Тлумаченя норм права, та їх культурна цінність

Таким чином, ми прийшли до наступних висновків:

Прийоми тлумачення норм права - це сукупність матеріалів, використовуваних для встановлення змісту норм права. Виділяють граматичне, логічне, систематичне, історико-політичне, спеціально-юридичне,телеологічне і функціональне тлумачення.

Граматичне тлумачення - це сукупність прийомів, спрямованих на з'ясування морфологічної й синтаксичної структури тексту акта, виявлення значення окремих слів і термінів, граматичного змісту всієї пропозиції.

Логічне тлумачення припускає використання законів і правил логіки для з'ясування справжнього змісту норми, що іноді не збігається з її буквальним викладом.

Систематичне тлумачення - це дослідження правової норми з погляду її зв'язку з іншими нормами.

Историко - політичне тлумачення укладається у вивченні історичної обстановки видання акта, соціально-економічних і політичних факторів, що обумовили появу норми.

Соціально-юридичне тлумачення, зв'язане з аналізом спеціальних термінів, техніко-юридичних кошт і прийомів вираження волі законодавця.

Телеологічне (цільове) тлумачення, спрямоване на встановлення цілей видання правових актів.

Функціональне тлумачення досліджує фактори й умови, у яких функціонує, реалізується тлумачна норма.

Прийоми тлумачення повинні використовуватися всі разом, а не кожний окремо.

3.2. Основні види тлумачення норм права.

Будь-яка правова норма, як б не була вона ясна і чітко сформульована, має потребу в тлумаченні, тому що вона тісно зв'язана з постійно змінюються умовами громадського життя.

У процесі систематичного тлумачення може бути виявлена інша норма, що регулює той же вид суспільних відносин. У цьому випадку говорять про наявність подібності між двома або декількома правовими актами, що мають один об'єкт регулювання. При наявності подібностей між нормами варто керуватися наступними правилами.

Якщо подібні норми виходять від різних нормоутворюючих органів, то застосуванню підлягає норма, що виходить від вищого органа;

2) якщо подібні нори виходять від того самого органа, то застосуванню підлягає норма, видана пізніше.

Можливим результатом використання всіх прийомів тлумачення може бути неясність правової норми ( розпливчастість, недостатня точність того або іншого слова або вираження, двозначність норми, неповнота правової норми, протиріччя усередині самої норми).

При тлумаченні неясної норми особливо важливо ознайомитися з її офіційним нормативним роз'ясненням. Але висновки з додаткових матеріалів не повинні суперечити тексту самої норми, не повинні усувати неясності норми за рахунок відходу від її буквального значення. Критеріями істинності й правильності тлумачення є, у кінцевому рахунку, загальнолюдська практика. Як більш конкретні критерії можна розглядати юридичну практику, практику мовного спілкування і логічну правильність.

Обсяг тлумачення. Використання різних способів тлумачення дозволяє інтерпретатору правильно й повно виявити волю законодавця, укладену в тексті нормативного акта. Але для юридичної практики важливе значення має з'ясування співвідношення щирого змісту теми з її текстуальним вираженням, тобто тлумачення по обсягу. Воно є логічним продовженням і завершенням з'ясування змісту правових норм. Підставою для постановки питання про обсяг тлумачення закону є те, що в ряді випадків у результаті з'ясування даної норми виявляється, що зміст її вуже або ширше її текстуального вираження. Єдність мови й мислення, слова й поняття не означає їхньої тотожності. Це породжує неминучість не тільки буквального, але і в окремих випадках поширювального й обмежувального тлумачення. Тлумачення правових норм по обсязі не носить самостійного характеру, а є наслідком інших прийомів тлумачення норм права. Таким чином, тлумачення по обсязі -не спосіб, а результат тлумачення.

За об'єктом виділяють: буквальне, обмежувальне, поширювальне

Буквальне (адекватне) тлумачення означає повна відповідність словесного вираження норм права з її дійсним змістом. При ідеальній системі законодавства як джерела права, що точно виражає наміру й думки законодавця, текст закону підлягає буквальному тлумаченню.

Обмежувальне й поширювальне тлумачення .При обмежувальному тлумаченні зміст норми права виявляється вже її текстуального вираження.

При поширювальному тлумаченні зміст (зміст) тлумачної норми виявляється ширше її текстуального вираження. Перелік випадків, що вимагають поширювального тлумачення, нерідко супроводжується вираженнями “і т.д.”,“та інші”. Але таке тлумачення можливе і без указівки в законі. Говорячи про розповсюджене тлумачення, варто відрізняти це поняття від поняття розширювального тлумачення закону. Розширювальне тлумачення закону є поширення його на випадки, що не охоплюються змістом норми права і які законодавець, створюючи закон, не брав до уваги. Розширювальне тлумачення являє собою процес створення нової правової норми. Воно вже, строго говорячи, не є тлумаченням.

Обмежувальні й поширювальні види тлумачення застосовуються як виключення, коли думка законодавця не одержала в тексті нормативного акта адекватне втілення ( або текст застаріває у зв'язку з розвитком суспільних відносин). Ці види тлумачення можуть виникати, коли законодавець уживає термін або вираження більш широкого або вузького обсягу в порівнянні з обсягом поняття, що брав до уваги. Поширювальне або обмежувальне тлумачення може випливати із системності норм права. Ці види тлумачення не можуть застосуються, якщо це приведе до погіршення правового положення особи, у відношенні якого виноситься акт застосування правової норми. Не допускається також :

1) поширювальне тлумачення вичерпних переліків ;

обмежувальне тлумачення незакінчених переліків;

поширювальне тлумачення санкцій;

4) поширювальне тлумачення положень, що складають виключення із загального правила та ін.

Роз'яснення норм права, що виражається як у формі офіційного акта, так і у формі не мають формально обов'язкового характеру рекомендації й порад,складає іншу сторону тлумачення. Тлумачення -складена частина застосування норми. Оскільки в якості правозастосовників виступають і громадяни, і юридичні особи, і державні органи, усі вони є тлумачами норм. Однак юридичне значення результатів тлумачення різні. Якщо цивільна або юридична особа в міру свого розуміння із урахуванням власних інтересів певним чином тлумачить норму, таке тлумачення не виходить за межі конкретного право відношення. Якщо ж тлумачення норми дається спеціально уповноваженим на те державним органом, то подібне тлумачення знаходить особливий авторитет, стає еталоном правозастосування.

У залежності від суб'єктів, що дають тлумачення, і обов'язковості тлумачення розрізняють офіційне й неофіційне тлумачення.

Офіційне тлумачення дається уповноваженими на те державними органами, його результати обов'язкові для всіх суб'єктів права, формулюється воно в спеціальному акті (роз'ясненні).

Це - офіційна,загальнообов'язкова директива про те, як застосовувати норму. Офіційне тлумачення, покликане забезпечити єдність розуміння законів і на цій основі повинна бути єдність їхнього застосування на всій території держави.

Офіційне тлумачення підрозділяється на нормативне і казуальне (індивідуальне).

Нормативне -- офіційне роз'яснення, яке невіддільне від правової норми, поширюється на широке коло суспільних відносин -- необмежену кількість випадків, передбачених нормою, що тлумачиться. Воно в свою чергу поділяється на автентичне й легальне.

Автентичне тлумачення виконує орган, що видав нормативний акт. Він робить це в силу своєї компетенції, спеціального дозволу йому не потрібно. Право автентичного тлумачення логічно випливає з права видання норм права : якщо орган має нормотворчу компетенцію, то він володіє і компетенцією тлумачення своїх нормативних актів. Правотворчий орган дає автентичне тлумачення як у тексті самого акта ( дефінітивні норми ),так і актах спеціальних. Наприклад, закони, як правило, роз'ясняються парламентом. Однак Верховна Рада України не має права на офіційне тлумачення нею же ухвалених законів. Відповідно до ст. 147 Конституції України, офіційне тлумачення Конституції України та законів України дає Конституційний Суд України. Верховна Рада Автономної Республіки Крим роз'ясняє порядок застосування нормативно-правових актів, нею виданих

Легальне тлумачення ( А. Ф.Черданцев називає його “делеговане”) здійснюється органом, спеціально уповноваженим на те законом. Суб'єктом легального тлумачення можуть виступати всі державні органи, що організують процес реалізації права. Відповідно до цього в залежності від суб'єктів легальне тлумачення можна підрозділити на тлумачення, що дається : органами влади,судовими органами,органами керування, наглядовими органами, арбітражними органами. Коло цих органів широке, і юридична чинність актів тлумачення неоднакова. Найбільший юридичною чинністю володіє тлумачення, що дається самим законодавцем і вищими судовими інстанціями. У залежності від сфери дії актів роз'яснення поділяються на нормативні й казуальні. Нормативні тлумачення має обов'язкове значення для всіх справ визначеної категорії,а казуальне - тільки для конкретної справи. Найбільш типовим видом казуального тлумачення є те, що дається при розгляді умовних і цивільних справ у суді судове тлумачення). Право на таке тлумачення мають Конституційний Суд, Верховний Суд, Вищий арбітражний суд України (наприклад, роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 6 серпня 1997 р. № 02-5/276 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про підприємництво»). Таке тлумачення є обов'язковим для суб'єктів, які підпадають під юрисдикцію органу, що дає тлумачення.

Деякі дослідники вважають, що як нормативне, так казуальне тлумачення може бути офіційним і неофіційної.

Особливо варто виділити тлумачення, що має міждержавне значення. Наприклад, міжнародні правила по тлумаченню торгових термінів “Инкотермс”, видані Міжнародною торговельною палатою.

Відношення до офіційних роз'яснень двояко. З одного боку, такі роз'яснення полегшують застосування норми, знімають протиріччя, усувають непорозуміння. З іншого боку, роз'яснення часом підмінюють норму, розмивають її зміст. В ідеалі роз'яснювальна практика вимагає скорочення, причому переважною формою тлумачення повинні стати тлумачення автентичні.

Наступним підрозділом офіційного тлумачення є казуальне (індивідуальне) - (казус -- випадок) -- офіційне роз'яснення, обов'язкове лише для конкретного випадку та для осіб, стосовно яких воно провадиться; має місце там, де в процесі правозастосування ставиться за мету роз'яснити норму, щоб правильно вирішити справу. Воно у свою чергу поділяється на судове адміністративне.

Судове- здійснюється судовими органами при розгляді конкретних справ і знаходить своє вираження у вироках або рішеннях у цих справах

Адміністративне- здійснюється міністерствами, відомствами, місцевою державною адміністрацією; містить вказівки відповідним органам, як останні повинні вирішити ту чи іншу справу(наприклад, наказ міністра у зв'язку з розглядом конкретної скарги)

Неофіційне тлумачення- це тлумачення норм індивідуальними застосовниками ( громадянами, юридичними особами), воно носить приватний характер і не є юридично обов'язковим. Сила його тільки в глибині аналізу, у переконливості й обґрунтованості.

Неофіційне тлумачення підрозділяють на повсякденне, професійне і доктриальное.

Повсякденне тлумачення дається громадянами. Його точність залежить від рівня правосвідомості суб'єкта. Значення його для правозастосовника діяльності складається в прояві правової свідомості широкого кола суб'єктів права. Причому від характеру такого “життєвого “ тлумачення багато в чому залежить стан законності, тому що воно є підставою юридичної діяльності громадян, їхнього правомірного поводження.

Професійне (або компетентне) тлумачення правових норм дається фахівцями-юристами. Критерієм виділення цього виду тлумачення служить не ступінь знання права, а професійна діяльність. Таким є, наприклад, тлумачення, здійснюване прокурором або адвокатом у судовому процесі. Його результати не обов'язкові для суду, однак необхідність діяльності цих учасників процесу закріплена нормативно.

Доктринальне тлумачення провадиться вченими-юристами, фахівцями в області права в монографіях, наукових коментарях, статтях. Результати доктринального тлумачення публікуються в особливих збірниках, що містять науково-практичні коментарі діючого в тій або іншій області законодавства.

Границею обмежувального й розширювального тлумачення є текст закону в його повному логічному обсязі.

Ми прийшли до висновку, що буквальне, обмежувальне і поширювальне тлумачення є результат застосування того або іншого прийому тлумачення.

Звичайно, норми права тлумачаться буквально (адекватно). Обмежувальне й поширювальне тлумачення застосовується при розбіжності змісту ( змісту) тлумачної норми і її текстуального вираження, що є виключенням із загального правила. Найчастіше ці види тлумачення є результат недосконалості законодавства, наявності в ньому пробілів, неясних формулювань і так далі.. Але іноді законодавець допускає таку можливість навмисне. Правильне застосування в цих випадках обмежувального й поширювального тлумачення допомагає установити справжню волю законодавця.

Також види роз'яснень правових актів розрізняються в залежності від суб'єктів, що здійснюють тлумачення. Офіційне тлумачення дається або органом, що видав даний акт (автентичне), або органами, на які покладений обов'язок тлумачити закони (легальне). Акти офіційного тлумачення обов'язкові для правозастосовників. Неофіційне тлумачення не є юридично обов'язковим. Виділяють повсякденне тлумачення, що дається громадянами ; компетентне, котре дається знаючими в праві людьми (фахівцями) ; доктринальне, вихідне від учених, що ведуть дослідницьку роботу в цьому напрямку. У залежності від сфери дії актів розрізняють тлумачення нормативне й казуальне. Нормативне тлумачення має абстрактний характер, поширюється на невизначене коло осіб і випадків. Казуальне тлумачення, розраховане на рішення конкретної справи.

3.3. Основні функції тлумачення норм права.

Тлумачення як специфічна юридична діяльність має важливе значення для правового регулювання, є необхідною умовою існування й розвитку права. Воно виконує наступні функції:

1)Пізнавальна функція. Вона випливає із самого змісту, суті тлумачення, у ході якого суб'єкти пізнають право, зміст правових розпоряджень.

2)Конкретизаційн функція. При тлумаченні правові розпорядження найчастіше конкретизуються, уточнюються з урахуванням конкретних обставин (особливо яскраво ця функція виявляється в процесі функціонального тлумачення).

3)Регламентуюча функція. Тлумаченням у формі офіційного роз'яснення як би завершується процес нормативної регламентації суспільних відносин. Це означає, що громадяни й організації, а також органи держави і посадових осіб, що застосовують право, повинні керуватися не тільки юридичними нормами, але й актами їхнього офіційного тлумачення.

4)Правозабеспечувальна функція. Деякі акти тлумачення видаються для забезпечення єдності й ефективності правозастосовницької практики. Такі, наприклад, роз'яснення Центвиборчкому про порядок застосування норм Закону про вибори.

5)Сигнализаторськая функція. Тлумачення нормативних актів дозволяє знайти їхні недоліки технічного і юридичного характеру. Це є «сигналом» для законодавця про необхідність удосконалювання відповідних норм.

У літературі була висловлена цікава думка про про-спективне тлумачення, у хід якого здійснюються. тлумачення, інтерпретація, уявна «обкатування» норм права на стадії їхньої розробки.

У кінцевому рахунку тлумачення як юридична діяльність служить задачам забезпечення законності й підвищення ефективності правового регулювання. У сучасних умовах його актуальність значно зросла. Це порозумівається тим, що в останні роки законодавство ґрунтовне обновилося, у ньому з'явилися нові норми і цілі галузі, розділи права (наприклад, приватне право). Правотворчість тепер здійснюється на інших принципах, застосовуються нові юридичні терміни й конструкції, зовсім інший тип регулювання. У законодавчій практиці усе ширше використовується закордонний досвід. У цих умовах тлумачення і повинне зіграти свою роль як найважливіший інструмент пізнання, реалізації й удосконалювання права.

Інтерпретаційні акти. Щоб одержати обов'язковий характер, результати офіційного тлумачення повинні бути формально закріплені. Для цього існують інтерпретаційні акти (акти тлумачення), які можна визначити як правові акти компетентних державних органів, що містять результат офіційного тлумачення.

У першу чергу, потрібно відзначити, що дані акти є правовими. Вони видаються компетентними державними органами, мають обов'язковий характер, формально закріплені, їхня реалізація забезпечується державою. У цьому складається їхня подібність з іншими правовими актами (нормативними і право застосовними). По інших же ознаках інтерпретаційні акти досить сильно відрізняються від нормативних і право застосовних.

Так, нормативний акт містить норми права, а інтерпретаційний лише тлумачить, пояснює ці норми. Інакше кажучи, тлумачення при усій своїй значимості не може «діяти» нові норми, а інтерпретатор не може замінити законодавця. Не маючи норм права, інтерпретаційний акт невіддільний від тлумачного нормативного акта. Вони розділяють загальну долю: при втраті нормативним актом юридичної чинності втрачає значення й інтерпретаційний акт. Від правозастосовуючого акта інтерпретаційний відрізняється тим, що перший зв'язано з рішенням конкретної справи, а останній має загальний характер.

У науці неодноразово піднімалося питання про юридичну природу актів офіційного тлумачення, про те, чи містять вони норми права. Підстави для постановки подібного питання дає чинне законодавство.

Так, ст. 30 Закону про Арбітражний суд закріплює, що «роз'яснення Пленуму Вищого Арбітражного Суду РСФСР обов'язкові для всієї системи арбітражних судів РСФСР». Аналогічні норми є й у Законі про прокуратуру і так далі.

Однак судові органи Росії не мають прав-творчу компетенцію. Їхні акти --це акти тлумачення. Судовий прецедент у Російській федерації не вважається джерелом російського права. У науці запропоноване рішення зазначеного протиріччя: розпорядження загального. характеру, що утримуються в актах офіційного тлумачення, треба вважати не нормами права, право положеннями, що мають юридичне значення. Останнє виявляється в тім, що право застосовні органи (наприклад, суди) повинні при рішенні конкретних питань враховувати зміст право положень. Однак право положення, не будучи юридичними нормами, не можуть складати основу право застосовних рішень. Правотворчі органи у свою чергу повинні стежити за правозастованою практикою й оперативно вносити зміни в чинне законодавство, базуючи, на що, сформувалися правоположенях.

Оскільки інтерпретаційні акти -- акти правові, вони мають форму вираження і публікуються в офіційних джерелах. Наприклад, інтерпретаційні акти Верховного Суду Російської Федерації видаються у формі постанов Пленуму Верховного Суду і публікуються в «Бюлетені Верховного Суду Російської Федерації». Конституційний Суд видає свої акти у формі постанов, що публікуються в «Зборах законодавства Російської Федерації» і в «Віснику Конституційного Суду Російської Федерації». Центвиборчком свої інтерпретаційні акти видає у формі роз'яснень, що публікуються в «Віснику Центральної виборчої комісії» і в «Російській газеті» і так далі.

ВИСНОВОК

Тлумачення права є встановлення змісту, що об'єктивно виражене у словесній формулі нормативного акта.

Ряд учених вважають, що тлумачення містить у собі два самостійних компонента : з'ясування й роз'яснення права. Інші виправдують такий поділ тільки в методичних цілях.

З'ясування правових актів досягається різними прийомами тлумачення. Прийоми тлумачення - це відносно відособлена сукупність

способів аналізу норм права. Виділяють граматичне, логічне, систематичне, історико-політичне, спеціально-юридичне, телеологічне і функціональне тлумачення.

Граматичне тлумачення - це сукупність прийомів, спрямованих на з'ясування морфологічної й синтаксичної структури тексту акта, виявлення значення окремих слів і термінів, граматичного змісту всієї пропозиції.

Логічне тлумачення припускає використання законів і правил логіки для з'ясування справжнього змісту правової норми, що іноді не збігається з її буквальним зображенням.

Систематичне тлумачення - це дослідження правового акта з погляду його зв'язку з іншими нормами.

Історико-політичне тлумачення укладається у вивченні історичної обстановки видання норми, соціально-економічних і політичних факторів, що обумовили створення акта.

Спеціально-юридичне тлумачення, зв'язане з аналізом спеціальних термінів, техніко-юридичних кошт і прийомів вираження волі законодавця.

Телеологічне (цільове) тлумачення, спрямоване на встановлення цілей видання правових актів.

Функціональне тлумачення досліджує фактори й умови, у яких функціонує, реалізується тлумачна норма.

Прийоми тлумачення повинні використовуватися всі разом, а не кожний окремо.

Результатом використання різних прийомів з'ясування змісту тексту нормативних актів є висновок про обсяг їхнього застосування до даного випадку. Тлумачення по обсязі є логічним продовженням і завершенням з'ясування змісту правових норм. По обсязі тлумачення підрозділяється на адекватне, обмежувальне і поширювальне.

Звичайно, норми права тлумачаться адекватно (буквально). Обмежувальне і поширювальне тлумачення застосовується при розбіжності змісту (змісту) тлумачний норми і її текстуального вираження, що є виключенням із загального правила.

Види роз'яснень правових актів розрізняються в залежності від суб'єктів, що здійснюють тлумачення. Офіційне тлумачення дається або органом, що видав даний акт (автентичне), або органом, уповноваженому на те законом (легальне).Акти офіційного тлумачення обов'язкові для правозастосовників. Неофіційне тлумачення не є юридично обов'язковим. Виділяють повсякденне тлумачення, що дається громадянами ; компетентне, котре дається знаючими в праві людьми (фахівцями) ; доктринальне, вихідне від учених, що ведуть дослідницьку роботу в цьому напрямку.

У залежності від сфери дії актів розрізняють тлумачення нормативне й казуальне. Нормативне тлумачення має абстрактний характер, поширюється на невизначене коло осіб і випадків. Казуальне тлумачення, розраховане на рішення конкретної справи.

Функції тлумачення норм права бувають: пізнавальна функція - вона випливає із самого змісту; конкретизаційна функція - при тлумаченні правові розпорядження найчастіше конкретизуються, уточнюються з урахуванням конкретних обставин; регламентуюча функція - тлумаченням у формі офіційного роз'яснення як би завершується процес нормативної регламентації суспільних відносин; правозабеспечувальна функція - деякі акти тлумачення видаються для забезпечення єдності й ефективності правозастосовницької практики; сигнализаторськая функція - тлумачення нормативних актів дозволяє знайти їхні недоліки технічного і юридичного характеру.

У кінцевому рахунку тлумачення норм права як юридична діяльність служить задачам забезпечення законності й підвищення ефективності правового регулювання.

ДЖЕРЕЛА

2.Конституція України від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР

3. Кримінальний кодекс Російської Федерації від 13.06.1996 № 63-ФЗ

Література

4.Андрусяк Т. Теорія держави і права. Львів: Фонд "Право для України", 1997..

5. Алексеев С.С. “Теория права. - 2-е изд., переработка и доброботка.” - М.: БЕК.

6. Брайнин Я.М. “ Карний закон і його застосування.” М.: Юридична література, 1967.

7. БабкинаО.В, ВолинкаК.Г “Теория государства и права.”“Городець”, 1997.

8. Боннер А.Т. Примітка нормативних актів у цивільному процесі. М.: Юридична література.

9. Васьковский Е.В. “Керівництво до тлумачення і застосування законів.” М: Юридичне бюро.

10. Вопленко Н.Н. “Официальное толкование норм права.” М.. 1976. 8. “Теорія держави і права.” М.: Видавництво “Зерцало”, 1998

11. Котюк В.О. “Теорія права. Курс лекцій. Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів.” - К.: Вентурі, 199610. “Теорія права і держави.” М.: Видавництво БЕК, 1995.

12.Лазарєв В.В.”Применения советского права..” Казань: видавництво Казанського університету, 1972. .

13. Лівшиць Р.З. “Теорія права.” М.: Видавництво БЕК, 1994.

14. Насырова Т.Я. “Телеологічне (цільове) тлумачення радянського закону.” Казань: Видавництво Казанського університету, 1988

15. Мушинский В.О. “Правовое государство и правопонимание // Сов. государство и право.” 1990. №2.

16. “Общая теория права.” Курс лекций (под ред. В.К.Бабаева). Нижний Новгород, 1993.

17.Пиголкин А.С. “Толкование нормативных актов в СССР.”, М., 1962 .

18.Спасов Б.П. “Закон и его толкование.” М., 1986. 19. Тепловой Н.А., Малинковича.В.М. “Закон и право.”,М. ЮНИТИ, 1997

19. Разумович Н.Н. “Источники и формьі права // Сов. государство и право.” 1988. №4.

20. “Теория права и государства. Учебник для вузов.” Под ред. Г.Н. Маслова, М.: БЕК, 1996.

21. Теплова Н.А.,Малинкович В.М.“Право: Учебник для вузов.” ; Под ред.

22. “Теория государства и права.” М.: 1998

23. Черданцев А.Ф. “Вопрос толкования советского права.” Свердловськ, 1972

24. Черданцев А.Ф. “Толкования советского права.” .” М.: Юридична література, 1979.

Страницы: 1, 2, 3, 4