Романо-германская правовая семья

Для концепції цієї системи характерним є те, що юри-сти не схильні погоджуватися з вирішенням того чи іншого питання, яке у соціальному аспекті здається їм несправед-ливим. Діючи на основі принципів права, вони функ-ціонують ніби на підставі делегованих їм повноважень. Здійснюючи пошук права разом, кожний у своїй сфері і з використанням своїх методів, юристи цієї правової системи прагнуть до загального ідеалу -- досягти такого рішення, яке б відповідало загальному почуттю справедливості на основі консенсусу різних інтересів. Отже, з-поміж важли-вих джерел права країн романо-германської правової сім'ї слід виділити загальні принципи, що містяться у законо-давстві і випливають з нього.

Відтак, теорія джерел права всіх країн романо-германсь-кої правової сім'ї відображує традиційну для них кон-цепцію, згідно з якою право не створюється апріорним шляхом і не міститься тільки у законодавчих нормах. Пошук права -- це завдання кожного юриста, яке повинно виконуватися кожним у своїй сфері і з використанням своїх методів. При цьому слід керуватися єдиним ідеа-лом -- прагненням досягти у кожному питанні рішення, що відповідало б загальному почуттю справедливості.

4. Загальна характеристика систем права окремих держав, що належать до романо-германської правової сім'ї.

Франція

Французьке право, з одного боку, і германське -- з другого, й були тією моделлю, згідно з якою романо-германська правова сім'я поділяється на дві групи: романську (до якої належать Франція, Бельгія, Іспанія, Італія, Люксембург. Португалія) і германську (до якої належать ФРН, Австрія, Швейцарія та деякі інші країни).

Головні ознаки сучасної правової системи Франції сфор-мувалися у період Великої французької революції 1789-- 1794 pp. і перші десятиліття по тому, особливо за часів правління Наполеона. Найважливішими документами того часу були Декларація прав людини і громадянина 1789 р., Цивільний кодекс 1804 р.. Цивільний процесуальний ко-декс 1806 р.. Торговий кодекс 1807 р., Кримінально-проце-суальний кодекс 1803 р., Кримінальний кодекс 1810 р.

Більшість названих актів, за винятком двох процесуаль-них кодексів, зберігають і до нині свою юридичну силу. Проте у сучасній системі джерел права центральне місце займають Конституція Французької Республіки 1958 р., Декларація прав людини і громадянина 1789 р., а також преамбула до Конституції 1946 р., яка містить розгорнутий перелік демократичних прав і свобод громадян. Серед зако-нодавчих актів, що видаються французьким парламентом, особливу роль відіграють закони, які доповнюють положен-ня Конституції. Звичайні закони -- це акти парламенту, що стосуються окремих галузей права або їх інститутів. До числа звичайних законів належать і кодекси, які відпо-відають традиційній наполеонівській схемі законодавства: кримінальний, цивільний тощо, зміни у які вносяться шля-хом видання законів.

Чинна Конституція 1958 р. передбачає широкі можли-вості правового регулювання суспільних відносин шляхом видання актів виконавчою владою -- урядом, міністер-ствами і уповноваженими на те органами адміністрації. Так, Конституція чітко окреслює перелік галузей правово-го регулювання, що знаходяться у винятковій компетенції законодавчої влади, а всі правові питання, що не входять у сферу законодавства, регулюються актами різного рівня. Серед них найбільш вагомими є ордонанси -- акти, що приймаються урядом з дозволу парламенту і згідно з вис-новком Державної ради у сферах, які регулюються законо-давством. Важливе місце у системі нормативних актів зай-мають урядові декрети, що підписуються президентом, а також ті, які видаються тільки президентом.

Бельгія

Правова система Бельгії характеризується тим, що з моменту створення самостійної Бельгійської держави (1830 р.) основу її законодавства склали п'ять французь-ких кодексів: Цивільний, Торговий, Кримінальний, Ци-вільний процесуальний, Кримінально-процесуальний. Уст вони мали вирішальний вплив на розвиток бельгійського права, а Цивільний кодекс є чинним і нині. Щоправда, при збереженій загальній структурі, текст його зазнав Істотних змін. Торговий кодекс Бельгії, прийнятий у 1872 р., і Кримінально-процесуальний -- у 1878 р., з мо-менту їх прийняття і по нині включають запозичені роз-діли з аналогічних кодексів Франції. І як продовження у 1967 р. був прийнятий Судовий кодекс, який регулює організацію судів і трибуналів, їх компетенцію та процеду-ру діяльності.

Трудові відносини у Бельгії визначаються Пактом про соціальну солідарність, укладеним між представниками профспілок і підприємців у 1944 р. Це країна розвинутої системи соціального забезпечення, охорони природи, подат-кової справи. До речі, податкова справа, виборче право, сільськогосподарське, лісове і деякі інші галузі права систе-матизовані у кодекси у вигляді консолідованих актів.

Іспанія

Основа сучасної правової системи Іспанії закладалася у XIX ст. Після звільнення країни від французької окупації (1808--1814) протягом кількох десятиліть приймалися ко-декси законів з окремих галузей права. Вплив права Фран-ції, історія власного законодавства, що нараховує багато століть, практика деяких латиноамериканських країн, які були іспанськими колоніями, й складають основу правової системи цієї країни.

Іспанська Конституція 1978 р. передбачає прийняття за-конів не тільки Генеральними кортесами, а й автономними областями, які можуть видавати законодавчі акти з пи-тань, що віднесені до компетенції іспанської держави. Такі акти видають відповідно до процедури делегованого зако-нодавства на підставі принципів і декретів, передбачених загальнодержавним законом.

В Іспанії діють цивільний і торговий кодекси. Регулю-вання трудових, екологічних, профспілкових відносин здій-снюється окремими органічними законами. Публічне право представлене в Іспанії кримінальним правом, відповідно до якого діє кримінальний кодекс редакції 1983 p., кримі-нально-процесуальним правом, яке сконцентроване у За-коні про кримінальне судочинство 1882 p., і законодавст-вом про владу.

Італія

Основи правової системи сучасної Італії склалися у XIX ст., коли була створена єдина Італійська держава. Істотний вплив на її формування мали кодекси напо-леонівської Франції, власна законодавча база і авторитет головних постулатів римського права.

У 1856 р. в Італії були прийняті Цивільний, Торговий, Цивільно-процесуальний і Кримінально-процесуальний ко-декси. Згідно з превалюючою тоді французькою моделлю системи законодавства готувалось видання і загальноіталійського кримінального кодексу, але через суперечності щодо запровадження смертної кари він був прийнятий ли-ше у 1889 р.

Після встановлення в Італії фашистської диктатури на-ведені кодекси зазнали змін і доповнень. Так, натомість самостійних Цивільного і Торговельного кодексів у 1942 р. був створений єдиний Цивільний, згідно з яким врегульо-ваним ставало і питання торгового права. Крах фашистсь-кої диктатури привів до вилучення із зазначених кодексів порівняно невеликої кількості норм, що безпосередньо відо-бражали фашистську ідеологію.

У системі чинного законодавства Італії важливу роль відіграє Конституція 1947 р. Вона допускає поряд з видан-ням законів, що безпосередньо приймаються парламентом, видання актів уряду, які мають силу закону.

Люксембург

Сучасна правова система Великого Герцогства Люксем-бург в основному склалася після створення самостійної держави (1815 р.). На розвиткові права і судової системи його істотно позначилася французька, бельгійська і нідер-ландська окупація Люксембургу. Після створення самостій-ного герцогства у Люксембурзі діє Цивільний кодекс Напо-леона та інші кодекси. Лише з часом деякі з них були замінені національними законодавчими актами, проте і ос-танні загалом орієнтувалися на французькі кодекси. Суспільні відносини у Люксембурзі регламентуються не тільки законодавчими актами, що приймаються парламен-том, але й постановами, які видаються Великим герцогом у порядку делегованого законодавства.

Португалія

Правова система Португалії складалася протягом бага-тьох століть. У XIX ст. була здійснена кодифікація голов-них галузей права. На сьогодні у Португалії діють Цивільний кодекс (1966 р.), Торговий кодекс (1888 р.), Торгово-процесуальний кодекс (1905 р.), Цивільно-проце-суальний кодекс (1936 р.), Нотаріальний кодекс (1935 р.), Кримінальний кодекс (1982 р.). Кримінально-процесуаль-ний кодекс (1929 р.).

Важливим етапом у розвитку законодавства Португалії вважають прийняття Конституції 1976 р., оскільки вона внесла демократичні зміни практично в усі галузі права або ж безпосередньо сформулювала найважливіші норми. Відповідно до її положень вищим законодавчим органом є Рада республіки, яка може надавати уряду у порядку деле-гованого законодавства право приймати декрети -- закони з певного кола питань. Як свідчить досвід, саме цей шлях є найбільш дієвим щодо подальшого розвитку законодавст-ва Португалії.

Німеччина

Основи правової системи ФРН були закладені після об'єднання у 1867 р. германських держав у Північно-Германський Союз, що згодом (у 1871 р.) став Германською імперією. Із створенням Північно-германського Союзу бу-ли прийняті Торгове уложення (1866 р.), Кримінальне уложення (1871 р.), Цивільно-процесуальне і Кримінально-процесуальне уложення, Закон про судоустрій (1877 р.), Цивільне уложення (1896 р.). Більшість із цих законодав-чих актів, зазнавши деяких змін і доповнень, є чинними і нині.

У 1990 р. відбулося об'єднання Німеччини шляхом приєднання НДР до ФРН, а тому система джерел герман-ського права знає декілька видів внутрішніх нормативних договорів. Головне місце у системі чинного законодавства ФРН займає Конституція ФРН 1949 р. У цьому документі, що розпочинається преамбулою, якою передбачено основні права громадян, детально обґрунтовуються питання взаємовідносин федерації і 16 земель -- суб'єктів феде-рації, а також визначається система органів влади, уп-равління і судочинства. Поряд із законодавчими актами важливим джерелом права визнаються постанови, які приймаються на підставі законів федеральним урядом, фе-деральними міністрами та урядами земель.

На думку німецьких юристів, чинне законодавство ФРН можна систематизувати у дев'ять головних галузей: 1) дер-жавне і конституційне право; 2) управління; 3) правосуд-дя; 4) цивільне і кримінальне; 5) оборона; 6) фінанси; 7) господарське право; 8) трудове право, соціальне забез-печення; 9) зв'язок, шляхи сполучення, транспорт.

Основи сучасного права Австрії були закладені у XVIII ст. в період централізації державної влади. З того часу розпочалася підготовка першого австрійського Цивіль-ного кодексу. У 1811 p. було прийнято Загальне цивільне уложения, яке вважається одним з перших цивільних європейських кодексів. Протягом часу він зазнавав змін і доповнень, найважливішими з яких є закон про оренду, про земельну власність, про право власності. Як головне джерело торгового права в країні використовується Герман-ське торгове уложення 1897 р., що набрало чинності у 1938 р. Трудові, екологічні відносини, а також проблеми соціального забезпечення регулюються окремими норма-тивними актами. У країні діють новий Кримінальний ко-декс 1974 р. і Кримінально-процесуальний кодекс 1975 р.

Швейцарія

Створення уніфікованої правової системи Швейцарії роз-почалося у 1874 р., з моменту прийняття Конституції і внесення до її тексту поправок, якими передбачалося передання до сфери регулювання федеральних властей основ-них питань цивільного і кримінального права. Після того, у 1912 р., було прийнято єдиний Цивільний кодекс, у 1936 р. -- уніфікований Зобов'язальний кодекс, а з 1942 р. набрав чинності Кримінальний кодекс. Інші питання життєдіяльності Швейцарської держави врегульовані на рівні окремих законів чи підзаконних нормативних актів.

Скандинавські країни

Об'єднання правових систем скандинавських країн в одну групу (підтип) обумовлено спільністю їх генези і сучасного роз-витку. Регіонами поширення північноєвропейського права є Швеція, Норвегія, Данія, Фінляндія, Ісландія. Географічне вони близькі до країн романо-германського типу правової системи. Проте, на відміну від нього, ця група правових систем не зазна-ла глибокого впливу римського права. Вона зазнала його лише частково -- так само, як і впливу торгових звичаїв міст-держав німецького узбережжя Балтики за часів середньовіччя. Вплив римського права на скандинавські країни був опосередкованим -- через континентальне право. У дусі цього права нормативно-правовий акт (закон) визнано головним джерелом права. Водно-час з цим істотну увагу приділено судовій практиці, поширеній у країнах загального права, і визнано роль судового прецеденту. Інші властивості загального права (правило прецеденту, техніка судових доказів, пріоритет процесуального права над матеріаль-ним правом і т.ін.) не знайшли підґрунтя для свого зростання.

Особливістю системи права в країнах Північної Європи є загальна тенденція до схожості з континентально-європейськи-ми системами.

Система права поділена на дві підсистеми:

* приватну -- сімейне, зобов'язальне, комерційне, повітря-не, міжнародне приватне право, право власності та ін.;

* публічна -- конституційне, адміністративне, криміналь-но-судове, податкове, економічне право та ін.

Провадиться кодифікація нормативно-правового матеріалу. Ступінь кодифікації галузей права у скандинавських країнах не є однаковим. Так, у Норвегії кодифіковане лише криміналь-не право. Перший Кримінальний кодекс було прийнято у 1842 p. Чинний Кримінальний кодекс було прийнято у 1902 р. за проек-том норвезького криміналіста Гьотца -- прихильника соціоло-гічної школи кримінального права. У Данії також кодифіковані лише деякі галузі права, головним чином кримінальне право (Кримінальний кодекс 1930 p.). Правда, в автономній Гренлан-дії, яка тривалий час не має писаних кримінальних законів і тю-рем, проведено спеціальну кодифікацію у цій галузі (Цивільний процесуальний кодекс, Датський кримінальний кодекс для Гренландії 1930 p.. Кримінальний кодекс 1954 p.). Відмінною рисою кримінальних кодексів, як Датського для Гренландії, так і Грен-ландського, є застосування кримінального закону за аналогією.

Кодекси, як правило, містять конкретні правові норми. На відміну від кодексів континентальних країн романської гру-пи, законодавчі акти скандинавських країн або не мають загаль-них частин, або вони невеликі (наприклад, Загальна частина Гренландського кодексу має усього 10 параграфів). Це підкрес-лює її велику близькість до германської групи правових систем.

Латиноамериканські країни.

Схожість правових систем держав Латинської Америки обу-мовлена спільністю історичних шляхів їх виникнення і подаль-шого розвитку під впливом континентального права, єдністю в структурі системи права і норми права, спільністю основного юридичного джерела права -- нормативно-правового акта і прин-ципів регулювання суспільних відносин, однаковим сприйнят-тям американського конституційного права. Все це дозволяє ви-ділити латиноамериканське право як окрему групу змішаного типу правової системи.

Країни Латинської Америки (Аргентина, Парагвай, Уругвай, Чилі та ін.) певний час були колоніями Франції, Іспанії, Порту-галії, тому в своєму історичному розвитку зазнали значного впли-ву їх правових систем. На цей час правові системи латиноаме-риканських країн близькі до романської групи континентально-го права. Проте їх не можна вписати в романо-германський тип правової системи, оскільки конституційне право цих країн фор-мувалося під сильним впливом американського права. Демок-ратична Конституція США стала відправною точкою конститу-ційного розвитку країн Латинської Америки.

Таким чином, латиноамериканське право поєднало в собі дві моделі права -- романо-германську (в галузі приватного права) і англо-американську (в галузі публічного права).

Основні риси правових систем країн Латинської Америки

Правові системи країн Латинської Америки запозичили у романо-германського типу правової системи таке:

1) основне джерело права -- нормативно-правовий акт;

2) поділ права на галузі: цивільне, кримінальне та ін.;

3) кодифікацію галузей права.

Отже, дуалізм латиноамериканського права полягає в тому, що у сфері публічного права (насамперед конституційного) за основу взято американську систему, а у сфері приватного права (цивільного та ін.) -- романську

Латиноамериканські правові системи прагнуть до інтеграції одна з одною. Провідна роль у цьому процесі належить Брази-лії, яка бореться за створення Латиноамериканської співдруж-ності націй.

Висновки

Роблячи загальні підсумки досліджуваної теми, можемо констатувати, що її вивчення має тривалу історію. Історіографія теми представлена численними працями закордонних та вітчизняних дослідників. Проте у нас в радянський період вона була заполітизованою, що позбавляло її дослідження об'єктивності. Правда, останнім часом цей недолік долається. Активно залучаються праці закордонних юристів. Але вести розмови про завершений характер розробки даної теми є передчасним. Вони будуть тривати, оскільки еволюціонує і сама романо-германська правова система.

Дослідивши виток романо-германської правової системи, ми прийшли до висновку, що її становлення пройшло складний шлях розвитку. Починаючи з епохи раннього середньовіччя в континентальній Європі відбувалось поступове злиття норм римського права і варварських правових звичаїв. Цей процес мав тривалий характер, розтягся на все середньовіччя, захопив Новий час і завершився лише на початку XIX ст. після прийняття наполеонівських кодексів, які стали першоосновою сучасної романо-германської правової системи.

Шлях еволюції романо-германської правової системи значною мірою визначався змінами у правовій системі Франції, яка виступала своєрідним законодавцем правової культури серед країн романо-германської правової системи. Це знайшло своє відображення у законодавстві різних країн цієї правової системи, яке створювалися за зразком французьких кодексів. Певною мірою подібну до Франції роль у розвитку романо-германської правової системи відігравала також Німеччина.

Взагалі, розглядаючи поняття правової системи узагальнено, можна констатувати, що вона являє собою сукупність особливостей всіх державно-правових явищ, що властиві певній групі держав. Ці особливості сформувались історично під впливом різноманітних політичних, соціальних та економічних чинників і мають своїм наслідком сучасний стан права в цих країнах.

Романо-германська система права не є однорідною і в свою чергу може бути умовно поділена на кілька правових підсистем, кожна з яких є по-своєму оригінальною. Та не слід переоцінювати існуючі між ними відмінності. Їх схожість є значною, особливо якщо розглядати ці підсистеми в цілому. Тому ми спокійно можемо говорити про романо-германську сім'ю, відмовившись від пошуків в ній підгруп. Вони можуть бути знайдені, але лише на рівні однієї або декількох окремих галузей права. Таким чином, романо-германська правова система на сьогодні є доконаним фактом і домінує у більшості країн континентальної Європи, а також у ряді їх колишніх колоній та країнах, що здійснили рецепцію римського права (наприклад Японія).

Дослідивши структурні особливості романо-германської системи права, можна зробити висновок, що основним джерелом права в ній є закон, а інші види джерел виконують допоміжну роль і доповнюють його. Таким чином романо-германська система права має універсальний характер, порівняно з іншими правовими системами.

Окрім романо-германської (континентальної) правової системи існують також і інші, з якими, окрім спільних ознак, досліджувана нами правова система має і певні відмінності. Це зумовлює своєрідність і неповторність кожної з них, але разом з тим свідчить і про спільні закономірності їх розвитку та певну взаємопов'язаність. Це повною мірою стосується і України, яка розвивала свою правову культуру в контексті континентальної правової системи, але при цьому мала і власні особливості. Але оскільки кожна з європейських країн також має свої відмінності у різних аспектах культури (в тому рахунку і правової), але при цьому тяжіють до євроінтеграції як до універсального способу співіснування споріднених етнокультурних спільнот (що ніяким чином не спричиняє втрату власної ідентичності); то і Україна також має всі підстави для євроінтеграції, але це не призведе (як вважають окремі українські політики) до втрати власної ідентичності.

Перелік використаної літератури:

1. Бойцова В.В., Бойцова Л.В. - Панорама современных правовых систем. Юридический мир №8, 2002 г, с.33-49

2. Глиняний В. История государства и права зарубежных стран. Харьков - 2003, ч.1

3. Задорожний Ю.А. - Вплив римського права на формування романо-германської правової сімї. Часопис Київського університету права 2006/4. с 37-42.

4. Корчевна Л. Українське право і романо-германська традиція. Право України 2004, №5, с. 19-22.

5. Лазарев В.В. Общая теория права и государства. Москва - 2001.

6. Луць Л.А. - Сучасні правові системи світу. Львів -2003

7. Марченко М.Н. - Особенности судебного прецедента в системе романо-германского права. Государство и право 2006, № 8, с. 22-28

8. Новицкий И.Б. - Римское право. Москва - 2002

9. Рене Давид - основные правовые системы современности (электронный вариант)

10. Решетников Ф.М. Правовые системы стран мира. Москва 1993.

11. Саидов А.Х. Введение в основные правовые системы современности . Ташкент 1998.

12. Скакун О.Ф. - Теорія держави і права . Харків - 2001

13. Сухарев А.Я. - Энциклопедический справочник - правовые системы стран мира. Москва - 2001

14. Третьякова Т.А, Губенко М.Н. История государства и права зарубежных стран. Киев - 1999

Страницы: 1, 2, 3