Деякі проблеми визнання правочинів недійсними

2. правочини, що спрямовані на відмову від права чи на обмеження права учасників повного товариства ознайомлюватися з усією документацією щодо ведення справ таких товариств (ч. 3 ст. 121 ЦК України);

3. правочини щодо відмови від права на вихід із повного товариства (ч. 2 ст. 126 ЦК України);

4. правочини, вчинені з порушенням вимоги про їх нотаріальне посвідчення (ч. 1 ст. 219 ЦК України);

5. правочини, що вчинені малолітніми за межами їх часткової дієздатності (ч. 2 ст. 221 ЦК України);

6. правочини, вчинені без згоди органу опіки та піклування, якщо така згода відповідно до ст. 71 ЦК України є необхідною (ст. 224 ЦК України);

7. правочини, що вчинені недієздатною особою (ч. 1 ст.226 ЦК України);

8. правочини, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України);

9. довіреності, в яких не зазначена дата їх видачі (ч. 3 ст. 247 ЦК України);

10. умови публічних договорів, що не відповідають вимогам, які встановлені ч. 2 ст. 633 ЦК України;

11. договір дарування майнового права та договір дарування із зобов'язанням передати дарунок у майбутньому, якщо при їх укладенні порушено вимогу закону про їх письмову форму (ч. 3 ст.719 ЦК України);

12. доручення (у главі 17 Цивільного кодексу використовується термін "довіреність") на укладення договору дарування, в якому не встановлено імені обдарованого (ч. 4 ст. 720 ЦК України);

13. умова договору, відповідно до якої платник безстрокової ренти не може відмовитися від договору ренти (ч. 1 ст. 739 ЦК України);

14. умови договорів найму про звільнення наймодавця від відповідальності за шкоду, завдану внаслідок особливих властивостей чи недоліків речі, про наявність яких наймач не був попереджений наймодавцем і про які він не знав і не міг знати (ч. 2 ст. 780 ЦК України);

15. умови договору прокату, які погіршують становище наймача порівняно з тим, що закріплене в типових умовах договору, які може встановлювати наймодавець (ч. 2 ст. 787 ЦК України);

16. умови договорів побутового підряду, що позбавляють замовника права, зазначеного в ч. 2 ст. 867 ЦК України;

17. умови договорів, що обмежують права споживача-фізичної особи порівняно з правами, встановленими ЦК України і законодавством про захист прав споживачів (ч.1 ст. 21 Закону України "Про захист прав споживачів");

18. кредитні договори і договори банківського вкладу, які вчинені з порушенням вимоги закону про обов'язковість їх письмової форми (ст. 1055, 1059 ЦК України);

19. умови договорів про відмову вкладника від права розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку (ст. 1060 ЦК України);

20. договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності у разі недодержання письмової форми договору (ч. 2 ст. 1107 ЦК України);

21. умови ліцензійних договорів, які суперечать положенням Цивільного кодексу (ч. 9 ст. 1109 ЦК України) або які погіршують становище творця об'єкта права інтелектуальної власності порівняно з законом або типовим договором(ч. 2 ст. 1111 ЦК України), умови договорів про створення на замовлення і подальше використання об'єкта права інтелектуальної власності, що обмежують права творця такого об'єкта (ч. 4 ст. 1112 ЦК України), умови договорів про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, що погіршують становище творця відповідного об'єкта або його спадкоємців порівняно із становищем, передбаченим Цивільним кодексом або законами, чи обмежують право творця на створення інших об'єктів (ч. 3 ст. 1113 ЦК України; ч. 5, 7 ст. 33 Закону України "Про авторське право та суміжні права");

22. умови договорів комерційної концесії, відповідно до яких правоволоділець має право визначати ціну товару (робіт, послуг), передбаченого договором, або встановлювати верхню чи нижню межу цієї ціни (ч. 2 ст. 1122 ЦК України) [7, с. 537-540].

Оспорюваний правочин - це правочин, який на момент вчинення породжує притаманні дійсному правочину правові наслідки, але ці наслідки носять нестійкий характер, отже на вимогу заінтересованих осіб такий правочин може бути визнаний судом недійсним на підставах, встановлених законом [8, с. 375].

До оспорюваних правочинів ЦК України відносить правочини вчинені:

1. неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (ст. 222 ЦК України);

2. фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності (ст. 223 ЦК України);

3. дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (ст. 225 ЦК України);

4. юридичною особою, без відповідного дозволу (ліцензії) (ст. 227 ЦК України);

5. під впливом помилки (ст. 229 ЦК України);

6. під впливом обману (230 ЦК України);

7. під впливом насильства (ст. 231 ЦК України);

8. у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною (ст. 232 ЦК України);

9. під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК України).

Оспорюваний правочин тягне цивільно-правові наслідки, але він може бути за позовом одного із учасників правочину чи іншої заінтересованої особи (особи, права якої порушені таким правочином) визнаний недійсним на підставах, що передбачені законом. Позов про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлено в межах строку позовної давності. Якщо в межах цього строку позов не пред'явлено, і підстав для поновлення строку позовної давності немає, правочин не може бути визнано недійсним. Оспорюваний правочин за таких умов набуває всіх ознак дійсного. Він має виконуватись, якщо він ще не виконаний. А передане та одержане за таким правочином не може бути повернено, хоч би і не закінчився строк позовної давності для пред'явлення вимоги про повернення отриманого за оспорюваним правочином [7, с. 541-542].

До вимог про визнання правочину недійсним та про застосування правових наслідків недійсності правочинів встановлена загальна позовна давність у три роки, за винятком окремих видів оспорюваних правочинів, вчинених під впливом насильства або обману. До вимог про визнання недійсними таких правочинів застосовується позовна давність у п'ять років. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства. Для інших видів оспорюваних правочинів діє загальне правило: перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила [8, с. 375].

Нікчемні та оспорювані правочини розрізняються:

· ступенем важливості дефектів у складі правочину;

· характером прав та інтересів, які порушено у зв'язку з укладенням правочину;

· судовим порядком встановлення недійсності правочину й незалежністю встановлення недійсності правочину від судового рішення;

· строками позовної давності, які встановлені для звернення до суду з приводу визнання правочину недійсним.

Судам потрібно мати на увазі, що з огляду на ч. 2 ст. 215 ЦК підстави недійсності правочину, встановлені нормами ЦК та інших законодавчих актів, повинні мати імперативний характер. Тому за такими вимогами є неприпустимим укладення мирових угод як таких, що суперечать законодавству.

При розгляді позовів про встановлення нікчемності правочину з посиланням на ст. 203 ЦК необхідно враховувати, що ця стаття передбачає загальну підставу для визнання нікчемності правочину і застосовується лише в тому випадку, якщо в ЦК немає спеціальної підстави (норми) для цього [16].

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМИ ПРАВОЧИНІВ З ДЕФЕКТОМ ВОЛІ

2.1 Правочини, укладені під впливом помилки

В процесі даного дослідження також ставилася мета розкриття змісту правочинів із дефектами волі, до яких належать правочини, укладені під впливом помилки (ст. 229 ЦК України), обману (ст. 230 ЦК України), насильства (ст. 231 ЦК України), тяжкої обставини (ст. 233 ЦК України) [9].

Розглянемо перший вид правочинів з дефектами волі. Відповідно до ст. 229 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення.

Іноді особи, укладаючи угоду, не мають справжнього уявлення щодо всіх її умов, а тому їхня воля формується під впливом неправильних уявлень, тобто якби сторонам було відомо про справжній стан речей, вони не уклали б таку угоду. Вона є дефектною.

Відсутність справжнього уявлення про те чи інше явище життя або природи прийнято називати помилкою. У цьому випадку під помилкою слід розуміти неправильне сприйняття стороною природи правочину, прав та обов'язків сторін або інших істотних умов угоди (ст. 229 ЦК України), що вплинуло на їхнє волевиявлення, і є підставою вважати, що в іншому разі угоду не було б укладено. Враховуючи це, законодавець передбачив, що угода, укладена внаслідок помилки, яка має істотне значення, може бути визнана недійсною. Тут мається на увазі не будь-яка помилка, а лише та, яка має істотне значення. Встановлювати істотність помилки має право суд [14]. Не можна говорити про помилку щодо якості предмета у разі неможливості використання речі або виникнення труднощів у її використанні, яке сталося після виконання правочину і не пов'язане з поведінкою контрагента. Не має правового значення помилка, допущена при розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Вважаємо, що помилка внаслідок власного недбальства чи незнання закону однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Підставою для визнання правочину недійсним може бути помилка щодо прав та обов'язків його учасників. Неправильне уявлення про норму права є помилкою щодо прав та обов'язків. Тому, якщо сторона доведе таку помилку, правочин має визнаватись недійсним.

Не може бути підставою для застосування ст. 229 ЦК України помилка стосовно здатності сторін належно виконати правочин незалежно від того, обумовлена така нездатність об'єктивними причинами або небажанням однієї зі сторін належно виконувати свої обов'язки, які випливають з правочину [7, с. 573].

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним [10].

Так, рішенням Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10 грудня 2007 р. задоволено позов Г. до Б. про визнання договору дарування будинку недійсним.

Суд встановив, що при укладенні договору дарування позивачка вважала, що укладає договір довічного утримання, тобто помилялася щодо правових наслідків договору і це є обставиною, що має істотне значення, а тому є передбачені ст. 229 ЦК України підстави для визнання правочину недійсним. Рішення суду не було оскаржено і набрало законної сили ) [5].

Не можна говорити про помилку щодо якості предмета у разі неможливості використання речі або виникнення труднощів у її використанні, яке сталося після виконання правочину і не пов'язане з поведінкою контрагента. Не має правового значення помилка, допущена при розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Вважаємо, що помилка внаслідок власного недбальства чи незнання закону однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

2.2 Визнання недійсними правочинів, укладених внаслідок обману

Визнання судом недійними правочинів укладених в силу обману регулюється ст. 230 ЦК України. Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.

Обман -- це навмисне введення в оману сторони правочину іншою стороною або особою, в інтересах якої вчиняється правочин.

Омана так само сприяє перекрученому формуванню волі учасника правочину, однак на відміну від обману не є результатом навмисних, цілеспрямованих дій іншого учасника правочину. Виникненню омани може сприяти відсутність належної обачності, часом самовпевненість учасника угоди або дії третіх осіб [15].

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Варто враховувати, що обман стосовно мотиву, тобто внутрішнього спонукання особи до здійснення правочину, не має істотного значення. Зокрема, обман щодо фінансового становища контрагента як мотиву правочину не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 6 березня 2007 р. задоволено позов Ш. до Б. про визнання недійсним заповіту, за яким Л., яка померла 27 червня 2006 р., заповіла відповідачу належну їй земельну ділянку.

Як на підставу визнання заповіту недійсним суд послався на ст. 229 ЦК з огляду на те, що Л. помилялась стосовно обставин, які мають істотне значення, оскільки відповідач обіцяв доглядати за нею, але не виконав своєї обіцянки. Рішення суду не було оскаржено і набрало законної сили [5].

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Норми статті 230 ЦК не застосовуються щодо односторонніх правочинів [10].

Якщо сторона правочину була введена в оману не іншою стороною правочину, а третьою особою, підстав для застосування ст. 230 ЦК України немає, крім випадків, коли третя особа була представником сторони правочину при його укладенні [7, с. 575].

2.3 Визнання недійсними правочинів, вчинених особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи

Правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (ст. 231 ЦК України), необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі [10].

Насильство розуміється як заподіяння учасникові правочину фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти правочин. Воно повинне виражатися в незаконних, не обов'язково злочинних, діях (наприклад, насильством може мати вплив на волю контрагента за допомогою використання його залежного становища). Насильство викликає страх настання невигідних наслідків. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною майбутнього правочину, так і сторонньою особою щодо іншої сторони, її родичів чи близьких.

Вчинення фізичного тиску на особу виражається у тому, що на особу здійснюється безпосередній фізичний вплив, що супроводжується нанесенням тілесних ушкоджень. Здійснення фізичного тиску може проявитись у спричиненні тілесних легких (ст. 125 КК України), тяжких (ст. 121 КК України) чи ушкоджень середньої тяжкості (ст. 122 КК України), вчиненні побоїв та мордування (ст. 126 КК України), катування (ст. 127 КК України). При здійсненні психічного тиску фізичного насилля не здійснюється, проте особа перебуває під впливом погроз зазнати певних негативних наслідків, які можуть проявитися як у погрозі здійснення у майбутньому тілесних ушкоджень, так і погрозі вчинення інших дій, які не пов'язанні з фізичним впливом, але які можуть спричинити для цієї особи небажані наслідки. Так, деякі з погроз можуть бути кримінально караними, зокрема, погроза вбивством (ст. 129 КК України), погроза зґвалтування (ст. 152 КК України), погроза знищення майна (ст. 195 КК України). Окремо варто виділити вимагання (ст. 189 КК України), що проявляється у вимозі передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці. Дана стаття досить широко описує коло цінностей, які ставляться під загрозу при здійсненні тиску [13].

На відміну від насильства, погроза полягає у здійсненні тільки психічного, але не фізичного впливу, і має місце за наявності як неправомірних, так і правомірних дій (наприклад, погроза звернутися до суду із заявою у справах приватного обвинувачення, позбавити спадщини або накласти арешт на майно). Вона може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли через обставини, які мали місце на момент його вчинення, були підстави вважати, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам [5].

Для визнання правочину недійсним позивач має довести наступні обставини: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3) наявність причинного зв'язку між фізичним або психічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється [7, с. 576-577].

2.4 Визнання недійсними кабальних правочинів

Правочини (угоди), вчинені на вкрай невигідних умовах внаслідок збігу тяжких обставин в цивілістичній науці одержали назву кабальних. Вони є такими, шо укладені з вадами волі, оскільки формування волі до укладення правочину здійснювалося під тиском обставин, що змусили особу вчинити правочин на невигідних для себе умовах.

Недійсною може бути визнана угода за наявності одразу двох обставин -- виникнення тяжкої обставини і укладення угоди на вкрай невигідних умовах. Укладений договір може стосуватися не тільки відчуження майна, а й надання послуг, виконання робіт [12].

Згідно зі ст. 233 ЦК України для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину.

При розгляді зазначеної категорії справ потрібно враховувати такі фактори, як майновий і психічний стан осіб та їх близьких напередодні й на момент вчинення правочину; співмірність наданих послуг із вартістю переданого за правочином майна; наявність іншого житла або іншого місця помешкання в разі відчуження житла, а також враховувати їх вплив на формування волевиявлення сторін [5].

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах [10].

Слід враховувати, що особа, яка вимушена вчинити правочин, не обов'язково має бути позбавленою необхідних засобів до існування. Тяжка обставина може виникнути не тільки у бідної людини, але і заможної. Наприклад, деякі види лікування можуть потребувати надзвичайно великих коштів, тому навіть заможні люди можуть бути змушені укладати кабальні угоди.

Нерідко бувають випадки, коли особа занижує ціну товару для того, щоб продати його швидше. Занижена ціна товару не завжди свідчить про те, що особа перебуває в тяжких умовах. При заниженні ціни та бажанні укласти угоду якнайшвидше особа може мати різні мотиви. Необхідно пам'ятати, що між виникненням обставин, що змушують укласти угоду і укладенням угоди повинен існувати причинний зв'язок, оскільки тяжкі обставини повинні тягти за собою вчинення правочину на вкрай невигідних умовах. Виникнення тяжких обставин і укладення угоди можуть бути не взаємопов'язаними, наприклад, сама лише наявність хворобливого стану не обов'язково тягне за собою вчинення кабального правочину, оскільки вона безпосередньо не примушує особу до таких дій.

Ступінь тяжкості обставин, а також наявність причинного зв'язку між настанням тяжких обставин та укладенням кабальної угоди має визначити суд. Окрім того, поняття невигідності є оціночним поняттям, тому для визначення невигідності слід досліджувати звичайні умови для такого роду договорів, і зважати на те, наскільки суттєвими є втрати особи від вчинення правочину. Так, якщо за римських часів договір купівлі-продажу визнавався кабальним, якщо продавець отримував за товар половину реальної ціни, то на даний момент таких критеріїв не існує. Визначення того, що умови є невигідними, належить суду. При дослідженні цього питання необхідно звертати увагу на те, що собою являв товар, чи мав він недоліки та чи були інші обставини, які могли потягти за собою цілком справедливе заниження ціни [12].

ВИСНОВКИ

Під недійсним правочином розуміють дії фізичних і юридичних осіб, які хоч і спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов”язків, але не створюють цих наслідків через невідповідність вчинених дій вимогам законодавства. Тобто недійсний правочин не в змозі викликати правові наслідки, наступу яких бажають сторони, однак може викликати наслідки, наступу яких сторони не передбачали і не бажали.

Правова ціль правочину має бути досяжною та законною. Правочин, ціль якого не відповідає цим вимогам, є недійсним. Він є дійсним, якщо він відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для його чинності. До вказаних умов можна віднести: законність змісту правочину; здатність суб'єктів правочину на його вчинення; вільне волевиявлення учасника правочину та його відповідність внутрішній волі; відповідність форми вчинення правочину вимогам закону; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними; захист інтересів малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ст. 203 ЦК України). Недодержання стороною (сторонами) вимог чинності правочину в момент його вчинення є підставою недійсності правочину. Правочин може бути визнаний недійсним повністю або в окремій частині, однак недійсність окремої частини не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України).

Беручи до уваги те, що дійсність правочину залежить від елементів, які його складають, та взявши за критерій порушення вимог щодо дійсності правочину, серед конкретних підстав визнання правочину недійсним можна визначити: дефекти суб'єктного складу; дефекти форми правочину, що стосується виключно письмової форми; дефекти змісту правочину; дефекти волі.

Залежно від характеру порушення закону при вчиненні правичинів та правових наслідків, вчинення таких правочинів останні поділяються на нікчемні та заперечні.

Щодо правових наслідів, то аналіз норм ЦК України дозволяє безпосередньо визначити дві групи правових наслідків недійсності правочину: двостороння реституція і відшкодування збитків та моральної шкоди. Двосторонньою реституцією є повернення сторін правочину у той майновий стан, в якому вони перебували до його вчинення, а у разі неможливості такого повернення то відшкодівання вартості того, що одержано. Відшкодування збитків та моральної шкоди підлягає відшкодуванню винною стороною, а у деяких випадках передбачених законом, відшкодуванню у подвійному розмірі.

Отже можна визначити те, що всі недійсні правочини, незалежно від особливостей їхнього конкретного виду, об'єднує одна спільна риса - вони суперечать правовим нормам. ЦК України завжди стає на захист порядного і добросовісного учасника правочину і сприяє здійсненню його майнових інтересів.

Розглянувши дану тему, вважаємо, що чинне законодавство закріпило практично усі можливі підстави визнання правочинів недійсними, внаслідок їх шкідливості інтересам тих чи інших осіб, а також держави. Проте не деталізувало в багатьох випадках власне правові наслідки, крім визнання правочину недійсним, порядок звернення осіб, чиє право порушено, порядок визнання самого правочину недійсним. Усе це може спричинити труднощі при розгляді певних категорій справ.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

1. Кучер В.О. Нікчемні правочини: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Кучер. В.О. - Львів, 2004. - 19 с.

2. Заперечні угоди та їх правові наслідки: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Н.С. Хатнюк; НАН України. Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. -- К., 2003. -- 20 с.

3. Брагинский М.И., Витрягский В.В. Договорное право. Книна первая: Общие положения: издание 2-е, завод 6-й (стереотипный). - М.: "Статут", 2003. - 848 с.

4. Матвеев И.В. Правовая природа недействительных сделок / И.В. Матвеев. - М. : ООО Издательство «Юрлитинформ», 2004. - 176 с.

5. Узагальнення Верховного Суду України. Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними [Електронний ресурс]. - Режим доступу: //http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-in/laws/main.cgi?nreg=n0003700-08

6. Науково - практичний коментар Цивільного кодексу України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://apelyacia.org.ua/ node/4926

7. Ярема А.Г. та ін. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України: [В 4 т.] / А.Г. Ярема, В.Я. Карабань, В.В. Кривенко, В.Г. Ротань. - Т.1. - К.: А.С.К.; Севастополь: Ін-т юрид. дослідж., 2004. - 928 с. (Нормат. док. та комент.)

8. Ткаченко І.М. Нікчемний та оспорюваний правочин: правова різниця між поняттями / І.М. Ткаченко // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 21 (60). № 2. - 2008 р. - 375 с.

9. О. Гарагонич. Окремі види недійсних правочинів [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://bnc.in.ua/index.php?view= article&catid=57%3A2008-07-23-12-33-29& id=27%3A2008-07-14-17-57-50&option =comcontent&Itemid=42

10. Постанова Пленуму Верховного Суду «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://pravoexpert.com/pvsy01.html

11. Городницький Е. Про види та наслідки нікчемного правочину [Електронний ресур]. - Режим доступу: http://www.justinian.com.ua/article.php?id=1470

12. Диба І. Недійсність правочинів, вчинених під впливом тяжких обставин / І. Диба // Юридичний Вісник України. - 2005. - №30. - С.9

13. Диба І. Недійсність договорів, укладених під впливом насильства [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.yurincom.com/ua/legal_bulletin_of_Ukraine/archive/?aid=845&jid=17

14. Коташевська Т. Укладення угоди внаслідок помилки. Судова практика за участю нотаріуса, що посвідчував такий договір [Електронний ресурс].-Режим доступу: http://www.justinian.com.ua/article.php?id=3071

15. Поняття недійсності правочину. Правові наслідки недійсності правочину [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://crimelawyers.ru/ponyattya-nediisnosti-pravochinu-pravovi-naslidki-nedisnosti-pravochinu

16. Правові наслідки недійсних правочинів [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.spojivach.info/press-zip/neryhomist/887-legal-consequences-of-invalid-transactions.html

17. Шимон С.І. Особливості правочину як юридичного факту в цивільному праві [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/DiP/2009_46/5-2.pdf

Страницы: 1, 2