Кадрова політика у системі державної служби

Основними завданнями Ради по роботі з кадрами є:

вивчення і узагальнення досвіду роботи з кадрами в органах державної виконавчої влади, виконавчих комітетах Рад, на державних підприємствах, в установах організаціях;

підготовка рекомендацій щодо вдосконалення законодавства з питань кадрового забезпечення; аналіз стану та ефективності використання інтелектуального, управлінського і підприємницького потенціалу держави;

розробка рекомендацій щодо стратегії кадрового забезпечення державної служби, виконавчих комітетів Рад, державних підприємств, установ і організацій;

вжиття заходів щодо реалізації стратегії кадрової політики і використання досвіду зарубіжних країн у цій галузі.

На виконання зазначеного Указу Президента України постановою Кабінету Міністрів України від 20 вересня 1995 р. № 747 затверджено "Положення про роботу з кадрами в центральних та місцевих органах державної виконавчої влади", у якому зазначено, що робота з кадрами в центральних і місцевих органах державної виконавчої влади проводиться з метою комплектування їх висококваліфікованими кадрами.

Для комплектування державних органів усіх рівнів, а також державних підприємств, установ та організації висококваліфікованими кадрами, здатними забезпечити економічний і соціальний розвиток держави, розроблені і затверджені Указом Президента України від 10 листопада 1995 р. № 1035/95 "Програма кадрового забезпечення державної служби" та "Програма роботи з керівниками державних підприємств, установ і організацій". Ці документи передбачають створення єдиної цілеспрямованої державної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, керівників державних підприємств, установ і організацій.

У Посланні Президента України до Верховної Ради “Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки” одним із ключових завдань визначено істотне оновлення управлінської еліти, залучення до системи управління всіх рівнів людей нової генерації [31, с.10]. На вирішення цього завдання спрямовано Стратегію реформування системи державної служби в Україні, Комплексну програму підготовки державних службовців, які розроблено з урахуванням основних положень адміністративної реформи в Україні і затверджено Указами Президента України відповідно у квітні та листопаді 2000р [9,10].

Також запроваджено низку нормативно-правових актів щодо формування та реалізації державно-службових відносин, зокрема щодо формування кадрового резерву, вступу на державну службу, її проходження, проведення атестації та щорічної оцінки державних службовців; створена і діє система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і керівників державних підприємств, установ та організацій тощо.

Перспективи дальшого розвитку державної служби визначено Стратегією економічного та соціального розвитку України “Шляхом європейської інтеграції” на 2004-2015 роки, схваленою Указом Президента України від 28 квітня 2004 року № 493, Концепцією адаптації інституту державної служби до стандартів Європейського Союзу, схваленою Указом Президента України від 5 березня 2004 року № 278 [11,12]. Кабінет Міністрів України постановою від 8 червня 2004 року № 746 затвердив Програму розвитку державної служби на 2005-2010 роки, яка також передбачає широкий комплекс заходів з поліпшення правового забезпечення діяльності у цій сфері [29].

Однак, як зазначається у Концепції розвитку законодавства про державну службу, затвердженою Указом Президента України від 5 січня 2006 року, незважаючи на заходи, що вживаються, система законодавства з питань державної служби все ще не повною мірою задовольняє зростаючі потреби суспільства і держави у забезпеченні реалізації конституційних прав і свобод людини та громадянина, ефективного виконання завдань і функцій держави і тому, не відповідає інтересам утвердження демократичної, соціальної, правової держави, розвитку громадянського суспільства, здійснення ефективного управління в державі.

Концепція має на меті законодавчо врегулювати такі основні проблеми у сфері державної служби: запровадження більш ефективного механізму забезпечення реалізації громадянам України конституційного права на рівний доступ до державної служби, недопущення привілеїв чи обмежень за будь-якими ознаками; удосконалити розмежування сфер застосування принципів та норм публічного та приватного права для регулювання відносин у сфері державної служби; розмежувати політичні та адміністративні посади у державній службі; впорядкувати класифікацію посад з огляду обсягу їх повноважень, складності роботи, відповідальності; вдосконалити систему проходження державної служби, яка має передбачити вступ на державну службу та кар'єрний ріст державного службовця відповідно до його професійності, особистих якостей; удосконалити правове регулювання на надання управлінських послуг державними службовцями; реформувати оплату праці державних службовців; посилити дієвість системи безперервного професійного навчання державних службовців, розширити можливості для одержання ними додаткової освіти та підвищення кваліфікації; підвищити відповідальність державних службовців за додержання законодавства; удосконалити систему управління державною службою.

Реалізація Концепції має забезпечити суттєве поліпшення умов надання органами державної влади управлінських послуг громадянам, всебічне задоволення їх законних прав та інтересів, підвищення ефективності державного управління, зміцнення потенціалу та авторитету державної служби.

Створення системи державного управління і модернізації управлінських процесів нерозривно пов'язане з розробкою сучасної кадрової політики в Україні, яка сприяє зміцненню української державності, становленню громадянського суспільства, його демократичного розвитку.

В умовах ринкової економіки кадрове забезпечення має набути системності та завершеності на основі комплексного вирішення кадрових проблем, впровадження нових та вдосконалення існуючих форм і методів кадрової роботи.

Державна кадрова політика реалізується за допомогою спеціально розроблених технологій і методів підбору та просування керівних кадрових працівників держслужби, обміну кадровою інформацією, прогнозування потреб у професійних кадрах державних службовців, оцінки персоналу, його атестації, формування "команд" для вирішення визначених завдань.

Впроваджуючи державну кадрову політику, органи управління державної служби вирішують багато відповідальних завдань, які стосуються підготовки проектів нормативно-правових актів і застосування на практиці їх вимог з питань держслужби; проведення конкурсів на заміщення вакантних посад державних службовців, атестацій і державних кваліфікаційних іспитів; статистичного і персонального обліку держслужбовців; прогнозування і планування потреб у кадрах для державних органів; організації професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрового складу для держслужби.

Комплексний підхід до кадрового забезпечення вимагає врахування сукупності організаційно-економічних, соціально-психологічних, правових, технічних, педагогічних та інших аспектів у їх взаємозв'язку при визначальній ролі соціально-економічних факторів.

Таким чином, сучасна державна кадрова політика має бути науково обґрунтованою, історично конкретною, враховувати нагальні потреби суспільства в кадрах, мати плановий і перспективний характер. Вона має базуватися на науці про суспільство, управління, здійснюватися на правовій основі, керуватися демократичними принципами, враховувати світоглядні та ідеологічні уявлення людей, стан держави, можливості виконання поставлених цілей. Цілі державної кадрової політики слід вибирати виходячи з інтересів особи, суспільства і держави, особливостей демографічного і культурно-історичного розвитку, а також рівня безробіття, освіченості та інших факторів.

Діюча система державної служби в Україні має певні проблеми, які потребують подальшого вирішення. Негативні фактори і тенденції у функціонуванні системи державної служби спричинені значною мірою нестабільністю та непрестижністю державної служби, недодержанням у багатьох випадках вимог щодо політичної нейтральності держаних службовців, запобігання конфлікту їх матеріальних та інших особистих інтересів, недопущення незаконного впливу на державних службовців під час виконання ними службових обов'язків, невідповідності їх статусу, матеріального забезпечення та соціального захисту рівню покладеної на них відповідальності.

Діяльність державних службовців залишається недостатньо відкритою та прозорою. Не створено умови для належного контролю з боку суспільства за діяльністю, що посилює у суспільстві недовіру до органів державної влади і разом з тим створює додаткові можливості для зловживань, корупції, безвідповідальності державних службовців.

Недостатньо високою залишається якість управлінських послуг. Мають місце суб'єктивізм у доборі, просуванні по службі державних службовців, невизначеність кар'єрної перспективи, особливо напружені умови роботи

Відповідно до державної кадрової політики в Україні необхідно створити нову концепцію роботи з людьми, що перебувають на державній службі, і визначити основні підходи до кадрової стратегії. Нині формується сучасний апарат державної служби, поступово створюється система спеціалізованих навчальних закладів для підготовки державних службовців.

Необхідним етапом розробки кадрової політики є теоретичне обґрунтування та визначення її концепції, тобто системи висхідних опорних позицій та провідних ідей, що розкривають наукові засади найбільш ефективних підходів держави до вирішення кадрових проблем у сучасних умовах і на перспективу, що визначають завдання та пріоритети державного впливу на формування, розвиток і раціональне використання кадрового потенціалу України.

Концепція державної кадрової політики, чітке визначення цілей, принципів та пріоритетів, що надає їй цільову спрямованість та цілісність, пов'язує в єдине ціле організаційні заходи та дії, взаємозбагачує теорію й практику, виходячи насамперед з того, що:

розробка та здійснення державної кадрової політики є однією із найскладніших, багатогранних і суперечливих проблем державного масштабу. Вона не може бути зведена до вирішення тільки організаційно-управлінських завдань, тим більше до підбору та розстановки керівних кадрів. Важливо виявити та реалізувати взаємодію кадрових процесів із соціально-економічними , політичними, управлінськими, культурно-духовними підсистемами українського суспільства, з історично закладеними в ньому традиціями та стереотипами у масовій свідомості;

кадрова політика держави є сукупністю різних соціальних функцій; будучи ефективним інструментом державного управління, важливим чинником розвитку суспільства, кадрова політика одночасно є елементом саморегуляції життєдіяльності населення;

кадрова політика має свою об'єктивну логіку, віддзеркалюючи рівень розвитку, потреби та можливості українського суспільства й держави, реальний стан кадрів,рівень їхнього професіоналізму і закономірності розвитку кадрових процесів, їхню залежність від характеру та рівня суспільно-політичного та економічного ладу [51,с.78].

Кадрова політика як складова внутрішньої та зовнішньої політики держави і засіб її реалізації формується на основі та в межах державної політики. Вона розробляється в інтересах останньої. Цілі, пріоритети й принципи кадрової політики визначальною мірою залежать від ролі держави у суспільстві, від вирішення основних проблем становлення української державності, типу управління(міри співвідношення президентської та парламентської республіки), рівня і демократизації механізмів устрою держави, поділу та взаємодії гілок влади (законодавчої, виконавчої та судової), розмежування їхніх функцій і повноважень, перспектив перетворень центральних регіональних та місцевих структур влади.

Кадрова політика не повинна бути вузько прагматичною, розрахованою тільки на кадрове забезпечення вирішення завдань реформування держави і суспільства. Нагальною потребою є розробка кадрової політики, яка врахує потреби сучасного стану держави і майбутнього.

При розробці концепції державної кадрової політики слід зважити на такі засади:

використання наукових принципів пізнання соціальних явищ (системність, історизм, соціальна детермінованість);

критичне осмислення та творче застосування накопичених наукових знань в галузі управління та кадрової діяльності, реалістична оцінка стану кадрового корпусу держави, визнання складності, взаємообумовленості та суперечливості кадрових процесів;

критичний аналіз вітчизняного та зарубіжного досвіду роботи з кадрами, засвоєння його уроків, осмислення позитивних і негативних сторін цього досвіду, його адаптація в Україну з урахуванням традицій та особливостей, менталітету громадян України;

урахування сучасних реалій і потреб України. Саме практика, аналіз кількісного та якісного складу кадрів дозволяють робити висновки про ефективність тих чи інших новацій, надасть матеріал для виявлення нових тенденцій і потреб[54,с.80].

Від стратегії подальшого розвитку української державності та рівня становлення ринкових відносин, долі державної власності певною мірою залежить обсяг і межі державного регулювання кадрових процесів і відносини, рівень його децентралізації та демократизації.

Керуючись сформульованими аспекти, можна визначити такі суттєві риси державної кадрової політики, яка повинна бути:

- системною, тобто такою, що базується на єдності цілей, принципів, форм і методів роботи з кадрами, що враховує різні аспекти кадрових питань (економічні, соціальні, моральні, соціально-психологічні тощо);

- науково обґрунтованою, реалістичною, творчою, такою, що враховує потреби суспільства в кадрах, послідовність та етапність вирішення стратегічних завдань, орієнтованою на відродження та сталий розвиток країни, на залучення до служби осіб, професійно підготовлених, заповзятих, з новаторськими творчими устремліннями та мотивами;

- єдиною для всієї України, але багаторівневою, такою, що охоплює весь кадровий корпус, усі кадрові процеси в умовах використання різних механізмів державного впливу на них;

- перспективною, такою, що має упереджуючий та випереджаючий характер, що враховує соціальний прогрес, зміни характеру праці та управлінських процесів;

- демократичною за цілями, соціальною базою та механізмами вирішення кадрових проблем;

- духовно-моральною, такою, що виховує у кожному працівникові особливо у державному службовцеві, чесність, упевненість у правоті і громадянську відповідальність за доручену справу та особисту поведінку;

- правовою, такою, що здійснюється в межах і на основі закону, що створює правові гарантії об'єктивного та справедливого вирішення кадрових питань.

Саме ці риси, що стають принципами, надають державній кадровій політиці цілісності сутнісної визначеності, єдності в межах усієї держави, створюють можливість її впливу на всі кадрові процеси, на всі суб'єкти кадрової роботи, виступають базою для їх взаємодії.

Таким чином, основними компонентами концепції державної кадрової політики є:

- її цілі, найближчі та довгострокові завдання;

- пріоритети і найважливіші напрями кадрової діяльності держави;

- суб'єкти та об'єкти кадрової політики й характер їхньої взаємодії;

- принципи та механізми реалізації державної кадрової політики;

- система роботи з кадрами;

технології професійного розвитку персоналу державної служби.

Важливими умовами їх розробки має стати критичний аналіз вітчизняного та зарубіжного досвіду, врахування його уроків, глибоке вивчення сучасної кадрової ситуації та стану кадрового корпусу, виявлення потреб його якісного поліпшення та професійного розвитку.

Державна кадрова політика - це вираження назрілих потреб суспільства, вимог життя, докорінних інтересів народу, важлива складова частина політики держави, її головна лінія у сфері добору, розстановки та виховання кадрів. Кадрова політика покликана забезпечити реалізацію всієї політики держави. Вона формується й здійснюється на науково-теоретичній основі, постійному аналізі практичної діяльності.

1.2 Основні підходи до реформування системи державної служби в Україні

Необхідність реформи державного управління і державної служби зумовлена розривом між сучасними вимогами суспільства і діяльністю державного апарату .

Нова роль Уряду (в широкому розумінні) полягає у виробленні політики (стратегічне планування суспільного розвитку) та реалізації способів вирішення тих суспільних проблем, які не можуть бути вирішені за допомогою ринкових механізмів. Крім цього, Уряд здійснює регулятивну функцію стосовно суб'єктів суспільних відносин, забезпечуючи контроль за дотриманням встановлених правил і норм. Функція власне управління майном при цьому зведена до мінімуму .

У зв'язку з цим сфера державного управління повинна бути чітко окреслена і обмежена виключно тими проблемами, де втручання держави є необхідним з точки зору вироблення державної політики і надання послуг.

Здійснюючи державну політику для вирішення суспільних проблем, Уряд змушений враховувати усе розмаїття легітимних інтересів різних суспільних груп, які реалізуються через вибори, а також через лобіювання і участі суспільства у прийнятті урядових рішень.

Виходячи з цього, у питанні побудови сучасної системи державного управління постає три основних завдання:

- законодавче закріплення принципів діяльності та засад організації системи державного управління та державної служби;

- створення механізму реалізації функцій державного управління відповідно до законодавчих основ та суспільних потреб ( створення нових інституцій );

- застосування принципів і процедур публічної політики в діяльності державного апарату при прийнятті урядових рішень[33,с.3].

Розуміння нової ролі Уряду змушує висувати нові вимоги до державної служби та державного службовця як основного інструменту реалізації Урядом своїх функцій.

Фактором стабільності державного апарату є принципи його діяльності та засади організації, закріплені у Конституції та законодавстві, а фактором змін є потреби суспільства. У своїй діяльності апарат має дотримуватися згаданих принципів і засад, а також бути чутливим та оперативно адаптуватися до потреб суспільства, які постійно змінюються.

Основні етапи подальшого реформування системи державної служби.

Перший етап . Законодавче закріплення принципів діяльності та засад організації системи державної служби (2006 рік)

Ключовим завданням цього етапу є прийняття нового Закону України “Про державну службу”, розробленого на основі Концепції розвитку законодавства про державну службу, схваленої Указом Президента від 5 січня 2005 року № 1. Концепція враховує основоположні принципи та підходи до правового регулювання та організації державної служби, прийняті в Європейському Союзі, серед яких:

- поділ між державною (публічною) та приватною сферами;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8