Інститут глави держави в Україні

Конституційно-правовий статус Президента України встановлюється нормами Конституції України, які визначають місце та роль Президента України в системі органів державної влади; та його взаємовідносини з іншими органами державної влади; закріплюють порядок заміщення поста Президента України; передбачають конституційно-правову відповідальність за державну зраду та інші злочини;визначають функції та повноваження Президента України.

Президент України посідає окреме місце в системі органів державної влади. Конституція України 1996р., на відміну від попередньої Конституції та Конституційного договору від 8 червня 1995р., які визначали його статус як глави держави і глави виконавчої влади, не відносить Президента України до законодавчої, виконавчої чи судової гілок влади. Водночас, за Конституцією України 1996 р. глава держави зберігав досить широкі повноваження (установчі та контрольні) в сфері виконавчої влади і наділявся суттєвими прерогативами в сферах законодавчої і судової влади[10; 23].

Із внесенням змін до Конституції України змін 8 грудня 2004р. конституційний статус Президента України отримав подальшу трансформацію, що пов'язано з переходом до парламентарно - президентської форми правління. Так, суттєво зменшуються його прерогативи в сфері виконавчої влади (повноваження щодо формування Уряду фактично перейшли до парламенту), тим часом розширилися його контрольні повноваження стосовно Верховної Ради України - Президент України отримав додаткові підстави для дострокового припинення повноважень парламенту.

Конституційна реформа не призвела до зміни функцій глави держави - Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав та свобод людини і громадянина (ст. 102 Конституції України) та не вплинула на конституційні гарантії його діяльності. Це свідчить, що і після внесення до Конституції України 8 грудня 2004 р. Президент України продовжує відігравати суттєву роль в механізмі державної влади, насамперед, як інститут, що забезпечує стабільність державної влади, взаємодію її різних гілок.

Конституція України передбачає певні умови, що забезпечують контроль за діяльністю Президента України, виключають можливість його перетворення в авторитарного правителя. До них можна віднести:

1)обмеження терміну повноважень Президента України п'ятирічним строком (ч. 1 ст.103);

2) його обрання на загальних прямих виборах (ч. 1 ст. 103);

3)заборона мати Президентові України інший представницький мандат, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян (ч. 4 ст. 103);

4) заборона займати пост Президента України однією й тією ж самою особою більше ніж два строки підряд (ч. 3 ст. 103);

5)можливість усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину (ст. 111);

6)можливість визнання Конституційним Судом України актів Президента не конституційними, через що вони втрачають чинність з дня ухилення Конституційним Судом України відповідного рішення (ст. 152) [10; 25].

1.4 Принципи конституційно-правового статусу Президента України

Незалежно від форми державного правління, формальних і реальних повноважень конституційний статус одноособового глави держави визначається низькою принципів, що відрізняють його від статусу інших вищих органів і посадових осіб держави. Основоположними з таких принципів є незмінюваність, невідповідальність і нейтральність. До інших принципів конституційного статусу глави держави належать недоторканість і несумісність поста з іншими посадами або видами діяльності, які тією чи іншою мірою притаманні статусу посадових осіб органів публічної влади та депутатів представницьких установ. Одні з цих принципів закріплюються в конституціях безпосередньо, інші є похідними від них або випливають із конституційно закріплених функцій і повноважень глави держави.

Незмінюваність глави держави означає неможливість усунення його з поста законним шляхом за життя (монарх) або до закінчення встановленого законом (конституцією) строку повноважень. Якщо повноваження парламенту можуть бути припинені достроково главою держави за настання певних підстав, уряд може бути відправлений у відставку парламентом або головою держави, то повноваження самого глави держави яким-небудь державним органом не можуть бути достроково припинені. Усунення спадкового монарха з поста юридично, законним шляхом неможливо. Його можна тільки примусити зректися престолу, скинути або усунути фізично. Незмінюваність президента не є абсолютною. Його можна усунути з поста не тільки незаконним шляхом - у результаті державного перевороту, а й законним - у порядку конституційно встановленої особливої процедури - імпічменту.

Невідповідальність глави держави полягає в тому, що він не несе юридичної відповідальності за свої дії, здійснювану політику, незалежно від її наслідків для суспільства і держави. Невідповідальність глави держави не слід путати з невідповідальністю, як це іноді робиться, що означає відсутність в особи почуття відповідальності і є оцінкою моральною, а не юридичною категорією. За парламентарних (парламентарна монархія, парламентарна республіка) і змішаної республіканської форм правління юридичним оформленням зняття відповідальності з глави держави за видані ним акти є контрасигнатура (міністерський підпис) - скріплення акта глави держави підписом прем'єр-міністра або відповідного міністра, без якого акт не набирає юридичної сили.

Формально призначення контрасигнатура полягає у тому, щоб взяти політичну і юридичну відповідальність за виданий акт з глави держави і покласти її на уряд та окремих його членів. Фактично контрасигнатура може бути засобом обмеження повноважень глави держави і здійснення їх від імені глави держави урядом. У різних країнах сферах застосування контрасигнатура неоднакова. У країнах з парламентарними формами правління контрасигнуються всі, або майже всі акти глави держави, включаючи рішення глави і членів уряду, про промульгацію закону, про повернення закону на повторний розгляд до парламенту і про розпуск парламенту.

У країнах зі змішаною республіканською формою правління інститут контра сигнатури застосовується значно меншою мірою, більшість рішень президента в них не потребують контрасигнування взагалі. В Україні інститут контра сигнатури відіграє формальну роль. Він є засобом зняття відповідальності з Президента України за виданий ним акт і покладення її на Прем'єр-міністра України і міністрів, але не ставить главу держави у залежності від уряду.

Принцип невідповідальності глави держави включає також його недоторканість, яка означає, що він не може бути притягнений до кримінальної відповідальності, затриманий чи заарештований.

Принцип незмінюваності і невідповідальності Президента України Конституція України безпосередньо як такі не закріплює. Вони вводяться із різних конституційних положень, зокрема, щодо виборів Президента України, скраплення його актів підписами глави уряду і міністрів, можливості притягнення його до відповідальності тільки в порядку імпічменту[13; 370-371].

Конституція України передбачає можливість усунення Президента України з поста в порядку імпічменту:»Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину» (ч.1 ст.111).

Імпічмент - це конституційно встановлений порядок притягнення парламентом до відповідальності вищих посадових осіб держави за порушення ним законів.

Встановлена Конституцією Україною процедура імпічменту є досить складною; «Питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Для проведення розслідування Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі. За наявності підстав Верховна Рада України не менш як двома третинами від її конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента України. Рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту приймається Верховною Радою України не менш як трьома четвертинами від її конституційного складу після перевірки справи Конституційним Судом України і отримання його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент та отримання висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину» [1; 31].

Конституційні принципи незмінюваності і невідповідальності президента, з одного боку, є важливими гарантіями його діяльності як глави держави, сприяють політичній стабільності у суспільстві, з іншого боку вони означають неможливість дострокового усунення законним шляхом з поста президента і такої особи, яка не виконує своїх передвиборчих обіцянок і не виправдовує довіри виборців, або за професійними чи моральними рисами виявилась недостойною цього поста.

Нейтральність глави держави полягає в тому, що він, як виразник загальнонаціональних інтересів, має бути політично нейтральною постаттю, стояти поза політичною боротьбою. Кандидат у президенти, як правило, є представником якоїсь політичної сили (партії, виборчого блоку партій, руху) і користується її підтримкою на виборах, однак у разі обрання президентом він не повинен виявляти прихильність до тих чи інших політичних сил. На підтвердження своєї політичної нейтральності президент на час перебування на посаді може припинити членство у політичній партії з власної ініціативи або зобов'язаний зробити це за законодавством.

Ще одним принципом конституційного статусу глави держави є несумісність його поста з іншими посадами або видами діяльності. Принцип несумісності є характерним для багатьох посад в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, депутатських мандатів. Стосовно президента несумісність означає, що він не може мати іншого представницького мандата, обіймати будь-яку іншу посаду, займатися іншою оплачуваною чи підприємницькою діяльністю (принцип несумісності поста Президента України з іншими посадами або видами діяльності закріплено частиною четвертою статті 103 Конституції України)[13; 373].

Розділ 2. Функції Президента України

Компетенція - це сукупність юридично (нормами права) встановлених функцій і повноважень органу державної влади, органу місцевого самоврядування або посадової особи щодо предметів їхнього видання. Повноваження, своєю чергою, - це юридично встановлені права та обов'язки. Відповідно, компетенція глави держави є сукупністю конституційно встановлених його функцій і повноважень. Встановлюючи компетенцію глави держави, як і іншого органу влади чи посадової особи, конституції зазвичай не розмежовують функції і повноваження. Виходячи з того, що функції визначають напрями, сфери дії глави держави, тоді як повноваження зазначають, що він може (права) або повинен (обов'язки) роботи щодо предметів його видання[8; 686].

Найзагальнішою і найпоширенішою функцією глави держави є представницька. Полягає вона у тому, що глава держави є символом національної єдності уособлює державу в цілому і представляє її як у середині країни, так і в міжнародних відносинах. Якщо парламент представляє законодавчу владу держави, уряд - виконавчу владу, верховний суд - судову владу, то глава держави за будь-якої форми правління представляє державу в цілому. Представницька функція Президента України закріплена Конституцією України у загальному вигляді:» Президент України є главою держави і виступає від її імені» (ч. 1 ст. 102) і конкретизована через наділення його відповідними повноваженнями. Конституція, зокрема, встановлює, що Президент України «представляє державу в міжнародних відносинах» (п. 3 ст. 106).

Другою із загальних функцій держави є гарантування додержання конституції держави. Глави держави виступає гарантом проголошених в конституції суверенітету, територіальної цілісності держави, прав і свобод людини і громадянина. Для цього він наділяється конституцією відповідними повноваженнями, зокрема правом накладання вето на прийняті парламентом закони, скасування актів виконавчої влади у разі суперечності їх конституції, введення у разі необхідності в країні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, є верховним головнокомандувачем збройним сил держави, здійснює керівництво у сферах національної безпеки і оборони країни тощо. Така функція Президента України також закріплена Конституцією України у загальному вигляді:»Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина» (ч. 2 ст. 102) і конкретизована через відповідні повноваження.

Ще однією функцією глави держави є функція політичного арбітражу. Полягає вона у тому, що глава держави покликаний узгоджувати позиції різних політичних сил та органів державної влади і за необхідності бути примірювачем, посередником між ними. Функція політичного арбітражу випливає з конституційного принципу нейтральності глави держави і тією чи іншою мірою притаманна главі держави за будь-якої форми правління. Іноді вона пов'язується з функцією гарантування додержання конституції.

Як окрема функція глави держави функція політичного арбітражу безпосередньо закріплена тільки в конституціях деяких держав. Конституційне закріплення функції політичного арбітражу за президентом зазвичай супроводжується наділенням його широкими повноваженнями, зокрема щодо інших вищих органів державної влади, що нерідко веде до домінування президента в системі вищих органів держави. До таких повноважень належать, наприклад, право формування уряду, розпуску парламенту, призначення суддів вищих судів, оголошення референдуму з метою вирішення конфліктів між державними органами. За досить широких повноважень Президента України Конституція України безпосередньо не наділяє його функцією політичного арбітражу.

Відповідно до основних напрямів і сфер державної діяльності можна виокремити установчу, законодавчу, виконавчу, судову і зовнішньополітичну функції глави держави. Установча функція глави держави полягає в тому, що він самостійно утворює інші державні органи або бере участь у формуванні таких органів (уряду, міністрів, державних комітетів, місцевих органів виконавчої влади, судів тощо).

Складовими законодавчої функції глави держави є його право законодавчої ініціативи, підписання та оприлюднення прийнятних парламентом законів, накладення на них вето, видання за певних умов(наприклад, в умовах надзвичайного або воєнного стану) нормативно-правових актів, що мають силу закону і навіть можуть стояти над ним.

Виконавчу функцію, як функцію, управління державними справами, що реалізується на основі та на виконання прийнятих парламентом законів, глава держави здійснює тією мірою, якою він причетний до виконавчої влади. Інститут глави держави найбільшою мірою ідентифікується саме з виконавчою владою.

Глава держави певною мірою причетний до здійснення судової влади, у чому виявляється його судова функція. Головним у зовнішньополітичній функції глави держави є те, що він представляє державу у міжнародних відносинах[8; 687].

2.1 Повноваження Президента України

Функція глави держави реалізується через його повноваження. Глава держави формально наділяється широкими повноваженнями у сфері законодавчої, виконавчої і судової влади та зовнішньо - політичної діяльності. Формальна й особливо реальна наявність у глави держави тих чи інших повноважень визначається передусім формою державного правління.

Найважливішим засобом впливу президента на парламент у президентській республіці є його щорічні і позачергові послання до парламенту з питань внутрішнього і зовнішнього становища держави. Наділення глави держави з президентської форми республіканського правління правом законодавчої ініціативи і розпуску парламенту означає зміщення балансу повноважень у системі поділу влади на користь виконавчої влади і створення можливостей для авторитарного політичного режиму. У парламентських республіках президент отримує мандат від парламенту і зазвичай не відіграє істотної ролі у державному керівництві суспільством. Конституційний статус президента за змішаної форми республіканського правління тяжіє, відповідно до статусу президента у президентській або парламентарній республіці

Виходячи із цих загальних положень, розглянемо питання про статус Президента України через систематизацію й аналіз його конституційних повноважень з урахуванням змін, внесених до Конституції України від 8 червня 2004 року. Систематизацію конституційних повноважень Президента України доцільно здійснити відповідно до основних сфер державної діяльності - законодавчої,виконавчої, судової і зовнішньополітичної[14; 390].

Згідно зі статтею 106 Конституції України у сфері законодавчої влади Президент України:2) звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України; 6)призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України;7) призначає позачергові вибори до Верховної Ради України; 8) припиняє повноваження Верховної Ради України у строки,у випадках передбачених Конституцією України; 29) підписує закони, прийняті Верховною Радою України; 30) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою законів з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України(п. 2, 6-8, 29, 30 ч.1).

Крім того до конституційних повноважень Президента України у сфері законодавчої влади належать також його право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України (ст. 93) та повноваження з підписання й оприлюднення прийнятих Верховною Радою України (ст. 94), право звернення до Конституційного Суду України з питання про відповідальність Конституції України законів та інших правових актів Верховної Ради України (ст. 150).

У сфері виконавчої влади, національної безпеки та оборони, згідно зі статтею 106 Конституції України, Президент України:1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; 9) вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України; 10) вносить до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України; 12) призначає на посади за звільняє з посад половину складу Ради Національного банку; 13) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення; 16) Скасовує акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим; 17) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; 18) очолює Раду національної безпеки і оборони України; а також статті(19,20, 21, 24, 25, 26, 28).

Крам того до Конституційних повноважень Президента України у сфері виконавчої влади належить також його право скасування відповідно до закону рішень голів місцевих державних адміністрацій, що суперечить Конституції та законам України (ч. 8 ст. 118),право звернення до Конституційного Суду України з питання про відповість Конституції України актів Кабінету Міністрів України (ст. 150) [14; 393].

Страницы: 1, 2, 3