Господарські злочини

Використання чужого товарного знака для позначення своїх товарів чи послуг визнається незаконним і утворює склад злочину, якщо таке використання чужого товарного знака завдало істотної шкоди інтересам суб'єкта підприєм-ницької діяльності (як власникові товарного знака, так і іншим суб'єктам підприємницької діяльності), або яке було пов'язане з отриманням доходу у великих розмірах, (який у триста і більше разів перевищує неоподатковуваний міні-мум доходів громадян (примітка до ст. 229 КК).

Предметом злочину, передбаченого ст. 229, може бути:

а) чужий знак, тобто спеціальне позначення, для товарів і послуг на яке власник має свідоцтво від Держпатенту;

б) фірмове маркування товарів.

Незаконне використання чужого товарного знаку вчи-нюється умисно з метою отримання прибутків.

Відповідальність за незаконне використання чужого то-варного знаку настає з шістнадцяти років.

Карається незаконне використання чужого товарного - штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних міні-мумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста до двохсот годин, або виправними роботами на строк до двох років.

3.10. Порушення антимонопольного законодавства

Антимонопольне законодавство захищає інтереси спо-живачів і протидіє монополізму. В Україні прийнято низку законів антимонопольної спрямованості:

а) Закон України від 18 лютого 1992 р. «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» ЗУ,- Том З,- К., 1996,- С. 47-55;

б) Закон України від 28 листопада 1993 р. «Про Антимонопольний комітет України» ЗУ.- Том 6.- К.- 1996.- С. 104-124;

в) Закон України від 7 червня 1996 р. «Про захист від не-добросовісної конкуренції» ЗУ.- Том 10.- К.- 1997.- С. 303-311.

Згідно з антимонопольним законодавством України пи-тання про створення, реорганізацію підприємств, придбан-ня активів або часток (акцій, паїв) чи ліквідацію суб'єктів підприємницької діяльності повинні погоджуватися з Ан-тимонопольним комітетом України.

Склад злочину, передбаченого ст. 230 КК, утворюють порушення антимонопольного законодавства України, які проявилися у:

а) неподанні або поданні зазнаки неправдивих докумен-тів чи іншої неправдивої інформації Антимонопольному комітетові України або його територіальному відділенню;

б) ухиленні від виконання законних рішень цих органів, якщо цими діями була заподіяна істотна шкода інтересам юридичних чи фізичних осіб, або від цього винна особа отримала прибутки у великих розмірах (у п'ятсот і більше разів більше неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (примітка до ст. 230 КК).

Порушення антимонопольного законодавства вчинюєть-ся умисно на що вказує законодавча ознака суб'єктивної сторони складу злочину: «завідомо» неправдивих докумен-тів чи іншої інформації. Така ознака виключає відповідаль-ність при помилках.

Відповідальними за порушення антимонопольного законодавства є посадові особи органів місцевого самовряду-вання, органів адміністративно-господарського управління і контролю, а також посадові особи підприємств, установ і організацій.

Відповідальність за порушення антимонопольного зако-нодавства настає з шістнадцяти років.

Карається порушення антимонопольного законодавства: - штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мініму-мів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти ро-ків, або виправними роботами на строк до двох років.

3.11. Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю

Підприємницьким шпигунством називається неза-конне збирання з метою використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, а також незаконне використання таких відомостей. Успіх підприємницької діяльності на ринку товарів і послуг у значній мірі залежить від володіння і збереження відомостей про власну та інших підприємців діяльність.

Головними відомостями, що становлять комерційну та-ємницю, є відомості про:

а) технологію виробництва про-дукції, товарів, їх споживчі властивості;

б) ринки збуту то-варів, послуг;

в) фінансовий стан підприємства та ін.

Законом не встановлено перелік відомостей, що станов-лять комерційну таємницю. Законом України від 27 березня 1991 р. «Про підприємства в Україні» встановлено, що склад і обсяг відомостей, які становлять комерційну таєм-ницю підприємства, визначаються його керівником згідно з Постановою Кабінету Міністрів від 9 серпня 1993 р. № 611 «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці». Відомості, не зазначені у цій постанові, можуть бути визнані керівником підприємства такими, що станов-лять комерційну таємницю. За статтею 231 КК кваліфікує-ться два види діянь, предметом яких є відомості, що станов-лять комерційну таємницю:

а) незаконне збирання таких відомостей з метою їх ви-користання;

б) незаконне використання таких відомостей. Діяння кваліфікується як закінчений злочин з моменту придбання будь-яким способом (допитуванням, підслуховуванням, викраденням, підкупом, погрозами, насильством і т. ін.) певної кількості відомостей, що становлять комер-ційну таємницю, або використання у будь-якій мірі таких відомостей на шкоду конкурентам. Невдала спроба зібрати такі відомості чи використати їх кваліфікується як замах на вчинення цього злочину за ст. 15 і ст. 231 КК, якщо така спроба не заподіяла істотної матеріальної шкоди суб'єктові підприємницької діяльності, відомості про якого були зі-брані чи використані.

Істотною вважається матеріальна шкода (заподіяна вико-ристанням відомостей, що становлять комерційну таємни-цю), яка в п'ятдесят і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів грома-дян. При визначенні розміру заподіяної шкоди враховуються: а) прямі матеріальні збитки; б) витрати на відвернення шкідливих наслідків; в) збитки від зниження цін на товари і послуги, зниження попиту на них.

Підприємницьке шпигунство - злочин умисний. Умисел може бути прямий і побічний.

Відповідальність за підприємницьке шпигунство настає з шістнадцяти років.

Карається незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю:

штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мі-німумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

3.12. Розголошення комерційної таємниці

Як і стаття 231 КК про відповідальність за підприємни-цьке шпигунство, так і ст. 232 КК про відповідальність за розголошення комерційної таємниці спрямована на захист підприємців, на розвиток підприємництва на Україні.

Законом України від 2 жовтня 1992 р. «Про інформацію» забезпечується правовий захист інформації, у тому числі кон-фіденційної, яка є відомостями, що знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих юридичних чи фі-зичних осіб і можуть поширюватися лише з дозволу цих осіб.

Кримінальній відповідальності за незаконне розголошен-ня комерційної таємниці підлягають лише спеціальні суб'єкти, тобто особи, яким відомості, що становлять комер-ційну таємницю, стали відомі у зв'язку з їх професійною чи службовою діяльністю, і які юридичне зобов'язані зберігати ці відомості. Крім осіб, котрим комерційні таємниці довіряють власники цих таємниць, такими суб'єктами можуть бути визнані працівники податкових інспекцій, банків, правоохо-ронних органів та інші особи, які згідно з законодавством мають право ознайомлюватися з відомостями, що становлять комерційну таємницю, або мають доступ до таких відомос-тей по службі. Законом України від 4 грудня 1990 р. «Про державну податкову службу в Україні» в редакції від 24 груд-ня 1993 р. працівникам податкових інспекцій надано право знайомитися з фінансово-господарською діяльністю суб'єк-тів підприємницької діяльності і отримувати про цю діяль-ність необхідну інформацію. Разом з тим на працівників по-даткових інспекцій покладено обов'язок зберігати комерцій-ну та службову таємницю.

Розголошення комерційної таємниці утворює склад зло-чину і кваліфікується за ст. 232 КК лише за умови, що воно було вчинене з корисливих або інших особистих мотивів і таким діянням підприємцеві заподіяна істотна матеріальна шкода (тобто шкода, яка у п'ятдесят і більше разів переви-щує встановлений законодавством неоподатковуваний мі-німум доходів громадян).

Розголошення комерційної таємниці - злочин умисний.

Відповідальність за розголошення комерційної таємниці настає з шістнадцяти років.

Карається розголошення комерційної таємниці:

- штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або виправними роботами на строк до двох ро-ків, або позбавленням волі на той самий строк.

4. Злочини у сфері банкрутства

4.1. Фіктивне банкрутство

Фіктивним банкрутством називається завідомо непра-вдива (вигадана) заява засновника чи власника або її поса-дових осіб суб'єкта підприємницької діяльності про стійку фінансову неспроможність виконання вимог кредиторів і зобов'язань перед бюджетом.

Ст. 218 КК передбачає відповідальність за завідомо не-правдиву заяву кредиторам, якщо такі дії завдали великої матеріальної шкоди кредиторам або державі. Заява, зробле-на на підставі помилки, складу злочину не утворює.

Заява про банкрутство має бути зроблена кредиторові (кредиторам), а не іншим особам, і зроблена з метою:

а) приховати витрачання коштів не за призначенням;

б) ліквідувати чи приватизувати суб'єкт підприємниць-кої діяльності; в) порушити справу про банкрутство чи са-націю суб'єкта підприємницької діяльності тощо.

За ст. 218 КК діяння кваліфікується у випадках, якщо за-явою про фіктивне банкрутство було завдано великої мате-ріальної шкоди кредиторам або державі. Великою визнає-ться матеріальна шкода, яка у п'ятсот і більше разів пе-ревищує встановлений законодавством неоподаткований мінімум доходів громадян (Примітка до ст. 218 КК).

Відповідальними за фіктивне банкрутство є засновники чи власники, а також посадові особи суб'єктів підприємни-цької діяльності, яким на момент вчинення діяння випов-нилося шістнадцять років.

Карається фіктивне банкрутство:

-- штрафом від семисот п'ятдесяти до двох тисяч неопо-датковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

4.2. Доведення до банкрутства

Законом України від 14 травня 1992 р. «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкру-том» ВВР.- 1999.- №42-43,- Ст. 378 банкрутством визнається встановлена господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспромож-ність та задовольнити вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Фінансовою неспроможністю називається неспромож-ність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зо-бов'язання перед кредиторами.

Склад злочину утворює вчинення будь-яких дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності потерпіло-го - суб'єкта підприємницької діяльності, якщо такими ді-ями була заподіяна велика шкода інтересам кредиторів чи державі.

Діяння, передбачене ст. 219 КК, містить матеріальний склад злочину - злочин визнається закінченим з настанням великої матеріальної шкоди, тобто шкоди, яка у п'ятсот і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян (примітка до ст. 218 КК).

Відповідальними за доведення до банкрутства є власни-ки або посадові особи суб'єкта підприємницької діяльності.

Доведення до банкрутства вчинюється умисно, з корис-ливих мотивів чи іншої особистої заінтересованості.

Відповідальність за доведення до банкрутства настає з шістнадцяти років.

Карається доведення до банкрутства:

- штрафом від п'ятисот до восьмисот неоподатковува-них мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

4.3. Приховування банкрутства

За ст. 220 КК кваліфікуються дії лише посадових осіб-суб'єктів підприємницької діяльності, які надсилають кре-диторам неправильні (вигадані) повідомлення про фінансо-вий стан суб'єкта підприємницької діяльності, якими під-тверджується спроможність цієї юридичної особи викону-вати свої обов'язки перед кредиторами.

Обов'язковою ознакою злочину, передбаченого ст. 220 КК, є заподіяння кредиторам (хоча б одному) великої мате-ріальної шкоди, яка у п'ятсот і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян (Примітка до ст. 218 КК).

Для кваліфікації діяння за ст. 220 КК не має значення фактичний фінансовий стан суб'єкта підприємницької дія-льності, банкрутство якого винна особа намагалась прихо-вати. На кваліфікацію діяння за ст. 220 КК не впливають причини банкрутства (банкрутство боржників, інфляція, несумлінна конкуренція, недостатня кваліфікація керівни-ків тощо). Ці обставини можуть враховуватися лише при призначенні міри покарання.

Відповідальність за приховування банкрутства настає з шістнадцяти років.

Карається приховування стійкої фінансової неспромо-жності:

- штрафом від двох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

4.4. Незаконні дії у разі банкрутства

Злочин, передбачений ст. 221 КК, є спеціальним видом приховування банкрутства.

Склад злочину утворює одне з діянь, вказаних у ст. 221 КК:

а) приховування майна або майнових обов'язків чи ві-домостей про майно;

б) передача майна чи знищення майна;

в) фальсифікація, приховування або знищення докумен-тів про господарську (підприємницьку) діяльність;

г) неправомірне задоволення майнових вимог одних кредиторів на шкоду інтересам інших кредиторів;

д) прийняття задоволення своїх інтересів за рахунок ін-ших кредиторів особою, яка знала про перевагу, віддану їй на шкоду інтересам інших кредиторів, якщо такими діями була заподіяна велика матеріальна шкода, тобто шкода, яка у п'ятсот і більше разів перевищує неоподаткований міні-мум доходів громадян (Примітка до ст. 218 КК).

Злочин, передбачений ст. 221 КК, містить матеріальний склад і вважається закінченим з моменту настання передба-чених законом наслідків - великої матеріальної шкоди.

Неправомірні дії при банкрутстві вчинюються умисно, оскільки винна особа має мету приховати банкрутство чи задовольнити свої майнові вигоди.

Відповідальними за вчинення неправомірних дій при бан-крутстві є всі власники - засновники суб'єктів підприємни-цької діяльності, а також посадові особи суб'єктів підприєм-ницької діяльності, які досягли віку шістнадцяти років.

Караються незаконні дії у разі банкрутства:

- штрафом від ста до п'ятисот неоподатковуваних міні-мумів доходів громадян або арештом на строк до трьох мі-сяців з позбавленням права обіймати певні посади чи за-йматися певною діяльністю на строк до трьох років.

5. Злочини у сфері використання фінансових ресурсів та обігу цінних паперів

5.1. Шахрайство з фінансовими ресурсами

Шахрайство з фінансовими ресурсами полягає у на-данні підприємцями завідомо неправдивої інформації дер-жавним органам, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, кредитів чи пільг щодо по-датків (за відсутності ознак розкрадання). Сутність цього злочину полягає у застосуванні обману для отримання кре-дитів, субсидій чи пільг по оподаткуванню.

Кредити, дотації, субвенції - це різні види фінансової допомоги з боку держави чи інших кредиторів.

Дотацією називається безповоротна грошова допомога, що надається державою фінансово слабким або збитковим підприємствам для компенсації затрат, які не покриваються виручкою від реалізації продукції цих підприємств, коли ви-трати на ЇЇ виробництво перевищують дохід від її реалізації.

Субсидією називається фінансова допомога для стимулю-вання виробництва певної продукції чи певної діяльності, яка надається незалежно від фінансового стану підприємства.

Субвенція - це фінансування певних проектів, програм на певних умовах і на визначений час, після чого сума суб-венції повинна бути повернута кредиторові.

Кредит - це позичка у грошовій чи товарній формі на умовах повернення її в обумовлений строк з виплатою від-сотків за її надання.

За статтею 222 КК кваліфікуються дії посадових і при-ватних осіб, які надали завідомо неправдиву інформацію з метою незаконного отримання фінансової допомоги. Діян-ня кваліфікується за ст. 222 КК за відсутністю ознак роз-крадання державних, колективних чи приватних коштів.

Якщо винна особа надає неправдиву інформацію для отримання кредитів, субсидій, дотацій з метою привласни-ти ці кошти, то її дії кваліфікуються як розкрадання держав-ного, колективного чи приватного майна за ст. 191 КК.

Оскільки злочин, передбачений ст. 222 КК, вчинюється способом фальшування офіційних документів і викорис-танням їх, і оскільки інакше він вчинений бути не може, то ст. 222 КК сукупності зі ст. 366 і ч. З ст. 358 КК не утворює. Все скоєне охоплюється ст. 222 КК, і додаткова кваліфіка-ція злочину за ст. 366 КК чи ч. З ст. 358 КК не потрібна.

Вчинення шахрайства з фінансами повторно або заподі-яння шахрайством великої матеріальної шкоди державі чи кредитору кваліфікується за ч. 2 ст. 222 КК.

За ч. 2 ст. 222 КК за ознакою повторності діяння квалі-фікується у випадках, якщо особа раніше вчинила злочин, передбачений ч. 1 або ч. 2 ст. 222 КК, і якщо ще не скінчив-ся строк давності притягнення особи до кримінальної від-повідальності або з неї ще не знята і не погашена судимість за перший злочин.

За ознакою заподіяння державі чи кредиторам великої матеріальної шкоди діяння кваліфікується за ч. 2 ст. 222 КК у випадках, коли розмір заподіяної шкоди у п'ятсот і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатко-ваний мінімум доходів громадян (Примітка до ст. 218 КК).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7

МЕНЮ

Господарські злочини