Авторські та суміжні права в музиці

Тому, якщо особа, -- немає значення за допомогою якого пристрою -- магнітофону, музичного центра, телевізора, радіоприймача або комп'ютера -- використає фонограму в громадському місці, це вважається її публічним виконанням, за яке потрібно платити: адже музика досягає також вух персоналу й відвідувачів, які до кола вашої родини або її знайомих ніяк не належать.

Розмір винагороди встановлений розділом І додатка до постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 № 71 як для місць з платним входом, так із безплатним і складає 1 % від доходів, одержаних з того виду діяльності, у процесі якої здійснюється використання фонограм, відеограм та зафіксованих у них виконань або 2,5 відсотки від загальної суми витрат на зазначений вид використання у разі відсутності таких доходів.

Таким чином, суб`єкти господарювання, які використовують під час своєї діяльності музичні твори, фонограми, зафіксовані у них виконання повинні виплачувати винагороду суб`єктам авторського права і суміжних прав. Вимагати виплати винагороди на підставі укладеного договору мають право організації колективного управління, а також відповідні контролюючі та правоохоронні органи.

Незаконна підприємницька діяльність , яка включає в себе використання об'єктів авторського права та суміжних прав без дозволу на це правовласників і без виплати винагороди можна назвати "інтелектуальним піратством". У результаті такої неправомірної діяльності зачіпаються інтереси композиторів, поетів-піснярів та інших авторів, артистів-виконавців, виробників фонограм, відеозаписів, аудіовізуальних творів, організацій ефірного та кабельного мовлення, а також держави і в цілому всього суспільства.

Автори і артисти-виконавці не отримують належні їм за законом гонорари, що, звичайно ж, не стимулює їх творчі можливості.

Виробники аудіо-і відеопродукції, витрачаючи певні фінансові кошти на її виготовлення, не мають належної віддачі від комерційного використання такої продукції. Це, у свою чергу, позначається на обсязі виробництва, іноді на якості продукції, що випускається, а деколи робить виробництво безприбутковим або навіть збитковим.

У зв'язку з тим, що "бізнес" у сфері інтелектуального піратства, як правило, є нелегальним і над прибутковими, держава щорічно не отримує в казну у вигляді несплачених податків та інших платежів значні суми. Це робить свій вплив на загальноекономічну ситуацію в країні, посилює криміногенну обстановку, позбавляє державу можливості виділяти необхідні кошти на проведення культурних програм і підтримувати легальних виробників.

Громадяни, купуючи контрафактну продукцію, часто отримують невірне уявлення про художню цінність музичних альбомів, фільмів, у зв'язку з неякісним записом творів, по ряду інших причин.

Саме прийняття нового законодавства дозволить ефективно боротися з "піратством" в Україні та може стати моделлю для відстоювання авторських прав і в інших сферах. Для цього, в першу чергу необхідно привести наше законодавство "в порядок". Але, нажаль навіть нові законопроекти не є досконалими та створюються для того, щоб краще захищати власні інтереси. Так, наприклад, Матвійчук А.М., у одному зі своїх виступів класифікував закони, які були подані до Верховної Ради України, по таких категоріях. Закон № 3503 - це олігархічний закон, який лобіює інтереси виробників шоу-бізнесової еліти, в яку входить дуже мало людей. Закон №4073 - це державно - бюрократичний. Всі державні інституції нагадують залізобетонну стіну плачу, де розбиваються всі наші якісь благі поривання і надії. Ми творимо, ми щось робимо - а в результаті нічого не отримуємо.

Ще два закони, № 2451 та № 4451 (але їх можна об'єднати) - це такий державно-громадський закон. Можна зазначити, що цей закон представляє інтереси як організацій творчих, так і творчих особистостей.

Наприклад, багатьом нашим ведучим, провідним артистам, притаманне бажання захистити свої фінансові інтереси. Але, краще захищати не "отой пруд, в якому твоя рибка, коли гинуть всі річки і гине риба, яка там існує", а подумати над тим, щоб створити закон, який би захищав всі наші "водойми, наші річки і наші моря".

Василь Зінкевич, наприклад, плаче, що він не може купити хорошу пісню, тому що вона дорого коштує, що він не може проплатити собі ефіри, які коштують занадто дорого на комерційних каналах. Його туди і на поріг не пускають. Оце сучасний прагматичний підхід до мистецтва, взагалі до людей інтелектуальної праці.

Відповідно до ст. 51 ЗУ "Про авторське право та суміжні права", захист особистих немайнових і майнових прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством.

Відповідно до ст.. 431 та ст. 432 Цивільного кодексу України, порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену цим Кодексом, іншим законом чи договором. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності.

Суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про:

1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;

2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;

3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;

4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;

5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;

6) опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення. (ЦКУ, ч. 2 ст. 432)

За "несплачене" публічне виконання фонограм музичних творів ст. 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає санкції у вигляді штрафу від 10 до 200 неоподаткованих мінімумів.

У відповідності зі ч. 1 ст. 176 Кримінального кодексу України, "незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі, - караються штрафом від 200 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (3400 - 17 000) або виправними роботами на строк до 2 років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп'ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення".

Якщо заклад використовує музику в комерційних цілях, але не виплачує роялті, він може бути притягнутий як до адміністративної, так і до кримінальної відповідальності залежно від суми, яку заклад повинен був відрахувати.

Розділ 4. Порушення авторського права та судова практика у сфері неправомірного використання музичних творів, виконань та фонограм

"Авторські права - це такий само продукт, як канцелярські товари або послуги салонів краси, а значить потрібно платити!"

Багаторічна робота у сфері забезпечення майнових прав інтелектуальної власності на твори, виконання, фонограми, відеограми, виявила "ахілесову пяту" цієї царини - відсутність первинних договорів розпорядження майновими правами інтелектуальної власності на зазначені об'єкти. Іноді практика надавала кумедні прецеденти, як, наприклад, намір композитора та продюсера співачки "узаконити" репертуар останньої, який вона використовувала впродовж років без письмових договорів з авторами. У результаті, композитор з продюсером уклали щодо обумовленого репертуару невиключний ліцензійний договір без права передачі майнових прав іншим особам обома сторонами - ліцензіаром та ліцензіатом. Як наслідок, цей договір передбачав лише три варіанти виконання пісень з означеного репертуару: або композитором, або продюсером, або ними обома дуетом. У будь-якому випадку, договір "де-юре" позбавляв співачку зазначеного репертуару, який вона виконувала за усною домовленістю з композитором, повторюю, впродовж років на радість своїх численних шанувальників в Україні. Зрозуміло, після консультації, сторони цей договір розірвали.

Подібних прикладів можна навести занадто багато. Але найхарактернішою залишається ситуація, коли між творцями, тобто співавторами, авторами і виконавцями, виробниками відеограм і\або фонограм тощо, взагалі не укладено договору. Буває, що навіть й усного. На жаль, ще сьогодні, у 21-му столітті, можна почути від українського співака або співачки тезу, типу: "А чому я маю когось питати дозволу, коли цю пісню і без мене співає пів-України? До того ж, і автор давно помер.

Усе вищенаведене є свідченням того, що культура дотримання прав інтелектуальної власності у мистецькій сфері в Україні тільки народжується.

Неукладення договору і не виплата винагороди є порушенням прав авторів, виконавців, виробників фонограм, відеограм. Саме недотримання законодавства України у сфері авторських та суміжних прав є однією із основних підстав для судового захисту. Також, підставою для подачі позовів користувачів є порушення умов договору (якщо він укладений) між користувачем і відповідним підприємством.

Правомірним прикладом може бути така ситуація, коли: 2 липня 2008 року, Компанія METRO Cash & Carry Україна купила у державного підприємства "Українське агентство з авторських та суміжних прав" ліцензію на використання музичних добутків зі світового каталогу у всіх магазинах компанії в країні. Те, що компанія МЕТRО Cash & Carry Україна підписала відповідний договір стало показовою подією, оскільки сьогодні, на жаль, вітчизняні компанії всіма можливими способами намагаються уникнути виплати винагороди за використання авторських прав, від чого в першу чергу страждають наші музиканти, композитори і поети. А такі іноземні компанії, як МЕТRО Cash & Carry Україна, показують приклад відкритості і поваги до законів держави.

Нажаль, можна навести набагато більше прикладів із практики, які є неправомірними, чим таких, у яких чітко дотримуються вказівок закону.

Порушниками авторських прав, можуть бути не лише певні компанії чи підприємства, які не виплачують винагороди, але й інші особи, які без будь-яких прав використовують чужі тври. Так, наприклад поет Мирослав Воньо - автор популярних пісень "Козацькому роду нема переводу" і "Здрастуй, рідне село", уже четвертий рік намагається домогтися в суді відшкодування морального і матеріального збитку від Михайла Поплавського. Мирослав Воньо кілька разів намагався подати позовну заяву про відшкодування морального і матеріального збитку в Шевченківський районний суд столиці, але її не приймають.

Як повідомив Мирослав Воньо в інтерв'ю газеті "Україна молода", Михайло Поплавський кілька років назад включив ці пісні у свої збірники "Сало" і "Кохаймося" без відома та дозволу композитора і поета. Більш того, на аудіокасетах і компакт-дисках автори пісень не були зазначені, що і є свідченням злісного порушення авторських прав.

Нажаль, справа так і залишилась не вирішеною, але Мирослав Воньо має намір продовжити боротьбу за справедливість.

Ще одним прикладом у судовій практиці щодо використання музичних творів, у 2009 році став позов до суду "Української ліги музичних прав", яка збирає роялті за використання музики в комерційних цілях у торгових мережах та ресторанах, проти будівельних гіпермаркетів "Епіцентр".

Від торгової мережі Ліга вимагає щорічно сплачувати 1% від своєї виручки у вигляді роялті за програвання музичних творів. У Лізі зазначають, що у зв'язку з кризою вони навіть готові піти на поступки роздрібним мережам.

"Ми запропонували Епіцентру укласти договір за фіксованою ставкою -- 400 грн. в місяць за 1 тис. кв. м торгової площі. Таким чином, обсяг місячної плати для мережі становив би близько 500 тис. грн. Після цього вони перестали з нами контактувати, але від використання музики не відмовилися. Тому ми і були змушені звернутися до суду", -- пояснює директор Української ліги музичних прав Олексій Гуменчук.

Тепер компанія в судовому порядку вимагає від Епіцентру оплачувати 1% свого обороту у вигляді роялті, як це передбачено постановою Кабміну № 71 від 18 січня 2003 року.

У зв'язку з тим, що торговельна мережа в останні роки не розголошує результатів своєї роботи, розмір роялті до оплати оцінити складно. Однак дохід основного конкурента Епіцентру -- мережі Нова лінія -- за підсумками 2008 року склав 2,7 млрд грн.

Таким чином, у разі програшу справи в суді Епіцентр повинен буде укласти договір з Лігою і платити їй за використання фонограм суму в кілька десятків мільйонів гривень на рік.

Також, у 2007 році показовими судовими спорами стали справи за позовами ТОВ "Українська музична видавнича група" до ТОВ "ТРО "Русское радио" -"Україна" (№ 20/570) та ТОВ "Українська музична видавнича група" до ТОВ "ТРК "Медіа маркет") про заборону вчинення дій за участі двох ОКУ як третіх осіб (третьою особою на стороні позивача була ОКУ асоціація "Дім авторів музики в Україні", третьою стороною на стороні відповідачів - ДП "УААСП").

Суть спорів така. Позивач вимагав від відповідачів припинити публічне сповіщення без дозволу й договору з Асоціацією "ДАМвУ" й без виплати авторської винагороди Асоціації "ДАМвУ" (уповноважена позивачем ОКУ) музичних творів (пісень) за певним переліком, а також зобов'язати відповідачів сплатити позивачеві компенсацію за порушення авторських прав у сумі 600000 грн. та 525000 грн. відповідно.

Судами першої й апеляційної інстанцій було встановлено, що:

1) позивач на території України є власником виключних майнових авторських прав на згадані твори;

2) позивач уклав з Асоціацією "ДАМвУ" договір, за яким Асоціація "ДАМвУ" як ОКУ прийняла в управління виключні майнові авторські права, що належать позивачеві, в тому числі й на надання дозволів на використання творів і по збору авторської винагороди, тоді як позивач зберіг за собою право самостійно контролювати дотримання його авторських прав третіми особами й самостійно захищати свої права;

3) між відповідачами і ДП "УААСП" як ОКУ укладено ліцензійні договори, за якими відповідачі одержали дозволи на використання музичних творів, які є предметом спорів, і повністю сплатив належну авторську винагороду за їх використання шляхом публічного сповіщення;

4) позивач листами повідомив ДП "УААСП" про виключення спірних творів із колективного управління ДП "УААСП" і про заборону з 1 січня 2006 р. видавати дозволи на використання творів, права на які належать позивачеві;

5) офіційно твори, які є предметом цих спорів, не виключено з управління ДП "УААСП";

6) станом на 7 серпня 2006 р. відповідачами сплачено авторську винагороду за використання спірних творів відповідно до їх договорів з ДП "УААСП";

7) позивач не звертався до ДП "УААСП" з приводу одержання належної йому авторської винагороди. Отже, причиною спорів є питання про розмежування сфер діяльності ОКУ.

Системний аналіз норм законодавства свідчить про наявність особливостей правового регулювання діяльності органів колективного управління з управління авторськими правами порівняно із загальними нормами (ст. 15 ЗУ "Про авторське право і суміжні права"). Таким чином законодавець враховує специфіку діяльності й організацій телерадіомовлення, яка полягає в постійному використанні великої кількості різних об'єктів авторського права, що викликає складність при визначенні кола суб'єктів авторського права, і в необхідності дотримуватися їхніх прав (беручи до уваги значну кількість творів і їх авторів; необхідність встановлення всіх авторів кожного твору (його складової частини); необхідність з'ясування особи належного суб'єкта авторського права щодо кожного твору; наявність іноземних суб'єктів авторського права; можливість передачі авторського права його суб'єктом іншій особі й ін.).

За таких обставин апеляційний господарський суд, встановив, що факт використання відповідачами спірних творів на підставі чинних ліцензійних договорів із ДП "УААСП" як організацією колективного управління; факт належної сплати відповідачами авторської винагороди відповідно до умов згаданих договорів (у тому числі й за використання спірних творів); відсутність факту вилучення спірних творів із дозволу на використання, який відповідачам надано ДП "УААСП" (з огляду на відсутність відповідного рішення ДП "УААСП", оцінка правомірності дій якого з цього приводу перебуває поза межами вказаних позовів, а також враховуючи фактичні дати написання й альтернативний і неконкретизований зміст листів позивача на адресу ДП "УААСП" (відсутня індивідуалізація об'єктів авторського права), і дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у діях відповідачів вини як обов'язкового елементу складу цивільного правопорушення й у зв'язку з відсутністю з боку відповідача порушення авторських прав позивача прийняв правомірне рішення про повну відмову в позові. При цьому позивач не втратив права на одержання сплаченої відповідачами авторської винагороди через ДП "УААСП" і на вилучення спірних творів із дозволів на використання, які надаються ДП "УААСП".

Сам лише факт укладення ліцензійного договору між телерадіомовником й організацією колективного управління майновими правами авторів не є гарантією, що користувач уникне небажаних позовів від суб'єктів виключних майнових прав на твори, на використання яких телерадіомовник отримав дозвіл від ОКУ. Таке припущення підтверджується й матеріалами іншого господарського спору про використання мовником музичних творів на підставі ліцензійної угоди з ОКУ. Цікавим для розуміння судової практики цієї категорії господарських спорів є факт, що добросовісним діям мовника-користувача, аналогічним за своїм цивільно-правовим змістом поведінці відповідачів за наведеними вище спорами, господарським судом дана зовсім протилежна оцінка.

Суть цього спору така. ТОВ "Чесна музика" звернулося з позовом до ПП "Нова хвиля" (радіостанція "Шарманка") з позовом про стягнення компенсації за порушення виключних майнових авторських прав на музичний твір із текстом.

Судами першої й апеляційної інстанції було встановлено:

1) позивачеві були передані права від інших суб'єктів авторського права на використання певних творів, у т.ч. спірного музичного твору, який відповідач використовував шляхом публічного сповіщення на радіо "Шарманка", а також право третім особам забороняти позадоговірне використання цих музичних творів;

2) факт використання відповідачем спірного музичного твору зафіксовано актом фіксації порушення авторських прав;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5