення або майданчиків для будівництва експлуатаційних будівель слід прибирати, якщо ці камені «негабаритні» для механізмів, що використовуються для розробки виїмки.

Треба стежити, щоб піщані, гравійні і інші кар'єри, майданчики для яких відведені у зв'язку з будівництвом доріг, в підготовчий період ретельно розкривали до повного оголення матеріалу, що будуть застосовувати при будівництві дороги.

Рослинний ґрунт на площах, які передбачені проектом для влаштування насипів, виїмок, резервів, будівництва експлуатаційних і інших будівель і споруд і відведені для будівництва автомобільних доріг в установленому порядку, має бути акуратно знятий і укладений у відвал з метою його використання для рекультивації після закінчення будівництва доріг. Розчищена смуга відведення приймається і оформляється актом після виробництва всіх робіт, передбачених проектом.

Контроль знесення будов і перенесення комунікацій. При знесенні і перенесенні будівель, перенесенні або перевлаштуванні підземних і надземних комунікацій необхідно забезпечувати зберігання матеріалів, конструкцій будівель для максимального використання їх на місці перенесення або для спорудження інших об'єктів.

Роботи по перенесенню надземних і підземних комунікацій повинні виконувати спеціалізовані організації. Терміни робіт по перенесенню комунікацій мають бути передбачені в проекті організації будівництва і зв'язані з початком будівництва даної ділянки дороги.

Знесення, перенесення і перевлаштування будівель, споруд, підземних і надземних комунікацій оформляють актом за участю зацікавлених радянських органів і відповідних спеціалізованих організацій і підприємств.

Контроль влаштування тимчасових доріг і з'їздів. При влаштуванні тимчасових доріг і з'їздів для транспортування ґрунту і інших дорожньо-будівельних матеріалів необхідно перевіряти відповідність основних розмірів доріг проекту і раціональність їх будівництва.

Тимчасові дороги влаштовують, як правило, для двостороннього руху з шириною проїжджої частини 7 м і узбіччями по 1 м. В разі руху автомобілів по кільцю допускається влаштування таких доріг з однобічним рухом з шириною проїжджої частини не менше 3,5 м. У обмежених умовах дозволяється на тимчасових дорогах влаштовувати узбіччя по 0,5 м, а в залежності від інтенсивності і швидкості руху автомобілів рекомендується влаштовувати радіуси закруглення від 100 до 300 м. Подовжній ухил, як правило, приймається не більше 50, найбільший допускається 80‰. У виняткових випадках допускається подовжній ухил 100‰, але тоді через кожних 600 м дороги влаштовують вставки з ухилом не більше 30‰ впродовж 50 м.

Як правило, при будівництві доріг необхідно максимально використовувати існуючу автомобільно-дорожню мережу, а також запроектовану і ту яка будується, мережу постійних внутрішньо майданчикових доріг, які слід будувати в першу чергу з метою їх подальшого використання. Будівництво автомобільної дороги необхідно організувати так, щоб знов побудовані ділянки служили для транспортування ґрунту і інших дорожньо-будівельних матеріалів і залізобетонних конструкцій і виробів.

Як виняток, будуються тимчасові автомобільні дороги для використання лише в період будівництва. На таких дорогах покриття, як правило, не влаштовують. Вологі піски лише профілюють і укочують, сухі укріплюють шаром суглинку завтовшки до 0,5 м з відповідним плануванням і укочуванням. Дороги з глинистих ґрунтів укріплюють добавками шлаку або дрібного каміння завтовшки до 0,4 м з плануванням і укочуванням. Ґрунтові і укріплені дороги слід постійно профілювати.

У місцях в'їздів і виїздів на всю ширину дороги влаштовують покриття із збірних залізобетонних плит або укладають ці плити у вигляді колії.

З метою знепилювання тимчасові дороги влітку слід періодично поливати водою, взимку очищати від льоду і снігу, під час ожеледі посипати піском і шлаком. Контроль виробництва водовідвідних і осушних робіт. В першу чергу необхідно перевірити правильність розрахунку тимчасових водовідвідних пристроїв. До початку виробництва основних видів робіт всі виїмки, кар'єри, котловани, канави, траншеї і інші заглиблення, які необхідно буде влаштовувати в процесі виробництва робіт, забезпечують водовідвідними спорудами. Для цього використовують і існуючі резерви. Поперечний переріз водовідвідних споруд розраховують на пропуск талих і зливових вод, а також змішаної витрати з повторюваністю, що перевищує термін будівництва споруди в три рази.

Перевіряють подовжній ухил водовідвідних споруд. Тимчасові водовідвідні споруди повинні мати подовжній ухил не менше 3, а у виняткових випадках — не менше 2‰. З іншого боку, подовжній ухил має бути не більш допустимого за умовами розмиву ґрунтів, з яких влаштовані водовідвідні споруди.

Всі тимчасові водовідвідні споруди будують в суворій відповідності з проектною документацією. При будівництві необхідно витримувати відстані від водовідвідних споруд, що будуються, до об'єктів, що ними оберігаються.

Водовідвідні споруди, які оберігають об'єкти, що будуються, від надходження поверхневих вод, повинні підтримуватися в справному стані будівельною організацією. Воду з водовідвідних споруд відводять в знижені місця на достатню відстань від об'єкту, що будується. Відведення води не повинне приводити до заболочування місцевості. Не можна допускати, щоб відведена вода розмивала ґрунт, псувала сільськогосподарські угіддя, а також підтоплювала існуючі будівлі, споруди і інші об'єкти.

Ґрунти для спорудження земляного полотна

Конструкція, ґрунти і методи влаштування земляного полотна повинні забезпечувати збереження його проектної геометричної форми, міцність і стійкість ґрунтової основи і всього дорожнього одягу незалежно від погодних умов, пори року і транспортних навантажень.

При виборі грунтів для влаштування земляного полотна автомобільних доріг необхідно згідно нормативних документів провести лабораторні дослідження фізіко-механічніх властивостей грунту і визначити гранулометричний склад, об'ємну і питому вагу скелета грунту; мінералогічний склад, а також наявність гумусу і рослинних залишків; межі і числа пластичності, показник консистенції; коефіцієнт фільтрації; кут внутрішнього тертя і коефіцієнт зчеплення; міру засоленності; розмочення, набухання і усадку; тимчасовий опір стискуванню і тріщинуватість скельних грунтів при використанні їх для влаштування земляного полотна; максимальну щільність і оптимальну вологість по методу стандартного ущільнення; засміченість корінням дерев і іншими предметами; несучу здатність на необхідних відмітках по висоті насипу або стійкість укосів, при глибоких виїмках.

При влаштуванні земляного полотна автомобільних доріг необхідно враховувати фізіко-механічні властивості грунтів і їх стан, а також природні умови в районі будівництва дороги.

Грунти, що рекомендуються для використання. Для спорудження насипів можна застосовувати без обмеження грунти, міцність і стійкість насипу яких не залежать від дії природних чинників. До таких грунтів відносять скельні грунти із слабо- і легковивітрюваних гірських порід, що не розчиняються і нерозм'якшуються у воді, крупноуламкові і піщані грунти; окрім пилуватих і дрібних недренуючих пісків, і супіску легкі великі.

До скельних грунтів із слабо- і легковивітрюваних нерозчинних і нерозм'якшуваних у воді гірських порід відносяться такі, в яких відношення тимчасового опору стискуванню в насиченому водою стані до тимчасового опору стискуванню в повітряно-сухому стані рівне або більше 0,75

До слабовивітрюваних відносяться породи I групи:

·                   глибинні і магматичні, що вилилися, окрім порфіровідних і грубозернистих порід з розміром зерен 5—10 мм;

·                   метаморфічні, кварцити, яшми, мрамори, гнейси, магматіти, еклогити, роговики, скарни, спілозіти, рогово-обманкові;

·                   осадові: піщаники, брекчії і конгломерати з крем'янистою, карбонатною, опаловою і залізистою цементацією, доломіт, щільні опоки і вапняки з розміром зерен до 1 мм.

До легковивітрюваних нерозм'якшуваних у воді гірських порід відносять:

·                   всі породи I групи при розмірі в них окремих блоків менше 0,3 м;

·                   глибинні породи грубозернистої і порфіровідной структури, що вилилися;

·                   кристалічні сланці (хлоритові, тальк, амфіболітові і ін.);

·                   сланці філлітові і глинисті;

·                   нерозм'якшувані породи ІІІ групи;

·                   мергель з домішкою глини менше 50%.

Великоблочні грунти підрозділяють на наступні види:

·                   бриловий, в якому маса каменів більше 200 мм складає більше 50% загальної маси сухого грунту;

·                   якщо переважають окатанні камені, грунт називається валуном;

·                   щебеневий, або галечниковий, в якому маса зерен розміром більше 10 мм складає більше 50% маси всього грунту;

·                   дресвяний, або гравійний, в якому маса зерен більше 2 мм складає більше 50% маси грунту.

Піщані грунти, окрім пилуватих і дрібних недренуючих пісків, підрозділяють на декілька видів (таблиця. 1).

Таблиця 1 - Піщанні грунти, що використовуються для спорудження земляного полотна

Супіски легкі великі — це супіски з вмістом піщаних часток більше 50% маси всього сухого грунту. Для нижніх частин підтоплюваних насипів рекомендується застосовувати лише скельні або крупноуламкові грунти, крупно- і середньозернисті піски.

Грунти, що не рекомендуються для використання. Грунти і породи, властивості яких дуже змінюються під впливом природних умов, використовувати в насип не рекомендується. До таких грунтів відносяться легковивітрювані розм'якшувані гірські породи, пилуваті і дрібні недренуючі піски, глинисті грунти і деякі грунти особливого різновиду.

Легковивітрювані розм'якшувані гірські породи:

мергель, що містить 50—70% глин;

мергелиста глина, що містить 70—90% глин;

мергелисті, глинисті, глинисто-гіпсові, глинисто-мергелеві конгломерати, брекчії і туфобрекчії;

глинисті і глинисто-гіпсові піщаники, туфи і туффіти, аргилліти, альовроліти, трепел, крейда і крейдоподібні породи.

Глинисті грунти залежно від коефіцієнта консистенції В діляться на шість різновидів:

тверді — В<0;

напівтверді — B = 0÷0,25;

тугопластичні — B = 0,25÷0,50;

легкопластичні — В = 0,54÷0,75;

текучопластичні — В = 0,75÷1,0;

текучі — В>1,0.

Коефіцієнт В визначається по формулі

                                               (1)

де W — природна вологість ґрунту в період узяття проби; Wp — вологість узятого ґрунту на межі розкочування; WT — вологість випробовуваного ґрунту на межі текучості.

Ґрунти особливого різновиду — це ґрунти, які за певних атмосферних і природних умов набувають властивостей, що роблять їх непридатними для будівництва:

мергелі — дуже набухають і розмокають, а при негативних температурах розтріскуються і руйнуються. Якщо при відповідному обґрунтуванні в проекті дозволено їх використання, то необхідно прийняти заходи по захисту мергелів від вологи і негативних температур;

леси і лесовидні ґрунти в разі вступу вологи дуже інтенсивно розмокають, розмиваються, дають просадки, порушується їх стійкість; при відповідному обґрунтуванні в проекті вживання цих ґрунтів для влаштування земляного полотна необхідно прийняти заходи для захисту їх від попадання вологи;

чорноземи, які мають в своєму складі велику кількість глинистих і пилуватих часток, які сприяють зволоженню, набуханню і зниженню міцності на стиску;

крейдяні ґрунти через велику пористість, що досягає 50%, в результаті потрапляння вологи швидко розмокають і втрачають несучу здатність;

сланцюваті глини при потраплянні вологи швидко розмокають, руйнуються і втрачають несучу здатність, крім того, вони не піддаються ущільненню при зведенні земляного полотна;

засолені ґрунти, які по мірі засолення, залежно від дорожньо-кліматичних зон, діляться на: слабозасолені (0,3—2,0% легкорозчинних солей, рахуючи від ваги сухого ґрунту), средньозасолені (0,5—5,0%), сильнозасолені (2— 10%) і надмірно сильнозасолені (5—10% і більш). Засолені ґрунти при зволоженні різко знижують міцність на стискування.

При використанні вищеперелічених ґрунтів в тіло насипу необхідно виконати заходи, що забезпечують збереження ґрунтами міцності у нормальному стані.

Страницы: 1, 2