Адміністративна відповідальність в Україні

У разі несплати порушником штрафу у зазначений строк постанова, відповідно до ст.308 КпАП, надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. Тобто в таких випадках діють правила, встановлені цивільним процесуальним законодавством).

Спеціальний порядок стягнення штрафу, так само як і здійснення деяких інших процесуальних дій, передбачається Митним кодексом України. Як спеціальний можна назвати також порядок стягнення у відповідних випадках штрафу на місці вчинення правопорушення, коли порушникові видається квитанція встановленого зразка, яка є документом суворої фінансової звітності.

Порядок виконання постанов про оплатне вилучення, конфіскацію предмета та грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, за змістом мало відрізняється. І в тому, і в іншому випадку предмет вилучається і реалізується відповідно до ст.ст.312, 315 КпАП. Однак в разі виконання оплатного вилучення суми, виручені від реалізації, передаються колишньому власникові з відрахуванням комісійних витрат, а у випадку застосування конфіскації - перераховуються до державного бюджету (так само як гроші, одержані внаслідок вчинення адміністративного проступку).

В наш час постанови і про оплатне вилучення, і про конфіскацію предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, та грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, виконуються державними виконавцями в порядку, встановленому законом.

Виконання постанови про позбавлення спеціального права полягає у вилученні у правопорушника відповідного документа, що надає таке право (посвідчення водія, свідоцтва, диплома, мисливського квитка). Порядок виконання зазначеної постанови врегульовано гл.30 КпАП. Залежно від виду спеціального права постанови про його позбавлення виконують посадові особи Державної автомобільної інспекції, Державної інспекції по маломірних суднах України (або інших органів річкового транспорту) і керівники обласних чи районних органів, які здійснюють державний нагляд за додержанням правил полювання (ст.317 КпАП).

Варто нагадати, що вилучення посвідчення водія (свідоцтва, диплома чи іншого документа, який підтверджує надання спеціального права) ст.265 КпАП передбачено як захід забезпечення провадження в справі про адміністративне правопорушення. Тому в разі прийняття постанови про позбавлення права керування транспортним засобом, річковим або маломірним судном її виконання може полягати в неповерненні зазначених документів порушнику.

КпАП (ст.320) передбачає можливість скорочення строку позбавлення спеціального права. Це питання може вирішити орган (посадова особа), який наклав стягнення, однак за наявності ряду обставин. Це, перш за все, сумлінне ставлення до праці і зразкова поведінка (хоча, на нашу думку, таку умову в наш час не зовсім просто з'ясувати), закінчення не менше, ніж половини призначеного строку стягнення, а також клопотання громадської організації чи трудового колективу. Уявляється, що підстави скорочення строку позбавлення спеціального права в наш час потребують перегляду (за винятком відбування не менше, ніж половини строку стягнення).

Для виконання постанови про позбавлення спеціального права має значення момент позбавлення цього права. За загальним правилом (ч.1 ст.321 КпАП) цей момент визначається днем винесення відповідної постанови. Якщо особи, позбавлені спеціального права, ухиляються від здачі документа, що посвідчує це право, то строк позбавлення їх спеціального права обчислюється з дня здачі або вилучення такого документа.

Після закінчення призначеного строку позбавлення спеціального права, а також у разі його скорочення особі повертаються у встановленому порядку вилучені у неї документи. Вилучене посвідчення водія транспортного засобу повертається після проходження відповідною особою перевірки знань правил дорожнього руху у Державній автомобільній інспекції.

Постанова про застосування виправних робіт надсилається суддею міського (районного) суду на виконання органу внутрішніх справ не пізніше, ніж наступного дня після її винесення (ст.322 КпАП). На підставі постанови із заробітку порушника провадяться відрахування в доход держави протягом строку відбування адміністративного стягнення в розмірі, визначеному постановою.

Порядок обчислення строку виправних робіт визначено в ст.323 КпАП. Їх відбування обчислюється часом, протягом якого порушник працював і з його заробітку провадились відрахування. Кількість днів, відпрацьованих порушником, має бути не менше кількості робочих днів, що припадають на встановлений календарний строк стягнення. Якщо порушник не відпрацював зазначеної кількості робочих днів без поважних причин, відбування виправних робіт триває до повного відпрацювання порушником належної кількості робочих днів.

На адміністрацію підприємства, установи або організації за місцем відбування порушником виправних робі покладається ряд обов'язків (ст.324 КпАП): правильне і своєчасне провадження відрахувань із заробітку порушника в доход держави і переказ відрахованих сум у встановленому порядку; трудове виховання порушника (що в наш час дуже проблематичне); повідомлення органів внутрішніх справ про ухилення порушника від відбування стягнення.

В разі ухилення особи від відбування виправних робіт невідбутий їх строк може бути замінено штрафом від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративним арештом з розрахунку один день арешту за три дні виправних робіт, але не більше, ніж на п'ятнадцять діб. Слід зауважити, що виправні роботи з переходом до ринкової економіки втрачають своє значення, і навіть за цих умов заміна їх штрафом або адміністративним арештом допускається, відповідно до ст.325 КпАП, лише у випадку призначення за вчинення дрібного хуліганства, що не можна визнати правильним. На нашу думку, це має бути загальним правилом, тобто заміну одного виду адміністративного стягнення іншим можна було б передбачити як загальне правило для всіх випадків, коли виконання стягнення з якихось причин неможливе. Тим самим виконувалося б головне призначення провадження - реальна реалізація заходів адміністративної відповідальності.

Виконання постанови про застосування найсуворішого адміністративного стягнення - адміністративного арешту - покладається на органи внутрішніх справ. Така постанова виконується негайно після її винесення.

В ст.ст.327, 328 передбачено деякі правила відбування адміністративного арешту. Так, осіб, підданих цьому стягненню, тримають під вартою в спеціальних приймальниках, створених в системі органів внутрішніх справ, вони підлягають особистому оглядові, використовуються на фізичних роботах без оплати праці, заробітна плата за місцем постійної роботи за ними також не зберігається. Разом з тим до строку адміністративного стягнення зараховується строк адміністративного затримання, що свідчить про гуманність законодавства про адміністративні правопорушення.

Що стосується виконання постанови в частині відшкодування майнової шкоди, воно практично не відрізняється від виконання постанови про накладення штрафу. Майнова шкода має бути відшкодована порушником в ті ж строки, які встановлено для добровільної сплати штрафу (ст.329 КпАП). В разі невиконання цієї вимоги постанова надсилається для стягнення збитків у порядку виконавчого провадження.

Як вище зазначалося, виконання постанов про накладення адміністративних стягнень можна визнати вирішальною стадією всього провадження в справах про адміністративні правопорушення. Адже якщо постанову винесено, але не виконано, втрачається весь виховний вплив накладеного стягнення, а робота, здійснена багатьма органами та посадовими особами для притягнення винного до адміністративної відповідальності, виявляється марною.

Список рекомендованої літератури

Конституція України // Відом. Верх. Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.

Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відом. Верх. Ради УРСР. 1984. Додаток до № 52. Ст. 1122 (з наступними змінами та доповненнями).

Про місцеві державні адміністрації: Закон України // Відом. Верх. Ради України. 1999. № 20-21. Ст. 190.

Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України // Відом. Верх. Ради України. 1997. № 24. Ст.170.

Митний кодекс України // Відом. Верх. Ради України. 1992. № 16. Ст. 203 (з наступними змінами та доповненнями).

Про боротьбу з корупцією: Закон України // Відом. Верх. Ради України. 1995. №34. Ст. 266.

Про державну податкову службу в Україні: Закон України // Відом. Верх. Ради України. 1994. №15. Ст. 84.

Про відповідальність підприємств, установ та організацій за порушення законодавства про ветеринарну медицину: Закон України // Відом. Верх. Ради України. 1997. №7. Ст. 58.

Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування: Закон України // Відом. Верх. Ради України. 1994. № 46. Ст.411.

Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення: Закон України // Відом. Верх. Ради України. 1994. № 27. Ст.218.

Про надзвичайний стан: Закон України // Відом. Верх. Ради України. 1992. № 37. Ст.538.

Положення про адміністративні комісії в УРСР // Відом. Верх. Ради УРСР. 1988. № 12. Ст.318.

Административная ответственность / Под ред. В.М. Манохина и Ю.А. Адушкина. Саратов. 1988.

Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред. Ю.П. Битяка. X., 2000.

Анджиєвськнй В.С., Тимченко І.А. Нове законодавство про адміністративні правопорушення. К., 1987.

Бахрах Д.Н. Административная ответственность граждан в СССР. Свердловск, 1989.

Бахрах Д. Н. Состав административного проступка. Свердловск, 1987.

Бахрах Д.Н., Ренов Э.Н. Производство по делам об административных правонарушениях. М., 1989.

Битяк Ю.П., Зуй В.В., Комзюк А.Т. Переконання і примус у державному управлінні. Адміністративна відповідальність: Консп. лекцій. X., 1994.

Голосніченко І. П. Попередження корисливих проступків засобами адміністративного права. К., 1991.

Гончарук С. Т. Адміністративна відповідальність. К., 1995.

Додин Е. В. Административная деликтология. Одесса, 1997.

Кивалов С. В. Таможенное право (административная ответственность за нарушение таможенных правил). Одесса, 1996.

Коваль Л.В. Адміністративне право України: Курс лекцій. К., 1994.

Коваль Л. В. Административно-деликтное отношение. К., 1979.

Коваль Л. В. Відповідальність за адміністративні правопорушення. К., 1975.

Кодекс Украины об административных правонарушениях (Научно-практический комментарий). Х., 2000.

Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник. К., 1999.

Кузьмичева Г.А. Административная ответственность. М., 1984.

Лазарев Б.М. Административная ответственность. М., 1985.

Масленников М.Я. Административно-юрисдикционный процесс: Сущность и актуальные вопроси правоприменения по делам об административных правонарушениях. Воронеж, 1990.

Матвеенков А.С. Производство по делам об административных правонарушениях (составление процессуальных документов). Караганда, 1989.

Опришко В. Ф. Административная ответственность за правонарушения. К., 1988.

Остапенко О.І. Адміністративна деліктологія. Львів, 1997.

Павловський Р.С. Причини вчинення адміністративних правопорушень і умови, які їм сприяють // Рад. право. 1988. №5.

Печеницын В.А. Состав административного проступка и его значение в юрисдикционной деятельности органов внутренних дел. Хабаровск, 1988.

Попов Л.Л., Шергин А.П. Управление, гражданин, ответственность. Л., 1975.

Саввин М. Я. Административный штраф. М., 1984.

Севрюгин В.Е. Понятие правонарушения (проступка) по административному законодательству. М., 1988.

Шергин А.П. Административная юрисдикция. М., 1979.

Шкарупа В. К. Доказування та докази в адміністративно-примусовій діяльності органів внутрішніх справ (міліції). К, 1995.

Додатки

Додаток 1

ПРОЕКТ КОНЦЕПЦІЇ РЕФОРМИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Підготовлена робочою групою Кабінету Міністрів України з підготовки Концепції реформи адміністративного права та проекту Адміністративного кодексу України (березень 1998 р.)

ІІІ. Основні напрями розвитку і реформування адміністративного законодавства

10. Реформування інституту адміністративної відповідальності

Система норм, які регулюють відносини адміністративної відповідальності, становить окремий адміністративно-правовий інститут, сучасний стан якого, незважаючи на часті зміни, що вносяться до Кодексу України про адміністративні правопорушення, не відповідає потребам побудови демократичної, соціальної, правової держави.

Зокрема, у Кодексі України про адміністративні правопорушення поняття "адміністративний проступок" ототожнюється з поняттям "адміністративне правопорушення". Проте адміністративним правопорушенням слід вважати будь-яке порушення норм адміністративного права, тоді як адміністративний проступок є протиправне вчинення діянь, за які законодавством передбачено накладення адміністративного стягнення.

З метою визначення цього поняття доцільно застосувати термін адміністративний проступок, а не користуватися двома термінами, як це має місце в чинному Кодексі України про адміністративні правопорушення. Зважаючи на це, необхідно перейменувати зазначений нормативний акт у Кодекс України про адміністративні проступки.

Потребує обговорення необхідність введення в адміністративне законодавство термінів "фізичні особи" і "юридичні особи" як суб'єктів адміністративного проступку.

Потрібно уніфікувати законодавство про адміністративну відповідальність.

Адже майже в кожній статті Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка встановлює відповідальність за те чи інше адміністративне правопорушення, передбачається міра стягнення для громадян, а за межами вимог статті залишаються іноземці та особи без громадянства. Тому замість терміну "громадянин" треба передбачити в новому адміністративно-деліктному законодавстві термін "фізична особа".

Оскільки суб'єктами адміністративно-правових відносин поряд з фізичними особами є юридичні особи і вони також вчиняють порушення норм права, є необхідність введення юридичної особи як суб'єкта адміністративного проступку.

Особливі труднощі викликає визначення суб'єктивного боку адміністративного проступку.

У порушеннях обов'язків юридичними особами їх провина виступає як складне соціально-психологічне явище. Вона не ототожнюється з виною посадових осіб. Визначаючи суб'єктивний бік адміністративного проступку за участю юридичної особи, слід зважати на те, що ця провина не може розглядатися так, як це передбачено статтею 44 Цивільного кодексу України (відповідальність організації за шкоду, заподіяну з вини її працівників), оскільки рішення може прийматися загальними зборами членів господарського товариства, які можуть не бути працівниками товариства. Таким чином, адміністративну відповідальність юридичної особи не можна розглядати ні як відповідальність посадової особи, ні як відповідальність адміністрації, ні як відповідальність колективу організації. Це - нове явище в адміністративному праві, породжене соціально-економічними перетвореннями в українському суспільстві, яке потребує визначення в Кодексі України про адміністративні проступки.

Оскільки зараз склад одних і тих самих правопорушень у різних законодавчих актах викладений по-різному (наприклад, в Кодексі України про адміністративні правопорушення і Митному кодексі України), доцільно привести у відповідність з нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення всі інші законодавчі акти, які встановлюють адміністративну відповідальність (Митний кодекс України, Закон України "Про Державну податкову службу в Україні" та інші).

Потребують перегляду передбачені в Кодексі України про адміністративні правопорушення види адміністративних стягнень. Поряд з такими адміністративними стягненнями, як виправні роботи, треба запровадити примусові громадські роботи. Адже виправні роботи відбуваються за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративний проступок. Таким чином, це стягнення застосовується тільки до осіб, які постійно працюють.

В умовах економічної кризи багато людей працюють сезонно або тимчасово, інші взагалі не мають роботи. Тому доцільно разом з виправними роботами запровадити застосування громадських робіт до осіб, які вчинили адміністративний проступок, але не мають постійного місця роботи.

Потрібно внести зміни у відповідні норми Кодексу України про адміністративні правопорушення з метою уточнення диспозицій відповідно до змісту сучасних правовідносин, що захищаються тією чи іншою нормою права.

Треба визначитися з правовим статусом органів, правомочних розглядати справи про адміністративні проступки.

У зв'язку з необхідністю забезпечення надійного захисту прав і свобод фізичних осіб під час провадження у справах про адміністративні проступки у проекті нового Кодексу України про адміністративні проступки доцільно максимально скоротити кількість органів, що мають право притягати осіб до адміністративної відповідальності.

У Кодексі України про адміністративні правопорушення виділено два розділи (розділи IV і V), які передбачають норми щодо провадження у справах про адміністративні проступки. З огляду на це, статті розділів IV і V треба об'єднати в один розділ, який регламентував би порядок провадження у справах про адміністративні проступки, враховуючи всі стадії цього провадження.

У новому Кодексі України про адміністративні проступки слід посилити гарантії законності під час провадження у справах про адміністративні проступки. Зокрема, в ньому доцільно передбачити обов'язки правопорушника з'являтися на виклик для участі у розгляді справи про адміністративний проступок, давати свідчення щодо справи, встановлення порядку відводу посадової особи, що розглядає справу про адміністративний проступок, перекладача, експерта. Крім того, в цьому Кодексі необхідно встановити порядок роз'яснення свідкам і потерпілим їх прав, порядок опитування свідка (у тому числі неповнолітнього), дослідження письмових та речових доказів і висновку експерта, обставин, що підлягають з'ясуванню під час розгляду справи про адміністративний проступок.

Необхідно також у Кодексі конкретизувати вимоги щодо оскарження постанови по справі про адміністративний проступок. Зокрема, передбачити вимоги до скарги, порядок розгляду скарги, розгляду скарги у відсутності особи, яка її подала, вимоги до протоколу судового засідання, підстави для зміни або скасування постанови органу (посадової особи) тощо.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10