Дедуктивні умовиводи

1) воно може бути таким, коли S, входячи в М, повністю виключається із обсягу Р (мал. 3). Тоді із наведених засновків слід було б зробити висновок: "Норми моралі не є правовими нормами" ("Жодне S не є Р");

2) відношення між S і Р може бути і таким, коли М повністю включається до Р ( мал. 4). У такому випадку із наших засновків слід було б зробити висновок: "Усі норми

моралі є правовими нормами" ("Усі S є Р");

3) відношення між S і Р може бути й таким, як відтворено на мал. 5. Тоді можна зробити такі два висновки: "Деякі норми моралі є правові" ("Деякі S є Р") та "Деякі норми моралі не є правові норми" ("Деякі S не є Р").

мал. 3

мал. 4

Очевидно, при нерозподіленості середнього терміна із засновків можна вивести не один, а кілька висновків. Отже, істинного висновку здобути не можна.

3. Термін, не розподілений у засновку, не може бути розподіленим у висновку.

Це правило означає, що у висновку термін силогізму не може бути взятий у повному обсязі, якщо в засновку він узятий частиною свого обсягу. Візьмемо приклад:

Мова (М) не є надбудовою (Р).

Мова (М) -- суспільне явище (S).

Отже,...

Тут менший термін S ("суспільне явище") у засновку не розподілений, оскільки займає місце предиката у ствердному судженні, отже, він має лишатися не розподіленим і у висновку. У висновку можна сказати: "Деякі суспільні явища не є надбудовою" ("Деякі S не є Р") і не можна сказати: "Жодне суспільне явище не є надбудовою" ("Жодне S не є Р"). Зумовлено це ось чим. Відношення між S і Р, як уже говорилося, установлюється через М. У нашому прикладі обсяг М становить дише частину обсягу Р. Тому стійке положення до обсягу Р буде займати лише частину обсягу S, котру складав обсяг М. Остання частина обсягу S може знаходитися у найрізноманітнішому відношенні до обсягу Р (див. мал. 6).

мал. 5

мал. 6

4. Із двох заперечних засновків не можна зробити ніякого висновку.

Розгляньмо приклад:

Жоден свідок у справі (М) не знав потерпілого (Р).

Іваненко (S) не був свідком у справі (М).

Тут обидва засновки заперечні. Зробити висновок із них не можна тому, що середній термін (М) не пов'язаний ні з меншим терміном (S), ні з більшим (Р). Жоден із крайніх термінів своїм обсягом не збігається в будь-якій частині з обсягом (М). У такому випадку встановити певне відношення між S і Р неможливо (мал. 7). Це означає, що з наведених засновків рівною мірою можна зробити два протилежні висновки:

1) "Іваненко не знав потерпілого" і 2) "Іваненко знав потерпілого".

Істинним же, як говорилося, буде тільки такий висновок, котрий випливає із засновків як єдино можливий.

5. Якщо один засновок заперечний, то й висновок має бути заперечним.

мал. 7

Зміст цього правила полягає в тім, що із ствердних засновків не можна зробити заперечного висновку і, навпаки, якщо один із засновків заперечний, то висновок не може бути ствердним. Наприклад:

На обвинувачуваного (М) не може бути покладено обов'язок доведення своєї невинності (Р).

Петренко (S) -- обвинувачуваний у справі (М).

Отже, на Петренка (S) не може бути покладено обов'язок доведення своєї невинності (Р).

Наявність у силогізмі одного заперечного засновку означає, ще обсяг середнього терміна виключається із обсягу одного з крайніх термінів. Тоді з обсягу одного крайнього терміна буде виключатися обсяг другого крайнього терміна, котрий входить до обсягу середнього терміна. У нашому прикладі обсяг М виключається із обсягу Р. Отже, і обсяг S, котрий становить частину обсягу М, неодмінно виключається із обсягу Р (мал. 8). Тому висновок може бути тільки заперечним, а не ствердним.

6. Із двох часткових засновків не можна зробити ніякого висновку.

Це правило випливає з інших перелічених нами правил.

мал. 8

Якщо обидва засновки є частковоствердними, то з них не можна зробити істинного висновку тому, що в жодному засновку не буде розподіленого середнього терміна.

Якщо ж один частковий засновок ствердний, а другий частковий засновок, у котрому М займає місце предиката, заперечний (тоді середній термін буде розподіленим), то в силогізмі порушується третє правило: термін, нерозподілений у засновку, стає розподіленим у висновку.

7. Якщо один із засновків частковий, то й висновок має бути частковим. Це правило забороняє робити загальні висновки, коли один із засновків силогізму є судженням частковим.

За одного часткового засновку середній термін відноситься лише до частини обсягу меншого терміна, а не до всього його обсягу. Тому з обсягом Р пов'язується не увесь обсяг S, а тільки та його частина, котру займає М. Тоді й у висновку ми можемо говорити тільки про деякі S, а не про всі.

Наприклад:

Деякі громадяни (М) не є дієздатними (Р).

Кожен громадянин (М) є правоздатним (S).

Отже, деякі правоздатні (S) не є дієздатними (Р).

Коли б із цих засновків ми зробили загальний висновок "Усі правоздатні не є дієздатними", то він був би хибним. У цьому неважко переконатися, відобразивши силогізм колами (мал. 9).

мал. 9

1.5 Фігури категоричного силогізму

Категоричний силогізм має різні види, котрі набули назви фігур силогізму.

Фігурами силогізму називаються форми силогізму, що відрізняються одна від одної розташуванням середнього терміна в засновках. Існує чотири фігури силогізму.

У першій фігурі середній термін займає місце суб'єкта у більшому засновку і предиката -- в меншому. Схема першої фігури:

М - Р

S - М

S - Р.

У другій фігурі середній термін займає місце предиката в обох засновках. Схема другої фігури:

P - M

S - M

S - P

У третій фігурі середній термін займає місце суб'єкта в обох засновках. Схема третьої фігури:

M - P

M - S

S - P

У четвертій фігурі середній термін займає місце предиката у більшому засновку і суб'єкта в меншому засновку. Схема четвертої фігури:

P - M

M - S

S - P

Графічно фігури силогізму відображаються так (див. мал. 10).

М - P P - M M - P P - M

S - M S - M M - S M - S

І ІІ ІІІ ІV

1.6 Поняття про модуси силогізму

Кожна фігура силогізму має свої певні модуси (від латинського тогіиз, що означає "спосіб", "вид").

Модусами силогізму називаються різновиди фігур, які відрізняються одна від одної кількістю і якістю суджень, котріскладають їх засновки й висновок.

Модуси категоричного силогізму позначаються трьома заголовними літерами тих суджень, із яких побудовано силогізм. Якщо більший і менший засновки і висновок є судженнями загальноствердними, то цей модус позначається так: ААА. Літери означають більший засновок, менший засновок і висновок. Оскільки кожен засновок теоретично може бути загальноствердним (А), загальнозаперечним (Е), частковоствердним (І) та частковозаперечним (О), то природно припустити, що кожна фігура силогізму має по 16 модусів. Проте не кожне сполучення засновків

дає істинний висновок. Дійсних, правильних модусів силогізму значно менше. Щоб установити, які модуси має кожна фігура, необхідно керуватися загальними правилами категоричного силогізму і особливими правилами фігур.

1.7 Характеристика І- ІV фігур

Перша фігура. Її особливі правила і модуси

Перша фігура силогізму має такі особливі правила:

1. Більший засновок має бути судженням загальним;

2. Менший засновок -- судженням ствердним.

Ці правила випливають із структури першої фігури. Доводяться вони так. Якщо менший засновок взяти заперечним, то й висновок буде заперечним. У заперечному висновку предикат (Р) розподілений, отже, він має бути розподіленим і в засновку. Щоб Р було розподілене, більший засновок має бути заперечним, але, як відомо, із двох заперечних засновків висновок неможливий. При меншому заперечному засновку більший має бути ствердним. Але тоді висновок стає неможливим через нерозподіленість Р, оскільки в ствердному судженні Р не розподілене. Отже, менший засновок не можна брати заперечним, він має бути тільки ствердним.

Більший засновок має бути загальним. Якщо більший засновок частковий, то середній термін, що займає у ньому місце суб'єкта, буде нерозподіленим. У меншому засновку, котрий має бути судженням ствердним, середній термін, займаючи місце предиката, також нерозподілений. Отже, якщо більший засновок частковий, то середній термін не буде розподіленим у жодному з засновків. Але якщо середній термін з обох засновках не розподілений, то висновок здобути не можна. Отже, більший засновок має бути загальним. Знаючи особливі правила першої фігури, не важко вивести її модуси. Більший засновок, згідно з цим правилом, може бути судженням загальноствердним (А), або загальнозаперечним (Е); менший засновок -- загальноствердним (А) або частковоствердним (І). Отже, у першій фігурі можливі такі сполучення засновків: АА ЕА

Керуючись загальними правилами категоричного силогізму, вкажемо, який висновок випливає із кожного сполусння засновків. Якщо обидва засновки є загальноствердними (АД), то висновок буде загальноствердним (А). Якщо більший засновок загальноствердний, а менший частковоствердний (АІ), то висновок -- частковоствердний (І). Якщо більший засновок загальнозаперечний, а менший загальноствердний (ЕА), то висновок буде загальнозаперечним (Е). Якщо більший засновок загальнозаперечний, а менший частковоствердний (ЕІ), то висновок буде частковозаперечним (О).

Отже, перша фігура силогізму має такі модуси ААА, АІІ, ЕАЕ.ЕІО.

Перша фігура силогізму -- це найтиповіша, класична форма дедуктивного умовиводу, її модуси ААА та ЕАЕ, котрі виражають у чистому вигляді аксіому силогізму, є типовими формами підведення часткового випадку під загальне положення. Тому у практиці мислення ми користуємося першою фігурою частіше, ніж другою і особливо третьою фігурою. До першої фігури ми вдаємося щоразу, коли сказане про клас предметів поширюємо на окремий, одиничний предмет цього класу, коли висновок про окреме робимо на підставі знання загального положення чи правила. Досить велике значення першої фігури силогізму в судовій практиці. За першою фігурою відбувається юридична оцінка (кваліфікація) правових явищ і фактів. Більшим засновком, що має загальне положення, служить норма права, стаття кодексу. Меншим засновком -- судження про конкретний випадок. Висновок є вивід про це конкретне на основі загального положення.

Наприклад:

Таємне викрадення чужого майна є крадіжка

Г. таємно викрадав чуже майно.

Отже, дії Г. є крадіжка.

За першою фігурою категоричного силогізму відбувається застосування норми права до окремого випадку і призначення покарання за скоєний конкретний злочин. У більшому засновку вказується санкція, визначена статтею кодексу. У меншому засновку йдеться про те, що цей конкретний злочин є елементом класу злочинів, передбачених статтею кодексу, про яку говориться в більшому засновку. Висновок є судженням про покарання, застосовуваним до цього конкретного випадку. Наприклад:

За ч. І ст. 296 КК України хуліганство карається позбавленням волі на строк до одного року або виправними роботами на той же строк.

У діях Голубенка установлено склад хуліганства, передбачений ч. І ст. 296 КК України.

Отже, Голубенко може бути покараний строком до одного року або виправними роботами на той же строк.

По суті, будь-який обвинувальний вирок, як і будь-яка інша ствердна судова ухвала, як застосування норми права до конкретного випадку, за логічною структурою є умовиводом першої фігури силогізму.

Але застосування юридичного закону до конкретного явища -- це не механічне підведення часткового випадку під загальне правило, а складний процес, що вимагає від юриста ґрунтовної спеціальної підготовки, високої культури, здорового глузду, життєвого досвіду і високорозвинутого почуття справедливості'. Судова діяльність не може розумітися так, що суддя, маючи перед собою заздалегідь запропоновану йому правову норму і готовий, установлений факт, має тільки "приладнати" їх один до одного, "підігнати" факт під правову норму . Щоб підвести частковий випадок під загальне правило (норму права), необхідно глибоко і всебічно дослідити цей випадок, виявити індивідуальні його особливості, дати правильну оцінку тощо. Тільки після цього судження про окремий факт, яке становить менший умовивід, буде відповідати цьому факту, правильно відображати його і до нього можна буде правильно застосувати загальне положення.

Друга фігура. Її правила і модуси

Друга фігура силогізму має такі правила:

1. Більший засновок має бути судженням загальним;

2. Один із засновків --судження заперечне.

Доведемо спочатку, що один із засновків має бути заперечним. Якщо у другій фігурі обидва засновки ствердні, то середній термін, займаючи місце предиката в обох засновках, буде нерозподіленим. Як відомо, зробити висновок із таких засновків неможливо.

Щоб середній термін був розподіленим, один із засновків має бути заперечним. Але якщо один із засновків заперечний. то й висновок буде заперечним. У заперечному висновку предикат Р завжди розподілений, отже, він має бути розподіленим і в засновку. Оскільки Р у другій фігурі посідає місце суб'єкта у більшому засновку, то він буде розподіленим тільки тоді, коли більший засновок загальний. Отже, у другій фігурі обидва засновки можуть бути ствердними, а більший засновок -- частковим.

Друга фігура силогізму має такі модуси: ЕАЕ.АЕЕ. ЕІ, АОО.

Сутність другої фігури силогізму полягає в запереченні належності якого-небудь предмета або явища до того чи іншого класу предметів. До умовиводів другої фігури ми вдаємося щоразу, коли необхідно довести, що конкретний предмет, який нас цікавить, не може бути віднесений до класу предметом. про котрий ідеться в більшому засновку. Висновок робиться на підставі відсутності у предмета тих ознак, які належать класу в цілому.

Наприклад:

Спроба вбивства можлива тільки з прямим умислом.

У діях обвинувачуваного прямого умислу не установлено.

Отже, дія обвинувачуваного не може бути кваліфікована як спроба вбивства.

У судовій практиці друга фігура є логічною формою обґрунтування складу злочину в тому чи іншому конкретному випадку, доказом неправильності кваліфікації скоєного, засобом спростування різноманітних положень, які не узгоджуються із загальним правилом, і т. д.

Третя фігура. її правила і модуси

Третя фігура має таке правило: менший засновок має бути ствердним. Висновок у третій фігурі завжди частковий.

Доводиться це правило так: якщо менший засновок взяти заперечним, тоді й висновок буде заперечним. У заперечному судженні предикат Р завжди розподілений, отже, він має бути розподіленим і в засновку. У засновку Р буде розподіленим лише тоді, коли більший засновок, в якому він посідає місце предиката, буде заперечним. Але з двох заперечних засновків здобути висновок не можна. Тому менший засновок має бути ствердним. Висновок має бути частковим тому, що менший термін займає в засновку місце предиката. Предикат у ствердному судженні нерозподілений, тому й у висновку ми можемо говорити тільки, про деякі S, а не про всі S.

Третя фігура має такі шість модусів: ААІ, ЕАО, ІАІ, ОАО.АІІ, ЕІО.

Третя фігура силогізму у практиці мислення трапляється рідше, ніж перша й друга. Вона приймається для спростування загальних положень.

Четверта фігура. ЇЇ правила і модуси

У четвертій фігурі діють такі правила: 1. Якщо більший засновок ствердний, то менший має бути загальним. 2. Якщо один із засновків заперечний, то більший засновок буде загальним.

Дійсно, якщо більший засновок є ствердним (судження А або І), то середній термін (М) у ній не буде розподіленим, оскільки посідає місце предиката. Тоді середній термін має бути розподіленим у меншому засновку. Менший засновок, в якому М займає місце суб'єкта, має бути загальним. Якщо один із засновків заперечний, то й висновок буде заперечним. У заперечному висновку предикат розподілений,отже, він має бути розподіленим і в засновку. І оскільки більший термін посідає в засновку місце суб'єкта, то він буде розподіленим лише в тому випадку, коли більший засновок є загальним судженням. Застосовуючи загальні правила категоричного силогізму і правила четвертої фігури, ми здобудемо такі п'ять ЇЇ модусів: ААІ.АЕЕ, ЇАІ, ЕАО, ЕІО. Перші три фігури були відкриті й описані Аристотелем. Четверта фігура виділена через 500 років Кл. Галеном. За всіма зовнішніми ознаками четверта фігура є правомірною формою категоричного силогізму. Проте унаслідок того, що рух думки у четвертій фігурі незвичайний, у практиці мислення нею користуються досить рідко. Прикладом умовиводу за четвертою фігурою може бути таке:

Деякі угоди (Р) -- договори (М).

Усі договори (М) е цивільні правовідносини (S).

Отже, деякі цивільні правовідносини (S) є угодами (Р).

2. Роль формалізованої дедукції у законотворчості та законозастосуванні

Формалізована дедукція як форма мислення та спосіб пізнання істини відіграє надзвичайно важливу роль в законотворчості та законозастосуванні. Як уже зазначалось, дедукція це процес отримання виведення (умовиводу), роблячи висновок про часткове на основі знання загального.

На практиці це положення особливо широке застосування знайшло в діяльності правоохоронних та судових органів. Судове дослідження, підлягає не тількі законам діалектики, діалектичної логіки, воно відбувається за законами і правилами формальної логіки. Предметом судового пізнання є, як правило, подія, що мала місце в минулому і недоступна безпосередньому сприйняттю. Судове пізнання, здебільшого, пізнання опосередковане, вивідне. Головна роль тут належить логічним засобам пізнання, і насамперед - умовиводу, зокрема і дедуктивному. Оскільки дедуктивний умовивід складається з суджень, хоча б одне з яких має загальний характер (положення юридичного закону, закону природи тощо), це дає змогу, знаючи окремі ознаки предмета, зробити висновок про належність даного одиничного предмету до загального класу. Так знаючи загальне положення про те що «крадіжка - є таємне викрадення чужого майна», та беручи одного конкретного громадянина Т. який 1) таємно, 2) викрав 3) чуже майно, робимо висновок , що Т. - вчинив крадіжку. В процесі законотворчості дедукція теж має важливе значення. Зокрема в адміністративному, кримінальному кодексі (особливі частини) та інших нормативно - правових актах, положення конкретної статті виражено здебільшого по суті у логічній формі скороченого силогізму. Наприклад. «Крадіжка - тємне викрадення чужого майна… карається штрафом, обмеженням волі або її позбавленням строком від - до … »

Встановивши, що дії Т. - крадіжка, отримуємо:

1. «Крадіжка - тємне викрадення чужого майна… карається штрафом, обмеженням волі або її позбавленням строком від - до … »

2. Дії Т. - крадіжка

3. Т. може бути покараний штрафом, обмеженням волі або її позбавленням строком від - до … » Тобто знання загального положення з не тільки дає змогу правильно визначити (кваліфікувати) дії Т. але й поширює дію цього загального положення на конкретного Т.

Отже дедукція при вирішенні питання про кваліфікацію злочинної події має особливо важливе значення, оскільки у більшості випадків дає змогу чітко визначити до якого класу предметів вона (подія) відноситься. Непарвильне застосування логічних засобів та законів може призвести до логічних помилок, які свою чергу можуть обернутись судовими.

Висновок

Ціль пізнання дедуктивних умовиводів - отримання істинних знань та повноцінне їх використання у практичній діяльності. Знання дедуктивних умовиводів допомагає передбачати події і найкращим способом планувати діяльність, максимально передбачати можливі наслідки, висувати різноманітні гіпотези, бачити «логіку речей», вести ефективну полеміку і.т.д.

Конкретне застосування дедуктивних умовиводів вимагається від працівника міліції при роботі по розкриттю злочинів, воно допоможе чітко виявити логічну структуру злочину, правильно кваліфікувати дії підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного тощо.

3. Список використаної літератури

1. Жєребкін В.Є. «Логіка»К., 2006 с. 115-148

2. Бойко А.П., "Краткий курс логики", М., 1995 год. с 43

3. Гетманова А.Д., "Учебник по логике", М., Изд. "Владос", 1995 год.

4. Кирилов В.И., "Логика", М., Изд. "Высшая школа", 1987 год. с 102-106

5. Кобзарь И.М. «Логіка» СПб, 2001, с. 100-119

6. Гетманова А.Д., Панов М.И., Уемов А.И., Никифоров А.Л., Бузук Г.Л. Логика. М., 1992.

4. ЗАДАЧІ

1. Дати аналіз дефініції (визначити чи правильна вона чи ні, коли ні то, яке правило порушене) «Дільничний інспектор міліції - представник органу внутрішніх справ на обслуговуваній території, що проводить профілактику правопорушень »

2. Дати аналіз поділу (визначити чи є він правильним, коли ні, то яке правило порушено) «Просте судження може бути одиничним, частковим, загальним або стверджувальним»

3. Проаналізувати судження (визначити його вид та структуру) «Бувають випадки, коли замість виправних робіт призначається штраф» Записати судження, що суперечить йому.

4. Формалізувати судження «Алібі Р. - необхідна і достатня умова винності Л.»

5. Встановити дотримання основних закогів правильного мислення у міркуванні.

Закони не залежать від волі людей

Конституція - закон

Конституція не залежить від волі людей

6. За допомогою таблиць істинності визначити, чи є логічним законом формула: А В = В А

7. Яка з версій А,В, чи С може обґрунтовано вважатись істиною, коли відомо, що: 1) версію А можна прийняти якщо і тільки якщо підтвердиться припущення В; 2) у разі спростування версії С справедливою можна вважати версію Д;

3) версії А і С не можуть бути одночасно прийнятими, але неодмінно одна з них повинна підтвердитись; виявлено несумісність версії Д з наявними фактами. Розв'язок формалізувати.

8. Наведьті приклад ІІІ фігури простого категоричного силогізму. Вкажіть його терміни та модус.

9. Побудуйте спростування тези Т. на підставі аргументів:

1) Т А 2) А V В 3) В T

10. Якої помилки припущено при доведенні?

Теза Т істинна, оскільки вона логічно випливає з аргументів

1) Т C 2) B V C 3) В T

Страницы: 1, 2