Державне управління

У процесі типологізації державних службовців за критерієм «професійні управлінські здібності» важливо врахувати і оцінити такі здібності:

– створювати команду управління;

– визначати стратегічні орієнтири, цілі організації;

– пропонувати декілька варіантів вирішення проблем;

– визначати вірогідність реального втілення плану, програми, проекту з урахуванням наявних ресурсів і соціальних наслідків;

– швидко розуміти суть змін як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру, швидко реагувати на нові умови;

– розробляти інноваційний проект вирішення проблеми, а також стратегію і тактику його реалізації;

– управляти в умовах стресових ситуацій, максимально концентрувати розумову енергію, психіку, увагу на певній проблемі в умовах гострого дефіциту часу або максимальної небезпеки;

– доводити управлінські навички до рівня автоматизму, діяти при необхідності на підставі вироблених раніше алгоритмів мислення;

– швидко і точно орієнтуватися у психології і здібностях людей, їх здатності до тієї або іншої діяльності;

– послідовно і настійливо проводити в життя ідеали гуманізму, демократії, соціальної справедливості [4, c. 512].

Для формування вказаних здібностей державному службовцю потрібні знання у галузях теорії і практики менеджменту (з поглибленими знаннями у галузі стратегічного управління), соціології, психології, правознавства. Світоглядний фундамент фахівця у галузі державного управління повинен формуватися на основі знань філософії і теорії систем. Світоглядний принцип усвідомлення єдності всього сущого особливо важливий для ефективного управління, оскільки попереджає ухвалення рішень зі «стратегічно негативним ефектом», що виникає в результаті неузгодженості цілей частини і цілого.

Наявність вказаних знань визначає можливість майбутнього державного службовця формувати необхідні професійні здібності і навички.

Тому набір, добір, розстановка державних службовців, окрім обов'язкових знань, повинен враховувати його психологічні характеристики:

1) метапрограмний профіль державного службовця (неусвідомлені установки);

2) параметр «альтруїзм-егоїзм» відносно суспільства (соціальні, напівсвідомі характеристики);

3) тип інформаційного метаболізму індивіда (характеристики свідомості) [3]. У сукупності дані характеристики після їх оцінки, визначають тип впливу державного службовця на державну службу: деструктивний, конструктивний, нейтральний.

Перша і третя характеристики індивіда є достатньо стійкими, а друга - динамічною. Метапрограмний профіль та тип інформаційного метаболізму не змінюються у часі. А параметр «альтруїзм-егоїзм» відносно тієї чи іншої соціальної системи значною мірою залежить від збігу цілей та цінностей індивіда і цієї системи, а вони є змінними, динамічними величинами.

У цьому контексті слушними виглядають наступні пропозиції Ю. Молчанової:

- ураховувати особливості соціально-психологічних умов реалізації управлінської діяльності в системі державної служби під час формування організаційної та комунікативної структур управління, добору претендентів на керівні вакантні посади в державних установах та організаціях, кар'єрного просування працівників, їх атестації тощо;

- запровадити в практику діяльності державних установ та організацій систематичне навчання щодо соціально-психологічних основ здійснення управління з метою оволодіння керівниками та працівниками знань про зміст та структуру управління, усвідомлення ролі й значущості соціально-психологічних компонентів управління, формування в них умінь та навичок ефективного вирішення психолого-управлінських проблем;

- увести до організаційної структури державних установ та організацій структурний підрозділ (соціально-психологічний, психолого-акмеологічний, психолого-консультативний тощо), який би забезпечував виконання практичної психологічної роботи [10].

Список використаної і рекомендованої літератури

1. Артим І. Зміст та методологія поняття «ефективність державного управління» // Ефективність державного управління : Збірник наукових праць Львівського регіонального інституту державного управління Української Академії державного управління при Президентові України / За заг. ред. А.О. Чемериса. - Львів : ЛРІДУ УАДУ. - 2002. - Вип. 1/2. - С. 21-26.

2. Артим І. Факторно-критеріальний підхід до оцінки ефективності державного управління // Ефективність державного управління : Збірник наукових праць Львівського регіонального інституту державного управління Української Академії державного управління при Президентові України / За заг. ред. А.О. Чемериса. - Львів : ЛРІДУ УАДУ. - 2003. - Вип. 3. - С. 68-74.

3. Гречко Т.К. Сутність і характеристика конструктивного, нейтрального та деструктивного потенціалів особистості державного службовця // Актуальні проблеми державного управління : Зб. наук. праць. - О. : ОРІДУ НАДУ, 2005. - Вип. 1 (21). - С. 216-226.

4. Государственная служба : теория и организация. Курс лекций. - Ростов н/Д. : Феникс, 1998. - 640 с.

5. Державне управління / За ред. А.Ф. Мельник. - К. : Знання-Прес, 2003. - 343 с.

6. Дзюндзюк В.Б. Методологічні засади оцінки та підвищення ефективності діяльності органів влади як публічних організацій. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02. - механізми державного управління. - Донецький державний університет управління Міністерства освіти і науки України. - Донецьк, 2006.

7. Задорожний Г.В. Соціальне партнерство - реальний шлях до відкритого суспільства. / Г.В. Задорожний, О.В. Коврига, В.В. Смоловик. - Х. : ХІБМ, 2000. - 192 с.

8. Концепція адміністративної реформи в Україні. - К. : Центр політ.-прав. реформ, 1998. - 46 с.

9. Молчанова Ю. Сутність та основні характеристики соціально-психологічного підвищення ефективності управлінської діяльності в системі державної служби // Упр. сучас. містом. - 2004. - № 10-12 (16). - С. 32-39.

10. Молчанова Ю. Ефективність управлінської діяльності в системі державної служби : соціально-психологічний аспект // Вісн. НАДУ. - 2005. - № 1. - С. 427-434.

11. Павлов Д.М. Ефективність системи органів державного управління : поняття, умови та критерії оцінки // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - К.: НАВСУ, 2003. - № 1. - С. 217-223.

12. Пластун В.В. Професіограми посад державних службовців. - Донецьк : Центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, установ та організацій, 2002. - 28 с.

13. Юр`єва І. Ефективність управлінських рішень в контексті психології управління // Соціальна психологія. - 2007. - № 6. - С.102-110.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Визначте суть управління та його відмінності від об'єктивної саморегуляції і стихійних механізмів.

2. Оцініть переваги та недоліки основних теорій та шкіл управління.

3. Заповніть таблицю:

Школи управління

4. Обґрунтуйте зміст, специфіку та принципи державного управління.

5. Визначте специфіку державного управління як діяльності виконавчо-розпорядчого характеру.

6. Охарактеризуйте державну владу як атрибут державно-владного механізму.

7. Обґрунтуйте вимоги та підходи до формування «дерева» цілей державного управління.

8. Визначте співвідношення цілей державного управління та їх ресурсного забезпечення.

9. Виділіть основні види функцій та обґрунтуйте функціональну структуру державного управління.

10. Окресліть суттєві риси організаційної структури державного управління.

11. Оцініть переваги і недоліки типів основ побудови організаційної структури державного управління.

12. Розмежуйте особливості унітарної та федеративної організації державного управління.

13. Обґрунтуйте форми управлінської діяльності та комплексний підхід до їх застосування.

14. Назвіть основні проблеми удосконалення суб'єктно-об'єктних відносин у сфері державного управління.

15. Сформулюйте основні критерії прийняття оптимальних управлінських рішень з огляду на політичний розвиток сучасної України.

16. Які Ви знаєте механізми реалізації державно-управлінських рішень?

17. Чи спрацювала, на Вашу думку, українська національна ідея після здобуття Україною незалежності? Аргументуйте свої міркування.

18. Проаналізуйте зміст вислову Н. Ковалик: «Життя - це ніби сходи. Ми ходимо ними уверх і вниз, переживаємо зачарування і розчарування, почуваємося щасливими і нещасними, і людей сприймаємо то з висоти однієї сходинки, то з іншої».

19. Складіть психологічну характеристику даного політика, виходячи з аналізу його поведінки під час політичних дебатів:

«А. сидів рівно, прямо, виставивши перед собою затиснуті в кулаки долоні. Тон його мови був повчальним, достатньо категоричним. Сама мова - різка, з короткими, виваженими фразами, частими посиланнями на власний життєвий досвід. Слухав свого опонента з похиленою вправо - вбік головою, його погляд при цьому був прямим, з-під лоба. Посміхався рідко, лукаво примружуючи очі, часто перебивав опонента, поправляв окуляри, озирався, неприродно притискував до себе лікті».

20. Складіть психологічну характеристику даного політика, виходячи з аналізу його поведінки під час політичних дебатів:

«Б. сидів у невимушеній позі, злегка нахилившись вперед. Тримався впевнено, спокійно. Вираз його обличчя був доброзичливим. Часто і щиро посміхався. Уважно слухав опонента, зважено і спокійно відповідав на запитання. Погляд його очей був прямим і іронічним, з частим відведенням вбік та вгору. Це був гарний актор - його рухи були м'якими, пластичними, дещо манірними. Б. часто розводив руками, заокруглюючи долонями простір перед собою, манірно загинав пальці, вказуючи на себе; посмикував плечима, реагуючи на їдкі випади свого опонента».

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 2. «СИСТЕМА ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ УКРАЇНИ»

Лекція 10. КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ ПОБУДОВИ СТРУКТУР ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ

10.1 Конституція України про гілки влади в Україні

За останній час у політико-правовому житті України відбулися масштабні зміни. Прийняття у 2004 році нової редакції Конституції України зумовило необхідність перегляду теоретичних підходів до позначення характеру взаємовідносин між різними гілками влади у межах дії конституційного принципу поділу влади. Це, в першу чергу, стосується системи стримувань і противаг.

Виникає необхідність теоретичного обґрунтування шляхів забезпечення у нових умовах самостійності гілок влади і шляхів їх співробітництва, ліквідації дисбалансів, що виникають у середині державного механізму, запобігання претензій будь-якої з гілок влади на пріоритет у відносинах із іншими гілками. Актуальним є теоретичне обґрунтування нової системи рівноваги всередині державної влади, зміни ролі політичних партій у системі поділу влади, що пов'язано із виробленням нових підходів до розуміння традиційних державно-правових інститутів.

Система стримувань і противаг між гілками влади є комплексним, багатоаспектним і багатофункціональним державно-правовим феноменом. Вплив стримувань і противаг на державну владу здійснюється у різних напрямах: встановлення та підтримання рівноваги між гілками; забезпечення їх взаємодії на базі конструктивної співпраці; здійснення виховно-стимулюючого впливу на гілки влади; перешкоджання трансформації політико-правових конфліктів між ними та кризи, що загрожують конституційному ладу; забезпечення спадкоємності влади і усталеності політичної системи. Система стримувань і противаг є основою саморегуляції державної влади.

Поділ засобів, які забезпечують взаєморівновагу та взаємостримування гілок влади, на стримування і противаги, є досить умовним. Противаги часто фактично схожі зі стримуваннями як по характеру, так і за умовами застосування. Водночас їх розмежування є у деяких випадках доцільним. Головну роль в урівноваженні гілок влади відіграють стримування, тобто техніко-правові засоби, що дозволяють кожній гілці впливати на сферу функціонального призначення інших гілок. Противаги, у свою чергу, покликані забезпечити максимально рівну значущість гілок у різних сферах відправлення державної влади [17].

Інститути, що охоплюються системою стримувань і противаг, є самостійними структурними або функціональними елементами державної влади, оформленими у правовому або організаційному відношенні, і спрямованими на забезпечення функціонування цієї системи. Їх основними ознаками є відносна відокремленість, можливість самостійного застосування і, водночас, єдність із іншими елементами цієї системи, наявність стійких зв'язків із демократичними принципами.

Розвиток демократії в Україні зумовлює необхідність створення системи державної влади, яка б здійснювала якісне управління країною під контролем народу та в його інтересах.

Влада у демократичній державі у вигляді її трьох гілок (законодавчої, виконавчої, судової) є політичною формою вираження влади народу. Будучи «поділеною», влада у державі повинна залишатися цілісною, єдиною, тому що йдеться про поділ не влади, а функцій здійснення цієї влади. І не лише про поділ, але й про взаємодію даних функцій.

Юридичний прояв єдності і гармонійності влади полягає у тому, що:

1) органи державної влади в сукупності мають компетенцію, необхідну для здійснення функцій і виконання завдань держави;

2) різні органи держави не можуть приписувати тим самим суб'єктам за тих самих обставин взаємовиключні правила поведінки.

Поділ влади треба сприймати як загальний принцип, а не як жорсткий регулятор у процесі реформування державної влади України.

Для подальшого розгляду принципу поділу влад звернемося до більш конкретного визначення сутності законодавчої, виконавчої та судової влад.

Законодавча влада - це делегована народом своїм представникам у парламенті (Верховній Раді, Державній Думі, Конгресі, Сеймі, Фолькетинзі, Альтинзі та ін.) державна влада, що має виключне право приймати закони. Її сутність полягає у здатності держави здійснювати свою волю, впливати на діяльність та поведінку людей та їх об'єднань за допомогою законів і правових актів (рішень), які приймаються представницькими органами влади (парламентом, радою). В інституціональному розумінні законодавча влада виступає системою державних закладів, які мають право приймати закони, обов'язкові для всіх громадян та їх об'єднань, а також для інших державних органів. У правовій державі законодавча влада приймає тільки такі закони, які не суперечать основному законові - Kонституції даної держави. При виробленні та прийнятті законів законодавча влада керується такими принципами:

- будь-який закон, прийнятий законодавчою владою, мусить бути правовим, конституційним (не суперечити конституції). Право ж містить у собі сенс правильного, справедливого;

- пріоритетність та верховенство права, тобто право є невід'ємною властивістю людини, нації, народу, воно ніким не надається й ніким не може бути відчуженим;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21