Англосаксонська правова система: історія і сучасність

Рішення Апеляційного суду можуть бути оскаржені в Апеляційному комітеті палати лордів. Таке оскарження носить винятковий характер: палата лордів винесла в 1990 році 50 рішень. Справи в палаті лордів розглядаються декількома, мінімум трьома, лордами. Можуть розглядати справи тільки лорд-канцлер - головуючий у палаті, 11 лордів (Lords of Appeal іn Ordіnary), які спеціально для цього вибрані перами Англії (не по праву спадкування), і лорди, які колись займали судові посади, перераховані в законі. Справи звичайно розглядають 5, але не менш 3 лордів. Кожний окремо висловлює в справі свою думку (speech), скарга відхиляється, якщо більшість не висловилася за її задоволення. Англійське право не знає французької практики скасування рішення й повернення справи на новий розгляд. І палата лордів, і Апеляційний суд виносять рішення по суті оскарженої ними справи.

Палата лордів - це вища судова інстанція не тільки для Англії, але й для всього об'єднаного Королівства. Крім того, судді палати лордів як такі або разом із суддями заморських територій утворюють Судовий комітет Таємної ради. На такому рівні розглядаються скарги на рішення верховних судів британських заморських територій або держав - членів Співдружності, оскільки ці держави не виключають можливості такої скарги (Нова Зеландія, Гамбія, Сьєрра-Леоне). Таким чином, суддям палати лордів доводиться часто застосовувати інше, неанглійське право. Вся ця процедура привертає увагу багатьох авторів, які бачать у ній гарантію проти тенденції додання праву сугубо національного характеру. Рішення Судового комітету (теоретично вони вважаються «думками, які він повідомляє Короні для здійснення її прерогатив»), засновані на загальному праві, володіють тим же авторитетом, що й рішення палати лордів. І ті, і інші рішення з тих самих збірників.

Крім високих судів в Англії діють різноманітні нижчестоящі інстанції, які й розглядають переважну більшість справ.

Найважливіші низькі суди по цивільних справах - це суди графств, створені законом в 1846 році й тільки за назвою схожі із судами графств середніх століть. Суди графств відіграють істотну роль у відправленні правосуддя в Англії, тому що закон наділив їх досить широкою компетенцією. Хоча компетенція Високого суду необмежена, він, у принципі, не приймає до розгляду справи, у яких сума позову нижче 5000 фунтів стерлінгів, і, отже, всі справи такого роду попадають у суди графств. У них (правда, не в усіх) розглядаються нині й шлюборозлучні справи при відсутності заперечення сторін. Усього в цій інстанції зайнято приблизно 420 суддів. Як і члени Високого суду, вони призначаються із числа адвокатів з репутацією. Малозначні справи (ціна позову менш 500 фунтів стерлінгів) можуть розглядатися помічником судді (він іменується реджистер) або бути спрямовані - відповідно до Закону 1973 року - на арбітражний розгляд.

Малозначні кримінальні злочини розглядаються магістратами - простими громадянами, на яких покладена роль мирових суддів. Їхнє загальне число становить приблизно 26 тисяч, і це не юристи. Магістратам допомагає секретар-юрист (клерк). Винагороди магістрати не одержують. Як правило, справу повинні розглядати не менш двох магістратів, і лише у виняткових малозначних випадках - один.

У Лондоні й деяких інших великих містах мировий суддя замінений постійно діючими оплачуваними магістрами. Вони призначаються королевою по поданню лорда-канцлера із числа баристерів або солістерів зі стажем не менш семи років [17, 19].

Компетенція магістратів не обмежується малозначними злочинами. І у відношенні інших, більш тяжких злочинів вони в порядку попередньої процедури вправі вирішувати, чи є докази провини, достатні для того, щоб обвинувачуваний став перед Судом Корони. З іншого боку, обвинувачуваний у ряді випадків має можливість просити, щоб його судив магістратський суд, і 80 % кримінальних справ розглядаються саме в такий спосіб. Обвинувачуваний зацікавлений у тому, щоб стати перед магістратським судом, що у силу обмеженої компетенції не може призначити міру покарання понад шість місяців позбавлення волі, тоді як у Суді Корони за таке ж діяння можна одержати набагато більш суворе покарання. У мировому суді немає журі, навіть у тому випадку, коли обвинувачуваний, що вибрав цей суд, не визнає себе винним.

До сказаного варто додати, що магістратський суд наділений деякою компетенцією по розгляду цивільних справ, насамперед сімейних (аліментних зобов'язань, охорони дітей), а також справ по стягненню деяких видів кредиту, передбачених законом.

Скарги на рішення графських судів приносяться прямо в Апеляційний суд, а на рішення мирових судів залежно від характеру справи - або в Суд Корони (тут її розглядає колегія в складі від 2 до 4 професійних суддів), або у відділення королівської лави (де її розглядають, як правило, троє суддів).

Для розгляду адміністративних справ і у випадку, якщо застосування окремих законів стикається із труднощами, судової компетенцією наділяються окремі органи - управління, комісії або трибунали. Без розгляду цими органами відповідні справи не можуть бути передані у Верховний суд.

Такого роду установи численні, і роль їх значна. Вони діють у сфері економіки (повітряний і наземний транспорт, фабричні марки, авторські права, радіомовлення), фінансів (прибутковий і земельний податки, ухиляння від сплати податків), землекористування, наймання житлових і нежитлових приміщень, у соціальній сфері, для рішення питань, пов'язаних з військовою службою. Рада трибуналів спостерігає за діяльністю цих установ [18, 113].

Трибунали досить різні за структурою й формами діяльності; іноді вони діють при органах управління, в інших випадках вони повністю автономні. Такі, наприклад, трибунали, покликані розглядати відносини власників і наймачів, роботодавців і службовців. Функцією одних трибуналів є розгляд спорів, інші ж лише контролюють правильність прийняття рішень адміністрацією. У цілому ж органи, про які йде мова, не схожі із французькими адміністративними судами. Всі ці органи функціонують під контролем Верховного суду. У всякому разі, теоретично це так. В Англії немає ієрархічної системи адміністративної юрисдикції, так само як немає й «вищої інстанції», що спеціалізується на розгляді спорів, у яких однією зі сторін є державний орган. Спроби створити у Верховному суді «адміністративне відділення» постійно натрапляють на опір тих, хто не хоче розвитку адміністративного права по континентальній моделі, тобто поза рамками загального права. Проте з 1981 року існує список адміністративних справ, якими займаються вищі судові інстанції. Ці справи розглядаються 9 суддями спеціального відділення Суду королівської лави дещо підвідомчого Апеляційному суду. В 1980 році визначена основна процедура для розгляду обігу про скасування рішень управлінських органів і нижчестоящих судів. Існуючі в Англії органи по розгляду адміністративних суперечок покликані діяти лише як нижчестоящі суди, які в цій країні складаються, як правило, з не юристів і не стільки здійснюють справжню судову владу, застосовуючи з достоїнством право, скільки призначені для того, щоб розвантажити дійсні суди, взявши на себе все, що не заслуговує їхньої уваги.

Судді англійських високих судів займають важливі позиції, і їхня роль очевидна. На відміну від того, що має місце на континенті, в Англії існує справжня судова влада, що за значенням і престижем не нижче законодавчої й виконавчої влади.

Високі суди в Англії - дійсна влада. Саме їм Англія зобов'язана створенням загального права й права справедливості. У наш час ситуація змінилася. Однак не було такої кодифікації, що змусила б англійського юриста повірити в те, що відтепер основним джерелом англійського права є закон. Не можна забувати й про історичну роль судів у твердженні прав і свобод. Багато хто стверджує, що ця роль - не тільки в минулому й наявність реальної судової влади є корисною противагою сформованому нині альянсу уряду й парламенту. Можна розглядати як конституційний звичай принцип, відповідно до якого жодний розгляд спорів не може не підлягати контролю суду, тобто судова влада володіє своєрідним природним правом (іnherent rіght) знати всі питання такого роду. Існування судової влади - повністю незалежної й досить шановної - необхідно для нормального функціонування англійських інститутів, формуванню й зміцненню яких суди настільки істотно сприяли в ході історії [19, 115].

Про ту роль, що визнана в Англії за високими судами, можна судити по ряду чинних правил. Всі підлягаючі розгляду суперечки - цивільні, кримінальні, адміністративні - або вирішуються Верховним судом, або щонайменше перебувають у сфері його контролю. Зацікавлені особи можуть у всіх випадках звернутися безпосередньо у Високий суд або Суд Корони. Звичайно, обоє ці суди прагнуть уникнути перевантаження, якщо порушувана справа може бути без усякого збитку розглянута нижчестоящим судом, але саме вони самі мають дискреційне право вирішувати це питання й, крім того, можуть у будь-який момент прийняти справу, розглянуту в іншому суді, до свого провадження. І Високий суд, і Суд Корони мають всю повноту юрисдикції, але під контролем Апеляційного суду й палати лордів.

Суди вищих інстанцій вільні не тільки у виробленні прийнятих норм, але й у встановленні порядку своєї діяльності. Правила діяльності Верховного суду (Rules of the Supreme Court) встановлені не парламентом, а комісією, у якій переважали судді.

Суди вищих інстанцій мають достатні засоби, щоб змусити поважати свої рішення. Вони можуть давати накази службовцям адміністрації (крім слуг Корони), що неможливо у Франції. За «неповагу до суду» вони можуть присудити до тюремного ув'язнення особу, що заважає нормальному ходу процесу, або особу, дії якої свідчать про небажання виконувати судові рішення по певних категоріях справ.

Важливим фактором, що свідчить про наявність в Англії судової влади, є концентрація правосуддя у вищих судових інстанціях. До 1800 року у Вестмінстерських судах налічувався максимум 15 суддів, а в 1900 році їх було 29. Всі ці судді жили в Лондоні, і тут же проходили судові засідання, хоча й існувала така форма деконцентрації, як проведення Судом королівської лави періодичних виїзних сесій - ассиз, що проводилися в деяких провінційних містах. Англійські адвокати (баристери) також були зосереджені в Лондоні, і кожний з них повинен був перебувати в одній із чотирьох корпорацій адвокатів, так званих «іннах».

Ця концентрація правосуддя сьогодні трохи похитнута. Зросло число суддів у високих інстанціях; хоча виїзні сесії скасовані, виникло нове правило, що дозволяє Високому суду діяти як у Лондоні, так і в провінції. Суд Корони є у всіх основних містах Англії. Ця ж тенденція характерна й для адвокатур. Хоча баристери повинні як і раніше належати до одного із чотирьох «іннів» і тільки тут, у Лондоні, вони можуть одержати дозвіл на заняття професією, проте з'являються місцеві колегії адвокатів, члени яких мають лише епізодичні контакти зі столицею.

Тенденції розвитку на сучасному етапі викликають у традиційних колах по різних підставах відомі побоювання. Ріст чисельності суддів, деконцентрація правосуддя - чи не відіб'ється це фатальним образом на уяві про роль судової влади, уяві, якій вже загрожують та нова роль, яку грає сьогодні законодавство ?

В Англії немає прокурорських органів при судах. Наявність представника виконавчої влади здалося б англійцям несумісним з автономією й достоїнством судової влади. Крім того, статус прокурора, по їхній уяві, порушує рівність обвинувачення й обвинувачуваного, котре повинне бути в кримінальній справі. Немає тут і міністерства юстиції, хоча багато хто й пророкує утворення такого органа. Автономія судової влади проявляється й у способі навчання й відборі юристів, які здійснюються органами, підконтрольними тільки судовій владі, а не довіряються університетам або іншим установам, незалежним від суду.

4. Суди в США.

Конституція Сполучених Штатів, як і будь-якої Європейської держави, передбачає наявність трьох незалежних галузей влади: законодавчої, виконавчої й судової. Відповідно до Конституції, функції кожної з галузей влади частково незалежні: частина з них пов'язана з іншими галузями влади. Наприклад, тільки судова влада вправі судити про конституційність актів, прийнятих Конгресом, але, у той же час, вона є залежною від повноважень Конгресу у рішеннях фінансових і багатьох інших адміністративних питань. Точно також потреби судової влади в приміщеннях і технічних засобах забезпечуються Управлінням загального забезпечення - федеральним органом, що входить у структуру виконавчої галузі влади. І, що найбільше істотно, суди щорічно одержують фінансування від Конгресу. Таким чином, судова влада, не будучи піддана повному контролю з боку інших галузей влади, не може, однак, існувати автономно від них.

У статті 111 Конституції США говориться: «судова влада в Сполучених Штатах належить винятково Верховному Суду, а також судам нижчої інстанції, засновуваним за рішенням Конгресу».

У відповідності зі статтею 111 Конституції Конгресом засновані наступні нижчестоящі суди:

- окружні суди (суди першої інстанції);

- тринадцять апеляційних судів проміжної юрисдикції, названих окружними апеляційними судами (дванадцять розподілені по територіальному принципу й розглядають скарги на рішення окружних судів (судів першої інстанції) на своїй території;

- Апеляційний суд федеральної юрисдикції - це спеціалізований апеляційний суд, що здійснює загальнонаціональну юрисдикцію в таких сферах, як міжнародна торгівля, інтелектуальна власність (наприклад, в галузі патентного права), державні замовлення, позови проти уряду Сполучених Штатів, а також справи ветеранів війни);

- спеціалізовані суди, наприклад, Суд по зовнішній торгівлі, і інші;

У федеральну систему судів входять Верховний Суд США, апеляційні й окружні, а також спеціальні суди. Всю систему очолює Верховний Суд США, що одночасно займає винятково важливе положення в структурі вищих державних установ поряд з Конгресом і Президентом США.

Верховний Суд США перебуває у Вашингтонові, округ Колумбія. У його склад входять Голова й вісім членів, ці дев'ять чоловік наділені надзвичайною владою, їхня відповідальність надзвичайно велика. Верховний Суд є вищим апеляційним судом і йому належить право остаточного висновку по справах, справедливість рішень по яких, винесених судами нижчих інстанцій, або їхня відповідність нормам Конституції США, ким-небудь оспорюється.

Верховний Суд вінчає цілу систему, що складається з великої кількості федеральних судів. Крім цього, кожний штат створив власну судову систему, що включає Верховний Суд даного штату, для розгляду цивільних і кримінальних справ і апеляцій на них. Існує також система окружних і міських судів. Найчастіше навіть у маленькому селищі з населенням у кілька сотень людей є місцевий суддя, іменований «мировим», що вирішує менш серйозні правові питання. Є особливі військові суди для військовослужбовців, а також інші спеціальні суди для рішення кола питань від сплати податків до порушення імміграційного законодавства.

Основна функція Верховного Суду - винесення рішень по судових справах, пов'язаним з обвинуваченнями в порушенні Конституції. Більшість справ стосуються обвинувачень у порушенні цивільних прав. Верховний Суд вправі за рекомендацією Наради суддів Сполучених Штатів встановлювати правила судочинства й порядок розгляду речових доказів для нижчестоящих судів.

Члени Верховного Суду й судді окружних апеляційних судів і судів першої інстанції призначаються Президентом Сполучених Штатів з наступним підтвердженням призначення Сенатом (одна з палат Конгресу). Статтею 111 Конституції передбачається, що ці судді «перебувають у своїй посаді за умови належного поводження». На практиці це означає, що суддя зберігає свій пост довічно, якщо тільки він не буде підданий імпічменту. Відповідно до тієї ж статті Конституції заробітна плата таких суддів, звичайно називаних суддями 111 статті, не може бути знижена.

Верховний Суд США є найбільш відомим федеральним судом. Якщо громадянин програє процес в Апеляційному суді, він може звернутися зі своїми проблемами у Верховний Суд США. Однак, на відміну від Апеляційного суду, Верховний Суд не зобов'язаний проводити слухання по вступним заявам. По суті, Верховний Суд заслуховує тільки невеликий відсоток вступних заяв на розгляд справ.

Апеляційні суди були створені в 1891 році як проміжна інстанція між Верховним судом США й окружними судами. У цей час є 13 апеляційних судів: один у федеральному окрузі Колумбія, 11 - у кожному з апеляційних округів, що охоплюють територію від 3 до 10 штатів і мають свій офіційний номер, і, нарешті, заснований в 1982 році Апеляційний суд федеральної юрисдикції, що розглядає скарги по митних і патентних справах і скарги на рішення Претензійного суду.

До складу кожного апеляційного суду входить від 4 до 23 суддів. Обов'язку голови покладають на того з них, хто довше всіх входить до складу цього суду, однак не досяг 70 років.

Окружні суди (іноді їхні назви переводяться як районні) складають основну ланку федеральної судової системи. Вся територія країни поділена на округи з урахуванням границь між штатами, так що в одному штаті є від одного до чотирьох округів. Відповідні окружні суди створені також на чотирьох заморських територіях США. Усього в цей час налічується 95 окружних судів, у кожному з яких від 2 до 27 суддів. Вони розглядають по першій інстанції цивільні й кримінальні справи, що входять у компетенцію федеральної юстиції, а також скарги на дії адміністративних відомств. Кримінальні справи й цивільні позови по більшості категорій справ із сумою позову понад 20 доларів слухаються за участю присяжних, якщо на цьому наполягає обвинувачуваний або позивач. При окружних судах функціонують федеральні магістрати (ця посада заснована в 1968 році). Вони займаються в основному підготовкою справ до слухання й контролем за виконанням судових рішень. Магістрати вправі самостійно розглядати кримінальні справи за обвинуваченням у малозначних злочинах, якщо ті караються позбавленням волі на строк до одного року й штрафом до 1000 доларів, однак за умови, що обвинувачуваний не наполягає на розгляді його справи суддею окружного суду. В 1978 році при кожному з окружних судів були засновані суди по справах про банкрутство, яким доручений розгляд цієї досить численної категорії справ. Скарги на їхні рішення можуть бути принесені, як правило, в окружний суд.

У силу своїх повноважень по організації федеральних судів першої інстанції Конгрес може в значній мірі контролювати їхню діяльність законодавчими методами. Конгресом встановлена щорічна звітність судової галузі влади, а також засновані структури в її складі, що виконують адміністративні, освітні й політичні функції.

Такі адміністративні, освітні й політичні структури дають судовій і іншій галузям влади механізм, за допомогою якого підтримується взаємодія між ними. Так, наприклад, у складі організаційної структури судової галузі влади є підрозділ по зв'язку із законодавцями. Це підрозділ, підтримуючи контракт із конгресменами, збирає інформацію про законопроекти, що зачіпають судову владу.

Основні адміністративні підрозділи судової галузі влади, засновані Конгресом: нарада суддів; адміністративне керування судовою системою США; федеральний судовий центр; окружні ради суддів.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5