Поняття та ознаки суб'єкта злочину

Поняття та ознаки суб'єкта злочину

ЗМІСТ

Вступ ……….…..

Розділ 1. Поняття і види суб'єктів злочину ……….…..

Розділ 2. Ознаки суб'єкта злочину …….….….

2.1. Вік кримінальної відповідальності …………..

2.2. Поняття неосудності та її критерії …………..

2.3. Осудність та обмежена осудність …………

Висновки ………….

Список використаних джерел …………

ВСТУП

Після проголошення акту незалежності України, в державі постало питання про вдосконалення багатьох правових актів, які не відповідали сучасним вимогам, а в деяких випадках і прийняття нових законодавчих актів як загальних, так і кодифікованих. В 1992 році були створені депутатські групи по розробці проектів нових кодексів (Цивільного, Кримінального, Адміністративного та ін.). І як результат цього, в державі з'явилися нові Цивільний кодекс, Земельний кодекс, Сімейний кодекс, Кримінальний кодекс).

Кримінальний кодекс був прийнятий 5 квітня 2001 року та введений в дію з 1 вересня 2001 року. Прийняття нового кримінального кодексу має позитивний ефект для захисту прав і свобод людини і громадянина. Це проявляється у більш повному регулюванні суспільних відносин нормами кримінального права. Розширення кола діянь, які визнаються державою суспільне небезпечними, розширення видів покарань, відміна смертної кари та багато інших.

У розділі 4 нового Кримінального кодексу України визначається поняття та ознаки суб'єкта злочину, тобто особи, яка підлягає кримінальній відповідальності як свідчить філологічне тлумачення назви цієї статті.

Питання суб'єкту злочину є дуже важливим в теорії і практиці застосування норм кримінального права, оскільки суб'єкт злочину є одним з елементів складу злочину як підстави кримінальної відповідальності. Без встановлення суб'єкта злочину не може бути виконане і одне з кримінально-процесуальних завдань, а саме: покарання винних і недопущення покарання невинних.

Як свідчить аналіз багатьох кримінальних справ, злочин може вчинятися і особою, яка на момент його скоєння не усвідомлювала своїх дій і не могла ними керувати, тому однією з ознак злочину визначено осудність, як підставу визнання особи психічно здоровою.

Особу може бути притягнуто до кримінальної відповідальності і покарано, якщо вона вчинила злочин у віці, з якого може наступати кримінальна відповідальність. Законодавець визначає загальний вік кримінальної відповідальності - 16 років, а за деякі особливо тяжкі злочини -14 років.

Актуальність даної теми полягає в тому, що на сучасному стані розвитку українського законодавства більш повне визначення поняття суб'єкта злочину і його ознак в кримінальному законі дає можливість більш повно виконувати завдання кримінального права і судочинства.

Метою даної роботи є дослідження у послідовності загального поняття суб'єкта злочину та його ознак, а саме, що це є фізична особа, оскільки лише вона може бути притягнута до відповідальності і піддана кримінальному покаранню, виходячи з принципу особистої відповідальності у кримінальному праві. Ця особа є осудною та досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

РОЗДІЛ І

Поняття і види суб'єктів злочину

Питання про суб'єкта злочину, по суті справи, є питанням про особу, яка вчинила злочин і підлягає кримінальній відповідальності. Це випливає і з назви розділу IV Загальної частини КК: «Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину)».

Частина 1 ст. 18 визначає, що «суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність». Отже, суб'єкт злочину як елемент складу злочину характеризується трьома обов'язковими ознаками: це особа фізична, осудна, яка досягла певного віку.

Передусім суб'єктом злочину може бути тільки фізична особа, тобто людина. Цей висновок фактично закріплений у статтях 5, 7 і 8 КК, де говориться, що нести кримінальну відповідальність можуть громадяни України, іноземці й особи без громадянства .Тому не можуть бути визнані суб'єктом злочину юридичні особи (підприємства, установи, громадські організації і т. ін.). Якщо на якомусь підприємстві внаслідок порушення певних правил виробництва, правил охорони праці загинули люди, кримінальній відповідальності підлягає не підприємство, а конкретно винні в цьому службові особи. Це передбачено багатьма статтями КК, зокрема статтями 172, 223, 271 та ін.

Пропозиції, які зустрічалися в юридичній літературі, стосовно передбачення в новому КК кримінальної відповідальності юридичних осіб, не дістали підтримки законодавця.

Як зазначено в ч. 1 ст. 18, обов'язковою ознакою суб'єкта злочину є осудність особи. У частині 1 ст. 19 вказано, що «осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними».

Отже, осудність - це здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Чинне кримінальне законодавства виходить з того, що лише осудна особа може вчинити злочин і, отже, може підлягати кримінальній відповідальності. Злочин завжди є актом поведінки свідомо діючої особи.

Здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) означає правильне розуміння фактичних об'єктивних "ознак злочину (об'єкта, суспільне небезпечного діяння, обстановки, часу і місця, способу його вчинення, його суспільне небезпечних наслідків). Здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) повинна бути пов'язана зі здатністю контролювати, керувати своїми вчинками. Тут свідомість і воля взаємозалежні і лише в сукупності визначають характер поведінки особи в конкретній ситуації.

Питання про осудність особи виникає тільки у зв'язку з вчиненням нею злочину. Саме щодо нього необхідно з'ясувати, чи здатна особа правильно оцінювати суспільне небезпечний характер вчиненого діяння, його суспільне небезпечні наслідки і керувати своїми діями (бездіяльністю).

Стан осудності - це норма, типовий стан психіки людини, характерний для її певного віку. Як правило, стан осудності презюмується, бо він характерний для переважної більшості людей. Тому на практиці питання про встановлення осудності виникає тільки при наявності сумнівів у психічній повноцінності особи, яка вчинила передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне діяння, [з станом осудності пов'язане і досягнення (реалізація) мети покарання. Відповідно до ч. 2 ст. 50 покарання «має на мсті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами». Тільки осудна особа здатна правильно усвідомлювати сутність скоєного злочину, а тому розуміти обґрунтованість і справедливість призначеного покарання. Лише за таких умов призначене покарання багато в чому визначає подальшу поведінку засудженого, спонукає його не вчинювати нових злочинів.

Важливість встановлення осудності особи обумовлена тим, що осудність є. передумовою вини, а без доведення вини не може бути кримінальної відповідальності і покарання.

Згідно з ч. 1 ст. 18 суб'єктом злочину може бути тільки фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність. Цей вік визначається саме до часу вчинення злочину. Тому дуже важливо при розслідуванні і розгляді кримінальної справи встановити точний вік особи (число, місяць, рік народження). У тому ж разі, коли відсутні документи, що підтверджують вік, необхідне проведення судово-медичної експертизи.

Скоєння суспільне небезпечного діяння особою, яка не досягла на час вчинення злочину визначеного законом віку, свідчить про відсутність суб'єкта злочину, а, отже, про відсутність складу злочину, внаслідок чого виключається і кримінальна відповідальність.

У частині 1 ст. 22 прямо зазначено, що «кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років». Цей вік називають загальним віком кримінальної відповідальності. У частині 2 цієї ж статті встановлюється знижений вік кримінальної відповідальності - чотирнадцять років - за окремі, прямо перелічені законом злочини. Серед цих злочинів зазначені, наприклад, такі, як: умисні вбивства і (статті 115-117 КК), умисне нанесення тяжких тілесних ушкоджень (ст. 121; частини 3 статей 345, 346, 350, 377, 398); диверсія (ст. 113), бандитизм (ст. 257), зґвалтування (ст. 152), крадіжка, грабіж і розбій (статті 185, 186, 187) і деякі інші. Передбачений ч. 2 ст. 22 КК перелік злочинів, за які настає відповідальність з чотирнадцяти років, є вичерпним.

Аналіз цих злочинів дає підставу для висновку, що законодавець знизив вік кримінальної відповідальності за дві групи злочинів:

· насильницькі злочини;

· майнові злочини.

В основу зниження віку кримінальної відповідальності за ці злочини покладені такі критерії:

1) рівень розумового розвитку, свідомості особи, який свідчить про можливість уже в чотирнадцять років усвідомити суспільну небезпечність і протиправність злочинів, перерахованих у ч. 2 ст. 21 КК;

2) значну поширеність більшості з цих злочинів серед підлітків;

3) значну суспільну небезпечність (тяжкість) більшості з цих злочинів.

Особа у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років не відповідає за злочини, за які встановлюється відповідальність з шістнадцяти років, навіть якщо вона брала в них участь як співучасник. У цих випадках особа у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років може нести відповідальність тільки коли в його конкретних діях містяться ознаки іншого злочину, за яке законом встановлена відповідальність з чотирнадцяти років. Наприклад, якщо неповнолітній у віці до шістнадцяти років бере участь разом з іншими особами, що досягли шістнадцяти років, у такому злочині як примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань шляхом насильства, небезпечного для життя і здоров'я (ч. З ст. 355), то він може відповідати тільки за вчинення, наприклад, тяжкого тілесного ушкодження за ст. 121.

У ряді випадків кримінальна відповідальність можлива лише за злочини, вчинені повнолітніми особами, тобто особами, які досягли вісімнадцятирічного віку, бо за характером цих злочинів їх фактично не можуть вчинити неповнолітні. До таких злочинів слід віднести, наприклад, ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335), втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304).

Суб'єкта злочину, в якого є такі загальні ознаки, як фізична осудна особа, яка досягла встановленого законом віку кримінальної відповідальності, називають загальним суб'єктом злочину. Відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає суб'єкта як елемент складу, а отже, виключає склад злочину і кримінальну відповідальність.

Поряд з поняттям загального суб'єкта КК передбачає і поняття спеціального суб'єкта. Частина 2 ст. 18 визначає, що спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа. Таким чином, спеціальний суб'єкт - це особа, яка крім обов'язкових загальних ознак (фізична осудна особа, яка досягла певного віку) має додаткові спеціальні (особливі) ознаки, передбачені в статті Особливої частини для суб'єкта конкретного складу злочину. Ознаки спеціального суб'єкта доповнюють загальне поняття суб'єкта злочину, виступаючи як додаткові. Ці спеціальні ознаки можуть бути різними, наприклад, службове становище, професія (лікар), певна діяльність (підприємець), родинні відносини (мати новонародженої дитини) та інші.

У більшості випадків ознаки спеціального суб'єкта прямо зазначені в законі. Так, у статтях КК про злочини, передбачені статтями 364-370, йдеться про те, що вони можуть бути вчинені тільки службовими особами. Більше того, у примітці 1 до ст. 364 дається законодавче поняття службової особи. А в статті 375 зазначається, що спеціальними суб'єктами цього злочину є судді, винні в постанові завідомо неправосудного вироку, рішення, постанови.

В інших же випадках спеціальний суб'єкт у законі може бути прямо і не названий, але скоєний злочин припускає його наявність. Так, у ст. 371 КК прямо не сказано, хто є суб'єктом завідомо незаконного затримання, приводу або арешту. Однак очевидно, що ці злочини можуть бути вчинені лише працівниками правоохоронних органів або суду, які наділені правом застосовувати затримання, привід або арешт.

Найчастіше ознаки спеціального суб'єкта законодавець вказує при описуванні основного складу злочину. Так, у ч. 1 ст. 114 передбачено, що суб'єктом шпигунства може бути тільки іноземець чи особа без громадянства, а в ст. 117 прямо вказується, що відповідальність за вбивство своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після пологів несе тільки мати цієї дитини.

Однак нерідкісними є випадки, коли ознаки спеціального суб'єкта використовуються законодавцем і при описуванні кваліфікованих (особливо кваліфікованих) складів злочинів. Так, у ч. 2 ст. 368 кваліфікуючою ознакою одержання хабара є здійснення цього злочину службовою особою, яка обіймає відповідальну посаду.

Таким чином, ознаки спеціального суб'єкта певною мірою є обмежувальними, бо вони визначають, що той чи інший злочин може вчинити не будь-яка особа, а тільки та, яка має такі ознаки. Тому особи, які не мають таких ознак, не можуть нести відповідальність за конкретним кримінальним законом, у якому зазначений спеціальний суб'єкт. Так, якщо у вбивстві дитини разом з матір'ю новонародженої дитини брали участь і інші особи, вони несуть відповідальність не за ст. 117, а за ст. 115 (за просте чи навіть кваліфіковане вбивство).

РОЗДІЛ ІІ

Ознаки суб'єкта злочину

2.1. Вік кримінальної відповідальності

Правильно орієнтуватися у хвилях суспільного моря, правильно оцінювати свої дії та вміти керувати ними людина може лише з досягненням певного віку, маючи достатній життєвий досвід, освіту, вміння і знання [12].

Вважається, що людина, яка досягла 16 років, вже володіє такими властивостями і може бути кримінально відповідальною, тобто бути суб'єктом злочину.

Згідно зі статтею 22 КК України кримінальній відповідальності підлягає особа, якій до вчинення злочину минуло шістнадцять років (ч. 1 ст. 22 КК). Це загальна кримінальна правосуб'єктність.

За деякі злочини, суспільна небезпечність та заборонність кримінальним законом яких зрозуміла особам і меншого віку, кримінальна відповідальність настає з 14 років. Згідно з ч. 2 ст. 22 кримінальна відповідальність з 14 років настає за: умисне вбивство (статті 115-117), посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (статті 112, 348, 379, 400, 443), умисне тяжке і тілесне ушкодження (стаття 121, частина третя статей 345, 346, 350, 377, 398), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 122, частина друга статей 345, 346, 350, 377, 398), диверсію (стаття 113), бандитизм (стаття 257), терористичний акт (стаття 258), захоплення заручників (статті 147 і 349), зґвалтування (стаття 152), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (стаття 153), крадіжку (стаття 185, частина перша статей 262, 308), грабіж (статті 186, 262, 308), розбій (стаття 187, частина 3 статей 262, 308), вимагання (статті 189, 262, 308), умисне знищення або пошкодження майна (частина друга статей 194, 347, 352, 378, частини друга та третя статті 399), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (стаття 277), угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (стаття 278), незаконне заволодіння транспортним засобом (частини друга, третя статті 289), хуліганство (стаття 296).

Частина 2 ст. 22 КК встановлює спеціальну кримінальну правосуб'єктність. Практичне значення спеціальної кримінальної правосуб'єктності полягає в тому, що відповідальності з 14 років особа може підлягати лише за ті злочини, які її утворюють, тобто ті злочини, які вказані (містяться) у ч. 2 ст. 22 КК. Ні за які інші злочини неповнолітні від 14 до 16 років не можуть (не повинні) бути притягнені до кримінальної відповідальності. Тобто, перелік діянь, за які кримінальна відповідальність настає з 14 років у ч. 2 ст. 22 КК - вичерпний.

Особлива кримінальна правосуб'єктність чинним кримінальним законом України спеціально не виділена. Але деякі склади злочинів містять її ознаки. Наприклад, ст. 304 КК передбачає відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, пияцтво, жебрацтво. Вказівка на те, що потерпілим може бути неповнолітній, дає підстави для висновку, що суб'єктом цього злочину може бути лише особа повнолітня, доросла, що досягнула віку 18 років. Втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність неповнолітнім, наприклад, 17-річного 16-річним, призводить до абсурду, до безглуздя.

У слідчо-судово-прокурорській практиці також визнається, що відповідальною за втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність (ст. 304 КК), у немедичне вживання лікарських та інших засобів, що викликають одурманювання (ст. 324 КК), може бути лише доросла особа.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 23 грудня 1983 р. «Про практику застосування судами України законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність» (п. 3) зазначив, що кримінальну відповідальність за ст. 304 КК України несуть тільки особи, які на момент вчинення злочину досягли вісімнадцятирічного віку [7].

До особливої правосуб'єктності відносяться також злочини, які передбачають відповідальність військовослужбовців (ст. 409-434 КК), посадових осіб (ст. 365-380 КК), працівників транспорту (ст. 276 КК), оскільки ними можуть бути лише дорослі особи. Але якщо за певних обставин статус військовослужбовця, посадової особи чи працівника транспорту отримає неповнолітній, то він повинен бути визнаний суб'єктом цих злочинів, оскільки законом (ч. 1 ст. 22 КК) передбачена відповідальність за ці злочини з 16-річного віку, а особлива правосуб'єктність законом не передбачена для всіх злочинів.

При цьому необхідно також взяти до уваги, що особи віком від 16 до 18 років (неповнолітні) можуть бути співучасниками військових, посадових та інших злочинів. Нелогічно було б за співучасть притягувати до відповідальності 16-річних, а за виконання таких злочинів - ні.

Отже, вік - це визначений за документами юридичний період життя людини. Вік виміряється часом. При наявності документів вік особи визначається документами. При відсутності документів вік встановлює судово-медична експертиза [11].

Страницы: 1, 2