Обмежена осудність

Обмежена осудність

41

ЗМІСТ стр.

Вступ ................................................................................................................... 3-4

РОЗДІЛ І. Осудність як ознака суб'єкта злочину. Поняття обмеженої осудності ……………………………………………………………………... 5-13

РОЗДІЛ ІІ. Сутність та критерії обмеженої осудності ….…………..….... 14-19

РОЗДІЛ ІІІ. Співвідношення осудності, неосудності та обмеженої осудності ……………………………………………………….…………….……….… 20-25

РОЗДІЛ ІV. Розроблення та застосування категорії обмеженої осудності у вітчизняній правозастосовній практиці …………..…………………….… 26-32

Висновки ......................................................................................................... 33-34

Перелік посилань ............................................................................................ 35-36

Список використаних джерел …................................................................... 37-39

ВСТУП

Осудність - це кримінально-правова категорія, яка характеризує психічний стан особи під час вчинення злочину, при якому у неї повністю збережена здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та керувати ними.

Різновидом осудності є обмежена осудність. Відповідно до Закону обмежено осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.

Обмежена осудність визначається тільки на момент вчинення злочину і тільки у зв'язку з ним. Ставити питання про обмежену осудність за межами такого діяння недопустимо.

Новий КК України передбачив норму про кримінальну відповідальність осіб із психічними розладами, що не виключають осудності. Таким чином, поряд з осудністю і неосудністю, про яку йдеться в частині 2 статті 19 КК України, в кримінальному Законі з'явилася норма, що дозволяє враховувати психофізичні нюанси, що впливають на формування поведінкових реакцій людини. Стаття 20 КК України одержала назву «обмежена осудність». Вона говорить про явище, яке в різних авторських інтерпретаціях іменується як обмежена осудність.

До прийняття КК України 2001 року діяла формула «осудність-неосудність», поняття ж «обмежена осудність» з'явилося зовсім нещодавно, а тому і актуальність у його вивченні досить висока.

Його вивченням за сучасних умов займається невелика кількість криміналістів, але найвідомішими серед них є: М. Цепень, О.В. Зайцев, Н. Мірошниченко, Т.М. Приходько, М.І. Бажанов, Н.А. Орловська, Г.В. Назаренко, Ю.В. Александров, В.А. Клименко.

Предмет дослідження в курсовій роботі - це суспільні відносини, що виникають в процесі застосування поняття «обмежена осудність» при вивченні суб'єкта злочину.

Що ж стосується об'єкту дослідження курсової роботи, то ним є норми чинного законодавства України в сфері застосування поняття «обмежена осудність», які містяться в Кримінальному кодексі України та праці деяких українських криміналістів.

Мета дослідження - розкрити суть поняття «обмежена осудність» в сучасних умовах. А тому треба вирішити такі завдання, як: проаналізувати і описати порядок використання поняття «обмежена осудність» в Україні, а також дослідити його зміст та розкрити суть.

При написанні курсової роботи автором були використані методи: дослідження, психологічного аналізу, історичний та описовий.

РОЗДІЛ І.

Осудність як ознака суб'єкта злочину. Поняття обмеженої осудності

Обов'язковою ознакою суб'єкта злочину є його осудність. Тільки осудна особа здатна правильно оцінювати фактичні обставини вчинюваного діяння, усвідомлювати його суспільно небезпечний характер, керувати своїми діями (бездіяльністю). Тільки осудна особа підлягає кримінальній відповідальності й покаранню.

Згідно з частиною 1 статті 19 КК України осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Таким чином, осудна особа - це фізична особа, яка за віком і станом психічного здоров'я може усвідомлювати свої дії і керувати ними під час вчинення злочину. Із цього випливає, що питання про осудність особи виникає тільки при вчиненні нею злочину та визначенні інтелектуального та вольового моментів її вини [1, 115].

Осудність - це нормальний психічний стан особи. Вона характеризується двома критеріями: юридичним і психологічним.

Юридичним критерієм осудності є факт вчинення суспільно небезпечного діяння (злочину), передбаченого Законом про кримінальну відповідальність, психічно здоровою особою, здатною повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) (фактичну сторону та суспільну небезпечність свого діяння) та керувати ними під час вчинення злочину.

Під психологічним критерієм осудності розуміється стан свідомості особи, її здатність до усвідомленої діяльності.

Психологічний критерій осудності характеризується двома ознаками:

1) можливістю (здатністю) повною мірою усвідомлювати характер своїх дій (бездіяльності), тобто усвідомлювати фактичну сторону та суспільну небезпечність свого діяння (іншими словами, коли здатність до усвідомленої діяльності збережена);

2) можливістю керувати своїми діями (бездіяльністю).

Вказаний стан психіки є фактичною передумовою та юридичною підставою вини та кримінальної відповідальності за скоєне діяння. У свідомості осудної особи відображається весь комплекс обставин вчинення злочину. Оцінюючи ситуацію, людина з різних варіантів поведінки за своїм розсудом вільно вибирає злочинний варіант, що є філософським обумовленням її кримінальної відповідальності.

Таким чином, осудність - це кримінально-правова категорія, яка характеризує психічний стан особи під час вчинення злочину, при якому у неї повністю збережена здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та керувати ними.

Різновидом осудності є обмежена осудність. Відповідно до Закону [2, 20] обмежено осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.

Обмежена осудність визначається тільки на момент вчинення злочину і тільки у зв'язку з ним. Ставити питання про обмежену осудність за межами такого діяння, на думку автора курсової роботи, недопустимо.

На відміну від осудності обмежена осудність характеризується трьома критеріями: юридичним, психологічним і медичним.

Юридичним критерієм обмеженої осудності є факт вчинення особою передбаченого КК України суспільно небезпечного діяння (злочину), характеристика якого свідчить про психічний розлад суб'єкта злочину і значне обмеження здатності усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними, за наявності доказів вчинення його особою, відносно якої вирішується питання про обмежену осудність.

Це означає, що питання про обмежену осудність виникає тоді, коли:

а) є факт вчинення суспільне небезпечного діяння (злочину);

б) вказане діяння передбачене Законом про кримінальну відповідальність як злочин;

в) діяння вчинене особою, в якої суттєво обмежена здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними внаслідок хронічного або тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності (непсихотичного рівня);

г) є докази вчинення діяння особою, відносно якої вирішується питання про обмежену осудність;

ґ) у судді (слідчого) виник сумнів щодо психічної здатності особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та керувати ними (думка про психічне відхилення від норми).

Психологічний критерій обмеженої осудності полягає в нездатності особи повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.

У Законі не передбачено ступінь обмеження здатності усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Однак очевидно, що психологічний критерій потребує певного уточнення. Він повинен передбачати суттєве обмеження (кількісне) у суб'єкта протиправного діяння здатності усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними.

Психологічний критерій може виражатися двома ознаками:

1) інтелектуальною - особа не здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) (не здатна у повному обсязі усвідомлювати фактичну сторону та суспільну небезпечність своєї поведінки);

2) вольовою - особа не здатна повною мірою керувати своїми діями.

При цьому в особи може бути суттєво обмежена здатність усвідомлювати свої дії та просто обмежена або збережена здатність керувати ними, і навпаки. А також може бути суттєво обмежена й здатність усвідомлювати свої дії, й здатність керувати ними.

Зазначені особливості інтелектуальної та вольової ознак й обумовили те, що в Законі про кримінальну відповідальність між ними стоїть і єднальний («та»), і розділовий («або») сполучники [3, 156].

Медичним критерієм є психічний розлад. У Законі медичний критерій не конкретизований. Наука до медичного критерію відносить хронічні або тимчасові хворобливі розлади психічної діяльності непсихотичного рівня (так звані межові психічні розлади або психічні аномалії), суттєвою ознакою яких є кількісне обмеження здатності усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними при якісному збереженні критичної функції свідомості (наприклад, психопатія, неврози, фізіологічний афект).

Таким чином, обмежена осудність - це кримінально-правова категорія, яка характеризує психічний стан особи під час вчинення злочину, обов'язковою ознакою якого (стану) є суттєве обмеження внаслідок хронічного або тимчасового розладу психічної діяльності (непсихотичного рівня) здатності особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними при якісному збереженні критичної функції свідомості.

Зазначимо, що будь-який психічний розлад межового характеру, що не позбавляє особу здатності усвідомлювати та керувати своїми діями, певною мірою обмежує цю здатність, але не будь-який свідчить про обмежену осудність. Тобто обмежена здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними при певних хворобливих розладах психіки (непсихотичного рівня), як правило, не повинна ідентифікуватися з обмеженою осудністю. Для визнання особи обмежено осудною недостатньо встановити в неї хворобливий розлад психічної діяльності непсихотичного рівня, необхідно, щоб хворобливі вияви істотно вплинули на поведінку особи і зумовили злочинний характер діяння.

Обмежена осудність не скасовує кримінальної відповідальності, її правова природа полягає у тому, що вона є пом'якшуючою покарання обставиною, що передбачена самостійною нормою Загальної частини КК України.

Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру. Тобто суд взагалі може відмовитись від призначення покарання особі, визнаної обмежено осудною стосовно вчиненого нею злочину [4, 123].

Антиподом осудності є неосудність.

Це стосується й суспільно небезпечних проявів поведінки, передбачених кримінальним законодавством.

Отже, людина, визнана неосудною, не може ні за яких обставин нести кримінальну відповідальність, які б тяжкі наслідки від її суспільно небезпечної поведінки не настали (смерть людини, велика матеріальна шкода), бо в її діях відсутні умисел або необережність, тобто вина.

До осіб, визнаних неосудними щодо вчиненого ними суспільно небезпечного діяння, можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру з метою їх обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню ними суспільно небезпечних діянь.

У Законі [5, 19] дається поняття (формула) неосудності: «Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК України, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру».

Наведена формула неосудності має юридичний, психологічний і медичний критерії. Вона є обов'язковою як для юристів, так і для медиків. Спираючись саме на її положення, вирішується питання осудності чи неосудності особи.

Юридичним критерієм неосудності є факт вчинення особою суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК України, за наявністю доказів вчинення його особою, стосовно якої вирішується питання про неосудність.

Психологічний критерій неосудності складається з двох ознак:

1) інтелектуальної, тобто нездатності особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність);

2) вольової, тобто нездатності особи керувати своїми діями (бездіяльністю).

Інтелектуальна ознака психологічного критерію неосудності передбачає відсутність в особи здатності усвідомлювати як фактичну сторону діяння, так і його соціальний сенс (суспільну небезпечність).

Вольова ознака психологічного критерію неосудності передбачає нездатність особи керувати своїми діями (бездіяльністю).

Ці ознаки тісно пов'язані між собою, оскільки і свідомість, і воля є виявом психічної діяльності людини. При цьому функція вольової діяльності людини завжди здійснюється під контролем її свідомості. Серйозні порушення свідомості, як правило, призводять до ураження вольової діяльності. Таким чином, як вважає автор курсової роботи, ознаки психологічного критерію неосудності в реальному житті переважно збігаються.

Отже, завжди, коли особа не усвідомлює своїх дій, вона не може й керувати ними. Але бувають випадки, коли особа усвідомлює свої дії (бездіяльність), але не може керувати ними (наприклад, піромани не можуть утриматися від підпалів, клептомани - від крадіжок, розуміючи при цьому фактичну сторону своєї поведінки). Тому згідно із Законом достатньо однієї ознаки (інтелектуальної чи вольової) для наявності психологічного критерію неосудності.

Якими ж обставинами обумовлює Закон можливість наявності психологічного критерію неосудності? Такими обставинами є наявність в особи психічного захворювання. Саме психічна хвороба особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння, є медичним критерієм неосудності.

Закон дає узагальнений перелік таких хвороб:

1) хронічне психічне захворювання (шизофренія, епілепсія, прогресивний параліч);

2) тимчасовий розлад психічної діяльності (патологічне сп'яніння, патологічний афект, реактивний стан);

3) недоумство (від народження - олігофренія і набуте - деменція). Має три форми: легка (дебільність), середня (імбецильність) і тяжка (ідіотія);

4) інший хворобливий стан психіки (всі інші психічні хвороби, які не ввійшли до перших трьох груп: наслідки черепно-мозкових травм, пухлин мозку).

Медичний критерій наявний, якщо буде встановлена психічна хвороба, що належить до однієї з чотирьох груп.

При цьому треба встановити, що наявна психічна хвороба на момент вчинення суспільно небезпечного діяння обумовила наявність психологічного критерію, тобто особа завдяки хворобі не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і (або) керувати ними.

Сама по собі наявність психічної хвороби не обов'язково зумовлює стан неосудності на момент вчинення суспільно небезпечного діяння. Скажімо, хворий навіть на такі тяжкі хвороби, як шизофренія, епілепсія, може перебувати у стані ремісії (від лат. remissio - покращення) і може бути визнаний осудним (обмежено осудним) щодо вчиненого діяння, оскільки буде відсутній психологічний критерій неосудності.

Абсолютна більшість людей не має психічних хвороб. Через те у слідчо-судовій практиці виходять з того, що відсутність у особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, такої хвороби є нормальним, стандартним становищем. Підстави запідозрити психічну хворобу, а отже, й можливий стан неосудності дає наявність медичних документів про те, що особа раніше лікувалася з цього приводу, її поведінка під час вчинення злочину, яка виглядає немотивованою навіть з позицій злочинця (скажімо, надмірна жорстокість).

Питання про неосудність вирішується судово-психіатричною експертизою, яка проводиться за призначенням слідчо-судових органів на підставі пункту 3 статті 76 КПК України.

Висновок експерта для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду не є обов'язковим, але незгода з ним повинна бути мотивована у відповідних Постанові, Ухвалі, Вироку (частина 4 статті 75 КПКУ).

Як вже було зауважено автором курсової роботи, стан неосудності визначається на момент вчинення особою суспільно небезпечного діяння, але при цьому є можливим захворювання особи на психічну хворобу після вчинення діяння, проте до постановлення Вироку. Згідно з частиною 3 статті 19 КК України «не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постановлення Вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати її дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за Рішенням суду можуть застосовуватись примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню».

Досудове слідство в таких випадках зупиняється на підставі пункту 2 частини 1 статті 206 КПК України. Після видужання обвинуваченого слідство відновлюється і закінчується провадженням на загальних підставах [6, 208].

Якщо особа, щодо якої були застосовані примусові заходи медичного характеру внаслідок її психічного захворювання після вчинення злочину, видужає, вона має бути віддана до суду і їй може бути призначене покарання. Час перебування у медичній установі, якщо ця особа засуджена до позбавлення волі або виправних робіт, зараховується в строк відбування покарання (частина 1 статті 423 КПКУ).

Ухвала (Постанова) про відновлення справи може бути винесена в межах встановленої Законом давності притягнення до кримінальної відповідальності (частина 2 статті 423 КПКУ).

До проблеми осудності належить питання про відповідальність особи, яка вчинила злочин у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин. Стаття 21 КК України вказує, що такі особи підлягають кримінальній відповідальності. Більше того, згідно з пунктом 13 частини 1 статті 67 КК України вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів, є обставиною, яку суд може визнати такою, що обтяжує покарання.

Страницы: 1, 2, 3