Договори на розпорядження майновими правами інтелектуальної власності

Майнові права інтелектуальної власності можуть передаватися повністю або частково іншій особі на умовах, визначених у ліцензійному договорі. Майнові права інтелектуальної власності мають певний строк дії, але можуть припинятися і достроково.

Результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об'єкти права інтелектуальної власності створюють цивільні права та обов'язки, але для того, щоб ці результати визнавалися об'єктами цивільних прав, потрібно їх втілення в об'єктивну форму, необхідну для їх сприйняття іншими людьми. Наприклад, картина може бути відображена у полотні, винахід - у схемах. Не можна ототожнювати результати інтелектуальної, творчої діяльності та речі, в яких вони втілені матеріально, як об'єкти цивільних прав. Наприклад, право власності на картину переходить до покупця, у той час як авторське право зберігається за художником, малярем, що створив цю картину.

Варто також звернути увагу на особливості легітимації як об'єктів цивільних прав результатів інтелектуальної, творчої діяльності. Зокрема, твори літератури, науки і мистецтва стають об'єктами цивільних прав з моменту їх створення; винаходи, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції - з моменту кваліфікації їх як результатів інтелектуальної праці у встановленому порядку відповідними компетентними органами Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - Т. 1. - С. 340..

Ще однією особливістю результатів творчої діяльності є те, що для багатьох із них обов'язковою умовою є наявність творчого рівня та новизни.

Будь-який новий вид продукції або послуг є втіленням конкретної ідеї чи концепції і з'являється на ринку тільки після цілого ряду доробок, вдосконалень і перетворень, спрямованих на поліпшення його споживчих якостей і конкурентоспроможності. Правовий захист цих удосконалень і перетворень можливий саме завдяки засобам охорони прав інтелектуальної власності Дозорцев В.А. Интеллектуальные права: Понятие. Система. Задачи кодификации. - М., 2003. - С. 375..

Стаття 420 ЦК України дає перелік об'єктів права інтелектуальної власності, яким в Україні надано правову охорону:

· літературні та художні твори;

· комп'ютерні програми;

· компіляції даних (бази даних);

· виконання;

· фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;

· наукові відкриття;

· винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

· компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

· раціоналізаторські пропозиції;

· сорти рослин, породи тварин;

· комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг),

· географічні зазначення;

· комерційні таємниці.

Згідно п. 14 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 30 травня 2008 року „Про судову практику у справах про спадкування” Постанова Пленуму Верховного суду України № 7 від 30 травня 2008 року „Про судову практику у справах про спадкування” - Законодавство „ЛІГА”. майнові права інтелектуальної власності, чинні на час відкриття спадщини (право на отримання винагороди за використання твору, право на відтворення, опублікування і розповсюдження авторських творів, право на оформлення винаходу, корисної моделі тощо) входять до складу спадщини.

Перелік видів договорів, на підставі яких здійснюється розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, закріплено у ст. 1107 ЦК України.

Розглядаючи питання розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, зокрема правового регулювання передання виключних майнових прав на ОПІВ, особливу увагу необхідно зосередити на понятті «виключні майнові права».

Слід зазначити, що сучасна теорія авторського права знов оперує таким терміном, як «виключні авторські права». При цьому він застосовується в тому розумінні, що й в дореволюційних наукових працях. Отже, виключний характер суб'єктивного авторського права полягає в тому, що лише сам володілець авторського права (або іншого права інтелектуальної власності) може вирішувати питання про реалізацію авторських правомочностей, в першу чергу тих, що стосуються використання твору Интеллектуальная собственность (исключительные права): Учеб. пособие / Под ред. Н. М. Коршунова. -- М.: Эксмо, 2006. -- С. 50.. В цьому розумінні не викликає сумнівів, що усі авторські права є виключними.

Однак це питання не виглядає однозначно з огляду на чинне законодавство. Проблема полягає у тому, що в новому Цивільному кодексі України (далі -- ЦК України) поняття «виключне право» має свій власний зміст, який не збігається із загальновизнаним. Згідно з пунктами 2, З ч. 1 ст. 424 ЦК України термін «виключне право» застосовується лише до двох правомочностей суб'єкта права інтелектуальної власності, а саме -- права дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, та права перешкоджати такому використанню Волошенюк О. Результати інтелектуальної, творчої діяльності в цивільному законодавстві. // Юридичний журнал. - №. 3. - 2007. - С. 15..

У зв'язку з цим виникає питання щодо сутності третьої правомочності, а саме -- права на використання об'єкта права інтелектуальної власності. Чи можна віднести до виключних прав усі суб'єктивні права інтелектуальної власності, передбачені чинним цивільним законодавством України, у тому числі й право на використання об'єкта? Для відповіді необхідно провести ретельний аналіз норм чинного законодавства.

В частині 1 ст. 424 ЦК України міститься перелік, відповідно до якого можна розрізнити два види майнових прав інтелектуальної власності -- виключні та невиключні майнові права.

Відповідно до ст. 424 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності є:

· право на використання ОПІВ;

· виключне право дозволяти використання ОПІВ;

· виключне право перешкоджати неправомірному використанню ОПІВ, у тому числі забороняти таке використання;

інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом

Отже, щодо прав дозволяти та перешкоджати, в тому числі забороняти неправомірне використання твору, наявна пряма вказівка на виключність цих майнових прав. У свою чергу, право на використання об'єкта права інтелектуальної власності законодавець не відносить до виключних прав інтелектуальної власності.

Необхідно зазначити, що цивільне законодавство Росії також не в усіх випадках наголошує на виключності авторських прав відповідних суб'єктів авторського права, проте в теорії російські науковці завжди відносять всі суб'єктивні авторські права до виключних Сергеев А. П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации: Учебник. -- 2-е изд., перераб. и доп. -- М.: ПБОЮЛ Гриженко Е. М., 2001. -- С. 193.. З цього приводу А. П. Сергєєв зазначає, що всі суб'єктивні авторські права в силу своєї природи є виключними. Ознака виключності іманентна будь-якому суб'єктивному авторському праву виражає одну з головних рис, які йому притаманні, а саме -- належність даного права лише його володільцю та нікому іншому. З цією позицією не можна не погодитись, оскільки до віднесення тих чи інших суб'єктивних прав до виключних необхідно підходити з урахуванням головної ознаки виключних прав та сутності авторського права взагалі. Так, якщо взяти за основу те, що основною ознакою суб'єктивних авторських прав є їх первісна належність лише правоволодільцю, не викликає сумнівів, що право на використання об'єкта права інтелектуальної власності є таким само виключним, як і право дозволяти використання цього об'єкта іншій особі.

Власнику майнових прав на ОПІВ належать, зокрема, два виключних майнових права, а саме: виключне право дозволяти використання ОПІВ (видавати ліцензії) та виключне право перешкоджати неправомірному використанню ОПІВ, у тому числі забороняти таке використання Потоцький М. Передання виключних майнових прав на об'єкти права інтелектуальної власності: теоретико-правовий аналіз. // Підприємництво, господарство і право. - С. 30. .

Не можна не погодитися з Г. Шершеневичем, який виділяє категорію виключних прав, зазначаючи, що мета юридичного захисту для цієї групи прав полягає у наданні «відомим особам виключної можливості здійснення відомих дій із забороною всім іншим можливості наслідування... Ці права слід було б назвати виключними» Шершеневич Г.Ф. Авторское право на литературные произведения. - М., 1891. - С. 70-71. .

На думку В. Дозорцева, основою правового забезпечення ринкового механізму традиційно є право власності, пристосоване до обмежених у просторі речей, у зміст якого входять право володіння, користування та розпорядження. Для нематеріальних речей, необмежених у просторі, цей механізм не підходить. Так, володіння як фізичного панування над річчю тут взагалі немає і не може бути, оскільки немає самої речі. Існують лише доступність і відомість, які в силу необмеженості об'єкта в просторі можуть одночасно мати необмежене коло осіб. Немає та не може бути правомочності користування, передумовою якої є володіння.

Є інша правомочність - використання, що відрізняється не тільки найменуванням. За своїми натуральними властивостями нематеріальний об'єкт може бути використаний одночасно необмеженим колом осіб.

Третя правомочність - розпорядження має інший зміст: правоволоділець може не тільки передати своє право іншій особі, а й надати право на використання, залишивши його за собою як за правоволодільцем. Більше того, він може надати аналогічні права досить широкому колу осіб Білоусов В. М. Сучасна трактовка прав на результати інтелектуальної діяльності / Вісник господарського судочинства. - 2003. - № 1. - С. 155. .

Слушною є також думка В. Остапчук, яка зазначає, що виключність (майнових прав) слід розуміти не як належність права лише одній особі, а як закріплення прав за особами, визначеними законом Остапчук В. Г. Природа права інтелектуальної власності // Часопис Київського університету права. - 2003. - № 4. - С. 53..

Викладене дозволяє зробити висновок, що виключні права на ОПІВ - це цілком самостійна правова категорія, яка за рядом специфічних ознак відрізняється від права власності, але у той самий час відображає панування особи над належним їй ОПІВ у формі закріплених законом за особою (власником патенту чи свідоцтва) виключних майнових прав: дозволяти використання ОПІВ та перешкоджати неправомірному використанню ОПІВ, у тому числі забороняти таке використання. Іншими словами, відносини передання виключних майнових прав на ОПІВ вимагають особливого правового регулювання, визначеного законом.

Доречно зазначити, що норма про розширення предметів традиційних цивільно-правових договорів майновими правами не є нововведенням законодавця України. Аналогічні за змістом положення щодо договору купівлі-продажу містяться, зокрема, у ч. 4 ст. 454 Цивільного кодексу Російської Федерації.

У цивілістичній літературі та й в законодавстві досить часто вживається вираз «передача майнових прав» щодо договорів у сфері інтелектуальної власності. Це послугувало підставою пропозиції традиційно назвати главу «Передача майнових прав на об'єкти права інтелектуальної власності» Нестеренко О., Солощук М. Деякі аспекти передачі прав на об'єкти права інтелектуальної власності в умовах дії нового Цивільного кодексу // Право України. -- 2004. -- № 3. -- С. 68.. Видається такий підхід не зовсім виваженим. Справа в тому, що, як було показано вище, укладення зазначених договорів зовсім не обов'язково тягне за собою позбавлення права застосування об'єкта власника майнових прав, що характерно саме для терміна «передача». Тому більш доречно буде залишити його використання лише стосовно одного з різновидів -- договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності.

Враховуючи наведене вище і невичерпний перелік зазначених договорів, доречніше, вважаю, було поєднати глави 75 і 76 ЦК України та назвати «Договори в сфері інтелектуальної власності».

Суб'єктами правовідносин, які виникають стосовно результатів творчої діяльності, можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Оскільки мова йде про наділення іншої особи правами стосовно об'єкта права інтелектуальної власності, то однією з сторін договору повинна бути особа, що має майнові права на результат творчої діяльності. Зазвичай це автор, власник охоронного документа чи їх правонаступники Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - Т. 2. - С. 416. . Оскільки автором чи винахідником може бути неповнолітня особа, то законодавець надав можливість фізичній особі у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом (ч. 1 ст. 32 ЦК України).

Укладаючи зазначені правочини, сторони керуються принципом свободи договору. Однак є певні обмеження у випадку специфіки об'єкта. Закон містить суттєві обмеження щодо використання об'єктів інтелектуальної власності, визнаних в установленому порядку секретними. Такі обмеження стосуються лише об'єктів промислової власності. За наявності відповідних умов твір науки можна було б в установленому порядку визнати секретним, але Закон України «Про авторське право і суміжні права" не містить такої норми. Між тим, на думку деяких вчених, вона не була б зайвою, адже є закриті літературні фонди Чурпіта Г.В. Особливості творів образотворчого мистецтва як об'єктів авторського права // Матеріали науково-практичної конференції “Проблеми цивільного права та цивільного процесу на сучасному етапі розвитку законодавства”. - Донецьк: Донецький інститут внутрішніх справ МВС України. - 2002. - С. 222..

Об'єкти інтелектуальної власності визнаються секретними, якщо містять інформацію, в установленому порядку віднесену до державної таємниці. Порядок визнання того чи того об'єкта секретним визначає Закон України „Про державну таємницю» від 21 січня 1994 р., нову редакцію якого прийнято 21 вересня 1999 р Закон України „Про державну таємницю» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, N 16, ст.93..

За цим Законом державна таємниця (далі також -- секретна інформація) -- вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою (ст. 1 Закону).

Віднесення інформації до державної таємниці -- процедура прийняття (державним експертом з питань таємниць) рішення про віднесення категорії відомостей або окремих відомостей до державної таємниці з установленням ступеня їх секретності шляхом обгрунтування та визначення можливої шкоди національній безпеці України у разі розголошення цих відомостей, включенням цієї інформації до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, та з опублікуванням цього Зводу, змін до нього (ст. 1 Закону).

Так, стосовно секретного винаходу чи секретної корисної моделі можна видати ліцензію чи передати майнові права тільки за погодженням із Державним експертом з питань таємниць (пп. 6, 7 ст. 28 Закону «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»).

Наступним принциповим положенням договорів на використання об'єктів інтелектуальної власності є їх платний характер. Право розпоряджатися об'єктом має його власник, тому він може надати дозвіл і на безоплатне використання. Це право власника об'єкта. Проте здебільшого договори на використання інтелектуальної власності є платними, взаємними, двосторонніми. Плата за використання може здійснюватися у будь-яких правових формах. Розмір винагороди, порядок її обчислення, строки виплати визначаються угодою сторін. Це є принципово нове положення чинного законодавства України про інтелектуальну власність. Адже законодавством, що було чинним раніше, розмір винагороди, порядок обчислення, строки виплати та решта питань щодо винагороди виключно регламентувалися нормативними актами. Будь-яка свобода дій у цьому питання не допускалася. Це загальне правило стосувалося як авторського, так і патентного права. Чинне законодавство України вирішення цих питань віддало на розсуд сторін договору Якубовський І. Договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності за законодавством України. // Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 8. - С. 18..

Договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності повинні бути укладені у письмовій формі. На відміну від загального правила стосовно недотримання письмової форми, для розглядуваних договорів встановлені спеціальні правові наслідки: у разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним (ч. 2 ст. 1107 ЦК України).

Як виняток, законом можуть бути встановлені випадки, коли зазначений договір може укладатись усно. Зокрема, відповідно до п. 1 ст. 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права» Про авторське право і суміжні права: Закон України від 23.12.1993 р. в редакції Закону від 11 липня 2001 р. зі змінами та доповненнями // Офіційний вісник України. -- 5001. -- № 32. -- Ст. 1450. в усній формі може укладатися договір про використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо).

Так у справі №2-4760/06 Оболонського суду м. Києва у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ " Телерадіокомпанія "Киевские ведомости" - Телерадіоефір" про захист авторських прав та відшкодування моральної шкоди, Позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до відповідача ТОВ " Телерадіокомпанія "Киевские ведомости" - Телерадіоефір" про захист авторських прав та відшкодування моральної шкоди, зазначивши наступне.

Позивачу належить авторське право на створені ним пісні "Циганочка" та "Тумани Петра", на які Державним департаментом інтелектуальної власності видане свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір за НОМЕР_1.

Восени 2004 року позивач передав програмному директору відповідача Євгену Жигуну свій твір пісню "Тумани Петра" та була досягнута домовленість про подальше погодження часу трансляції твору в прямому ефірі, буде укладено договір на публічне використання твору та погоджено винагороду за використання твору.

24 грудня 2004 року позивач почув свій твір у прямому ефірі на радіостанції 106 FM ( радіо "Шансон"), але його ніхто не сповіщав про публічне використання твору, та не укладав угоди на його використання.

Відповідно до довідки ТОВ "Моніторинг України" від 12 травня 2005 року було підтверджено факт транслювання твору позивача в проміжок часу з 16 до 17 години 24 грудня 2004 року. Позивач вважає, що відповідач порушив авторські права та просив винести рішення, яким стягнути на користь позивача 10 мінімальних заробітних плат в порядку відшкодування матеріальних збитків та 6000 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди.

Суд, заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8