Державно-правове регулювання ринку ціних паперів

Не менші труднощі виникають і при побудові моделі-уявлення, оскільки тут вступають у дію різні цілі, різні уявлення, різні наміри (а також інтереси). До того ж раціональне моделювання є значною мірою залежним від суб'єктивних факторів.

Принцип раціонального моделювання є не тільки необхідним засобом правового регулювання ринкової взаємодії, але він також є запорукою його успіху. І мабуть тому, що сама ринкова взаємо-дія є складним явищем, а її регулювання - складним процесом, застосування цього принципу є теж непростою справою.

§ 4. Принцип структурної побудови нормативних актів.

Кожний нормативно-правовий документ існує у вигляді пев-ного тексту. Вимоги та дозвіл, обмеження та надання свободи, делегування повноважень та раціональне моделювання - усе це відтворюється в тексті нормативно-правового документу у вигля-ді окремих положень, статей, розділів тощо.

Текст документу завжди є певною сукупністю положень, ста-тей і розділів. Вони повинні бути взаємопов'язаними між собою, а також розташовуватися в певному порядку, (в певній послідов-ності).

Створення такого документу краще за все починати з визна-чення мети регулювання, тобто якщо інститут має намір здійснити регулювання якихось ринкових відносин або якоїсь окремої сфери ринкової взаємодії, то він повинен визначитися з тим, для чого він створює нормативний акт. Далі слід побудувати певну модель-уявлення, складовими частинами якої є органи, повноваження, процедури, вимоги, відповідальність тощо. Модель-уявлення повинна бути здатною надати реальній ринковій взаємодії такого характеру, який є бажаним для інституту.

Потім необхідно влучно описати задану модель. Для цього окремі її частини слід описувати положеннями або статтями або навіть розділами (в залежності від розмірів відповідної частини). Оскільки в моделі всі частини є взаємопов'язаними, то й текст нормативно-правового документу теж має бути взаємопов'язаним. Усі положення, статті або розділи неможливо виклас-ти в тексті одночасно; вони мають розташовуватися у певній послідовності. Положення, статті, розділи та послідовність їх ви-кладення власне і є тим, що ми називаємо структурою норматив-но-правового документу

Створення структури в значній мірі є творчим процесом, який залежить від багатьох факторів, у тому числі й від того, що орган (інститут), який створює документ, вважає за головне, що він хотів би визначити самостійно, що делегувати, у яких обсягах тощо.

Таким чином, принцип структурної побудови нормативно-правового акту - державного або інституційного - є необхідною умовою його дієвості, а значить і засобом ефективності та плід-ності правового регулювання ринкової взаємодії. Закономірність тут існує така: чим виразніша і повніша структура тексту норма-тивно-правового акту, тим більш зрозумілим будуть його поло-ження, а значить і легше буде дотримуватися такого акту.

Аналіз структури тексту нормативно-правового акту дає змогу побачити, що кожний розділ охоплює та регулює певний аспект ринкової взаємодії, а в цілому зазначена структура об'єднує певну сукупність напрямків регулювання ринку цінних паперів. Крім того, вказана сукупність розташована в структурному відношенні в певній послідовності. Послідовність надає змогу робити право-ве регулювання більш струнким і зрозумілим. Одночасно, слід зауважити, що визначення послідовності є часто вираженням спрощеного розуміння реального руху та напрямків розвитку ринку цінних паперів.

§ 5. Принцип лексичної визначеності правових текстів.

Як і вищезгадані, принцип лексичної визначеності норматив-них текстів є необхідною умовою і засобом підвищення дієвості державних та інституційних правових документів. Розглядаючи його, повернімося до положення про те, що будь-який нормативно-правовий акт є текстовим документом. Тобто викладається в письмовій формі та створюється за допомогою слів, речень тощо.

Головним інструментом тут виступають речення. З одного боку, вони є певною послідовністю слів, які входять до його складу. З іншого боку, кожне речення є взаємопов'язаним з попереднім та наступним за ним.

Що стосується принципу лексичної визначеності нормативних текстів, то нас буде цікавити тут не аспект взаємозв'язків на рівні слів у реченні або речень між собою, а лексична сторона тексту. Тобто виразність і зрозумілість змісту слів, що вживаються в ньому.

Плідність та ефективність державно-правового та інституцій-но-правового регулювання ринкової взаємодії знаходиться у прямій залежності від зрозумілості змісту вжитих у тексті речень та слів. Оскільки майже неможливо керуватись тим і дотримува-тися того, що є незрозумілим. Таким чином, при побудові (ство-ренні) тексту нормативно-правового акту з метою регулювання ринкових відносин необхідно вживати такі слова, зміст яких легко збагнути. Крім того, з метою підвищення ступеню зрозумі-лості в самому тексті правового документу необхідно давати тлумачення вжитих термінів. [ 8 ]

Слід також утримуватись від використання слів, які можуть мати декілька значень. У цьому випадку збільшується імовірність того, що різні учасники ринкової взаємодії будуть розуміти їх по-різному. Правовий текст стає значною мірою плідним, якщо всі слова та речення, вжиті в ньому, будуть виразними та зро-зумілими.

Розділ 4.

Порівняльно - правова характеристика державно - правового регулювання ринку цінних паперів зарубіжних країн.

США

У США існує численність законів, безпосередньо регулюючих ринок цінних паперів. Серед них найбільш важливими є закони про цінні папери (1933), про торгівлю цінними паперами (1934), про емісію боргових зобов'язань (1939), про інвестиційну компа-нію (1940), про консультування в галузі інвестицій (1940) та ряд інших. [ 9 ] Згідно з преамбулою закону про цінні папери 1933 року, його метою є встановлення обов'язку емітентів щодо публікації інформації про цінні папери, що випускаються у вільний обіг, а також попередження випадків розповсюдження перекруче-них відомостей, обману й шахрайства при торгівлі цінними паперами. Головним засобом досягнення вказаної мети є введен-ня режиму державної реєстрації відкритих випусків цінних папе-рів та інформації про ці випуски. Закон визначає цілі та процеду-ру, види цінних паперів і випуски, які підлягають такій реєстрації, а також встановлює винятки. Зокрема, для реєстрації емітенти повинні подавати в комісію по цінних паперах проспекти випус-ків цінних паперів. Закон забороняє подавати на реєстрацію та публікувати невірогідну інформацію або неточні відомості. Факт державної реєстрації випуску цінних паперів підтверджує, що відомості про компанію та її цінні папери є об'єктивними, проте він зовсім не означає, що компанія є перспективною чи її цінні папери будуть прибутковими. Комісія по цінних паперах не може заборонити випуск з мотивів поганого керівництва компанією або збитковості її діяльності, разом з тим вона вправі відмовити в реєстрації, якщо проспект буде містити неправдиву або неточну інформацію. Закон про цінні папери встановлює перелік відомос-тей, які мають бути вказані в реєстраційних документах. До нього, наприклад, входить інформація, що стосується опису підпри-ємства, забезпечення випуску цінних паперів, відомості про керівництво компанії, а також фінансовий звіт, завірений незалеж-ним державним бухгалтером.

Після надходження до комісії по цінних паперах реєстраційної заяви та проспекту, вони публікуються для широкої громадськості. Випуск цінних паперів звичайно дозволяється здійснювати на двадцятий день після його реєстрації або з моменту внесення до реєстраційної заяви останньої поправки.

Комісія має право на призупинення випуску або навіть на його заборону, якщо після реєстрації буде встановлено, що емітент подав для реєстрації необ'єктивну або неповну інформацію.

У ряді випадків проходження процедури реєстрації не вимага-ється. Це стосується, наприклад, випусків цінних паперів, які розміщуються серед обмеженого числа інвесторів і не призначені для перепродажу, які будуть перебувати в обігу в межах одного штату, які здійснюються муніципальними органами штатів, феде-ральними державними органами, а також благодійними товарист-вами, що є незначними за величиною (наприклад, до 1 мільйона доларів) та деяких інших.

Закон про торгівлю цінними паперами 1934 року ніби продов-жує сферу дії попереднього закону. Він вимагає від емітентів, цінні папери яких зареєстровані в комісії по цінних паперах, надавати їй і публікувати для громадськості періодичні та річні звіти про результати своєї господарчої діяльності та фінансовий стан. До 1964 року це стосувалось, головним чином, емітентів, цінні папери яких котирувались на фондових біржах США. Проте починаючи з 1964 року цей закон також було поширено й на емітентів, цінні папери яких перебувають в обігу на позабіржовому ринку.

Вказані річні та періодичні звіти, а також інша поновлювана інформація, яку емітенти подають до комісії, зберігається в довід-ковому відділі комісії та є доступною для загального ознайомлен-ня. З цих документів можна також робити копії.

Прийняті згодом поправки до закону встановили обов'язок інвесторів, які мають намір придбати понад 5% акцій компанії-емітента шляхом тендерної пропозиції, здійснити декларування відповідної інформації про себе, а також заборону на інсайдерську торгівлю цінними паперами.

Відповідно до закону, для окремих категорій учасників ринку цінних паперів вводиться режим державної реєстрації. Зокрема, це стосується фондових бірж та інших саморегульованих організа-цій, брокерів і ділерів, торгуючих цінними паперами, якщо вони діють на території двох і більше штатів: агентів по трансферту; клірингових установ; брокерів та ділерів, які спеціалізуються на торгівлі державними й муніципальними цінними паперами, а також торговців інформацією.

Закон про інвестиційну компанію 1940 року своїми положен-нями доповнює вказані вище закони і в той же час визначає особливості діяльності інвестиційних компаній.

Зокрема, вказані компанії повинні реєструвати випуски своїх цінних паперів (інвестиційних сертифікатів) у комісії по цінних паперах; їм забороняється істотно відхилятись від основного напрямку своєї діяльності або здійснювати істотні зміни в інвес-тиційній політиці без схвалення учасників компанії; не допуска-ється, щоб керівні посади в компанії займали особи, викриті в шахрайських діях з цінними паперами, або щоб гаранти випуску та брокери становили більшість у раді директорів компанії: конт-ракти, укладені керівництвом та істотні поправки до них повинні доводитись до відома учасників компанії для їх схвалення або несхвалення: таким компаніям забороняється купувати конт-рольні пакети акцій холдингових компаній.

Японія

Основними законодавчими актами Японії, регулюючими ринок цінних паперів, є закони про державні облігації (1906), про цінні папери та фондові біржі (1948), про інвестиційні трасти (1951), про дилерську діяльність з іноземними цінними паперами (1971) та ряд інших.

Закон про цінні папери та фондові біржі визначає перелік цінних паперів, встановлює режим державної реєстрації відкритих випусків цінних паперів (окрім державних) забороняє банкам здійснювати брокерсько-дилерську діяльність з цінними паперами без створення відокремленого дочірнього підприємства, встанов-лює режим державного ліцензування посередницької діяльності, закріплює обов'язок емітентів, цінні папери яких зареєстровані Бюро по цінних паперах міністерства фінансів Японії, подавати періодичні та річні звіти про результати господарчої діяльності та фінансовий стан.

Історичні умови, у яких приймався вказаний закон, виявили вплив на його зміст, у зв'язку з чим багато його нормативних положень є схожими на положення законів США про цінні папери (1933) та про торгівлю цінними паперами 1934 року.

Німеччина

Законодавчими актами Німеччини, регулюючими ринок цінних паперів, є, зокрема, закони про біржі (1896), про акції, про допуск до біржової торгівлі (1986), про інвестиційні товариства (1969), про іноземний інвестмент-бізнес (1969), про проспекти при прода-жі цінних паперів (1990) та ряд інших.

Не дивлячись на те, що закон про біржі був прийнятий у минулому столітті, він у цілому продовжує відігравати важливу роль у регулюванні торгівлі цінними паперами на біржовому ринку. Перша поправка до нього була зроблена в 1908 році, подальші - відповідно в 1975, 1986 і 1989 роках. [ 10 ]

Закон встановлює порядок створення бірж, здійснення держав-ного контролю за їх діяльністю, порядок визначення цін на кон-кретні цінні папери, допуску цінних паперів до офіційного та неофіційного котирування, а також містить інші положення. Зокрема, він передбачає, що біржі можуть бути створені в Німеч-чині тільки після одержання на те відповідної ліцензії департамен-ту по нагляду за ринком цінних паперів. Вказаний орган наді-лений також повноваженнями відкликати видані ліцензії.

Департамент землі призначає при біржі свого постійного представника - державного комісара, у функції якого входить здійснення повсякденного контролю за проведенням біржових торгів цінними паперами, а також дотриманням біржею норм німецького законодавства. Державні комісари мають право відвідувати збори акціонерів біржі та засідання її ради керівників, а також робити зауваження у випадку порушення біржею право-вих норм. Вищим керівним органом кожної фондової біржі є рада керівників. Вона призначає виконавчий орган біржі - правління - і керує його діяльністю.

Посередники, які торгують цінними паперами на фондовій біржі, повинні пройти відповідну процедуру допуску. Вони реє-струються як учасники біржової торгівлі за рішенням Ради керів-ників. Режим допуску встановлений як для посередників, торгую-чих на аукціонах «з голосу», так і для тих, які ведуть торгівлю в межах комп'ютерної системи. Окрім того, курсмаклери та вільні маклери мають бути зареєстровані також у департаменті по нагляду за діяльністю бірж. По закінченні чотиримісячного стро-ку після чергового фінансового року ці учасники зобов'язані надавати у вказаний державний орган звіт про свою діяльність. Вказаний звіт має бути завірений аудитором або аудиторською фірмою. На додаток до цього, департамент по нагляду за діяль-ністю бірж за своєю ініціативою зобов'язаний перевіряти доку-ментацію курсмаклерів і вільних маклерів як мінімум двічі на рік шляхом призначення ревізорів. У випадках виявлення істот-них недоліків маклерів вказаний орган повідомляє про це раду керівників біржі для прийняття рішення про призупинення або відкликання дозволу на участь у біржових торгах.

Як зазначалось вище, на фондових біржах Німеччини існує режим допуску цінних паперів до офіційного та неофіційного котирування, разом з тим у ряді випадків закон встановлює винятки з цього загального правила. Наприклад, не вимагають проходження процедури допуску до офіційного котирування випуски облігацій федерального уряду, створюваних ним спеці-альних фондів або уряду землі, а також облігації, випущені дер-жавами - членами Європейського Союзу.

Цінні папери допускаються до офіційного обігу на фондовій біржі за умови, що емітент відповідає пред'явленим вимогам, подав до біржового комітету по допуску належний проспект про цінні папери, а також якщо допуск до офіційного котирування не завдає шкоди громадським інтересам.

Закон встановлює для емітентів, цінні папери яких перебува-ють в офіційному обігу на фондовій біржі, обов'язок подавати до комітету по допуску й публікувати у відкритому друці матері-ально значущу інформацію, а також періодичні та щорічні звіти про господарчу діяльність і фінансовий стан. Крім того, емітент повинен відкрити в місті, у якому розташована фондова біржа, щонайменше одне представництво та один депозитарій, у яких інвестори могли б з'ясовувати будь-які питання, пов'язані з во-лодінням цінними паперами.

Закон про акції представляє собою основний нормативно-правовий документ, регулюючий порядок випуску акцій і формаль-ні вимоги, пред'явлювані до цього виду цінних паперів. На відміну від зарубіжної практики, у Німеччині в основному випускаються акції на пред'явника; випуск іменних акцій здійснюється досить рідко. Виняток становлять страхові компанії. Вказаний закон регламентує якби «внутрішню» діяльність емітента по випуску акцій, у той час як закон про біржі регулює «зовнішній» обіг акцій на фондових біржах. В англо-американській правовій сис-темі норми закону про акції звичайно називають законодавством про компанії та корпорації. Цей закон встановлює, зокрема, по-рядок і процедуру прийняття емітентом рішення про випуск акцій, вимоги до мінімальної номінальної вартості, порядок здій-снення додаткових випусків тощо.

Канада

Державно-правове регулювання ринку цінних паперів у Ка-наді здійснюється, головним чином, на рівні провінцій цієї країни.

У Канаді не існує федерального законодавства про ринок цінних паперів. Нормативно-правові акти, які називаються «Націо-нальною політикою», приймаються не федеральним державним органом, а є угодами між комісіями по цінних паперах провінцій Канади. Останні є органами виконавчої влади держав - суб'єк-тів федерації. Разом з тим, у кожної провінції існує законодавство цієї провінції, яке регулює її ринок цінних паперів. Між законами провінцій існують деякі розбіжності, проте в цілому вони охоплю-ють своєю дією однакові стосунки.

Наприклад, в Онтаріо основним законом, який регулює сферу цінних паперів, є закон про цінні папери 1989 року.[ 11 ] Він містить юрми, що стосуються діяльності комісії по цінних паперах, інвестиційних фондів, режиму державної реєстрації випусків цінних паперів, порядку здійснення торгівлі на біржовому та позабіржовому ринках, вимог до проспектів, порядку внесення тендерних пропозицій про придбання великих пакетів акцій з метою встановлення контролю над емітентом, заборони на інсайдерську торгівлю цінними паперами тощо.

Положення закону про цінні папери деталізуються, уточнюють-ся і розвиваються в численних підзаконних актах комісії по цінних паперах, які називаються постановами, роз'ясненнями, політикою, бланкетними розпорядженнями та наказами комісії.

Закон про цінні папери 1989 року є новою редакцією двох попередніх законів про цінні папери, які були прийняті відповідно ". 1966 і 1978 роках. Відповідно до закону, в Онтаріо в комісії по цінних паперах існує виконавчий орган - Директор, який діє від імені комісії у період між її засіданнями. Особи, не згодні з рішеннями Директора, можуть оскаржити їх у комісії. Комісія може скасувати або схвалити рішення Директора. На випадок незгоди з рішенням комісії зацікавлена особа може оскаржити його в суді. Комісія по цінних паперах вправі здійснювати реєст-рацію відкритих випусків цінних паперів, проводити розслідуван-ня, призначати перевірки фінансового стану учасників ринку цінних паперів, проводити реєстрацію фондових бірж, а також учасників ринку цінних паперів, здійснюючих посередницьку діяльність.

Здійснюючи державний контроль за діяльністю біржі, вона може приймати будь-які рішення, що стосуються організації бір-жової торгівлі, затвердження біржових нормативних актів, мате-ріальної бази проведення біржових торгів, а також забезпечення дотримання законодавства емітентами, цінні папери яких котиру-ються на фондовій біржі. Будь-яка особа або компанія, інтереси яких утискуються діями або нормативними актами фондової біржі, вправі оскаржити ці дії або акти в комісії по цінних паперах.

Закон Онтаріо встановлює стосовно брокерсько-ділерської андеррайтерської та консультаційної діяльності у сфері цінних паперів режим державного ліцензування. Ліцензії видаються як особам, так і компаніям. Для одержання ліцензії зацікавлена особа або компанія подає Директору комісії заяву, у якій викладає відомості в обсязі, встановленому комісією. Директор має право на запит у подавача додаткових відомостей, які необхідні йому для прийняття рішення. У випадках, коли, на думку Директора, дана особа або компанія мають достатню підготовку, він видає їм письмове свідоцтво про реєстрацію їх як посередників або консультантів. Наявність свідоцтва означає дозвіл на виконання відповідних дій. Директор також вправі відмовити у видачі лі-цензії.

Усі зареєстровані посередники й консультанти повинні пові-домляти Директору про зміни у відомостях, поданих ними при одержанні ліцензії, протягом п'яти робочих днів з дати, коли такі зміни виникли. Це стосується, зокрема, змін у місцезнаход-женні офіса посередника або консультанта, у складі керуючих органів дилерських компаній, у володінні акціями та паями інсти-тутів-ділерів, приймання на роботу та звільнення з роботи праців-ників посередницької або консультативної фірми, відкриття або закриття філій на території Онтаріо.

Стосовно відкритих випусків цінних паперів закон також встановлює режим державної реєстрації. Виняток становлять випуски облігацій уряду Канади, Королівства Великобританії, а також інших держав; муніципальних облігацій; боргових цінних паперів, гарантованих банками або кредитними установами;

сертифікатів трастових компаній, інвестиційні внески яких гаран-товані; інвестиційних сертифікатів інвестиційних фондів, розмі-щуваних серед обмеженого числа інвесторів; векселів і комерцій-них паперів, строк погашення яких не перевищує одного року;

цінних паперів благодійних, релігійних та навчальних установ і організацій; цінних паперів, не призначених для вільного обігу та ряду інших.

Велику увагу приділено в законі випуску проспектів і їх змісту. Крім того, закон встановлює обов'язок емітентів і посе-редників надсилати до комісії по цінних паперах матеріальну, періодичну та щорічну інформацію про господарчу діяльність і фінансовий стан. Вказана інформація повинна публікуватись у відкритому друці та бути доступною власникам цінних паперів.

Австралія

Серед законодавчих актів Австралії, регулюючих національ-ний ринок цінних паперів, найбільш важливими є закони про австралійську комісію по цінних паперах (1989), про корпорації (1989), про іноземні корпорації (1989) та ряд інших.

На відміну від Канади, державно-правове регулювання ринку цінних паперів у Австралії здійснюється як на федеральному рівні, так і на рівні штатів. Вищезгадані закони є федеральними законодавчими актами.

Відповідно до закону про австралійську комісію по цінних паперах, головними цілями комісії є: надання сприяння розвитку компаній (акціонерних товариств), ринку цінних паперів і ф'ючерському ринку; сприяння росту довіри з боку інвесторів шляхом захисту їх інтересів і досягнення одноманітності підзаконного регулювання у сфері цінних паперів на федеральній території;

забезпечення дотримування федерального законодавства про ринок цінних паперів; збирання, накопичення та обробка інфор-мації й документів, що подаються у комісію учасниками ринку, у випадках, визначених законодавством; забезпечення швидкості та повноти доступу до даної інформації з боку громадськості та деякі інші.

Вказаний закон визначає повноваження комісії подвійним способом - шляхом посилання на відповідні норми закону про корпорації і шляхом надання найширших повноважень на “звер-шення всіх дій, які комісія повинна виконувати в процесі розв'я-зання покладених на неї завдань”.

Деякі функції, які виконує австралійська комісія по цінних паперах, співпадають із функціями комісій по цінних паперах інших розвинених країн, проте в її діяльності також існують і особливості. Наприклад, на відміну від США або Німеччини, в Австралії комісія по цінних паперах безпосередньо не уповнова-жена приймати рішення про реєстрацію фондових бірж.[ 12 ] Закон про корпорації (1989) забороняє виконувати біржові функції компаніям, які не мають на те державної ліцензії. Для того, щоб компанія одержала статус фондової біржі, вона повинна зверну-тись з письмовим клопотанням до комісії по цінних паперах, яка надішле згодом цю заяву на розгляд державному міністрові. Саме міністр уповноважений приймати рішення стосовно реєст-рації фондових бірж. Позитивне рішення приймається в тому випадку, коли працівники компанії мають достатню підготовку, досвід і освіту, мають добропорядну ділову репутацію, серед керів-них осіб немає таких, які були помічені в нечесних угодах з цінними паперами або в порушеннях існуючого австралійського законодавства, якщо компанія встановила досить високі вимоги, що стосуються котирування цінних паперів і проведення торгів з ними, а також якщо правила торгівлі встановлюють процедури захисту інтересів інвесторів тощо. Рішення Міністра оформля-ється в письмовому вигляді, копія видається подавачеві. Аналогіч-ним чином в Австралії реєструються й інші саморегульовані організації, що діють на ринку цінних паперів.

Зміни в нормативно-правових документах фондових бірж та-кож затверджуються Міністром і подаються через комісію по цінних паперах. Разом з тим, як і в інших країнах, австралійська комісія здійснює контроль за функціонуванням фондових бірж. Зокрема, вона може вимагати, щоб у випадках, коли виникає загроза громадським інтересам інвесторів, фондові біржі зупиня-ли котирування цінних паперів конкретних емітентів. Фондовим біржам заборонено порушувати рішення комісії.

Відповідно до закону про корпорації, посередницька та кон-сультаційна діяльність із цінними паперами підлягає державному ліцензуванню. Ліцензії видаються комісією по цінних паперах. Для одержання ліцензії зацікавлена особа або компанія подають у комісію заяву встановленої форми, у якій містяться відомості в потрібному комісії обсязі. При розгляді заяв фізичних осіб звертається увага на те, щоб ця особа мала фінансові кошти, достатні для виконання взятих на себе зобов'язань по угодах, а також щоб вона мала необхідну кваліфікацію, освіту й досвід. При розгляді заяви, що подається юридичною особою, комісія перевіряє, щоб компанія-подавач мала у своєму складі службовців необхідної кваліфікації, досвіду та освіти; щоб у неї була гарна репутація, що дозволяє сподіватись, що посередницькі або консуль-таційні послуги будуть надаватись сумлінно, чесно, в інтересах клієнтів; щоб важелі управління даною компанією не знаходи-лись у руках третіх осіб, які не входять у компанію, і щоб вона володіла достатніми активами.

Комісія по цінних паперах веде єдиний державний реєстр усіх осіб і компаній, яким були видані ліцензії. Власники ліцензій зобов'язані подавати в комісію щорічні звіти про результати своєї діяльності та фінансовий стан.

Емітенти, які випускають цінні папери у вільний обіг як на біржовому, так і на позабіржовому ринку, повинні здійснити реє-страцію проспектів випуску. Вказану реєстрацію також здійснює австралійська комісія по цінних паперах разом із заявою про реєстрацію пропозицій на підписку. Емітент може починати під-писку на цінні папери тільки після реєстрації проспекту.

Комісія по цінних паперах веде єдиний реєстр випущених проспектів і може відмовити в реєстрації на тій підставі, що в проспекті містяться спотворені або неповні відомості про емітен-та та цінні папери, що ним випускаються. Відповідно до закону про корпорації, усі емітенти, цінні папери яких перебувають у вільному обігу, зобов'язані публікувати звіти про результати господарчої діяльності та фінансове становище за минулий фі-нансовий рік.

Данія

Основними законодавчими актами, регулюючими ринок цінних паперів у Данії, у теперішній час є: Консолідований закон про Копенгагенську фондову біржу (1993), закон про Датський центр цінних паперів (1980) з поправками і доповненнями, зробленими в 1992 і 1993 роках, закон про інвестиційні асоціації (1982) з поправками 1988, 1989 і 1990 років, закон про компанії з обмеже-ною відповідальністю та деякі інші. Для виконання вищезгаданих законів Датська комісія по цінних паперах прийняла ряд підзаконних актів. Назва «комісія» у даному випадку застосовується уза-гальнено, оскільки офіційна назва вказаного державного органу - Відділ по фінансовому контролю міністерства промисловості.

У зв'язку з тим, що позабіржовий ринок цінних паперів у Данії є невеликим, особливого значення у державно-правовому регулюванні надається впорядкуванню біржової торгівлі цінними паперами.

Існуючий у нинішній редакції Консолідований закон про Копенгагенську фондову біржу представляє собою по суті раніше діючий закон про Копенгагенську фондову біржу із внесеними до нього в 1988, 1991 і 1992 роках змінами та доповненнями. Вказані доповнення робились, головним чином, у зв'язку з прийняттям Європейською Спільнотою ряду Директив, і таким чином міжна-родно-правові норми, про які йшла мова вище, були імплементовані в національне законодавство країни.

Згідно з Консолідованим законом, до котирування на Копенга-генській біржі допускаються такі види цінних паперів, .як акції, облігації, інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів та аналогічні їм цінні папери. Рішення про допуск до обігу на біржі цінних паперів інших видів приймає Міністр промисловості.

Вищим керівним органом біржі є Рада біржі, що складається з голови та дев'яти членів. Голова та члени Ради призначаються Міністром промисловості строком на три роки. Усі члени Ради,

окрім Голови, призначаються за рекомендацією наступних заці-кавлених груп: від брокерських компаній - 2 особи, від Ради кредитних установ, Національного банку та службовців біржі - по одному представникові, від Датської торговельної палати, Фе-дерації промислових підприємств та Асоціації судновласників - разом - одна особа, від Датських пенсійних фондів - разом - одна особа, від Асоціації страхових товариств, Асоціації інвести-ційних фондів і деяких інших організацій - разом - дві особи.

Міністр промисловості вправі звільнити будь-якого члена Ради з посади, якщо він вирішить, що дана особа погано виконує свої обов'язки.

Рада фондової біржі приймає нормативно-правові акти, що стосуються обов'язків емітентів надавати біржі матеріально значущу та регулярну інформацію, правил і етики проведення торгів, організації та функціонування фондової біржі.

Допуск цінних паперів до котирування на Копенгагенській фондовій біржі також здійснюється за рішенням Ради біржі. Для прийняття такого рішення емітент подає до Ради відповідну заяву.

Брокерсько-дилерська діяльність на фондовій біржі підлягає ліцензуванню. Ліцензії видаються комісією по цінних паперах. Функції брокерів і ділерів можуть виконувати Національний банк, брокерські компанії, а також різні фінансові та кредитні установи. У заяві, адресованій комісії, компанія-подавач вказує, яким чином вона має намір торгувати цінними паперами. Ліцен-зія видається за умови, що подавач має рахунок у Національному банку (розрахунковому центрі фондової біржі) та Датському центрі цінних паперів (депозитарії при біржі).

Брокерські компанії можуть одержати ліцензію на здійснення брокерсько-дилерської діяльності на фондовій біржі, якщо вони відповідають таким вимогам: компанія є підприємством з обмеже-ною відповідальністю; компанія внесена до державного реєстру підприємств Данії, який веде Агентство по торгівлі і компаніях;

статутний фонд компанії сформований у розмірі не менше 5 мільйонів датських крон; акції компанії є винятково іменними;

в установчих документах містяться положення про те, що керівни-ками компанії є особи не молодші 20 років з досвідом роботи з цінними паперами не менше трьох років; компанія спроможна надавати посередницькі послуги, включаючи андеррайтерські та

консультаційні; компанія буде надавати посередницькі послуги всім інвесторам, а не окремим або обраним.

Відповідно до закону, керівники брокерських компаній, торгую-чих цінними паперами на фондовій біржі, не мають права бути власниками або входити до керівних органів промислових і комерційних компаній без дозволу комісії по цінних паперах. Посередники зобов'язані повідомляти біржі та в Датський центр цінних паперів про всі укладені ними угоди. У випадку порушен-ня брокерськими компаніями норм законодавства, комісія по цінних паперах може призупинити або відкликати видані нею ліцензії.

Здійснюючи контроль за біржовою торгівлею, комісія по цінних паперах вправі: бути присутньою на засіданнях Ради біржі; без судової постанови відвідувати офіси брокерських компаній; ви-магати надання будь-якої інформації, що стосується біржової тор-гівлі, фондової біржі, брокерської компанії або емітента. З метою підвищення ефективності контролю комісія може вимагати надан-ня необхідної їй інформації в інших державних органів. Окрім того, усі брокерські компанії зобов'язані зберігати свої книги реєстрації власників акцій у комісії по цінних паперах. Коли інвестори купують акції брокерських компаній, обов'язок пові-домити про внесення змін до книги реєстрації лежить на інвесто-рові-покупцеві. Комісія по цінних паперах вправі відмовити в реєстрації нових власників, якщо вони не повідомляють про себе потрібні комісії відомості. Після реєстрації змін комісія повідом-ляє про це брокерську компанію.

У Консолідованому законі міститься також перелік повнова-жень, якими наділяється Міністр промисловості у сфері цінних паперів. Він вправі видавати підзаконні акти, що стосуються організації та діяльності Копенгагенської фондової біржі, порядку проведення біржової та позабіржової торгівлі цінними паперами, розмірів статутних фондів брокерських компаній, умов допуску цінних паперів до котирування на біржі, інформації, яку емітент зобов'язаний опублікувати до початку котирування цінних папе-рів на біржі, порядку проведення комісією по цінних паперах інспекційних перевірок, порядку встановлення курсів цінних па-перів, призупинення та вилучення їх з обігу на біржі, втілення норм директив Європейського Союзу та деякі інші.

Висновок.

Важливого значення для ефективного функціонування РЦП набу-ває його правове регулювання. В Україні створюється нормативна база щодо врегулювання РЦП. Фундаментальним інструментом за-конодавства про РЦП є закони України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18 червня 1991 р., "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від ЗО жовтня 1996 р.

Основною метою державного регулювання РЦП е реалізація єдц ної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів, ство-рення умов для ефективної мобілізації та розміщення учасниками РЦП фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства, мак-симальний захист прав учасників фондового ринку та встановлення цивілізованих правил поведінки суб'єктів на РЦП.

Отже, виходячи з цього виділяють такі правові форми впливу на РЦП:

* прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників РЦП;

* регулювання випуску та обігу цінних паперів, прав та обо-в'язків учасників РЦП;

* видача спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення профе-сійної діяльності на РЦП та забезпечення контролю за такою діяль-ністю; заборона та припинення на певний термін (до одного року) професійної діяльності на РЦП у разі відсутності спеціального доз-волу (ліцензії) на таку діяльність та притягнення до відповідальності за здійснення такої діяльності згідно з чинним законодавством;

* реєстрація випусків (емісій) цінних паперів та інформації про випуск (емісію) цінних паперів;

* контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації ви-пуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів, умов продажу (розміщення) цінних паперів, передбачених такою інформа-цією;

* створення системи захисту прав інвесторів і контролю за до-триманням цих прав емітентами цінних паперів та особами, які здій-снюють професійну діяльність на РЦП;

* контроль за достовірністю інформації, що подається емітента-ми та особами, які здійснюють професійну діяльність на РЦП, конт-ролюючим органом;

* встановлення правил і стандартів здійснення операцій на РЦП та контроль за їх дотриманням;

* контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на ринку цінних паперів;

* контроль за системами ціноутворення на РЦП;

* контроль за діяльністю осіб. які обслуговують випуск та обіг цінних паперів; проведення інших заходів щодо державного регулю-вання і контроль за випуском та обігом цінних паперів.

Держава здійснює свої повноваження на РЦП через спеціальні державні органи (наприклад, НБУ, Міністерство фінансів України, фон і держмайна України, Державна комісія з цінних паперів.).

Державне регулювання РЦП покладене на Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку. Ця комісія та її територіальні комісії здійснюють контроль за випуском та обігом цінних па-періь, іа винятком приватизаційних. Контроль за обігом приватиза-ціііііііл паперів здійснює Фонд держмайна України. Інші державні організації контролюють діяльність учасників РЦП у межах своїх повно-важень, визначених чинним законодавством.

Література

1. Документы Европейского Союза .- М., 1994. - Т. 1.

2. Уайтинг. Осваиваем банковское дело. - М.: Банки и биржа, ИО «Юнити», 1996.

3. Синки Дж. Ф. Мл. Управление финансами в коммерческих банках. - М., 1994.

4. Ринок цінних паперів. Довідник керівника підприємства. Спеціальний випуск. - К.: А. Л. Д., ВІРА-Р, 1998.

5. Палфреман Д., Форд Ф. Основы банковского дела. - М.: ИНФРА_М, 1996.

6. Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18. 06. 91 // Голос України. - 1991. - № 133.

7. Банк очима економіста і бухгалтера / Жан-Клод Вігуу та ін, - К.: Основи, 1997.

8. Основы законодательства капиталистических стран о банковской системе. - М., 1992.

9. Ключников И. К., Торкановский В. С. Коммерческие банки США в системе государственно-монополистического акпитализма. - Л., 1982.

10. Валютное законодательство зарубежных стран: Сб. норматив. Актов. - М., 1991.

11. Жуков А. И. Услуги коммерческих банков: Зарубежный опыт и практика. - М.: АО «Консалтбанкир», 1995.

12. Лордкипанидзе А. Г. Законодательство капмталистических государств о финансово-кредитных предприятиях: Обзор. Информ. - М.,1983.

Страницы: 1, 2, 3