Необережне знищення або пошкодження майна

Родовий об`єкт злочинів найчастіше зазначається в назві глави Особливої частини КК. Напр., глава ІУ “Злочини проти порядку управління”. Родовим об`єктом виступають саме ці соціальні цінності, тобто такий стан суспільних відносин, який забезпечує впорядковані відповідно до чинного законодавства відносини в сфері державного управління. Іноді родовий об`єкт злочину вказано в самій нормі кримінального закону. Так, у ст.231 як родовий об`єкт військових злочинів зазначений порядок несення військової служби.

Якщо родовий об`єкт злочину дозволяє встановити групову належність конкретного діяння, індивідуальні його ознаки визначаються безпосереднім об`єктом посягання.

Якщо родовий об`єкт злочину дозволяє встановити групову належність конкретного діяння, індивідуальні його ознаки визначаються безпосереднім об`єктом посягання.

Під безпосереднім об`єктом слід розуміти соціальні цінності, на які посягає конкретна злочинна дія або бездіяльність. Від об`єкта як елементу складу злочину безпосередній об`єкт відрізняється тим, що його компонентами є лише суб`єкти і блага, які їм належать. Предмет злочину не входить у безпосередній об`єкт і утворює окремий клас ознак. Із родовими безпосередній об`єкт найчастіше співвідноситься як частка та ціле. Але іноді вони співпадають за обсягом. Так, і родовим, і безпосереднім об`єктом вбивства є життя людини. У певних випадках кілька злочинів мають безпосередній об`єкт: напр., безпосереднім об`єктом розкрадань державного або колективного майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення або розтрати є відносини власності. Об`єктом злочинів, передбачених ст.101-106 - здоров`я особи. У деяких статтях КК безпосередній об`єкт зазначається у самому законі. Напр., у ст.56 як безпосередній об`єкт державної зради зазначено суверенітет, територіальну недоторканність, обороноздатність або державну небезпеку України. Найчастіше безпосередній об`єкт того чи іншого злочину встановлюється шляхом тлумачення закону. Так, у ст.147 йдеться про випуск або реалізацію недоброякісної продукції. Це дає підстави для висновку, що безпосереднім об`єктом цього злочину є інтереси і права споживачів на отримання доброякісної, тобто такої, що відповідає встановленим стандартам, нормам, правилам та технічним умовам, або комплектної продукції і товарів. Безпосереднім об`єктом злочину можуть бути і різні види найважливіших соціальних цінностей.

Безпосередній об`єкт злочину є конструктивною (обов`язковою) ознакою будь-якого складу злочину. Його точне встановлення при кваліфікації діяння обов`язкове. Недотримання цих вимог може призвести до судових помилок. Із урахуванням безпосереднього об`єкту можна розмежовувати і суміжні склади злочинів. Напр., дуже схожі такі злочини, як масові безпорядки і хуліганство, але об`єкти цих діянь різні. Об`єктом масових безпорядків є основи громадської безпеки, а хуліганство посягає на громадський порядок.

“По горизонталі” безпосередні об`єкти можуть поділятися на основні та додаткові. Напр., основним об`єктом розбою є право власності, а додатковим - життя та здоров`я особи.

2.2 Об'єктивна сторона злочину

Об`єктивна сторона є одним з елементів складу злочину. Об`єктивна сторона складу злочину включає такі ознаки: діяння (дія чи бездіяльність), наслідок, причинній зв`язок, спосіб, знаряддя і засоби, місце, час, обстановку вчинення злочину, або поєднання у різних комбінаціях останніх трьох ознак - ситуацію вчинення злочину. Зв`язки між окремими групами ознак можна поділити на дві групи: 1) ознаки, що є компонентами самої злочинної діяльності і безпосередньо характеризують її зовнішній прояв (до них належить дія або бездіяльність, спосіб, знаряддя і засоби, наслідок і причинний зв`язок); 2) ознаки, що характеризують сукупність умов, за яких вчиняється діяння (місце, час, обстановка вчинення злочину або їх своєрідне поєднання - ситуація). Більшість із цих ознак належать до факультативних, оскільки їх включають не всі склади конкретних злочинів. Універсальною обов`язковою ознакою об`єктивної сторони є лише діяння.

Наслідком (злочинним результатом) діяння вважають передбачену кримінально-правовою нормою матеріальну або іншу шкоду, заподіяну злочинним діянням суб`єкта посягання. Велике значення ця ознака має у матеріальних складах злочинів, до яких належать склади злочинів, об`єктивна сторона яких включає наслідки як обов`язкову ознаку. Такі злочини вважаються закінченими з моменту настання наслідку (вбивство, розкрадання майна). Формальний склад злочину не передбачає наслідків, як обов`язкову ознаку, злочин вважається закінченим з моменту вчинення діяння, а наслідок на кваліфікацію не впливає (образа, одержання хабара). В деяких складах наслідок є альтернативною ознакою (посягання на життя судді тощо може буди у формі замаху на вбивство або у формі умисного вбивства).

Формою зазначення у статтях КК наслідків як обов`язкової ознаки складу злочину різноманітна. У ряді випадків вони безпосередньо вказані в законі (ст.165, 226), а іноді випливають зі змісту закону. В останньому випадку висновок про обов`язковість насідків для того чи іншого складу злочину робиться в результаті тлумачення закону. Напр., обов`язковість майнової шкоди при розкраданні майна в будь-якій формі за винятком розбою. Зустрічаються диспозиції статей, які описують і діяння, і наслідок одним терміном (напр.: ст.89 знищення або пошкодження майна, тобто приведення майна у непридатність діяння, факт знищення або пошкодження - наслідок). За змістом наслідки злочинних діянь бувають: 1) наслідки у вигляді фізичної шкоди (смерть, ушкодження здоров`я); 2) у вигляді майнової шкоди; 3) порушення нормальної роботи транспорту або зв`язку; 4) у вигляді іншої шкоди - дезорганізації нормальної діяльності установ (ч.2 ст.193). Наслідки, як ознака об`єктивної сторони складу злочину, можуть бути або підраховані, або певним чином визначені. Напр., майнова шкода визначається вартісними критеріями, шкода здоров`ю може встановлюватись за допомогою судово-медичних критеріїв визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, порушення нормальної роботи транспорту - у зриві графіку руху поїздів тощо. Наслідки входять в предмет доказування по кримінальній справі, що стає можливим за умови конкретності цієї ознаки. Якщо наслідки злочину при розслідуванні не були встановлені або були визначені помилково, це є підставою для направлення судом кримінальної справи на додаткове розслідування або винесення виправдального вироку.

2.3 Суб'єкт злочину

Суб`єктом злочину вважається фізична особа (людина), яка вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння і спроможна понести за це кримінальну відповідальність. В КК термін “суб`єкт злочину” не вживається. За міст нього: “особа, яка вчинила злочин”, “особа, винна у вчинені злочину”, “особа, яка засуджується”, “особа, яка засуджена” тощо. Кримінальна відповідальність пов`язана зі спроможністю людини усвідомлювати свої дії, керувати ними та розуміти небезпечність вчинених нею дій. Особа, яка вчинила злочин, підлягає кримінальній відповідальності за таких умов: 1) досягнення до моменту вчинення злочину встановленого кримінальним законом віку; 2) осудності. В КК передбачаються додаткові умови: громадянство, посадове становище, виконання професійних або спеціальних функцій тощо. Таким чином, розрізняють загальний і спеціальний суб`єкт злочину. Кримінальний закон передбачає відповідальність за вчинений злочин лише фізичної особи. за злочинні діяння, що мали місце у процесі діяльності юридичних осіб, відповідає фізична особа, яка вчинила такі діяння (керівник, керівник підрозділу, іншій уповноважений) безпосередньо. Слід розрізняти “суб`єкт злочину” та “особу злочинця”. Суб`єкт злочину - це вік, осудність, додаткові ознаки. Особа злочинця - поняття ширше, коло соціально значимих властивостей (ознак) особи (соціально-демографічні, морально-психологічні, психо-фізичні). Із поняттям особа злочинця пов`язано багато норм, зокрема щодо визнання особи особливо небезпечним рецидивістом (ст.26), загальних начал призначення покарання (ст.39), призначення більш м`якого покарання (ст.44), застосування умовного засудження (ст.45) тощо. Виходячи з особливостей злочинця, які найбільш суттєво впливають на індивідуалізацію відповідальності та з якими кримінальній закон пов`язує певні юридичні наслідки, вони класифікуються: 1) особливо небезпечні рецидивісти (ст.26); 2) рецидивісти-злочинці, які повторно вчиняють злочин після засудження за раніше вчинені злочини; 3) особи, які вперше вчинили тяжкі злочини, що визначені ст.7-1; 4) особи, які вперше вчинили злочин, що не становить великої суспільної небезпеки; 5) особи, які вчинили необережні злочини; 6) неповнолітні злочинці.

Особа, яка вчинила злочин, підлягає кримінальній відповідальності за таких умов: 1) досягнення до моменту вчинення злочину встановленого кримінальним законом віку; 2) осудності. В КК передбачаються додаткові умови: громадянство, посадове становище, виконання професійних або спеціальних функцій тощо. Напр.: суб`єктом злочину одержання хабара (ст.168) може бути лише посадова особа; суб`єктом військових злочинів може бути лише військовослужбовець; суб`єктом державної зради (ст.56) може бути лише громадянин України; суб`єктом порушення вимог законодавства про охорону праці (ст.135) може бути лише особа, на яку були покладені обов`язки щодо відповідальності за дотримання правил техніки безпеки на виробництві. У теорії кримінального права особу зі спеціальними ознаками суб`єкта, передбаченими у конкретній кримінально-правовій нормі, прийнято називати спеціальним суб`єктом, на відміну від поняття “загальний суб`єкт”, для якого характерними ознаками завжди є осудність і певний вік.

2.4 Суб'єктивна сторона злочину

Суб`єктивна сторона складу злочину - це процес мислення, бажання і волі людини, в якому відображуються її об`єктивна поведінка та інші зовнішні обставини, пов`язані з вчиненням злочину. Суб`єктивна сторона складу злочину завжди знаходить свій вияв у певному зовнішньому протиправному діянні. Тобто, в об`єктивних ознаках злочину знаходять свій вияв мотив, мета, і, в кінцевому підсумку, волевиявлення особи. схематично цей процес виглядає так: залежно від тієї або іншої потреби людини у неї виникає і фактор певної поведінки - мотив; характер і зміст мотиву породжує мету; мета веде до формування волі людини; воля знаходить свій вияв у конкретному діянні. Суб`єктивна сторона складу злочину - це внутрішня сутність діяння; це ті внутрішні процеси, які відбуваються у психиці осудної особи під час вчинення нею передбаченого законом суспільно небезпечного діяння. Характерними ознаками (елементами) суб`єктивної сторони злочину є вина, мотив та мета вчинення злочину. Тоді для кваліфікації того чи іншого злочину виняткове значення має встановлення зв`язку зовнішнього прояву поведінки людини з її психічним станом. Почуття, мислення, наміри, мета та воля - це внутрішній, духовний світ людини, її сутність. Усі вони своїй єдності та взаємозв`язку створюють психіку людини, її пізнання. Це дає змогу людині сприймати і розуміти зовнішній світ, особисті блага і поведінку інших людей, діяльність колективу, суспільства і держави, ставити мету, формувати свою волю і діяти відповідним чином не лише при вчиненні, як правило, правомірних дій, але і при вчиненні суспільно небезпечних діянь. У кримінальному праві враховуються не всі ознаки психіки людини, а в основному, інтелектуальна і вольова, які використовуються при визначенні форм вини - умислу і необережності. Водночас кримінальний закон в окремих випадках вказує на особливий емоційний стан людини як ознаку суб`єктивної сторони складу злочину. Напр., умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст.95); умисне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, заподіяне в стані сильного душевного хвилювання (ст.103). Із цього приводу Пленум ВС України у п.24 постанови від 01.04.94 №1 “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров`я людини” вказав, що “судам необхідно мати на увазі, що суб`єктивна сторона вбивства або заподіяння тяжкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження, відповідальність за які передбачена ст.95 або 103 КК, характеризуються не лише умислом, а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижує його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними. Для кваліфікації таких дій винного за вказаними статтями необхідною умовою є сильне душевне хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

Розділ 3. Класифікація необережних злочинів та особливості їх криміналізації

Найважливіше кримінологічне і кримінально-правове значення має класифікація необережних злочинів у відповідності до сфери діяльності, в якій вони були скоєні. Така класифікація дозволяє виділити групи злочинів, специфічних за їх суспільною небезпекою і за механізмом скоєння, а тому потребуючих специфічних заходів по боротьбі з ними.

За цією ознакою необережну злочинність можна розділити на дві групи: побутову і професійну.

Побутова необережна злочинність, в свою чергу, поділяється на два види:

злочини, скоєні поза сферою дії і без використання технічних засобів та інших джерел підвищеної небезпеки;

злочини, скоєні в сфері дії або з використанням технічних засобів або інших джерел підвищеної небезпеки.

Професійна необережна злочинність розподіляється на три види:

злочини, скоєні в сфері дії або з використанням технічних засобів або інших джерел підвищеної небезпеки;

злочини, скоєні в сфері чисто професійної діяльності;

злочини, скоєні в процесі виконання службових (керівних) функцій.

Таким чином, можна виділити чотири основних види необережних злочинів:

побутові необережні злочини, скоєні поза сферою дії технічних засобів або інших джерел підвищеної небезпеки.

Це, мабуть, самий малочисельний вид необережних злочинів. До нього відносяться вбивство з необережності (ст. 98 КК), необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 105 КК), необережне знищення або пошкодження державного чи колективного майна (ст. 90 КК). Слід відмітити, що за вказаними статтями можуть кваліфікуватися і злочини, що відносяться і до інших груп, наприклад, у випадку коли вбивство з необережності або знищення майна скоєно в результаті недбалого поводження з технічними засобами. Процент цієї групи у загальній масі необережних злочинів невеликий.

Вказаний вид необережності характеризується різноманітністю можливих негативних наслідків (для особи та для майна), і, що особливо важливо, різноманітністю способів їх спричинення, які навряд піддаються вичерпному визначенню. Вірогідність настання тяжких наслідків в побутовій сфері не стільки вже й велика - більшість актів необережної поведінки тут завершується сприятливо. В побуті, як правило, відсутні нормативно закріплені правила безпеки, до небагатьох виключень відносяться правила протипожежної безпеки. Слід також відмітити значну поширеність необережності в побуті, особливо не призвевшої до тяжких наслідків, і важкість її встановлення та доказування. Взагалі сфера побуту в меншому ступені, ніж будь-яка інша сфера, піддається соціальному контролю.

В силу таких особливостей склади побутової необережності конструюються як склади необережного спричинення шкоди без вказівки на способи її скоєння, і шкоди істотної. Так, необережне знищення або пошкодження майна карається лише в тому випадку, якщо воно спричинило людські жертви або інші тяжкі наслідки, а саме заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній чи кільком особам, середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом або більше особам або заподіяння значної матеріальної шкоди (ст. 90 КК). В діючому КК України склад необережного легкого тілесного ушкодження не передбачений.

необережні злочини, скоєні в сфері дії технічних засобів або інших джерел підвищеної небезпеки.

Це найбільш багаточисленна група необережних злочинів, вони частіше усього можуть скоюватися в процесі професійної діяльності. Однак в силу постійного наповнення технічними засобами побуту людини, ці злочини можуть скоюватися і в побуті. Крім того, громадяни, не пов'язані професійно з використанням технічних засобів, все частіше потрапляють в сферу їх дії, в силу чого їх необережна поведінка може призводити до порушення безпечної діяльності цих засобів і в результаті - до тяжких наслідків (наприклад, склад злочину передбачений ст. 217 КК, - порушення діючих на транспорті правил). Тому злочини даної групи можуть скоювати як особи, що самостійно використовують технічні засоби, так і особи, що знаходяться в сфері їхньої дії і зобов'язані співрозмірювати свою поведінку з правилами, що регулюють використання технічних засобів. Злочини цієї групи можуть бути передбачені як загальними складами необережних злочинів (ст. ст. 90, 98, 105 КК), так і спеціальними складами злочинів скоєних в сфері дії технічних засобів чи інших джерел підвищеної небезпеки (технічних злочинів). До останніх відносяться склади, передбачені, наприклад статтями 215, 2154, 217 і деякими іншими статтями КК. Загальною рисою цієї групи злочинів є те, що вони скоюються в сфері взаємодії “людина-техніка” і призводять до виходу технічних засобів з під контролю керуючого ним суб'єкта, що і призводить до небезпечних для суспільства наслідків;

необережні злочини, скоєні в сфері чисто професійної діяльності, однак без використання як технічних засобів, так і службових (управлінських) функцій.

До них відносяться злочини, в результаті скоєння яких шкода суспільству заподіюється неналежним виконанням або невиконанням суб'єктом своїх професійних обов'язків. Сюди відносяться: злочинно-недбале ставлення до охорони державного або колективного майна (ст.91 КК), порушення ветеринарних правил та правил по боротьбі з хворобами і шкідниками рослин (ст. ст. 157, 158 КК). порушення правил охорони ліній зв'язку (ст. 2051 КК);

необережні злочини, скоєнні в процесі виконання службових (управлінських).

До них відносяться такі злочини, як випуск або реалізація недоброякісної продукції (ст. 147 КК), хоча суб'єктом цього злочину може бути як службова, так і не службова особа, халатність (ст. 167 КК). Останній склад може розглядатись як загальний для даної групи злочинів. А.Я. Светлов взагалі наголошує на тому, що халатність - це єдиний службовий злочин, який скоюється не умисно, а з необережності. Светлов А.Я. Ответственность за должностные преступления. - Киев: Наукова думка, 1978. - С.73. Небезпека вказаної групи злочинів за останній час істотно підвищилась. Це пояснюється ускладненням і підвищенням ролі сфери управління і життя сучасного суспільства, різким збільшенням об'єктів управління в умовах ринкової економіки, ускладненням зв'язків між ними. Тому боротьба з такими злочинами, як халатність необхідна для підвищення відповідальності службових осіб та рівня роботи усієї системи управління в країні.

Диспозиція ст.167 КК вказує, що невиконання, або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків відбувається внаслідок його недбалого або несумлінного до них ставлення.

Ця недбалість та несумлінність, характеризуючи об'єктивну сторону злочину, в певній мірі говорить і про суб'єктивну сторону злочину. Неможливо скоїти умисний злочин з-за недбалості або внаслідок несумлінності.

Страницы: 1, 2, 3