Виникнення повноваження в опікуна ґрунту-ється на положеннях ч. 2 ст. 242 ЦК, згідно якій опікун є законним представником малолі-тньої особи та фізичної особи, визнаної недіє-здатною, а також на рішенні про призначення опікуном. У сукупності ці юридичні факти є достатньою умовою виникнення в опікуна пов-новаження для діяльності як законного предста-вника. Тому при здійсненні ним діяльності від імені опікуваного необхідно подати відповідний документ про призначення опікуном. Опікуни здійснюють усі дії, які міг би здійснити сам опі-куваний, якби був дієздатним, але без дозволу органів опіки і піклування не мають права здій-снювати від імені опікуваних правочини, що іс-тотно зачіпають майнові інтереси останніх. До-звіл органу опіки і піклування, що видається опікуну на здійснення такого правочину, вста-новлює для нього додаткові повноваження крім тих, що вже передбачені законом.
Піклувальники не виступають як представ-ники підопічного за законом. Вони сприяють неповнолітнім у здійсненні ними їх прав, і тільки у разі хвороби неповнолітнього, яка перешкоджає особистому укладенню правочину або при веденні справ неповнолітнього у суді чи інших устано-вах, піклувальники виступають як представни-ки підопічного.
Варто зауважити, що законним представни-ком у випадках, встановлених законом, може бути інша особа. Наприклад, виникнення пов-новажень закон пов'язує з фактом спільного господарювання, спільності майна. Виходячи з цього, при здійсненні одним з подружжя правочинів для спільного сімейного господарства, він виступає як особа, що діє від імені і в інтересах також другого з подружжя, бо згода останнього на здійснення такого правочину припускається (за винятком тих, що виходять за межі дрібних побутових).
Комерційне представництво ґрунтується на нормах (за деякими винятками), встановлених для представництва й є видом добровільного представництва з особливим суб'єктним скла-дом і сферою застосування. Особливістю суб'єкт-ного складу відносин комерційного представни-цтва є те, що комерційними представниками можуть бути юридичні особи -- суб'єкти під-приємницької діяльності, які засновані в встано-вленому законом порядку та фізичні особи суб'єк-ти підприємницької діяльності. До особливостей також здійснення комерційного представництва необхідно віднести предмет, системний характер дій комерційного представника тощо. Крім того, що комерційний представник має право одноча-сно представляти різні сторони в угоді, якщо на це є їхня згода або якщо така можливість перед-бачена законом. У будь-якому випадку інтереси осіб, що представляються, мають пріоритет сто-совно інтересів самого комерційного представни-ка. Комерційний представник зобов'язаний ви-конувати дане йому доручення з дбайливістю звичайного підприємця. Не допускається здійс-нення угод комерційним представником від імені особи, яку він представляє, щодо себе особисто.
Комерційний представник може:
1) прийма-ти на себе зобов'язання здійснювати визначені юридичні дії від імені і за рахунок особи, що представляється;
2) приймати на себе зобов'я-зання здійснювати визначені юридичні дії від свого імені, але за рахунок особи, що представ-ляється;
3) приймати на себе зобов'язання здій-снювати визначені фактичні дії (наприклад, сприяння в пошуку нових контрагентів і про-веденні переговорів з метою укладення з ними контрактів, які, однак, укладаються безпосеред-ньо між особою, яку представляють, і третьою особою). Зокрема комерційним представницт-вом є брокерська діяльність професійних учас-ників ринку цінних паперів.
Договір на комерційне представництво при-пускається оплатним. Особа, яка представляєть-ся, зобов'язана сплатити представнику винаго-роду за вчинені дії, крім випадків, коли в само-му договорі є вказівка на його безоплатний характер. Якщо така вказівка відсутня, і одно-часно договором не встановлений розмір вина-городи і порядок його сплати, особа що предста-вляється, оплачує за комерційне представницт-во суму, що при порівнянних обставинах звичайно стягується за послуги аналогічного характеру (ст. 632 ЦК). Окрім того, представник має право на відшкодування витрат, понесених ним при виконанні доручен-ня. Якщо правочин укладений від імені кількох підприємців одночасно, витрати поділяються в рі-вних частках, якщо інше не передбачено угодою між ними.
Підставою комерційного представництва може бути цивільно-правовий або трудовий договір. Зокрема, це можуть бути договори доручення, комісії, агентські, брокерські угоди. Од-нак ч. 2 ст. 237 ЦК передбачає, що не є пред-ставником особа, яка хоч і діє в чужих інтере-сах, але від власного імені, а також особа, упов-новажена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому угод. Тому можна зробити висновок про те, що комерційне предста-вництво здійснюється, як правило, на підставі до-говору доручення (гл. 66 ЦК). Цей договір має визначати обсяг наданих комер-ційному представнику повноважень та порядок їх реалізації. Повноваження комерційного пред-ставника також можуть бути підтверджені до-віреністю.
Особливості комерційного представництва в окремих сферах підприємницької діяльності встановлюються законом (наприклад, ст.ст. 1004, 1008, 1009 та ін. ЦК.)
Представництво, яке ґрунтується на догово-рі, може здійснюватися за довіреністю. Довіре-ність це письмовий документ, що видається пред-ставнику тим, кого представляють, для представ-ництва перед третіми особами.
Залежно від обсягу повноважень, що надають-ся повіреному особою, котру він представляє, ви-окремлюють два види довіреності:
1) загальна (генеральна) довіреність, яка уповноважує представника на здійснення правочинів та інших юридичних дій різного харак-теру;
2) спеціальна (у тому числі разова) довіре-ність, яка підтверджує повноваження на здійс-нення юридичних дій або правочинів певного типу.
Якщо той, кого представляють, уповнова-жує на здійснення якого-небудь одного право-чину або юридичної дії, то спеціальна довіреність у цьому випадку буде називатися разовою до-віреністю. Така довіреність видається, напри-клад, юристам для захисту інтересів організа-цій у суді тощо.
Довіреність призначається для третіх осіб, які з її тексту узнають, якими повноваження-ми наділений представник. Для самого повіре-ного довіреність ніяких самостійних прав на майно, яке отримане для здійснення угоди, не породжує.
Видача довіреності є одностороннім правочином, і порядок її посвідчення підпорядковуються правилам ЦК, що стосуються правочинів вза-галі. Основні правила видачі довіреності викла-дено у Законі України «Про нотаріат». Юридич-на сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника. Повно-важення виникає незалежно від згоди останньо-го, і правильно оформлена довіреність дійсна у будь-якому разі, тому що повноваження, яке виникає у представника, не зачіпає його майно-вих або особистих немайнових прав. Інша річ, що здійснення цього повноваження залежить від представника, бо він сам вирішує, чи викорис-тати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи відмовити-ся від неї.
Довіреність здійснюється тільки в письмо-вій формі. Вона є іменним документом, а тому в ній обов'язково повинно бути вказано, хто і кому видав довіреність. При цьому потрібно за-значити, що конкретно необхідної форми довіреності як документа немає, головне, щоб бу-ли письмово виражені повноваження особи, якій видається довіреність, а як саме це буде вигля-дати, вирішального значення не має (наприклад, як довіреність може бути використаний лист, в якому одна особа наділяє іншу особу повнова-женнями на здійснення угоди від його імені і в його інтересах).
Представництво за довіреністю може ґрун-туватися на акті органу юридичної особи. У цьо-му випадку такий акт має бути оформлений належним чином (підписаний керівником, за-вірений печаткою юридичної особи тощо).
Із визначення довіреності як письмового документа, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особа-ми, випливає низка вимог до довіреності. По-перше, вона може бути вчинена лише у пись-мовій формі. По-друге, як кожен документ, вона має містити необхідні реквізити: вказів-ку на суб'єкти, місце, дату видачі тощо. По-третє, у довіреності має бути зазначений обсяг повноважень, наданий представникові тим, кого представляють.
Довіреність на вчинення правочину предста-вником може бути надана особою, яку предста-вляють (довірителем), безпосередньо третій осо-бі. Таке становище випливає з того, що довіре-ність, як документ, що підтверджує повноваження представника, адресована тим особам, з ким можливе укладення правочинів від імені особи, яка видала довіреність. Оскільки йдеться про врахування саме їхніх інтересів, то й право на ознайомлення з довіреністю існує, передусім, у них.
3. Оформлення та умови дії довіреності, як підстави представництва у цивільному праві України
Згідно ч. 1. ст. 245 ЦК форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.
Довіреність завжди має письмову фор-му. Вона може бути простою письмовою або нотаріально посвідченою. Нотаріальне посвід-чення довіреності потрібне, зокрема, на здійснен-ня правочинів, нотаріальна форма для яких обов'язкова (наприклад, правочини купівлі або про-дажу жилих будинків); при видачі довіреності при передоручені тощо. Довіреність нотаріусами посвідчується у порядку, встановленому Законом України «Про нотаріат» та іншими законодав-чими актами.
Довіреність, що видається у порядку передо-ручення (ч. 2, ст. 245 ЦК), підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків передоручення одержання заро-бітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо), коли довіреність може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання.
Частина 3 ст. 245 ЦК передбачає спеціальні випадки, коли довіреність, посвідчена спеціаль-но уповноваженими на це органами, прирівню-ється до нотаріально засвідчених. Аналогічний перелік осіб, що мають право засвідчувати до-віреність, закріплений у ст. 40 Закону України »Про нотаріат». Порядок посвідчення цього виду документа регулюється Порядком посвід-чення заповітів і довіреностей, що прирівнюють-ся до нотаріально засвідчених, затвердженим По-становою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 р. Зокрема, до нотаріально посвідченої довіреності прирівнюються:
— довіреності військовослужбовців та інших осіб, що перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних установах, посвідчені начальниками, їх заступ-никами по медичній частині, старшими і чер-говими лікарями цих госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних установ;
— довіреності військовослужбовців, а в пун-ктах дислокації військових частин, з'єднань, установ і військово-учбових закладів, де немає державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, посадових осіб і органів, що здійсню-ють нотаріальні дії, також довіреності робітни-ків і службовців, членів їх сімей та членів сі-мей військовослужбовців, посвідчені команди-рами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ і закладів;
— довіреності осіб, що знаходяться у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі.
Довіреність, укладена у простій письмовій формі, як і та, що засвідчена не тим органом або посадовою особою, на які покладено здійс-нення таких функцій, не може вважатися вида-ною з дотриманням встановленого законом по-рядку, а отже, має бути визнана недійсною.
Довіреність на одержання заробітної плати та інших платежів, пов'язаних з трудовими від-носинами, на отримання винагороди авторів і винахідників, пенсій, всіх видів допомоги і стипендій, гро-шей з установ ощадних банків, а також на отри-мання кореспонденції, у тому числі грошової і посилочної, може бути посвідчена організацією, в якій довіритель працює або вчиться, житло-во-експлуатаційною організацією за місцем його проживання, а також адміністрацією стаціонарної лікувально-профілактичної установи, у якій він знаходиться на лікуванні.
Довіреності, які видаються юридичними особами, крім тих, що видаються в порядку пе-редоручення (ч. 2 ст. 245 ЦК), не потребують нотаріальної форми. Довіреність від імені юри-дичної особи видається за підписом її керівни-ка і завіряється печаткою цієї організації.
Довіреність на отримання або видачу грошей або інших майнових цінностей крім керівників має бути підписана також головним бухгалте-ром підприємства.
Відповідно до ст. 247 ЦК строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії.
Строк довіреності, виданої в порядку передоручення, не може перевищувати строку основної довіреності, на підставі якої вона видана.
Довіреність, у якій не вказана дата її вчинення, є нікчемною.
У кожній довіреності обов'язково має бути вказана дата її видачі. Недотримання цієї ви-моги закону спричиняє за собою недійсність до-віреності, як документа, що підтверджує повно-важення представника. Тобто вона не має пра-вового значення ні для сторін відносин добровільного представництва, ні для третьої особи.
Загальними підставами припинення довірено-сті є (ст. 248 ЦК):
— закінчення її терміну, а стосовно до разо-вої довіреності -- здійсненням дій представни-ком, на які він уповноважений;
— скасуванням її особою, яку представляють, або відмови від неї представника (ст. 249 ЦК). Та-ке обопільне право на одностороннє припинен-ня довіреності пов'язане з довірчим характером такої угоди;
— припинення юридичної особи, що є пред-ставником або особою, яку представляють;
— смерть фізичної особи, що є представником або особою, яку представляють;
— визнання фізичної особи, що є представни-ком або особою, яку представляють, недієздат-ною;
— визнання фізичної особи, що є представни-ком або особою, яку представляють, обмежено дієздатною;
— визнання фізичної особи, що є представни-ком або особою, яку представляють, безвісно відсутнім тощо.
— передоручення (оскільки передоручення за-сновується на раніше виданій довіреності, то з припиненням дії останньої втрачає силу і передоручення).
Припинення довіреності є припиненням пов-новажень представника. У зв'язку з цим у осо-би, яку представляють, і його правонаступників виникає низка обов'язків. Особа, що видала до-віреність і згодом скасувала її, зобов'язана спо-вістити про скасування особу, якій довіреність видано, а також відомих йому третіх осіб, для представництва перед якими була видана дові-реність. Подібні дії повинні здійснити правона-ступники (спадкоємці вмерлого громадянина і правонаступники реорганізованої юридичної осо-би) у випадку:
1) припинення довіреності внаслідок припи-нення юридичної особи, від імені якої видана довіреність;
2) смерті громадянина, що видав довіреність, визнання його недієздатним, обмежено дієздат-ним або безвісно відсутнім.
Після припинення довіреності особа, якій во-на була видана, зобов'язана повернути довіре-ність особі, яку представляє. Вона має це зроби-ти «негайно», тобто у мінімально короткий строк, як тільки у неї з'явиться можливість.
Особливим випадком припинення довірено-сті є її скасування особою, яку представляють (ст. 249 ЦК). Таке обопільне право на односторон-нє припинення довіреності пов'язане з довірчим характером такої угоди. Тому довіреність може бути в будь-який час скасована особою, що ви-дала її, а особа, якій була видана довіреність, може в будь-який час відмовитися від неї. Відмова від цього права є нікчемною, за винятком випадків, коли довіреність видана як безвідклична на пев-ний час (ч. 4 ст. 249 ЦК).
Скасування довіреності має юридичне значення для представника і третіх осіб лише в тому ви-падку, якщо вони були сповіщені про це. Ска-сування довіреності тягне припинення повнова-жень представника. У зв'язку з цим у особи, яку представляють, і його правонаступників виникає низка обов'язків. Особа, що видала довіреність і згодом скасувала її, зобов'язана сповістити про скасування особу, якій довіреність видано, а та-кож відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.
Права і обов'язки стосовно третьої особи, що виникли внаслідок дій представника або його за-ступника до того, як вони дізналися або повинні були дізнатися про припинення довіреності, зберігають силу для особи, що видала довіреність і його правонаступників. Це правило не застосо-вується, якщо третя особа виявилася несумлінною, знала або повинна була знати до здійснення або в момент здійснення угоди з представником, що дія довіреності припинилася.
Частина 4 ст. 249 ЦК передбачає, законом може бути встановлено право особи видавати безвідкличні довіреності на певний час. Це по-ложення є винятком із загального правила, вста-новленого ч. 1 цієї ж статті, про нікчемність від-мови довірителя від свого права на скасування довіреності. Застосовуватися воно має до тих випадків, коли впевненість представника та тре-тьої особи у стабільності повноважень, передба-чених у довіреності, може бути визначальною для встановлення та існування відповідних право-відносин. Слід зазначити, що, хоча у ч. 4 ст. 249 говориться про можливість встановлення у за-коні «права особи видавати безвідкличні дові-реності на певний час», але, очевидно, в цьому випадку, швидше, має йтися не про «право» осо-би, а про обмеження права останньої на скасу-вання довіреності протягом певного часу, що ґрунтується на його попередній згоді на таке обмеження.
Згідно ст. 250 ЦК представник має право відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю.
Представник зобов'язаний негайно повідомити особу, яку він представляє, про відмову від вчинення дій, які були визначені довіреністю.
Представник не може відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або такими, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам.
Представник відповідає перед особою, яка видала довіреність, за завдані їй збитки у разі недодержання ним вимог, встановлених частинами другою та третьою статті 250 ЦК.
Висновки
Представництво дає можливість оптимізації та активізації придбання та реалізації цивільних прав і обов'язків (у тому числі в галузі підприємництва), а для недієздатних та обмежено дієздатних громадян, а також для юридичних осіб є основним засобом їх участі в цивільному обігу. Таким чином, представництво виступає як одна з важливих гарантій реальності здійснення цивільних прав і виконання обов'язків суб'єктами права і в умовах розширення кількості учасників економічних відносин, посилення їхньої автономії виступає як ефективний засіб здійснення розвитку та пожвавлення цивільного обігу.
З іншого боку, посилення уваги до питань захисту прав людини загострює проблему встановлення меж залучення до реалізації прав та обов'язків суб'єкта права інших осіб та забезпечення додержання принципу неприпустимості втручання у справи приватної особи поза її волею.
Зазначені та інші зміни, які відбулися останніми роками з суспільному та господарському житті України, суттєво розширили сферу застосування представництва, зумовлюючи потреби адекватного правового регулювання відповідних відносин.
З цього приводу слід зазначити, що новий Цивільний кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 p., містить низку новел стосовно представництва, зокрема щодо поняття представництва та підстав його виникнення, розуміння сутності довіреності, наслідків діяльності в інтересах іншої особи без повноваження та з перевищенням повноважень тощо.
Перелік використаної літератури
1. Конституція України.
2. Цивільний кодекс України.
3. Закон України «Про нотаріат».
4. Цивільний кодекс України: Коментар. Видання друге. - Х.: ТОВ «Одіссей», 2004.
5. Розвиток цивільного і трудового законодавства в Україні. -- X.: Консум, 1999.
6. О. А. Підопригора, Д. В. Боброва: Цивільне право. Ч. 2. - К.: 1996.
7. Гражданское право: Учебник / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. -- М., 1998. -- Ч. 1.
8. Гражданское право Украины. Учебное пособие под ред. Ю.А.Заики. К., 1998.
9. Сєвєрова Е.С. К вопросу об отраслевой принадлежности института представительства //Актуальні проблеми держави і права: 36. наук. пр. - Одеса, 2000. - № 9. - С 281-284.
10. Сєвєрова Є.С. Представництво як засіб реалізації громадянами своїх прав: від римського права до сучасного права України //Держава і право. - 2001. - № 13. -С.33-35.
