- поняття громадян, як субєктів адміністративного права;

- способи набуття і втрати громадянства.

- про адміністративній статус громадян

- права громадян, тобто способи захисту громадян, право громадянина на адміністративну скаргу.

Об'єкт дослідження- правовий статус громадян України, законодавство України, зокрема та цого частини.

Предмет - правовий статус людини та громадянина, іноземців та осіб без громадянства. Права та обов'язки громадян, їх різновиди та зміст.

Структура - курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку та списку літератури.

Розділ I. Характеристика громадяни як суб'єктів адміністративного права

Громадяни -- найбільша група суб'єктів адміністративно-правових відносин. Конституція України надає перевагу інтересам, правам і свободам громадян перед інтересами, правами і свободами інших учасників правових відносин, виходячи із пріоритету загальнолюдських цінностей. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність[11].

Найчастіше особа вступає у відносини з державою у сфері виконавчої влади, де практично реалізуються надані особі Конституцією та законами України права і свободи. Для реалізації деяких прав, свобод та виконання обов'язків важливе значення має громадянство -- постійний правовий зв'язок особи та Української держави, що проявляється у їх взаємних правах та обов'язках. Право на громадянство є невід'ємним правом громадянина України, він не може бути позбавлений свого громадянства. Кожна особа має право на громадянство в Україні, яке вона може одержати за певних умов. Громадянство не поєднується з постійними трудовими чи службовими відносинами особи з конкретною організацією.

На всіх осіб, що постійно чи тимчасово перебувають на території України, поширюється юрисдикція Української держави. Проте законодавство у багатьох випадках чітко розмежовує статус громадянина і особи, не ототожнює їх. Громадянин України має більш широкий обсяг прав і обов'язків, ніж особа, яка не пов'язана відносинами громадянства з державою, в тому числі й у сфері захисту (недопустимість видачі громадянина України іноземній державі, захист прав громадян за кордоном та ін.).

Адміністративно-правовий статус громадянина України є складовою частиною його загального статус у, що встановлений Конституцією України, Законом України «Про громадянство України» (в редакції від 16 квітня 1997 р.) та іншими законодавчими актами України[12].

Громадяни України є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших ознак. Рівноправність громадян України забезпечується в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя. Усі ці конституційні положення підтверджуються законами України про власність, про підприємництво, про підприємства, про землю, про об'єднання громадян та ін. Правовий статус громадянина включає до себе:

а) основні (невід'ємні) права (або права і свободи людини і громадянина);

б) комплекс прав та обов'язків, що закріплюються Конституцією України, нормами різних галузей права, в тому числі адміністративно-правовими нормами;

в) гарантії реалізації цих прав та обов'язків, а також механізм їх охорони державою.

До основних прав, крім невід'ємних (на життя, здоров'я, честь, гідність та ін.), можна віднести: свободу слова, міграції, зборів, власності, користування засобами транспорту, будовами, політичні права (участь у законодавчій, виконавчій та юрисдикційній діяльності держави) та ін.

Комплекс прав та обов'язків у різних галузях виконавчої діяльності складають права на підприємництво та створення підприємств, на землю, на освіту, на користування досягненнями культури та ін.

Гарантії реалізації цих прав та обов'язків, а також механізм забезпечення їх державою знаходять своє відображення в Конституції та законодавчих актах України.

Адміністративно-правовий статус громадянина України встановлюється обсягом та характером його адміністративної правосуб'єктності, котру складають адміністративна правоздатність та адміністративна дієздатність.

1.2 Принципи правового статусу

Правовий статус громадян формується на підставі його принципів і принципів права. Принципи правового статусу - це основні ідеї, що характеризують положення людини і громадянина в сучасному суспільстві. Ці принципи розглядаються в широкому та вузькому розумінні. Конституція України починає регламентацію правового статусу людини і громадянина з закріплення загальних його принципів, а також порядку їх практичного здійснення. Ці принципи проголошуються у статтях 21-24 Конституції України. До них можна віднести:

а) рівноправність громадян;

б) невичерпність і неможливість скасування прав і свобод;

в) вільний і всебічний розвиток особистості;

г) єдність прав і обов'язків;

д) неможливість вигнання громадянства і права змінити громадянство;

е) неможливість вигнання громадян за межі України; є) найвищу соціальну цінність прав людини і громадянина;

ж) користування іноземцями та особами без громадянства передбаченими законом правами і свободами;

з) додержання конституції і законів, виконання іноземними громадянами і особами без громадянства інших обов'язків, передбачених законом; і) надання іноземцям права притулку[14,133].

Конституційні права та обов'язки утворюють основу (ядро) правового статусу громадян.

Розрізнюють поняття «права людини» і «права громадянина». У першому випадку йдеться про права, пов'язані із самою людською істотою, її існуванням і розвитком. Людина (як суб'єкт прав і свобод) тут виступає переважно як фізична особа. За Конституцією України, до цього виду прав належать право на життя (ст.27), право на повагу до гідності людини (ст.28), право на свободу та особисту недоторканність (ст.29), право на невтручання в особисте і сімейне життя (ст.32) тощо.

Щодо прав громадянина, то вони зумовлені сферою відносин людини з суспільством, їхніми інституціями. Основу цього виду прав становить належність людини до держави, громадянином якої вона є[2,50].

У ст.3 Конституції України закріплено, що права та свободи людина та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод є головним обов'язком держави. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах, права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними[11].

Юридичних прав і свобод особи - надзвичайно багато, тому їх можна класифікувати на такі групи за сферою реалізації в суспільному житті.

1) Фізичні (життєві, або вітальні) чи природні, необхідні для її нормального існування і розвитку. До них можна віднести: право на життя, на свободу, на фізичну недоторканість, на безпеку, на власність і т.д. До обов'язків належить обов'язок батьків утримувати своїх неповнолітніх дітей, а обов'язок дорослих дітей - утримувати своїх батьків, які потребують допомоги.

2) Особисті, немайнові (духовні), спрямовані на конкретизацію свободи і вільний розвиток особи: право на ім'я, честь і гідність, національні почуття інших людей, не порушувати особистісних прав інших людей тощо.

3) Економічні права та обов'язки пов'язані з реалізацією прав і свобод особи у сфері виробничих відносин, підприємництва, торгівлі тощо. До них можна віднести: право на працю, на професію, на відпочинок, на власність, на оплату праці. До обов'язків належать: обов'язок чесно й добросовісно працювати, дотримуватись дисципліни праці й технології виробництва, обов'язок сплачувати податки тощо.

4) Політичні права та обов'язки пов'язані з участю громадян у політичному житті суспільства: наприклад, право обирати та бути обраними у представницькі органи державної влади і місцевого самоврядування, брати участь у діяльності політичних партій і громадських рухів тощо; до обов'язків належать: парламентськими методами домагатися політичної влади, обов'язок захищати Батьківщину тощо.

5) Культурні права та обов'язки, пов'язані з реалізацією у сфері духовних цінностей суспільства: право на освіту та інформацію, га користування закладами культури (театри, кіно, бібліотеки, музеї, заповідники і т.ін.). Обов'язок - берегти культурні надбання народу, володіти державною мовою.

6) Громадянські права та обов'язки, пов'язані з правом на громадянство, вступом і виходом із громадянства. Це також право на місце проживання, пересування, в'їзд і виїзд за кордон. Обов'язок - захищати інтереси держави і суспільства. Громадянські права та обов'язки дуже тісно пов'язані з політичними, й іноді їх важко відрізнити.

7) Соціальні права та обов'язки пов'язані з реалізацією права на соціальний захист особи, на матеріальну допомогу, на безпечні умови праці, на пенсію тощо.

8) Екологічні права та обов'язки спрямовані на раціональне використання, користування дарами природи, землі, води, лісів тощо; це - право користуватися корисними копалинами, збирати гриби, ягоди, плоди в лісах. Обов'язки - берегти природу, фауну і флору, відшкодувати завдані природні збитки тощо.

9) Трудові права та обов'язки виникають із реалізації права на працю і укладення трудового договору. Ці права передбачено в Кодексі законів про працю, у колективному трудовому договорі, у правилах внутрішнього трудового розпорядку і статутах про дисципліну.

10) У Конституції також закріплено спеціальні права. До них відносять: право знати свої права і обов'язки (ст.57); право на правову допомогу, на захист (ст.59); право не виконувати явно злочинні розпорядження чи накази (ст.60); право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями держави та її органів (ст.56); право на законність і прав осудність, гарантії законності в судовому процесі (ст.62)[15,372].

Закони про нормативно-правові акти, що визначають права та обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення в порядку, встановленому законом.

Розділ II. Загальна характеристика способів набуття громадянства

Стаття 12 Закону про громадянство України встановлює, що громадянство набувається: в результаті його признання; за народженням; в результаті прийняття в громадянство; в порядку його регістрації; через поновлення в громадянстві України; шляхом вибору (оптація); за іншими підставами, передбачені цим законом[4].

Складність усунення суперечностей політичних і класових інтересів держав, які належать до різних соціально-економічних систем, являється причиною того, що по питанням громадянства укладено мало універсальних міжнародних дговорів.

Громадянство України набувається:

· за народженням;

· за територіальним походженням;

· внаслідок прийняття до громадянства;

· внаслідок поновлення у громадянстві;

· внаслідок усиновлення;

· внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування;

· внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;

· у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

· внаслідок встановлення батьківства;

· за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Держави в основному регламентують питання громадянства на основі регіональних угод, укладені державами, які належать до однієї соціально-економічної системи. Договори в області громадянства можна поділити на дві основних групи: договори про усунення подвійного громадянства; договори про усунення осіб без громадянства.

Першою багатосторонньою конвенцією по питаннях громадянства була Конвенція про статус натуралізованих осіб, відновлюючих своє постійне проживання в державі походження, яка була прийнята в Рио-де-Жанейро в 1906 році. Учасниками конвенції являлись 11 американських держав, включаючи США. Вона встановлює правило про те, що повернення натуралізованої особи в державу колишнього громадянства має нослідок втрати натураліації і реінтеграцію в первинній державі.

Переважна більшість людей набувають громадянство за народженням. Але поряд з цим існують і інші способи його набуття: прийняття в громадянство, поновлення в ньому, вибір громадянства. Дуже рідко громадянство набувається в результаті заключення або розторгнення браку або на інших основах.

Всі питання набуття чи втрати громадянства, у відповідності з принципом державного суверенітету, регулюються державою на їх розсуд. Але це все ж не встановлює, що вони можуть довільно встановлювати порядок набуття громадянства, не рахуючись з загальновизнаними принципами міжнародного права та міжнародними звичаями. Основним і найбільш поширеним засобом набуття громадянства є філіація, або набуття громадянства за народженням. Згідно загальновизнаних принципів міжнародного нрава, кожна дитина має право на громадянство.

Згідно сучасним нормам міжнародного права, дитина ні при яких умовах не повинна залишатись апатридом (особою без громадянства)[4]. Філіація може здійснюватись на основі двух провідних принципів: "права крові" та "права грунту". В галузі набуття громадянства за народженням не існує ні загальновизнаних норм міжнародного права, ні однакової практики держав. Тому в силу колізій законодавства різних держав саме в цій галузі виникає найбільша кількість випадків біпатризму.

2.2 Набуття громадянства України за територіальним походженням

У статті 8. про “Набуття громадянства України за територіальним походженням” говориться:

Особа, яка сама або хоча б один з її батьків, дід чи баба, повнорідні брат чи сестра народилися або постійно проживали до 16 липня 1990 року на території, яка стала територією України відповідно до статті 5 Закону України "Про правонаступництво України", а також на інших територіях, що входили до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки, і є особою без громадянства або іноземцем, що взяв зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її діти реєструються громадянами України[9].

Дитина, яка народилася на території України від батьків, які є іноземцями, і набула за народженням громадянство іншої держави або держав, яке було припинене, реєструється громадянином України за клопотанням одного з батьків або опікуна чи піклувальника.

Особи, зазначені у частині першій цієї статті, які є громадянами держав, міжнародний договір України з якими дозволяє особі звертатися для набуття громадянства України за умови, якщо вона доведе, що не є громадянином цієї держави, можуть подавати заяви про набуття громадянства України лише після припинення іноземного громадянства.

Особи, зазначені у частині першій цієї статті, які є іноземцями, мають припинити іноземне громадянство і подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до органу, що здійснив реєстрацію, протягом року з моменту реєстрації її громадянином України. Якщо особи, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, або їм надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Зобов'язання припинити іноземне громадянство не вимагається від іноземців, які є громадянами держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави або міжнародні договори України з якими передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України.

Датою набуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата реєстрації набуття особою громадянства України.

Особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави.

Другим найбільш поширеним видом набуття громадянства являється укорінення, або набуття громадянства в порядку натуралізації. Це надання органом влади громадянства особі, яке просить про це[4].

Особи, які набули громадянства шляхом натуралізації, користуються тими ж правами і несуть ті ж обов'язки, що і інші громадяни (але в деяких країнах обмежуються їх політичні права). Воно здійснюється на основі вільного волевиявлення зацікавленої особи і, як правило, тягне за собою втрату громадянства, яке на даний момент є у цієї особи, набуте за народженням. Мова йде про особи, які або вже являються громадянами іноземних держав, або ж не мають громадянства, або являються особами з невизначеним громадянством. Але, все ж таки, одного волевиявлення зацікавленої особи недостатньо для набуття громадянства. Ця особа повинна відповідати умовам, встановленні для натуралізації. Критеріями дійсності натуралізації являється вручення органами, які клопочуться, справжніх документів і подання правдивих відомостей.

Страницы: 1, 2