Поняття та види форм державного устрою у зарубіжних країнах

Поняття та види форм державного устрою у зарубіжних країнах

25

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………3

1. Поняття і види форм державного устрою в зарубіжних країнах..………….5

2. Унітарна держава………………………………………………………………5

3. Федерація як одна з форм державного устрою ……………………………...6

3.1. Принципи устрою федерації…………………………………….……8

4. Конфедерація………………………………………………………………….13

5. Співдружність як одна з форм державного устрою………………………...14

Висновки…………………………………………………………………………15

Перелік посилань…………………………………………………………….......16

Перелік використаної літератури…………………………………………….....17

Вступ

Своєрідність конкретної форми держави, державного правління та державного yстрою будь-якого історичного періоду визначається насамперед ступенем зрілості суспільства і державного життя, задачами й цілями, що ставить перед собою держава.

Будь-яка держава є єдина по суті, змісту й формі. Щоб вона активно функціонувала, щоб якісно й корисно діяв її механізм, потрібна чітко організована державна влада, яка, забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснювала б керівництво суспільством в інтересах домінуючої частини населення, а також управління загально - суспільними справами. На думку відомого юриста й філософа І.А. Ільїна, форма держави не “політична схема”, байдужа до життя людей, а жива організація влади народу. “Потрібно, щоб народ розумів свій життєвий устрій, вмів організовуватися, щоб поважав закони цього устрою і вкладав свою волю в цю організованість”.

Типологія держав тісно пов'язана з поняттям форми держави. Особливості кожного конкретного типу держави встановлюються на основі аналізу її організаційного устрою, методів здійснення державної влади.

Чіткого співвідношення між типом і формою держави немає. З одного боку, в межах держави того ж самого типу можуть зустрічатися різні форми організації і діяльності державної влади, а з іншого, держави різного типу можуть набувати однакової форми. Своєрідність конкретної форми держави будь-якого історичного періоду визначається, насамперед , ступенем зрілості суспільства і державного життя, задачами і цілями, що ставить перед собою держава. Іншими словами, категорія форми держави безпосередньо залежить від його змісту і визначається ним.

Коли розкрита „сутність” держави - визначене її соціальне призначення, відмінність від додержавної організації суспільства, виділені головні ознаки і подані головні характеристики, виникає потреба розглянути, як влаштована держава, тобто в яких конкретних формах існує і функціонує ця особлива політична, структурна, територіальна організація суспільства.

Традиційно вітчизняна теорія держави і права завжди виділяла у формі держави три основних, взаємозалежних блоки: форму правління, форму національно-державного й адміністративно-територіального устрою, політичний режим.

І якщо форма правління відповідає на запитання про те, хто і як править, здійснює державну владу в державно-організованому суспільстві, як влаштовані, зорганізовані і діють у ньому державно-владні структури (органи держави), то форма національно-державного й адміністративно-територіального устрою розкриває способи об'єднання населення на визначеній території, зв'язок цього населення через різні територіальні і політичні утворення з державою в цілому. Політичний режим характеризує як, яким чином здійснюється державна влада в конкретному суспільстві, за допомогою яких прийомів і методів держава виконує своє соціальне призначення - забезпечує економічне життя, суспільний порядок, захист громадян, вирішує інші загальні соціальні, національні, класові задачі.

От чому форму держави можна визначити як такий склад (побудову) держави, у якому виявляються її основні характеристики і який забезпечує в комплексі, в системі - організацію державної влади, територіальну організацію населення.

Мета даної контрольної роботи - оволодіння та засвоєння знань з дисципліни “Теорія держави і права” з питання “Поняття та форми державного устрою”.

Завдання роботи: проаналізувати поняття держави та її устрою, розкрити суть форми державного правління, державного устрою та політичного режиму.

Методи дослідження: у роботі використовується ряд літературних джерел, окрім тематичних підручників аналізуються статті з періодичних видань.

1. Поняття і види форм державного устрою в зарубіжних країнах

Форма державного устрою - це спосіб організації державної влади, який визначається характером взаємовідносин держави як цілого і її складових частин.

Форма державного устрою знаходить свій вияв в особливостях політико-територіальної організації держави та її адміністративно- територіального устрою [1].

Виділяють такі форми державного устрою

Унітарна держава

-- проста єдина держава, частинами якої є адміністративно-територіальні одиниці, що не мають суверенних прав

Федерація

-- складова союзна держава, частинами якої є державні утво-рення, що мають суверенні пра-ва

Основні ознаки унітарної держави (Болгарія, Поль-ща, Франція, Велика Британія, Італія, Швеція, Норвегія, Фін-ляндія, Греція, Іспанія, Нідерланди, Португалія, Камбоджа, Лаос, Таїланд, Японія, Китай та ін.):

1) єдина конституція (конституції прийняті в більшості кра-їн світу);

2) єдина система вищих органів державної влади -- глава держави, уряд, парламент, юрисдикція яких поширюється на територію усієї країни;

3) єдине громадянство і єдина державна символіка;

4) єдина система законодавства і єдина судова система;

5) адміністративно-територіальні одиниці не можуть мати будь-яку політичну самостійність;

6) в міжнародних відносинах виступає одноособово. Частини унітарної держави мають різні назви: в Україні -- області, у Польщі -- воєводства, в Англії -- графства, в Італії -- провінції.

2.Унітарна держава

Держава вважається унітарною (простою), якщо жодна з частин її територій не наділена статусом державного утворення. В унітарній державі існує лише одна конституція, одна система права і одна система органів влади. Її складові частини мають статус адміністративно-територіальних одиниць [2].

Адміністративно-територіальні одиниці - це частини території держави, організаційно відокремлені для виконання загальних завдань державного управління.

Автономія - це самоврядування населення на частині території держави, що звичайно характеризується наданням органам автономії законодавчих повноважень з питань місцевого значення (автономні області Іспанії, Італії, Португалії).

В кожній автономії утворюються представницькі органи, які виконують законодавчу функцію в межах своєї компетенції. Представницький орган формує виконавчі органи, які несуть перед ним політичну відповідальність. Діяльність цього органу контролюється центральною владою, зокрема глава держави має право розпустити його.

Деякі унітарні держави (Велика Британія, Грузія, Данія, Із-раїль, Іспанія, Італія, Португалія, Україна, Фінляндія, Шрі-Ланка) включають автономні утворення (адміністративні автономії). В Україні -- це Автономна Республіка Крим. Такі держави нази-вають децентралізованими унітарними державами або унітарними державами з елементами федералізму. Вони відрізняються від централізованих унітарних держав, у яких на чолі місцевих орга-нів влади перебувають призначені з центру посадові особи, кот-рі підкоряють собі місцеві органи самоврядування. У децентра-лізованих унітарних державах місцеві органи влади обираються населенням і мають право самостійно вирішувати більшість пи-тань місцевого життя. У них автономії мають внутрішнє само-врядування, як правило, у сфері адміністративної діяльності. Вони можуть користуватися певною самостійністю й у сфері законо-давства. У такому разі закони приймаються парламентом авто-номії в межах своєї компетенції (головним чином у порядку де-легування йому законодавчих повноважень центральним зако-нодавчим органом у випадках, передбачених конституцією) [3].

Щодо Верховної Ради Автономної Республіки Крим, то її участь у сфері законодавчій діяльності обмежена підготовкою і прийняттям Конституції (набрала чинності 12 січня 1999 p.).

Основні ознаки унітарної держави:

· єдина конституція (конституції прийняті в більшості кра-їн світу);

· єдина система вищих органів державної влади -- глава держави, уряд, парламент, юрисдикція яких поширюється на територію усієї країни;

· єдине громадянство і єдина державна символіка;

· єдина система законодавства і єдина судова система;

· адміністративно-територіальні одиниці не можуть мати будь-яку політичну самостійність;

· в міжнародних відносинах виступає одноособово. Частини унітарної держави мають різні назви: в Україні -- області, у Польщі -- воєводства, в Англії -- графства, в Італії -- провінції.

3. Федерація як одна з форм державного устрою

Федерація - це держава, територія якої складається з території її членів - суб'єктів (штати - Австралія, Бразилія, Індія, Венесуела, Мексика, Нігерія, США; проавінції - Аргентина, Канада, Пакистан; землі - Австрія, ФРН; республіки - Росія, Югославія; кантони - Швейцарія тощо).

Всі суб'єкти федерації є державними утвореннями, тобто вони наділені установчою владою - можуть приймати власні конституції, які повинні відповідати основним федеративним законам. Пріорітет у сфері законотворчості, як і в інших сферах державної діяльності завжди залишається за федераціями [4].

Федеративна форма політико-територіального устрою менш поширена порівняно з унітарною формою.

Сьогодні у світі існують такі федеративні держави, як Росія, США, Канада, Австралія, Німеччина, Австрія, Бельгія, Союзна Республіка Югославія, Аргентина, Бразилія, Мексика, Індія та ін., тобто країни, які відіграють провідну роль в економіці світу. Вони розташовані на різних континентах, вирізняються площами своїх територій (від Австралії, яка займає весь континент, до невели-ких - Австрії та Бельгії) та є унікальними за ступенем свого політичного й культурного розвитку, а також за національним складом населення. Загальна кількість їх населення наближається до півтора мільярди громадян. Спочатку федерація виникла у США (1787 р.). Політико-територіальний устрій окремих країн не є сталим. Про іде свідчить досвід деяких європейських держав. Так, протягом XX ст. Чехословаччина була унітарною державою (1918 - 1968 рр.), федеративною державою (1969 - 1992 рр.), а з січня 1993 р. Чехословацька Федерація взагалі припинила своє існування. На її тернів торії утворилися дві унітарні держави - Чеська Республіка і Словацька Республіка (Словаччина) [5].

У 1946 р. була утворена Югославська Федерація, до складу якої входили шість республік і два автономних краї. Події КІІІЦЯ 80-Х -- початку 90-х років XX ст. призвели до розпаду федерації у тому вигляді, який був передбачений Конституцією 1974 р., і утворена нова Югославська Федерація - Союзна Республіка Югославія, суб' єктами якої стали лише дві республіки - Сербія та Чорногорія. Решта колишніх суб 'єктів Югославської Федерації тепер існує як самостійні національні держави.

У 1993 р. завершився довгий процес перетворення Бельгії з унітарної держави на федеративну.

Федерація - це союзна держава, що складається з окремих державних утворень (республік, штатів, земель, провінцій). До складу Російської Федерації входять різноманітні суб'єкти федерації: республіки; краї; області; автономна область; Москва, Санкт-Петербург - міста федерального підпорядкування - та автономні округи. Ці державні утворення мають назву «суб'єкти федерації». Правове становище республік, штатів, земель, провінцій регу-люється конституцією федерації та власними конституціями суб' єктів федерації, що мають відповідати конституціям спілки (союзу). В Індії, наприклад, тільки один штат з 25 (Джамму іі Кашмір) має власну конституцію.

Обов'язковість відповідності конституцій суб'єктів федерації конституції союзу передбачена у законах Німеччини, Австрії та інших федеративних держав. Так, ст. 28 Основного Закону ФРН проголошує, що конституційний устрій земель має відповідати основним завданням республіканської, демократичної та соціальної правової держави згідно з вимогами сучасного Основного Закону. Суб'єктам федерації надається право в межах їх компетенції приймати закони, що не суперечать загальнофсдеративному законодавству.

В окремих федераціях (США, Бразилія, Мексика, Австралія та ін.) утворені своєрідні територіальні одиниці. Так, у США, Мексиці та інших федеративних державах існують федеральні округи, є острівки, рифи, континентальний пі ельф, внутрішні мор-ські води, які не є суб' єктами федерації.

Конституції федеративних держав не надають суб'єктам фе-дерації права виходу з федерації, тобто права сецесії [6].

Проте, як свідчить історія федералізму, інколи цього не досить, щоб стати перешкодою для виходу з федерації окремих суб'єктів за їх бажанням.

Так, Конституція Югославії 1974 р. і Конституційний закон про Чехословацьку Федерацію 1968 р. не надавали суб'єктам федерації права на вихід з неї. Проте колишні суб'єкти федерації, зокрема Хорватія, Словенія та інші суб'єкти, розірвали федеративну спілку, провівши референдум.

Чехословацька Федерація припинила своє існування на під-ставі прийнятих Федеральними зборами Чехословаччини низки конституційних законів.

Політичній історії відомі інші випадки виходу з федерації та створення незалежних держав. Це розпад СРСР та утворення су-веренних незалежних держав, вихід Бангладеш із Пакистанської Федерації, а Сінгапуру - з Федерації Малайзії. Однак у деяких випадках спроба вийти зі складу федерації придушувалася зброй-ними федеральними силами. Закінчилася поразкою у жовтні 1995 р. спроба з допомогою референдуму вийти зі складу иере-важно англомовної Канадської Федерації франкомовної провінції Квебек.

3.1. Принципи устрою федерації.

1. Федерація побудована за територіальним принципом. Це США, Бразилія, Мексика, Австрія, Німеччина, Австралія та ін. Так, жоден із 50 штатів США не був утворений за національною ознакою, однак на півдні країни темношкіре населення складає більшість; у Мексиканських Сполучених Штатах існують три національні групи і 31 штат; в Аргентині утворено 22 штати, де є дві національні групи; у Німеччині є одна нація, а суб'єктів федерації після об'єднання з НДР - 16; в Австрії проживає одна нація, проте земель, які є суб'єктами федерації, - 9 [7].

2. Федерація, побудована за національним принципом, Суб 'єктами федерації Союзної Республіки Югославія за Конституцією 1992 р. є дві республіки - Сербська Республіка та Республіка Чорногорія. Незважаючи иа дуже велику відмінність у кількості населення, суб'єкти федерації мають рівні права. Досить сказати, що коли президентом СРЮ буде обраний серб, то прем'єр-міністром буде чорногорець, і навпаки; республіки мають свої конституції і громадянство.

Рівноправними суб'єктами бельгійської федерації, починаю-чи з 1993 р., коли завершилася трансформація Бельгії від унітарної до федеративної держави, є община Фландрія, населення якої розмовляє нідерландською мовою, община Валонія, що застосовує французьку мову, та Брюсельський регіон, де вживають обидві мови. Суб'єкти цієї федерації рівноправні. Утворенням федерації були припинені сепаратистські тенденції серед фламандців, які складають близько 60% десятимільйониого населення Бельгії [8].

Індія - багатонаціональна держава, що об'єднує понад десять націй, велику кількість народностей та етнічних груп. Період з 1956 по 1960 рр. відзначено як добу реорганізації індійської федерації за національною основою. Значну частину багатонаціональних штатів було реорганізовано в однонаціональні. У 1989 р. функціонувало 25 штатів і кілька союзних територій. У цілому національний принцип побудови федерації в Індії виправдав себе.

3. Федерація, побудована за змішаним принципом: національ ним і територіальним. Згідно з Конституцією Російської Феде рації до складу держави входять утворені за національним прин ципом - 21 республіка, одна автономна область і 10 автономних округів, за територіальним принципом - 49 областей І два міста федерального значення.

Суб 'єкти федерації мають свої законодавчі, виконавчі та су-дові органи. Називаються вони по-різному. Так, законодавчий орган штатів в Індії є легіслатурою, у США - законодавчою чи генеральною асамблеєю, у Мексиці - законодавчим органом, у Німеччині та в Австрії - ландтагом землі тощо.

Законодавчі органи суб'єктів федерації обираються виборчим корпусом штату (землі). За своєю структурою вони або однопа-латні {Німеччина, Австрія, більшість штатів Індії та один штат - Небраска - у США), або двопалатні.

Виконавчу владу уособлює губернатор, який обирається пов-нолітніми громадянами (США, Мексика та ін.) або призначаєть-ся президентом (Індія). Іноді це робить уряд землі, який обираєть-ся ландтагом землі (Німеччина, Австрія).

Суб'єкти федерації мають, як правило, особисте громадянство. Характерною формальною ознакою федеративної держави є по-двійне громадянство. Подвійне громадянство зафіксовано у кон-ституціях США, Німеччини, Австрії.

Так, розділ І і поправка XIV до Конституції США передбачають, що особи, народжені або натуралізовані у США та підлеглі їх владі, є громадянами США і штатів, де вони проживають.

У конституціях латиноамериканських федерацій (Мексика, Бразилія, Аргентина, Венесуела) закріплюється союзне громадян-ство та громадянство суб'єктів. Але відносини у галузі громадян-ства регулюються переважно законами федерації.

У Конституції Австрії (п. і ст. 6) записано, що для кожної землі існує своє громадянство. Головною передумовою громадянства землі є належність до однієї з ії общин. З набуттям громадянства землі набувається й громадянство федерації. Кожен громадянин федерації має у будь-якій із земель такі самі права й обов'язки, що й громадяни цієї землі [9].

Конституція ФРН відносить до компетенції федеральних органів встановлення громадянства федерації (п. 2 ст. 73), а ст. 74 п. 8 встановлення громадянства земель відносить до конкуруючого законодавства. Кожен німець має у кожній землі однакові громадянські права та обов'язки (п. 1 ст. 33). З набуттям федерального громадянства автоматично надається громадянство окремої землі. Конституція Індії встановлює тільки союзне грома-дянство.

Федеральний парламент, як правило, будується за двопалат-ною схемою. Верхні палати відбивають інтереси суб'єктів феде-рації - вони мають різні назви: Сенат (США, Мексика, Бразилія, Канада); Рада штатів (Індія), Федеральна Рада (Австрія), Рада федерації (Росія).

Страницы: 1, 2