Елементи адміністративного позову

Передати суперечку про право у провадження суду можна через позов. Тільки позовом можна відкрити позовне провадження Жеруолис И. Сущность советского гражданского процесса. - Вильнюс, 1969. - С. 94, 106; Гурвич М.Л. Право на иск. - М., 1978. - С. 9; Щеглов В.Н. Иск о судебной защите гражданского права. - Томск, 1987. - С. 6; Гражданский процесс / Под ред. М.С. Шакарян. - М. 1993. - С. 218 и др.. Саме тому зміст суперечки про право і позову має бути зближений і порівнянний.

У юридичній літературі давно помічено, що однією з сутнісних ознак поняття позову служить його зв'язок з суперечкою про право. Без такого зв'язку позов просто не потрібний в системі засобів судового захисту.

Зв'язок позову і суперечки про право можливий тому, що їх структури і зміст однотипні, а складові частини (елементи) - однакові. Як суперечка про право, так і позов грунтуються на певних складах юридично значущих обставин взаємин сторін (основа суперечки про право і позову), що сперечаються. Сюди входять факти:

а) спірні правовідносини, що безпосередньо породжують;

б) що характеризують поведінку контрагентів в конфлікті (своєчасне і належне виконання позивачем своїх обов'язків і невиконання або неналежне виконання іншою стороною своїх обов'язків). Ця група фактів "прив'язує" позивача і відповідача до заявленої вимоги, визначає їх легітимність в конкретному процесі;

в) привід для позову, то що змушує зацікавлену особу шукати захисту своїх прав в суді (невизнання відповідачем неправомірності своєї поведінки).

Другою складовою частиною суперечки про право і, отже, позову являється вимога зацікавленої особи про відновлення або компенсацію порушеного права.

В сукупності предмет і основа утворюють зміст як суперечки про право, так і позову. Їх правильне встановлення забезпечує законне і обгрунтоване здійснення правосуддя у конкретній справі.

Третя і остання процесуальна функція позову - це його дія на результати судової юрисдикції. Після вирішення суперечки про право позов, виконавши своє призначення, втрачає зміст, стає непотрібним в адміністративному процесі. Одночасно припиняють існування і усі засоби позовного провадження.

1.2 Співвідношення понять «позов» і «позовна заява»

При розгляді поняття "позов" важливим є дослідження співвідношення терміну "позов" і "позовна заява". "Позов" і "позовна заява" далеко не однозначні поняття.

На початку 70-х років Ж.Н. Машутиною була висунена ідея про співвідношення позову і позовної заяви як змісту і форми. На її думку, формою позову є позовна заява, в яку вдягається зміст позову Энциклопедический словарь. Брокгауз и Эфрон. Т.2. - М.: Слово-пресс. 1996.. Думка про співвідношення позову і позовної заяви як змісту і форми отримала подальший розвиток. Очевидно, що між позовом як вимогою про захист права або інтересу і позовною заявою, в якій викладається ця вимога, існує певний зв'язок. І щоб позначити цей зв'язок необхідно скористатися категоріями "зміст" і "форма". Форма і зміст - це парна категорія, бо форма є вираженням змісту, а зміст завжди виливається в деяку форму. Усе сказане дає основу стверджувати, що позов і позовна заява співвідносяться як зміст і його зовнішня форма. При цьому форма завжди має "службове значення", тому що вона є способом існування і вираження змісту. В зв'язку з цим службова роль позовної заяви як форми позову полягає в тому, що в нім відбиваються (фіксуються) елементи позову, а також інші відомості, необхідні для правильного і швидкого розгляду справи.

У співвідношенні "позовна заява - позов" позовна заява (форма) консервативніший елемент на відміну від позову (зміст), який має характер реформації (динамічним). При зміні позову (зміст) за допомогою уточнення або заміни його елементів позовна заява (форма) залишається незмінною до тих пір, поки зміна елементів одного позову (зміст) не спричинить заміну його іншим позовом.

При аналізі співвідношення позову і позовної заяви як змісту і його форми, не слід забувати про їх відносну самостійність. Про це свідчить аналіз процесуальних норм, що передбачають інститути визнання позову, забезпечення позову, з'єднання і роз'єднання позовів. Так, норма, що надає відповідачеві право визнати позов, має на увазі визнання не позовної заяви, а позову як вимоги до суду про захист права або інтересу. Найбільш яскравим підтвердженням тези про відносну самостійність позову і позовної заяви є інститут з'єднання і роз'єднання позовів.

Нарешті, співвідношення позову і позовної заяви як змісту і форми, що мають відносне самостійне існування, дає можливість пояснити, чому визначення елементів позову треба вести в об'єктивному плані, а не з позиції суб'єктивного підходу, орієнтованого на дії зацікавленої особи.

РОЗДІЛ ІІ ЕЛЕМЕНТИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПОЗОВУ

2.1 Предмет позову

Позов - структурна складна правове утворення. Тому при розгляді поняття позову важливим є дослідження його елементів.

Значення виділення елементів позову полягає, по-перше, в тому, що елементи позову є головним критерієм при визначенні тотожності позовів, оскільки тотожність позовів визначається збігом предмета, основи і сторін позову. По-друге, предмет і підстави позову визначають межі предмета доведення, межі судового розгляду. У третіх, предмет позову є основою для класифікації позовів за процесуально-правовою ознакою.

Так само як і категорія "поняття позову", "елементи позову" знаходяться "в центрі" дискусії. Але перш ніж, проаналізувати сучасні погляди на елементи позову, "поринемо" в історію права.

У праві 19 віків в кожному позові розрізняли три елементи Осокина Г.Л. Иск (теория и практика) - М.: Городец. -2000. - с. 28.:

1. його юридична основа або те право, судовим проявом якого він служить - causa proxima actionis; наприклад, в позові про винагороду за збитки такою юридичною основою є правило ст.684 ч.1 т. X Св. Зак., по якому всякий відповідальний за збитки, заподіяні з його вини іншій особі і так далі;

2. фактична основа позову, або ті правотвірні факти, які ведуть до виникнення права, а з ним позову - causa remota actionis, наприклад, при позові про право власності все ті способи, якими встановлюється право власності (давнісне володіння, передача, судове рішення і так далі);

3. предмет позову або зміст позовної вимоги, що становить як би проект бажаного позивачеві рішення.

Нині, різні дослідники виділяють наступні елементи позову :

-Предмет позову;

-Підстава позову;

-Зміст позову;

-Юридична кваліфікація позову;

-Сторони позову.

Більшість дослідників все-таки дотримуються думки про " двоелементність" позову. Так, Ярков В.В. відзначає: загальновизнано виділення двох елементів позову: предмета й підстави позову. Розглянемо в першу чергу саме їх.

Предмет позову становить матеріально-правову вимогу позивача до відповідача. Характер позовної вимоги визначається характером спірних матеріальних правовідносин, з якого випливає вимога позивача. По суті прохання позивача, реалізовано у вигляді цієї вимоги. Від того, наскільки чітко і юридично грамотно сформульована позовна вимога, залежить і з'ясування суддею позиції, яку займає позивач.

За Г.Л. Осокіною, предмет позову як елемент його змісту характеризує позов з погляду того, що конкретно вимагає, чого домагається позивач; предметом позову являється не суб'єктивне право (воно входить у юридичну підставу позову), підмет захисту, а спосіб (способи) його захисту.

Право визначення позову належить самому позивачеві й тільки йому. Більше того, предмет і підстава позову не можуть бути змінені судом без згоди на те позивача.

Предмет позову є підставою для класифікації позовів за процесуально- правовою ознакою.

Від предмету позову слід відрізняти предмет суперечки, його ще прийнято називати об'єктом позову. Це те матеріальне благо, здобуття якого добивається позивач . З предметом суперечки зв'язано і право позивача зменшити або збільшити розмір позовних вимог вже після подачі позовної заяви, а також право суду на вихід за межі заявлених позивачем вимог. Одночасно позивач розпоряджається і процесуальним правом, визначаючи для себе об'єм прошеного в суду захисту.

2.2 Підстава позову

Під підставою позову розуміються обставини, з яких витікає право вимоги позивача, на яких позивач їх засновує.

Позивач повинен вказувати в позовній заяві не просто обставини, а привести юридичні факти, тобто такі обставини, з якими закон зв'язує виникнення, зміну або припинення правовідносин. Ці факти підлягають потім доведенню позивачем в адміністративному процесі.

Факти, що входять в підставу позову, прийнято підрозділяти на три групи:

1) факти, безпосередньо правопроїзводящие, з них безпосередньо витікає вимога позивача.

2) факти активної і пасивної легітимації.

В процесі легітимації встановлюється належний характер сторін в адміністративному процесі. При цьому розрізняються факти, вказуючі на зв'язок вимоги з певним суб'єктом, що заявив це вимога, тобто з позивачем (факти активної легітимації), і факти, вказуючі на зв'язок певного обов'язку з відповідачем (факти пасивної легітимації).

3) факти приводу для позову - це факти, вказуючі, що настав час для звернення до суду за судовим захистом.

Підставу позову можна підрозділити на фактичне і правове. Фактична підстава позову - це сукупність юридичних фактів, а правове - вказівка на конкретну норму права, на яких грунтується вимога позивача.

Тому точка зору про необхідність виділення правового основа-нія позову сповна резонна і обоснованна. Якщо ж позивач не в змозі опре-діліті правові підстави позову, то він ускладнює діяльність суду, а також захист своїх прав, оскільки не ясно, чого ж хоче добитися позивач. Сам же суд не повинен в цьому допомагати позивачеві.

Поважно відзначити, що в позовній заяві необхідно вказати докази, підтверджуючі обставини, викладені позивачем в обгрунтування своїх вимог. Якщо позивач не представив доказу, суддя не може по цій підставі відмовити в прийнятті позовної заяви.

Пропонована в літературі характеристика позивача як активної сторони, а відповідача як пасивною дозволяє і підстава позову підрозділяти на активне і пасивне. До активного відносяться факти безпосередньо правопроїзводящие, що дають можливість зацікавленій особі виступати як носій директивного матеріального права. Пасивна підстава охоплює факти приводу для позову, звернення, що свідчать про необхідність, до суду і залучення до відповіді зобов'язаних осіб.

2.3 Зміст позову

Ще один елемент позову, який виділяють ряд учених (Гурвіч М.А., Клейнман А.Ф.) - зміст позову. На думку М.А. Гурвіча, зміст позову - елемент вольової вимоги в позовному обігу - прохальний пункт, що містить вказівку на форму прошеного в суду захисту. А.Ф. Клейнман називає змістом позову дію суду, здійснення якого добивається позивач.

Під змістом розуміється вигляд істребуємой судового захисту: визнання, присудження, припинення, зміна, здійснення в іншій формі преобразовательних повноважень суду.

Якщо виходити із способів захисту суб'єктивних прав, можна виділяти і прохання позивача про форму захисту, але вона сповна органічно вписується в предмет позову. Сама по собі форма захисту не залежить ні від волі зацікавленої особи, ні від волі суду. З точки зору закону прохання позивача носить характер побажання. Яким насправді буде спосіб захисту конкретного суб'єктивного права, покаже лише результат розгляду і дозволу цивільної справи. Не випадково в цивільному процесуальному законодавстві ніде не згадується про зміст як про третій елемент позову. Зміст позову в точній відповідності з сенсом даного поняття охоплює собою всі складові частини позову - його предмет і підставу.

Якщо виходити із способів захисту суб'єктивних прав, можна виділяти і прохання позивача про форму захисту, але вона сповна органічно вписується в предмет позову. Сама по собі форма захисту не залежить ні від волі зацікавленої особи, ні від волі суду. З точки зору закону прохання позивача носить характер побажання. Яким насправді буде спосіб захисту конкретного суб'єктивного права, покаже лише результат розгляду і дозволу адміністративної справи. Не випадково в адміністративному процесуальному законодавстві ніде не згадується про зміст як про третій елемент позову. Зміст позову в точній відповідності з сенсом даного поняття охоплює собою всі складові частини позову - його предмет і підставу.

2.4 Юридична кваліфікація позову

Ще один дослідник - Амосов С. - відносить до елементів позову юридичну кваліфікацію. Проте, віднесення юридичної кваліфікації до самостійного елементу позову в змозі, як правильно відзначає Г.Л. Осокина, ускладнити конструкцію позову. Проте, на користь підвищення ефективності судового захисту, враховуючи реалії судово-арбітражної практики, що склалася, на які переконливо посилався Амосов С., висловлюючи свою пропозицію, напевно, було б доцільним піти на деяке ускладнення процесуальної конструкції.

2.5 Сторони позову

Осокіна Р. Л. поряд з підставою і предметом позову виділяється також такий елемент, як сторони позову. При цьому автор посилається на Коміссарова К.І., який відзначає, що «предмет і підстава позову набуває необхідної визначеності лише за умови, що йдеться про конкретних носіїв суб'єктивних прав і обов'язків» .

РОЗДІЛ ІІІ «ВИДИ ПОЗОВІВ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ»

3.1 Класифікація позовів

Дослідження видів адміністративного позову в тих зарубіжних країнах, де він давно використовується як засіб звернення до суду, дозволяє виявити не лише особливості його окремих різновидів, але і певні загальні риси, обумовлені загальною логікою процесуально-правового регулювання, а у ряді випадків -- прямим запозиченням окремих позовних форм.

Так, в Японії відповідно до ст. 2 Закони 1962 р. про порядок вирішення адміністративних суперечок виділяють чотири основні види адміністративних позовів: 1) «кококу», 2) «тоджіша», 3) «народний позов» (actio popularis) і 4) позов «кикан», або позов по суперечці між органами і установами. Позови «кококу» і «тоджіша» в позначаються як суб'єктивні позови, що мають основною метою захист прав і законних інтересів сторін. «Народний позов» і позов «кикан» відносяться до об'єктивних позовів, націлених в першу чергу на точного виконання законодавчих розпоряджень об'єктивного права. Позов «кококу» заявляється у зв'язку із здійсненням владних повноважень органами публічної влади. Він має чотири основні форми:

а) про визнання бездіяльності адміністрації незаконним,

б) про відміну правового розпорядження,

в) про підтвердження нікчемності адміністративного акту;

г) про визнання недійсним адміністративного акту, дії, рішення (позов «торікеши»).

Основним інструментом захисту прав приватних осіб і контролю за адміністративною діяльністю в Японії являється позов про визнання недійсним ("торикеши"). Він повинен подаватися на адресу адміністративного органу, що видав оспорюваний акт. Тим самим чітко позначається відповідач у справі. "Народний позов" подається тільки в спеціально встановлених законом випадках і припускає, що особа, що звертається до суду з позовом про виправлення незаконного адміністративного акту, само не має безпосереднього юридичного відношення до істоти позову. Так, згідно із законодавством про вибори будь-який виборець може подати до суду позов про порушення адміністрацією виборчої процедури.

У вітчизняній літературі висловлювалися пропозиції про визнання позову на користь суспільства, на користь законності Мурадьян Э. М. Судебный контроль за административными актами // Сов. государство и право. 1978. № 11. С. 77.. Ця ідея actio popularis у формі позову про законність отримала підтримку, зокрема, В. В. Скитовича, який вважає недоцільним обмежувати право оскарження незаконних адміністративних актів тільки особистою зацікавленістю громадянина, тоді як несудове оскарження не знає яких-небудь обмежень в цьому сенсі Скитович В. В. Судебный контроль за законностью действий должностных лиц. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. М., 1983. С. 13. . Питання про визнання в публічному праві actio popularis вимагає зваженого підходу і грунтовного обговорення. В принципі за певних умов, чітко позначених в законі, можливість використання такого адміністративного позову цілком допустима. Проте необхідно відмітити що в Європи, що формується під егідою Ради, адміністративно-правовій доктрині інститут actio popularis не розглядається як загальноєвропейський стандарт: його визнання або невизнання відноситься до сфери розсуду національного законодавця. У багатьох європейських державах, а також в тих країнах, які сприйняли французьку модель адміністративної юстиції, actio popularis як самостійний адміністративний позов не набув поширення.

У Франції існують різні підходи до класифікації адміністративних позовів. Одні автори виділяють п'ять видів позовів :

1) позови з суперечок з приводу анулювання адміністративних актів. Вони використовуються для спростування перевищення влади, тому називаються також позовами у зв'язку з перевищенням повноважень, або позовами про законність;

2) позови, які пов'язані з порушенням суб'єктивних прав і розглядаються "в порядку повної адміністративної юрисдикції";

3) позови по суперечках про тлумачення у яких виставляється вимога уточнити сенс акту управління;

4) позови з суперечок, пов'язаних з оцінкою законності адміністративних актів; 5) позовів з суперечок, пов'язаних із застосуванням репресії Общие сведения об административном праве Франции. М., 1993. С. 72-73..

В той же час ряд авторів виділяє всього два види адміністративних позовів :

1) позови у зв'язку з перевищенням влади і

2) позови з поширенням повного юрисдикційного контролю, до яких відносять: позови з суперечок про адміністративну відповідальність, що містять вимогу об відшкодування збитку, заподіяного діями адміністрації (наприклад, незаконною відмовою в якому-небудь дозволі); позови з адміністративних договорів; позови у зв'язку із застосуванням репресій та ін Брэбан Г. Французское административное право. М., 1988. С. 454-464..

Найбільш поширеними є позови про перевищення влади і позови про розгляд суперечки в порядку повної адміністративної юрисдикції.

Певною своєрідністю відрізняється система позовів, що встановлюється в Законі про адміністративне судочинство Німеччини 1960 р. (§ 42-43), який виділяє, :

Страницы: 1, 2, 3