Договір франчайзингу

4) надавати покупцям усі додаткові послуги, на які вони могли б розраховувати, купуючи товар безпосередньо у правоволодільця. Цей обов'язок, як і попередній, випливає з мети договору комерційної концесії і тому до нього можна надати аналогічні пояснення;

5) не передавати отриманого комплексу прав або його частини в субконцесію без згоди правоволодільця [17, 378];

6) надати обумовлену кількість субконцесій, якщо такий обов'язок передбачений договором.

Оскільки два останні обов'язки тісно пов'язані між собою, їх зміст можна викласти одночасно.

в) комерційна субконцесія;

Субконцесія - це договір, згідно з яким користувач зобов'язується передати субкористувачеві весь комплекс отриманих ним від правоволодільця за договором комерційної концесії прав або його частини. Внаслідок укладення договору субконцесії користувач стосовно субкористувача стає правоволодільцем. Невипадково до договору субконцесії застосовуються правила про договір комерційної концесії, якщо інше не випливає з особливостей субконцесії.

Права субкористувача, таким чином, стають похідними від прав самого користувача. У відносини з правоволодільцем побічно, через користувача, вступає нова особа - субкористувач. Це наділяє правоволодільця додатковими обов'язками, які не можна покласти на нього просто так, без його згоди. Звідси обов'язкова вимога закону про те, що умови субконцесії мають бути погоджені користувачем з правоволодільцем або визначені в договорі комерційної концесії.

Передача користувачем усього комплексу отриманих ним прав або їх частини в субконцесію може бути прямо заборонено договором. У цьому разі будь-який договір комерційної концесії, укладений користувачем, недійсний, оскільки укладений за відсутності необхідних повноважень. Субкористувач у цьому випадку може висунути претензії тільки до користувача, але ні в якому разі до первинного правоволодільця [18, 10].

Передача прав у субконцесію може бути дозволена користувачеві договором. У цьому випадку він може розглядатись як правило або як обов'язок користувача. Вибір того чи іншого варіанта залежить від того, які положення щодо цього існують у договорі комерційної концесії. Якщо договір формулює можливість укладати договір комерційної концесії як право користувача (або правоволодільцем надана згода на передачу прав субконцесії - що одне й те саме), то обсяг цього правила залежить від тих обмежень, які містяться у договорі (згода правоволодільця, яка надається після укладення договору). За відсутності таких обмежень право користувача передати отримані ним права в субконцесію мають вважатися повними, тобто поширюватись на весь комплекс отриманих ним прав і на кожне з них окремо. У цьому разі користувач може передати в субконцесію той обсяг прав, які має сам. Вихід користувача за межі, встановлені правоволодільцем, не зв'язує останнього, а укладений договір субконцесії є недійсним.

Укладення договорів субконцесії може бути й обов'язком користувача. Включення такого обов'язку в умови договору, як правило, пояснюється бажанням правоволодільця максимально розширити коло осіб, які продають товар (виконують роботи, надають послуги) з використанням виключних прав, що первісно належали йому. Чим ширше коло осіб, які використовують цей комплекс виключних прав, тим вище вартість останніх, а отже, і бізнесу правоволодільця. Саме цим можна пояснити включення у договір обов'язку користувача протягом певного періоду надати субконцесію певній кількості осіб [19, 11].

Дія договору субконцесії нерозривно пов'язана з долею самого договору комерційної концесії, для здійснення якого субконцесія була видана. Норми, які ЦК України вводить у цьому випадку, є не що інше, як специфічне відображення відомого принципу: ніхто не може передати більше прав, ніж має сам. Дійсно, користувач отримує від правоволодільця деякий обсяг прав і передати субкористувачеві ці права в більшому обсязі він не має права.

Строк субконцесії не може бути довший за строк самої комерційної концесії. Якщо строк субконцесії все-таки встановлений як довготривалий, то це правило в договорі частково буде недійсним. Тобто договір субконцесії необхідно вважати укладеним на строк договору комерційної концесії. Коли достроково припиняється договір комерційної концесії, укладений на певний строк, права та обов'язки вторинного правоволодільця за договором субконцесії (користувача за договором комерційної концесії) переходять до первинного правоволодільця. Проте такий перехід не відбувається автоматично. Правоволоділець може відмовитися прийняти на себе права та обов'язки за договором субконцесії. У цьому випадку останній припиняється. Зрештою, зазначене правило є диспозитивним і може бути змінено договором комерційної концесії. Договір може або зовсім виключити перехід прав вторинного правоволодільця до первинного, або ж зробити такий перехід автоматичним, або ж ввести додаткові умови для передачі прав та обов'язків, без виконання яких він буде неможливим.

Якщо договір комерційної концесії недійсний, то і укладені на його основі договори субконцесії теж недійсні. Відтак, за недійсним договором комерційної концесії ніякі права користувачеві не можуть перейти, а це означає, що вони не перейдуть від нього і до субкористувача.

г) обмеження прав сторін за договором комерційної концесії.

Обмеження прав сторін за договором комерційної концесії по суті також є їх додатковими обов'язками. Однак специфіка цих обов'язків міститься не стільки в їх диспозитивній природі, скільки в тому, що вони спрямовані на обмеження конкуренції, а отже, можуть вступити у суперечність з антимонопольним законодавством. Адже розширення збуту певних товарів (робіт, послуг) не завжди сприяє розширенню конкуренції. Щоб запобігти порушенню антимонопольних правил, ЦК України і ГК України розділяють обов'язки (або обмеження прав - що одне й те саме) сторін договору комерційної концесії на дві групи:

1) обмеження, встановлення яких у договорі можливе, але вони можуть бути визнані недійсними за вимогою антимонопольного органу або іншої зацікавленої особи, якщо ці умови з урахуванням стану відповідного ринку та економічного стану сторін суперечать антимонопольному законодавству (заперечні обмеження), а саме:

а) обов'язок правоволодільця не надавати іншим особам аналогічні комплекси прав для їх використання на закріпленій за користувачем території або ж утримуватись від власної аналогічної діяльності на цій території. Головну роль у застосуванні цього правила відіграє тлумачення слова «аналогічні», яке використовується стосовно комплексу виключних прав або діяльності правоволодільця. Якщо «аналогічні» означає повністю тотожні, то діяльність або комплекс прав буде іншим при зміні будь-якого, навіть незначного компонента.

Проте законодавець під словом «аналогічні» все ж мав на увазі інший зміст - «в основних (істотних) частинах такі ж (подібні)». Тільки за такого тлумачення може йтися про реальний обов'язок, який покладається на правоволодільця. Правда, тоді цей термін перетворюється тільки на оціночну категорію, про наявність або відсутність якої висновок, головним чином, може зробити суд. Тому договір комерційної концесії, що містить такий обов'язок правоволодільця, повинен мати і його тлумачення. В іншому разі можуть виникнути ускладнення. Проте ситуація має ще один аспект, а саме, чи можна включити в договір обов'язок правоволодільця не надавати іншим особам жодного права, які надані цьому користувачеві, або забороняти вести діяльність, яка не аналогічна діяльності користувача, але стосується використання виключних прав? На це питання можна дати позитивну відповідь. Адже комплекс виключних прав, що надається користувачеві, може бути наскільки завгодно широким або вузьким (як і його аналог) і тому правоволоділець, відмовляючи собі у можливості надати кому-небудь аналогічні права, тим самим може заборонити передавати будь-які права. Такі міркування можна використовувати і для обґрунтування можливості правоволодільця прийняття на себе обов'язок не вести будь-якої діяльності на певній території;

б) обов'язок користувача не конкурувати з правоволодільцем на території, на яку поширюється чинність договору комерційної концесії щодо підприємницької діяльності, яку здійснює користувач з використанням наданих правоволодільцем прав. Заборона конкуренції, яка становить зміст цього обов'язку, може виявлятися в обмеженні кількості, асортименту, ціни товарів, що продаються на цій території, в необхідності узгоджувати порядок ведення підприємницької діяльності і таке інше. Оскільки наявність або відсутність конкуренції - теж оціночне поняття, бажано в договорі досить детально описувати, які саме дії користувачеві не дозволені;

в) обов'язок користувача не одержувати аналогічні права від конкурентів (потенційних конкурентів) правоволодільця. Тлумачення цього обмеження подібно тому, що надане вище в підпункті «а»;

г) обов'язок користувача погоджувати з правоволодільцем місце розташування приміщень для продажу товарів, передбачених договором, а також внутрішнє і зовнішнє оформлення. Правоволоділець буде особливо зацікавлений у включенні в договір такого обов'язку, якщо і він, і користувач діятимуть на одній території. Це дасть можливість правоволодільцю уникнути несприятливого сусідства і тим самим сприяти своєму комерційному успіху. В інших випадках включення в договір такого обов'язку має на меті, як правило, забезпечити однакове розташування і оформлення приміщень, де продаються товари за допомогою одних і тих самих засобів індивідуалізації. Заперечні обмеження, що внесені в договір комерційної концесії, суд може визнати недійсними. Це не випадково. Адже головною ознакою монополістичної дії (правопорушення) є факт обмеження конкуренції, яка залежить від стану ринку в тій чи іншій сфері діяльності, що заздалегідь нікому невідома. Тому багато заперечних обмежень цілком можуть бути визнані недійсними із зворотною силою. Перелік заперечних обмежень є відкритим, тобто таким, що суперечить антимонопольному законодавству і, отже, недійсними можуть бути визнані інші обмеження, встановленні договором комерційної концесії;

2) обмеження, включенні в договір комерційної концесії прямо заборонені законом (нікчемні обмеження), а саме:

а) право правоволодільця визначати ціну товарів, які виконуються користувачем, або встановлювати максимальну і мінімальну межу цієї ціни. В цьому разі має йтися тільки про такі ціни (межі цін), які виражені у твердій валюті. Орієнтовні ціни, так само як мінімальна і максимальна норма рентабельності при встановленні цін, можуть бути встановлені договором;

б) обов'язок користувача продавати товар виключно певній категорії покупців або виключно покупцям, які мають місцеперебування (місце проживання) на території, визначеній у договорі. В той же час допустимо включити в договір обов'язок користувача діяти тільки на території, яка за ним закріплена. Таким чином, це обмеження стосується лише випадків надання переваги (або дискримінації) якої-небудь категорії споживачів на цій території, що прямо заборонено антимонопольним законодавством.

Якщо такі обмеження включені в договір, то щодо них починаються наслідки недійсності нікчемної угоди. Ці обмеження прав сторін визнаються неіснуючими і тому не повинні виконуватись. Однак угоди, які укладені користувачем з його споживачами задля виконання нікчемних обмежень, тільки за наведених обставин назвати недійсними неможливо. Перелік нікчемних обмежень, на відміну від тих, що оспорюються, є закритим.

3. Відповідальність сторін та припинення договору комерційної концесії:

а) відповідальність за договором комерційної концесії;

Щодо відповідальності сторін за договором комерційної концесії, то вона настає за наявності загальних підстав цивільно-правової відповідальності, зокрема вини [20, 115].

Комерційна концесія припускає, що виключні права, які передаються, використовуються, як правило, з метою розширення збуту товару, виконання робіт або надання послуг. Якість цих товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) користувачем, має бути не нижче, ніж у правоволодільця. Останній в свою чергу зобов'язаний контролювати якість товарів (робіт, послуг), якщо договором комерційної концесії не передбачено інше. За таких обставин логічним є встановлення особливої відповідальності правоволодільця перед третіми особами за неналежну якість товарів (робіт, послуг). Така відповідальність може бути як субсидіарною, так і солідарною.

Правоволоділець несе субсидіарну відповідальність за вимогами, що пред'являються до користувача у зв'язку з невідповідністю якості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) користувачем за договором комерційної концесії. За вимогами, що пред'являються до користувача як виробника продукції (товарів) правоволодільця, правоволоділець відповідає солідарно з користувачем [21, 1123].

Вимоги до якості товарів (робіт, послуг) встановлюються відповідно до договорів, які користувачі укладають з контрагентами. Умови відповідальності правоволодільця такі самі, як і користувача. При цьому правоволоділець несе відповідальність і тоді, коли якість його товарів (робіт, послуг) нижча, ніж у користувача.

Правоволоділець несе відповідальність незалежно від того, продаються товари споживачам чи іншим учасникам цивільного обороту.

Відповідальність правоволодільця настає тільки при невідповідній якості (але не кількості, асортименту, комплектності, строків та інших умов договору користувача з його контрагентом).

Відмінність полягає в характері відповідальності правоволодільця - субсидіарної чи солідарної - пов'язаної, напевно, з тим, що користувач є виробником продукції (товарів), більш залежний від інструкцій (вказівок) правоволодільця щодо якості. Адже при простому продажу користувач, як правило, має справу з товаром, який виготовлений самим правоволодільцем - професіоналом у свої сфері. Щодо робіт (послуг), то інструкції правоволодільця мають менш важливе значення.

б) припинення договору комерційної концесії.

Договір комерційної концесії діє протягом строку, на який він укладений, а якщо договір укладений без зазначення строку - до припинення в установленому законом порядку. В період дії договір може бути змінений або достроково припинений.

Зміни договору комерційної концесії здійснюються за загальними правилами, встановленими законодавством України.

Договір комерційної концесії припиняється у разі:

а) односторонньої відмови від договору, укладеного без зазначення строку. Кожна зі сторін має право у будь-який час відмовитися від такого договору, повідомивши про це другу сторону не менше ніж за шість місяців, якщо більш тривалий строк не встановлений договором;

б) припинення права правоволодільця на торговельну марку чи інше позначення, визначене в договорі, без його заміни аналогічним правом;

в) односторонньої відмови користувача від договору у разі зміни торговельної марки чи іншого позначення правоволодільця, права на використання яких входять до комплексу прав, наданих користувачеві за договором концесії;

г) смерті правоволодільця, якщо спадкоємець протягом шести місяців з дня відкриття спадщини не зареєструється як суб'єкт підприємницької діяльності. Оскільки суб'єктом підприємницької діяльності має бути не тільки правоволоділець, а й користувач, зазначені правила повинні застосовуватися і до нього.

Права та обов'язки особи, яка померла, до переходу їх до спадкоємця чи іншої особи здійснює управитель;

д) оголошення правоволодільця або користувача неплатоспроможним (банкрутом);

е) в інших випадках, передбачених цивільним законодавством, наприклад, при новації.

Оскільки договір комерційної концесії підлягає державній реєстрації, то державна реєстрація має бути проведена і відносно його змін або припинення. Такій реєстрації підлягають будь-які зміни договору, проте не всі припинення, а лише дострокове розірвання договору, що укладений із зазначенням строку (яке можливе лише у випадках, передбачених законом або договором), і розірвання договору, що укладений без зазначення строку.

Оскільки за договором комерційної концесії передається комплекс виключних прав, у період дії договору частина з них може переходити від одного правоволодільця до іншого, змінюватись або припинятись. Ці обставини неоднаково впливають на долю договору. Перехід виключного права на об'єкт права інтелектуальної власності, визначений у договорі комерційної концесії, від правоволодільця до іншої особи не є підставою для зміни або розірвання договору комерційної концесії. Новий правоволоділець є просто стороною колишнього договору в частині прав та обов'язків, які стосуються отриманих ним виключних прав.

Щодо змін змісту виключних прав, які передано за договором комерційної концесії, то ЦК України і ГК України регламентують лише випадки зміни торговельної марки або іншого позначення правоволодільця [22, 375]. За таких змін договір зберігає чинність щодо нового позначення, якщо користувач не вимагає розірвання договору і відшкодування збитків. У разі продовження чинності договору користувач має право вимагати відповідного зменшення належної правоволодільцеві плати. Таке правило цілком логічне на підставі того, що колишнє позначення більш відомо, ніж нове, і його використання обіцяє великі прибутки. Зміни інших виключних прав на долю договору не впливають. Питання про те, чи мають вони взагалі будь-яке значення, законом не вирішено. Однак, якщо користувач доведе, що його положення при зміні будь-якого з виключних прав, які йому передані, погіршилось, він має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі у формі відповідного зменшення плати правоволодільцеві.

Якщо в період дії договору комерційної концесії припинилося право, користування яким надано за цим договором, дія договору не припиняється, крім тих його положень, що стосуються права, яке припинилося, а користувач має право вимагати відповідного зменшення належної правоволодільцеві плати, якщо інше не встановлено договором. У разі припинення права правоволодільця на торговельну марку чи інше позначення договір комерційної концесії може бути припинений або розірваний користувачем в односторонньому порядку.

Користувач, який належним чином виконував свої обов'язки, має право на укладення договору комерційної концесії на новий строк на тих самих умовах. Це право, на жаль, не забезпечується якими-небудь гарантіями. Необхідність таких гарантій зумовлено бажанням обмежити монополістичні тенденції в діяльності правоволодільця і захистити інтереси користувачів. Користувач протягом дії договору просуває на ринок товари (роботи, послуги) правоволодільця і має право розраховувати на стабільність свого становища. Проте стабільність може бути досягнута тільки за умов довготривалого строку. З другого боку, правоволоділець надто часто зацікавлений у короткому терміні задля того, аби після його закінчення примусити користувача прийняти жорсткіші умови. Для усунення такого дисбалансу інтересів треба ввести гарантії прав користувача при закінченні строку дії договору.

У зв'язку з цим, автор курсової роботи вважає, що Законом можуть бути встановлені умови, за яких правоволоділець може відмовитись від укладення договору комерційної концесії на новий строк. Ці умови, а також інші особливості договору комерційної концесії можуть знайти своє правове врегулювання у законопроекті «Про франчайзинг», який перебуває у Верховній Раді України.

Висновок

Комерційна концесія основана на тому, що один суб'єкт підприємницької діяльності (правоволоділець) за винагороду надає іншому суб'єктові підприємницької діяльності (користувачеві) право використовувати свої засоби індивідуалізації (фірмове найменування, комерційне позначення, знак для товарів і послуг), передає йому ноу-хау, комерційну інформацію, що охороняється Законом, і надає постійне консультаційне сприяння в організації підприємницької діяльності. Саме ці три елементи, як правило, визнаються необхідними для цього типу підприємницьких відносин національними та міжнародними правовими актами з питань франчайзингу і документами різних франчайзингових організацій. Поєднання зазначених елементів в одних правовідносинах дає можливість відрізняти комерційну концесію (франчайзинг) від інших подібних підприємницьких договорів.

За договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг (стаття 1115 ЦК України).

Договір комерційної концесії є консенсуальним, двостороннім (взаємним), платним і каузальним.

Мета договору комерційної концесії - сприяти просуванню на ринок певних товарів (зокрема, високотехнологічного устаткування, яке, як правило, є засобом виробництва інших товарів), виконанню робіт та наданню послуг.

Предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації. Іншими словами, йдеться про виключні права на результати інтелектуальної діяльності і насамперед про ті з них, які спрямовані на індивідуалізацію продукції (робіт, послуг).

Форма договору комерційної концесії визначається як письмова. Недотримання письмової форми договору тягне за собою його недійсність, і такий договір вважається нікчемним.

Державна реєстрація договору комерційної концесії, як це передбачається ЦК і ГК України, здійснюється органом, який проводить державну реєстрацію юридичної або фізичної особи - суб'єктів підприємницької діяльності, що виступає за цим договором правоволодільцем. При цьому існує така особливість: якщо правоволоділець зареєстрований як юридична особа або фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності в іноземній державі, реєстрацію договору комерційної концесії здійснює орган, у якому був зареєстрований користувач.

Істотними умовами договору комерційної концесії є предмет і ціна (винагорода). Особливість предмета договору полягає в тому, що він становить комплекс виключних прав, які необхідні для використання у певній сфері підприємницької діяльності. Конкретний склад такого комплексу визначається метою договору - сприяти просуванню на ринок певних товарів (робіт, послуг). Враховуючи особливий характер предмета договору, необхідно також вказати ціну. Якщо врахувати, що виключні права за своєю природою унікальні, то плату за користування ними не можна визначити за правилом про ціну, яка за порівнянних обставин переважно стягується за аналогічні товари, роботи, послуги. На практиці винагорода найчастіше складається з двох частин - своєрідної «вхідної плати» за приєднання до фірмової мережі правоволодільця та наступних періодичних платежів (що визначаються за твердою шкалою або у відсотках від прибутку). Строк же не належить до істотних умов договору комерційної концесії, адже цей договір може бути укладений на строк або без зазначення строку.

Слід також зазначити, що у договорі комерційної концесії відсутні елементи представництва чи договору комісії, тому що користувач завжди діє від свого імені і за свій рахунок у своїх інтересах, здійснюючи самостійну підприємницьку діяльність. Наприклад, якщо дистриб'ютор за договором комісії одержує від виробника товарів винагороду за їх збут, то дистриб'ютор за договором комерційної концесії сам платить виробнику за можливість працювати під маркою його фірми.

Незважаючи на наявність елементів різних договорів, договір комерційної концесії - це самостійний вид цивільно-правового договору, який виключає пристосування до регульованих ним відносин будь-яких правил про інші договори.

Перелік посилань

1. Цивільне право України: Підручник / Я.М. Шевченко. - Т. 2. - К.: Концерн, 2003. - 208 с.

2. Гражданское право Украины: Учебник / Под ред. А.А. Пушкина, В.М. Самойленко. - Харьков: ТОВ «Одіссей», 2003. - 321 с.

3. Гражданское право: Учебник / Е.А. Суханов. - М.: Проспект, 2004. - 191 с.

4. Цивільне право України: Навчальний посібник / Ю.В. Білоусов, С.В. Лозінська, С.Д. Русу та ін.; За ред. Р.О. Стефанчука. - К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. - 248 с.

5. Цивільне право України: Навч. посіб. / М.І. Панченко. - К.: Знання, 2005. - 383 с.

6. Стаття 1115 Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16 січня 2003 року.

7. Договорное право: Учебник / М.И. Брагинский. - М.: Статут, 2003. - 734 с.

8. Система договоров в Гражданском праве России: Учебник / Ю.В. Романец. - М.: Юрист, 2005. - 210 с.

9. Договорное право: Учебник / М.И. Брагинский. - М.: Статут, 2003. - 736 с.

10. Франчайзинг і франчайзинговий договір: Навчально-практичний посібник / А.В. Цірат. - К.: Ін Юре, 2005. - 140 с.

11. Зобов'язальне право. Теорія і практика: Підручник / О.В. Дзера. - К.: Кондор, 2005. - 115 с.

12. Франчайзинг і франчайзинговий договір: Навчально-практичний посібник / А.В. Цірат. - К.: Ін Юре, 2005. - 141 с.

13. Оцінка істотності (необхідності та достатності) деяких умов цивільно-правового договору // Підприємництво, господарство і право / Едуард Багач. - 2005. - № 1. - с. 26.

14. Стаття 370 Господарського кодексу України № 436-ІV від 16 січня 2003 року.

15. Цивільне право України: Навчальний посібник / Ю.В. Білоусов, С.В. Лозінська, С.Д. Русу та ін.; За ред. Р.О. Стефанчука. - К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. - 250 с.

16. Гражданское право: Учебник / Е.О. Харитонов, Н.А. Саниахметова. - К.: Юринком Интер, 2004. - 261 с.

17. Цивільне право України: Підручник / Ч.Н. Азімов. - Харків: ТОВ «Одіссей», 2004. - 378 с.

18. Цивільно-правова характеристика укладення договору // Підприємництво, господарство і право / Сергій Бервено. - 2006. - № 4. - с. 10.

19. Цивільно-правова характеристика укладення договору // Підприємництво, господарство і право / Сергій Бервено. - 2006. - № 4. - с. 11.

20. Проблема відповідальності сторін за договором комерційної концесії // Підприємництво, господарство і право / С. Бородовський. - 2004. - № 10. - с. 115.

21. Стаття 1123 Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16 січня 2003 року.

22. Стаття 375 Господарського кодексу України № 436-ІV від 16 січня 2003 року.

Список використаної літератури

1. Цивільний кодекс України № 435-ІV від 16 січня 2003 року.

2. Господарський кодекс України № 436-ІV від 16 січня 2003 року.

3. Цивільний кодекс України: Коментар. - Х.: ТОВ «Одіссей», 2003. - 856 с.

4. Цивільне право України: Підручник / Я.М. Шевченко. - Т. 2. - К.: Концерн, 2003. - 408 с.

5. Договір у цивільному і трудовому праві: Підручник / Ю.С. Шемчушенко. - К.: Атіка, 2003. - 459 с.

6. Цивільне право України: Підручник / Ч.Н. Азімов, С.Н. Приступа, В.М. Ігнатенко. - Харків: ТОВ «Одіссей», 2003. - 534 с.

7. Гражданское право Украины: Учебник / Под ред. А.А. Пушкина, В.М. Самойленко. - Харьков: ТОВ «Одіссей», 2003. - 621 с.

8. Договорное право: Учебник / М.И. Брагинский. - М.: Статут, 2003. - 1034 с.

9. Гражданское право: Учебник / Е.А. Суханов. - М.: Проспект, 2004. - 391 с.

10. Цивільне право України: Навчальний посібник / Ю.В. Білоусов, С.В. Лозінська, С.Д. Русу та ін.; За ред. Р.О. Стефанчука. - К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. - 448 с.

11. Гражданское право: Учебник / Е.О. Харитонов, Н.А. Саниахметова. - К.: Юринком Интер, 2004. - 461 с.

12. Цивільне право України: Підручник / Ч.Н. Азімов. - Харків: ТОВ «Одіссей», 2004. - 678 с.

13. Большой юридический словарь / Под ред. А.Я. Сухарева, В.Е. Крутских. - 4-е изд., перераб. и доп. - М.: ИНФРА-М, 2004. - 1309 с.

14. Франчайзинг і франчайзинговий договір: Навчально-практичний посібник / А.В. Цірат. - К.: Ін Юре, 2005. - 240 с.

15. Зобов'язальне право. Теорія і практика: Підручник / О.В. Дзера. - К.: Кондор, 2005. - 315 с.

16. Система договоров в Гражданском праве России: Учебник / Ю.В. Романец. - М.: Юрист, 2005. - 410 с.

17. Цивільне право України: Навч. посіб. / М.І. Панченко. - К.: Знання, 2005. - 583 с.

18. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В Дзера (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В Дзери, Н.С. Кузнєцової. - 2-е вид., допов. і перероб. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - Кн.2. - 640 с.

19. Словарь гражданского права / Под ред. В.В. Залесского. - М.: Юрист, 2005. - 709 с.

20. Контракти у підприємницькій діяльності: Навчальний посібник / В.В. Луць. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 357 с.

21. Проблема відповідальності сторін за договором комерційної концесії // Підприємництво, господарство і право / С. Бородовський. - 2004. - № 10. - с. 115-118.

22. Оцінка істотності (необхідності та достатності) деяких умов цивільно-правового договору // Підприємництво, господарство і право / Едуард Багач. - 2005. - № 1. - с. 26-29.

23. Окремі питання зміни і розірвання договору в цивільному праві України // Право України / С. Бородовський. - 2005. - № 3. - с. 43-46.

24. Цивільно-правова характеристика укладення договору // Підприємництво, господарство і право / Сергій Бервено. - 2006. - № 4. - с. 10-14.

Страницы: 1, 2, 3