Державний лад СРСР в 1922-1992 рр.

В початковий період війни в місцевостях, які були переведені на військовий стан та в районах бойових дій військові трибунали розглядали справив складі трьох постійних судів. П. Музиченко . Історія держави і права України. К. Знання. 2000.

У військовий час нагляд за законністю поряд з територіальними прокурорськими органами покладався на військову прокуратуру. Військова прокуратура на чолі з Головним військовим прокурором здійснювала вищий нагляд за точним виконанням законів в Збройних Силах. Головна військова прокуратура об'єднувала і направляла діяльність військових прокуратур бригад дивізій, корпусів, армій, фронтів, окремих видів Збройних Сил та військових округів. Головний військовий прокурор був безпосередньо підпорядкований Прокурору СРСР.

Велика Вітчизняна війна стала подією, яка піддала жорстокій перевірці весь громадський та державний устрій нашої країни. Зовнішні функції Радянської держави були направлені на безпосереднє відвернення агресії, створення антигітлерівської коаліції, організації допомоги народам, які боролись за визволення від фашистських загарбників. Внутрішні функції були зосереджені на економічне та моральне забезпечення успішного ведення визвольної війни до переможного кінця.

2.3 Післявоєнна піраміда влади

Зовнішньо - політична діяльність Радянської держави в післявоєнні роки здійснювалась в умовах різких змін співвідношення сил на міжнародній арені. Виникла нова система держав, соціалістичний табір, в склад якого входило тринадцять держав.

Виникнення після другої світової війни в Європі і Азії великої групи держав , які стали називатись народно-демократичними, призвело до розвитку співробітництва і взаємодопомоги держав світової системи соціалізму. Першочергові відносини СРСР з цими державами розвиваються на базі звичайних міжнародних договорів. Однак їх характер принципово відрізняється від договорів з капіталістичними державами. Передусім вони були направлені на зміцнення табору соціалізму. Ці акти стосуються різних питань: політичних, правових, економічних, сільськогосподарських, транспортного зв'язку, науки , культури та інших.

Жорстока війна принесла колосальні людські втрати держави. Тому післявоєнні роки були присвячені передусім відбудові народного господарства і подальшого його розвитку.

Індустріалізація нових районів держави супроводжувалась ростом чисельності робочого класу і технічної інтелігенції. Разом з тим проходили демографічні процеси, пов'язані з міграцією населення. В нових регіонах проходили і суттєві соціальні зміни. Державна промисловість, яка займала все більш пануюче положення в економіці країни, остаточно витіснила приватного підприємця із сфери промислового виробництва.

Більш складною була соціалістична перебудова сільського господарства . Зразу після війни завершилась земельна реформа звільнених регіонів, почата ще напередодні війни і тепер була розгорнута з великим розмахом. Ведучою формою в реорганізації сільського господарства стало створення державних сільськогосподарських підприємств - радгоспів. Їх кількість невпинно зростала.

В західних районах був взятий курс з початку на створення найпростішої форми сільськогосподарської кооперації - товариств: по спільному придбанню і використанню машин, молочних меліоративних, кредитних громад.

В 1949 році почалась масова колективізація сільського господарства в Прибалтиці і західних землях України і Молдови, в 1950 році вона розвернулась в західній Білорусії.

Всі ці зміни були обумовлені закінченням війни, необхідністю відновлення і подальшого розвитку народного господарства, зовнішньо-політичною обстановкою і мали самий прямий і безпосередній вплив на зміни в державному апараті.

В роки війни вибори в Ради не проводилися. Після її закінчення в лютому 1946 р. були проведені вибори в Верховну Раду СРСР, а через рік в Верховних Рад союзних і автономних республік. При цьому до 23 років був підвищений віковий ценз для депутатів Верховної Ради СРСР. Депутатами Верховних Рад союзних і автономних республік могли обиратися громадяни, що досягли 21 року. У грудні 1947 р., в січні лютому 1948 р. пройшли вибори в місцеві Ради у всіх союзних республіках. Було обрано майже півтора мільйона депутатів Рад.

Після прийняття Конституції СРСР 1936 р. сталися зміни в найменуванні, структурі, компетенції ряду державних органів. Тому Верховна Рада СРСР в березні 1946 р. створила Редакційну комісію для вироблення пропозицій про зміну Конституції. У лютому 1947 р. Верховна Порада СРСР внесла за пропозицією цієї комісії ряд змін в Конституцію Союзу, що носили переважно редакційний характер. Разом з тим була дещо розширена компетенція Союзу, зокрема, до його відання віднесли утворення нових автономних областей, встановлення основ законодавства про шлюб і сім'ю.

Верховна Рада СРСР в перші післявоєнні роки збиралася частіше, ніж під час війни, але все ж рідше, ніж це було передбачене Конституцією (2 рази в рік). За період з 1946 по 1954 р. Верховна Рада СРСР скликалася лише 9 разів. Обмежене було коло питань, що розглядаються Верховною Радою СРСР. По суті воно зводилось до внесення змін в Конституцію, затвердження народногосподарських планів, державного бюджету, указів Президії Верховної Ради. За час з 1946 по 1954 р. ними було обговорено 37 питань, причому на 5 сесіях розглядалися тільки державні бюджети за відповідний, рік і укази Президії Верховної Ради СРСР.

25 лютого 1947 р. Рада Національностей Верховної Ради СРСР затвердила Положення про комісію законодавчих припущень Ради Національностей. У той же день аналогічне положення затвердила Рада Союзу. Ці комісії мали своєю задачею попередній розгляд і підготовку законопроектів, що вносилися на затвердження Верховної Ради СРСР. Комісії наділялися правом законодавчої ініціативи і скликалися по мірі необхідності, але не рідше 1 разу в 3 місяці.

У березні 1946 р. кількісний склад Президії Верховної Ради СРСР з метою перетворення його на більш оперативний орган був скорочений на 9 чоловік (з колишніх 42). У лютому 1947 р. була дещо розширена компетенція Президії Верховної Ради СРСР, до його відання було віднесено денонсація міжнародних договорів СРСР, встановлення почесних звань СРСР, військових звань, дипломатичних рангів і інших спеціальних звань.

Президія Верховної Ради СРСР розглядала також питання про діяльність органів влади на місцях. Спроби вдосконалення місцевих органів влади роблять Верховні Ради союзних і автономних республік і їх Президії. У 1948 - 1952 рр. Президії Рад 13 союзних республік затвердили Положення про постійні комісії місцевих Рад. У 1946 р.

Відразу по закінченні війни були скасовані надзвичайні і інші органи, викликані життєвими потребами військового часу. Функції скасованого ДКО були передані Раді Народних Комісарів. Військово-промислові наркомати перетворені на органи управління мирними галузями виробництва.

У 1946 р. сталися подальші зміни у вищих органах управління СРСР, союзних і автономних республік. У березні цього року Верховна Порада Союзу ухвалила закон про перетворення Ради Народних Комісарів СРСР, раднаркомів союзних і автономних республік у відповідні Ради Міністрів, а наркомати в міністерства..

Пошуки більш удосконаленої організації управління народним господарством породили тенденцію до розукрупнення відомств, створення нових галузевих органів. У лютому 1947 р. в країні вже було 36 загальносоюзних і 22 союзно-республіканських міністерства. Однак незабаром процес диференціації відомств міняється на зворотний. У 1948- 1949 рр. відбувається тепер вже об'єднання ряду міністерств. У результаті до березня 1949 р. їх кількість зменшилась до 28 загальносоюзних і 20 союзно-республіканських. У подальші роки процес створення і скасування відомств йшов по суті безперервно, часто без видимих основ.

Спроби вдосконалення системи органів державного управління проводилися не тільки за рахунок кількісних змін, але і шляхом перерозподілу компетенції між органами.

Органи державного управління багато зробили для успішного виконання четвертої п'ятирічки і доклали максимальних зусиль для реалізації завдань п'ятого п'ятирічного плану (1951 - 1955 рр.). Постали серйозні задачі по підняттю технічного рівня всієї нашої промисловості. П'ята п'ятирічка за часом співпала з початком нової світової науково-технічної революції. У різні сфери економіки владно вторгалася атомна енергетика, електроніка, хімія і т. д. Однак в практиці керівництва народним господарством і його плануванні все ще допускалися порушення принципу демократичного централізму. Всі завдання по виробництву і розподілу продукції встановлювалися з центру, що сковувало ініціативу і самостійність місцевих органів, приводило до невиправданого розростання державного апарату і посилення канцелярсько-бюрократичних методів роботи.

Судові органи перебудовувалися на роботу в мирних умовах. Після закінчення війни в місцевостях, де раніше оголошувалося військове положення, відновлювалася звичайна підсудність військових трибуналів і звичайний порядок їх діяльності. З скасуванням військового положення військові трибунали залізничного і водного транспорту були реорганізовані в лінійні і окружні суди. Були також відновлені транспортні колегії Верховного суду СРСР.

Відповідно до Конституції і Закону про судоустрій вибори в народні суди, які не зуміли провести до війни, тепер відбулися, причому суддів обирало безпосередньо населення. Враховуючи, що здійснення правосуддя вимагало певного життєвого досвіду, указом Президії Верховної Поради СРСР 16 вересня 1948 р. був встановлений віковий ценз для народних суддів і народних засідателів в 23 роки.

Велику роль в поліпшенні роботи суду зіграв указ Президії Верховної Поради СРСР від 15 червня 1948 р., що встановив відповідальність суддів перед дисциплінарними колегіями. Ці колегії були утворені при обласних, крайових, Верховних судах СРСР, союзних і автономних республік, військових трибуналах округів, флотів і прирівняних до них спеціальних судів.

У 1945 1947 рр. військові трибунали розбирали справи військових злочинців, бувших військовослужбовців німецької армії, які здійснили масові вбивства, катували цивільне населення і військовополонених, забирала мирних радянських громадян в Німеччину, були відповідальні за інші злочини. В 1946 - 1947 роках Військова колегія Верховного суду СРСР розглядала справи отаманів Краснова і Семенова , генерала Шкуро і інших осіб. Які активно боролись проти Радянської влади і після Жовтневої революції і в період ВВВ.

19 березня 1946 року Верховна Рада СРСР прийняла закон про присудження Прокурору СРСР звання Генерального прокурора СРСР. Після війни органи суду, прокуратури і інші державні органи відчували гострий дефіцит в кадрах спеціалістів - юристів. Велике значення для ліквідації такого положення мала Постанова ЦК ВКП(б) від 5 жовтня 1946 року про юридичну освіту в країні.

Але очевидно, війна відклала “на потім “вирішення багатьох проблем, заявивших про себе ще в тридцяті роки. Основа їх виникнення заключалася в прогресуючому розходженні між дійсними інтересами соціалізму чи суспільного устрою, орієнтованого на широку і безпосередню участь мас в управлінні суспільством і встановленими формами партійного державного керівництва - та сама адміністративно - командна система, в якій маси відігравали роль “ гвинтиків”.

Виразниками назріваючого в свідомості народу невдоволення системою адміністративного керівництва виступали передусім фронтовики, а серед них - комуністи. Саме в перші два роки після війни проявляється тенденція демократизації внутрішньопартійного життя в низових партійних органах. Збільшилась критика в адрес виборних органів, тих їх керівників хто порушував уставні норми.

Вимоги встановлення демократичних принципів йшли знизу від рядових органів. На звітно-виборних зборах комуністи говорили про серйозні недоліки в роботі партійних комітетів, піддавали критиці бюрократичний стиль керівництва, прояви адміністрування, зазнавання зі сторони окремих партійних працівників, їх необережного відношення до зауважень рядових членів партії.

Районні партійні конференції, що завершились весною в 1948 році , показали підміну партійним апаратом діяльності суспільних, господарських і культурних органів. В ЦК поступали багаточисельні сигнали про те , що райкоми дублюють роботу райвиконкомів і відділів сільського господарства, більше заслуховують звіти господарських керівників ніж секретарів первинних партійних організацій. в результаті керівники господарських організацій втрачають самостійність і відповідальність в роботі і перетворюються в простих виконавців Чистякова О.И. История отечественного государства и права. Ч.ІІ -М. 1999 г..

Такий стиль панував в районному партійному керівництві. Але чи були винуваті в цьому лише районні працівники ? Мабуть ні - командні методи керівництва закріплювались на всіх рівнях.

Аналогічний стиль роботи мав перевагу в середній ланці, в апараті міських комітетів і обласних комітетів. Наприклад, по Брянському обкому партії було зазначено: “ Бюро обкому працює без плану. Питання на засіданні бюро готуються погано , з матеріалами члени бюро попередньо не знайомляться. Багато постанов бюро обкому приймає опитуванням , а по суті одноособово, першим секретарем обкому…”

Можна привести багато прикладів, що дискредитують стиль роботи середньої ланки партійних органів , його сугубо наказного відношення до нижчої, райкомівської категорії працівників, до рядових комуністів. Партійні органи продовжують здійснювати керівництво господарським та культурним будівництвом методами військових років, які в мирних умовах ставали все більше нетерпимими.

Адміністрування, бюрократизм, жорстка регламентація, відсутність живої політичної роботи в масах були характерні і для стилю діяльності ЦК компартії союзних республік - другого ешелону вищої партійної ієрархії.

Контролем діяльності державного апарату займався секретаріат ЦК. Перевірка роботи міністерств йшла по лінії підбору і заміни ведучих працівників апарату, але торкалась і безпосередньо керівництва окремих підприємств.

Особливо посилилась робота адміністративного відділу ЦК, чиї функції, куратора органів правопорядку, державної безпеки, все більше ускладнювались. Тому на базі були створені нові відділи: кадрів міністерства державної безпеки і міністерства внутрішніх справ; органів прокуратури і юстиції.

Вищий орган влади - Верховна Рада СРСР існувала всього лише номінально. Всі законодавчі акти. Різні укази і постанови, перед тим як бути проголосовані і одноголосно затверджені в Верховній Раді , пророблялись і санкціонувались в ЦК партії . Порядок роботи Верховної Ради , час скликання сесії, процедура підготовки і ходу виборів, на кінець кандидатури майбутніх депутатів затверджувались в секретаріаті ЦК. Тут же приймались рішення по всім представникам на посади працівників міських рад, навіть до голів райвиконкомів і їх заступників, а також розглядалися кандидатури нових депутатів Верховної Ради замість вибувших по різним причинам.

В перші два-три роки після війни, робота Сталіна як секретаря ЦК була достатньо визначеною. Про це можна судити хоча б по тому, що питання всіх кадрових номенклатурних переміщень, аж до самих голів райвиконкомів, директорів заводів і командирів дивізії вирішував він. Ним розглядались і затверджувались на протязі року сотні голів секретаріату разом з супровідними матеріалами.

Очолювані Ждановим комісії по підготовці нових Програм і Уставу партії працював по вказівці і під контролем Сталіна .

Предбачаючи близькість смерті Сталін міг розуміти, що одразу після неї почнеться жорстока боротьба за владу в Політбюро. Непередбачені наслідки цієї боротьби могли стати згубними для всієї справи, якій він присвятив своє життя. Збільшений же в декілька разів склад органів вищого партійного керівництва зміг би взяти ситуацію під контроль. Але Президіум ЦК в повному складі так і не зібрався. Безспірно одне: до кінця правління Сталіна назрівала криза політичного керівництва суспільством, криза всієї командно-бюрократичної системи.

Причиною цього був пагубний вплив культової системи на моральний вигляд партійних функціонерів, рядових комуністів. Система культу особи формувала розум людей. Формувала образ мислення партійних керівників і членів партії. Одні вірили і були впевнені, що єдиним безпомилковим інтерпретатором марксистської науки і єдиною людиною, яка її правильно розвиває і збагачує , вказує єдиновірний шлях до соціалізму, є Сталін. Отже ,все, що не знаходиться у відповідності з його думками і вказівками повинно бути шкідливим, повинно породжувати зраду марксизму-ленінізму. Інші навіть вагаючись, були також впевнені, що кожна спроба публічного виразу своїх думок не лише нічого не змінить, але й принесе неприємні наслідки. Ще іншим було все одно, крім дороги, яка може привести їх вигідного крісла.

Розділ 3. Державне будівництво в роки розвинутого соціалізму та при переході до комунізму

3.1 Перебудова державного механізму з часів розкриття культу особи

Смерть Сталіна в 1953 році тримали в таємниці майже дві доби . Із-за боязні можливих наслідків для партії , ЦК , Політбюро та країни в цілому. Як часто стається в умовах і демократії і диктатури, після смерті великого лідера розпочинається боротьба за владу. Різниця лише в тому, що в умовах демократії така боротьба йде мирним шляхом в відповідності з законом та правопорядком, через вибори, а в умовах диктатури вона приводить до змовницької кризи, коли декілька претендентів намагаються захопити владу чесним або нечесним шляхом . Після страти Берії, Маленков став на посаду голови правління, а Хрущов - на посаді Генерального Секретаря партії. Це було лише тимчасово. Хрущов грав керівну роль і найбільш помітну роль в Політбюро і партії завдяки своєму практичному відношенню до проблем, які стоять перед країною.

Він повинен був чекати три роки , до ХХ З'їзду в 1956 році , коли зміг виступити зі своїми заявами та викласти свої практичний , прагматичний і конкретний політичний курс народу і передусім партійного та державного апарату.

Закрите засідання з'їзду , що відбулося з 24 на 25 лютого. Було справді історичним, під час якого тодішній керівник компартії піддав нищівній критиці культ особи Сталіна . він процитував секретні документи, що свідчили про злочини диктатора, засудив сталінський терор, і всі судові процеси , сфабриковані за допомогою вибитих свідчень . Хрущов також проінформував делегатів, що переважна більшість членів і кандидатів у ЦК, обраних у 1934 році були пізніше розстріляні. Ця інформація справила приголомшливе враження на учасників ХХ З'їзду.

Такий суб'єктивний фактор як смерть Сталіна , призвів до серйозних змін в суспільному і державному житті, відкриваючи по суті справи новий період в історії. Змінилась зовнішня і внутрішня політика Радянської держави, форма державної єдності, державний механізм, галузі права, при чому в сторону демократизації, лібералізації, утвердження законності.

Перебудова державного апарату обумовилась прагненням демократизувати державні структури , подолати централізм. Але слід відмітити, що не всі здійснювані міри відповідали цій цілі, а інколи представляли собою відірвані від реального життя, непродумані проекти, не витримавши навіть короткого випробування практикою Історія держави і права України Ч.2. / За ред А.Й. Рогожина. - К.: “Ін юре”. 1996.

Страницы: 1, 2, 3, 4