Державне регулювання фондового ринку в Україні

При аналізі табл.2.1 сфокусуємо увагу на кількох показниках. Мало місце досить значне перевищення витрат цих структур над доходами (36,5 млрд куп), що значною мірою було обумовлено не виконанням довірчих операцій - на них, а також на інші операційні витрати припадає приблизно третина усіх витрат, - а значними видатками на апарат управління та інші витрати, доцільність яких важко проконтролювати. На ці статті припадає майже 50% усіх витрат. Так само напрочуд велика стаття “інші доходи” у структурі доходів, яка складає 39,6% від загального їх обсягу. Платежі до бюджету становили величину 65,8 млрд. куп-карб., що дорівнювало 12% усіх витрат. Отже, навіть з наведеної офіційної статистичної інформації видно, що діяльність довірчих товариств була спрямована не на пожвавлення інвестиційних процесів та примноження багатства населення України, а на виплату незаконно зароблених грошей засновникам трастів [13].

Процеси приватизації були активізовані прийняттям Державних програм приватизації на 1992-1994 рр. і 1997 р., і населення України стало номінальним власником цінних паперів. Це мало стати економічним та соціальним підґрунтям для створення активного та ліквідного вторинного фондового ринку, основним інструментом якого мали б бути не приватизаційні іменні сертифікати, компенсаційні сертифікати чи житлові чеки, а акції приватизованих підприємств. На жаль, відбулось явище, коли “громадяни знову віддали своє право на власність, отримане від держави, у борг, але вже невідомо кому, на який строк, і з колосально великим ризиком для себе”.

Однак слід зазначити і позитивні моменти, що стосувались впорядкування відносин між учасниками приватизаційних процесів. Зокрема, Кабінет Міністрів України затвердив “Методику оцінки вартості об'єктів приватизації” (постанова від 18 січня 1995 р. №36), якою встановив порядок визначення початкової ціни об'єктів приватизації, що підлягають продажу на аукціоні або за конкурсом, визначення розміру статутного фонду господарського товариства та інші положення.

Щодо ключових інструментів, які мали обіг на українському ринку, то слід зазначити, що у цей період було введено готівковий ваучер. Це поширило коло непрофесійних учасників ринку, залучило частину населення у володіння часткою державних підприємств. За 1995-1996 рр. було приватизовано понад 35 тис. підприємств, що саме у подальшому і дало поштовх формуванню фондового ринку. Власність була частково перерозподілена, а її структура - змінена.

У червні 1995 р. була започаткована Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України (ДКЦПФР) як центральний орган з координації та регулювання роботи фондового ринку. З 6 березня 1997 р. починає функціонувати Українська міжбанківська валютна біржа як одна з перших зареєстрованих фондових бірж. Отже, “запускається" механізм непрямого валютного регулювання та контролю. Функціонують і так звані псевдобіржі - центри сертифікатних аукціонів. З'являються численні брокерські та дилерські компанії.

Контроль за діяльністю системи інституцій Національного депозитарію покладено на Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку. Значні зміни та доповнення було внесено у чинні законодавчо-нормативні акти.

Конкретизуються та доповнюються функції ДЦКПФР, змінюється його структура. Зокрема, рішенням Комісії №94 від 29.07.98 при ній створено Агентство з розвитку інфраструктури фондового ринку України з метою організаційного, технічного та ресурсного забезпечення створення та функціонування Національної депозитарної системи та інших елементів інфраструктури фондового ринку України.

Агентство здійснює діяльність у таких напрямах:

створення та ведення інформаційної бази даних про ринок цінних паперів для інформаційного забезпечення діяльності центрального апарату Комісії та її територіальних управлінь, учасників фондового ринку та інших осіб;

розповсюдження інформації, що підлягає оприлюдненню, в порядку, передбаченому чинним законодавством та нормативними документами Комісії;

формування та ведення єдиної бази даних інформації, яка підлягає оприлюдненню і публікується в офіційних виданнях Верховної Ради, Кабінету Міністрів України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

моніторинг фондового ринку та аналіз діяльності підприємств;

розробка програмного забезпечення учасників фондового ринку та участь у його сертифікації;

підтримка ведення державного реєстру цінних паперів та професійних учасників фондового ринку в електронній формі;

видавнича діяльність;

створення інформаційного порталу в мережі Інтернет;

здійснення освітніх програм для населення та учасників фондового ринку;

підготовка керівників підприємств та фахівців з питань корпоративного управління, професійних учасників фондового ринку, в тому числі за допомогою методу дистанційного навчання, консультування з питань права, обліку, професійної діяльності тощо [9].

Отже, на ринку формується спеціалізований підрозділ державного органу, основним завданням якого є формування інформаційного масиву щодо роботи фондового ринку, оповіщення широких кіл громадськості щодо його роботи, навчання і формування відносин цивілізованого інвестування.

Серед державних органів, що були задіяні у процеси регулювання та контролю за операціями на фондовому ринку, зазначимо Національний банк України, Міністерство фінансів, Фонд державного майна, органи судової влади, Державний антимонопольний комітет, причому, в цей період окреслюється коло їх завдань в галузі реалізації операцій на фондовому ринку.

За інструментами фондового ринку найбільшого поширення мали акції та векселі. На початок 1997 р. було зареєстровано 623 випуски акцій загальним обсягом 1, 8 млрд. грн. Після затвердження ДКЦПФР Положення про порядок випуску та обігу облігацій місцевих позик, почав розвиватися і цей сегмент ринку. З 1998 р. врегульовані питання обігу інвестиційних сертифікатів інвестиційних фондів та компаній.

Основою формування відносно безризикового сектора фондового ринку мали скласти державні цінні папери. У 1995 р. було здійснено першу позику на внутрішньому ринку через облігації внутрішньої державної позики (ОВДП). Проте до їх придбання були допущені нерезиденти, що трансформувало внутрішній борг у зовнішній. Неконтрольовані процеси скупівлі ОВДП, відтік капіталу створював загрозу фінансовій стабільності та навіть національній безпеці України. Розповсюдження світової фінансової кризи спричинило масове скидання ОВДП нерезидентами, що коштувало країні біля 2 млрд. золотовалютних резервів.

Зростаюча динаміка обігу цінних паперів викликала потребу у реєстраторах, зберігачах та депозитаріях. Поштовх їх розвитку надав Наказ ДКЦПФР “Про правила здійснення торговцями цінними паперами комерційної та комісійної діяльності з цінних паперів, що був зареєстрований Мінюстом 30 січня 1997 р.20 березня 1997 р. були проведені установчі збори Міжрегіонального фондового союзу - першого депозитарію, що діяв на рівні держави. У січні 1998 р. було прийнято Закон України “Про Національну депозитарну систему та особливостях електронного обігу цінних паперів в Україні", а у липні спільним рішенням НБУ та ДКЦПФР підтверджено статус МФС як національного. Законом введено дворівневу систему фондової інфраструктури. Верхній рівень складають Національний депозитарій України і депозитарії, основна діяльність яких пов'язана з ведення рахунків для зберігачів, здійснення клірингу і розрахунків за угодами з цінних паперів, запроваджують стандарти. На нижньому рівні знаходяться зберігачі, які ведуть рахунки власників цінних паперів, а також реєстратори, що ведуть реєстр власників іменних цінних паперів. Цей Закон дав можливість активізувати діяльність професіональних учасників ринку: вже на початку 1998 р. діяло понад 400 реєстраторів.

На цьому етапі було покладено початок саморегулювання ринку цінних паперів та створення відповідних організацій. ДКЦПФР розробила положення “Про саморегулівну організацію ринку цінних паперів". На той час діяли три саморегулівні організації: Українська асоціація інвестиційного бізнесу (УАІБ), Позабіржова фондова торговельна система (ПФТС) та Професійна асоціація реєстраторів та депозитаріїв (ПАРД) [28].

Ще однією ознакою цього періоду є вихід України та українських емітентів на світові фондові ринки. У серпні 1997 р. здійснено перший випуск єврооблігацій на номінальну суму 450 млн дол США, які викупила за 410,85 млн дол США Nomura International. Це були облігації з нульовим купоном, строк обігу яких становив 1 рік, а дисконтна ставка - близько 12%. Пізніше, у лютому 1998 р. були емітовані трирічні єврооблігації на суму 750 млн німецьких марок з купонною ставкою 16%. Всього до часткового дефолту за ОВДП, який відбувся у серпні-жовтні 1998 р., було здійснено 5 випусків, у тому числі одне приватне розміщення 10-місячних облігацій на суму у 155 млн дол США з купонною ставкою 17,5% [13].

Однією з помилок, що було допущено на початку цього етапу було те, що на ринок були допущені інституції (трастові компанії), законодавча база щодо яких не була належною мірою створена та пророблена. Другим прорахунком було неналежним чином сформований державний сектор фондового ринку, де уряд мав виступати основним агентом, який би формував ринкову нішу надійних безризикових інструментів - ОВДП, векселів Державного Казначейства, інструментів НБУ тощо. Замість цього уряд запропонував інструменти, що довели свою неплатоспроможність, що також підірвало довіру до фондового ринку.

Колапс фондового ринку, спричинений недоліками в його регулюванні, підняв на порядок денний питання удосконалення роботи регулюючих органів та встановлення засад його саморегулювання.

Початком третього етапу можна вважати 1999 р., коли все більшого значення набувають стандарти, у тому числі, міжнародні, діяльності основних його ланок. Подальший розвиток та удосконалення отримала інфраструктура фондового ринку. Цей етап проходив під гаслом “пошуку ефективного власника", що зумовило використання нових систем розподілу власності, продаж великих об'єктів приватизації.

Важливими законодавчими актами, що пройшли реєстрацію у Мінюсті України, були Закони України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” (прийнятий 1 червня 2000 р. і вступив в силу за 3 місяці з дня опублікування), Указ Президента “Про додаткові заходи з розвитку фондового ринку України".

Згідно із Законом “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” визначено, що для здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів необхідно отримати ліцензію ДЦКПФР. Порядок отримання ліцензії визначається “Ліцензійними умовами провадження професійної діяльності на ринку цінних паперів", які були розроблені та затверджені Комісією. Визначено також перелік видів професійної діяльності, а саме:

діяльність з випуску та обіг цінних паперів;

депозитарна діяльність депозитарію цінних паперів;

депозитарна діяльність зберігача цінних паперів;

розрахунково-клірингова діяльність щодо цінних паперів;

діяльність щодо ведення реєстру власників іменних цінних паперів;

діяльність з організації торгівлі на ринку цінних паперів (фондові біржі та позабіржові торгові системи);

діяльність з управління активами інститутів спільного інвестування (ІСІ).

Цим законом впорядковуються операції на ринку цінних паперів України, посилюється контроль за діяльності усіх його інституцій.

У квітні 1999 р. створюється Національний депозитарій України, який повинен у подальшому відігравати роль головного центру запровадження стандартів обліку та реєстрації прав власності. Проте національний депозитарій не стає таким центром по суті, його діяльність одразу ж обмежується, що у подальшому приводить до численних конфліктів між цією установою та Міжрегіональним фондовим союзом. Спотворюється й ідея національного депозитарію.

Як випливає зі Статуту НДУ, узгодженого у відповідності з міжурядовим українсько-американським Меморандумом про взаєморозуміння від 25 січня 1999 року, діяльність НДУ на першому етапі обмежена такими функціями, які українське законодавство визначає як виключні, а саме:

стандартизація депозитарного обліку цінних паперів відповідно до міжнародних норм;

стандартизація документообігу щодо операцій з цінними паперами і нумерація (кодифікація) цінних паперів, випущених в Україні відповідно до міжнародних норм;

встановлення відносин і налагодження постійної взаємодії з депозитарними установами інших країн;

укладання як двосторонніх, так і багатосторонніх угод про пряме членство або кореспондентські відносини для обслуговування міжнародних операцій з цінними паперами учасників НДСУ;

контроль за кореспондентськими відносинами учасників НДСУ з депозитарними установами інших країн.

Фактично, така форма діяльності обмежує Національний депозитарій України виконанням лише представницьких функцій.

Формується організований фондовий ринок, що представлено шістьма біржами: УФБ, УМВБ, КМВБ, ДФБ, ПФБ, КФБ та двома позабіржовими торгівельно-інформаційними системами - ПФТС та Південно-Українською торгово-інформаційною системою.

На ринок цінних паперів виходить все більша кількість професійних учасників: у 1999 р. їх число становило більше 800, у 2000 р. - більш, ніж 1,5 тис. Урізноманітнюється їх склад. На 1 січня 2000 р. на фондовому ринку здійснювали свою діяльність 387 незалежних реєстраторів, 827 торговців цінними паперами, 129 інвестиційних фондів, 100 інвестиційних компаній, що заснували 182 взаємні фонди, 70 зберігачів, велика кількість комерційних банків.

Але слід зазначити, що в Україні залишається банківська модель фінансового ринку, причому, за думкою західних фахівців, банківський сектор займає близько 90% обсягу угод фінансового ринку. Ця орієнтація на банків як ключових гравців фінансового ринку приводить до того, що фондовий ринок характеризується двома основними особливостями з огляду на склад його учасників. Перша пов'язана із тим, що функції зберігачів та торговців на фондовому ринку виконують переважно комерційні банки. Друга особливість витікає з першої й пов'язана із територіальним розміщенням фондових ринків, які орієнтується на центри банківської діяльності і промислового розвитку.

Отже, банки діють як універсальні фінансово-кредитні інститути, тобто, виконують широке коло операцій і, зокрема, стають активними учасниками на ринку цінних паперів. Частка банків серед інших учасників фондового ринку у І кварталі 2000 р. складала 18,5%, а за обсягом угод у вартісному виразі - 66,4%. В той же час, комерційні банки дуже нерівномірно розподілені серед регіонів держави. Переважно участь банків у роботі фондового ринку помітна у 7 основних областях України - м. Києві та Київській області (майже 50% учасників), Харківській (близько 10%), Дніпропетровській (8,1%), Донецькій (6.6%), Одеській (5,9%), Запорізькій та Львівській (по 4,4%). Якщо вдатися до аналізу розподілу переважного зосередження банківської діяльності, то можна помітити територіальний розподіл у тих самих областях [9].

Асиметрія фінансового ринку накладає певний відбиток і на види діяльності, що переважаються на фондовому ринку. Майже відсутні операції з розміщення цінних паперів, а переважають комісійні та комерційні операції. Отже, інвестиційні компанії та торговці цінними паперами виконують переважно посередницькі операції і не здійснюють прирощення капіталів на первинному ринку, що виступає характерною ознакою роботи цих інституцій на первинному ринку.

Слід також підкреслити, що зазначені учасники практично не виконують операцій управління портфелями цінних паперів, тому що ці портфелі практично не сформовані, зважуючи на незначну кількість емітентів, що виходять на фондовий ринок.

У той же час, слід зазначити і позитивні моменти. Принцип захисту прав інвесторів приймає ясніші обриси, тісніше стає співпраця органів державної влади з населенням та юридичними особами. Зокрема, ДЦКПФР тільки протягом 1999 р. розглянула більш, ніж 9000 скарг, звернень інвесторів та професіоналів ринку щодо порушення прав і законних інтересів. Це дозволили відпрацьовувати певні механізми боротьби з правопорушниками, відкрити базу даних.

У цей період Україна зробила досить помітні кроки щодо створення нормативно-правової бази, що зближує її з міжнародним фондовим ринком. Зокрема, врегульовані питання використання міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та аудиту, що діють на фінансовому полі України - з 1 січня 1998 р. Україна перейшла на міжнародні стандарти.

Проблемами цього періоду, за даними нашого дослідження, стали:

невпорядкованість відносин між центральними депозитаріями (Національним та Міжрегіональним фондовим союзом), що загальмувало процеси створення централізованої моделі регулювання фондового ринку;

допущення асиметрії регіонального розвитку діяльності фондового ринку, що була спричинена асиметрією роботи фінансового ринку і нерівномірним розвитком мережі банків, що виступали цементуючим суб'єктним елементом ринку цінних паперів;

недостатня прозорість функціонування фондового ринку та діяльності основних його учасників.

Запізнилося прийняття закону про інститути спільного інвестування, а також про господарські товариства, що позначилося на формуванні активного корпоративного сектора фондового ринку.

З 2003 р. можна констатувати новий, четвертий, етап у розвитку фондового ринку, що пов'язаний передусім із посиленням повноважень ДКЦПФР, змінами у корпоративному управлінні, усіляким запровадженням законодавчих актів, що зближує український фондовий ринок із міжнародним. Розкриттю особливостей четвертого етапу розвитку фондового ринку України та формування системи державного регулювання ним присвячено наступний параграф.

Отже, стосовно рівня розвитку ринку цінних паперів, можна зробити такі висновки. Відбулось становлення ринку та його складових. Створенні первинні елементи інфраструктури цього ринку, його головні інституції. Нормативно-законодавчі акти врегульовують базові положення роботи цього ринку. Проте важливим є продовження та удосконалення роботи з регулювання фондового ринку, підвищення його прозорості, зміцнення основ його стабільної роботи.

2.2 Регламентування діяльності емітентів

Сучасний стан фондового ринку України знаменується завершенням вибору централізованої моделі побудови ринку і переходу до встановлення засад підвищення ефективності його роботи.

Ця модель заснована на:

прийнятті в цілому централізованої концепції регулювання фондового ринку;

побудові дворівневої системи інфраструктури, на першому рівні якої знаходиться Національний депозитарій, на другому - система певних інституцій інфраструктури (реєстраторів, зберігачів), що сприяють найбільш повному відображенню процесів змін форм власності, цивілізованих форм здійснення угод, реалізації інших процедур та завдань;

побудові дворівневої системи регулювання, на першому рівні якої знаходяться державні органи влади, а на другому - саморегулівні організації;

появі та обігу на ринку цінних паперів низки нових інструментів, що притаманні ринкам розвинутих країн.

Однак створено каркас роботи фондового ринку, але не відшліфовані окремі його елементи.

Забезпечення цілісності та ефективності в роботі фондового ринку України як структурного елемента ринкової економіки можлива за таких умов:

подальшого розвитку та удосконалення законодавства у сфері регулювання фондового ринку;

розвитку інститутів, притаманних розвиненому фондовому ринку;

створення інструментів й активізація операцій на ринку державних цінних паперів, які мають формувати сектор безризикових та малоризикових інструментів, засобом наповнення портфелів фідуціарних інституцій (пенсійних фондів, страхових компаній), реалізовувати інші завдання держави;

формування оптимальних засад корпоративного управління, стимулювання розвитку ринку корпоративних цінних паперів;

забезпечення розкриття інформації учасниками ринку та прозорості протоколів торгівлі;

стимулювання роботи саморегулівних організацій;

розвитку інфраструктури фондового ринку.

Основний момент, що може бути виділений в характеристиці цього етапу - фокусування уваги на створення оптимального корпоративного управління як підстави для нормального функціонування фондового ринку, подальший розвиток законодавства у цій сфері, розширення повноважень органів регулювання фондового ринку й одночасно з цим передача частини повноважень саморегулівним організаціям.

Заходи державного регулювання можуть бути оцінені з позиції їх ефективності та інтенсивності. Вважаємо, що оцінка ефективності державного регулювання може бути недостовірною, тому що процес формування фондового ринку ще не закінчився, отже, співставлення результатів незакінченого процесу із витраченими зусиллями не дасть вірні результати. Отже, можна лише говорити про ступінь інтенсивності застосування певних механізмів державного регулювання та зіставляти досягнуті відмітки з тим, що має бути отримано на розвинутих ринках. Нами запропонована таблиця інтенсивності заходів державного регулювання, яка представлена на рис.2.1

Інтенсивність кольорів залежить від розробленості та дієвості заходів та інструментів регулювання ринку цінних паперів на кожному з етапів його формування та розвитку.

Найменш розробленими питаннями застосування механізмів державного регулювання є запровадження інновацій у роботу ринку; втілення принципів корпоративного управління; забезпечення прозорості роботи його учасників, належного рівня звітності та публічності.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5