Цивільний позивач та відповідач у кримінальному процесі

За загальним правилом, цивільний позов у кримінальній справі пред'являється до обвинуваченого як до особи, що завдала шкоди. У випадках, передбачених законом, обов'язок по відшкодуванню збитку покладається на ту особа або організацію, що несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого. Як цивільних відповідачів, крім обвинуваченого, може бути притягнуто Основні чинні кодекси і закони України. / Уклад. Ю.П. Юлісовенко. -2-ге вид. -К.: Махаон, 2003.:

- батьки (усиновлювачі) або опікуни неповнолітніх, що не досягли 15 років, а також навчальні заклади, виховні або лікувальні установи, під наглядом яких ці неповнолітні знаходились;

- батьки, (усиновлювачі) або піклувальники неповнолітніх у віці від 15 до 16 років у випадку, якщо в підлітків немає досить майна, щоб відшкодувати заподіяні ними збитки. Інші особи можуть бути притягнуті до відповідальності за шкоду, заподіяну неповнолітніми тільки тоді, коли вони призначені їх опікунами або піклувальниками.

Якщо злочин скоєний неповнолітнім у віці від 15 до 18 років, то майнову відповідальність несе сам винний, і лише при відсутності в нього майна або заробітку, достатнього для відшкодування шкоди, ця шкода відшкодовується його батьками (усиновлювачами) або піклувальниками. Іноді на практиці неповнолітні, що досягли 15-літнього віку, без достатніх підстав звільнялися від відшкодування заподіяного збитку з покладанням цього обов'язку на їхніх батьків, що не можна визнати правильним.

Батьки, опікуни, піклувальники несуть майнову відповідальність за дії неповнолітнього, якщо не доведуть, що шкода виникла не з їхньої вини. Під провиною цих осіб, що тягне їхню відповідальність за шкоду, заподіяну неповнолітніми, варто розуміти як нездійснення належного нагляду за неповнолітніми в момент заподіяння шкоди, так і безвідповідальне відношення до їх виховання або неправомірне використання своїх прав стосовно дітей, результатом якого виявилося неправильне поводження дітей, що призвело до шкоди. Під провиною навчальних, виховних і лікувальних установ варто розуміти також нездійснення ними належного нагляду за неповнолітніми в момент заподіяння шкоди.

Якщо буде встановлено, що неповнолітніми, що не досягли 15 років, заподіяна шкода як з вини батьків або опікунів, так і з вини відповідної навчальної, виховної або лікувальної установи, то зазначені особи притягуються до відповідальності на долевій основі. При заподіянні шкоди одночасно неповнолітніми до 15 років і від 15 до 18 років до відповідальності залучаються батьки й опікуни перших і підлітки, і тільки при відсутності майна або заробітку - їхні батьки або піклувальники. У судовій практиці зустрічаються помилки при визначенні порядку відшкодування збитку, заподіяного злочинними діями неповнолітніх, особливо у випадках здійснення групових злочинів за участю підлітків різного віку, а також дорослих осіб.

- організації - у випадку заподіяння шкоди з вини їхніх працівників при виконанні ними своїх трудових (службових) обов'язків. Відповідальність організацій настає, коли маються обоє передбачених законом умови: шкода заподіяна з вини працівника організації і при виконанні ним своїх трудових (службових) обов'язків;

- державні і громадські організації - у випадку заподіяння шкоди їх незаконними діями, а також діями їхніх посадових осіб в області адміністративного керування. У цьому випадку шкода відшкодовується: на загальних підставах при заподіянні її громадянинові (якщо інше не передбачене законом) і в порядку, встановленому законом, при заподіянні шкоди організації;

- держава в особі її відповідних органів - у випадку, якщо шкода, заподіяна громадянинові в результаті незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного поміщення під варту, незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту або виправних робіт, став результатом злочинних дій органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду;

- власники джерел підвищеної небезпеки - у випадку заподіяння шкоди цими джерелами. Власники джерел підвищеної небезпеки можуть залучатися як цивільні відповідачі по кримінальній справі тільки при наявності в діях обвинуваченого ознак злочину.

Під власниками джерел підвищеної небезпеки варто розуміти організацію або громадянина, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки як у силу приналежних їм прав власності або прав оперативного керування, так і за іншими підставами (за договором, дорученням, у силу розпорядження компетентних органів про передачу джерела підвищеної небезпеки організації в тимчасове користування). Власник джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, заподіяну дією цього джерела, якщо доведе, що останній вийшов з його володіння не по його провині, а в результаті протиправних дій третіх осіб. При заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки, що вибудо з володіння його власника в результаті протиправних дій третіх осіб, але при наявності також провини власника, відповідальність за заподіяну шкоду може бути покладена як на особу, що використовувала джерело підвищеної небезпеки, так і на його власника Понарин В.Н. Производство по гражданскому иску при расследовании уголовного дела. -Воро-неж. -1978..

З якого ж моменту з'являється цивільний відповідач як учасник кримінального процесу? На думку В.Я.Понарина, слідчий вправі залучити особу, як цивільного відповідача, коли; а) у діді є обвинувачуваний; б) цивільний позивач висунув вимогу про відшкодування збитку. Він зв'язує момент виникнення процесуальної фігури гражданского відповідача з залученням особи в якості обвинувачуваного, а також з визнанням особи цивільним позивачем. Зміст першої умови в тім, що відповідачем є особа, що саме безпосередньо заподіяла шкоду або несе матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, і тому необхідно спочатку установити, хто обвинувачуваний, а вже потім - хто несе відповідальність за його дії. Варто визнати можливість появи цивільного відповідача лише після визнання особи обвинувачуваним у справі. Друга умова зазнає критики, і, на наш погляд, справедливої, з боку А.М.Ларіна. На його думку ця умова позбавлена необхідності в силу того, що суд відповідно до ч. 4 ст. 29 КПК України може вирішити питання про відшкодування збитку й у тому випадку, коли позов залишився неподаним Белякова А. Субъекты ответственности за вред, причиненный несовершеннолетними и недееспособными лица-ми // Сов. юстиция. 1976 г. №21.. Через це особі, що несе матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду, повинна бути надана можливість відстоювати свої інтереси, для чого вона повинна бути визнана цивільним відповідачем. Однак на підставі КПК України не можна зробити такий висновок, так як у силу ч. 3 ст. 29 КПК України суд вправі і зобов'язаний при винесенні вироку за власною ініціативою розв'язати питання про відшкодування матеріального збитку, заподіяного злочином, тільки у випадках, якщо цього вимагає охорона державних або суспільних інтересів, а також коли майновий збиток заподіяний особі, що унаслідок безпомічного стану, залежності від обвинувачуваного або з інших причин не може захистити свої законні інтереси. Таким чином, вирішення судом цивільного позову але власній ініціативі обговорено рядом вищевказаних обставин.

4. Цивільний відповідач в кримінальному процесі.

Крім цивільного позивача, у кримінальному процесі України бере участь і такий його суб'єкт, як цивільний відповідач.

По кримінальній справі в якості цивільного відповідача можуть бути притягнуті батьки, опікуни піклувальники або інші особи, а також підприємства, установи й організації (тобто юридичні особи), що в силу закону несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну злочинними діями обвинуваченого.

В якості цивільного відповідача по кримінальній справі фізична або юридична особа залучається в тих випадках, коли слідчий, орган дізнання, суддя або суд визнають це необхідним.

Про залучення як цивільного відповідача слідчий, орган дізнання, суддя виносять мотивовану постанову, а суд - ухвалу, що пред'являється цивільному відповідачеві або його представникові для ознайомлення під розпис. При цьому особі повинні бути роз'яснені права, надані законом цивільному відповідачеві, як учасникові кримінального процесу, що засвідчується особистим підписом або підписом його представника в протоколі Закон України “ Про порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” від 01.12.1994р.//Відомості ВРУ. - 1995. - №1..

Представником цивільного відповідача, можуть бути адвокати, а також близькі родичі, законні представники й інші особи, що зможуть гідно представляти і захищати інтереси особи в кримінальній справі. Представником юридичної особи, що притягнуто як цивільного відповідача, можуть бути і спеціально уповноважені ними на те особи, наприклад, юрисконсульт підприємства, організації Кримінально-процесуальний кодекс України. - К.: А.С.К., 2002..

Представником цивільного відповідача всі перераховані особи стають за постановою особи, що веде розслідування, судді або ухвалі суду, і в подальшому вони користуються процесуальними правами, що законом надані відповідачеві.

Крім права мати свого представника, цивільний відповідач вправі:

- заперечувати проти пред'явленого позову;

- давати або не давати пояснення по пред'явленому позові;

- надавати докази і заявляти клопотання;

- після закінчення слідства - знайомитися з матеріалами справи, що стосуються цивільного позову, а по справах, по яким слідство не провадилось - після передачі обвинуваченого судові.

Цивільний відповідач (його представник) вправі брати участь у судовому розгляді, а також заявляти відводи, приносити скарги на дії дізнавача, слідчого, прокурора і суду.

Особа, як цивільний відповідач, зобов'язана знати, що органи, що ведуть розслідування по клопотанню цивільного позивача або зі своєї ініціативи, зобов'язані вжити заходів до забезпечення заявленого в справі або можливого в майбутньому цивільного позову, про що виноситься постанова. Такі ж міри вони зобов'язані прийняти по забезпеченню можливої конфіскації, якщо вона передбачена санкцією статті Кримінального кодексу.

Це означає, що на підставі постанови буде накладений арешт на внески, цінності й інше майно цивільного відповідача, де б такі не знаходилися. При цьому не підлягають опису й арештові предмети першої необхідності, використовувані особою, у якого проводиться опис, і членами його родини.

Перелік таких предметів дається в додатку до Кримінального кодексу України. Помітимо, що конфіскації, а значить описові й арештові, не підлягають предмети і майно, що належать засудженому (підозрюваному обвинувачуваному, цивільному відповідачеві) на правах особистої власності або, що є його часткою у загальній власності, необхідні як йому, так і особам, що знаходяться на його утриманні. У самому загальному виді до таких відносяться: жилий будинок з господарськими будівлями в сільській місцевості, носильні речі і предмети домашнього побуту, продукти харчування, паливо, одна домашня тварина, корм для худоби, носіння, не зібраний врожай, сільськогосподарський інвентар, знаряддя особистої, кустарної і ремісничої праці, пайові внески в кооперативні (крім ДСК) організації.

Майно, на яке накладений арешт, може бути вилучене або передане на збереження членам родини цивільного відповідача або представникам юридичної особи під розписку з попередженням про кримінальну відповідальність по ст. 388 КК України (за приховання майна, що підлягає конфіскації)

Накладення арешту на майно, його опис і передача на збереження повинні проводитись в присутності понятих, з передачею екземпляра протоколу й опису майна тій особі, у якої заарештоване майно, а також особі, якій воно передано на збереження.

Після завершення по справі слідства, про це повинно бути повідомлено цивільному відповідачеві або його представникові і роз'яснене їхнє право ознайомитися з матеріалами справи, що стосуються цивільного позову, про що складається протокол. По письмовому або усному клопотанню цивілбному відповідачеві (або його представникові) повинна бути надана така можливість. При цьому особа вправі робити виписки зі справи і заявляти клопотання про доповнення слідства по справі.

Оголошення про закінчення слідства і пред'явлення матеріалів кримінальної справи цивільному відповідачеві (його представнику) повинне бути оформлено протоколом.

У тих випадках, коли після ознайомлення з матеріалами справи, по ньому проводяться додаткові слідчі дії, то у цивільного відповідача (або його представника) з'являється право на ознайомлення з отриманими додатковими матеріалами, що стосуються цивільного позову.

У судовому розгляді цивільний відповідач (його представник) користується рівними правами з обвинувачем, підсудним, захисником, потерпілим, цивільним позивачем у таких питаннях як надання доказів, участь у дослідженні доказів і заяві клопотань.

Під час розгляду справи в суді, цивільний відповідач вправі заявляти відводи і клопотання, висловлювати свою думку про клопотання інших учасників, давати пояснення, брати участь у судових суперечках щодо доведеності скоєння злочину і його цивільно-правових наслідків.

Беручи участь у судовому засіданні, слід дотримуватися встановленого порядку і беззаперечно виконувати розпорядження головуючого про його дотримання. Давати показання, робити заяви і заслуховувати вирок суду, необхідно стоячі.

У випадку непокори розпорядженню головуючого, а також за порушення порядку під час судового засідання, цивільний відповідач несе адміністративну відповідальність у виді штрафу або адміністративного арешту до п'ятнадцяти діб (за прояв неповаги до суду).

При незгоді з вироком (іншим рішенням суду) у цивільного відповідача мається право подачі апеляційного подання на вирок і ухвалу суду, що не вступили в законну силу, але тільки в частині, що стосується цивільного позову. Скарга може бути подана як у суд, що ухвалив, так і в апеляційну інстанцію (вищестоящий суд).

Про день розгляду справи по скарзі в апеляційній інстанції цивільного відповідача вчасно повинні повідомити, він маєте право прийняти в ньому участь.

При розгляді справи в касаційній інстанції цивільний відповідач, що бере участь у ньому, вправі заявляти відводи і клопотання, а також давати пояснення. Він вправі надавати судові нові або додаткові матеріали, якщо вони можуть мати значення для вирішення питання про зміну або скасування вироку.

У випадку незгоди з ухвалою апеляційної інстанції, цивільний відповідач може порушити клопотання перед посадовою особою прокуратури або суду, не нижче обласного рівня (прокурором, його заступником, головою суду, його заступником), про внесення зауважень для перегляду вироку, що вже вступив у законну силу (ухвали, постанови) вищесточщим судом у порядку нагляду.

І в завершення відзначимо, що при наявності підстав для поновлення справи по нововиявленим обставинам, по яких судове рішення набуло законної сили, цивільному відповідачеві слід звернутися з заявою (клопотанням) до прокурора, якому надане право провадження (особисто або через органи дізнання, слідчого) розслідування цих обставин, складання висновку і внесення відповідним прокурором протесту для скасування вироку.

5. Представники цивільного позивача та цивільного відповідача в кримінальному процесі.

Після визнання вас цивільним позивачем і роз'яснення прав повинна бути забезпечена можливість їхньої реалізації. Відповідно до діючого Закону (ст. 50 УПК), цивільний позивач вправі мати свого представника. Такою особою, що представляє ваші інтереси в ході розслідування кримінальної справи й у суді можуть бути адвокати, близькі родичі: батьки, чоловік (дружина), діти, рідні брати і сестри, дід, бабка, онуки, законні представники (батьки, опікуни, попечителі), а також інші особи. Представником цивільного позивача вони стають з моменту винесення про це постанови (визначення) і користуються в наступними процесуальними правами цивільного позивача, про що їм також повинно бути роз'яснене.

Як представники потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача у справі можуть брати участь: адвокати, близькі родичі, законні представники, прароможні в силу закону-представляти під час провадження у кримінальній справі законні інтереси відповідно потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача, а також інші особи за постановою особи, у провад-женні якої перебуває справа.(ст. 52 КПК).

Представниками можуть бути: опікуни; піклувальники; пред-ставники установ і організацій, у піклуванні яких перебувають ті, кого вони представляють; посадові особи підприємств, установ і організацій, що є цивільними позивачами або цивільними відповідачами. Представники користуються процесуальними пра-вами осіб, інтереси яких вони представляють.

Законні представники потерпілого та обвинува-ченого -- це їхні батьки, опікуни, піклувальники або представники тих установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких вони перебувають. Слідчі органи й суд не вправі допускати до участі у справі як законних пред-ставників інших осіб.

Законні представники залучаються до участі в справі для відстоювання прав і законних інтересів потерпілого, який є неповнолітнім або визнаний недієздатним внаслі-док душевної хвороби чи недоумства, а також неповно-літнього обвинуваченого.

Представниками потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача можуть бути адвокати, близькі родичі, законні представники, а також інші особи за по-становою слідчого, судді або за ухвалою суду. Коли ци-вільним позивачем або цивільним відповідачем є підпри-ємство, установа чи організація, то представниками їхніх інтересів можуть бути спеціально уповноважені ними особи (ст. 52 КПК).

Представник може діяти в кримінальному процесі як поряд з потерпілим, цивільним позивачем, цивільним від-повідачем, так і замінюючи його, й користується проце-суальними правами осіб, інтереси яких він представляє, але представник потерпілого не має права давати пока-зань. Представник не вправі використовувати свої пов-новаження на шкоду інтересам особи, яку він представ-ляє. Повнолітній і дієздатний потерпілий, цивільний по-зивач і цивільний відповідач у будь-який час можуть відмовитися від представника і продовжувати захист своїх інтересів самостійно.

Висновок

Від інших осіб, які беруть участь в справі, сторони відрізняються тим, що процес ведеться від їх імені в захист їх суб'єктивних прав і інтересів, на сторони поширюються в повній мірі законна сила судового рішення, сторони несуть судові витрати, у випадку вибування з процесу однієї з сторін його місце займає правонаступник (так, буває, як правило, коли позивач чи відповідач помирає, ліквідується юридична особа, яка являється стороною по справі), сторони мають права по розпорядженню об'єктом процесу.

Слід зазначити, що кримінально-процесуальне законодавство спрямоване головним чином на те, щоб забезпечити розкриття вчинених злочинів та притягнення до відповідальності винних осіб. Це в свою чергу зумовило детальне регулювання прав підозрюваного, обвинуваченого і підсудного, що є виправданим. Проте неможливо міритися з тим, що інтереси осіб потерпілих від злочину, захищені законом менш рішуче.

Також була виявлена проблема, що полягає у недосконалості процесуального законодавства. Воно не встановлює таких самих підходів щодо захисту честі та гідності людини, захисту прав інтелектуальної власності, відшкодування моральної шкоди заподіяної злочином. Думаю, що ці вади повинні бути усунені. Громадянину, який потерпів від злочину, важливо забезпечити відшкодування не тільки матеріальної, але і моральної шкоди, особливо щодо захисту його честі та гідності, авторських прав, права інтелектуальної власності.

Честь, гідність, інтелектуальна та інша приватна власність людини мають бути захищені рівною мірою.

Дослідивши дану проблему, можу сказати, що правове положення суб'єктів матеріальної (майнової) відповідальності - складова частина проблеми відшкодування збитків в кримінальному процесі, оскільки в кінцевому рахунку питання зводиться до звертання визначених осіб, у володінні яких знаходяться товарні, грошові цінності на відновлення завданої злочином шкоди державній, суспільноій та особистій власності Белякова А. Субъекты ответственности за вред, причиненный несовершеннолетними и недееспособными лица-ми // Сов. юстиция. 1976 г. №21..

Таким чином, засноване на законі рішення даного питання гарантує і застережує від безпідставного покладення матеріальної відповідальності на невинуватих осіб, робить найсильніший виховно-попереджувальний вплив та сприяє викоріненню злочинності.

Список використаної літератури

1. Конституція України. -К.: «Право», -2001.

2. Кримінально-процесуальний кодекс України. - К.: А.С.К., 2002.

3. Основні чинні кодекси і закони України. / Уклад. Ю.П. Юлісовенко. -2-ге вид. -К.: Махаон, 2003.

4. Закон України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” від 01.12.1994р.//Відомості ВРУ. - 1995. - №1.

5. Закон України “Про виконавче провадження” від 21.04.99// Відомості ВРУ. - 1999. - №24.

6. Постанова Пленуму Верховного Суду України №3 від 31.03.1989р. зі змінами від 3.12.97 “Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна”.

7. Наказ Мінюсту України від 15.07.99 № 42/5 - затв. Порядок реалізації арештованого майна.

8. Гошовский М.І., Кучинська О.П. Потерпілий у кримінальному процесі України. К.,1998 р.

9. Коваленко Є. Г. Кримінальний процес України: Навч. Посіб. - К.: Юрінком Інтер, 2003 р.

10. Кокорев Л.Д. Потерпевший от преступления в советском уголовном процессе. Воронеж, 1964г.

11. Нор В.Т. Защита имущественных прав в уголовном судопроизводстве. К., 1989г.

12. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. - Кримінальний процес України. К., 1999р.

13. Право України -1995.- №5-6.- стор.29-30. Петренко В.

14. Тертишник В.М. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. К., 2002р.

15. Шаповалова Л. И. Возмещение потерпевшему вреда, причиненного преступлением, как средство обеспечения его прав и законных интересов. Днепропетровск., 1999г.

16. Александров С. А. Правовое положение гражданского ответ-чика в уголовном процессе. Учебное пособие. Горький. Горьковская высшая школа МВД СССР, 1977 г.

17. Белякова А. Субъекты ответственности за вред, причиненный несовершеннолетними и недееспособными лица-ми // Сов. юстиция. 1976 г. №21.

18. Ларин А.М. Расследование по уголовному делу: процессуальные функции. М., 1985.

19. Мазалов А.Г. Гражданский иск в уго-ловном процессе. М., 1977.

20. Понарин В.Н. Производство по гражданскому иску при расследовании уголовного дела. Воро-неж. 1978.

21. Осокина Г.Л. Право на защиту в исковом производстве. -Томск. -1990г.

Страницы: 1, 2