Правовідносини батьків та дітей

Встановлення у судовому порядку батьківства може мати місце, якщо не була подана спільна заява до органів РАГСу від осіб, які не перебували в шлюбі. В цих випадках з позовом до суду можуть звернутись один з батьків або опікун (піклувальник) дитини, особи, на утриманні яких знаходиться дитина, а також сама дитина по досягненні повноліття.

При встановленні батьківства суд приймає до уваги наступні обставини (умови): спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини та відповідачем до народження дитини; спільне виховання та утримання ними дитини; докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.

Наявність спільного проживання та ведення спільного господарства дає право суду вважати, що відповідач є батьком дитини. Однак це не є безперечним доказом батьківства, так як відповідач може подати суду докази, які виключають його батьківство.

Спільне виховання батьками дитини може виявитися у спільній турботі про дитину, про її стан здоров'я та навчання. При цьому необов'язково, щоб батьки проживали разом та вели спільне господарство. Наприклад, хоча відповідач і проживав окремо від матері дитини, однак систематично відвідує її та доглядає за нею; дає поради по її вихованню, виявляє турботу під час захворювання, бере її на деякий час до себе. При спільному вихованні дитини необов'язково надавати матеріальні кошти на її утримання.

Суть спільного утримання батьками дитини полягає в тому, що відповідач надає матері дитини кошти, необхідні для її утримання. Такі дії дають суду право визнавати відповідача батьком дитини.

Розміри, період надання та систематичність матеріальної допомоги дитині зі сторони батька -- все це має велике значення для використання судом цього доказу.

Не відіграє ролі, скільки часу пройшло з того моменту, коли в останній раз були надані кошти на утримання дитини, до моменту подання позову. Право на судове встановлення батьківства строком позовної давності не гаситься, тому і докази зберігають свою силу, скільки б часу не минуло.

Епізодичні або тимчасові знаки уваги до дитини у вигляді подарунків або іграшок не можуть бути підведені під поняття утримання. Потрібно, щоб особа, яка надає утримання, усвідомлювала, що це її дитина, і діяла як батько.

Докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства -- це такі факти, які до пред'явлення позову підтверджували визнання відповідачем свого батьківства (хоча відповідач його заперечує).(3)

Ця умова є суб'єктивною обставиною ставлення відповідача до питання про своє батьківство та має бути виражена у тій чи іншій формі, яка безпосередньо підтверджує визнання ним свого батьківства. Визнання себе батьком може бути виражено як у період вагітності матері, так і після народження дитини.

Слід приймати до уваги свідчення близьких родичів відповідача, товаришів по роботі, друзів, які стверджують, що він називав дитину своєю. Таких свідків важко запідозрити в бажанні обмовити відповідача, але в будь-якому випадку достовірність доказів оцінює суд.

В останній час набуває поширення експертиза, що зветься “Генна дактилоскопія, висновок якої на 100% дає ствердну відповідь, чи є дана особа батьком (матір'ю) дитини, чи ні.

Висновки по розділу.

На мій погляд, розробляючи новий Сімейний кодекс від 10 січня 2002 року, Законодавець правильно підійшов до моменту трактування деякий проблемних питаннь сімейного права.Ст. 49 Сімейного кодексу України передбачає право на материнство, а саме зазначає, що дружина має право на материнство, небажання чоловiка мати дитину або нездатнiсть його до зачаття дитини може бути причиною розiрвання шлюбу.

Позбавлення жiнки можливостi народити дитину (репродуктивної функцiї) у зв'язку з виконанням нею конституцiйних, службових, трудових обов'язкiв або в результатi протиправної поведiнки щодо неї є пiдставою для вiдшкодування завданої їй моральної шкоди. Вагiтнiй дружинi мають бути створенi у сiм'ї умови для збереження її здоров'я та народження здорової дитини, а дружинi-матерi мають бути створенi у сiм'ї умови для поєднання материнства iз здiйсненням нею iнших прав та обов'язкiв. Законодавчо обумовлено і право на батьківство, згідно до якого чоловiк має право на батькiвство,вiдмова дружини вiд народження дитини або нездатнiсть її до народження дитини може бути причиною розiрвання шлюбу. Я вважаю, що право бути матір'ю чи батьком, яке законодавчо обумовлене, багатьом громадянам нашої країни дасть можливість реалізувати себе в житті та з більшою повагою ставитись до своєї дружини та чоловіка.

Слід було вирішити дуже важливе питання: чи варто вміщувати в Кодекс підстави встановлення батьківства в судовому порядку, які передбачені в ч.З ст.53 КпШС і передбачені ст.125 Сімейного Кодексу України, чи не простіше у кожному спірному випадку покладатись на висновок генної дактилоскопії. Позов про встановлення батьківства може пред'явити й особа, яка вважає себе батьком дитини у випадках, коли мати дитини не бажає подати з фактичним батьком спільну заяву до органу РАГСу про визнання ним батьківства; коли фактичний батько встановлює, що інший чоловік записаний батьком. Не бажаючи цього, дійсний батько пред'являє до суду позов про заперечення цього батьківства та встановлення свого.

Аналогічно вирішується питання при вступі батьків дитини в шлюб у встановленому законом порядку.

Треба заначити, що саме народження дитини- юридичний факт, який породжує юридичні наслідки щодо виникнення обов'язків батьків та прав дітей, які з часом переходять в взаємні права та обов'язки (по досягненню дітьми чи батьками певного віку, інш.).

Розділ 2. Особисті немайнові права та обов'язки батьків і дітей

2.1. Загальна характеристика та особливості особистих немайнових правовідносин подружжя (чоловіка і дружини).

Згідно ст.7 проекту Сімейного Кодексу України, жінка та чоловік мають рiвнi права i обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї.

Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, якi встановлені Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними правовими актами, визнаними в Україні.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

При вступі до шлюбу закон (ст.19 КпШС України) надає подружжю право залишати кожному з них дошлюбне прізвище. За їх взаємною згодою, вони мають право вибирати спільне прізвище, яке повинно бути прізвищем одного з них. Вибір іншого прізвища законодавцем не допускається. Кожний з подружжя не має будь-яких переваг у виборі спільного прізвища, питання про вибір прізвища вирішується ними спільно. В разі виникнення суперечок з приводу спільного прізвища орган РАГСу залишає подружжю їхні дошлюбні прізвища.(2)

Шлюбно-сімейне законодавство України дозволяє приєднувати до свого прізвища прізвище чоловіка чи дружини, тобто йменуватися подвійним прізвищем.

Таким чином, при реєстрації шлюбу один з подружжя має право прийняти об'єднане прізвище, а другий -- залишити своє дошлюбне прізвище. При бажанні кожний з них може йменуватися подвійним прізвищем. Приєднувати до подвійного прізвища ще одне прізвище не дозволяється.

Питання про вибір прізвища вирішується особами, які вступають до шлюбу, тільки в момент реєстрації шлюбу.

Проведений в актових книгах запис про прізвище замінити неможливо, але це стане можливим зі вступом в силу Сімейного кодексу, а саме з 1 січня 2003 року, відповідно до ст.53 передбачено право дружини та чоловіка на зміну прізвища.

У відповідності з Положенням про порядок розгляду клопотань про переміну громадянами України прізвища, імені та по батькові, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 27 березня 1993 року № 233, зміна прізвищ, імен та по батькові громадянами України допускається по досягненню ними 16-річного віку.

Зміна прізвища, імені, по батькові проводиться з дозволу органу реєстрації актів громадянського стану.

Дозвіл на зміну прізвища, імені, по батькові видається лише у тих випадках, коли для цього маються вагомі поважні причини (незвучність прізвища, імені, по батькові чи важкість їх вимови; бажання одного з подружжя носити спільне з іншим прізвище або повернути своє дошлюбне прізвище, якщо про це не було заявлено при реєстрації шлюбу чи при розлученні; бажання носити прізвище вітчима (мачухи), виховуючого заявника, або по батькові по імені вітчима, коли усиновлення не може бути оформлене, та таке інше).

Зміна прізвища батьками або одним з них не тягне за собою зміну прізвища їх повнолітніх дітей. Прізвище неповнолітніх дітей змінюється в разі зміни прізвища обома батьками. Якщо прізвище змінив один з батьків, то питання про зміну прізвища неповнолітніх дітей вирішується за згодою батьків, а в разі відсутності згоди -- органом опіки та піклування.

При зміні імені батьком, по батькові його неповнолітніх дітей виправляється у відповідності із зміною імені батька. По батькові повнолітніх дітей змінюється тільки за їхнім клопотанням на загальних підставах.

Розгляд клопотання про зміну прізвища, імені, по батькові має бути закінчений не пізніше тримісячного строку з дня подачі клопотання.

Зміна прізвища, імені, по батькові не допускається у таких випадках:

а) якщо заявник знаходиться під слідством, судом або в нього є судимість;

б) якщо проти зміни прізвища, імені, по батькові маються заперечення з боку органів внутрішніх справ.

До особистих прав подружжя відноситься право на спільне вирішення питань життя сім'ї, на вільний вибір занять, професій та місця проживання (статті 20, 21 КпШС України). (2)

Всі питання сім'ї вирішуються подружжям спільно, на основі взаємної згоди, повної рівності та виходячи з інтересів сім'ї в цілому та інтересів неповнолітніх дітей особисто. Особлива увага повинна виявлятися до охорони та забезпечення інтересів вагітної жінки. При відсутності згоди у вирішенні деяких питань спільного життя кожний з подружжя або двоє разом мають право звернутися за роз'ясненням суперечки до органу опіки та піклування чи до суду.

Право подружжя вільно обирати заняття та професію закріплене статтею 49 Конституції України. У відповідності з цим правом кожен з подружжя, керуючись своїми нахилами та інтересами, самостійно вибирає для себе заняття чи професію. Заперечення або заборони іншого з подружжя, пов'язані з таким вибором, правового значення не мають.

Кожному з подружжя належить право вільного визначення свого місця проживання. А це означає, що зміна місця проживання одним з подружжя не тягне правового обов'язку іншого з подружжя слідувати за ним. Тому не може мати юридичної сили зобов'язання, яке дала громадянка Н. чоловіку: поїхати разом з ним до місця служби до Шацького району Волинської області.

До деяких інших особистих прав подружжя відноситься право давати згоду на усиновлення дитини, право на розірвання шлюбу, на виховання дітей.

Ст. 61 КпШС передбачає найважливіше право батьків -- право на виховання своїх дітей. Для права батьків по вихованню, як і для ряду інших суб'єктивних сімейних прав, характерно, що права батьків по вихованню дітей є одночасно їх обов'язками перед дітьми. Батьківські права не можуть здійснюватися в протиріччі з інтересами дітей. Разом з тим обов'язок батьків по вихованню дітей є їхнім обов'язком не тільки перед дітьми, але і перед суспільством. Здійснення права батьків по вихованню дітей настільки серйозно торкається інтересів суспільства в цілому, що регулюється імперативними нормами. Нездійснення права й обов'язку батьків по вихованню дітей є правопорушенням, що спричиняє застосування визначених санкцій. Право батьків на виховання дітей, як і інші батьківські права, має абсолютний характер захисту від усіх третіх осіб. Як відзначено в літературі, праву батьків по вихованню дітей відповідає обов'язок дітей не чинити батькам перешкод при здійсненні цього права в інтересах дітей. При цьому виконання цього обов'язку дітей, як і їхнього права на виховання, не завжди може бути покладене на самих дітей, а забезпечується, насамперед, їхніми батьками, а також установами й особами, покликаними створити необхідні умови для нормального психофізичного і духовного розвитку дитини. Батьки вправі застосовувати визначені примусові заходи до своїх дітей для того, щоб домогтися від них бажаного поводження. Однак ця сторона виховного процесу знаходиться за рамками права. Усі примусові заходи, застосовувані батьками до дітей, носять чисто побутовий характер, і закон не визначає їхні види, а вимагає лише, щоб вони здійснювалися не в протиріччі з інтересами дітей.

Ч.2 ст.61 КпШС установлює межі і ціль здійснення батьківських прав, передбачаючи, що батьківські права не можуть здійснюватися в протиріччі з інтересами дитини. Під інтересами дітей варто розуміти збереження їхнього здоров'я, нормальний фізичний і психічний розвиток, виховання в них якостей, необхідних суспільству. Поняття інтересів дитини охоплює також належні морально-побутові умови його життя. Визнання існування інтересів дитини не обов'язково припускає усвідомлення їм своїх потреб. Це залежить від віку дитини. Однак не можна не враховувати при встановленні поняття “інтерес дитини” і суб'єктивний момент: мається на увазі прихильність дитини до одному з батьків, іншим членам родини.

Ч.3,ст.61 КпШС передбачає, що при неналежному виконанні батьками (одним з них) обов'язків по вихованню чи зловживанні батьківськими правами, діти вправі звернутися за захистом своїх прав і інтересів в органи опіки і піклування.

Батьки мають право і зобов'язані виховувати своїх неповнолітніх дітей. Тому право батьків на виховання дітей, як і інші правовідносини між батьками і дітьми, носять терміновий характер, тобто існують до досягнення дітьми повноліття або набуття дітьми повної дієздатності.

Права й обов'язки батьків по вихованню дітей, зокрема, містять у собі право й обов'язок навчання дітей. Здійснювати навчання дітей у школі відповідно до Закону України "Про освіту" є не тільки правом батьків, але і їхнім обов'язком не тільки перед дітьми, але і перед державою. Тому держава через органи опіки і піклування й органи утворення вправі контролювати, як батьки виконують цей свій обов'язок. Відхилення батьків від виконання свого обов'язку по навчанню дітей за наявності їхньої вини може викликати позбавлення батьків батьківських прав.

Батьки мають рівні права й обов'язки у відношенні своїх дітей. Тому питання виховання дітей зважуються по взаємній згоді.

2.2.Взаємні права і обов'язки батьків і дітей.

Проектом Сімейного кодексу України передбачено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. . Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, якi суперечать закону, моральним засадам суспільства.(3)

Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом. Дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї.

Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій.

Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до ст.153 проекту Сімейного кодексу України передбачені права батькiв та дитини на спiлкування. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спiлкування, зокрема якщо хтось iз них перебуває у надзвичайнiй ситуацiї (лiкарнi, мiсцi затримання та позбавлення волi тощо). Батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолiтнiх дочки та сина. Батьки мають право звертатися до суду, органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування та громадських органiзацiй за захистом прав та iнтересiв дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законнi представники без спецiальних на те повноважень.

Батьки мають право звернутися за захистом прав та iнтересiв дiтей i тодi, коли вiдповiдно до закону вони самi мають право звернутися за таким захистом.

Здiйснення батькiвських прав та виконання батькiвських обов'язкiв мають ґрунтуватися на повазi до прав дитини та її людської гiдностi. Батькiвськi права не можуть здiйснюватися всупереч iнтересам дитини. Вiдмова батькiв вiд дитини є неправозгiдною, суперечить моральним засадам суспiльства. Ухилення батькiв вiд виконання батькiвських обов'язкiв є пiдставою для покладення на них вiдповiдальностi, встановленої законом. Неповнолiтнi батьки мають такi ж права та обов'язки щодо дитини, як i повнолiтнi батьки, i можуть їх здiйснювати самостiйно.

Питання виховання дитини вирiшується батьками спiльно. Той iз батькiв, хто проживає окремо вiд дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованнi i має право на особисте спiлкування з нею. . Той iз батькiв, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батькiв, хто проживає окремо, спiлкуватися з дитиною та брати участь у її вихованнi, якщо таке спiлкування не перешкоджає нормальному розвитковi дитини. 4. Батьки мають право укласти договiр щодо здiйснення батькiвських прав та виконання обов'язкiв тим з них, хто проживає окремо вiд дитини.

Той з батькiв, хто проживає з дитиною, у разi його ухилення вiд виконання договору зобов'язаний вiдшкодувати матерiальну та моральну шкоду, завдану другому з батькiв.

Вирiшення органом опiки та пiклування спору щодо участi у вихованнi дитини того з батькiв, хто проживає окремо вiд неї.

За заявою матерi, батька дитини орган опiки та пiклування визначає способи участi у вихованнi дитини та спiлкуваннi з нею того з батькiв, хто проживає окремо вiд неї.(3)

Якщо той iз батькiв, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батькiв, хто проживає окремо, у спiлкуваннi з дитиною та у її вихованнi, зокрема якщо вiн ухиляється вiд виконання рiшення органу опiки та пiклування, другий iз батькiв має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Суд визначає способи участi одного з батькiв у вихованнi дитини (перiодичнi чи систематичнi побачення, можливiсть спiльного вiдпочинку, вiдвiдування дитиною мiсця його проживання тощо), мiсце та час їхнього спiлкування, з урахуванням вiку, стану здоров'я дитини, поведiнки батькiв, а також iнших обставин, що мають iстотне значення.

В окремих випадках, якщо це викликано iнтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутнiстю iншої особи.

За заявою заiнтересованої сторони суд може зупинити виконання рiшення органу опiки та пiклування до вирiшення спору. У разi ухилення вiд виконання рiшення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батькiв, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним. Особа, яка ухиляється вiд виконання рiшення суду, зобов'язана вiдшкодувати матерiальну та моральну шкоду, завдану тому з батькiв, хто проживає окремо вiд дитини. Мiсце проживання дитини, яка не досягла десяти рокiв, визначається за згодою батькiв.

Страницы: 1, 2, 3