Криміналістична ідентифікація

Практичне значення криміналістичної характеристики злочинів розкривається у рекомендаціях із встановлення і застосування криміналістично значущих множинностей ознак злочинів різного ступеня спільності, які характеризують:

а) найширші множинності злочинів (наприклад, злочини проти життя та здоров'я особи, злочини проти власності тощо);

б) групи злочинів (наприклад, вбивства, розкрадання тощо);

в) види злочинів (наприклад, вбивства (при виявленні трупа), привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем тощо);

г) різновиди злочинів (наприклад, вбивство (коли особа потерпілого не встановлена), розкрадання на підприємствах того чи іншого виробництва тощо, іноді з конкретизацією виду продукції, що виробляється і відрізняється технологією (ковбасної, консервної тощо).

Як і будь-яка система, криміналістична характеристика складається з взаємопов'язаних складових частин --елементів. У літературі по-різному визначаються види таких елементів та кількість їх: від прямого слідування системі елементів складу злочину до переліку криміналістично значущих елементів, які не завжди структурно узго-джуються з системою кримінально-правової характерис-тики певного виду злочину.

Криміналістичний аспект характеристики злочинів під-порядкований завданням доказування по кримінальній спра-ві. Саме тому структура криміналістичної характерис-тики будується на підставі системи обставин, які вхо-дять до предмета доказування (ст. 64 КПК), і елементів складу злочину, передбачених відповідними статтями КК.

Проте криміналістична характеристика злочинів шир-ша за їх кримінально-правову та кримінально-процесуальну характеристики, оскільки містить не тільки систему обставин, які мають кримінально-правове значення, а й низку інших чинників. Отже, конкретизація кримінально-правової характеристики здійснюється за рахунок виділення елементів (наприклад, механізму, способу, обстановки злочину тощо), які мають вирішальне значення для розкриття злочину. При цьому деякі суміжні елементи мо-жуть бути наповнені змістом інших характеристик. Так, елемент «суб'єкт злочину» може містити компоненти, по-в'язані з такими чинниками, як психологічні, що вплива-ють на формування та здійснення злочинної мети. Виходячи з цього, криміналістична характеристика злочинів може розглядатися як система, що складається з елементів, котрі містять у собі окремі підсистеми -- компоненти:

а) особа злочинця, яка характеризується фізичними, соціально-демографічними даними; категорії посадових матеріально відповідальних осіб та інших осіб, які можуть бути причетними до злочину; чинники, що мали вплив на формування та здійснення злочинної мети, створення злочинної групи, розподіл ролей між співучасниками тощо;

б) способи готування до злочину (пошук відповідних знарядь злочину, заходи щодо створення лишку сировин готової продукції, резерву грошових коштів та ін.); способи вчинення злочину (ненасильницькі дії, заходи щодо заволодіння майном, його вилучення, збуту, реалізації); способи приховування злочину (маскування злочинних дій);

в) особа потерпілого (демографічні дані, відомості про спосіб життя, риси характеру, звички, зв'язки і стосунки, ознаки фіктивності тощо);

г) предмет посягання: грошові кошти, цінні папери, матеріальні цінності у вигляді сировини, палива, матеріалів, напівфабрикатів, готових виробів з урахуванням їх споживчої цінності, які можуть бути віднесені до різних джерел посягання (підзвітні цінності, невраховані цінності, створені при їх виробництві за рахунок лишку, який надійшов зі сторони (сторонні цінності), від співучасників, майно, приховане від оподаткування);

ґ) обстановка вчинення злочину: місце як частина матеріального середовища, що включає, окрім приміщення та ділянки місцевості, сукупність різних предметів. До об-становки належать також чинники регулятивного характеру, що визначають порядок діяльності, фактори поведінки людей у побуті й трудовій діяльності;

д) наслідки у вигляді будь-яких змін, викликаних злочином, виражені у фізичній матеріальній шкоді, відображеній у матеріальній обстановці злочину (характерні сліди пошкоджень, викликані злочинними діями, їх локалізація і взаємозв'язок), та моральній шкоді, заподіяній злочином.

Криміналістична характеристика як накопичувач і джерело відомостей про певні види злочинів, виконуючи інформаційну функцію, являє собою єдину інформаційну систему. Використання такої системи можливе шляхом одержання та аналізу відомостей щодо окремих елементів і встановлення зв'язків між ними. У цьому розумінні всі елементи системи теоретично рівнозначні, тому поділяти їх на основні та другорядні недоцільно. У той же час використання такої інформаційної системи вимагає в кожному конкретному випадку визначення ключового елемента, через який можна здійснити «вхід» у систему з метою одержання необхідної інформації. Визначення ключового елемента для конкретного випадку залежить від слідчої ситуації, яка склалася на даному етапі розслідування, від того, які вихідні дані має слідчий і які з них необхідно встановити. Аналіз кримінальних справ щодо злочинів різних категорій показує, що значна частина їх вчиняється способами, ознаки яких не завжди очевидні. Тому їх виявлення і пояснення вимагають насамперед знання і використання систематизованого опису злочинних способів.

Великого значення набувають рекомендації, побудовані на аналізі закономірних зв'язків, які складаються між елементами криміналістичної характеристики. У дослідженні таких зв'язків міститься перш за все практичне призначення криміналістичної характеристики злочинів. Принципові можливості використання у розслідуванні закономірних зв'язків між елементами криміналістичної характеристики полягають у тому, що за наявності відомостей щодо одних типових обставин передбачається існуван-ня інших. Це важливо не тільки для розслідування злочину на початковому його етапі, пов'язаному із встановленням особи, яка вчинила злочин (вбивство, крадіжку тощо), а й для ситуації, коли на початку розслідування, наприклад у справах про економічні злочини, особа, причетна до злочину, відома, але не відомі способи його вчинення.

Розглянуті закономірні зв'язки можуть бути однозначними і багатозначними (ймовірними). У першому випадку складається такий зв'язок, коли за наявності одних обставин можна категорично вважати існуючими обставини, що належать до іншого елемента характеристики. У другому випадку закономірні зв'язки мають ймовірний характер, встановлюють більший або менший ступінь вірогідності, що визначається на підставі даних статистичного обліку типових ознак масиву вивчених кримінальних справ відповідного виду злочину (певного регіону, періоду).

Криміналістичне дослідження закономірних зв'язків обставин, які характеризують злочини певного виду, вимагає застосування спеціально розроблених програм з метою отримання статистичних даних про взаємозв'язки таких обставин. У деяких випадках простежується закономірний зв'язок між особами, які можуть бути причетними до даного виду злочину, і способом його вчинення і приховування, застосування певних знарядь злочину Такий зв'язок має вірогідний характер і може бути підставою для побудови системи типових версій, що використовуються з урахуванням фактичних даних по справі, яка розслідується, для висунення та перевірки робочих слідчих версій. Кожний з елементів системи пов'язаний з іншими прямо та опосередковано, що значною мірою визначає характер зв'язків між ними. Залежно від рівня та обсягу слідчого завдання аналіз таких зв'язків може охоплювати різну кількість елементів. У будь-якому випадку можна простежити прямий зв'язок між елементами «особа злочинця» і «спосіб злочину», який виявляється у тому, що лише особи з певними характерологічними даними або ті, що займають певну посаду, можуть використовувати певний зло-чинний спосіб. У той же час на даний зв'язок впливають побічні обставини, що стосуються предмета злочинного посягання та обстановки злочину.

Типові слідчі ситуації та характер першочергових слідчих дій.

Невідкладні й первісні слідчі дії є криміналістичними поняттями. У більшості випадків вони здійснюються на по-чатковому етапі розслідування. Разом з тим, невідкладного характеру набувають відповідні слідчі дії й на наступних етапах розслідування.

Розкриття злочинів значною мірою залежить від способів їх приховування. Способи приховування злочинів поділяються на групи, пов'язані з такими особливостями:

1) утаювання інформації, її джерел пасивними способами (умовчання, неповідомлення, відтягнення часу, відмова від дачі показань тощо) і активними способами (приховання знарядь злочину, предметів посягання, матеріальних цінностей, грошових коштів та ін.);

знищення інформації (слідів злочинця, наслідків його дій);

маскування інформації, прийоми якого спрямовані на викривлення уявлення про особу злочинця, спосіб його дій та інші обставини злочину (зміна зовнішнього вигляду особи, яка вчинила злочин, зміна звичайного розташування предметів тощо); фальсифікацію (підроблення) інформації, створення неправдивої інформації, що виходить від заявників (свідомо неправдива заява, донос), учасників кримінального процесу (свідомо неправдиві показання); створення фальшивих слідів, предметів, документів, їх підміна тощо; інсценування злочинів (удаване створення обстановки, яка не відповідає події, що відбулась, з метою приховати злочин і спрямувати розслідування у помилковому напрямі).

У системі розкриття злочинів одним з важливих напрямів є робота слідчого і оперативно-розшукових органів по «гарячих слідах». Даний термін характеризує сліди (матеріальні та ідеальні) як такі, з моменту залишення яких минуло мінімум часу, що не вплинуло на необоротні зміни «неостиглих» слідів.

Як «гарячі сліди» можуть виступати будь-які зміни, що відбулися внаслідок злочину, у вигляді слідів відображень, речовин, матеріалів, виробів та інших предметів. До таких слідів належать також факти, які викладаються у поясненнях і показаннях різних осіб про подію злочину та його обставини.

Чинник часу як характеристика ступеня збереження матеріальних слідів залежить від їх виду, умов створення, місця знаходження та інших обставин. Стосовно слідів-відображень (сліди рук, взуття, транспортних засобів, знарядь та інструментів тощо), то можливість їх використання як «гарячих» пов'язана з визначенням їх «свіжості» за відносними фізичними ознаками (насиченість потожирового шару слідів папілярних ліній, невивітрений ґрунт у сліді взуття та ін.), ситуаційними ознаками (наприклад, метеорологічний вплив -- слід взуття на свіжому снігу).

Важливим засобом, що сприяє розкриттю злочинів по «гарячих слідах», є прийоми визначення приналежності слідів до справи при провадженні первісних слідчих дій, насамперед під час огляду місця події, обшуку та ін.

Велике значення має застосування прийомів, за допомогою яких можна встановити:

а) просторово-часові зв'язки між окремими слідами злочину та обставинами події;

б) ідентифікаційні та ситуаційні властивості слідів та їх доказову цінність;

в) причини відсутності або наявності слідів як фактів, що суперечать природному перебігу аналогічних подій (негативні обставини).

Зазначені обставини можуть бути встановлені шляхом застосування комплексу криміналістичних прийомів:

вивчення окремих слідів злочину;

вивчення комплексу слідів (матеріальних та ідеальних);

порівняльного аналізу даних вивчення слідів і оперативно-розшукової інформації;

порівняльного аналізу даних вивчення слідів і моделей аналогічних типових ситуацій;

5) з'ясування причин розбіжностей (суперечностей) між даними вивчення слідів та іншими джерелами інформації;

6) перевірки висунутих у зв'язку з такими суперечностями слідчих версій шляхом проведення відповідних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів.

Застосування даного комплексу прийомів на початковому етапі розкриття злочинів по «гарячих слідах» має визначальне значення. Це пояснюється особливістю початкового етапу розслідування як періоду, що настає здебільшого безпосередньо після вчиненого кримінального діяння, інтенсивна робота під час якого забезпечує «наближення» до події злочину (чинник наближення).

Розкриття злочинів по «гарячих слідах» розпочина-ється як тільки виявляються ознаки злочину, у зв'язку з чим на підставі КПК і чинного законодавства, що регламентує оперативно-розшукову діяльність та організаційно-правові основи боротьби із організованою злочинністю, вживаються такі заходи:

припинення протиправних дій злочинця;

затримання злочинця на місці вчинення злочину і доставлення його до місця утримання;

вжиття заходів щодо ліквідації наслідків злочину;

виявлення і збереження джерел інформації про подію злочину;

попереднє дослідження і перевірка інформації про ознаки злочину.

Особливістю цієї діяльності є те, що її часто здійснюють особи, які опинилися на місці події: оперативні працівники, дільничні інспектори, члени патрульно-постових груп, контрольно-перепусткових пунктів, представники охорони підприємств, установ, організацій, які передусім вжи-вають заходів щодо припинення злочинних дій, затримання злочинця на місці вчинення злочину, надають допомогу потерпілим, охороняють затриманих осіб до прибуття слідчо-оперативної групи, чергового наряду міліції або доставляють їх до найближчого місця утримання; вживають заходів щодо охорони місця події (видаляють сторонніх осіб, виставляють огорожі), встановлюють очевидців, інших свід-ків, їх адреси.

На цьому етапі розкриття злочинів по «гарячих слі-дах» особлива роль належить черговому відповідного органу внутрішніх справ. Отримавши повідомлення про зло-чин, черговий вживає заходів щодо його розкриття, а саме:

а) інструктує по телефону заявника про його наступні дії;

б) направляє найближчий наряд патрульно-постової служби до місця події;

в) сповіщає про подію дільничного інспектора;

г) направляє до місця події наряд міліції та слідчо-оперативну групу;

ґ) повідомляє про подію начальника міліції (РВВС);

д) забезпечує постійний зв'язок з місцем події та слідчо-оперативною групою.

Наступний етап розкриття злочину по «гарячих слідах» розпочинається після прибуття до місця події слідчо-оперативної групи. Діяльність слідчого (дізнавача) спочатку спрямовується на оцінку слідчої ситуації, що склалася, вирішення питання про наявність ознак злочину, вжиття оперативно-розшукових або організаційних заходів для розкриття злочину по «гарячих слідах». З цією метою паралельно з оглядом, якщо кримінальна справа порушена, можуть проводитися інші невідкладні слідчі дії (допит, обшук). Одночасно складаються орієнтувальні дані для розшуку відповідних осіб, знарядь злочину, викрадених предметів. До оперативно-розшукових заходів, що вживаються, Належать такі:

а) переслідування і затримання злочинця за запаховими слідами за допомогою службово-розшукового собаки;

б) організація загороджувальних заходів та перекриття шляхів відходу злочинця;

в) організація пошуково-розшукового патрулювання За участю потерпілого або свідків-очевидців;

г) організація засідок у місцях ймовірної появи злочинця;

ґ) спостереження за місцями значного скупчення людей (ринки, вокзали, магазини та ін.);

д) «прочісування» території, прилеглої до місця події;

є) організація поквартирного опитування осіб, які проживають поблизу місця події.

Розкриття злочину може розпочатися від:

а) предме-тів, що були знайдені на місці події;

б) слідів-відображень;

в) знаряддя вчинення злочину (інструменти, зброя, транспортні засоби);

г) способу вчинення злочину;

ґ) ознак зовнішності злочинця, що збереглися у пам'яті потерпілих, очевидців.

На даному етапі великого значення набуває проведення тактичної операції «Розшук», яка проводиться для пошуку особи за ознаками зовнішності і містить:

допит потерпілих, свідків-очевидців;

складання словесного портрета, малюнків по пам'яті та ін.;

пред'явлення потерпілим, свідкам-очевидцям фотознімків з оперативних обліків;

здійснення оперативних заходів з метою впізнання злочинця;

5) перевірку даних за криміналістичними обліками картотек осіб, які зникли безвісти, невпізнаних трупів та ін.;

6) призначення портретно-криміналістичної, комплексної судово-медичної та криміналістичної експертиз для ідентифікації невпізнаного трупа.

Особливе місце у системі розшуку злочинця на стадії розкриття злочину посідає робота щодо використання слідів рук, виявлених на місці події, яка включає:

огляд слідів (за участю фахівця);

перевірку за картотекою слідів пальців рук з місць нерозкритих злочинів;

перевірку за дактилоскопічною картотекою осіб, які перебувають на криміналістичному обліку;

призначення дактилоскопічної експертизи за наявності підозрюваних;

допит підозрюваного з пред'явленням висновку дактилоскопічної експертизи.

До завершальної стадії виконання невідкладних слідчих дій накопичується достатньо відомостей з основних джерел інформації, у деяких випадках -- встановлюється підозрювана особа. Ця стадія має аналітичний характер. Слідчий працює над матеріальними джерелами інформації: проводить їх огляд і попереднє дослідження із засто-суванням технічних засобів; вирішує питання про їх віднесеність і придатність для використання, проводить фіксацію не виявлених раніш ознак.

Для попереднього дослідження слідчий залучає фахівців, проводить перевірку показань, отриманих від свідків-очевидців, які співставляються з механізмом злочину. На підставі аналізу зібраної інформації висуваються слідчі та розшукові версії На цій стадії може виникнути необхідність у створенні слідчо-оперативних груп, загальному плануванні їх діяльності. У зв'язку з цим склалися певні організаційні форми взаємодії слідчого з органами дізнання:

взаємне інформування про встановлені по справі факти, що стосуються предмета розслідування;

спільне планування розслідування по кримінальній справі, особливо тоді, коли винні у вчиненні злочину невстановлені;

спільне проведення слідчих і розшукових дій;

дача слідчим відповідно до положень статей 114, 118, 191 КПК доручень оперативним працівникам про проведення ними самостійно окремих слідчих дій і розшукових заходів.

Криміналістична характеристика бандитизму, який належить до групи злочинів проти громадської безпеки

Бандитизм належить до складних злочинів. Криміналістична характеристика злочинів являє собою певну систему відомостей, її практичне значення полягає в тому, що за наявності одних ознак слідчий може припустити наявність інших і провести необхідні слідчі дії й тактичні операції. Спосіб злочину - це певний спосіб дій злочинця, те, як здійснюється і приховується злочин. Бандитизм має місце при вчиненні хоча б однієї з таких дій: а) організації озброєної банди; б) участі у такій банді; в) участі у нападі, вчиненому бандою. Бандитські напади ретельно готуються. Злочинці передусім вивчають об'єкт нападу: місцезнаходження підприємства, установи, організації; режим його роботи процес руху реальних коштів; стан охорони, захисту, засобів зв'язку тощо. Якщо готується напад на окремих осіб, то вивчається спосіб життя даної людини, режим дня, умови охорони квартири або будинку, наявність і склад можливих свідків тощо. Приготування до здійснення бандитського нападу включає його планування: складання плану дій, розподіл ролей учасників залежно від різних ситуацій, підшукування зброї, засобів маскування, транспорту, визначення порядку відходу з місця злочину тощо. Спосіб вчинення бандитизму полягає у нападі на підприємство, установу, організацію або на окремих осіб. Напад може здійснюватися у трьох формах: фізичному насильстві, психічному насильстві й створенні небезпеки негайного застосування насильства. Напад може полягати у знищенні майна, приміщень, транспортних засобів. Дії бандитів щодо приховання злочину можуть складатися із: а) знищення слідів; б) укриття предметів - речових доказів; в) маскування окремих слідів і об'єктів; г) фальсифікації. При здійсненні бандитських нападів злочинці досить часто застосовують засоби маскування: надівають маски або капронові панчохи на голову чи на обличчя, використовують перуки або штучні вуса. Бандити часто вживають заходи до усунення слідів на місці злочину, знищують знаряддя і засоби вчинення злочину, спотворюють або знищують трупи, знищують або ховають одяг або взуття, в яких вчинявся злочин, змінюють свій зовнішній вигляд. Учасники банд рідко вчиняють злочини за місцем свого проживання. Зазвичай вони вважають за краще діяти в іншому районі або місті (у ряді випадків бандитські напади здійснюються навіть в іншій республіці СНД). Крім безпосереднього нападу, можуть мати криміналістичне значення: а) місце розташування бандитського формування (місце базування); б) місце розробки плану дій; в) місце зберігання зброї; г) місце зберігання предметів, здобутих злочинним шляхом; д) місце збуту, реалізації вилучених злочинцями предметів; е) місце тренування бандитів тощо. Час вчинення злочину пов'язаний з об'єктом і предметом посягання. Він визначається режимом роботи підприємства, установи або організації, наявністю в певні періоди та інтервали великих грошових сум, виручки. Напад може залежати від часу інкасації, послаблення режиму охорони об'єкта в той або інший період, часу здачі зміни тощо. Напади на підприємства, установи та організації, а також на їх представників (інкасаторів, кур'єрів, фінансових керівників, бухгалтерів-касирів та ін.) здійснюються переважно в денний час. Напади ж на окремих громадян - у вечірній і нічний час. Як вогнепальна зброя при бандитських нападах найчастіше використовуються автомати і карабіни, пістолети і револьвери, гвинтівки і рушниці (або їх обрізи), кулемети і гранатомети. Як холодна зброя - фінські ножі, кинджали, багнет-ножі, стилети, кастети, кистені, нунчаки, спеціальні заточки тощо. У ході бандитських нападів може використовуватися і зброя вибухової дії - предмети, які містять у собі порох, динаміт, тротил, нітрогліцерин, піроксилін та інші хімічні речовини, їх сполуки і суміші, здатні вибухнути без доступу кисню, в тому числі спеціальні вибухові засоби типу "Ключ", "Імпульс" тощо. У структурі криміналістичної характеристики злочинів важливе місце посідає особа злочинця. Кількість учасників банди може бути різною. Найбільш поширені банди з числом учасників 6-11, іноді зустрічаються банди, до складу яких входять 12-25 і більше чоловік. Бандитське формування передбачає суворий розподіл функцій і ролей між його учасниками, певну ієрархію. Банді властиві такі ознаки, як наявність лідера, конспірація, розподіл ролей, дотримання неформальних норм поведінки, наявність відповідних "фондів" тощо. У структурі банди зазвичай виокремлюються: 1) лідер банди (особа, як правило, судима, що користується авторитетом у злочинному світі); 2) охоронці (найближче оточення лідера); 3) бойовики (безпосередні виконавці нападів); 4) скарбник; 5) допоміжний персонал (особи, які надають допомогу в збуті матеріальних цінностей, здобутих злочинним шляхом, особи, які обслуговують учасників банди, особи, які мають конспіративні квартири - "малини" тощо).
У функції лідера банди входить, як правило, визначення основних напрямів діяльності банди, підбір і затвердження учасників і визначення їх повноважень, розподіл викраденого, постачання зброї тощо. У нападах на підприємства, установи, організації або окремих громадян лідер, зазвичай, участі безпосередньо не бере. Мотиваційна сфера такої особистості характеризується егоцентризмом, стійким конфліктом з частиною представників оточення, виправданням себе. Створення системи розслідування бандитизму передбачає типову модель злочину, яка поєднується з алгоритмом дій слідчого.

Так, у процесі розслідування бандитизму важливо встановити такі обставини: чи мали місце напади на підприємства, установи, організації або на окремих осіб (їх кількість, наслідки тощо); у який спосіб вчинювалися напади; де, коли і за яких обставин було вчинено напад (у якому місці, на який об'єкт, у який час доби, у який період роботи, чи охоронявся об'єкт, чи використовувалася сигналізація, чи не порушувалися умови перевезення і доставки грошей, валютних цінностей і тощо); хто нападав (кількість злочинців, їх вік, соціально-психологічна характеристика, наявність судимостей, ставлення до вчиненого злочину тощо); чи була злочинна група стійкою (наявність тісного зв'язку між учасниками злочинної групи, спільність дій, єдність наміру, розподіл ролей, наявність злочинних звичаїв тощо); чи була група озброєною (чи застосовувалася вогнепальна, холодна зброя або зброя вибухової дії; який її тип і вид; чи були обізнані всі члени банди у процесі нападу (його підготовки) про зброю, та її призначення тощо); джерело придбання зброї (у кого і де придбано зброю, скільки одиниць, якого типу і виду, з якою метою, де вона зберігалася, чи застосовувалася раніше для нападів); у чому виявилися функції і роль кожного учасника банди; які цілі і мотиви нападів; хто є лідером банди; соціально-психологічний портрет лідера банди (його вплив на учасників злочинної групи, авторитет у злочинному світі й у банді, цинізм, жорстокість, девіантна поведінка тощо); які технічні засоби використовувалися при нападі; які способи маскування застосовували злочинці; чи є людські жертви (загибель людей); кому могло бути відомо про підготовку нападу; які стосунки між членами банди (сувора ієрархія, згуртованість, ворожість тощо); чи мала банда корумповані зв'язки з посадовими особами органів державної влади.

ВИСНОВОК

Вирішення проблем належної кримінально-правової охорони громадської безпеки є дуже важливими для суспільства та держави. Злочини проти громадської безпеки належать до загальнонебезпечних діянь, які створюють загрозу життю та здоров'ю людей, власності, довкіллю, нормальній діяльності підприємств, установ та організацій. Без підтримки громадської безпеки неможливо створити умов належного захисту особистих, фізичних і духовних прав людини і громадянина, основні з яких закріплені у ст. 3 Конституції України.

Науково-практичний інтерес до цих проблем обумовлюється метою більш поглибленого дослідження законодавчої бази, кількісно-якісних характеристик цих злочинів, вивчення їх зв'язку з соціальним середовищем, економічними, соціальними, соціально-психологічними, етнічними, культурними та іншими чинниками, необхідністю обміну досвідом організації ефективної протидії з боку системи органів боротьби зі злочинністю у міжнародному масштабі.

Необхідно акцентувати увагу в боротьбі зі злочинами проти громадської безпеки на усуненні фінансово-економічного підґрунтя існування злочинних формувань та вдосконаленні форм і методів оперативно-розшукової, розвідувальної діяльності. Заохочувати до розробки нових і вдосконалення існуючих техніко-криміналістичних засобів, призначених для припинення, розслідування та попередження злочинів проти громадської безпеки.

Розробити оптимальну міжнародну методику взаємодії правоохоронних і контролюючих органів та їх підрозділів у боротьбі зі злочинами проти громадської безпеки. Забезпечити імплементацію у вітчизняне законодавство міжнародних стандартів щодо протидії злочинам проти громадської безпеки.

Література

1. Бычкова С.Ф. Становление и тенденции развития науки о судебной экспертизе. - Алма-Ата, 1994

2. Зотов Б.Л. Идентификация в криминалистике.- М., 1973

3. Криміналістика. За редакцією академіка П.Д. Біленчука. Київ, “Атіка”, 1998р.

4. Криміналістика за редакцією професора В.Ю.Шепітька.- К., 2001

5. Кримінальний кодекс України від 1 вересня 2001 року

6. Салтевский М.В. Идентификация и установление групповой принадлежности. - Х., 1965.

7. Сегай М.Я. Современные возможности судебных экспертиз в свете достижения науки и техники.- К., 1987.

8. Советская криминалистика. Под. ред. проф. В.К.Лисиченко. Киев, “Вища школа», 1998г.

Страницы: 1, 2, 3