Державне регулювання в галузі туризму: становлення та розвиток в Україні

Науково-практичні положення дисертації знайшли застосування в практичній діяльності Світловодської районної державної адміністрації Кіровоградської області (довідка про впровадження від 04.07.2007 р. № 6-16/2), зокрема під час проведення конференцій, семінарів, круглих столів з питань розвитку туризму в даному регіоні, а також в процесі підготовки проектів рішень місцевих органів державної влади.

Проблематика розвитку соціального туризму в процесі трансформації українського суспільства та питання діяльності центральних і місцевих органів влади в системі розвитку сільського зеленого туризму були висвітлені під час викладання дисциплін “Етнополітичні процеси в сучасній Україні” та “Психологія управління” на факультеті соціальних технологій Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна” (довідка про впровадження від 15.04.2007 р. № 54/1). Запропоновані автором дисертації тематичні семінари “Проблеми розвитку туризму в Україні” та “Сучасні вимоги до професійної підготовки кадрів для туристичної галузі” були проведені зі студентами цього факультету та позитивно оцінені слухачами.

Результати дослідження використовуються у практичній роботі Товариства з обмеженою відповідальністю “УкрТавРос” (довідка про впровадження від 02.05.2007 р. № 27). Автором було визначено шляхи вдосконалення роботи туристичного відділу даного підприємства, узагальнено результативні та конверсійні стратегії, що покладені в основу комерційної діяльності фірми.

Апробація результатів дисертації. Теоретичні положення, висновки та практичні рекомендації дисертації оприлюднені на науково-практичних конференціях: “Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління” (Київ, 2004); “Підготовка соціальних педагогів у вищій школі до здійснення соціального супроводу кризових категорій населення” (Чернівці, 2004); “Україна-Білорусь: політичні, економічні та культурні аспекти взаємин” (Чернівці, 2005); “Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення” (Київ, 2005); “Інноваційні технології превентивного виховання дітей та молоді: соціально-педагогічний аспект” (Чернівці, 2005); “Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина української держави” (Київ, 2005); “Створення системи підготовки державних службовців з питань реалізації державної політики у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції України: організаційно-навчальні аспекти” (Київ, 2005); “Соціалізація особистості в умовах системних змін: теоретичні та прикладні проблеми” (Київ, 2006); “Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні” (Київ, 2006); “Стратегія реформування системи державного управління на засадах демократичного врядування” (Київ, 2007).

Публікації. Основні положення і результати дослідження відображені в 15 роботах, з яких 6 статей надруковано у фахових наукових виданнях з державного управління, 2 статті - у збірниках наукових праць, 7 публікацій - у матеріалах науково-практичних конференцій.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 232 сторінки, із них загального тексту - 182 сторінки. Дисертація включає 10 додатків, 8 таблиць, 3 рисунки; список використаних джерел містить 211 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір та актуальність проблематики дослідження; визначено ступінь розробки теми, її зв'язок з науковими програмами; встановлено мету, завдання, об'єкт, предмет, гіпотезу, методи дослідження, наукову новизну отриманих результатів та їх практичне значення; наведено дані щодо апробації дослідницьких результатів та публікацій за темою дисертації.

У першому розділі - “Теоретичні засади дослідження туристичної галузі як об'єкта управління” - розглянуто передумови зародження науки про туризм, етапи його розвитку; соціально-економічну сутність туризму як складного міжгалузевого господарського комплексу та об'єкта державного управління; досліджено процес становлення вітчизняного туристичного ринку, визначені внутрішні та зовнішні фактори, що впливають на його динаміку та структуру; уточнено понятійний апарат, що використовується в туристичній діяльності.

Систематичне дослідження туристичної діяльності у вітчизняній науці розпочалося лише у 80-90-ті рр. ХХ ст., коли туризм, дозвілля, подорожі, рекреаційна діяльність стають предметом теоретичного осмислення вітчизняних управлінців, соціологів, економістів, філософів, істориків та географів. На сучасному етапі вітчизняними вченими зроблено значний внесок у вирішення проблем, що стосуються питань стратегічного планування туристичного розвитку регіонів, механізмів державного регулювання в галузі туризму, економіко-географічних проблем туризму, геопросторових аспектів туристичного ринку, проблем підготовки управлінських кадрів та фахівців для сфери туризму.

Поняття державного регулювання в галузі туризму в законодавстві та науковій літературі чітко не визначено. З огляду на це автор пропонує розглядати даний процес як сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу органів державної влади на діяльність суб'єктів господарювання і ринкову кон'юнктуру з метою забезпечення нормальних умов функціонування ринкового механізму, реалізації державних соціально-економічних пріоритетів і вироблення єдиної концепції розвитку туристичної сфери. Механізм державного регулювання в галузі туризму необхідно розглядати як сукупність організаційно-економічних методів та інструментів, за допомогою яких виконуються взаємопов'язані функції для забезпечення сталого розвитку туризму.

Наші спостереження підтверджують думку про те, що Україна має великі можливості для динамічного розвитку туристичної галузі, розширення міжнародного співробітництва у цій сфері, однак наявний туристичний потенціал реалізується недостатньо. На підставі статистичних даних 1995- 2006 рр. можна стверджувати, що туризм в Україні розвивається повільними темпами, спостерігаються лише незначні позитивні тенденції розвитку.

Останнім часом постійно зменшується відсоток обслуговування іноземних та внутрішніх туристів ліцензованими туристичними підприємствами. Така ситуація, на нашу думку, складається насамперед через недосконалість системи розрахунку загальної чисельності в'їзних (іноземних) та виїзних туристів, зокрема, туристів з приватною метою подорожі. Частка таких туристів у загальному потоці перевищує 80%. З огляду на зазначені особливості статистики зауважимо, що довільне або взагалі неправильне використання та тлумачення статистичної інформації в Україні свідчить про відсутність науково обґрунтованої методики вивчення явищ та процесів у туризмі, які визначають порядок її збирання, опрацювання й аналізу.

У другому розділі - “Основні напрями розвитку державного регулювання в галузі вітчизняного туризму” - проведено аналіз правового регулювання туристичної діяльності, викладено підходи щодо формування змісту туристичної освіти, досліджено проблеми розвитку сільського зеленого туризму в Україні. Осмислено значення туризму як важливої галузі ринкової економіки, доведено його соціальну вагомість та зростаючу роль у духовному та фізичному розвитку особистості.

Дослідження показали, що в цей час в Україні розробляються нові закони, вносяться корективи в чинні нормативно-правові акти з урахуванням потреб громадянського суспільства, ринку та міжнародних стандартів. Особливістю формування нормативно-правової бази у сфері туризму є її комплексний характер; до неї входять численні правові норми різної галузевої спрямованості: конституційного, адміністративного, цивільного, екологічного, господарського, фінансового, податкового, трудового, митного, міжнародного права тощо. Загалом правові норми з питань туризму сьогодні містяться більше ніж у 200 нормативних актах і створюють відповідну систему туристичного законодавства. Разом з тим, не зважаючи на активне формування нормативно-правового забезпечення в Україні, його вплив на розвиток туристичної індустрії ще суттєво не відчувається.

Державі необхідно удосконалити умови ліцензування, технологію стандартизації, сертифікації та статистики, візову стратегію України відносно іноземних держав, безпечних з міграційного погляду. Зважаючи на складність і багатоаспектність зазначеної проблематики, подальшого вивчення потребують методичні розробки ЮНВТО та відповідне міжнародне правове середовище, від якого залежить конкурентоспроможність українського туристичного продукту та обсяги надання туристичних послуг на внутрішньому та світовому ринках. Останні мають бути адаптовані до умов України, отримати в подальшому відповідне організаційно-правове забезпечення.

Принципово нова політична, економічна й соціальна ситуація, що склалася в Україні, її вихід як самостійного суб'єкта на міжнародний туристичний ринок потребує підготовки кваліфікованих фахівців для сфери туризму. З метою внесення деяких коректив в побудову відповідних рівнів вітчизняної туристичної освіти, у дослідженні визначено науково-практичні засади підготовки фахівців для сфери туризму в провідних європейських закладах освіти туристичного профілю. Вони містять наступні положення: підготовка здійснюється великими готельними і туристичними комплексами, які мають власні навчальні центри (останні фінансуються на 60-80% за рахунок даних підприємств та входять до їх складу); практика на туристичному підприємстві є складовою навчального процесу, при цьому кількість теоретичних і практичних занять є однаковою; навчання майбутнього фахівця починається, якщо встановлено потребу в ньому конкретного підприємства, тобто існують певні гарантії його працевлаштування після закінчення навчання; майбутній фахівець має обов'язково проходити всі рівні професійної підготовки: учень (стажер) > студент > бакалавр > магістр та постійно підвищувати свою професійну кваліфікацію.

Значна увага у розділі приділена проблемі підготовки фахівців з державного управління для сфери туризму. Послідовно проводиться ідея щодо формування в усіх регіонах України достатньої кількості управлінських кадрів, здатних працювати в умовах ринкової економіки, впроваджуючи європейські стандарти і новітні технології. Це передбачає подальшу співпрацю України з країнами ЄС, створення системи підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців як на теоретичному рівні, так і шляхом проходження відповідного навчання, перепідготовки та стажування у спеціалізованих навчальних закладах та органах державної влади країн ЄС.

Установлено, що на сучасному етапі розвитку туристичної галузі відсутність державної підтримки призвела до виживання переважно комерційних форм і видів туризму. У цих умовах частка соціального туризму значно зменшилася. Постійно зростаючі тарифи на туристичні послуги, а також припинення дотацій туристичним закладам та їх недостатнє фінансування з боку різних відомств і фондів скорочує чисельність потенційних туристів. Соціальному туризму як фактору розвитку суспільства не приділяється належної уваги з боку держави. У результаті цього потреба людей у відпочинку є найменш задоволеною, все це спричинює й інші проблеми, пов'язані із збереженням здоров'я та профілактикою захворювань населення, задоволенням освітніх і культурних запитів, зниженням життєвої активності у людей, раціональним використанням вільного часу та послабленням міжособистісних контактів.

Ще один важливий аспект роботи стосується перспектив розвитку в Україні сільського зеленого туризму. Даний вид туризму перебуває на стадії розвитку та має великий потенціал: це - незайняте населення, сільськогосподарська продукція, яка потребує збуту в сільській місцевості, житловий потенціал у вигляді приватних будинків, які сьогодні можуть використовуватися на ринку туристичних послуг.

Аналіз функціонування сільського зеленого туризму у світі дав змогу запозичити практичний досвід реалізації трьох моделей його сталого розвитку: 1. Розвиток підприємництва на базі малого сімейного готельного господарства (приватні мікроготелі). 2. Будівництво великих і середніх приватних туристичних об'єктів у сільській місцевості (спеціалізовані готелі, культурно- етнографічні центри). 3. Створення державних або приватних рекреаційних та сільськогосподарських парків, виставково-експозиційних центрів. Перераховані моделі сільського зеленого туризму апробовані у світовій практиці. Проведене дослідження дало змогу визначити, що унаслідок величезної розмаїтості умов на території нашої країни в неї можуть бути закладені всі ці моделі, причому їхня практична реалізація залежатиме від особливостей того чи іншого регіону.

У третьому розділі - “Шляхи удосконалення державного регулювання туристичної діяльності в Україні” - висвітлено можливості створення позитивного образу України як туристичної держави, визначено роль й місце державних та приватних інвестицій у стимулюванні розвитку туризму, системно представлено завдання органів місцевого самоврядування щодо підтримки сталого розвитку туризму шляхом ефективного співробітництва з представниками різних груп територіальної громади.

Розглядаючи систему форм і методів просування національного туристичного продукту на міжнародному ринку, в розділі особливу увагу зосереджено на “європейській” моделі державної участі в регулюванні туристичної діяльності. У країнах, в яких впроваджена така модель, питання розвитку туристичної діяльності вирішуються у відповідному багатогалузевому міністерстві на рівні відповідного галузевого підрозділу. При цьому підрозділ даного міністерства, що відповідає за розвиток туризму в країні, здійснює свою діяльність у двох напрямах: вирішує або регламентує загальні питання державного регулювання (розробка нормативно-правової бази, координація діяльності місцевої представницької та виконавчої влади, міжнародне співробітництво на міждержавному рівні, збирання й обробка статистичної інформації тощо) та спрямовує і координує маркетингову діяльність (участь у виставках і міжнародних об'єднаннях у туристичній сфері, управління туристичними представництвами своєї країни за кордоном тощо).

Перспективним напрямком розвитку міжнародного туристичного співробітництва на найближче десятиріччя є активне створення в Україні різноманітних недержавних громадських туристичних організацій, їх входження у світові об'єднання, міжнародні організації та асоціації різного спрямування. Результатом має стати розширення обріїв, запровадження міжнародних стандартів якості туристичних послуг, розвиток рекламної діяльності та бізнесових партнерських стосунків.

Країни з транзитивною економікою, в тому числі й Україна, не в змозі провести глибокі структурні перетворення без залучення й ефективного використання іноземних та внутрішніх інвестицій. Їх залучення стримується такими факторами, як: недостатня вивченість ринку, значна невпорядкованість його функціонування; труднощі, пов'язані з виділенням земель під об'єкти туризму; постійна зміна нормативно-правових документів та адміністративної практики. Все це створює об'єктивні перешкоди для діючих учасників ринку, а також є суттєвим чинником зниження його привабливості для нових учасників. Цим пояснюється невисокий відсоток знову створених туристичних підприємств і організацій в Україні, що зміцнили позиції та розширюють власну діяльність.

Досвід економічно розвинених країн свідчить, що ефективний розвиток туризму в Україні неможливий без повноцінної участі у цьому процесі органів місцевого самоврядування, які безпосередньо згідно з Конституцією та законами України забезпечують життєдіяльність та розвиток територіальних громад. Системне визначення завдань органів місцевого самоврядування щодо підтримки розвитку туризму міститься в принципах програми ООН “Місцевий порядок денний на ХХІ століття” (Local Agenda 21). Розробка та реалізація “Local Agenda 21” у співробітництві всіх соціальних груп за активної підтримки місцевих рад, туристичних та екологічних неурядових організацій може змінити ситуацію. Завдання місцевих органів влади, що випливають з даних принципів, полягають в корпоративному підході до ідентифікації цілей громади у туризмі та розробки плану дій для досягнення запланованих цілей.

Страницы: 1, 2, 3