Держава як суб'єкт міжнародного приватного права

Держава як суб'єкт міжнародного приватного права

Тема: Держава як суб'єкт міжнародного приватного права

План

Вступ

1. Держава як суб'єкт міжнародних майнових відносин

1.1.Міжнародне приватне право в минулому, сьогоденні і майбутньому

1.2.Взаємодія міжнародного публічного і міжнародного приватного права

1.3.Види суб'єктів міжнародного приватного права

1.4.Особливості при розгляді держави, як суб'єкта МПП

2. Імунітет держави за міжнародним правом

2.1. Види імунітетів держав

2.2. Основні доктрини імунітету держави

2.3. Законодавче регулювання імунітету держави

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Міжнародне приватне право виникло і склалося через об'єктивне існування в світі близько двохсот правових систем, кожна з яких встановлює «свої» норми для регулювання одних і тих же суспільних відносин. В тих випадках, коли крім національних суб'єктів права - фізичних і юридичних осіб однієї держави - в правових відносинах бере участь «іноземний елемент», з'являється необхідність в додатковому правовому регулюванні. Ігнорування іноземної правової системи і підпорядкування відносин тільки одному правопорядку не може забезпечити об'єктивного, адекватного конкретним життєвим обставинам, правового регулювання.

Міжнародне приватне право покликане регулювати взаємини між суб'єктами МПП. Особливість положення суб'єктів МПП полягає в тому, що вони виступають не тільки носіями прав і обов'язків, але й грають головну роль в створенні і реалізації міжнародно-правових норм.

Розвиток міжнародного співробітництва України з іноземними державами у сфері економіки, політики і культури обумовив необхідність вдосконалення договірних правовідносин та уніфікації законодавства з питань власності, шлюбно-сімейних та трудових відносин, в сфері міжнародних перевезень та інших правовідносин, які виходять за межі правової системи України. Відповідно зростає потреба в удосконаленні чинного міжнародного приватного права, в застосуванні юридичних норм до відносин, які виникають між суб'єктами різних держав, теоретичних досліджень правотворчого і правозастосовного досвіду України та інших держав в галузі міжнародного співробітництва.

Не поодинокими стали випадки участі України в якості відповідача в іноземних юрисдикційних органах. При цьому, юрисдикційні органи (суди, арбітражі) зазнають значних труднощів при розгляді конкретних справ, пов'язаних з участю держави.

Вищенаведене свідчить про актуальність розгляду проблем статусу держави Україна як суб'єкта міжнародного приватного права, узагальнення накопиченого в світі досвіду правового регулювання міжнародних приватноправових відносин з участю держави, сприйняття позитивних тенденцій вирішення проблеми державного імунітету.

Метою цього дослідження є виявлення особливостей правового становища України в міжнародних приватноправових відносинах та визначення шляхів вирішення проблеми держаного імунітету України.

Для досягнення зазначеної мети поставлені наступні задачі:

ь визначити змістовні елементи та особливості правосуб'єктності держави як суб'єкта міжнародного приватного права;

ь визначити природу державного імунітету держави як суб'єкта міжнародного приватного права, дослідити історію його розвитку та розкрити сутність окремих видів державного імунітету України: судового; від попереднього забезпечення позову; від примусового виконання рішення; імунітету власності тощо;

ь розробити пропозиції щодо вдосконалення законодавства, що регулює міжнародні приватноправові відносини з участю держави Україна, та принципів застосування державою Україна імунітету під час притягнення її до відповідальності.

Об'єктом дослідження є міжнародні приватноправові відносини з участю держави: концесійні, щодо розподілу продукції, випуску цінних паперів (облігацій зовнішніх державних позик), спадкові, трудові, а також відносини, що виникають при притягненні України до відповідальності за порушення зобов'язань. Предметом даного дослідження є правосуб'єктність держави Україна як суб'єкта міжнародного приватного права та нормативно-правові акти, які регулюють міжнародні невладні приватноправові відносини з участю держави, а також практика національних та закордонних юрисдикційних органів.

1. Держава як суб'єкт міжнародних майнових відносин

1.1 Міжнародне приватне право в минулому, сьогоденні і майбутньому

Як показує історія, міжнародне приватне право в різні епохи сприймалося суспільством по-різному. В період свого зародження, а саме на етапі проектування римського права на цивілістичні відносини «з міжнародними характеристиками», тобто які виходять за рамки однієї державно-правової єдності, впродовж вельми тривалого періоду міжнародне приватне право, поза сумнівом, кваліфікувалося як матеріальне право. Далі, в процесі опосередковування в інституті монаршої влади всіх гілок влади, особливо в епоху абсолютизму, коли сюзерен самотужки здійсняв і законотворчість і правозастосування, в МПП почали більш виявлятися процесуальні аспекти. Найбільш такий його характер став переважати в силу історичних і національних характерних рис в країнах «загального права».

В сучасну епоху в державах миру залежно від досвіду минулих часів і пройдених суспільствами шляхів в частині розробки певних ідейних уявлень, існують різні підходи до МПП, які враховують як його матеріальну природу, так і процесуальні складові.

Сучасний етап розвитку світу, міжнародних відносин і відповідних їм ідейних переконань приніс нові теорії, що стосуються природи МПП. В середині 80-х років XX ст. особливо виразно прозвучала точка зору відносно «полісистемной комплексності» міжнародного приватного права, яка виражена в роботах авторів: спочатку російського ученого-правознавця А.Н. Макарова, а згодом, Р.А. Мюллерсона. Деяку варіацію в цьому плані представляє думка алжирського вченого М. Іссада, сформульована їм після ретельного аналізу правової природи МПП з позицій внутрідержавного і міжнародного права. Зокрема, він прийшов до висновку: «...слід побоюватись класичних схем і бажання за всяку ціну включити міжнародне приватне право в ту або іншу галузь...» [10]. Враховуючи вищесказане, можна вказати на незвичайність, небажаність і сумнівну корисність включення міжнародного приватного права в одну з двох названих галузей. Зважаючи на його еклектичний характер, запозичення з різних галузей, враховуючи національні інтереси, а також вимоги сучасного міжнародного правопорядку, можна охарактеризувати міжнародне приватне право як «категорію sui generis» або «як самостійну галузь».

Однією з фундаментальних ідей видатного російського ученого німецького походження, дослідника міжнародного публічного і міжнародного приватного права Ф. Мартенса був вивід про те, що міжнародні відносини і відповідне їм міжнародне право розвиваються не хаотично, а підкоряючись своїм внутрішнім законам, і завдання науки міжнародного права полягає в тому, щоб виявити ці закономірності, а не створювати штучні системи, що не мають опори в дійсному житті [10].

Його заклик, звертаючись до минулого, не забувати спрямовуватись в майбутнє, актуальний і зараз: «...ми схильні вивчати і звертати виняткову увагу минулому, забуваючи, що і майбутнє має свої права. Але такий напрям не може продовжуватися; він суперечить основному закону розвитку культури і сучасної цивілізації. Цей закон є закон прогресу, поступального і нестримного розвитку людини, суспільства, держави і міжнародного життя. Розвиток не може полягати в поверненні назад... він неможливий за відсутності прав і порядку. Прогрес можливий тільки в поступальному руху вперед: його мета і ідеали в майбутньому» [10]. Ці ідеї не носять сьогохвилинного характеру для цілей розвитку міжнародного приватного права і можуть бути в нім реалізовані.

1.2 Взаємодія міжнародного публічного і міжнародного приватного права

Міжнародні відносини не обмежуються тільки міждержавними, міжвладними контактами основних суб'єктів міжнародного права. Відбуваються постійні контакти між фізичними і юридичними особами різних держав, на рівні міжнародних неурядових організацій. Вони регулюються або національним правом відповідної держави, або нормами міжнародного приватного права.

Водночас спостерігається тісний взаємозв'язок міжнародного публічного і міжнародного приватного права, а саме:

- і те, й інше, у широкому смислі, регулюють міжнародні відносини;

- в загальних рисах: спостерігається переломлення основних принципів міжнародного публічного права в доктрині міжнародного приватного права;

- і в міжнародному публічному, й у міжнародному приватному праві завжди є визнання правосуб'єктності іншої держави.

- міжнародні договори з питань міжнародного приватного права не можуть суперечити принципам міжнародного публічного права, в такий спосіб встановлюються загальні цілі створення правових умов для міжнародного співробітництва в різних галузях.

Отже, міжнародне приватне право як сукупність норм, що регулюють цивільно-правові відносини, які мають міжнародний характер (ускладнені «іноземним елементом»), не повинно суперечити загальновизнаним принципам міжнародного публічного права.

Слід також мати на увазі, що міжнародні угоди, які регулюють цивільно-правові відносини (договори в сфері міжнародного приватного права), в багатьох випадках включаються до складу міжнародних міждержавних договорів.

Розмежування між міжнародним публічним і міжнародним приватним правом можливо провести на наступних підставах:

- за суб'єктами: у міжнародному публічному праві суб'єктами є держави, нації і народності, що борються за незалежність, міжнародні організації, а в міжнародному приватному праві - фізичні і юридичні особи;

- за предметом правового регулювання: в якості таких у міжнародному публічному праві виступають міждержавні міжвладні відносини, а в міжнародному приватному праві - міжнародні приватно-правові відносини (цивільні, сімейні, трудові та ін.);

- за джерелами: у міжнародному публічному праві - це міжнародний договір, міжнародний порядок та ін., а в міжнародному приватному праві їх колозначно ширше - національне законодавство, міжнародні договори, торговельні порядки та ін.;

- за методом правового регулювання: в міжнародному публічному праві - це погодження волі держав, а у міжнародному приватному праві - це подолання колізій (зіткнень законів);

- за видами відповідальності: в міжнародному публічному праві наступає міжнародно-правова відповідальність, а в міжнародному приватному праві - цивільно-правова;

- за сферою дії: в міжнародному публічному праві цю сферу можна визначити як глобальну (вона охоплює всі держави й інші суб'єкти міжнародного публічного права), а в міжнародному приватному праві вона має національні межі (в кожній державі є своє міжнародне приватне право).

1.3 Види суб'єктів міжнародного приватного права

Суб'єкти міжнародного приватного права - це учасники цивільних правовідносин, ускладнених «іноземним елементом».

Розрізняють три види іноземного елемента:

- суб'єкт,

- об'єкт,

- юридичний факт.

При цьому розуміються такі майнові відносини:

- коли суб'єктом виступає сторона, яка має іноземне громадянство або підданство;

- суб'єкти належать одній державі, а об'єкт знаходиться за кордоном;

- виникнення, зміна або припинення відносин, пов'язаних з юридичним фактом, який має місце за кордоном.

Закон України «Про міжнародне приватне право» в ст. 1 дає таке тлумачення «іноземного елементу»:

- хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;

- об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;

- юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави [2].

До суб'єктів міжнародного приватного права належать:

- фізичні особи (громадяни, особи без громадянства - апатриди, іноземні громадяни, особи, які мають подвійне громадянство - біпатриди);

- юридичні особи (державні організації, приватні фірми, підприємства, науково-дослідні і інші організації);

- держави (наприклад, придбання земельних ділянок для розміщення посольських та консульських місій, надання в концесію ділянок надр для розробки корисних копалин, передача в оренду будівель та споруд, придбання та продаж майна, надання позик і видача гарантій, та інше);

- нації і народи, які борються за свободу, незалежність і створення власної державності в особі своїх керівних органів (до їх числа належить, наприклад, Організація Звільнення Палестини);

- міжнародні міжурядові організації;

- державоподібні утворення, які є суб'єктами міжнародного публічного права (до них належать вольні міста і Ватикан - резиденція голови римсько-католицької церкви).

Фізичні і юридичні особи, як суб'єкти міжнародного приватного права є учасниками правовідносин по МПП незалежно від того, хто є іншою стороною в правовідносинах: МПП регулюватиме відносини як між двома фізичними або між двома юридичними особами, так і між фізичною або юридичною особою, з одного боку, і державою або іншим суб'єктом міжнародного публічного права - з іншого.

Держави, нації і народи, які борються за незалежність і створення власної державності, міжнародні міжурядові організації, державоподібні утворення, як суб'єкти МПП можуть тільки тоді входити до складу правовідносин, що регулюються нормами МПП, коли буде виконана головна умова: контрагентом по операціях (або іншою стороною в правовідносинах) є фізична, або юридична особа. Правовідносини, в яких учасниками є дві держави, або дві міжурядові організації, або держава і міжурядова організація, не регулюються нормами МПП. Вони знаходяться в сфері дій міжнародного публічного права. Це не означає, що держава з державою не може укласти договір купівлі-продажу або будь-які інші договори. В разі виникнення спору, він вирішуватиметься, наприклад, відповідно до ст. 33 Статуту ООН в Міжнародному Суді ООН, який розглядає міждержавні спори. Застосовним буде міжнародне публічне право, при цьому саме питання про вибір «компетентної» національної правової системи не виникне.

Змістовними елементами правосуб'єктності України як суб'єкта міжнародного приватного права є правоздатність та дієздатність. В структурі дієздатності можна виділити наступні елементи:

- правочиноздатність - здатність України здійснювати правочинні дії, спрямовані на встановлення цивільних прав та обов'язків у відносинах з іноземним елементом;

- трансдієздатність - здатність держави Україна мати представників;

- некомерційна господарська дієздатність - здатність держави здійснювати некомерційну господарську діяльність;

- деліктоздатність - здатність держави нести цивільно-правову відповідальність;

- тестаментоздатність - здатність держави Україна бути спадкоємцем.

1.4 Особливості при розгляді держави, як суб'єкта МПП

Держава, як вказувалось вище, може вступати в різноманітні майнові відносини з іноземними юридичними та фізичними особами. Крім того, держава може виступати в цивільному обороті в якості спадкоємця відумерлого майна (ст. 1277 ЦКУ) або спадкоємця за заповітом (ст.1235 ЦКУ) [1]. Різним є становище держави і в міжнародних організаціях (міжнародні міжурядові (міждержавні) організації та міжнародні неурядові організації).

Існує декілька поглядів на державу як суб'єкт міжнародного приватного права. Одні вважають державу особливим суб'єктом права, оскільки немає такого наддержавного органу, який би наділив її правами юридичної особи, і завдяки суверенітету вона виступає у відносинах, які регулюються нормами як міжнародного публічного права, так і приватного. Інші додержуються точки зору, що держава «розпадається» на дві особи. При цьому вважається, що держава діє не в якості двох осіб «казни» (фіска) - суб'єкта влади і «купця» - суб'єкта цивільних правовідносин, а в якості суверена.

Страницы: 1, 2