Правовое урегулирование обращения ценных бумаг

Однією з базових умов досягнення політичної, економічної та соціальної

стабільності в державі є здійснення вивіреної бюджетної політики, у тому

числі прийняття та додержання бездефіцитного державного бюджету. Країни з

розвинутою ринковою економікою як один із засобів для досягнення цієї мети

використовують випуск казначейських цінних паперів.

В Україні правові засади існування цього виду цінних паперів встановлені

Законом України "Про цінні папери і фондову біржу".

Казначейськими зобов'язаннями визнаються цінні папери на пред'явника, що

розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення та

засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право

на одержання фінансового доходу (ст. 15 Закону).

В Україні можуть випускатись такі види казначейських зобов'язань: а)

довгострокові — від п'яти до десяти років;

б) середньострокові — від одного року до п'яти років; в) короткострокові —

до одного року.

Кошти від реалізації казначейських зобов'язань спрямовуються на покриття

поточних видатків державного бюджету. Виплата доходу по казначейських

зобов'язаннях здійснюється відповідно до умов їх випуску. Рішення про

випуск довгострокових і середньострокових казначейських зобов'язань

приймається Кабінетом Міністрів України.

Рішення про випуск короткострокових казначейських зобов'язань приймається

Міністерством фінансів України.

У рішенні про випуск казначейських зобов'язань визначаються умови їх

випуску.

Випуск деяких видів казначейських паперів, як свідчить практика багатьох

країн, може сприяти вирівнюванню нерівномірності податкових надходжень, що

набуло значного поширення в Україні, і тим самим нейтралізувати причину

касової незбалансованості державного бюджету. Казначейство (міністерство

фінансів) Великобританії, наприклад, випускає іменні податково-депозитні

сертифікати, які можуть бути, за бажанням їх держателів, або в будь-який

час повернені назад, або використані при сплаті податків. В останньому

випадку за сертифікатами сплачуються підвищені відсотки, завдяки чому

стимулюється інтерес платників до попереднього внесення податкових платежів

і зменшується можливість касових розривів між доходами та витратами

бюджету.

Доцільно також звернутися до досвіду США, де практикується випуск

казначейських паперів декількох класичних видів. Залежно від строку та умов

випуску казначейські пінні папери в США випускаються у вигляді

казначейських векселів (на 3, 6 і 12 місяців), казначейських нот (на 2, 3,

4, 5, 7 і 10 років) і казначейських облігацій (на 20—30 років).

Неважко зрозуміти, що такий досить широкий асортимент та висока ліквідність

казначейських цінних паперів роблять їх дуже привабливими для інвесторів.

Це дає можливість Урядові США ефективно здійснювати управління державним

бюджетом шляхом оперативного випуску цікавих для фондового ринку

інструментів.

Цей досвід заслуговує детального вивчення і може бути використаний для

вдосконалення системи казначейських цінних паперів в Україні. Тим більше,

що у нас, відповідно до Порядку застосування векселів Державного

казначейства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27

червня 1996 р. № 6892 вже здійснено перші випуски спеціального виду

казначейських цінних паперів — векселів Державного казначейства.

Казначейські векселі випускаються з вексельними сумами 5000 та 10 000

гривень. Відсотки на вексельну суму не нараховуються. Векселедавцем і

платником за казначейськими векселями виступає Головне управління

Державного казначейства. Казначейські векселі видаються на пред'явника, 1

термін платежу за ними не повинен перевищувати одного року.

Казначейські векселі можуть використовуватися їх держателями для:

погашення кредиторської заборгованості за згодою відповідних кредиторів.

Розрахунки казначейськими векселями здійснюються за вексельними сумами;

продажу юридичним особам, які є резидентами відповідно до законодавства

України;

застави з метою забезпечення зобов'язань перед резидентами відповідно до

законодавства про заставу;

зарахування до сплати податків до державного бюджету за бажанням

векселедержателя. Воно може бути здійснено у будь-який момент до настання

терміну платежу за казначейським векселем.

Погашення казначейських векселів здійснюється Головним управлінням

Державного казначейства шляхом:

перерахування на рахунок пред'явників казначейських векселів грошових

коштів у розмірі відповідних вексельних сум;

зарахування казначейських векселів до сплати їх держателями податків до

державного бюджету.

Головне управління Державного казначейства щомісяця публікує інформацію про

обсяг випуску казначейських векселів, терміни їх погашення, обсяги

погашення векселів грошовими коштами та шляхом зарахування їх до сплати

податків до державного бюджету.

Таким чином, в Україні здійснено перші кроки в напрямку розширення переліку

видів казначейських цінних паперів, що, безумовно, в подальшому зробить

ринок казначейських паперів більш активним і ліквідним.

Наступним видом цінних паперів, допущеним до обігу в Україні, є ощадний

сертифікат.

Ощадним сертифікатом визнається письмове свідоцтво банку про депонування

грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після

закінчення встановленого строку депозиту і відсотків по ньому (ст. 18

Закону України "Про цінні папери і фондову біржу").

Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний відсоток на

визначений строк) або до запитання, іменні та на пред'явника.

Підприємства та громадяни, які бажають придбати ощадний сертифікат банку,

здійснюють оплату в розмірі номінальної або курсової його вартості.

Початком відліку терміну володіння сертифікатом є дата його продажу

покупцеві. За кожні повні, наприклад, 12 (6 або 3) місяців володіння

сертифікатом до запитання банк нараховує договірний відсоток від величини

номіналу цінного паперу, про що банк може робити позначки на зворотній

стороні бланку.

В Україні ощадні сертифікати існують, як правило, у паперовій формі. Наші

сусіди по СНД, наприклад Росія, пішли в цьому напрямку значно далі. У 1992

році Всеросійський Біржевий Банк здійснив випуск таких сертифікатів у

вигляді металевих монет, що, у свою чергу, надає їм ще й нумізматичної

цінності. Зараз цим банком опрацьовуються питання емісії срібних

сертифікатів.

На українському ринку цінних паперів ощадні сертифікати донедавна були

одними з найбільш ліквідних цінних паперів, адже вони гарантували їх

власникам високі і, що головне, стабільні доходи, оскільки вони

забезпечуються всім майном банку, який випустив ці папери. Зараз активність

комерційних банків щодо випуску ощадних сертифікатів значно знизилась.

Національний банк України, у свою чергу, став активніше звертатись до

випусків ощадних сертифікатів. Відповідно до Положення про депозитний

(ощадний) сертифікат Національного банку України, затвердженого постановою

Правління Національного банку України № 203 від 5 грудня 1994 р., ощадний

сертифікат Національного банку України е одним із інструментів регулювання

обсягів грошової маси в обігу і призначений для розміщення виключно через

комерційні банки. Випуск таких сертифікатів здійснюється у паперовій формі.

Ощадні сертифікати Національного банку України можуть бути строковими або

до запитання, іменні та на пред'явника. Умови випуску строкових

сертифікатів передбачають повернення власникам сертифікатів суми депозиту

та виплату відсотків по них у вказаний у сертифікаті термін. У разі

пред'явлення строкового сертифіката для оплати раніше визначеного терміну

його власнику сплачується знижений порівняно з вказаним у сертифікаті

відсоток. Сума зниження визначається умовами випуску сертифікатів.

Власники ощадних сертифікатів Національного банку України, крім отримання

відсотків по них, мають право здійснювати не заборонені чинним

законодавством операції з ними на ринку цінних паперів України (переуступка

іншим комерційним банкам, продаж або застава при одержанні кредитів

Національного банку України).

Викуп ощадних сертифікатів Національного банку України здійснюється

відповідно до умов їх випуску. Проте Національний банк залишає за собою

право приймати рішення про достроковий викуп своїх ощадних сертифікатів. У

цьому випадку власники сертифікатів отримують відповідні доплати.

У той час, коли роль ощадних сертифікатів на вітчизняному ринку цінних

паперів безумовно зменшилась, активність обігу деяких інших паперів значно

зросла. Це, в першу чергу, стосується ще одного виду класичного цінного

папера — векселя.

Векселем визнається цінний папір, який засвідчує безумовне грошове

зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму

грошей власнику векселя (векселедержателю) (ст. 21 Закону України "Про

цінні папери і фондову біржу").

Вексель з'явився в Російській імперії набагато пізніше, ніж він остаточно

затвердився в Європі як засіб платежу та доходний цінний папір. Офіційно

вексельний обіг у Російській імперії було введено Вексельним статутом 1729

року1.

Вексельний обіг у нашій країні був дуже поширений у період непу, але у

зв'язку з відміною в 30-ті роки комерційного кредиту та заміни його прямим

банківським кредитом він був зведений нанівець. Однак юридичне векселі

збереглись, більш того, вони завжди використовувались у зовнішній торгівлі.

Після прийняття Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" та

постанови Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. "Про застосування

векселів у господарському обороті України" в нашій державі був

запроваджений вексельний обіг з використанням простого і переказного

векселів відповідно до Женевської конвенції 1930 року.

Кабінет Міністрів України і Національний банк України постановою від 10

вересня 1992 р. № 5281 підтвердили, до затвердження Порядку випуску та

обігу векселів, дію в Україні Положення про переказний і простий вексель,

яке було затверджене 7 серпня 1937 р. постановою ЦВК та РНК СРСР №

104/1341.

В Україні можуть випускатися та обертатися простий і переказний векселі.

Простим визнається вексель, за яким зобов'язання безумовної сплати

вказаної в ньому суми грошей бере на себе особа, яка видала вексель

(векселедавець). Простий вексель містить такі реквізити: найменування

"вексель", яке включене безпосередньо в текст на мові, якою цей документ

складений;

просте і нічим не обумовлене обіцяння сплатити визначену суму; зазначення

строку платежу; зазначення місця, де має бути здійснений платіж;

найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений;

зазначення дати і місця складення векселя; підпис того, хто видає документ

(векселедавця).

Простий вексель, строк платежу в якому не вказано, розглядається як

такий, що підлягає оплаті за пред'явленням. У разі відсутності особливого

зазначення місце складення документа вважається місцем платежу і разом з

тим місцем проживання векселедавця.

Переказним визнається вексель, за яким зобов'язання сплати вказаної в

ньому суми, покладається на третю особу, якій векселедавець дає просту і

нічим не обумовлену пропозицію сплати цієї суми кредитору

(векселедержателю).

Отже, в переказному векселі, як і в простому, міститься абстрактне

зобов'язання векселедавця сплатити певну суму векселедержателю. Не можна

погодитися з Г.Ф. Шершеневичем щодо того, що це зобов'язання є умовним3,

оскільки векселедавець бере на себе зобов'язання оплатити вексель без будь-

яких умов. У практичній діяльності функції платників найчастіше виконують

банки, де векселедавці зберігають на рахунках свої грошові кошти. Проте,

які б правовідносини не об'єднували векселедавця з платником, переказний

вексель виключає їх поєднання в одній особі.

Переказний вексель містить такі реквізити: найменування "вексель", яке

включене безпосередньо в текст на мові, якою цей документ складений;

простий і нічим не обумовлений наказ сплатити визначену суму; найменування

того, хто повинен платити (платника); зазначення строку платежу; зазначення

місця, де має бути здійснений платіж; найменування того, кому або за

наказом кого платіж повинен бути здійснений; зазначення дати і місця

складення векселя; підпис того, хто видає документ (векселедавця).

Слід мати на увазі, що вексельний обіг ефективний при значному наповненні

ринку товарами. Тільки за таких обставин продавець починає шукати покупця

та створює для нього найбільш вигідні умови. У процесі становлення ринку та

підвищення динамічності нашої економіки вексель знову опиняється в центрі

уваги з цілого ряду причин:

по-перше, він за своєю природою є цінним папером, який дозволяє

оперативно вирішувати багато складних господарських і фінансових проблем;

по-друге, комерційні банки та підприємницькі структури вже накопичили

певний досвід проведення господарських операцій з використанням векселів;

по-третє, вексель розглядається урядом України як один з головних засобів

проведення взаємозарахунків боргів підприємств і виходу з платіжної кризи;

по-четверте, якщо взяти до уваги значну кількість нормативних актів, які

регулюють порядок випуску та використання векселів, то можна стверджувати,

що в Україні вже створена мінімально необхідна правова база для цього, яка,

однак, вимагає дуже детального доопрацювання та доповнення, у тому числі з

точки зору її узгодження з чинним законодавством.

Першим підтвердженням зростання ролі векселя на фінансовому ринку України

можна вважати прийняття Указу Президента України від 14 вересня 1994 р. №

530/94 "Про випуск в обіг векселів для покриття взаємної заборгованості

суб'єктів підприємницької діяльності України"'. Відповідно до цього Указу,

з метою створення умов для подолання платіжної кризи, підвищення майнової

відповідальності суб'єктів підприємницької діяльності України Національний

банк України повинен був забезпечити проведення до 10 жовтня 1994 р.

взаємного заліку заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності на

день підписання Указу. За результатами цього заліку необхідно було до 1

листопада 1994 р. оформити прострочену заборгованість (у тому числі

заборгованість за банківськими кредитами) простими векселями на користь

кредиторів з терміном платежу 28 лютого 1995 р.

Передача цих векселів могла здійснюватись векселедержателем шляхом

індосаменту іншим суб'єктам підприємницької діяльності України в рахунок

погашення заборгованостей та інших зобов'язань у заставу, а також для

здійснення інших операцій у відповідності із законодавством України. З

настанням строку платежу за таким векселем його в установленому порядку

пред'являють векселедавцю або індосантам до платежу.

Другим кроком у напрямку підвищення ролі векселів стало прийняття у

травні 1995 року спільної постанови Кабінету Міністрів України та

Національного банку України "Про проведення заліку щодо взаємної

заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України та оформлення

простроченої заборгованості векселями", за якою передбачалось провести на

беземісійній основі залік взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької

діяльності всіх форм власності з подальшим оформленням простроченої

заборгованості (у тому числі заборгованості за банківськими позиками)

векселями на користь кредиторів. У грудні 1995 року була прийнята ще одна

спільна постанова Кабінету Міністрів і Національного банку України щодо

проведення заліку взаємної заборгованості та оформлення її векселями.

З метою подальшого розширення сфери обігу векселів у господарському

обороті України Указом Президента України від 26 липня 1995 р. "Про

розширення сфери обігу векселів" були зняті обмеження щодо суми

зобов'язання за одним векселем, встановлені Указом Президента України від 2

листопада 1993 р. "Про сплату державного мита за вексельні бланки" у

розмірі ста мільйонів карбованців, визначення якої було віднесено до

компетенції господарюючих суб'єктів. Досить широко використовуються векселі

і в зовнішньоекономічних відносинах, зокрема, відповідно до Закону України

від 15 вересня 1995 р. "Про операції з давальницькою сировиною у

зовнішньоекономічних відносинах".

Необхідно зазначити, що згідно з чинним законодавством України:

використовувати векселі, а також виступати векселедавцями, акцептантами,

індосантами і авалістами можуть тільки юридичні особи — суб'єкти

підприємницької діяльності, що визнаються такими відповідно до чинного

законодавства;

векселі можуть видаватись лише для оплати за поставлену продукцію, виконані

роботи та надані послуги, за винятком векселів Міністерства фінансів,

Національного та комерційних банків;

вексельний бланк може заповнюватись друкованим та недрукованим способами;

сума платежу за векселем обов'язково вказується цифрами та літерами;

вексель підписують керівник і головний бухгалтер юридичної особи та

завіряють печаткою.

Для подальшого розвитку ринку векселів в Україні, на нашу думку, доцільно

здійснити певні заходи, спрямовані на захист прав векселедержателів,

оскільки саме ці суб'єкти вексельного обігу зараз є найменш захищеними. На

сьогодні в Україні не здійснюється будь-яка державна реєстрація випущених

векселів. Не існує також обмежень щодо випуску векселів одним суб'єктом

підприємницької діяльності. Така ситуація може призвести до випуску в обіг

нічим не гарантованих векселів.

Щоб уникнути такої ситуації, на нашу думку, варто використати досвід

Сполучених Штатів Америки, де ринок векселів не розвивався до початку 80-х

років, поки не були зроблені важливі нововведення.

По-перше, запроваджена процедура державної реєстрації певних категорій

векселів, яка отримала назву "реєстрація на полиці". Вона передбачає

реєстрацію кожного випуску векселів із терміном обігу більше 270 днів

Комісією з цінних паперів, яка дозволяє за визначених умов реєструвати

безперервні програми випусків векселів один раз. Із запровадженням такого

порядку оформлення векселів, що випускаються безперервно, стало для

емітента значно простішим. Крім того, в рамках однієї програми випуску

"реєстрація на полиці" забезпечує можливість випуску різних видів векселів.

По-друге, впроваджена процедура встановлення кредитних рейтингів

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17