Право на відпустку за трудовим правом України

інші періоди роботи, передбачені законодавством.

До стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки зараховуються:

час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробництва, цеху, професії або посади;

час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці;

час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.

Якщо працівник, переведений на роботу на інше підприємство, повністю або частково не використав щорічні основну та додаткові відпустки і не одержав за них грошову компенсацію, то до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, зараховується час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи.

2.2 Додаткові відпустки у зв`язку з навчанням

Законом України «Про відпустки» передбачено додаткові від-пустки у зв'язку з навчанням (ст.ст.13, 14 і 15). Надання такого виду відпустки залежить від типу навчального закладу та рівня його акредитації. Так, виходячи з положень ст.ст.13, 14 і 15 Закону видно, що такі відпустки надаються у разі навчання в середніх закладах освіти, в професійно-технічних закладах осві-ти та вищих навчальних закладах, навчальних закладах післядипломної освіти і аспірантурі.

За статею 13 ЗАКОН УКРАЇНИ “Про відпустки”, відпустку у зв'язку з навчанням у середніх навчальних закладах надають працівникам, які здобувають загальну середню освіту в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, надають додаткову оплачувану відпустку на період складання:

випускних іспитів в основній школі - тривалістю 10 календарних днів;

випускних іспитів у старшій школі - тривалістю 23 календарних дні;

перевідних іспитів в основній та старшій школах - від 4 до 6 календарних днів без урахування вихідних.

Працівникам, які складають іспити екстерном за основну або старшу школу, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю відповідно 21 та 28 календарних днів.

Типи загальноосвітніх та інших навчальних закладів системи загальної середньої освіти України визначені Законом України «Про загальну середню освіту» від 13 травня 1999 р., №651-ХІУ.

За статею 14 Закону України «Про відпустки», відпустку у зв'язку з навчанням у професійно-технічних навчальних закладах надають працівникам, які успішно навчаються на вечірніх відділеннях професійно-технічних навчальних закладів, надають додаткову оплачувану відпустку для підготовки та складання іспитів загальною тривалістю 35 календарних днів протягом навчального року.

Поняття та типи професійно-технічних навчальних закладів визначені в ст.17, ст. 18 Закону України «Про професійно-технічну освіту» від 10 лютого 1998 р., №103/98-ВР.

Тривалість відпустки працівникам, які навчаються без відриву від виробництва у вузах з вечірньою та заочною формами навчання, залежить від рівня акредитації навчального закладу. Рівні акредитації ви-щих навчальних закладів визначені в ст.24 Закону України «Про вишу освіту» від 17 січня 2002 р., №2984-111.

Стаття 15 ЗАКОН УКРАЇНИ «Про відпустки» передбачає відпустку у зв'язку з навчанням у вищих навчальних закладах, навчальних закладах післядипломної освіти та аспірантурі.

Працівникам, які успішно навчаються без відриву від виробництва у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, надаються додаткові оплачувані відпустки:

на період настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на першому та другому курсах у вищих навчальних закладах: першого та другого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання - 10 календарних днів, третього та четвертого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання - 20 календарних днів, незалежно від рівня акредитації з заочною формою навчання - 30 календарних днів;

на період настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на третьому і наступних курсах у вищих навчальних закладах: першого та другого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання - 20 календарних днів, третього та четвертого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання - 30 календарних днів, незалежно від рівня акредитації з заочною формою навчання - 40 календарних днів;

на період складання державних іспитів у вищих навчальних закладах незалежно від рівня акредитації - 30 календарних днів;

на період підготовки та захисту дипломного проекту (роботи) студентам, які навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання першого та другого рівнів акредитації, - два місяці, а у вищих навчальних закладах третього і четвертого рівнів акредитації - чотири місяці.

Тривалість додаткових оплачуваних відпусток працівникам, які здобувають другу (наступну) вищу освіту за заочною (вечірньою) формою навчання у навчальних закладах післядипломної освіти та вищих навчальних закладах, що мають у своєму підпорядкуванні підрозділи післядипломної освіти, визначається як для осіб, які навчаються на третьому і наступних курсах вищого навчального закладу відповідного рівня акредитації.

Працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, для підготовки та складання іспитів надається один раз на рік додаткова оплачувана відпустка з розрахунку 10 календарних днів на кожний іспит. Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів та за їх бажанням протягом чотирьох років навчання - один вільний від роботи день на тиждень з оплатою його в розмірі 50 відсотків середньої заробітної плати працівника.

Для працівників, які навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, де навчальний процес має свої особливості, законодавством може встановлюватись інша тривалість відпусток у зв'язку з навчанням.

Після закінчення екзаменаційної сесії працівник повинен надати довідку з вищого навчального закладу про результати складання сесії, яка разом з довідкою , (повідомленням) вузу про строки та тривалість екзаменаційної 1 сесії чи настановних занять буде слугувати підставою для надання додаткової відпустки у зв'язку з навчанням.

На відміну від інших видів відпусток, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням надаються не протягом робочого року, а протягом навчального року.

Доцільність правового регулювання відпустки для профспіл-кового навчання можна пояснити виходячи з положень Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльнос-ті». Відповідно до ст.1 цього Закону професійна спілка -- це добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх профе-сійної (трудової) діяльності (навчання). Метою профспілки є представництво та захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки. Зважаючи на те, що законо-давство постійно змінюється, член профспілки повинен знати всі ці зміни та .доповнення, щоб правильно їх застосовувати у реальному житті. Для того, щоб належним чином виконувати свої основні функції, зокрема, захисну, необхідно мати високий рівень професійної підготовки. Відпустка у зв'язку з профспілковим навчанням передбачає стаття 15-1 ЗАКОН УКРАЇНИ “Про відпустки”. На час профспілкового навчання працівникам, обраним до складу виборних профспілкових органів підприємства, установи, організації, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 6 календарних днів.

2.3 Творчі відпустки

Стаття 16 ЗАКОН УКРАЇНИ «Про відпустки» та Постанова Кабінету Міністрів України від 19 січня 1998 р., №45 «Про затвердження умов, тривалості, порядку надання та опла-ти творчих відпусток» визначають передумови та порядок на-дання творчої відпустки, коло суб'єктів, яким вона надається, проте визначення поняття «творча відпустка» відсутнє як у За-коні, так і в Постанові.

Із зазначених нормативних актів зрозуміло, що творча від-пустка надається не для написання дисертаційної роботи, а для закінчення роботи над нею. Зокрема, відповідно до згаданої Постанови Кабінету Міністрів для закінчення роботи над кан-дидатською дисертацією творча відпустка надається тривалістю до 3-х місяців, а для здобуття наукового ступеня доктора наук -- до 6 місяців та для написання підручників чи наукової праці -- до 3-х місяців. Визначено також умови надання творчої від-пустки -- успішне поєднання працівником своєї основної робо-ти з науковою.

Творча відпустка надається працівникам для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників та в інших випадках, передбачених законодавством.

Основне призначення такої відпустки полягає у виконанні спеціальних творчих завдань, які вимагають від виконавця особ-ливого напруження сил, тому її можна цілком віднести до від-пустки спеціального цільового призначення.

2.4 Соціальні відпустки

Одним із видів відпустки за законодавством України є со-ціальні відпустки (відповідно до п.4 ст.4 Закону України «Про відпустки»), які включають в себе: відпустку у зв'язку з вагіт-ністю та пологами (ст. 17 Закону України «Про відпустки»), від-пустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (ст. 18 цього ж Закону), додаткову відпустку працівникам, які мають дітей (ст. 19 Закону України «Про відпустки»).

Відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами надається на підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю:

до пологів - 70 календарних днів;

після пологів - 56 календарних днів (70 календарних днів - у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів), починаючи з дня пологів.

Законодавством України передбачено відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами для певної катего-рії жінок іншої тривалості, зокрема, жінкам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до пологів -- 90 кален-дарних днів і після пологів -- 90 календарних днів. Така від-пустка обчислюється сумарно і надається жінкам повністю не-залежно від кількості фактично використаних до пологів днів.

Особам, які усиновили новонароджених дітей безпосередньо з пологового будинку, надається відпустка з дня усиновлення тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів - при усиновленні двох і більше дітей). У разі усиновлення дитини (дітей) обома батьками вказана відпустка надається одному з батьків на їх розсуд.

Іншим видом соціальної відпустки відповідно до ст. 18 Зако-ну є відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Особливістю норми цієї статті є те, що не тільки жінки мають право на таку відпустку, а й чоловіки та інші родичі, які фактично доглядають дитину. Соціальною така відпустка виступає через виплату за весь період перебування у відпустці для догляду за дитиною особам, які мають на це пра-во, відповідно до п.З ст. 18 Закону України «Про відпустки» державної допомоги на умовах, передбачених Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та іншими норматив-но-правовими актами України.

Цей закон, відповідно до Конституції України встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шля-хом надання державної грошової допомоги з урахуванням скла-ду сім'ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній сис-темі соціального захисту населення.

Підприємство за рахунок власних коштів може надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості.

За бажанням жінки або осіб, зазначених у частині третій цієї статті, у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому за ними зберігається право на одержання допомоги в період відпустки для догляду за дитиною.

Відповідно до статті 19 Закону, жінка, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 7 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів за статею 73 Кодексу законів про працю України.

За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 14 календарних днів.

У випадку, якщо особа не використала сво-го права на додаткову відпустку по догляду за дитиною в по-точному році, вона переноситься на наступний рік або компен-сується, у разі звільнення, грошима.

До відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами власник або уповноважений ним орган зобов'язаний за заявою жінки приєднати щорічну відпустку незалежно від тривалості її роботи в поточному робочому році.

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається за заявою жінки або осіб, зазначених у частині третій статті 18 цього Закону, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу. Особам, зазначеним у частині третій статті 18 цього Закону (крім осіб, які усиновили чи взяли дитину під опіку у встановленому законодавством порядку), відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на підставі довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати). Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років не надається працівнику, якщо дитина перебуває на державному утриманні.

2.5 Відпустки без збереження заробітної плати

Одним з видів відпустки відповідно до Закону України «Про відпустки» є відпустки без збереження заробітної плати, які надаються:

1) в обов'язковому порядку (ст.25 Закону);

2) за сімейними обставинами (ст.26 Закону).

Аналізуючи норми Закону України «Про відпустки», цей різ-новид відпустки можна визначити як певну кількість календар-них днів, що надаються працівникам з підстав, передбачених законом, із збереженням місця роботи (посади), але без збере-ження заробітної плати протягом робочого року.

Відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов'язковому порядку:

матері або батьку, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, - тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці, - тривалістю до 14 календарних днів;

матері або іншим особам, зазначеним у частині третій статті 18 та частині другій статті 19 цього Закону, у разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку;

ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" - тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, - тривалістю до 21 календарного дня щорічно;

пенсіонерам за віком та інвалідам III групи - тривалістю до 30 календарних днів щорічно;

інвалідам I та II груп - тривалістю до 60 календарних днів щорічно;

особам, які одружуються, - тривалістю до 10 календарних днів;

працівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу: чоловіка (дружини), батьків (вітчима, мачухи), дитини (пасинка, падчірки), братів, сестер - тривалістю до 7 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад; інших рідних - тривалістю до 3 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад;

працівникам для догляду за хворим рідним по крові або по шлюбу, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, - тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше 30 календарних днів;

працівникам для завершення санаторно-курортного лікування - тривалістю, визначеною у медичному висновку;

працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі навчальні заклади, - тривалістю 15 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та назад;

працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, а також працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки, - тривалістю, необхідною для проїзду до місцезнаходження вищого навчального закладу або закладу науки і назад;

сумісникам - на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи;

ветеранам праці - тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи щорічну основну та додаткові відпустки повністю або частково і одержали за них грошову компенсацію, - тривалістю до 24 календарних днів у перший рік роботи на даному підприємстві до настання шестимісячного терміну безперервної роботи.

Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі, протягом четвертого року навчання надається за їх бажанням один вільний від роботи день на тиждень без збереження заробітної плати.

За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.

Розділ 3. Міжнародно-правове регулювання відпусток

Питання правового регулювання відпусток актуальне не тіль-ки для України, а й для світового співтовариства, оскільки це одна з складових частин захисту трудових прав працівників. Практичне застосування нормативних актів часто призводить до цілого ряду проблем, причина яких полягає в тому, що в Україні, по-перше, є не стабільною соціально-економічна ситуація, по-друге, норми закону можуть непра-вильно застосовуватись або сам по собі закон є недосконалим. Зокрема, при наданні відпусток, часто не зрозуміло, що означає поняття «відпустка», «основна відпустка», «додаткова відпустка» тощо. Теж саме можна сказати і про види відпусток, які врегу-льовані в ст.4 Закону України «Про відпустки» або про поняття «мінімальної відпустки», якому Закон не дає визначення. Тому необхідно дослідити деякі міжнарод-но-правові акти з метою формулювання дефінітивних норм від-пусток та визначити особливості її окремих видів.

Звернення до аналізу конвенцій, прийнятих Міжнародною Організацією Праці, переслідує кілька цілей:

з'ясувати, які підстави можуть бути основою для надання відпусток;

2) ви-явити наявність поняття «відпустка», «щорічна основна відпуст-ка», «щорічна додаткова відпустка», «учбова відпустка» в конве-нціях МОП, що дає змогу з'ясувати, які саме недоліки містить Закон України «Про відпустки» та які питання потребують пра-вового врегулювання.

Міжнародна Організація Праці вперше в рамках конвенції врегулювала це питання в 30-ті роки XX ст. Тільки 24 червня 1936 р. сесія Генеральної Конференції Міжнародної Організації Праці прийняла Конвенцію №52 (вступила в силу 22 вересня 1939 року) про щорічні оплачувані відпустки і Рекомендацію №47 з цього ж питання. Цією Конвенцією були передбачені щорічні відпустки тривалістю не менше 6 робочих днів за рік роботи. Для неповнолітніх віком до 16 років передбачались від-пустки не менше 12 робочих днів за один рік роботи.

Підставами для набуття права на відпустку відповідно до ст.2 Конвенції є безперервна робота протягом року. До щоріч-ної відпустки не включалися офіційні та національні свята, пе-рерви в роботі через хворобу. Відповідно до п.5 ст.2 тривалість щорічної оплачуваної відпустки збільшувалась залежно від ста-жу роботи.

Отже, поняття відпустки не визначалось, а ті суттєві озна-ки відповідно до цієї Конвенції є: перерва у роботі на пев-ний проміжок часу, не враховуючи відсутності на роботі через хворобу та святкові дні, безперервна робота протягом року, ви-плата звичайної винагороди, що передбачається національним законодавством, або винагороди, визначеної в колективному до-говорі (ст.З Конвенції).

Рекомендація №47 про щорічні оплачувані відпустки від 4 червня 1936 р. вказує, що метою таких відпусток є надання працівникам можливості відпочинку, дозвілля та розвитку сво-їх нахилів і здібностей, відновлення фізичних і духовних сил.

Конвенція №110 про умови праці на плантаціях, що була прийнята у 1958 р., регулює в одному з розділів порядок на-дання щорічних оплачуваних відпусток, але не дає визначення самого поняття «щорічна відпустка». Відповідно до ст.36 Кон-венції, трудящим, які зайняті на плантаціях, після безперервно-го терміну служби в одного й того ж підприємця надається щорічна оплачувана відпустка. Мінімальна тривалість служби і мінімальна тривалість щорічної оплачуваної відпустки встанов-люється законодавством даної країни або колективними дого-ворами чи арбітражними рішеннями, спеціальними органами, яким доручено регулювати оплачувані відпустки на плантаціях, або іншим шляхом, встановленим компетентним органом влади (ст.38 Конвенції).

Таким чином, виходячи із зазначених положень, можна зро-бити висновок, що для щорічної оплачуваної відпустки харак-терні такі ознаки:

безперервний стаж роботи у одного і того ж підприємця;

2) певний мінімальний термін безперервної служ-би і встановлення відпустки мінімальної тривалості в законо-давстві чи колективному договорі тієї чи іншої країни.

Крім того, у ст.39 вказаної Конвенції передбачено продов-ження тривалості щорічної оплачуваної відпустки залежно від стажу роботи.

В Україні теж можливе подовження відпустки залежно від стажу роботи, але така відпустка називається, «щорічна додат-кова відпустка». Враховуючи те, що основна і додаткова від-пустки називаються «щорічна», то можна впевнено відзначити, що у цьому питанні норма національного законодавства відпо-відає міжнародній.

Оскільки Конвенція №52 частково застаріла, більшість роз-винутих країн ратифікували пізнішу за часом прийняття Кон-венцію МОП №132 про оплачувані відпустки, 1970 р. (набрала чинності 30 червня 1973 р., змінено і доповнено положення, закріплені в Конвенції №52, 1936 р., що застосовуються до всіх осіб, які працюють за наймом, за винятком моряків). Згадана Конвенція враховує розвиток світового законодавства у період після Другої світової війни.

Відповідно до ст.З кожна особа, до якої застосовується вка-зана Конвенція, має право на щорічну оплачувану відпустку встановленої мінімальної тривалості, яка не повинна бути мен-шою, ніж три робочі тижні за один рік роботи. Таким чином, тривалість відпустки, порівняно з нормами Конвенції №52, бу-ла збільшена.

Отже, Конвенція №132 до визначення поняття щорічної від-пустки вносить такі елементи: 1) певний безперервний промі-жок часу роботи протягом року (ст.4 цієї Конвенції визначає «рік», як календарний рік або інший період такої ж тривалості, що встановлюється компетентними органами влади або іншими відповідними органами кожної країни); 2) тривалість щорічної відпустки не може бути зменшена у випадку хвороби працівни-ка, нещасного випадку або відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами; 3) за особою, яка скористалася правом на відпустку, згідно з Конвенцією зберігається нормальна або середня заро-бітна плата (ст.7 Конвенції). Важливим пунктом є те, що безпе-рервна частина оплачуваної відпустки повинна бути використа-на не пізніше, ніж протягом одного року, а залишок можна використати не пізніше вісімнадцяти місяців з кінця того року, за який була надана відпустка. Тобто суть цієї норми полягає в тому, що відпустка повинна використовуватись щороку для то-го, аби відпочити від виконання своїх трудових обов'язків з метою відновлення працездатності та втрачених фізичних і ро-зумових сил.

Міжнародною Організацією Праці було прийнято ще кілька конвенцій про відпустки, зокрема, Конвенцією №146 про опла-чувані відпустки морякам від 13 жовтня 1976 р., Конвенці-єю №101 про оплачувані відпустки в сільському господарстві від 4 червня 1952 р. та інші.

Таким чином, Міжнародна Організація Праці не обмежуєть-ся однією конвенцією з питань регулювання відпусток.

Висновки

Роблячи висновок, хочу сказати, що законодавство України про відпустки не є ідеальним, так, як не в одному законі та жодному нормаотивно-правовому акті немає точного визначення відпустки.Визначаючи основні етапи становлення і розвитку законодавства України про відпустки, враховувалися особливості соціально-економічного розвитку суспільства, прийняття та дію певних нормативних актів та закріплення в них основних положень.

Ставши на шлях розвитку ринкової економіки, Україна потре-бує переосмислення та вдосконалення регулювання суспільних відносин, у тому числі й трудових. Ті норми, що були прийняті майже 30 років тому, не можуть працювати в нинішніх умовах, оскільки жорстке регулювання трудових відносин вичерпало себе. Тому назріла нагальна потреба реформування трудового законодавства відповідно до розвитку економіки та суспільних відносин.

Для реформування трудового законодавства важливим є нетільки економічне обгрунтування, а й економічне забезпечення, тільки за цих умов Трудовий кодекс України буде ефективно працювати. Крім того, не слід забувати, що сутність трудового законодавства завжди полягала в забезпеченні захисту праців-ника, як найбільш слабкої сторони трудових правовідносин. Саме наявність правових норм, спрямованих на захист працівника, дають можливість урівноважити становище обох сторін трудо-вих правовідносин: працівника і роботодавця. Новий Трудовий кодекс повинен бути спрямований на підвищення рівня захисту працівника та поліпшення умов праці в сфері заробітної плати, робочого часу і часу відпочинку, охорони праці.

При проведенні реформи трудового законодавства важливим є визначення понятійного апарату, який повинен являти собою не просто низку певних термінів, а сукупність взаємоузгоджених і взаємопідпорядкованих понять, кожне з яких має своє місце і призначення.

Література

Л.П. Гаращенко Правове регулювання відпусток за законодавством України - К., 2003

В.С. Ковальський Законодавство України про відпустки - К.: Юрінком інтер, 2000

Н.Б.Болотіна, Г.І. Чанишевої Трудове право України - К.:Знання,2000

Сборник нормативных актов о труде - М.: Юридическая литература, 1984

Максимова Т.В. Відпустка як вид відпочинку - Чернігів: Юрист, 1997

Закон України «Про відпустки» від 15.11. 1996 № 504/96

Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 № 3551-XII

Закон України “Про державну допомогу сім`ям з дітьми” вiд 21.11.1992 № 2811-XII

Закон України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” вiд 15.09.1999 № 1045-XIV
Закон України “Про загальну середню освіту” від 13 травня 1999р., № 651-ХІУ

Закон України “Про професійно-технічну освіту” від 10 лютого 1998р., № 103/98-ВР.

Закон України “Про вищу освіту” від 17 січня 2002р., № 2984-111

Закон України “Про статус суддів” від 15 грудня 1992р. № 2862-XII
Закон України “Про пожежну безпеку” від 17 грудня 1993р. № 3745-XII
Закон України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991р. № 1789-XII
Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991р., № 796-12

Закон України “Про статус народного депутата України” вiд 17.11.1992 № 2790-XII

Закон України “Про державну службу” від 16 грудня 1993р.,№ 3723-ХП

Постанова Кабінету Міністрів від 27 квітня 1994 р., №250 «Про порядок і умови надання державним служ-бовцям додаткових оплачуваних відпусток»

Постанова Кабінету Міністрів України від 19 січня 1998 р., № 45 “Про затвердження умов, тривалості, порядку надання та оплати творчих відпусток”

Постанова Кабміну України “Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці”від 1 липня 1992, №442

Наказ Міністерства охорони здоров`я і Міністерства праці та соціальної політики України “Про затвердження Показників та критеріїв умов праці, за якими надаватимуться щорічні додаткові відпустки працівникам, зайнятим на роботах, пов`язаних з негативним впливом на здоров`яшкідливих виробничих факторів” від 31 грудня 1997року,№ 383/55

Конвенція № 146 “Про оплачувальні відпустки морякам” від 13 .10.1976

Конвенція № 101 “Про оплачувальні відпустки в сільському господарстві” від 4 .06.1952

Конвенція МОП №132 “Про оплачувальні відпустки” 1970

Конвенція № 110 “Про умови праці на плантаціях” 1958

Конвенція № 52 “Про щорічні оплачувальні відпустки” від 22.09.1939

Страницы: 1, 2, 3