Кримінально-правова характеристика співучасті у злочині

.

Проте чинний КК України у ст. 26 визначає співучасть як умисну спільну участь кількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину (таке саме за змістом положення закріплено і в ст. 32 КК Російської Федерації Уголовный кодекс Российской Федерации // Собр. Законодательства Российский Федерации. - 1996. - №25. - С.6015.). Зрозуміло, що поява терміна «умисно» перед словом «злочин» пов'язана передусім з бажанням законодавця закріпити вирішене в теорії питання необережної форми вини у співучасті. Цим підкреслюється, що співучасть можлива лише в умисних злочинах. У пояснювальній записці до ст. 26 проекту КК України його автори зазначають, що «співучасть передбачає не тільки спільну умисну участь у злочині, а й умисний характер самого цього злочину» Пояснювальна записка до проекту Кримінального кодексу України // Укр.. право. - 1997. - №2(7). - С. 134. .

Однак тоді виникає інша проблема, пов'язана з тим, що термін «умисно», поставлений перед терміном «спільно», може розглядатися тільки як такий, що характеризує ознаку спільності, а не сам злочин. Отже, поставивши термін «умисно» перед терміном «злочин», законодавець фактично обмежив практику стосовно тлумачення поняття «спільність». Він визнав співучастю лише такі дії двох чи більше осіб, у яких мала місце взаємна обізнаність співучасників про їх злочинні наміри, тобто двосторонній суб'єктивний зв'язок.

На нашу думку, слід звернути увагу на ту обставину, що і відповідальність, і покарання особи, зокрема й при співучасті, мають індивідуальний характер, тому ознаки співучасті слід встановлювати у діях кожного співучасника, потрібно з'ясовувати, чи діяла конкретна особа умисно спільно з іншою. Якщо це так, то в її діях є всі ознаки співучасті.

Спільність злочинної діяльності передбачає наявність певної психічної спільності, психічного зв'язку між особами, які діють спільно. Нижче, проводячи соціально-психологічний аналіз форм співучасті, розглянемо такі важливі її параметри, як спільність інтересів, єдність мети осіб, які діють спільно, соціально-психологічні механізми, що забезпечують єдину спрямованість у діях групи.

Розділ II. Види співучасників

Новий Кримінальний кодекс України прин-ципово залишив незмінною класифікацію співучасників злочину, яка передбачалась КК 1960 р. Як і раніше ними, поряд із виконавцем, ви-знається організатор, підбурювач (у попередньому КК -- підмовник) та пособник (ч. 1 ст. 27 КК).

Однак збереження принципового підходу до визначення видів співучасників не означає, що інститут співучасті у цій частині не зазнав змін. Такі зміни новим КК передбачені. При-чому вони стосуються законодавчого описан-ня кожного виду співучасників і у ряді випад-ків є досить істотними. З огляду на зазначене, а також враховуючи важливість цього питання для практики боротьби із злочинністю, особ-ливо організованою та кримінальне караною корупцією, видається за необхідне детально розглянути положення нового КК щодо співучасників злочину, акцентувавши увагу па новелах кримінального закону, а також де-яких особливостях кваліфікації діянь того чи іншого співучасника.

2.1. Виконавець (співвиконавець) злочину

2.2. Організатор злочину

Відповідно до ч. 4 ст. 19 КК 1960 р. організатором визнавалась осо-ба, яка організувала вчинення злочину або ке-рувала його вчиненням. Тепер же згідно з ч. З ст. 27 нового КК організатором є особа, яка вчинила хоча б одну з таких дій: організувала вчинення злочину (злочинів); керувала підго-товкою злочину (злочинів) або його (їх) вчи-ненням; утворила організовану групу чи зло-чинну організацію; керувала організованою групою чи злочинною організацією; забезпе-чувала фінансування організованої групи чи злочинної організації; організовувала прихо-вування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Отже, коло дій, які дають підстави визнати особу орга-нізатором, значно розширились, а це, у свою чергу, дає правоохоронним органам більше можливостей для притягнення до криміналь-ної відповідальності найбільш небезпечної фігури у злочинній діяльності -- організатора (керівника).

Що стосується змісту ознак, за якими особа визнається організатором, то вони в основно-му зводяться до такого.

Організація вчинення злочину (злочинів) полягає у діях, які спрямовують, об'єднують інших співучасників на вчинення одного чи декількох злочинів чи координують їх пове-дінку. При цьому ініціатива вчинення злочи-ну може і не належати організатору, а бути ли-ше підтриманою ним. Дії по організації зло-чину полягають, зокрема, у: а) залученні до його вчинення виконавців, пособників, під-бурювачів чи інших організаторів; б) розподілі обов'язків між ними; в) визначенні об'єкта (предмета) посягання; г) розробці плану вчи-нення злочину. Основне завдання, на вико-нанні якого зосереджена діяльність організа-тора при організації вчинення злочину. -- спрямувати. об'єднати і скоординувати зусил-ля інших осіб на вчинення злочину. Організа-ція останнього може включати залучення до вчинення злочину, об'єднання та координа-цію зусиль як співучасників всіх видів, так і лише одного (наприклад, виконавця) чи двох. Організація вчинення злочину може здійсню-ватись у формі наказу, угоди, прохання, під-купу, доручення, замовлення тощо. Так, судо-ва практика за певних обставин визнає замов-лення вбивства його організацією.

Керування підготовкою злочину (злочинів) передбачає спрямування дій виконавця, пособника чи підбурювача на готування до одного чи декількох злочинів, а саме на: підшукуван-ня або пристосування засобів чи знарядь; під-шукування співучасників; замовлення вчи-нення злочину; усунення перешкод; інше умисне створення умов для вчинення злочи-ну. Керуванням підготовкою злочину (злочи-нів) охоплюється також проведення інструк-тажу співучасників щодо виконання ними відповідних злочинних дій (бездіяльності), вироблення заходів щодо нейтралізації діяль-ності правоохоронних органів (організація підкупу, застосування насильства до праців-ника такого органу чи його близьких, усунен-ня його з посади чи інше блокування його діяльності, яка може перешкодити вчиненню злочину), визначення місць переховування співучасників після вчинення ними злочину, а також місць приховування знарядь, засобів вчинення злочину, його слідів та предметів, здобутих злочинним шляхом тощо. У разі ко-ли організатор спрямовує зусилля, наприклад, виконавця на вчинення підготовчих дій, які самі по собі є злочинними (підроблення доку-ментів, викрадення чи зберігання зброї, да-вання хабара тощо), його дії потребують додат-кової правової оцінки ще як організатора чи підбурювача таких злочинів.

Керування вчиненням злочину (злочинів) передбачає спрямування зусиль інших співучасників на безпосереднє виконання об'єктивної сторони злочину (дій виконавця) чи забезпечення такого виконання (дій пособника та підбурювача). Воно може полягати, зокрема, у: наданні настанов конкретним уча-сникам злочину щодо виконання тих чи ін-ших дій, які становлять об'єктивну сторону вчинюваного злочину чи забезпечують вико-нання таких дій; координації дій співучасни-ків (їх розстановка на місці вчинення злочи-ну. визначення послідовності вчинення зло-чинних дій, форми і порядку зв'язку між співучасниками під час їх вчинення); забезпе-ченні прикриття злочинних дій співучасників тощо.

Особливістю цього виду організаторських дій є те, що вони пов'язані з безпосереднім виконанням об'єктивної сторони злочину і здійснюються в процесі вчинення злочину або перед його початком.

Організація вчинення злочину, керування його підготовкою чи вчиненням, а також інші форми організації злочинної діяльності не виклю-чають участі організатора у виконанні об'єкти-вної сторони злочину, тобто участі його у ньо-му як виконавця. За таких обставин дії орга-нізатора слід кваліфікувати за статтею Особ-ливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин без по-силання на ст. 27 КК. Якщо у вчиненні одного злочину особа брала участь як організатор, а в іншому -- як виконавець, пособник чи підбу-рювач. її дії у кожному разі мають одержувати самостійну правову оцінку.

Утворення організованої групи чи злочин-ної організації -- це сукупність дій по орга-нізації (формуванню, заснуванню, створен-ню) стійкого злочинного об'єднання для вчи-нення одного чи багатьох злочинів.

Дії щодо утворення організованої групи чи злочинної організації за своїм змістом є близь-кими до дій по організації злочину (підшуку-вання відповідних співучасників, об'єднання їх зусиль. визначення загальних правил пове-дінки членів групи або організації тощо). Од-нак основне завдання, яке стоїть перед орга-нізатором у цьому випадку, є іншим -- ство-рити (заснувати) стійке об'єднання осіб, в якому поєднати (зробити спільними) їх зусил-ля для заняття злочинною діяльністю. Нала-годження функціонування стійкого злочин-ного об'єднання передбачає встановлення взаємозв'язку в діях окремих учасників остан-нього та діяльності його структурних частин, упорядкування, узгодження їх дій (діяльності) відповідно до загальної структури об'єднання.

Керування організованою групою чи зло-чинною організацією полягає у вчиненні су-купності дій, спрямованих на управління про-цесом підтримання їх функціонування (забез-печення існування та збереження організова-ності) як стійкого об'єднання осіб та або здійснення ними злочинної діяльності.

Таке керування може здійснюватись у формі віддання наказів, розпоряджень, дору-чень, проведення інструктажів, організації звітів про виконання тих чи інших дій, прийняття рішень про застосування заходів впливу щодо членів злочинного об'єднання за невиконання доручень його керівництва або порушення встановлених у ньому правил поведінки.

Фінансування злочинної діяльності орга-нізованої групи чи злочинної організації -- це забезпечення їх коштами у національній ва-люті України чи в іноземній. Воно передбачає як організацію винним постачання зазначе-ним об'єднанням фінансів іншими особами, так і здійснення такого постачання ним без-посередньо. Таке забезпечення має місце не лише тоді, коли фінанси поставлені даним об'єднанням у необхідній кількості, а й тоді, коли вони лише частково задовольнили їх по-треби. Воно може спрямовуватись на фінан-сування як забезпечення функціонування ор-ганізованої групи чи злочинної організації (придбання техніки, зброї, іншого майна. оренду чи придбання приміщень, видачу кош-тів членам таких об'єднань як плату за вико-нання ними відповідних функцій, підкуп предста-вників влади, здійснення розвідувальної та контррозвідувальної діяльності), так і вчинен-ня конкретного злочину (придбання та при-стосування знарядь та засобів його вчинення. вкладання коштів у незаконну підприємниць-ку діяльність, виплата винагороди виконав-цям та іншим співучасникам злочину тощо).

Інше, крім фінансового, забезпечення (ма-теріально-технічне, інформаційне тощо) зло-чинної діяльності названих об'єднань за зако-ном не є підставою для визнання особи орга-нізатором злочину. Особа, яка здійснює таке забезпечення, може бути визнана організато-ром лише за умови вчинення нею інших дій, передбачених ч. З ст. 27 КК.

Приховування злочинної діяльності орга-нізованої групи або злочинної організації яв-ляє собою організацію специфічної форми пособницької діяльності у вигляді перехову-вання злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, його слідів чи предметів, здобутих злочинним шляхом, іншого приховування злочинної діяльності зазначених об'єднань. Приховування злочинної діяльності таких об'єднань може виразитись в організації; а) легалізації доходів, отриманих таким об'єд-нанням злочинним шляхом; б) підкупу пра-цівників органів державної влади з метою не-вжиття ними передбачених законом заходів до викриття учасників групи (організації) та при-тягнення їх до відповідальності; в) проник-нення учасників таких об'єднань до органів державної влади та місцевого самоврядування з метою забезпечення «даху» для злочинної діяльності даних об'єднань; г) виїзду учасни-ків такої діяльності за межі регіону чи країни; д) збуту предметів, здобутих злочинним шля-хом; е) маскування слідів злочину; є) знищен-ня знарядь та засобів їх вчинення; ж) фізично-го знищення потерпілих, свідків злочинної діяльності, а також тих співучасників вчине-них злочинним об'єднанням злочинів, які мог-ли б виступити як свідки.

Якщо приховування, на організацію якого були спрямовані дії особи, саме по собі утво-рює склад окремого злочину (наприклад, зни-щення чи пошкодження майна, вбивство, да-вання хабара, легалізація майна, здобутого злочинним шляхом тощо) і це охоплювало умислом такої особи, її дії додатково кваліфікуються ще і як організація відповідного злочину.

2.3. Підбурювач

Схиляння до вчинення злочину передбачає збудження бажання (переконання у бажанос-ті, вигідності, потребі), викликання рішучості або зміцнення наміру іншого співучасника вчинити злочин. Оскільки у новому КК йде-ться про схиляння «іншого співучасника», то підбурюванням може бути визнано лише схи-ляння до вчинення злочину особи, яка може бути суб'єктом злочину. Схиляння ж до вчи-нення злочину, наприклад, неосудної особи не с підбурюванням у кримінально-правовому смислі. У разі вчинення останньою злочину відповідальність за його вчинення як викона-вець несе особа, яка схилила до нього. Не мо-же розглядатися як підбурювання і свідоме введення іншої особи в оману для того, щоб, використавши її помилку, досягти певного злочинного результату. У цьому випадку від-сутня психічна спільність, характерна для співучасті.

Умовляння означає систематичне або одно-разове наполегливе прохання (переконання) особи у необхідності вчинення злочину.

Підкуп -- це надання або обіцянка надання особі матеріальної (надання грошей або май-на, передача чи збереження прав на майно, звільнення від майнових зобов'язань) або ін-шої (допомога у працевлаштуванні, вирішен-ня певних життєвих проблем, звільнення від кримінальної відповідальності тощо) вигоди у разі вчинення нею злочину. Підбурювання шляхом підкупу може, зокрема, проявлятись у замовленні вбивства, коли особа, схиляючи до вчинення такого злочину іншу особу, обіцяє чи надає останній відповідну мате-ріальну винагороду чи іншу вигоду, не вико-нуючи при цьому функцій організатора такого вбивства.

Погроза -- залякування особи заподіянням фізичної, майнової, моральної або іншої шко-ди у разі невчинення нею злочину.

Примус передбачає домагання від іншої осо-би вчинити злочин шляхом заподіяння тілесних ушкоджень або застосування до неї іншо-го насильства, пошкодження належного їй чи її близьким майна, розповсюдження певної інформації про таку особу тощо.

Під іншим чином схилянням іншого співучасника до вчинення злочину слід розу-міти вчинення будь-яких інших, крім зазначе-них вище, дій, за допомогою яких особа схи-лила співучасника до вчинення злочину. Це можуть бути: доручення, порада, заклик. Як-що схиляння до вчинення злочину здійснено у вигляді наказу або розпорядження, адресо-ваного підлеглому по службі, то відповідаль-ність за такого роду підбурювання, а також за виконання зазначених наказу чи розпоряджен-ня настає з урахуванням положень, передбаче-них ст. 41 КК.

Підбурювання може виражатись у словес-ній, письмовій формах або за допомогою міміки та жестів, як у прямій, так і в завуальо-ваній формі. У тих випадках, коли спосіб під-бурювання сам по собі є кримінальне кара-ним, він повинен отримувати самостійну кри-мінально-правову оцінку (наприклад, погроза вбивством, давання хабара).

З об'єктивної сторони підбурювання харак-теризується лише активними діями, однак во-но не передбачає участі підбурювача у самому злочині як виконавця. Воно можливе на стадії підготовки або під час вчинення злочину. Схвалення злочину після його вчинення за за-гальним правилом не с кримінальне караним. за винятком випадків, коли у ньому містяться ознаки підбурювання до іншого злочину або воно утворює склад іншого закінченого злочину (наприклад. порушення рівноправності громадян залежно від їх расової національної належності або ставлення до релігії - ст.161 КК).

У разі якщо підбурювання особою іншої осо-би до вчинення певних дій утворює самостій-ний склад злочину, цю особу слід визнавати виконавцем такого злочину, а її дії кваліфіку-вати за відповідною статтею Особливої части-ни КК (наприклад, провокація хабара (ст. 370), примушення чи втягнення у заняття проституцією -- ч. 2 ст. 303 КК).

Страницы: 1, 2, 3