Метою ж цієї нереалізованої Програми було створення передумов для боротьби з корупцією, тому заходи її носили переважно профілактичний, проте невідкладний характер. Більшість її пунктів починались з таких слів: подати КМУ, розробити для КМУ, запропонувати, вивчити досвід і т.д. Програмою не було передбачено звітування перед громадськістю про наслідки її реалізації та рівень корумпованости в країні. Лише таким чином, вирішили її автори, можна збільшити рівень довіри до влади серед українців, і міжнародного співтовариства до України. Фактично, держава зробила вигляд, що вона щось робить, а громадськість зробила вигляд, що вона в це вірить.
Логічним продовженням Програми стала Концепція з тією ж назвою. Цей проект був розрахований на 1998-2005 роки, проте в ньому зазначалося, що: «Невідкладні заходи щодо запобігання і протидії корупції доцільно здійснити протягом 1998 р., а ті, що потребують тривалого розроблення і впровадження, - у найближчі 2-3 роки». Реальних результатів мало бути досягнуто у 2005 році.
Варто відзначити і деякі позитивні зрушення у цьому процесі. Зокрема, проект інтернетизації уряду і місцевої влади. Він дозволить частину розрахунків та документації проводити через інтернет, а не заносити їх з поклоном у незліченні кабінети. Планувалося, що корупції «у особливо великих розмірах» він не елімінує, проте зменшить число контактів з бюрократією.
Методи боротьби або стримування корупції у процесі реформ полягають у розвитку культури етики й здійсненні заходів, що сприяють підзвітності та гласності.
Деякі особи вважають, що все, чого треба вжити, - застосувати закон, що криза - не результат широкомасштабної корупції, а наслідок недостатнього примусу.
Якщо б припинення корупції полягало тільки у використанні системи примусів, то дана проблема вже не існувала би. Навіть у країнах із найвищим рівнем корупції є закони, що забороняють корупцію на державній службі. Але, на жаль, цих законів просто ніколи не дотримуються, а система підзвітності ігнорується. Протидія корупції не може бути зведеною тільки до процесу прийняття законів. Головне полягає у спонуканні системи до праці, спрямовуючи поведінку людей у позитивний бік.
Досить часто сьогодні лунають пропозиції щодо покарання головних винуватців у наявній ситуації. Дехто стверджує, що процес реформ має стати більш рішучим або спрямованим на зміну системи, а не таким, що “озирається на минуле” і карає “старих” порушників. Щоб покарати головних винуватців, має існувати керівництво, здатне до значних реформ, а механізми примушування повинні бути дійовими і владними. Перевага орієнтації на майбутнє, а не на минуле полягає у мінімальній опозиції. Особи, які вже встигли злочинним шляхом збагатитися (і хто часто перебуватиме усередині могутньої “еліти”) антикорупційну програму не розглядатимуть за пряму особисту загрозу. Необхідно, щоб антикорупційна програма знаходила підтримку у вищих політичних колах дієво, а не у гаслах.[12, с. 55-61.]
У багатьох дослідженнях причин адміністративної корупції наголошується на живучості традиційних цінностей та звичаїв, що суперечать запитам сучасної бюрократії. У бюрократів існує два набори цінностей. Хоч вони й виховані в межах сучасних організацій, в душі, однак, є прибічниками традиційних норм. Сила традиції виявляється надто потужною: якщо навіть бюрократ визнає традиційні цінності потужного суспільства, він постійно змушений ними поступатися. Наприклад, щоб уникнути звинувачень у невдячності, політики й вищі державні чиновники повинні оточувати себе своїми земляками, а також найближчими родичами, добирати для себе на роботу працівників не за професійними якостями, а за показниками особистої відданості чиновнику. Зазначена ситуація викликає у деяких державних чиновників труднощі щодо пристосування до деперсоніфікованих, не заснованих на особистих інтересах, правових вимог сучасної демократії. Якщо ситуація “нагорі” турбує державних чиновників, звичайна людина повинна відчувати збентеження й хвилювання.
З урахуванням наведеного, можливим вбачається здійснення таких заходів:
1. Розробка наведеного процесу ухвалення рішень таким чином, щоб до цього не залучати тих державних службовців, які можуть опинитися під тиском своєї сім'ї або клану.
2. Широке оприлюднення згаданих вказівок, підкреслюючи той чинник, що державні чиновники перебувають у певних межах і не можуть діяти на власний розсуд.
3. Введення ефективної системи підвищення кваліфікації державних службовців всіх рівнів разом із формуванням і розповсюдженням чітко визначених етичних норм та правил поведінки.
4. Посилення (або запровадження) адміністративних заходів, що забезпечать відповідальність керівників усіх рівнів за існування корупції у межах їх компетенції.
Багато заходів, здійснених в ході реформи державної служби, також можуть дати позитивний ефект для стримування корупції. Це і відміна непотрібних процедур і ліцензій, численних узгоджень, спрощення податкової системи, створення робочих місць, за які люди трималися б і цінували їх, а не ризикували втратити через хабарництво. Ось лише деякі приклади реформ, спрямованих на більш якісне надання послуг, які також зменшують масштаби корупції. Контроль майна й доходів вищих державних чиновників чітко спрямовано на досягнення підзвітності та покликано протидіяти корупції.
Періодичне надання посадовими особами декларацій про доходи, майно й борги є одним із основних інструментів збереження “чистоти” на державній службі. Хоча, звичайно, оприлюднення майна і доходів не буде чітко виконуватися тими, хто бере хабарі, проте змусить їх зафіксувати своє фінансове становище і створить основу для можливого подальшого судового розслідування. Зазначене переконає громадськість, наприклад, у тому, що будь-яке неоприлюднене майно і кошти можна вважати за такі, що придбані незаконним шляхом.
При цьому слід враховувати, що контроль може виявитися наполегливим і втручатися в особисте життя людини, особливо, якщо він поширюється на близьких членів сімей державних службовців.
Делікатність процесу полягає не стільки в тому, щоб визначити критерії майна й чиновників, які повинні подавати декларації, а скоріше, - уточнити масштаб доступу суспільства до таких декларацій. Показовою має бути вся необхідна для досягнення громадського спокою інформація, а не те, що бажають, або не бажають оприлюднювати найактивніші опоненти.
Потрібно розуміти, що за відсутності ефективних каналів зв'язку між тими, хто захищає закони і тими, хто виконує бюрократичну роботу, перші будуть неспроможними ефективно виконувати свої обов'язки, а останні - незадоволеними, позбавленими мотивації та безсилими протидіяти корупції. Необхідно розробити такі процедури, щоб скарги, які викликають довіру, могли доводитися до відома і розслідуватися, а скаржники не наражали на небезпеку своєї кар'єри або, власне, себе на ризик розплати в майбутньому.
Процедуру роботи зі скаргами щодо негативної поведінки керівництва необхідно переглянути, створивши механізм, за допомогою якого державні службовці могли б повідомляти про підозрілі випадки корупції або неналежну поведінку без ризику розплати або перешкод для своєї кар'єри; необхідно, щоб вони могли забезпечити незалежну оцінку скарг, щоб громадяни могли діяти відповідно до принципів рівності й природної справедливості. Процедура оскарження також має забезпечувати відповідні дії для таких категорій осіб:
1. Простих людей, які зазнали збитків в результаті рішення, що стосувалося їх особисто, і які вважають себе жертвами корупції (у крайньому разі), або неналежного керівництва.
2. Державних службовців, які вважають, що начальник є корумпованим, проте у них не вистачає сміливості відкрито подати скаргу у середині організації.
Поки державні службовці, які знають про серйозні порушення у бюрократичному апараті, не заявлять про це, малоймовірно, що їх начальники дізнаються про них до моменту заподіяння значної шкоди.[15, с. 28-29]
3.5. Антикорупційна діяльність уряду
За даними Світового банку, найчастіше хабарництво в нашій державі зустрічається у сфері громадських послуг та судовій галузі. Та й ми самі якось змирилися з тим фактом, що усюди треба «віддячуватися»: за отримання довідки, при влаштуванні на роботу, за вступ у ВНЗ, щоб не потрапити за грати... Корупція підступно підточує підвалини нацбезпеки і морально розкладає суспільство. Чи легко Україні з такою репутацією заявляти про свої наміри входити у СОТ, ЄС, НАТО? У 2003 році наша держава приєдналася до Конвенції ООН щодо боротьби з корупцією, а 2004 завершила у чільній п'ятірці найбільш корумпованих країн. Чи змінилося щось з того часу?
За висновками Всесвітнього Економічного Форуму, поданими у спеціальному прес-релізі зазначено: «хоча рівень корупції знизився від початку 2004 року, але він все ще високий за міжнародними стандартами». Дещо схожу позицію щодо нашої держави зайняв і Міклош Маршалл, регіональний директор у Європі і Центральній Азії організації «Міжнародна прозорість». Він зазначив, що корупція в Україні залишається «дуже актуальною проблемою» і пояснив свої побоювання: «В останньому індексі корупції «Міжнародної прозорості» Україна отримала 2.6 пункти в діапазоні від одного до десяти. Десять - це країни з мінімальним рівнем корупції, один - з найгіршим. Таким чином, 2.6 - це достатньо поганий показник. Це погана новина. Хороша - в тому, що цей показник поліпшився з 2.2, який був до цього».
Тим не менше, закордонні інвестори у своїх розмовах все ще називають Україну «чорною дірою» і згортають свій бізнес на наших теренах. Експерти тим часом стверджують, що масштаби корупції набирають таких обсягів, що виникає загроза існування державності! У списку корупційних держав-«лідерів» Україна перебуває поруч із пострадянськими країнами Середньої Азії та Закавказзя. Проте навіть таке велике товариство країн-корупціонерів не додає честі Україні. В результаті опитувань, проведених експертами Світового банку, з'ясувалося, що найбільшим каменем спотикання для українських підприємств є далеко не величезні податки, а корупція. Згідно з результатами опитувань, понад третина підприємств в нашій державі змушена регулярно давати хабарі. Загалом від 2 до 2,5 відсотків прибутку українських підприємств скеровується не за призначенням. І якщо неофіційна оплата, задобрення держслужбовців і пільги для прийняття державними органами відповідних законів є ще більш-менш прийнятною проблемою, то адміністративна корупція просто не знає меж. Соціологи стверджують, що від 86 до 92 відсотків громадян України визнають корупцію в державі поширеним явищем. До найбільш корумпованих “категорій” наші співгромадяни зараховують працівників дорожньо-постової служби, народних депутатів, суддів, податкову міліцію, прокуратуру та викладачів ВНЗ. Меншою мірою це явище притаманне медикам та правозахисним органам, вчителям, працівника профспілок і соціальних служб.
За роки існування незалежної української держави чи не кожен Президент і майже всі уряди у своїх програмних засадах оголошували війну корупції. Проте кардинально-рішучих дій, які б відчули на собі корупціонери та зауважило б суспільство, у боротьбі з цим вкрай небезпечним злом так і не відбулося. Державні мужі та політики меншого штабу, які на словах готові поборювати корупцію, зайняли пасивну позицію. Навіть помаранчева команда не зробила спроб відділити політику від капіталу. Тому корупціонери і досі залишаються безконтрольними, почуваються комфортно і з посмішкою вислуховують гнівні погрози «батька нації» у його радіозверненнях до народу. Як зазначив з цього приводу Драго Кос, голова групи країн Ради Європи проти корупції, якщо влада хоче завоювати довіру народу, то повинна продемонструвати, що коли мова йде про корупцію, то недоторканних в Україні немає.
Якщо в Україні і надалі лише киватимуть пальцями в бік корупціонерів - наша держава продовжуватиме своє лідерство у цій сфері. А виховним бесідами наших людей змінити важко - частина держслужбовців все одно хоче жити добре за чужий кошт. З іншого боку, навіть у хабарників є своєрідна формула, котру з сумом констатував свого часу ще римський оратор Цицерон: “Хабарники повинні тремтіти, якщо вони набрали лиш стільки, скільки потрібно їм самим. Якщо ж вони набрали достатньо для того, щоб поділитися з іншими - їм боятися нічого”. ожливо, цим і пояснюється така мізерна кількість спійманих за руку, та ще менша виставлених у судах. Коли ж Україна намагається йти шляхом інтеграції у європейські структури, то проблему корупції змушена розв'язувати якнайшвидше і більш радикально.
Свої кроки в цьому напрямі зробив Президент Віктор Ющенко, запропонувавши Верховній Раді всередині вересня на розгляд проект Закону «Про принципи попередження і протидії корупції». Ющенко пропонує Верховній Раді законодавчо встановити, що корупцією є «протиправне використання повноважень і пов'язаних з посадою можливостей, в тому числі, дії або бездіяльність для незаконного отримання благ у вигляді пільг, послуг чи переваг і їхнього неправомірного надання».
Ющенко запропонував народним обранцям ввести відповідальність за корупцію Президента, Голови Верховної Ради, його заступників, прем'єр-міністра і членів Кабміну, депутатів Верховної Ради та всіх рад. У цей же перелік Президент пропонує включити генерального прокурора, голову Нацбанку, голову Нацбанку, голову Рахункової палати, уповноваженого Верховної Ради з прав людини, голів Верховної Ради і Ради Міністрів Криму. Сюди, на думку Гаранта, мали б входити державні службовці, військові службовці, судді Конституційного Суду, інші представники суддівського корпусу. Згідно цього законопроекту, відповідальність за корупцію мали б нести працівники правоохоронних органів і ті, хто отримує зарплату з державного чи місцевого бюджету, члени окружних та дільничних виборчих комісій, працівники компаній з часткою державної власності понад 50%. До категорії «потенційних хабарників» згаданий законопроект прирівнює керівників громадських організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, лідерів партій і їхніх місцевих структур, помічників-консультантів народних депутатів та інших вибраних на посади осіб.
Таким чином, згідно трактування Президента, корупційне діяння - це «навмисна дія з ознаками корупції, яку здійснює хтось із перелічених вище осіб, і за яку настає кримінальна, адміністративна, дисциплінарна чи громадянсько-правова відповідальність». [11,с.67]
Розпочати активну боротьбу з корупцією в Україні планує й український уряд. Про це під час перебування на міжнародному економічному форумі «Криниця-2006» у Польщі заявив прем'єр Віктор Янукович. На думку прем'єр-міністра, для того, аби викорінити корупційні прояви в Україні, необхідні не лише економічні реформи, але й реформи в таких галузях, як охорона здоров'я, пенсійна і військова реформи. А от їхньому успішному втіленню, на думку Януковича, може посприяти лише реформа політична.
З заявою про те, що без рішучих кроків з подолання корупції в Україні її шанси на інтеграцію в європейські структури рівні нулю, виступив наприкінці вересня і міністр юстиції Роман Зварич. Виступаючи на прес-конференції, присвяченій початку реалізації спільного проекту України і Ради Європи в галузі боротьби з корупцією, міністр наголосив, що попри мільйон сімсот тисяч євро, які Єврокомісія виділяє Україні на реалізацію цього проекту, наша держава повинна докласти значні кошти і зі свого держбюджету. Можна лише уявити, які крихти на подолання цієї проблеми будуть у кошторисі держбюджету. Представники політичних партій та громадських організацій тим часом закликають робити спільні засідання з представниками влади, на яких мали б обговорюватися проблеми в сфері корупції в тому чи іншому регіоні.[3, с.78-92]
Коли йдеться про поняття “державна служба”, важливо мати на увазі й виборних державних службовців, і державних чиновників, яких призначають на посади, оскільки як перші, так і другі є однаково підзвітними. Проте, політикам легко стверджувати, що зазначеним службовцям треба звітувати на тих самих умовах, що й громадським службовцям, тільки тому, що вони пов'язані з періодичними виборами, які передбачають більшу безпосередню підзвітність суспільству. З іншого боку, ця підзвітність може бути серйозно підірваною, якщо суспільство не усвідомлює зловживання владою чи протизаконні дії і залишається необізнаним стосовно засобів виконання державних обов'язків виборними чиновниками. Тому гласність для виборних державних чиновників не менш важлива, ніж для державних службовців, яких призначають на посади.
Державний чиновник частіше за інших громадян в змозі опинитися в ситуації, де конфлікт інтересів є реальним і значимим, в результаті чого може постраждати неупередженість думок і з'являється спокуса або мотив забезпечити власні, а не державні інтереси.
За правильного розуміння правила напряму, що регулюють конфлікт інтересів у сфері державної служби, існує можливість створення системи захисту процесу ухвалення державних рішень. Подібна система спрямована, в першу чергу, не на розслідування дій: покарання правопорушника після того, як факт відбувся, а на зменшення ризику виникнення корупції в майбутньому. Для того, щоб система була ефективною, відповідальність щодо запобігання корупції не повинна бути внутрішнім централізованим завданням уряду, а загальною управлінською функцією, яка охоплює всі рівні керівників на державній службі.
Система корупції наявна лише там, де вона стає частиною системи управління - у багатьох випадках настільки невід'ємною, що система не функціонує без неї. Система корупції -найбільш слабке місце реформаторів, оскільки новий уряд, що зобов'язується боротися з корупцією, виявляється нездатним реформувати систему, якою він править.
Закінчення
Висновки не зовсім втішні, бо Україна - рай для корупціонерів. Причин корупції - максимум, протидії їй - мінімум, і лише на декларативному рівні. Боротьба з корупцією ведеться згідно з та на підставі Національної програми боротьби з корупцією від 10 квітня 1997 року, Законів України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р., «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 р., «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30 червня 1993 р., Постанови Верховного Суду України «Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією» від 25 травня 1998 р., Концепцією боротьби з корупцією на 1998-2005 роки та інших документів, кількість яких, на відміну від кримінальних справ щодо корупції, зростає щороку.
У 1998 році обнадіювало те, що за результатами соціологічного дослідження «Питання національної доброчесности», проведеного Київським міжнародним інститутом соціології, найкорумпованішою серед установ і організацій України виявилась ... державна автоінспекція. Цього року, за дослідженням центру «Академія» найдорожчою була податкова, а в суд не йшли - бо не хотіли втрачати час. Лякає ж те, що корупція стає очікуваною, а вимога хабаря - одним з небагатьох випадків, коли Ви розумієте бюрократа з напівслова.
Зараз відчувається потреба у перегляді механізмів державного фінансування підготовки державних службовців, постійного оновлення матеріально-технічної бази, у зв'язку з тим, що підготовка магістрів державної служби здійснюється за замовленням та направленням місцевих органів державної влади і місцевого самоврядування. Систему підготовки магістрів державної служби та державного управління потрібно реформувати .
Укорінена корупця має тенденцію до процвітання в тих ситуаціях, коли зарплата в державному секторі є нижчою за прожитковий рівень. За таких обставин стають можливими різноманітні негативні явища, наведені нижче.
1. Державний службовець припиняє дорожити посадою, яку він (або вона) посідає. Люди можуть бути змушені поповнювати свій доход із зовнішніх джерел і, якщо це вимагає тимчасових протиправних зусиль, державна посада починає перешкоджати одержанню “заробітку на стороні”.
2. Якщо різниця у зарплаті відповідно до службового становища є невеликою, то малоймовірно, що її підвищення у зв'язку із просуванням по службі компенсує витрачені зусилля, що призводить до зниження мотивації до просування по службі залежно від заслуженого.
3. Державні службовці (часто вищого рівня) організують “бізнес” або “консультації”, найважливішими, і, можливо, єдиними клієнтами яких є відділи, де вони безпосередньо працюють. Ці особи виконують за угодою роботу відділу за ринковими цінами для себе, або один для одного, збільшуючи кількість зловживань і порушуючи норми поведінки на державній службі.
4. Використовуються довготривалі закордонні відрядження. Добові за час, проведений за межами країни, встановлюються надто високі. Інколи свій місячний оклад можна заробити за рахунок оплати, отриманої за 2-3 дні перебування за кордоном в офіційному відрядженні. Ці гроші сприймаються як неофіційний (і неоподаткований) спосіб підвищення доходів.
Наведені категорії поведінки вважаються за корупцію у чистому вигляді, але навряд чи це є гріховною корупцією. Ніхто надмірно не багатіє: звичайно “зводять кінці з кінцями”. Зазначене є тактикою виживання. Такі особи не вважають себе корумпованими, скоріше за все вони є жертвами системної корупції. Проте, результат їх діяльності може надзвичайно дорого коштувати контрактним товарам і послугам без наявності тих переваг, що дає конкуренція.
Для того щоб змінити й довести громадське сприйняття корупції як неминучого зла, звичайно, необхідним є значне підвищення зарплати у контексті загальної реформи державного сектору. В адміністративній системі, що добре функціонує, корупція не з'явиться, а якщо й з'являтиметься, то зазнає негайного дисциплінарного покарання. Тому необхідно акцентувати увагу на реформуванні процедур і систем державної служби з метою приведення їх у відповідність до інтересів суспільства.
Список використаної літератури :
1. Про державну службу : Закон України від 16 грудня 1993р.// ВВРУкраїни. - 1993. - №5
2. Про боротьбу з корупцією : Закон України від 5 жовтня 2005р.// ВВРУкраїни.-2005.- №34
3. Новикова Т. Адміністративна реформа в Україні та Польщі // Вісн. УАДУ. - 2003. -№1.
4. Авер'янов В.Б. Адміністративне право України.- Київ „Юридична думка” , 2004
5. Битяк Ю.П. Адміністративне право України. -- Харків „Право”,2001.
6. Гладун З.С. Адміністративне право України. - Тернопіль „Карт-бланш”, 2004Кауфман Д. Корупція в тумані двозначності. //Політика і час. - 1998. - №1
7. Дорошенко А., Овсій І. Спрут, що охоплює планету // Політика і час. - 1998. - №5.
8. Іщенко О. Актуальні питання кадрової політики на сучасному етапі // Вісн. УАДУ. -2003. -№ 1.
9. Колпаков В.К., Кузьменко О.В Адміністративне право України. -Київ „Юрнінком” , 2005
10. Луговий В., Князєв В., Куценко В., Литвинов Г. Проблеми та пріоритети удосконалення добору, розстановки й підготовки кадрів державного управління в Україні // Вісн. УАДУ- 2001. -№ 4.
11. Мельник М. Антикорупційна діяльність в органах державної влади та її наукове забезпечення // Право України. -2000. -№3.
12. Невмерлецький Є. Хто ж вони, суб'єкти корупції? / /Політика і час. - 1998. - №11-12.
13. Оболенський О.Ю., Рач В.А., Щедрова Г.П. Концептуальні аспекти структури програм та змісту професійного навчання державних службовців // Вісн. держ. служби України. - 1998.-№ 4.
14. Полтавський В. Шляхи поліпшення кадрового складу державної служби в Україні // Вісн. УАДУ. - 2003. - № 1.
15. Савицький О. Корупція без кордонів // Політика і культура. - 1999. - №1.
